Форум Гусакового

Питання-відповіді

Інтерв'ю

Всі записи

Продовжуються роботи з ремонту на дорозі Н-16 у селі Гусакове Звенигородського району - читати далі...

Митрополит Іоан освятив купол і хрест на Богородичний храм

http://pres-centr.ck... width='250' alt='Іллюстрація до новини "Митрополит Іоан освятив купол і хрест на Богородичний храм"' style='margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; font-size: 9.0063px; clear: both;'>
Митрополит Іоан освятив купол і хрест на Богородичний храм

Фото: http://cerkvacherkas... title='' style='margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; font-size: 9.0072px; color: rgb(102, 102, 102);'>http://cerkvacherkas...

1 листопада митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан із архіпастирським візитом відвідав Звенигородське благочиння та звершив чин освячення купола і хреста на храм Різдва Пресвятої Богородиці у селі Гусаковому.

У чині освячення митрополиту Іоану співслужив настоятель парафії протоієрей Володимир Кушнір, Звенигородський благочинний протоієрей Михаїл Мигович та священнослужителі Звенигородського і Тальнівського благочинь.

По завершенні Богослужіння митрополит Іоан Архієрейськими грамотами нагородив благодійників, меценатів та активних парафіян за їхній вагомий вклад в благу справу будівництва храму.

На завершення святкової події настоятель парафії протоієрей Володимир Кушнір подякував митрополиту Іоану, духовенству та вірянам за спільні молитви, піднесені в цей день до Господа

Запитання
Где можно найти книгу Дума о вольных козаках?

Відповідь

Валерій Бурій Автор помер. У бібліотеках

Валерій Бурій

МОЇМ ЧИТАЧАМ:

Бурій В.М. 16 серпня виповнилося 110 років від дня народження Фавста Йосиповича Середенка / В.М. Бурій // Місто робітниче : Ватутінська міська громадсько-політична газета. - 2015. - 21 серп. - С. 4.

***

Народився 16 серпня 1905 року в с. Бровахи Корсунь-Шевченківського району в сім’ї дяка. Дитячі та юнацькі роки пройшли в с. Попівка.

Навчався у Гусаківській церковно-приходській школі, згодом в Гусаківській єдиній трудовій семирічній школі. Ходив до неї з Попівки пішки.

Після закінчення педагогічних курсів вчителював у початкових класах. У 1929 році закінчив Боярський зоотехнікум, потім Харківський педагогічний та Московський інститут іноземних мов.

З 1934 року працював у Гусаківській трудовій семирічці учителем іноземних мов. За фахом Фавст Йосипович був учителем німецької мови, за покликом душі – співаком, бандуристом, художнім керівником, диригентом хорових колективів (шкільних, сільських, вчительських).

Став бандуристом у 25 років.

З 1944 року Ф. Й. Середенко – на фронті. Учасник Корсунь-Шевченківської битви, брав участь у визволенні країн Західної Європи.

Був поранений (німецький снайпер мало не обірвав йому життя). Перемогу зустрів під Прагою. Заслужив орден Вітчизняної війни, медаль «За відвагу» та інші нагороди.

А після війни душу музики знову покликали чари мелодій. І знову забриніли його струни в Козівці, Гусаковому, у Вільхівці (села Звенигородського району на Черкащині), а потім багато років педагогічної діяльності минули у місті Ватутіному.

Розлога і вільна хвилююча пісня з його уст особливо широко залунала після 1965 року. Він відчув справжній смак поезії, зійшовся з поетами «Звенигори» і скоро порадував слухачів власною піснею «Берестки». Тема тривожила серце ще з 1945 року, коли «сиві матері синів стрічали із війни…». Так народився композитор.

Далі було: «Ниють зболені рани, рік за роком мина. Пригадай, ветеране, як гриміла війна…». Свідченням визнання таланту і громадської роботи Фавста Йосиповича є численні грамоти, інші почесні відзнаки, яких він удостоєний на музичних конкурсах Ватутіного, Звенигородщини, Черкащини.

Помер Фавст Йосипович 30 січня 2002 року.

В.М. БУРІЙ

Валерій Бурій

Помер Михайло Іванченко

http://znk.ucoz.com/... style='float: left; width: 240px; height: 180px;'>Увечері 14 січня 2015 р., на 92-му році життя, помер український письменник, син сотника Вільного козацтва, багатолітній політв’язень Михайло Іванченко, лауреат Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського та Літературної премії ім. Василя Симоненка

Народився Михайло Григорович Іванченко 18 листопада 1923 р. в с. Гусаковому Звенигородського району, де навесні 1917 року відродилося Вільне козацтво.

