Ві?книне — село в Україні, в Катеринопільському районі Черкаської області. Населення становить 756 осіб.

Збереглася легенда про походження назви села.

У часи, коли половецькі коні топтали степи Гуляйполя. Люди, ховаючись від набігів чужинців, натрапили на місцевість з крутими горбами та глибокими ярами.

Змучені спрагою, вони шукали води. Густі золоті верби підказали, що вода близько. Як тільки втікачі підійшли близько до води, то побачили, що озерце, утворене великими та потужними чотирма джерелами — як вікно. Тут і оселились втікачі.

Джерело отримало назву Вікно, а місцевість — Вікнине. Це було в середині 50-х років 18 ст.

Історія

Перші переселенці на вікінські землі були селянами-втікачами і мали волю. Це було не довго, поки на початку 60-х років XVIII ст. в село прибув польський шляхтич А. Рубльовський, а разом з ним і священик-уніат В. Пугач.

З 1793 р. Вікнине, як і вся Правобережна Україна приєднанна Російською імперією.Село належало до Брацславського намісництва, з 1795 по 1797 - до Вознесенської губернії, а з червня 1797 до Київської.

Село спершу входило до Катеринопільського повіту (1795-1797 рр.), а з 1798 р. - до Звенигородського.

Вікнине було центром волосного управління, йому підлягали села Грушківка,Киселівка і Кайтанівка.

1784 р. - збудовано церкву Св. Миколая.

У 1799 р.російський цар Павло І подарував Корсунський маєток, куди входило село Вікнине, міністру юстиції, генпрокурору В. Лопухіну. Останній згодом продав його В. Монастирському, а той у 1842 р. продав його генерал-лейтинанту Васильковсьокому. Після його смерті вікнинський маєтком володіла його дружина - Розалія. Вона була зобов'язана передати село у спадок синам - Єгору і Степану Васильковським, які мали сплатити по 8 тис. крб. своїм сестрам і брату. Єгор передав свій спадок сетсрі - Анні Філіповій. Так, селом почали володіти Анна Філіпова і Степан Васильковський. Ще одна частина села (Грушківка) належала полковнику Люценку.

У 1900 р. вікнинські землі були поділені між поміщиками О. Копиловим, М. Новіцькою, О. Портасьєвим. На той час у селі була школа грамоти, 5 вітряків і кузня.

У 1929 р. в селі 29 чоловік працювало в колгосп, була молотарка та 5 жаток.

1939 р. - колгосп мав 3 автомашини і 7 тракторів. Побудовано електростанцію, фельдшерський пункт, пологовий будинок, дитячі ясла і бібіліотеку.

В роки Другої світової війни на фронт пішли 154 чоловіки, 134 з них загинули. Нагороджено 52 жителі села орденами та медалями. Односельцям, які загинули, споруджено пам'ятник Вічної слави.

Сучасне село

На території села функціонують Вікнинська загальноосвітня школя І-ІІІ ступенів, дитячий садочок 'Зірочка', СБК, 2 ФАПи, 2 магазини райСту, 6 приватних магазинів, млин, олійниця, бібіліотека, стоматологічний кабінет.

Найбільші підприємства: ПП 'Гончар', ПП 'Талече', СТОВ 'Надія'.

Персоналії

Височанський Павло Федорович (1892–1940 рр.) — кооперативний діяч, історик української кооперації.

Філіпов Михайло Михайлович (1858 - 1903 рр.)  — російський вчений-енциклопедист, письменник і журналіст. 

Джерела

Бурій В. Топонімічний словник Катеринопільщини: ВІКНИНЕ / Валерій Бурій // Авангард (Катеринопіль). — 1985. — 21 вересня.