|
До
Дня хрещення Київської Русі Однією з найважливіших
подій в історії України стало хрещення Київської Русі. Хрещення мало не лише
історичне значення - воно духовно та культурно поєднало наш народ з європейським
світом і стало важливою віхою в розвитку української державності. З метою збереження та утвердження традицій української державності, нагадування про роль історичної спадщини Русі - України у їх становленні, визнання важливості прийняття християнства для розвитку українського суспільства як невід’ємної частини європейської цивілізації та вшанування пам’яті Володимира Великого – видатного державного та політичного діяча,бібліотеками Недригайлівської ОТГ проведено низку інформаційно-просвітницьких заходів для населення різних вікових та соціальних категорій, спрямованих на вивчення державотворчої діяльності князя Київського Володимира Великого, впливу його політики на політичний та економічний розвиток Європи, а також подій української історії відповідного періоду. Зокрема, у комунальному закладі « Недригайлівська публічна бібліотека» широкому загалу користувачів було запропоновано тематичний перегляд літератури «Дорога до храму», у Хоружівській та Іваницькій бібліотеках – філіях проведені години духовності «Хрещення Київської Русі – перша сходинка до духовності», у Маршалівській, Кулішівській та Гринівській бібліотеках – філіях відбулися інформаційні години «Духовна єдність народу», які присвячені цим пам’ятним подіям.
|
2 серпня 2019
|
Щирою піснею, мудрою козацькою думкою 12 липня в селі Пустовійтівка Роменського району культурно – мистецька спільнота Сумщини вшанувала пам'ять славного полководця, дипломата, благодійника, останнього кошового отамана Запоріжської січі Петра Калнишевського. В урочистому відкритті обласного фестивалю народної творчості «Дивограй» взяли участь заступник голови Сумської обласної ради Тетяна Головко, голова Роменської районної державної адміністрації Валерій Білоха та головний спеціаліст управління культури Сумської обласної державної адміністрації Тетяна Коршак. З великим духовним піднесенням щороку їдуть вклонитися калнишевій землі та подарувати свій творчий доробок жителям і гостям Роменщини аматори з усієї Сумщини. Цього року в обласному фестивалі народної творчості «Дивограй» взяли участь учасники художньої самодіяльності Іваницького СБК – аматорський народний вокальний жіночий ансамбль «Оксамит» та солісти Віктор Ломакін та Ніна Кірна. Своїм виступом вони зачарували глядачів, викликаючи позитивні емоції та наповнюючи наші серця гордістю, що ми є Українці – мужній і співочий народ.
Директор Іваницького СБК – філії Любов Тютюнник |
16 липня 2019
|
В сільській бібліотеці За вікном не стихає дощ. Вітер сердито шумить листям дерев, а в бібліотеці - - тихо, затишно. Лише шелест сторінок газет і журналів порушує цю тишу. На стелажах в мовчанні застигли книги. Серед них є багато старих друзів у кожного читача. Незнайомі ж, загадковими назвами, всім виглядом ніби говорять: «Прочитай мене, стану твоїм другом»! Ну, як же не взяти такий роман чи повість?! - Мені, будь ласка, що-небудь з новинок і журнал «Кукурудза», - просить ланкова колгоспу ім. Сталіна К. І. Дудченко. Ніна Миколаївна, бібліотекар, швиденько задовольняє прохання читача. ...