|
http://hrampodlesnoe... style='color: rgb(0, 149, 254); text-decoration: none; outline: none;'>Сухо-Калигорский образ Божией Матери
Первичный образ Сухо-Калигорской Богоматери — в народе называемой “Милующая” — не сохранился. Впервые оригинал иконы был обнаружен на Украине в селе Сухая Калигорка Катеринопольского района Черкасской области, в храме Иоанна Богослова. В 60-е годы XX века икона была оттуда украдена. До наших времен дошли канонические списки иконы (находятся в селах Стебне, Скаливатка Звенигородского района, городе Смела Черкасской области Украины и в других местах, в т.ч. и в с. Подлесное, Александровского района Кировоградской области в нашем храме).
Во время Великой Отечественной войны в Мошногорских лесах развернулось партизанское движение. Оккупанты загнали в храм людей за то, что те носили партизанам еду и одежду. Пленные не знали, что их ждет, возносили слезные молитвы перед чудотворным образом - и Царица Небесная не оставила их: на следующий день заложников отпустили. За много лет чудотворный образ потемнел, но однажды случилось чудо: икона засияла красками и даже увеличилась в размерах. Случилось это на первой седмице Петрова поста, когда совершался крестный ход вокруг села... До революции сия икона была очень популярна на Украине. САМА БОГОРОДИЦА ЯВИЛАСЬ ОДНОМУ ПРАВОСЛАВНОМУ И НАКАЗАЛА ДЕЛАТЬ СПИСКИ С ЭТОГО ЧУДОТВОРНОГО ОБРАЗА, СКАЗАВ ЧТО И ОНИ БУДУТ ЧУДОТВОРИТЬ. Поэтому до революции почти во всех украинских храмах были списки сея Иконы, а не только в тех точках, которые указаны выше. На обратной стороне нашей иконы имеется надпись: 'Старанием свящ. Георгия' и именами жертвователей. ПРЕСВЯТАЯ БОГОРОДИЦА СПАСИ НАС! |
![](<a target=_blank href="http://hrampodlesnoe.org.ua/images/images/images/mChVSL8HRfo.jpg)
http://hrampodlesnoe... alt='' width='300' height='507' style='height: auto; max-width: 100%; vertical-align: middle; border: 0px; margin: 20px 0px 20px 20px; float: right;'>Список чудотворного Сухо-Калигорского образа Божией Матери на Украине также объявился в Вознесенском Мошногорском мужском монастыре под Черкассами еще в 1860 году. В 1930 году монастырь был закрыт, икону тайно перенесли в Спасо-Преображенский храм села Мошны Черкасского района Черкасской области, отчего тамошний список иконы называется Мошногорский .27 вересня 2014
|
История нашего края Село в 4-х верстах южнее Мокрой. Жителей обоего пола 655. Церковь во имя Иоана Богослова деревяная, 5-го класса ; земли имеет 51 десятину,да сверхь того 33 десятины оть Упраздненной Кобылянской церкви. Построена 1734 года. К Сухокалигорской церкви причислены три деревни того же владения по реке Выси лежащие: Поток или Мацевича, в 9 верстах от церкви. Жителей обоего пола 150. Кобылянка, в 10 верствах. Жителей обоего пола 200. Здесь прежде была приходская церковь, к которой причислялись деревни: Поток, Соколовка и Лисича Балка. Соколовка иначе называется Красным Бродом и Жулинкой , в 8-ми верстах . Жителей обоего пола 50. Майже на межі лісостепової і степової зони в неглибокій,але мальовничій балці ,що потопає в зелені садів,розташувалось невелике село з назвою – Суха Калигірка. Загальна площа адмінмеж села становить 2055,3 га, в тому числі ріллі – 1951,1 га . Загальна площа населеного пункту становить 130,7 га . Кількість дворів становить – 259 , з них 51 пустуючих. В селі проживає 483 чоловік, з них 117осіб – діти і молодь до 18 років, 228 осіб- працездатного віку, 138 осіб- пенсійного віку. Віддаленість села : від райцентру- 27 км, від обласного центру-110 км, від залізничної станції – 35 км. На території села працюють : навчально-виховний комплекс « школа-сад» , фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення зв»язку, магазин Райст, магазин «Ретро» пп Іванюка М.В., магазин пп Теліженка Ю.В., СТОВ ім Гетьмана Вадима Петровича. Село виникло в кінці 17 на початку 18 століття на території пологої балки,по якій виступали багаточисленні джерела,які виносили на поверхню грунту прісну, з приємним запахом та смаком чисту воду.З виробкою лісів довкола села, багаточисленні джерела балок заміліли і на даний час вздовж балки,в її пониззі, протікає невеликий струмок, що влітку пересихає. Це природне явище і відіграло певну роль у походження назви села.Колись це козацьке поселення заснувалося стороживими козаками за часів Остафія Дашкевича старости Канівського і Черкаського із виникненням сторожових постів. Називався цей пост Малий Калаур (від тюркської назви «калаур»), що означає погане місце. А виник він так: в сусідньому селі Велика Калаурка ( Мокра Калигірка) стояв гарнізон козаків – це був основний центральний караул,звідки висилались в сторону дикого поля ,тобто в сторону нашого села, для дозору-роз»їзду козаки. Були тут насипані підвищення ,яких стояли вишки,а на них дрова,солома і бочки з смолою. Якщо із сторони степу набігали татари, козаки підпалювали солому , загорялась смола , диміла і це був сигнал для Великого караулу, а далі Сигнаївки.Кордоном була річка Вись. Були часті сутички між козаками і татаррськими нападниками, Це місце має назву і по цей час – Червоний брід. Сторожові пости в разі необхідності передавали сигнал про напад до Сигнаївки,а ті далі до Сміли ,Черкас ,Чигирина. Населення Малого Калауру було малочисельним. Першими поселенцями вважаються Галичі,Химичі,Пугачі,Ткаченки, Пономаренки,Бондаренки,Варяниці, Карбівничі. З часом населення збільшувалось і хутір Малий Калаур став називатись Мала Калаурка ,а ще з часом село стали називати Мала Калигірка. Поряд з цією назвою села все частіше стали називати Суха Калигірка, коли землі належали грецькому колонізатору Бенардакі. Перші згадки про Суху Калигірку записані в книзі священника Л.