|
Ерки (Єрки) — поселок городского типа Катеринопольского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Ерковской волости Звенигородского уезда Киевской губернии. Ерковскому поселковому совету подчинено село Зализнячка. Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Ерки, село при впадении реки Шполки в Тикич, на почтовой дороге из Звенигородки в Екатеринополь в 10-ти верстах от первого и 5-ти от второго места. Жителей обоего пола 1447, а вместе с Скалеватой (северо-восточной оконечностью села) 2101; земли 2697 десятин За селом, близ дороги в Екатеринополь, примечателен обильный ключ превосходной воды, бьющий из песчаной горы Уединенность места в лесу, свойство воды и способ выбрасывания ее на поверхность земли с судорожным клокотанием на подобие маленького водянистого вулкана, привлекает к этому ключу каждого любопытного путника. Церковь Покровская, деревянная, 5-го класса; земли имеет 71 десятину; построена неизвестно когда. Археологические памятники пгт. Ерки Поселение трипольской культуры IV-III тыс. до н.э. в центре селения, район станции Звенигородка. Наиболее распространенные фамилии по селу Ерки на конец ХІХ –начало ХХ ст. Бевз Безверхий Белинский Бойко Бондаренко Вишталенко Гелиженко Гнида Гриценко Гуртовенко Добровольский Донда Донденко Дрига Дрижчаный Дрововоз Емец Емченко Запорованый Ищенко Кацалат Клименко Козиенко Колисник Коломоец Коринный Костенко Куликевич Куцай Куценко Кучеренко Лазоренко Литиченко Лычак Мажуровский Маняк Назаренко Новицкий Нычай Олейник Осадчий Пастушенко Пироженко Пихота Погрибный Полищук Пушковский Радутний Свердыль Сердюк Сироцинский Скряга Слюсар Снитка Судорженко Сухорог Телига Ткаченко Холодный Шкуренко Шпичак Щитинский Список жертв голодомора 1932-1933 гг. по пгт Ерки (Национальная книга памяти жертв голодомора в Украине. Черкасская область.) Бездільна Марія Григорівна, 1932 р., від голоду. Безнис Микола, 1933 р., від голоду. Бойко Марфа, 1932 р., від голоду. Бойко Петро, 1933 р., від голоду. Василенко Анна , 1932 р., від голоду. Василенко Кіндрат Андрійович, 1933 р., від голоду. Василенко Марія Кіндратівна , 1932 р., від голоду. Глоба Антон Іванович, 1932 р., від голоду. Глухенький Алізор Самсонович, 1932 р., від голоду. Глухенький Самсон, 1932 р., від голоду. Гоєнко Василь Іванович, 1932 р., від голоду. Гоєнко Іван, 1933 р., від голоду. Гоєнко Софія, 1932 р., від голоду. Голембовська Марфа Іванівна, 1932 р., від голоду. Голембовська Хівря Іванівна, 1933 р., від голоду. Гуртовенко Мина , 1932 р., від голоду. Гуртовенко Софія Юхимівна, 1932 р., від голоду. Гуртовенко Фанас, 1932 р., від голоду. Діденко Олексій Григорович, 1932 р., від голоду. Добровольський Павло Іванович, 1933 р., від голоду. Забудський Степан Федорович , 1932 р., від голоду. Зубрицька Ганна Дермидонтівна, 1932 р., від голоду. Зубрицька Мотря Дермидонтівна, 1933 р., від голоду. Козаченко Тихін Васильович, 1933 р., від голоду. Козієнко Василь Саватійович, 1933 р., від голоду. Козієнко Микола Денисович, 1932 р., від голоду. Козієнко Текля Саватіївна, 1933 р., від голоду. Костенко Дмитро Іванович, 1932 р., від голоду. Курінна Оксана , 1932 р., від голоду. Куцай Мотря Петрівна, 1933 р., від голоду. Куцай Софія Юхимівна, 1933 р., від голоду. Кучер Софія, 1932 р., від голоду. Кучеренко Іван Мартинович , 1932 р., від голоду. Лазаренко Володимир Сидорович , 1932 р., від голоду. Лазаренко Микола Сидорович, 1932 р., від голоду. Лазаренко Раїса Сидорівна, 1933 р., від голоду. Липова Ганна Пилипівна , 1933 р., від голоду. Липова Домнікія Пилипівна, 1933 р., від голоду. Личак Григорій Костянтинович, 1932 р., від голоду. Личак Марія , 1932 р., від голоду. Личак Марія Корніївна, 1932 р., від голоду. Личак Самсон, 1932 р., від голоду. Луговська Оляна, 1932 р., від голоду. Луговський Іван Михайлович, 1932 р., від