Іваницька сільська бібліотека широко пропагує рішення XXI з\'їзду КПРС, технічну, сільськогосподарську літературу, популяризує книги про миролюбну політику Радянського уряду, комуністичну мораль, здоровий побут. Бібліотека підтримує постійний зв\'язок з сільською Радою, правлінням колгоспу, партійною і комсомольською організаціями. При їх допомозі бібліотека повсякденно пов\'язує пропаганду книги з конкретними завданнями села, і колгоспу. В книжковому фонді бібліотеки можна знайти книги з питань овочівництва, тваринництва - провідних галузей колгоспного виробництва. Є понад 250 примірників видань матеріалів XXI з\'їзду КПРС, XXI з\'їзду КП України, найважливіших постанов партії і уряду. В бібліотеці можна одержати твори основоположників марксизму - ленінізму, книги Тімірязєва, Мічуріна, літературу про передовий досвід у сільському господарстві, про досягнення науки і техніки, твори класиків вітчизняної і зарубіжної літератури, сучасних радянських та іноземних письменників. На допомогу читачам Ніна Миколаївна склала алфавітний каталог, організувала відкритий доступ до книжкового фонду. З участю активу бібліотеки складено картотеку дворів, де зазначено, чи даний мешканець читач бібліотеки, чи ні, з якої причини він не є читачем бібліотеки. Проведено подвірний обхід, в якому активну участь брали член бібліотечної ради Ольга Клименко, учениця сьомого класу Іваницької школи Оля Прохненко та інші. В результаті подвірного обходу було записано до бібліотеки 150 нових читачів. Сільською бібліотекою організовано 6 пересувних бібліотек: на тваринницьких фермах, в тракторному вагончику, в селах Клин, Зелене та Чемоданівка. Лише пересувками охоплено 106 читачів. Активними читачами бібліотеки є ланкова К. І. Дудченко, колгоспник А. Ярошенко, престарілі колгоспники Г. Бережний, Д. Голуб, С. Євстратов. За останній час бібліотекою проведено 3 читацькі конференції: «За дальше збільшення продуктивності тваринництва», «Виконуємо заповіти В. І. Леніна», «За високий урожай цукрових буряків». Проведено 9 тематичних та літературних вечорів, вечорів запитань і відповідей. Обговорено 7 книг, з них: Я. Чижа «Відгодовую 500 свиней», В. Сидори «2.000.000 яєць за рік» та ін. Приміщення бібліотеки прикрашене лозунгами, плакатами, стендами, вітринами, які періодично поновлюються. Оформлено куточки атеїста, механізатора і краєзнавчо-літературний. Готуючись до зими, бібліотека вже повністю забезпечена паливом. Завідуюча Іваницькою бібліотекою Н. М. Поперека завжди вишукує нові, кращі форми бібліотечної роботи і впроваджує в повсякденній своїй роботі, прагнучи повніше задовольняти запити читачів. (із газети \"Ленінська зоря\" від 13 вересня 1960 року) |
6 квітня 2019
|
Сільський кіномеханік Вечір. Робочий день закінчився, але в селі людно. До клубу, що манить яскравим світлом вікон, музикою, обіцяє хороший відпочинок, поспішають хлібороби. Ось дівчата пробігли - швиденько так, щоб до початку сеансу всіх подруг побачити, перекинутись жартом. Два літніх чоловіка пройшли, обговорюючи минулий фільм. А он, видно, хлопці і переодягтись не встигли — прямо з поля в кіно. Так, кіно користується великою популярністю в селі Іваниці, з кожним днем ширшає коло відвідувачів. Це сталося завдяки добросовісній роботі кіномеханіка І.Литвиненка і моториста т. Харька. Для широкого повідомлення населення про кіно вони вивішують на початку місяця план демонстрування кінофільмів. Про назву фільмів та початок сеансів оповіщають населення через оголошення, які вивішують напередодні демонстрування. Сеанси починаються без запізнень. Перед початком фільму демонструються кіножурнали. Для дітей т. Литвиненко організовує денні сеанси. За останній час юні глядачі проглянули такі фільми: \"Над Тиссой\", \"Запорожець за Дунаєм\", \"Голубая стрела\". Планова і злагоджена робота т.т. Литвиненка і Харька забезпечила в серпні і вересні виконання місячних планів на 120-123 проценти. До 42-х роковин Великого Жовтня вони зобов\'язались виконати річний план по демонструванню фільмів... — З виконанням плану справа могла б бути ще кращою, — говорить товариш Литвинонко,— коли б заступник завідуючого райвідділом культури т. Шелудченко надсилав нам більше фільмів з відповідним змістом. Хлібороби хочуть бачити На екрані свого клубу такі фільми: «Доля людини», «Дочка партії». Надіємось, що їхнє побажання в недалекому майбуньому буде виконано. (із газети \"Ленінська зоря\" від 25 жовтня 1959 року) |