Похилевича « Сказания о населенных месностях Киевской губернии » датованою 1864 року. Після переходу правобережної України в підпорядкування Росії , землі населеного пункту переходять родині князя Долгорукова, з часом – до родини Лопухіних. На початку ХХ століття за пропозицією Столипіна, виникли економії, хутора, розподіл землі. В наші краї заїхав князь Горчаков. Він закупив всі землі,що прилягали з південної сторони до Шполянської волості,Звенигородського повіту,Київської губернії. Поселився на проживання в Умані . Економ від Горчакова був добрим до наших сухокалигіран За час його господарування в Мокрій Калигірці побудувано економію і спиртний завод біля яворів за Олійниківкою,а в Сухій Калигірці – конеферму,молочно-товарну ферму ,які були розташовані в сторону Лисичої Балки. Це місце називали – доярня. Звістка про початок демократичної революції в Російській імперії 1905-1907 років докотилася і до Сухої Калигірки. Селянами ,що приєдналися до українського національно-визвольного руху, в 1907 році була спалена молочно-товарна ферма. Перестала існувати економія. Князь Горчаков злякався революційного руху,почав продавати свої землі місцевим жителям. Майже вся територія була роздана десятинами. Лишився великий масив площі,що прилягав до полів села Єлизаветка.Князь Горчаков здав її в банк Звенигородського повіту,який і став розпоряджатись землею, а поле стали називати Банкове. Після 1907 року біля Сухої Калигірки виникло два хутори Павлів –73 двори і Педанів – 34 двори. В роки колективізації вони були знесені і припинили своє існування . За першим повним переписом 1926 року населення села з прилеглими хуторами Педанів і Павлів становило 2720 чоловік. Село переживало тяжкі часи і зазнавало великих втрат:за час великого голодомору 1932-33рр загинуло більше 500 чоловік,від розкуркулення – більше 100 чоловік , від репресій – 27 чоловік. В кінці 18 на початку 19 століття в селі була двохкласна церковно-приходська школа,в якій був один учитель- дяк. З розвитком села ця школа перейшла в чотирикласну церковно-приходську. Вона була розташована на горбі, нижче церкви в старій похиленій хатині. Тут вивчали математику,краснопис і Закон Божий. Вчителем був Галич Андронік, а потім його син Галич Олександр. В 1914 році в школу приїхала вчителька Богоржевська Юлія .З часом , після закінчення університету прибув вчитель Кривоколінський Олександр Тарасович.Сільська школа стала семирічною. Зразу після революції постало питання про будівництво школи. Маючи великі заощадження і не маючи своєї родини,вчителька Богоржевська запропонувала побудувати школу на її кошти. Будівництво нової школи закінчили в 1929 році і до цього часу в ній навчаються діти. Після закінчення Великої Вітчизняної війни школа стала восьмирічною. В 2004 році загальноосвітню школу 1-11 ступенів реорганізовано в навчально-виховний комплекс « школа-сад», який відвідує 58 учнів та 10 дошкільнят і в якому працює 12 вчителів та 2 вихователі . НВК « школа-сад» має непогану матеріальну базу : комп»ютерний клас ,що налічує -9 комп»ютерів, два кольорових телевізора, музичний центр з системою «караоке», тощо. В 1927-1929 роках в селі було сторено перший сільськогосподарський кооператив,який спочатку називався ТСОЗ. В цей кооператив входило кілька одноосібних сімей. Кооператив розвивався, домагався хороших результатів,але ж це не подабалося сільським багатіям. За спогадами старожилів села і Давиденка Анікей Якимович в селі було створено ще біля 8 гуртків по спільному обробітку землі, а в 1930 році на сходці села ці гуртки об»єдналися і утворили колгосп. На загальних зборах гуртківців було прийнято Статут колгоспу,який назвали «Шлях Ілліча». Першим головою колгоспу був Кравченко Павло П. В селі було створено перший комсомольський осередок,в який входили: Мосієнко Євмен Тимофійович, Химич Е.П., Карбівнича О.М., Комсомольці допомагали активістам села у створені колгоспу та пошуку «ворогів» входячи в так звані «двійки», «трійки» Село мінялось. На зміну волам і коням прийшли перші машини і трактори. Перші трактористи села були: Дідук Сергій,Калиушко Іван,Химич Ліда, Безуглий Іван, Гурин Гива, Маняк Іван, Дяченко Дмитро, Галоша Йосип. Уже 1938 році в селі було три автомобілі ГАЗ-АА. Було побудовано ферму,яка налічувала 50 корів, організовано 4 рільничих бригади. Четверта бригада вирощувала молодняк коней ,які тоді називали РСЧА. Найбільшого розвитку колгосп «Шлях Ілліча» досяг в 1980-1990 роках. За цей період в ньому було побудовано два телятника , чотири корівника, два свинарника , комору з критим навісним током, автогараж , тракторну майстерню. Тракторна бригада в 1985-86 роках була визнана ,як найкраща в Катеринопільському районі.В 1993 році колгосп « Шлях Ілліча» реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство « Шлях Ілліча» ,яке в липні 1998 року було переіменоване в КСП ім.В.П.Гетьмана. В квітні 2000 року КСП ім.В.П.Гетьмана реорганізовано в сільськогосподарський виробничий кооператив ім. В.П.Гетьмана , який у серпні 2002 року припинив свою діяльність. Майно СВК ім В.П.Гетьмана було розділене між власниками майнових паїв. Розпайовані земельні частки(паї) власниками були передані в оренду ТОВ «Кочубей» м.Києва, яке в с. Мокра Калигірка мало виробничу базу. В 2003-2004 роках було зруйновано майже всі господарські приміщення бувшого колгоспу, в селі різко зріс рівень безробіття. Більше 80 власників земельних часток (паїв) виділили свої земельні паї в натурі і стали самостійно вести сільськогосподарське товарне виробництво. В 2005 році в селі створено нове сільськогосподарське ТОВ ім. Гетьмана Вадима Петровича, засноване на приватній власності директора ТОВу Бабченка Олега Миколаєвича . Це позитивно відобразилося на соціально-економічному розвитку села : створені нові робочі місця, зроблено значний внесок в соціальний захист населення, зміцнення матеріальної бази навчально-виховний комплекс (НВК) « школа-сад» , у встановлення вуличного освітлення сільських вулиць, тощо. В 1937 році в селі було збудовано пам»ятник В.І.