голоду. Луговський Михайло Іванович, 1933 р., від голоду. Любченко Євген Прокопович, 1932 р., від голоду. Любченко Іван Прокопович, 1932 р., від голоду. Любченко Йосип Прокопович, 1932 р., від голоду. Любченко Марія Євгеніївна, 1933 р., від голоду. Любченко Марфа Іванівна, 1933 р., від голоду. Маняченко Андрій, 1933 р., від голоду. Маняченко Петро, 1933 р., від голоду. Мартиненко Євгенія Семенівна, 1933 р., від голоду. Мартиненко Євдокія Семенівна, 1933 р., від голоду. Мартиненко Кузьма Матвійович, 1932 р., від голоду. Мартиненко Терентій, 1932 р., від голоду. Марченко Василь Васильович, 1933 р., від голоду. Мишак Іван, 1933 р., від голоду. Мишак Катерина, 1933 р., від голоду. Міняйло Наум Іванович, 1933 р., від голоду. Москаленко Наталка , 1932 р., від голоду. Москаленко Петро Савович, 1933 р., від голоду. Нечай Лукія, 1933 р., від голоду. Нечитайло Іван Васильович , 1932 р., від голоду. Нечитайло Олександр Васильович , 1932 р., від голоду. Нечитайло Петро Васильович, 1933 р., від голоду. Олійник Іван Якович, 1933 р., від голоду. Олійник Федось Якович, 1933 р., від голоду. Олійник Яків Каленикович , 1932 р., від голоду. Онуфрієнко Анастасія Іванівна, 1933 р., від голоду. Онуфрієнко Катерина Іванівна, 1933 р., від голоду. Онуфрієнко Петро Якович, 1933 р., від голоду. Поліщук Ганна Явтухівна, 1933 р., від голоду. Поліщук Марія Мефодіївна, 1933 р., від голоду. Поліщук Марія Явтухівна, 1932 р., від голоду. Поліщук Титій Демидович, 1933 р., від голоду. Попович Ларіон Петрович, 1932 р., від голоду. Попович Наталка Корніївна, 1932 р., від голоду. Попович Ониська Терентіївна, 1932 р., від голоду. Попович Петро Терентійович , 1933 р., від голоду. Попович Поліна Терентіївна, 1932 р., від голоду. Попович Терентій Петрович , 1933 р., від голоду. Пшеченко Давид Ларіонович,1932 р., від голоду. Пшеченко Михайло Степанович, 1933 р., від голоду. Пшеченко Храсина, 1932 р., від голоду. Пшеченко Яків, 1932 р., від голоду. Пшеченко, дитина, 1932 р., від голоду. Пшеченко, дитина, 1932 р., від голоду. Пшеченко, дитина, 1932 р., від голоду. Пшеченко, дитина, 1932 р., від голоду. Реп’ях Параска, 1932 р., від голоду. Реп’ях Яків, 1932 р., від голоду. Сколотяний Іван Васильович , 1932 р., від голоду. Сколотяний Наум Васильович , 1932 р., від голоду. Скоромна Марія Володимирівна, 1933 р., від голоду. Субчинська Ольга Федорівна, 1932 р., від голоду. Субчинський Михайло Федорович, 1933 р., від голоду. Ткаченко Фросина, 1932 р., від голоду. Ткаченко Яків, 1932 р., від голоду. Цибулько Степан , 1932 р., від голоду. Цимбаленко Іван Сидорович, 1933 р., від голоду. Цимбаленко Марія Йосипівна, 1932 р., від голоду. Шаповал Андрій Юхимович, 1932 р., від голоду. Шаповал Гордій Юхимович, 1933 р., від голоду. Шаповал Дмитро Сергійович, 1932 р., від голоду. Швець Захарій, 1933 р., від голоду. Швець Йосип Маркіянович, 1933 р., від голоду. Швець Митрофан, 1932 р., від голоду. Шевченко Вікторія, 1932 р., від голоду. Щвець Зінаїда, 1932 р., від голоду. Яроцька Марія Сергіївна, 1933 р., від голоду. Метрические книги по селу Ерки находящиеся на хранении в ГАЧО 1. Київська губернія 2. Київська єпархія 3. Покровська церква, с. Єрки Звенигородського повіту Єрківської волості 4. с.Скаливатка 5. Народження: 1875-1877: ф.931, оп.1, спр.114; 1878: ф.931, оп.1, спр.113; 1879- 1880: ф.931, оп.1, спр.114; 1882-1883: ф.931, оп.1, спр.114; 1884-1887: ф.931, оп.1, спр.320; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.320; 1892-1900: ф.931, оп.1, спр.465; 1901-1906: ф.931, оп.1, спр.630; 1907-1913: ф.931, оп.1, спр.736; 1914-1916: ф.931, оп.1, спр.885 6. Шлюб: 1875-1877: ф.931, оп.1, спр.114; 1878: ф.931, оп.1, спр.113; 1879-1880: ф.931, оп.1, спр.114; 1882-1883: ф.931, оп.1, спр.114; 1884-1887: ф.931, оп.1, спр.320; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.320; 