6 квітня 2019
|
Співучий край Плинуть роки, міліє поступово Терн, і все далі від нього віддаляється Іваниця. Спустів Токманів куточок, той самий, звідки село розпочиналось. Поросла травою колись центральна вулиця села – Широка, а вулиця Пуста нарешті офіційно підтвердила свою назву, бо декілька хат ще на ній є, а людей вже немає, і тепер вона дійсно пуста. Пуста, як і кілька століть тому, коли тут тільки почали селитись люди і знайшли покинуту кимось вулицю, можливо, в такому ж занедбаному стані. Підгір’я, колись тісно забудоване, поросло чагарниками та лісом. Від вулиці Рукавець залишилась тільки назва та дві-три ще не зовсім розвалені хатинки. Село все далі відходить від Терну, далі на Захід. А колись же повноводний Терн погойдував своїми водами купецькі та рибальські човни, був, як кажуть, – судноплавним. Є припущення, що фортеця В’єхань була ні чим іншим, як таможнею – перепусткою із сіверських земель в переяславські. Правда, тоді і назва у річки була, напевно, інша. Потім у природні чинники стали втручатись люди, змінюючи русло та будуючи греблі. Важкі жорна водяних млинів поступово знесилювали Терн та його притоки. Зараз важко повірити, що долиною, де зараз знаходиться сільський ставок, колись протікала річка не менш повноводніша за сучасний Терн, а тепер тут залишилась звичайна канава, якою тече тонка цівка води. Річка Дерка, яка там протікала, ще була позначена на одній із старовинних польських карт, а це було лише якихось дві-три сотні років тому. Спекотного літа 2010 року і Терн вперше повністю пересох. Догнивають у терновому чагарнику три старі дерев’яні містки, що колись з’єднували Іваницю з Деркачівкою. Ці «німі свідки» вказують на ті часи, коли Терн заливав усю долину між двома селами і навіть прилеглі селянські городи. Засумувала і гора Юдка, яка зараз дуже рідко бачить живу душу. Транспорт тепер прямує на Деркачівку, чи з неї до Іваниці, новим залізобетонним містком. Не чути Юдці і пісень, які лунали щоденно з бортового грузовика, що віз жіночок з поля на обідню перерву. І хто тепер згадає того єврея-крамаря, який тримав тут колись свою придорожню лавку і чиє прізвисько «юдка» назавжди приклеїлось до назви гори. Нове піднесення села розпочалося в кінці XVIII століття за генерала Костюріна, коли був розбудований нинішній центр села. В селі була поставлена новенька дерев’яна церква – Троїцька. Із метричних книг, які зберігаються в обласному архіві, відомо, що за 1785 рік в Іваниці (разом з Чемоданівкою) народилось 34 немовлят, а померло 18 жителів. У квітні 1785 «отрок» Іван Павлович Шаповал одружився з «девицею» Параскєвою Нікітічною. А всього за 1785 рік справили весілля 4 молоді пари. Серед перших посполитих жителів слободки Іванівської фігурують такі прізвища: Бережний, Дорошенко, Довбня, Дяченко, Калениченко, Литвиненко, Лобушко, Москаленко, Мирченко, Нужний, Олійник, Окунь, Прохненко, Сердюк, Токмань, Тютюнник, Тищенко, Шаповал, Шендрик та інші. Рідко зустрічались і давно зникли такі прізвища перших поселян: Горстка, Дубко, Гурський, Мирко, Нещасний, Роговик, Піддубний, Шапаренко, Щедриченко та інші. Багато випробувань довелось витримати нашій Іваниці у 20-му столітті: революція, громадянська війна, голодомор, війна з фашизмом, Афганістан, Чорнобиль. Сучасна Іваниця поступово змінює своє обличчя. У 2008 році була проведена газифікація села, а наступного року стару електромережу було замінено на більш сучасну. Практично всі вулиці мають тверде покриття. Дитячий садок «Сонечко» вважається одним із кращих у районі, а сільська школа набула поважного віку, відзначивши 2013 року свій 100-літній ювілей. Повеселішав після