Леніну, який в період окупації села німцями був зруйнований. Окупаційний німцями період села тривав з липня 1941 року по березень 1944 року. З села було насильно вивезено 12 юнаків та дівчат на примусові роботи до Германії. На війну пішло більше 150 чоловіків села , з них з війни не повернулося 107 чоловіків , ще 3 жителів були розтріляні німцями в селі. В знак вдячності та вшанування пам»яті про загиблих односельчан в роки Великої Вітчизняної війни в селі у 1965 році було зведено Обеліск Слави. Окрасою села є п»ятикупольний храм Іоанна Богослова збудований в 1734 році.Цей дерев»яний храм є пам»яткою арітектури 17 століття. В роки радянської влади церква використовувалася під склад і зазнала значного руйнування . В 1997 році храм був реконструйований за сприяння народного депутата України Гетьмана Вадима Петровича. Освячення Храму проводив єпископ Української Правлославної Церкви Київського патріархату Філарет. Суха Калигірка завжи славилася своїми трудолюбивими громадянами, які показували високі результати в роботі і домагалися високих показників. За вагомий внесок у розвиток країни їх нагароджено високими державними нагородами: Щепелев Олексій Андрійович (комбайнер)- орденом Жовтневої революції, Сакієнко Микола Іванович (водій) – орденом Трудової Слави 3ст.,Галоша Олексій Йосипович (водій)- орденом Знак Почета, Сокур Авдій Самсонович (бригадир тракторної бригади) –медаллю « За доблесный труд в ознаменование 100-летия со дня рождения Владимира Иллича Ленина» та орденом Трудового Красного Знамени, Гук Володимир Павлович (чабан) – орденом Трудової Слави 3ст. ,Гук Дар»я Миколаївна (доярка)- двома орденами Знак Почета та орденом Трудової Слави 3 ст., Кривоколінська Галина Йосипівна (доярка) – орденом Трудової Слави 3 ст., Руденко Євгенія Пантелеймонівна ( доярка) – медаллю « За трудовое отличие», Мар»ян Василь Миколайович ( бригадир тракторної бригади)- орденом Трудової Слави 3 ст., Танський Володимир Анікейович (водій)-медаллю « За трудову доблесть», Скубун Василь Дем»янович (тракторист) – медаллю «За трудовое отличие», Ворова Тетяна Миколаївна – двома орденами « Материнська слава» 2-3 ст. Варяниця Іван Федорович у ВВ війни у 19 літ посмертно трьома орденами всіх ступеней Слави. Нагород не мала, але своїм прикладом в перші місяці війни здобула добру славу Маша Гурин. Одна з вулиць села носить її прізвище.Від старожилів молодим передались оповіді про вчителя-священика і навіть як лікаря – Галич Олександра Андронікова, батька десяти дітей , які здобули вищу освіту та шану в нашому суспільстві. Серед них Галич Марія Олександрівна (1900 – 1974р.р.) – письменниці доби відродження, член літературної групи- «Ланка», а згодом «Марс» та «Плуг», Варяниця Павло - батько семи дітей, правнук якого відомий юрист, голова партії «Захисник Вітчизни», депутат Верховної Ради України 1991 – 2005 роки – Кармазін Юрій Анатолійович. Родини Двіркових, Ребринів, Галошів, Деревецьких, Варяниців, Чернегів багаті на славних синів і дочок, про що залишили добрий слід в історії села. Села, яке як і інші наші села живе надією на своє теперішнє відродження. Матеріали : Паспорт історії села Суха Калигірка 1988рік – директор школи Олійник Л.П. Паспорт історії села Суха Калигірка 2000 рік – директор школи Теліженко Г.Д. Інформація Катеринопільського краєзнавчого музею – директор Яковенко В.М. Соціальний паспорт села Суха Калигірка – сільський голова Бабушко Н.М. Підготовила сільський голова села Суха Калигірка - Бабушко Н.М. Доля чудотворної святині З глибини середньовічних віків до нас, час від часу доходять відгуки про живий дух Сухокалигірської Чудотворної Ікони Милуючої Божої Матері, яка на протязі більше 200 років творила дива і слала особливу благодать: хворим зцілення,скорботним втіху, бідуючим швидку допомогу . Про походження цієї ікони та про те, як вона потрапила в Суху Калигірку достовірної інформації і до цього часу нема, але встановлено факт , що на початку 18 століття на території нашого села святий Образ Божої Матері проявив себе чудодійними силами: із очей Божої Матері текли сльози. Про таке надзвичайне явище швидко рознеслась новина і було проведено розслідування цієї обставини. Після повторного розслідування Чудотворний Образ було урочисто перенесено в дзвіницю , так як церкви в селі ще не було. Перше чудо милості Божої, яке сталося при цій іконі, було зцілення сліпого дячка Микити, який зайшов у дзвіницю помолитись перед іконою. Після щирої молитви з глибокою вірою він приклався до образу Милуючої і тут же прозрів. Із того часу багато хворих, немічних і скорботних стали приходити з щирими молитвами до Господа і Пречистої Богородиці перед Чудотворною Іконою та по своїй вірі отримували зцілення, допомогу та втіху. Велася навіть спеціальна книга , де записувалися очевидцями всі дива , які вона творила. А саму Ікону все частіше стали називати Сухокалигірською іконою Милуючої Божої Матері. На мою думку, Сухокалигірський Чудотворний Образ Божої Матері вніс великий внесок у зведення в 1734 році п»ятикупольного Храму , названого на честь святого Іоана Богослова . Це справжня перлина стародавньої архітектури, нажаль, не раз зруйнована, понівечена, але нетлінна та живуча своїм духом –святинею храму – Чудотворною іконою Милуючої Божої Матері. Доля Храму та доля Чудотворного образу тісно пов»язані. В стінах цього Храму знаходилась овіяна таємничістю Чудотворна ікона до 1961 року . Із свідчень старожилів села , стало відомо , що в роки війни Сухокалигірська чудотворна ікона не зазнала кривди від німців. На час окупації нашого села, святу ікону було сховано в одному із будинків села. Інформація про схованку дійшла до німців, які вже знали про чудотворні сили ікони. Яким великим здивуванням для сухокалигірчан стала подія повернення в місцевий храм Чудотворного Образу організованого німцями . Подібних історій розуміння важливості місця знаходження Сухокалигірської ікони вистачає , але, на превеликий жаль , одержавши дозвіл обласних інстанцій, головний уповноважений у релігійних справах Катеринопільського району вивіз її разом з другими іконами та церковним майном у невідомому напрямку « на збереження від злодіїв». І до цього часу не можна встановити ні особу головного уповноваженого, ні місця куди передано на зберігання Сухокалигірську святиню. Втративши Чудотворну ікону, храм занепав. З атеїстичних міркувань перетворили храм на колгоспну комору , яку з часом перестали використовувати і з байдужістю сумирно спостерігали за його руйнуванням. Така несправедливість не залишає в спокої всіх , кому була небайдужа доля храму , Чудотворної ікони. Багато зусиль доклали і ще докладають вони, аби повернути втрачене… Одним з цих людей , є Кармазін Юрій Анатолійович. За його допомогою проводяться поточні ремонти діючого Храму Іоана Богослова. Ним закуплено в храм церковну утварь. А найбільшим його подарунком для прихожан Храму стала копія Сухокалигірської ікони Милуючої Божої Матері. 