Валерій Бурій

http://www.libr.dp.u... width='220' height='300' align='left'>
Іванченко М.Г. Сурма і меч / Михайло Григорович Іванченко.- Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2012.- 212 с.; 44 іл.

етнополітичних, історико-літературних та культурологічних есеїв і статей талановитого українця козацького роду і духу. Йому судилося пережити голодомор, бути остарбайтером, в`язнем гітлерівського і сталінського концтаборів, перебувати під наглядом недремного ока КДБ. Проте він не втратив не лише особистої і національної гідності, а й глибокої віри в Українську Ідею та діяльної любові до мистецтва Слова. Його науково-популярні та публіцистичні праці, як і художні твори, наснажені незламною відданістю своїй нації. Тому читаються «на одному подиху», вражаючи безкомпромісною правдивістю та твердою переконаністю в українській правді.
Видання адресоване широкому колу читачів, особливо молодих, які прагнуть пізнати своє національне єство, щоб укріпитись в українськості або ж повернутись до неї.

Валерій Бурій

Іванченко Михайло

http://spilkacherkas... sl-processed='1' style='line-height: inherit; margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(0, 0, 0); outline: none;'>

Іванченко Михайло Григорович (літературний псевдонім Михайло Леміш)
Поет, прозаїк, літературознавець.
Народився 18 листопада 1923 року в с. Гусаковому Звенигородського району Черкаської області. Під час навчання був засуджений за антирадянську агітацію і пропаганду. Після десятирічного ув’язнення повернувся в рідне село під негласний нагляд КДБ, продовжував самотужки навчатися та писати вірші й прозу. Відновив видання альманаху „ Плуг ”, започаткованого С. Пилипенком у 1992 р.
Автор науково-популярних книг : „Дивосвіт прадавніх слов’ян ”(1991), „Таємниці нашої прадавнини ”(2000); збірок віршів „Полиновий квіт ”(1998), „Бунчук вітрів ”(2001), „Крицеве стремено ”(2010); роману – хроніки „Дума про Вільних Козаків ”(2006), збірки„Новели неволі ”(2008), роману „Остарбайтерський вир”(2010).
Нагороджений медалями ,,Захисник Вітчизни ”, Почесною відзнакою НСПУ, орденом рідновірів Святослава Хороброго.
Лауреат обласної літературної премії ім. В.Симоненка (2008) , літературної премії ім. Ю. Горліса-Горського (2012).
Член НСПУ з 2007 р.

Валерій Бурій

У селі Гусакове привітали письменника Михайла Іванченка з ювілеєм

Михайло Григорович є членом спілки письменників України, лауреатом премії імені Василя Симоненка та літературної премії імені Юрія Горліса–Горського. Вітали відомого ювіляра у сільській загальноосвітній школі.

У заходах взяли участь заступник голови обласної ради Василь Касян, голова обласної організації спілки письменників України, депутат обласної ради Валентина Коваленко, член спілки письменників України Сергій Пантюк, голова районної ради Валентин Мельничук, заступник голови райдержадміністрації Руслан Каюк, сільський голова Володимир Теліженко, представники вільного козацтва, громадські діячі та багато інших, хто виявив бажання цього осіннього дня долучитися до щирих привітань.

Вони побажали ювіляру міцного здоров’я та щасливого, сповненого натхнення, довголіття.

Окрім того, Михайлу Іванченку було вручено Почесну грамоту обласної ради, а також відзнаку Звенигородської районної ради та районної державної адміністрації 'За заслуги перед Звенигородщиною'.

Під час вітання присутнім було презентовано сигнальний варіант роману Михайла Іванченка 'Багряні журавлі', який незабаром планують видрукувати для бібліотек області.

Валерій Бурій

Найстарішому 'антирадянщику' Черкащини виповнилось 90 років

http://pres-centr.ck... width='250' alt='Іллюстрація до новини ""' style='margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; font-size: 9px; clear: both;'>

Фото: Сергій МОГИЛКО

Ще змалку Михайло, син сотника Вільного козацтва Грицька Іванченка пізнав тяжку долю. Він пережив страшні роки Голодомору, війни та національного гніту. Але ніщо не зупиняло його любові до України.

Пам?ять про батька

– Я пережив багато життєвих моментів на порозі між життям і смертю. Але не тримаю зла на тих, хто колись зробив мені боляче. Ця біль загартовувала мій дух, робила мене сильнішим, – розповідає Михайло Іванченко.