Сталінські табори та багатолітні переслідування не давали можливості реалізуватися творчому генію Михайла Іванченка. Лише за “перебудови” він видав свою першу книжку – “Дивосвіт прадавніх слов’ян” (Київ: Радянський письменник, 1991). У роки незалежності побачили світ його збірки поезій “Полиновий квіт” (Київ, 1998), “Бунчук вітрів” (Київ, 2001), “Осіннє чересло” (Київ: Ратибор, 2007), “Крицеве стремено” (Київ: Ратибор, 2009) та книга “Таємниця нашої прадавнини” (Київ: Молодь, 2000).

Михайло Іванченко – член Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, один з організаторів НРУ та “Просвіти” на Звенигородщині й часопису “Тарасове поле”. Багато публікувався в часописах “Звенигора” та “Думка”.

Роман-хроніку “Дума про Вільних козаків” 2006 року випустило у світ видавництво ім. Олени Теліги. 2008 року у видавництві “Відродження” побачили світ “Новели неволі”. В 2010 році надрукована книжка “Остарбайтерський вир”, а в 2012 році – “Сурма і меч”. У рукописах письменник має ще автобіографічні романи, історичні повісті, вірші, гуморески, літературознавчі та мистецтвознавчі дослідження.

20 квітня 2007 р. Михайла Іванченка прийняли до Національної спілки письменників України. Роман-хроніку “Дума про Вільних козаків” (Київ, в-во ім. Олени Теліги, 2006), вже було відзначено Літературною премією ім. Василя Симоненка. Сталося це 2007 року. Підтвердженням значущості праці Михайла Іванченка стала Літературна премія ім. Юрія Горліса-Горського Історичного клубу “Холодний Яр” (2012). У дипломі №1 зазначено: “Присуджено Михайлові Григоровичу Іванченку за роман-хроніку “Дума про Вільних козаків”, краєзнавчі дослідження, вагомий особистий внесок у відродження історичної пам’яті та духовності українського народу, фундаментальне дослідження Визвольного руху українського народу в 1917 – 1920-х роках, утвердження національних цінностей у житті українського народу”.

Дякуємо, дорогий батьку-отамане, за повернення історичної правди про боротьбу наших батьків і дідів за волю і долю нашого народу, за життя, прожите для України!

Прощання відбудеться о 11.30 16 січня в його будинку на вул. Тараса Шевченка в с. Гусаковому Звенигородського району Черкаської області.

Вічна пам’ять! Слава Україні та її вірним синам!

Роман КОВАЛЬ, президент Історичного клубу “Холодний Яр”

На світлині – Михайло Іванченко. Село Гусакове, літо 2009 року. Зйомки фільму “Вільне козацтво” завершилися. Прощальна світлина Олександра Рябокриса.

пресслужба історичного клубу 'Холодний Яр'

Валерій Бурій

, – казав Михайло Іванченко

Дата: 15-01-2015, 16:22.

http://novadoba.com.... alt='«У моїх книжках немає вигадки», – казав Михайло Іванченко' title='«У моїх книжках немає вигадки», – казав Михайло Іванченко' style='margin: 10px 15px 10px 0px; padding: 0px; border: 3px solid rgb(206, 206, 206); width: 300px; float: left;'>Сумна звістка прийшла зі Звенигородщини: на 92-му році життя помер відомий письменник і художник, колишній політв’язень, великий патріот України Михайло Іванченко.
Біографію письменника згадує власний кореспондент http://novadoba.com.... style='margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(37, 105, 217); text-decoration: none; outline: none;'>«Нової Доби».
Народився Михайло Григорович у Гусаковому Звенигородського району 1923 року. Пережив голодомор і втрату батька – сотника Вільного Козацтва, репресованого й розстріляного в 1938 р.