20 вересня 2008 року став святковим днем нашого села, коли із Харкова, де виготовлялась копія ікони, привезли список Чудотворного Образу. З великою радістю зустрічали її на околиці села прихожани храму, керівники села і району на чолі з архієпископом Черкаським і Чигиринським Іоаном. Хрестним ходом несли на руках ікону вулицями села до Храму, де відбулося урочисте богослужіння по її поверненню . Читався акафіст написаний цій іконі. Цього ж вечора ,близько до опівночі, прихожани та служителі храму , які знаходились неподалік храму стали свідками таємничого знаку поданого із небес – над куполами храму в небі розкинувся хрест білого кольору. З того часу щовівторка та щочетверга в нашому храмі читається акафіст Сухокалигірській іконі Милуючої Божої Матері. Вслухаючись у слова акафісту , глибоко переконана, що святий дух Сухокалигірського Чудотворного Образу Милуючої Божої Матері не покинув стін Храму Іоана Богослова і серця віруючих, а подарована копія Чудотворної ікони стала важливим кроком у напрямку виправлення жахливої помилки- втраті святині храму. Влітку цього року сталася ще одна подія , яка пролила світло на чудотворну силу Сухокалигірської ікони Милуючої і посилила віру в її дива, які вона творила. З ранку 19 липня 2010 року з блискавичною швидкістю по селі рознеслась новина , що вночі якісь люди повернули в наш Храм Сухокалигірську ікону. Віруючих прихожан Храму ця новина збентежила , адже саме цього дня вшановується Сухокалигірська ікона Милуюча . Всі ,хто прийшов на церковне служіння цього дня стали свідками зворушливої розповіді людей , які привезли ікону до нашого Храму. Все розпочалось з того, що недільного дня 18 липня цього року , серед прихожан нашої церкви , які прийшли на богослужіння були приїжджі люди, як потім вияснилось це Алла Миколаївна Олтайн з Одеси із своїм братом Олександром Миколайовичем Лапуновим, що проживає в Шполі. Метою їхнього приїзду в Храм стала зацікавленість акафістом до Сухокалигірської ікони, так, як вони бачили її в свого товариша. На їх прохання отець Роман надав їм акафіст , з текстом якого вони почали ознайомлюватись прямо в храмі. Розпочалось богослужіння і Алла Миколаївна, отримавши те, за чим приїхала до храму , вирішила не залишатись на богослужінні , а прикластись до копії Сухокалигірської ікони і повертатись з братом до Шполи. Яким її було здивування , яке вмить переросло в глибоке переживання , коли вона побачила на копії Чудотворного образу золотий хрестик ( подарований цій іконі жінкою з Києва 20.09.2008 року) такий самий, як у неї на грудях. З сльозами на очах та великими душевними переживаннями Алла Миколаївна всю службу простояла перед іконою. По закінченню богослужіння, в промові отця Романа звучало запрошення всім прихожанам церкви прийти на урочисте богослужіння по вшануванню Чудотворного Образу Милучої Божої Матері. Всі ці події Алла Миколаївна сприйняла , як Божий знак і вирішила для себе прикласти всіх зусиль , щоб Сухокалигірська ікона Милуючої Божої Матері повернулась до Храму Іоана Богослова. І відразу по закінченню богослужіння вона з братом поїхала до Олександрії. Сухокалигірську ікону Милуючу вперше побачила Алла Миколаївна під час похоронів свого знайомого, друга її брата в Олександрії Кіровоградської області. Трагічна смерть забрала життя ще молодого чоловіка . Звали його Володимиром. Саме в нього у невеличкій кімнаті висіла на стіні ця ікона. З розповіді його дітей-Катерини і Олександра Сідловських стало відомо, що цю ікону він отримав від своєї рідної тітки Ольги, яка була людиною віруючою і проживала в с.Петроострові Кіровоградської області. До неї ікона потрапила в роки війни. Під час бойових дій загорілась церква , яку вона відвідувала. З горілої церкви і винесла цю ікону . Ікона була пошкоджена вогнем, але тільки обгорів кіот і з ворітної сторони . В такому вигляді і зберігала її ця жінка. ЇЇ племіннику Володимиру ця ікона запала до душі, він не міг на неї надивитись. Цю прив»язаність замітила тітка і передала ікону племіннику із застереженням « не продай», не подаруй , а поверни в церкву , як відбудується». Так вона потрапила у Олександрію . Після смерті Володимира його дружина з дітьми вирішили віддати ікону в церкву с. Червона Кам»янка ,що неподалік від Олександрії , яку вони відвідували . Настоятель цієї церкви отець Михайло Тихонович відразу відчув дух цієї ікони і замовив їй новий кіот. І знову збіг обставин, новий кіот для ікони виготовляли в Харкові , саме в той час , коли писалася копія Чудотворного образу Сухокалигірської Милуючої для нашого храму теж в Харкові. Зворушлива розмова Алли Миколаївни і Олександра Миколайовича відбулася з дітьми вже покійного їхнього товариша надвечір 18 липня 2010 року. Вони розповіли їм про наш храм, про чудотворні сили ікони Милуючої та про те, що взавтра буде урочиста служба по вшануванню Сухокалигірської ікони. І їх рішення було прийнято одностайне – повернути Сухокалигірську ікону в Храм Іоана Богослова. Що вони і зробили вночі напередодні вшанування Чудотворного образу Сухокалигірської Милуючої Божої Матері. Сьогодні храм Іоана Богослова збирає людей із сусідніх сіл та районів. Віруючі йдуть , аби відчути благодать, характерну лише цій церкві та вклонитися Сухокалигірській Милуючій іконі. |