капітального ремонту і сільський Будинок культури. Співали наші предки і в козацькі, вільні часи, і за кріпосного права співали, лунають народні пісні на берегах Терну і в наш час. Із покоління в покоління передаються вони нащадкам. При Троїцькій церкві села існував церковний хор, який виконував як церковні пісні, так і народні. Ось слова відомої майже кожному пісні: Розпрягайте, хлопці, коні Та й лягайте спочивать, А я піду в сад зелений, В сад криниченьку копать… Ця пісня лунала на весіллях і на проводах юнаків до армії, на сільських святах і просто на клубних вечірках. Пам’ятаю, як в дитячому садочку ми хотіли її заспівати, наслідуючи дорослих, однак вихователька нам це заборонила. Вже через багато років дізнався, що пісня, яка вважалась народною, мала свого автора і була маршем загонів «батька» Махна – ворога Радянської влади. Після розгрому армії Нестора Махна, автора пісні, сільського вчителя з Полтавщини Івана Негребецького розшукали, і за свій твір він отримав 25 років заслання на Північ, в далекий, засніжений Магадан. А пісня стала народною. Таких прикладів, коли пісня, маючи автора, стає народною, можна привести безліч. Звичайно, більша частина народної творчості загубилась у лабіринтах часу. Але і те, що зберегла народна пам’ять, нагадує про невичерпні багатства душі нашого народу, його талант та мудрість. Звичайно, кожна епоха мала своїх героїв, що і відображалось у піснях. Так за царя лунало: «Боже царя храни…», при становленні Радянської влади – «Смело мы в бой пойдем», у війну – «Вставай, страна огромная…» … За іронією долі, там, де колись лунали пісні у виконанні церковного хору, поблизу зруйнованої церкви, з’явився осередок сільської культури – клуб. Саме тут при клубі і продовжилось пісенне життя села. Був створений хор і гурток художньої самодіяльності. Сільські аматори не тільки забезпечували дозвілля колгоспників, а й демонстрували своє мистецтво сусідам із Деркачівки, Городища, Бабакового. Потім іваницький хор підкорив районну сцену, а згодом вийшов і на обласний рівень. Сільський фотограф-аматор – Литвиненко Володимир Петрович. Хоча назвати його аматором можна тільки умовно, бо ставився він до фотографії з такою ж професійністю, як і до вирощування садовини чи огородини, де він був справжнім професіоналом. Володимир Петрович зробив великий внесок у фото доробок села, закарбувавши у своїх світлинах епізоди з життя Іваниці другої половини XX століття. В книзі «Мій погляд», Віктор Григорович Бурлака дав чудову замальовку сільського дозвілля «на колодках» кінця 50-х минулого століття: «...Надвечір’я. Хлопці й дівчата спішили до іваницького двору Василя Ратникового. Під тином на двох стовпцях лежала соснова дошка, поряд з нею – колоди, на які теж можна було присісти. З двору виходив Василь з балалайкою на шість струн, різко вдаривши по них пальцями, визначав тональність для тих, хто мав хист до співу. Першу частівку співав балалаєчник, а потім дівчата, в строгій черговості, починала кожна свою улюблену. Після частівочного ритму був перехід на танцювальний, і понеслись під зоряне небо мелодії гопака, польки чи краков’яку! Стогнав і крутився під ногами танцюючих спориш…». 31 жовтня 1965 року було відкрито Будинок культури колгоспу «Росія». На відкриття запрошено близько 400 передовиків виробництва та поважних гостей (сам зал був розрахований на 350 місць). Після урочистостей, присвячених цій події, сумський театр ім. Щепкіна дав виставу «Наталка-Полтавка». Не обійшлось і без курйозів. Так, штукатурка на стелі ще не встигла добре засохнути, і при легенькій вібрації від ніг перших відвідувачів, осипалась на голову Гоги Бориса. Новий Будинок культури сприяв піднесенню культурного життя селян. Кіно почали демонструвати на широкому екрані, а місцеві аматори отримали