До початку війни навчався хлопець у Тальнівському агротехнікумі. Після евакуації навчального закладу повернувся до рідного села. Допомагав похідній групі ОУН відкривати «Просвіту» й розповсюджувати націоналістичні листівки. Впольований поліцією, був відправлений до арбайттабору поблизу Да¬нії. Втікав звідти. Піймали. За втечу сидів у тюрмі в Клоппенбурзі. Потім був арбайттабір у селищі Шаррель. Там, у цегельні, спізнався з підпільниками ОУН. Публікував свої вірші в українських часописах «Дозвілля», «Українська дійсність» та «Голос». Навчався заочно українознавства в Українському технічно-господарському інституті (м. Подєбради, Чехія). Служив у совєцькій армії. За антикомуністичні вірші в 1947 році був заарештований і засуджений на 10 літ заполярних таборів.

– Післятабірні дні, літа «на волі» були теж неспокійними, – розповідав Михайло Іванченко. – Зі «стройкі коммунізма» мене звільнили через шість літ без права проживати в Україні. Тож довелося влаштуватися художником-рекламістом у кінотеатрі «Полярний» у Салехарді Ямало-Ненецького національного округу…

Зрештою, після остаточного звільнення Михайло Іванченко працював під гласним і негласним наглядом художником-оформлювачем у Лисянському, пізніше – в Звенигородському районних Будинках культури.

Маючи хист і тягу до малювання, закінчив заочний курс малюнку й живопису Московського народного університету мистецтв. Захопився краєзнавством і міфологією. Видав науково-популярні книги: «Дивосвіт прадавніх слов’ян», «Таємниця нашої прадавнини». Багатолітні дослідження завершилися виданням роману-хроніки «Дума про вільних козаків». Вийшли у світ збірки поезій «Полиновий квіт», «Бунчук вітрів», «Осіннє чересло».

– Не забуваються мої «нагороди» від компартійної влади, – згадував Михайло Іванченко. – За Брежнєва мене позбавили членства в літоб’єднанні «Звенигора» за те, що був засуджений за націоналізм. У журналах і видавництвах моє прізвище стояло у «вовчих списках», послані рукописи поверталися. Шість разів мене звільняли з роботи і п’ять – викидали картини з самодіяльних виставок…

До слова сказати, Михайло Іванченко став членом спілки письменників України лише в 2007-му році. До своїх останніх днів проживав у Гусаковому й не переставав творчо працювати.
Світла йому пам’ять!

Новодобівц

Валерій Бурій

У ніч з 14 на 15 січня на 91 році життя перестало битися серце письменника Михайла Іванченка. Хай земля буде пухом.

Іванченко Михайло Григорович (літературний псевдонім Михайло Леміш)

Поет, прозаїк, літературознавець.

Народився 18 листопада 1923 року в с. Гусаковому Звенигородського району Черкаської області. Під час навчання був засуджений за антирадянську агітацію і пропаганду. Після десятирічного ув’язнення повернувся в рідне село під негласний нагляд КДБ, продовжував самотужки навчатися та писати вірші й прозу. Відновив видання альманаху „ Плуг ”, започаткованого С. Пилипенком у 1992 р.

Автор науково-популярних книг : „Дивосвіт прадавніх слов’ян ”(1991), „Таємниці нашої прадавнини ”(2000); збірок віршів „Полиновий квіт ”(1998), „Бунчук вітрів ”(2001), „Крицеве стремено ”(2010); роману – хроніки „Дума про Вільних Козаків ”(2006), збірки„Новели неволі ”(2008), роману „Остарбайтерський вир”(2010).

Нагороджений медалями ,,Захисник Вітчизни ”, Почесною відзнакою НСПУ, орденом рідновірів Святослава Хороброго.

Лауреат обласної літературної премії ім. В.Симоненка (2008) , літературної премії ім. Ю. Горліса-Горського (2012).

Член НСПУ з 2007 р.

З 1964 по 1984 рр. - мешкав у м. Ватутіному...

Валерій Бурій


ПОЛИНОВИЙ КВІТ МИХАЙЛА ІВАНЧЕНКА	09.04.2014

У старовинному козацькому селі Гусакове, що на Звенигородщині, живе дивовижний чоловік. Це 90-річний письменник, поет, художник, краєзнавець, громадський діяч Михайло Іванченко. Колишній в’язень сталінського ГУЛАГу зміг надрукувати свої твори тільки після здобуття Україною незалежності. У 84 роки його було прийнято до Спілки письменників України, і невдовзі він став лауреатом поважних літературних премій.