6 квітня 2014
|
Галич, Мария Александровна Материал из Википедии — свободной энциклопедии Мария Галич Марія Галич Дата рождения: 19 августа 1901 Место рождения: с. Сухая Калигорка, Черкасский уезд Киевская губерния (ныне Катеринопольский район Черкасской области Украины Дата смерти: 22 января 1974 (72 года) Место смерти: Львов Гражданство: Флаг СССР Род деятельности: писатель, педагог. Язык произведений: Украинский Украинские писатели и поэты - члены «Мастерской революционного слова» (МАРС). Слева направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорий Косынка, Мария Галич, Евгений Плужник, Валерьян Пидмогильный, Феодосий Осьмачка. Киев, улица Владимирская, 49, 1925 год. Мария Александровна Галич (укр. Марія Олександрівна Галич; 19 августа 1901, с. Сухая Калигорка, Черкасский уезд Киевской губернии — 22 января 1974, Львов) — украинская и советская писательница, педагог. Содержание Биография Родилась в многодетной семье сельского учителя. Окончив начальную школу, в 1918 году переехала в Киев, где трудилась на разных работах и училась на подготовительных курсах. В 1921 году поступила на филологический факультет Киевского института народного образования, который закончила в 1926 без защиты диплома. Участвовала в женском движении. В 1920-х годах — член киевской литературной ассоциации «Аспис», затем литературного объединения «Ланка» («Звено»), в 1926 году переименованного в «Мастерская революционного слова» (МАРС), в которое входили Валерьян Пидмогильный, Евгений Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Дмитрий Фальковский, Тодось Осьмачка, Борис Тенета, Иван Багряный, Гордей Брасюк, Григорий Косынка и другие. Принимала участие в мероприятиях по ликвидации неграмотности. Учительствовала в Киеве. В 1926—1930 -— преподаватель украинского языка и литературы в школе рабочей молодёжи. В 1928—1929 годах работала техническим секретар?м Киевского месткома писателей, в 1930 — литературный сотрудник (либреттист) Киевской кинофабрики. В 1931 году вышла замуж и уехала в Харьков, где преподавала украинский язык в Харьковском сельскохозяйственном институте. В середине 1930-х годов отошла от активного литературного творчества, хотя и пыталась вернуться к нему позже. Во время немецкой оккупации печаталась в журнале «Засев». После войны проживала во Львове. Работала преподавателем украинского языка и литературы на курсах иностранных языков при Институте усовершенствования учителей, на подготовительных курсах и кружках научных работников Львовского лесотехнического и зооветиринарного институтов, лектором при обществе «Знание». Вместе с мужем С. Постриганем составила «Терминологический словарь лесовода» (Львов, 1980). После реабилитации «ланчан» принимала активное участие во посвящённых им львовских вечерах; в конце 1960-х годов в газете «Литературная Украина» опубликовала воспоминания о них. Творчество М. Галич — автор украинской урбанистической прозы. Взл?т писательского таланта Марии Галич приходится на 1920-е годы. В 1920-х гг. произведения писательницы печатались в журнале «Жизнь и революция», позже вошли в сборник новелл «Машинистка»(1927). В 1929 году вышел её сборник «Моя карьера», куда вошла одноимённая повесть и рассказы «Перстень», «Убили», «Небела», «Хлеба нет» и др. В е? творчестве отражена тематико-стилевая эволюция украинской малой прозы. Ранние этюды «Кольцо», «Убили», «Небела» — краткие миниатюрные зарисовки про нищенскую деревню, вдовьи судьбы. Проза Галич создаёт целостный образ растерянного человека послереволюционной эпохи, повествует о попытках сельских людей адаптироваться в городе. Произведения почти бессюжетные, интересные художественными средствами импрессионистической символикой, ассоциативным сгущением эмоций. Послевоенные произведения — «Девушка с ружьём» (1954), «Харитина» (1956), «Мать и дети» (1957) — отмечены советской идеологией. Избранные произведения «Весною» (рассказ) «До біржі» (новелла) «По дорозі» (новелла) «Обережна» (рассказ) «Наталя» (рассказ) «Ганна Гай» (повесть) «Дівчина з рушницею» (1954) «Харитина» (1956) «Мати і діти» (1957) и др. Литература Фоменко В. Г. Місто і література : українська візія : монографія / В. Г. Фоменко. — Луганськ : Знання, 2007. — 312 с. (укр.) Лущій С. Марія Галич у колі ланківців / Світлана Лущій // Слово і час. — 2010. — № 4. — С. 21 — 34. (укр.) Бурій В. Письменниця Марія Галич : штрихи до біографії // Валерій Михайлович Бурій [Текст] : біобібліогр. покажч. : тексти. - Черкаси : Вертикаль, 2013. - 223 с. (С. 163-167) - 100 экз. - ISBN 978-966-2783-16-2.(укр.) Бурій В. Марія Галич : письменниця, яка мусила вилучати з бібліотеки власні твори / Валерій Бурій // Прес-Центр (Черкаси). - 2012. - 22 лют. - С. 26. (укр.) Бурій В. Марія Галич: знана та незнана / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). - 2011. - 2 верес. - С. 4.(укр.) Те саме // Катеринопільський вісник. - 2011. - 27 верес. - С. 3.(укр.) Источник — «http://ru.wikipedia....=Галич,_Мария_Александровна&oldid=61753415» |
6 квітня 2014
![](<a target=_blank href="http://who-is-who.ua/makets/katerinopol2008/suhakaligirka.jpg) http://who-is-who.ua... alt='СЕЛО СУХА КАЛИГІРКА'>![](<a target=_blank href="http://who-is-who.ua/makets/katerinopol2008/suhakaligirka_1.jpg) http://who-is-who.ua... alt='СЕЛО СУХА КАЛИГІРКА'> |
13 лютого 2014
|