1892-1900: ф.931, оп.1, спр.465; 1901-1903: ф.931, оп.1, спр.630; 1905-1906: ф.931, оп.1, спр.630; 1907: ф.931, оп.1, спр.736; 1909: ф.931, оп.1, спр.71; 1911-1913: ф.931, оп.1, спр.736; 1914-1916: ф.931, оп.1, спр.885 8. Смерть: 1875-1877: ф.931, оп.1, спр.114; 1878: ф.931, оп.1, спр.113; 1879-1880: ф.931, оп.1, спр.114; 1882-1883: ф.931, оп.1, спр.114; 1884-1887: ф.931, оп.1, спр.320; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.320; 1892-1900: ф.931, оп.1, спр.465; 1901-1903: ф.931, оп.1, спр.630; 1907: ф.931, оп.1, спр.736; 1911-1913: ф.931, оп.1, спр.736; 1914-1916: ф.931, оп.1, спр.885 |
8 липня 2013
|
ББК 91.1 Ч-75 В'ячеслав Чорновіл: будівничий храму української незалежності : кат. книжк. вист. до 75-ліття від дня народж. / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка ; [уклад. : Н. В. Джус, І. М. Петрівська ; відп. за вип. Л. В. Бабій]. - Івано-Франківськ, 2012. - 11с. Каталог книжкової виставки „В'ячеслав Чорновіл: будівничий храму української незалежності' приурочений 75-літтю від дня народження визначного громадсько-політичного діяча, великого патріота В'ячеслава Чорновола. Дане видання представляє документальні джерела з фондів Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка та Інтернет-ресурси. У каталозі вміщено коротку біографічну довідку, бібліографічна частина складається з розділів „Грані творчості В. Чорновола' та „В'ячеслав Чорновіл на тлі українського відродження'. Документи в межах підрозділів „Книжкові видання' розміщені в алфавітному порядку за прізвищами авторів та назвами творів, а документи в підрозділах „Періодичні видання' - у зворотно-хронологічному порядку. Каталог виставки розрахований на істориків, правознавців, політологів, аспірантів та студентів гуманітарних вищих навчальних закладів, бібліотечних працівників, усіх, хто цікавиться новітньою історією України, українським визвольним рухом та біографіями її видатних особистостей. Пропозиції та замовлення просимо надсилати за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 22. Обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка, відділ загального читального залу, тел. 75-01-32. Укладачі: Джус Н. В.- завідувач відділу загального читального залу Петрівська І. М. - бібліотекар I категорії відділу загального читального залу Відповідальна за випуск Бабій Л. В. - директор ОУНБ ім. І. Франка Тираж 30 прим. «Його ім'я на початку 70-х років переказували пошепки з двору в двір, з душі в душу, з серця в серце. В кінці 80-х воно зазвучало голосніше у кав'ярнях Золочева і Львова, на сторінках київських газет. Воно вознеслося народною надією на малих і великих вічах на початку 90-х років». С. Бойко Відомий правозахисник, політик, журналіст, публіцист і громадський діяч, лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) в галузі журналістики й публіцистики, кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня (1977), Герой України (2000, посмертно) В'ячеслав Чорновіл, започаткувавши в Україні національно-визвольний рух шістдесятників, разом зі І. Світличним, І. Дзюбою, А. Горською, Л. Танюком, В. Стусом та іншими представниками творчої молоді став символом української незалежності. Журналістський хист, організаційні здібності, а понад усе - талант політика, державного діяча - ставлять ім'я В'ячеслава Чорновола до ряду видатних діячів національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. - М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри - людей колосальної енергії та великої мети, які неминуче стикаються з проблемою як реалізувати себе в умовах відсутності демократії і суворих заборон на незалежну творчу, громадську та політичну діяльність. Народився В'ячеслав Чорновіл 1937 р. у с. Єрки (тепер - Катеринопільський р-н Черкаської обл.) у родині сільських учителів Максима та Калини