Сивий дідусь добре пам’ятає пережиті роки. На його очах в роки Голодомору загинули сестричка Оля та дід Софрон. А в 1938–му заарештували батька. Востаннє бачив його, як полуторка повезла в Умань. Там борця за вільну Україну розстріляли…

– Увесь цей час я був на порозі між життям і смертю. Але мене оберігала пам?ять про батька. Він був дуже справедливий чоловік, – пригадує він.

Михайло любив малювати, мріяв навчатися в художній школі, але через те, що був сином 'ворога народу', до неї так і не потрапив. Тому вступив до агрономічного технікуму в Тальному. Щосуботи долав пішки 18 кілометрів за вдовиною хлібиною. А щоб платити за навчання, підробляв вантажником на цукроварні.

Син сотника вільного козацтва захоплювався і поезією. Писав вірші про вільних козаків та голодне життя в гуртожитку. Тоді й відчув на собі пильну увагу сексотів, які доповіли про сміливе віршування енкавеесівцям. Хлопчину мали відрахувати із технікуму, але розпочалася війна. Після невдалого відступу з колоною юнаків за Дніпро йому вдалося повернутися до рідного села. Але в 1942 році він був вивезений до Німеччини.

Ціна патріотизму

В арбайттаборах хлопця виснажували постійний голод і тяжка багатогодинна праця. Але він знаходив сили і наснагу, щоб писати та вести просвітницьку роботу серед остарбайтерів. А після визволення табору поляками спраглий до волі син козака вдався до втечі.

– Я ніколи не боявся говорити, що я українець. Писав вірші, носив вишиванку. Не боявся, хоча це переслідувалось. Донощики були навіть серед своїх, але я не боявся, бо знав, кому довіряти, а кому ні, – каже Михайло Григорович.

У 1947–му за антисталінські вірші, надруковані в емігрантських виданнях, був засуджений військовим трибуналом на 10 років заполярних таборів. Михайла погнали по штрафних і режимних зонах ГУЛАГу із тавром 'склонєн к побєгу'. До 1953 року він будував залізницю: потім його звільнили, врахувавши заліки робочих днів.

Наважившись повернутися до України, працював художником при будинках культури та на підприємствах Звенигородщини і Тальнівщини. Коли працював у селі Вільховець, познайомився із майбутнім Героєм України, засновником Народного Руху В?ячеславом Чорноволом.

– Славко та його друг Толя Решетник тоді були школярами, вчилися разом. Вони приходили до мене на посиденьки, Я їм розповідав про табори – і про рідні, і про двоюрідні німецькі. Остерігав їх, що можуть потрапити в неприємності, якщо будуть занадто відважними. Але ще тоді виховував зі Славка патріота, схиляв його до націонал–демократичного руху. Тоді ми багато спілкувалися, обмінювалися просвітницькою літературою, – пригадує Михайло Іванченко.

Чи здобули, за що боролись?

Україна, на жаль, ще не дійшла до самостійності, – говорить у своє 90–річчя Михайло Іванченко. На його думку, щоб бути справжніми господарями на своїй землі, українцям потрібно мати свободу поглядів і переконань, досягти самостійності в культурі, історії, мові.

– Ми живемо у стадії третьої світової війни. Я досі не бачу тієї України, за яку ми боролися. Сьогодні політики багато говорять, але результатів з цього мало, – говорить він. – Нас заколисують всілякими забавками, телевізійними шоу, танцями. А ми собі дрімаємо і не робимо того, що треба зробити. А потрібно зробити багато. Ми маємо дивитися в українські твори, шанувати народну культуру та виховувати молоде покоління так, щоб вони любили українське, а не протанцювали своє життя.

Нікого силою не треба примушувати любити Україну. Потрібно по–доброму ставитись до людей, незалежно від їхніх переконань. Не треба нікого лаяти! Все просто: не подобається – 'ауфідерзейн'. Якщо хтось не любить Україну, нехай собі їде в Росію чи будь–куди, де йому буде краще!

Досьє

Михайло Іванченко належить до Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, член Національної спілки письменників України. Автор сотень краєзнавчих і наукових досліджень, але друкувався рідко. Видав науково–популярні книги 'Дивосвіт прадавніх слов’ян', 'Таємниці нашої прадавнини', романів 'Дума про Вільних Козаків', 'Остарбайтерський вир', 'Новели неволі', збірки есе та статей 'Сурма і меч' та збірок віршів 'Полиновий квіт', 'Бунчук вітрів', 'Осіннє чересло', 'Крицеве стремено'.

У 2007 році став лауреатом Літературної премії В. Симоненка. А в 2012 році він отримав літературну премію імені Ю. Горліс–Горського.