Існуюча дерев'яна церква збудована на переломі століть на місці попередньої, теж дерев'яної церкви, з 1734 р. Зведена з дубових брусів за типовим синодальним проектом, поширеним тоді на території Київської єпархії. Це п'ятизрубна будівля, хрещата в плані, орієнтована по осі схід-захід, з боковими ризницями при вівтарі. До західної стіни бабинця прилягає двоярусна дзвіниця з боковими раменами, завершена чотирисхилим наметом. Великий куб нави вінчає баня на світловому восьмерику, наріжники фланковані сліпими ліхтарями з маківками. Зовні стіни горизонтально шальовані дошками і декоровані дощаними накладними 'неоросійськими' елементами. Входи в церкву підкреслювали ґанки. При першому обстеженні пам'ятки 1981 р. (архітектори Б.Кіндзельський, Г.Крук) наву ще вінчав восьмерик з банею, але дзвіниця вже була позбавлена завершення. При обстеженні пам'ятки у 1990 р. виявлено, що баня і восьмерик та два ліхтарі з маківками вже впали. Загальні руйнування і втрати пам'ятки складали 60%. На основі обстежень, архівних фотодокументів та свідчень мешканців, відтворено вірогідний архітектурний образ церкви на час її побудови (архітектор О.Моленда). У 1995 р. завершено відновлення пам'ятки згідно з проектом і передано церкву місцевій православній громаді. Будівельно-реставраційні роботи здійснила бригада майстрів з Закарпатської області. |
13 лютого 2014
![](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/sukha-kalyhirka5875bilopol.jpg) http://www.derev.org... alt='Фото Івана Білопольського, липень 2008 р.'> |
13 лютого 2014
| ||||||||||
![](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/sukha-kalyhirka5900bilopol_s.jpg)
http://www.derev.org... border='0' width='165' height='220' alt='Фото Івана Білопольського, липень 2008 р.' align='left' hspace='10' vspace='5' style='border: 0px;'>![](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/sukha-kalyhirka5897bilopol_s.jpg)
http://www.derev.org... border='0' width='165' height='220' alt='Фото Івана Білопольського, липень 2008 р.' align='left' hspace='10' vspace='5' style='border: 0px;'>![](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/sukha-kalyhirka5879bilopol_s.jpg)
http://www.derev.org... border='0' width='165' height='220' alt='Фото Івана Білопольського, липень 2008 р.' align='left' hspace='10' vspace='5' style='border: 0px;'>![](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/068-1_s.jpg)
http://www.derev.org... border='0' width='225' height='280' alt='Загальний вигляд церкви до реставрації. Фото 1981 р.' align='center' hspace='5' vspace='5' style='border: 0px;'>![](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/068-2_s.jpg)
http://www.derev.org... border='0' width='270' height='281' alt='Проект реставрації церкви' align='center' hspace='5' vspace='5' style='border: 0px;'>![](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/sukha-kalyhirka049bilopol.jpg)
http://www.derev.org... border='0' width='470' height='352' alt='Фото Івана Білопольського, липень 2008 р.' align='center' hspace='8' vspace='5' style='border: 0px;'> ![http://www.derev.org...](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/sukha-kalyhirka5900bilopol.jpg){kind=link}
![http://www.derev.org...](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/sukha-kalyhirka5897bilopol.jpg){kind=link}
![http://www.derev.org...](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/sukha-kalyhirka5879bilopol.jpg){kind=link}
![http://www.derev.org...](<a target=_blank href="http://www.derev.org.ua/cherkas/068-2.jpg){kind=link}
13 лютого 2014
|
Воронцова Олена Леонідівна. Особливості творчості Марії Галич у контексті літературної організації Ланка - МАРС: дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2004. Анотація до роботи: Воронцова О.Л. Особливості творчості Марії Галич у контексті літературної організації “Ланка” – МАРС. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.01 – українська література. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003. У дисертації досліджено визначальні риси прозового доробку Марії Галич у контексті літературної організації “Ланка” – МАРС. Проаналізовано еволюцію художніх здобутків угруповання від АСПИСу до МАРСу, організаційну діяльність письменників, що входили до нього, ідейно-естетичні засади. Окреслено особливості становлення творчої постаті Марії Галич, своєрідність її світобачення, з’ясовано роль письменниці в “Ланці” – МАРСі, простежено генезу жанрової системи її прози. На основі аналізу концепції художнього світу авторки, образно-сюжетних, композиційних особливостей робиться висновок, що підґрунтям естетики письменниці є романтичний імпресіонізм. Указано на екзистенційні засади творчості Марії Галич. Акцентовано органічність тематично-стильової еволюції її прози в літературі пореволюційної доби. Визначено жанрову специфіку мемуаристики Марії Галич, окреслено постаті “ланківців” у мемуарних згадках сучасників. Публікації автора: Воронцова О. “Ланка” – МАРС у літературній ситуації 20-х років // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2001. – № 2. – С. 20 – 28 (0,5 д.а.). Воронцова О. Життєвий і творчий шлях Марії Галич: До 100-річчя від дня народження // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2001. – № 8. – С. 143 – 148 (0,4 д.а.). Воронцова О. Жанр літературного портрета в спогадах Б.Антоненка-Давидовича, М.Галич і Т.Осьмачки // Нова філологія. – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – № 2. – С. 72 – 78 (0,4 д.а.). Воронцова О. Просторово-часова організація прози Марії Галич // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. – Вып. Х. Ч. 2 / Отв. ред. В.А.Глущенко. Отв. за выпуск О.Е.Ольшанский. – Славянск: СГПУ, 2002. – С. 138 – 144 (0,5 д.а.). Воронцова О. Оповідання М.Галич “Весною” та “Моя кар’єра”: ґендерний аспект // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Вип. 4. – К.: Інститут літератури ім. .Т.Г.Шевченка НАН України, 2003. – С. 184 – 186 (0,2 д.а.). Матеріали доповідей, виголошених на наукових конференціях: Воронцова О. Мемуаристика Марії Галич // Документалістика на зламі тисячоліть: Проблеми теорії та історії: Матер. міжнар. наук. конф. – Луганськ: Знання, 2001. – С. 142 – 148 (0,3 д.а.). Воронцова О. “Ланка” – МАРС у спогадах Г.Костюка // Творча спадщина Григорія Костюка в контексті сучасної наукової думки: Зб. наук. праць / За ред. А.Мацька. – К. – Хмельницький: Просвіта, 2002. – С. 111 – 116 (0,3 д.а.). *** Марія Галич належить до талановитих, проте забутих сьогодні письменників, наприклад, Д.