Віктор-Миколай Сердюк

Україна УСІЛЯКА є…

Сільський базар – це там, де  «мєсто встрєчі ізменіть нельзя.» . Слава Богу, що моя хата не скраю – (ти бачиш, як двозначно получилося). Це я до того, що все більше покинутих і розвалених хат, все меншає дитячих голосів на вулиці. Щоб людей побачити й узнати, хто це живий: Базар – то Майдан із усією різноманіттю думок. Маємо півсела депортованих західняків - тих, хто врешті без ляку, а з деякою гордістю став сприймати слово бандерівець. Слава Україні! Героям слава – вже звично і ніхто не озирається з подивом. Крутіші, дивують фразою: Слава ніції! І вимагають відповідь по правилах. У гурті сини і онуки ще тих вояків УПА…  На цій хвилі я, як той глухар, що токує, поділився своїми патріотичними планами.

-          Ось ви знаєте, що в Пісках біля Донецького летовища стоїть батальйон ОУН… - так, так, такий то командир, знаємо… , відгукуються.

-          Отож, я завтра їду в район по пенсію, хочу на картку Приватбанку переказати кошти пораненим ЦЬОГО БАТАЛЬОНУ. Хто хоче долучитись…, хто скільки зможе…, імен не потрібно вказувати….,  я привезу квитанцію…

Усяке таке говорив і, зосереджуючись, підіймав очі догори, намагаючись точно сформулювати думку. Опускаючи очі долу, врешті уздрів, що я на самоті. Лишився мій сусіда, ну той, хто вже зранку прийняв…

-          Миколайович, ну шо, по домам? Шо б не скучно було – то разом?

-          Разом, разом Володю… - із сумом я вичавив із себе….

А, можливо, УСІ чимдуж гайнули по гроші! – подумалось. А  ВИ, як гадаєте???

https://1ua.com.ua/s...

25 січня 2015

(0|0)

Віктор-Миколай Сердюк

Сьогодні зустрів односельців, учасників АТО. Два брати Л., контрактники, майже два роки на службі. Майже документально – такий діалог:

-         Привєт! Ротація?

-         Ага, відпустка… десять днів.

-         Від’їлися?

-         Ага, там от пуза, а все ж таки дома лучче…

-         Де ж ви?

-         Проти Криму стоїмо, скрізь… як ховрахи ям нарили… сторожимо…

-         Розслабуха буває?

-         Шо?

-         Ну, сто грам фронтових, дєвки… діскотєка в клюбі?

-         Ха! Канєшно! Набігаєся за день, впадеш на спальник, діскатєка і дєвки цілу ніч сняться!

-         Офіцери як?

-         А шо офіцери?

-         Ну-у, звєрі, муштра, дідівщина?

-         Ага, дєдовщини у нас нєт – усі побратими… під пулями ж! А капітан у нас – звєрь! Во!!! (показує великий палець).

-         Так ВО чи ЗВЕЄРЬ?

-         ВО який звієрь! Лежимо ранком, щось тихо, ніхто погоду не строє… Із НП докладують: москалі заворушились! Ми за автомати й по норах! Бачимо - строяться, пилюка на дорозі, потім окопи рить починають… А нашого капітана нема! Ну ми вже научені, сектори заняли, пильнуємо.. тут стрільба почалася. Атака? Бачимо на нас один біжить, а біля нього пилюка фонтанчиками! Гля, а то наш капітан.. заскакує в дозор, віддихується.  – От, бля… вчора перебрав. Вийшов за кущі, дивлюся непорядок! От і почав їх строїть! Спочатку вони не поняли, а коли поняли, шо не матюкаюсь – щось запідозрили! Ну і я тоді вже поняв. Диск над головами розрядив і гайда додому.

-         Ну і що?

-         Шо, шо? А-а, ну тоді вони нам і дали…

-         І шо?

-         Та так сміялися, шо пулі від нас рикошетили!

-         А капітану шо?

-         А шо йому, - нас строїть почав! Во-о, у нас капітан!!!

17 жовтня 2014

(0|0)