чудову сцену для виступів та зручні умови для репетицій. Дорогу на сцену стала торувати талановита молодь та школярі. Ось про що писала обласна газета «Ленінська Правда» від 3 серпня 1966 року: «На сцену вийшли три хлопчики у вишитих сорочках. Оглянули переповнений зал – і засвистали, залящали, затьохкали на всі лади. Як соловейки! І слухачі назвали їх соловейками. Це було кілька днів тому в Київському театрі опери та балету імені Т. Г. Шевченка. На сцені театру виступали юні майстри художнього свисту – учні молодших класів Іваницької школи Недригайлівського району: четвертокласник Петя Мирченко, третьокласник Саша Косаков і першокласник Федя Нужний. Хлопчики давно захоплюються художнім свистом. Зійдуться та й відтьохкують знайомі мелодії. Спершу хлопчики-соловейки виступили на сільській сцені, потім – в районному Будинку культури. На обласній дитячій олімпіаді школярі Іваниці вийшли переможцями і поїхали до столиці України на республіканський огляд учнівської художньої самодіяльності. Там вони і виступили в театрі опери та балету, а також перед робітниками заводу «Більшовик». Виступ Петі, Саші і Феді на заключному концерті транслювався по радіо і телебаченню». Багато років сільським БК керував Микола Савостянович Дудченко. Концерти, фестивалі, тематичні вечори, спектаклі… Море оплесків линуло на адресу хорового колективу, дуету в складі телятниці О. Ситенко і шофера В. Лобушка, а також К. Кузнєцової, Л. Кущ, Н. Прохненко, Т. Шаповал, Т. Москаленко та інших учасників художньої самодіяльності. Хоровий колектив села підкорив чимало сцен, а пісня «Квасоля» запису 1990 року, увійшла до збірки CD – альбому «Український ав-тентичний фолькльор – застольні пісні». Славні співочі традиції продовжує нове покоління аматорів сцени. Під керівництвом художнього керівника Віктора Псарьова ансамбль сільського Будинку Культури «Оксамит» чарує своїм співом іваничан та гостей села у святкові дні. В. Касьяненко, О. Прохненко, Н. Кірна, О. Шпилька, І. Кузнєцова, В. Олійник, Л. Тютюнник (директор СБК), О. Лиман та ін. перейняли естафету від старшого покоління митців, а значить знову злетить зі сцени пісня, підніметься жайворонком високо в небо, та й нагадає про невмирущу душу нашого народу. |
2 квітня 2019
|
Розпрягайте, хлопці, коні Та й лягайте спочивать, А я піду в сад зелений, В сад криниченьку копать… Ця пісня лунала на весіллях і на проводах юнаків до армії, на сільських святах і просто на клубних вечірках. Пам?ятаю, як в дитячому садочку ми хотіли її заспівати, наслідуючи дорослих, однак вихователька нам це заборонила. Вже через багато років дізнався, що пісня, яка вважалась народною мала свого автора і була маршем загонів \"батьки\" Махна - ворога радянської влади. Після розгрому армії Нестора Махна, автора пісні, сільського вчителя з полтавщини Івана Негребецького розшукали, і за свій твір він отримав 25 років заслання на Північ, в далекий, засніжений Магадан, а пісня стала народною. Таких прикладів, коли пісня маючи автора, стає народною, можна привести безліч. Звичайно, більша частина народної творчості загубилась у лабіринтах часу. Але і те що зберегла народна пам?ять, нагадує про невичерпні багатства душі нашого народу, його талант та мудрість. Звичайно кожна епоха мала своїх героїв, що і відображалось у піснях. Так за царя лунало: \"Боже царя храни…\", при становленні Радянської влади -\"Смело мы в бой пойдем\", у війну - \"Вставай страна огромная…\" … За іронією долі, там де колись лунали пісні у виконанні церковного хору, поблизу зруйнованої церкви, з?явився осередок сільської культури - клуб. |
23 березня 2019
|
«Іваниця… Я дуже люблю своє село. Воно розкинулося на пагорбі, до підніжжя якого тиснуться барвисті луки, розділені річкою Терен. Вона, мов той вуж, повзе із півночі на південь. Саме по цій річці й проходить межа між моєю Іваницею та сусіднім селом Деркачівка. В.Г. Бурлака «Мій погляд» |