Чорноволів. Чорновіл, Чорний віл - чорний від поту, від безпросвітної туги, перший помічник у важкій роботі, перша надія в далекій дорозі. Хтось мудрий колись побачив у роду Чорноволів такі риси і нарік його цим прізвиськом, що пізніше стало прізвищем, а згодом - символом українства. Зростав В'ячеслав на тривожній землі Шевченка, у часи, коли сталінські репресії досягли свого апогею: іроди з „чорних воронків' чигали по світу за всім живим і мислячим. Переслідувань зазнала і родина Чорноволів. Рідний дядько В'ячеслава - Петро Йосипович - був заарештований у 1937 р. і загинув в ув'язненні. Батьки Чорновола були змушені змінювати місце роботи та проживання і врешті-решт знайшли прихисток у с. Вільхівці біля Звенигородки - на батьківщині матері. До школи В'ячеслав пішов у с. Гусаковому і відразу ж до другого класу (бо вже з чотирьох років умів читати). У 1955 р. юнак з золотою медаллю закінчив Вільхівецьку середню школу і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (спочатку - на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики). Здавалося, що Чорноволові була забезпечена блискуча стандартна біографія правильного хлопця радянських часів. Але гострий розум, бунтівна вдача, волелюбні прадідівські козацькі гени далися взнаки: юнак дуже швидко склав ціну тогочасній дійсності. Уже в університеті він мав неприємності через свої погляди, з чим була пов'язана майже річна перерва у навчанні. Студентом В'ячеслав багато писав до газет. Його жанрові зацікавлення були різноманітними, і в будь-якому жанрі проглядалася тонка іронія та критичний погляд на факти. У 1960 р. Чорновіл закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка, отримавши диплом „з відзнакою'. Під час випускного вечора, на Володимирській гірці, В'ячеслав присягнувся, що все життя боротиметься за самостійну соборну Україну. 39 років він був вірний цій клятві: крок за кроком, тюрма за тюрмою, стаття за статтею йшов до мети. Потрапивши на телевізійну практику до Львова, В'ячеслав Чорновіл відкрив для себе іншу Україну, україномовне середовище, у якому про національну культуру говорили вільно і голосно. Можливість працювати без цензури, імпровізувати, вільно читати вірші Ліни Костенко в ефірі - все це вплинуло на рішення Чорновола залишитися у Львові. Протягом трьох років він працював редактором, згодом - старшим редактором програм для молоді Львівського телебачення. У травні 1963 р. В. Чорновіл повернувся до Києва і вступив до аспірантури Київського педагогічного інституту, але до навчання його не допустили через політичні погляди. Через „неблагонадійність' не дозволили захистити готову дисертацію про публіцистичну творчість та громадську діяльність В. Грінченка. У 27 років В'ячеслав постав перед вибором: благополучна кар'єра перспективного науковця або мученицький шлях борця за волю, демократію та державність України, і обрав останній. До вересня 1965 р. працював завідувачем відділу газети „Молода гвардія', намагаючись прорвати інформаційну блокаду, друкував поезії шістдесятників, самвидавні твори Л. Костенко, І. Драча, В. Симоненка. Невгамовним було його прагнення реабілітувати цілі пласти вилучених творів української літератури, повернути народу слово. Цю рису Л. Танюк називав суто „чорноволівською'. Затиснуті в лещата тоталітарної системи, літератори й художники, режисери й музиканти мимоволі ставали противниками системи, яка до кореня нищила їхню творчість і вимагала послуху. За таких умов народжувався спротив незгодних. Так виник національно-визвольний рух шістдесятників в Україні, що в 1960-1970 рр. протистояв тоталітарному режиму, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету, набирав обертів. В'ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху. 8 серпня 1965 р. у с. Шешори Івано-Франківської області на відкритті пам'ятника Т. Шевченку відбувся перший знаковий виступ дисидента. Він говорив про Великого Кобзаря як про оборонця національного духу, про незалежну Україну, про людей, що поклали за неї життя. Тоді місцеві селяни, мабуть, уперше за багато років почули таку проникливу і відверту промову. Співробітники КДБ, присутні на мітингу, спробували затримати Чорновола, однак селяни захистили його і допомогли врятуватися. Така підтримка додала В'ячеславу впевненості в тому, що шлях обрано правильно, і була йому на довгі роки світлим спогадом. 