Його село, засноване в давнину козаком Гусаком, — дуже мальовниче. Поруч — зелена Звенигородка. За нею — оспівані Кобзарем Керелівка, Моринці, Будище... У цих краях не можна не любити рідну землю, її мову, історію, народні звичаї. У великій родині Іванченків від дідів-прадідів свято шанували минувшину, згадували перекази про козацьку звитягу, рішучість битися до загину та не скорятися.

— Ось таким, відважним, нескореним був мій батько, сотник Вільного козацтва Грицько Іванченко, — розпочинає свою розповідь Михайло Григорович. — Його найбільшою мрією було здобути самостійність України. Він здолав найтяжчі лихоліття, голодомор, та не вижив у сталінські репресії. За козацьке минуле, боротьбу за Українську Народну Республіку енкаведисти засудили його до розстрілу. Батька не стало 1938-го...

Залишившись напівсиротою, Михайлик Іванченко, один з кращих учнів школи, вступає до агротехнікуму. Провчився три роки — почалася війна. Після невдалої евакуації агротехнікуму Михайло повернувся до Гусакового. У селі працювала похідна група ОУН. Він допомагав відкривати «Просвіту», розповсюджував націоналістичні листівки. Невдовзі юнака вполювала поліція. Відправили до арбайттабору. Утік. Піймали. За втечу сидів у тюрмі в Клоппенбурзі. Потім був арбайттабір цегельні в селищі Шаррель. Там спізнався з підпільниками ОУН. Публікував свої вірші в українських часописах «Дозвілля», «Українська дійсність» та «Голос». Навчався заочно в Українському технічно-господарському інституті (Падєбради, Чехія). Служив у радянській армії.

— Після німецьких таборів мене демобілізувала з радянської армії контррозвідка, — пригадує далекі роки Михайло Григорович. — У 1947 році за написання антикомуністичних віршів військовий трибунал засудив мене на десять літ.

Ув’язнення відбував у Заполяр’ї, на «будівництві комунізму». Попри голод і холод щодня перевиконував норму виробітку.

— Для в’язнів діяв тоді такий залік, — пояснює Іванченко. — Хто виконував денну норму на 150 відсотків, з того знімали два дні терміну ув’язнення. Я працював як проклятий і добився бажаного. Мене звільнили не через десять, а через шість років.

Однак в Україну він не мав права повертатися. Влаштувався художником-рекламістом кінотеатру «Полярний» у Салехарді Ямало-Ненецького округу. Майже через рік, отримавши паспорт, наважився поїхати додому. Щоб хоч на мить побачитися з рідними, а там — хай буде, що буде. Михайло був до всього готовий.

Коли приїхав, помітив, що за ним стежать. Вдалося знайти роботу — художником-оформлювачем у клубі райцентру Лисянка. Треба було допомагати рідним, адже в них конфіскували майно, забрали корову. Сестру влада не допустила до навчання в технікумі, й здібній дівчині довелося залишитися в колгоспі, на фермі.

— У клубі дали мені майстерню на гальорці, — провадить далі письменник. — На видноті. Туди часто заходили конторники — покурити, пересвідчитися, чим я займаюся. Заходили й школярі. Якось забігли двоє друзів: Славко Чорновіл та Толя Решітник. Допитливі хлопці. Спочатку говорили про літературу, поезію. А потім — про табори, радянські зони. Я, коли звільнявся, обіцяв «не разглашать лагерную тайну». А від сміливих підлітків не крився. Навпаки — розповідав усе, що пережив. Від мене хлопці дізналися й про беззаконня ГУЛАГу, й про визвольну боротьбу українців. У В’ячеслава і Анатолія від моїх оповідей горіли очі. Я бачив, що переді мною народжуються молоді борці за українську ідею. Це гріло душу. Сподівання мої справдилися. Чорновіл очолив український національний рух за визволення від комунототалітаризму, а Решітник став у лави російських демократів.

Маючи талант до малювання, Михайло Іванченко закінчив свого часу заочний курс малюнку і живопису Московського народного університету мистецтв. Малював козаків, кобзарів-характерників. А потім захопився краєзнавством і міфологією. Видав у 1990-х роках науково-популярні книги: «Дивосвіт прадавніх слов’ян», «Таємниця нашої прадавнини». Багатолітні дослідження національно-визвольної боротьби 1920-х років, спогади батька, козацького сотника часів УНР, та його побратимів лягли в основу фундаментального роману-хроніки «Дума про Вільних козаків».