Має дружину, сина і доньку, чотирьох внуків та трьох правнуків.

Валерій Бурій

Михайлу Іванченку- 90!

14 листопада в читальному залі центральної районної бібліотеки для учнів ДНЗ «Звенигородський ЦППРК» відбулася поетична зустріч «Сила незламного духу», присвячена 90-річчю від дня народження Михайла Григоровича Іванченка- лауреата обласної літературної премії імені В.Симоненка, літературної премії імені Юрія Горліса-Горського 2012р.

На зустріч була запрошена Людмила Солончук – голова літературно-мистецького об’єднання «Звенигора», член національної спілки письменників України, лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Василя Мисика (2011), лауреат Першого Міжнародного літературного конкурсу «Козацька балачка» (2011). А також в читальному залі бібліотеки оформлена викладка творів М. Іванченка та документів наданих архівним відділом Звенигородської РДА.

До цієї ювілейної дати видано інформаційний листок Бранець тернової долі із серії «Їх іменами гордиться Звенигородщина».

Шановний читачу!

Випуск серії «Постаті у дзеркалі бібліографії» присвячений одному з найталановитіших майстрів пера Звенигородщини – Михайлові Григоровичу Іванченку.

«Наша біда – віки живемо півправдою»

М.Іванченко

Краєзнавець, поет, прозаїк, художник… Це він – Михайло Григорович Іванченко.

Михайло Григорович Іванченко народився 18 листопада 1923 року в с.Гусаковому. Пережив Голодомор та втрату батька (сотника Вільного козацтва 1918-1919рр.), репресованого і розстріляного в 1938 році. А тому Михайло не поступив в художню школу, про що мріяв, бо малював змалку, а пішов до агрономічного технікуму в Тальному, домагали нестатки- підробляв на цукроварні.

А далі – війна, невдалий відступ з колоною юнаків за Дніпро, та вдалося повернутися до рідного села, звідки влітку 1942р. був вивезений до Німеччини.

В арбайттаборах виснажували хлопця постійний голод і важка багатогодинна праця. Але він знаходив сили, втікав та був упійманий. Не лише в душі чинив опір ворогові, але й вів просвітницьку роботу серед остарбайтерів. Писав вірші як і під час навчання в технікумі, там і дебютував у журналі «Дозвілля». Його разом з іншими в’язнями арбайттабору 9 травня 1945р. визволило польське військо, що було в складі англійської армії. У 1947р. за анти сталінські вірші, надруковані в емігрантських виданнях, був засуджений військовим трибуналом на 10 років заполярних таборів, пройшов через штрафні та режимні зони ГУЛАГу. Звільнили його у 1953р. Михайло Іванченко закінчив курс українознавства Українського техніко-господарського інституту в м.Подебради (Чехія) і заочний курс малюнка і живопису Московського народного університету мистецтв. Належить до Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих.

Наш земляк - автор сотень краєзнавчих і наукових досліджень, але друкувався рідко. Хоча ще в 1969р. він став співавтором путівника «Звенигородщина».

Порівняно багато вдалося йому зробити в 90-х роках минулого століття, коли видавництвом «Радянський письменник» була видана його книга «Дивосвіт прадавніх слов’ян», у 2000р. видавництвом «Молодь» - книга «Таємниця нашої прадавнини», у 1998 і 2001рр. також у київських видавництвах видав збірки поезій «Полиновий квіт» та «Бунчук вітрів».

У Михайла Іванченка є рукописи автобіографічних романів та історичних повістей, неопубліковані вірші, літературознавчі і мистецтвознавчі дослідження. А ще – документальні «Новели неволі». І, звичайно, десятки картин.

Автор такої творчої потуги і такої відданості українській справі вартий доброго слова, а його творчість – належного поцінування.

До пропонованого списку включені твори Михайла Іванченка, а також публікації про його життя і творчість з краєзнавчого фонду центральної районної бібліотеки ім..Ю.Кримського.

Іванченко, М. Ostaрбайтерський вир: роман-спогад/М.Іванченко.-Дрогобич: Відродження, 2010.-410с.

Іванченко, М. Новели неволі/М.Іванченко.-Дрогобич: Відродження,2008.-184с.

Іванченко, М. Осіннє чересло:поезії /М.Іванченко.-К.:Ратибор,2007.-64с.

Іванченко, М. Дума про вільних козаків: роман-хроніка/М.Іванченко-К.:Вид-во ім..О.Теліги,2006.-336с.