4 вересня 1965 р., під час прем'єри фільму С. Параджанова „Тіні забутих предків' у київському кінотеатрі „Україна', разом із І. Дзюбою та В. Стусом В. Чорновіл виступив з протестом проти арештів української інтелігенції. Активна громадська діяльність, а також низка відкритих листів, у тому числі до ЦК Компартії та ЦК ЛКСМ України з протестом проти репресій, стали причиною того, що Чорновіл потрапив у поле зору органів КДБ - розпочалися допити та обшуки. У ході одного з них 30 вересня 1965 р. було вилучено частину наукової бібліотеки В'ячеслава Чорновола (усього 290 книг та комплектів журналів, які в протоколі названо „документами антисоветского содержания'). За участь у правозахисному русі В. Чорновола звільнили з роботи в газеті „Молода гвардія' (вересень 1965 р.), а згодом - з редакції „Друг читача'. Після того, як Чорновіл демонстративно відмовився „брати участь у судовому свавіллі' проти братів Горинів, його засудили до трьох місяців примусових робіт. Зібравши достатньо інформації про порушення прав людини й радянського законодавства судовими та слідчими органами, у 1966 р. Чорновіл написав та розповсюдив свою першу „самвидавівську' працю „Правосуддя чи рецидиви терору?'. У такий спосіб молодий журналіст зробив свій життєвий і громадський вибір. 1965 р. у Львові він уклав документальну збірку „Лихо з розуму (портрети „двадцяти злочинців')', що в 1968 р. вийшла в Парижі, у якій йшла мова про арешти в Україні. „У той час молодий В'ячеслав Чорновіл, мабуть, до кінця не усвідомлював собі важливості справи, яку він розпочав, як розвинуться пізніші події і яких обертів набере нова радянська дійсність. Він, мабуть, не усвідомлював собі, що його книжка стане дуже вагомим чинником, який призведе до розвалу СРСР і до створення нових незалежних держав' (Осип Зінкевич). Ці твори викликали значний резонанс у багатьох країнах Європи. Названа збірка та інші правозахисні дослідження В'ячеслава Чорновола, а також гостро публіцистська праця Івана Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?', яку було завершено в 1965 р., заявили, що Україна є, і вона бореться. Це була перша закордонна публікація матеріалів українського Опору після 1930-х років, надрукована за кордоном, яку автор підписав власним іменем. Вона стала потужним ударом по ідеології диктатури пролетаріату, по ідеології більшовизму. З того часу В. Чорновіл - професійний політик, організатор українського самвидаву, один з найавторитетніших борців за права людини в Радянському Союзі. Праці, за які в 1975 р., В. Чорноволу присудили Міжнародну журналістську премію ім. Ніколаса Томаліна, в 1966 р. за „Лихо з розуму', а за інші гостро публіцистичні твори - Шевченківську премію, комуністичний режим визнав антирадянськими і В'ячеслав Чорновіл отримав свій наступний вирок - три роки в таборах суворого режиму за ст. 187 - 1 КК УРСР (розповсюдження свідомо неправдивих вигадок, які ганьблять радянський державний і суспільний лад). Та тюрма тільки загартувала непоступливий характер Чорновола. Вийшовши на волю в 1970 р., він розпочав випуск нелегального видання „Український випуск' і став „Гутенбергом українського опору'. Вихід журналу організаційно забезпечували А. Пашко, Я. Кендзьор, М. Косів та інші, а за кордон його доставляла українка з Чехословаччини - Г. Коцур. Видання