Книга, підготовлена в київському Видавництві імені Олени Теліги з передмовою відомого дослідника Романа Коваля, стала знаковою не тільки у творчості Михайла Іванченка. А й здобула широке визнання істориків, краєзнавців, літературних критиків, читачів. Автор же став першим лауреатом літературної премії імені легендарного Юрія Горліса-Горського.

Високу оцінку отримали також збірки віршів «Полиновий квіт», «Крицеве стремено», «Бунчук вітрів», «Осіннє чересло». Вони засвідчили глибокий патріотизм, гармонійність почуттів, віртуозне володіння рідним словом. Ці книги удостоєні літературної премії імені Василя Симоненка.

Дуже цінні документальні видання колишнього в’язня фашистських таборів — «Остарбайтерський вир», «Новели неволі», збірка есе та статей «Сурма і меч».

Нещодавно надійшов Михайлу Григоровичу сигнальний примірник нового прозового твору — «Багряні журавлі». А в рукописах він ще має нові романи, повісті, новели, гуморески, вірші й наукові дослідження...

Усе пам’ятає Михайло Іванченко про пережите. Каже:

— Не забуваються мої «нагороди» від компартійної влади. За часів Брежнєва мене позбавили членства в літоб’єднанні «Звенигора» за те, що був засуджений за націоналізм. У журналах і видавництвах моє прізвище стояло в «вовчих списках». Рукописи повертали, зокрема й кіносценарій про остарбайтерство «Під чужими зорями». Шість разів мене звільняли з роботи і п’ять разів викидали картини з виставок. Не відповідали на мої звернення до Президії Верховної Ради. Хоча я тільки питав: «Якими конституційними правами можу користуватися?». Інколи дещо з моєї писанини «по недосмотру» потрапляло-таки в часописи. Якось звернувся по допомогу в українську Спілку письменників. Олесь Гончар змовчав, а Михайло Стельмах «пробив» добірку віршів у харківський журнал «Прапор»...

Нині 90-літньому письменникові також нелегко друкуватися. Добре, що завжди готовий допомогти син Григорій, названий на честь діда, сотника Вільного козацтва. Григорій Михайлович працює в одному зі столичних університетів. Опікується батьком донька Наталя, яка мешкає у Звенигородці і трудиться в освіті. А найбільша Михайлові Григоровичу порадниця і опора — вірна дружина Галина Іванівна. З нею вони в парі, як два голуби, шість десятків літ!

...Огортають село сутінки. То тут, то там гаснуть в оселях вогні. Тільки ще довго світиться вікно в будинку Іванченків. Працює над рукописом Михайло Григорович. Вслухається у тишу, і на аркуш паперу лягають рядки, сповнені суму і водночас віри:

Не чуть при будь-якій погоді

На білохатому кутку,

Щоб хвилі пристрасних

мелодій

Зіллялися в одну

ріку.

Плекатиму мету

невпинну

В серцях, у полі,

при столі —

Таки вкраїнську

Україну

На нашій, не чужій

землі...

Володимир БЕЗУГЛИЙ, Лідія ТИТАРЕНКО.

Черкаська область.

Фото з архіву Наталі ІВАНЧЕНКО-СІВАЧЕНКО.

http://www.golos.com... width='500' height='500' border='1' align='middle' alt=''>

29-річний Михайло Іванченко в Заполяр’ї.

http://www.golos.com... width='500' height='375' border='1' align='middle' alt=''>

Михайло Іванченко. 2010 рік.

Валерій Бурій

Михаил Иванченко с Гусакового за антикоммунистические стихи отсидел заполярные лагеря

13.12.2013, 11:57

http://topnews.ck.ua... background-attachment: initial; background-size: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-position: initial; background-repeat: no-repeat;'>

http://topnews.ck.ua... alt='Михаил Иванченко с Гусакового за антикоммунистические стихи отсидел заполярные лагеря' title='Михаил Иванченко с Гусакового за антикоммунистические стихи отсидел заполярные лагеря' class='db' id='current_img' style='margin: 0px 15px 10px 0px; padding: 0px; border: 0px; outline: 0px; font-size: 14px; vertical-align: middle; max-width: 300px; height: auto; float: left; max-height: 300px; color: rgb(68, 68, 68); font-family: 'PT Serif', Georgia, 'Times New Roman', Times, serif; line-height: 20px; background-image: initial; background-attachment: initial; background-size: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-position: initial; background-repeat: initial;'>

Есть у нас кому подражать молодым, есть у нас казаки. Писательский путь от Черкасс пролег того дня Звенигородщиною до села Гусаково - колыбели свободного казачества, где 18 ноября отмечал 90-летний юбилей известный писатель и художник, несгибаемый борец за украинское слово правды Михаил Иванченко.