Іванченко, М. Полиновий квіт: поезії/ М.Іванченко.-К.:Видання спілки письмен-ників України,1998.-71с.

Іванченко, М. Дивосвіт прадавніх слов’ян: наук.-попул.нарис/М.Іванченко-К.: Рад.письменник,1991.-171с.

* * *

Наумчук, Т. Вручили літературну премію ім..Юрія Горліса-Горського: [Пошанування М.Іванченка]/ Т.Наумчук// Літературна Україна.- 2013.- 3 січня.

Івашкевич, Я. Слово про друга-письменника: [М.Іванченко]/ Я.Івашкевич// Шевченків край.-2012.- 23 листопада.

Іванченко, М. «Пишаюся, що я – українець!» - говорить член Національної спілки письменників України Михайло Іванченко: бесіда з М.Іванченком/ записала Алла Слинько//Нова доба.- 2011.- 6 грудня.

Квітка, О. Духовний наставник В’ячеслава Чорновола: [М.Іванченко]/О.Квітка// Акцент. – 2008.- 10 вересня.

І вітання, і квіти, і тепло сердець –лауреату Симоненківської премії: [М.Іванченко]// Шевченків край.- 2008.- 12 січня.

Білецький, Ф. Ось, де браття, наша слава…[розповідь про роман-хроніку Михайла Іванченка «Дума про вільних козаків]/ Ф.Білецький// Шевченків край.- 2007.- 26 жовтня.

Солончук, М. Родом із вільних козаків: [корот.біогр.довідка]/ М.Солончук// Шевченків край.- 2003.- 21 листопада.

Бурій,В. Краєзнавець, письменник, художник:[довідка про творчість]/ В.Бурій// Шевченків край.- 1998.- 18 листопада.

Валерій Бурій

Особливого значення у школі надається краєзнавчій роботі. Започатковано літературно-мистецький клуб «Михайлова світлиця», на честь земляка, лауреата обласної премії імені В.Симоненка - М.Г.Іванченка.

(Коротка біографічна довідка про М.Г.Іванченка)

Доля Іванченка Михайла Григоровича не є унікальною для України ХХ століття. Доля українського патріота, який свідомо продовжував батьківський шлях боротьби за незалежність України, шлях жертв, шлях випробувань, шлях виживання.
Михайло не відступив від батькової пам’яті, від свого козацького коріння.
Михайло Григорович народився 18 листопада 1923 року в селі Гусакове. Пережив Голодомор 1932-1933років, який фотографічно закарбувався в пам’яті підлітка. Батька, сотника Вільного Козацтва 1918-1919років було репресовано і розстріляно в1938 році. По закінченню школи поступив в агротехнікум міста Тальне.
Навчаючись, підробляв вантажником на цукровому заводі.
Війна з фашистською Німеччиною розпочалась, коли Михайло закінчив три курси агротехнікуму. Перебуваючи на окупованій території, в рідному селі, допомагав похідній групі ОУН: працював у відкритій «Просвіті», розповсюджував націоналістичні листівки. Був схоплений поліцією і відправлений на примусові роботи до остарбайттабору поблизу Данії. За втечу був кинутий до в’язниці у Клоппенбурзі, а потім до арбайттабору цегельні міста Шар рель.
В Німеччині в 1944році М.Іванченко був прийнятий до Юнацтва ОУН. Розповсюджував літературу серед військовополонених та остарбайтерів. Навчався на заочному курсі українознавства Українського Технічно-Господарського інституту (м.Подебради, Чехія).
В м.Плауені (Німеччина) вийшли друком перші вірші Михайла - в журналі емігрантів «Дозвілля». Один з примірників журналу в післявоєнні роки потрапив до с.Гусакове. «Син врага народа» сам став «врагом народа» 
Після закінчення війни служив в радянській армії біля Дрездена, озера Балатон, в Сумах, в Охтирці.
Заарештований в 1947 році та засуджений військовив трибуналом до 10літ
Заполярних зон. З 1947-1953 рр відбував неволю на Полярному Уралі та в м.Салехарді Ямало –Ненецького національного округу. Слідчі на документах поставили відмітку «склонен к побегу» і під пильним оком «органів» поневірявся по штрафних та режимних зонах з воїнами УПА, кубанськими та донськими козаками.
Маючи ще з дитинства потяг до малювання, зумів після звільнення, закінчити заочний курс малюнку і живопису Московського Народного університету мистецтв. Це було важко зробити, поскільки знаходився під «гласним і негласним надзором».
Працював художником-оформлювачем у будинках та палацах культури, на підприємствах. Захопився краєзнавством та міфологією.