23 березня 2019
|
ДЕНЬ СЕЛА Минулої суботи в Іваниці відзначали День села. Ще до початку офіційної частини, над центром села зависла святкова атмосфера. До сільського Будинку культури поступово підходили місцеві жителі та гості. Тут у фойє була розгорнута виставка декоративно-прикладного мистецтва. Всі бажаючі могли ознайомитись з роботами сільських умільців: світлинами Гребеника І.А., різьбярськими роботами по дереву Дремова В. та майстерними вишиванками Шишенко Л.. І доки парубки розминали боки шкіряній кулі, ганяючи по стадіону м’яч “в одні ворота”, а артисти художньої самодіяльності тренували свої голоси, зал місцевого БК поступово заповнився зацікавленою публікою. Із привітаннями до громади звернулися: сільський голова Олійник С.В., голова райдержадміністрації Коренєв О.І та наш земляк, голова обласної організації ТСО України - Лобушко М.Г. Грамоти та подарунки від ТОВ “Лотуре –Агро” із рук керуючого відділком “Іваниця” Олійника В.В. отримали кращі виробничники - Лобушко В.В., Мачух А.І., Мельник М. та Олійник В.В. Концерт художньої самодіяльності розпочали місцеві баба Параска (Кузнєцова І.) та баба Палажка (Тютюнник Л.). Чудовий вокал продемонстрували сільські аматори: Кузнєцова І., Лиман О., Тимошенко А., Тютюнник Л., Тютюнник Н. та династія Псарьових у повному складі. Оплески в залі зірвав танцювальний номер Петра Шалати. Короткий перепочинок артистам давав сільський голова Олійник С.В. нагороджуючи сільських ювілярів, а їх цього вечора було достатньо. Подарунки від сільської ради отримали: найстаріші жителі села – Дериземля Е.С. та Тютюнник О.В.; золоті ювіляри - подружжя Ющенків та Сірозудінових; і ціла низка пар, які нещодавно відсвяткували срібні весілля, а саме: Дігтяренко Микола Іванович та Тетяна Федорівна, Довбня Володимир Петрович та Валентина Іванівна, Дяченко Олександр Андрійович та Валентина Іванівна, Олійник Василь Володимирович та Ганна Михайлівна, Покущенко Василь Іванович та Марія Дмитрівна, Таценко Сергій Олексійович та Марія Юрієвна. Отримав свого святкового горщика в подарунок і наймолодший житель села – Прохненко Назар Євгенійович. Окрасою концерту став виступ хору територіального центру зайнятості БЕРЕГИНЯ, кожен номер якого супроводжувався дружніми оплесками залу. Після концерту розпочалися ігри на свіжому повітрі - козацькі розваги, де всі бажаючі могли продемонструвати свою силу та спритність у різноманітних вправах та конкурсах. Закінчилось свято феєрверком, який презентував односельчанам Лобушко М.Г. Кажуть, що святкові вогні з Іваниці було видно навіть в Недригайлові, можливо. Та як би там не було, а впевненість у майбутнє і можливо краще, вже проглядає крізь осінні хмарки відблиском золотого Покровського листя. Нехай же щастить тобі Іванице і до наступних свят! |
23 жовтня 2010
| Ip: 81.23.24.102 Тема: Культура До збірки пісень (CD): Український автентичний фольклор. Застольні пісні була включена пісня із репертуару місцевого фолькльорного ансамблю запису 1990р. |
16 грудня 2009
| Ip: 81.23.24.110 Тема: Культура 1965 р. – 30 жовтня було відкрито Будинок культури колгоспу «Росія». Вартість забудови становила значну суму на той час - 116 тис.карбованців. На відкриття було запрошено близько 400 передовиків виробництва та поважних гостей (сам зал був розрахований на 350 місць). Після урочистостей присвячених цій події, сумський театр ім.Щепкіна дав виставу 'Наталка-Полтавка'. Не обійшлось і без курйозів. Так штукатурка на стелі ще не встигла добре засохнути, і при легенькій вібрації від ніг перших відвідувачів осипалась на голову одного із перших відвідувачів, невдахою виявився - Гога Борис Васильович. |
4 грудня 2009
|
| Закрити |