Как пишет Михаил Григорьевич в автобиографии, он родом из Гусакового. Пережил голодомор и потерю отца - сотника свободного казачества, репрессированного и расстрелянного в 1938 году. До начала войны учился в Тальновском агротехникуми. После неудачной эвакуации техникума вернулся в родное село. Помогал производной группе ОУН открывать «Просвета» и распространять националистические листовки. Был впольований полицией, отправлен в загратованому вагоне к арбайттабору вблизи Дании. За побег сидел в тюрьме в Клоппенбурге. Затем - тяжелая работа на кирпичном заводе в поселке Шаррель, где и спизнався с подпольщиками ОУН (СУМ). Публиковал свои стихи в украинских журналах «Досуг», «Украинская действительность» и «Голос». Учился заочно украиноведения в Украинском технически-хозяйственном институте в Чехии. Служил в советской армии. Арестован в 1947 году и за антикоммунистические стихи осужден на 10 лет лагерей заполярных. Скитался по штрафных и режимных зонах с воинами УПА, кубанскими и донскими казаками.Освобожден, работал под гласным и негласным надзором» художником-оформителем. Закончил заочный курс рисунка и живописи Московского народного университета искусств. Увлекся краеведением и мифологией. Выдал научно-популярные книги: «Мир древних славян», «Тайна нашей прадавнини». Многолетние исследования завершились изданием романа-хроники «Дума о вольных казаков». Вышли в свет сборники стихов «Полынный квит», «Бунчук ветров», «Осеннее чересло», прозаические сборники «Новеллы неволе», «Остарбайтерских омут», «Сурма и меч». В рукописях еще имеет романы, повести, новеллы, фельетоны, стихи и научные исследования. Вступил в Национального союза писателей Украины, лауреат литературной премии имени Василия Симоненко 2007 года, имени Юрия Шахид-Горского 2012 года. И в свои 90 он продолжает творческую работу в родном селе.Литературно-художественный праздник по случаю 90-летнего юбилея Михаила Иванченко произошло в школе, в «Михайловой горнице», где живет выпестованный ее директором Верой Харченко и педагогами-сподвижниками казацкий дух.Имениннику - многая лета. Поздравления чередовались с наградами и подарками. Заместитель председателя областного совета Василий Касьян почтил Михаила Иванченко Почетной грамотой, а председатель областной организации НСПУ Валентина Коваленко вручила старейшине писательского цеха только что изданный при содействии союза и поддержке областного совета сигнальный экземпляр его нового романа «Багровые журавли». Михаил Григорьевич удостоился почетной медали НСПУ и медали «За заслуги перед Звенигородщиною». Искренне верзилы юбиляра и член Союза художников Украины Александр Фесун, и побратим в борьбе за независимость этнограф и краевед юрий Мыцик, директор музея Вячеслава Чорновила Василий Стрижиус, представители Козачанского куреня свободного казачества. С легендарного Холодного Яра с поздравлениями прибыли вольные казаки во главе с краевым атаманом Олегом Островским, который наградил Михаила Иванченко реестровою грамотой и принял у старейшины свободного казачества Холодного Яра. А еще юбиляр удостоился основанного Всеукраинской международной академией казачества ордена Богдана Хмельницкого.Творческий вечер Михаила Григорьевича Иванченко увенчался стремлением односельчан еще при жизни назвать его именем улицу в родном Гусаковому.

***Вслушиваюсь в шепот листопадаОдиноко на стримким шпили, -Кто же нам калиновое ожерельеШвырнул под ноги на селе?Чуть Не при любой погодеНа билохатому углу,Чтобы волны страстных мелодийСлились в одну реку.Убегает радость от дома,Когда продажный боркотунНесет нам с дикой пустынеТелевизионную наркоту.Безразличны ребята ловят утешениеИ рюмки высушивают до дна,От того пьяного ошибкуДуша не вылезет из болота.Сохраню цель неустаннуюВ сердцах, в поле, при столе -Таки рускую УкраинуНа нашей, не чужой земле.2001 г.

Раиса Белецкая

Закрити