Борзяка, А.Олійника, Д.Тася та ін. Вона була однією з небагатьох представників літературного угруповання “Ланка” – МАРС, кому пощастило вижити, хоча й не зазнала ув’язнення та поневірянь на чужині, як Б.Антоненко-Давидович і Т.Осьмачка, видала дві прозові збірки, опублікувала спогади про “ланківців”, разом із чоловіком упорядкувала перший “Російсько-український словник термінів лісівництва”. Актуальність теми полягає у необхідності повернення постаті Марії Галич у літературний процес “розстріляного відродження”. Ортодоксальна критика зарахувала письменницю, як і всіх “ланківців”, до розряду “попутників”, тому тривалий час її творчість залишалася поза межами літературознавчої рецепції. Імпресіоністичні твори Марії Галич не розглядалися в контексті тогочасного літературного процесу, не висвітлювалися їх жанрові особливості, хоча “в якихось двох десятках тих новел, опублікованих за життя авторки, досить помітно відбилася тематично-стильова еволюція української малої прози пореволюційного часу”. Письменницю цікавила доля жінки за нових соціальних умов, людська психологія, що перебуває в критичній, “межовій” ситуації. Це дало підстави обвинувачувати Марію Галич у міщанстві, інтелігентщині, і як наслідок – неможливість друкуватися, вилучення книжок із бібліотек. Серед небагатьох критиків, які цікавилися творчістю письменниці, – рецензентка першої її книжки Докія Гуменна, а також В.Мельник, В.Півторадні. Вони зосереджували увагу переважно на загальній характеристиці прози Марії Галич. Потреба цілісного дослідження життя, прозового й мемуарного доробку письменниці зумовлена такими чинниками, як розуміння специфіки літературного процесу 20-х – початку 30-х років, потреба інтерпретації текстів на основі традиційних і новітніх літературознавчих підходів, відсутність аналітико-синтетичного дослідження творчості Марії Галич. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми “Слобожанщина: літературний вимір” (номер державної реєстрації 0103U003608), над якою працює кафедра української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Наукові пріоритети кафедри включають вивчення теоретичних і літературно-критичних матеріалів, які свідчать про своєрідність розвитку новітньої української літературознавчої думки. Мета і задачі дослідження – системно висвітлити творчу спадщину Марії Галич у контексті літературної організації “Ланка” – МАРС, визначити особливості доробку письменниці, з’ясувати її місце в літературному процесі 20-х – початку 30-х років. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких задач: - розкрити історію літературної організації “Ланка” – МАРС, з’ясувати її роль у становленні українського письменства періоду “розстріляного відродження”; - висвітлити постать Марії Галич у контексті цього угруповання; - простежити основні віхи життя й творчості письменниці, джерела й шляхи формування її світогляду; - визначити тематичні обрії й проблематику творів, виявити своєрідність їх художнього втілення; - проаналізувати концепцію персонажів та засоби їх художньої реалізації; - виявити особливості часово-просторової організації прози Марії Галич; - охарактеризувати жанрове розмаїття мемуарної спадщини письменниці та її сучасників. Об’єктом дослідження виступає імпресіоністична проза Марії Галич (збірки “Друкарка” (1927), “Моя кар’єра” (1930), оповідання “Весною” (1928) та її мемуари, що не розглядалися українськими літературознавцями. Предметом аналізу є жанрово-стильові особливості творчої манери Марії Галич, які охоплюють специфіку епічного зображення, організацію художнього часу і простору. Теоретико-методологічна основа дисертації – дослідження з проблем поетики імпресіоністичної прози, репрезентовані працями В.Агеєвої, Д.Наливайка, Ю.Кузнецова, Л.Андреєва, С.Журби. Необхідність висвітлення теоретичних питань мемуарної літератури спричинила звернення до ідей В.Барахова, І.Василенко, О.Галича, О.Дацюка, О.Зарицького. Відповідно до обраних напрямів дослідження дисертант послуговувався філософськими та літературознавчими поглядами М.Бахтіна, Д.Гуменної, І.Денисюка, В.Мельника, В.Фащенка, В.Франкла, Е.Фромма, О.Чудакова, К.Г.Юнга. Методи дослідження. У дисертаційній праці застосовано порівняльно-історичний, культурно-історичний та біографічний методи. Водночас використано прийоми проблемно-тематичного аналізу, частково поєднувані з настановами ґендерного прочитання та психоаналізу. Виходячи з того, що проблема сенсу буття перебувала в центрі зацікавлень письменників 20-х – початку 30-х років, то цілком слушно при висвітленні творчості Марії Галич використано досвід екзистенціалізму. Під час дослідження мемуарної спадщини письменниці застосовано прийом зіставно-типологічного розгляду її текстів у зв’язку зі спогадами “ланківців”. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в дисертації вперше здійснено спробу цілісного аналізу прозової творчості Марії Галич у суспільному та літературно-мистецькому процесі 20-х – початку 30-х років ХХ ст., висвітлено постать письменниці в контексті угруповання “Ланка” – МАРС. Її твори представлено як проблему жанрово-стильових пошуків із урахуванням світоглядних засад. Уперше проаналізовано концепцію персонажів Марії Галич та засоби їх зображення, простежено специфіку часово-просторової організації текстів, охарактеризовано мемуарну спадщину. До наукового обігу введено матеріали, що зберігаються в Центральному державному музеї-архіві літератури і мистецтв, Державному архіві Рівненської області, рукописному відділі НБУ ім. В.Вернадського, приватних архівах В.С.Постриганя та Л.Г.Бурдейної, інтерв’ювання В.С.Постриганя. Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть бути використані в історико-літературних дослідженнях; застосовані в лекційних курсах з історії української літератури ХХ ст., спецкурсах та спецсемінарах; при написанні студентських наукових досліджень (курсових, дипломних та магістерських робіт); відповідних розділів підручників і посібників з української літератури ХХ століття. Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації знайшли відбиття в доповідях на Міжнародній науковій конференції “Документалістика на зламі тисячоліть: Проблеми теорії та історії” (Луганськ, 2001), V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, 2002), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження академіка НАН України Г.О.Костюка (Кам’янець-Подільський, 2002), Всеукраїнській науковій конференції “Документалістика на порозі ХХІ століття” (Луганськ, 2003), щорічних наукових конференціях Луганського державного педагогічного університету (2000, 2002, 2003). Матеріали дослідження були використані при викладанні вузівських курсів. Основні положення дисертації відображено в 7 публікаціях, 5 із яких уміщено в наукових фахових виданнях. Дисертація пройшла апробацію на кафедрі української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. |
25 січня 2014
|
ЗНАЙ НАШИХ! Пожежники врятували від вогню житловий будинок 30 листопада о 02:40 у с. Суха Калигірка у господарстві 40–річного місцевого жителя сталася пожежа сінника. Вогонь швидко поширився по споруді, охопивши і будівлю і 5 тонн сіна, яке в ньому зберігалося. На ліквідацію пожежі із районного центру прибули співробітники пожежно–рятувальної частини та місцева пожежна команда із сусіднього села Лисяча Балка. Спільними зусиллями, вогнеборцям вдалося швидко ліквідувати пожежу та захистити від вогню поруч розташований житловий будинок. Збиток від вогню склав 10000 гривень. Як стало відомо, причиною пожежі стала необережність під час куріння господаря |
2 грудня 2013
|
Мария Александровна Галич (укр. Марія Олександрівна Галич; 19 августа 1901, с. Сухая Калигорка, Черкасский уезд Киевской губернии — 22 января 1974, Львов) — украинская и советская писательница, педагог. Биография Родилась в многодетной семье сельского учителя. Окончила начальную школу, в 1918 году переехала в Киев, где устроилась на работу и училась на подготовительных курсах. В 1921 году поступила на филологический факультет Киевского института народного образования, который закончила 1926 без защиты диплома. Участвовала в женском движении. В 1920-х годах — член киевской литературной ассоциации «Аспис», затем литературного объединения писателей — попутчиков «Ланка» («Звено»), которое в 1926 году было переименовано в «Мастерская революционного слова» (МАРС), в которое входили украинские писатели и поэты Валерьян Подмогильный, Евгений Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Дмитрий Фальковский, Тодось Осьмачка, Борис Тенета, Иван Багряный, Гордей Брасюк, Григорий Косынка и другие. Принимала участие в мероприятиях по ликвидации неграмотности в стране. Учительствовала в Киеве. С 1926 до 1930 год — преподаватель украинского языка и литературы в школе рабочей молодежи. В 1928—1929 годах работала техническим секретар?м Киевского месткома писателей, в 1930 — литературный сотрудник (либреттист) Киевской кинофабрики. В 1931 году вышла замуж и уехала в Харьков, где преподавала украинский язык в Харьковском сельскохозяйственном институте. В середине 1930-х годов отошла от активного литературного творчества, хотя и пыталась вернуться к нему позже. Во время немецкой оккупации печаталась в журнале «Засев». В рукописях остались в 50-60 годах повести «Как я нашла ружье», «Мать и дети», «Ева», «На суде», «Земледельцы» (с посвящением Г. Угольники), автобиографический роман «Анна Гай». П После войны проживала во Львове. Работала преподавателем украинского языка и литературы на курсах иностранных языков при Институте усовершенствования учителей, на подготовительных курсах и кружках научных работников Львовского лесотехнического и зооветиринарного институтов, лектором при обществе «Знание». Вместе с мужем составила «Терминологический словарь лесовода» (Львов , 1980). Творчество М. Галич — автор украинской урбанистической прозы. Взлет писательского таланта Марии Галич приходится на 1920-е годы. В 1920-х гг. произведения писательницы печатались в журнале «Жизнь и революция», позже вошли в сборник новелл «Машинистка»(1927), в 1929 году вышел ее сборник «Моя карьера», куда вошла одноименная повесть и рассказы «Перстень», «Убили», «Небела», «Хліба нема» и др. В ее творчестве отражена тематико-стилевая эволюция украинской малой прозы. Ранние этюды «Кольцо», «Убили», «Небел» - краткие миниатюрные зарисовки про нищенскую деревню, вдовьи судьбы. Проза М. Галич создает целостный образ растерянного человека послереволюционной эпохи, повествует о попытках сельских людей адаптироваться в городе. Произведения почти бессюжетные, интересные художественными средствами импрессионистической символикой, ассоциативным сгущением эмоций. В конце 1960-х годов в газете «Литературная Украина» опубликовала воспоминания о «марсовцах» Е. Плужнике, Б. Антоненко-Давыдовиче, Г. Косынке. Избранные произведения «Весною» (рассказ) «До біржі» (новелла) «По дорозі» (новелла) «Обережна» (рассказ) «Наталя» (рассказ) «Ганна Гай» (повесть) «Дівчина з рушницею» (1954) «Харитина» (1956) «Мати і діти» (1957) и др. Литература Фоменко В. Г. Місто і література : українська візія : монографія / В. Г. Фоменко. — Луганськ : Знання, 2007. — 312 с. (укр.) Лущій С. Марія Галич у колі ланківців / Світлана Лущій // Слово і час. — 2010. — № 4. — С. 21 — 34. (укр.) Бурій В. Письменниця Марія Галич : штрихи до біографії // Валерій Михайлович Бурій [Текст] : біобібліогр. покажч. : тексти. - Черкаси : Вертикаль, 2013. - 223 с. (С. 163-167) - 100 экз. - ISBN 978-966-2783-16-2.(укр.) Бурій В. Марія Галич : письменниця, яка мусила вилучати з бібліотеки власні твори / Валерій Бурій // Прес-Центр (Черкаси). - 2012. - 22 лют. - С. 26. (укр.) Бурій В. Марія Галич: знана та незнана / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). - 2011. - 2 верес. - С. 4.(укр.) Те саме // Катеринопільський вісник. - 2011. - 27 верес. - С. 3.(укр.) |
28 листопада 2013
|
| Закрити |