згуртувало непересічно мислячих патріотів України і гідно репрезентувало українську суспільно-політичну думку за кордоном. У 1970-х рр. цей часопис був єдиним джерелом правдивої інформації про порушення прав людини, про цілеспрямоване нищення всього українського в Україні, про терор проти кращих її представників, розв'язаний комуністичним режимом. До чергового арешту Чорновола вийшло п'ять номерів журналу. Під час хвилі арештів української інтелігенції 1972 р. В'ячеслав Чорновіл отримав вирок: шість років таборів і три роки заслання. Його знову засудили за „антирадянську пропаганду й агітацію', що вважалось „особливо небезпечним злочином' (ст. 62 КК УРСР). Антирадянською на той час виявилася стаття-відповідь В. Чорновола на критичну статтю Б. Стенчука „Що і як обстоює І. Дзюба', у якій В'ячеслав Максимович довів достовірність тверджень Івана Дзюби про русифікаторську політику радянської влади в Україні. Незважаючи на важкі, навіть нелюдські умови перебування в ув'язненні, В. Чорновіл зазначав: „Я у своїй неволі вільніший за вас і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі'. Уміння В'ячеслава Максимовича абстрагуватися від тюремно-таборових реалій, протидіяти духовному поневоленню забезпечили його внутрішню свободу, сприяли виживанню в тій дійсності, особливо в таборах для кримінальних злочинців (В. Деревінський). І в мордовських таборах для політв'язнів Чорновіл продовжував боротьбу з режимом. Його зброєю, як і раніше, було слово: публіцист написав брошуру про боротьбу за статус політв'язня в таборах „Тільки один рік' (1977-1978). За колючим дротом став організатором акцій спротиву, голодування, вів боротьбу за статус політв'язня. За твердість характеру та непохитність, а також за вміння згуртувати навколо себе інших Чорновола назвали „зеківським генералом'. На початку 1978 р. В'ячеслава Чорновола відправили на заслання до с. Чаппанду (Якутія). Та навіть відбувши встановлений термін покарання та заслання, він не зміг повернутися в Україну, бо з середини 1979 р. радянський режим розпочав черговий (третій) широкомасштабний наступ на український національний правозахисний рух. За декілька тижнів до звільнення, у квітні 1980 р. В. Чорновола знову арештували і закритим судом міста Мирний Якутської АРСР засудили за кримінальною статтею до п'яти років покарання в таборах суворого режиму. Протестуючи проти цього цинічного свавілля, він оголосив голодування, яке тривало 120 днів. Радянський режим, створивши для В. Чорновола нестерпні тюремні умови, намагався досягти кількох цілей: по-перше, ізолювати його як нестандартно мислячу людину від впливу на оточуючих; по-друге, показати, що може статися з тими, хто захоче виходити за визначені межі дозволеного, і, по-третє, морально або фізично зламати його. У комуністичної влади існувала вироблена система ламання непокірних, яку В. Чорновіл відчув на собі вже з перших днів арешту. У 1985 р., після 15 років тюремних ув'язнень та заслань, В'ячеслав Максимович нарешті повернувся в Україну. Цей період став для нього, як і для багатьох інших його побратимів по духу, великою школою здобуття нових знань, розширення світогляду, ствердження власних позицій, гартування витривалості, посилення віри у справедливість і доцільність боротьби за права особи та нації. Під впливом табірно-тюремних університетів В. Чорновіл перетворився на „активного лідера зі зрілим політичним мисленням, могильника тієї системи, яка з журналіста, літератора, науковця зробила непримиренного борця' (В. Деревінський). Людина невтомної енергії, Чорновіл не міг відсиджуватись, склавши руки, у час, коли в Москві та в республіках почали діяти неформальні організації. На базі УГГ (Української гельсінської групи) він ініціював створення 1988 р. Української гельсінської спілки (УГС), яка відіграла важливу роль у становленні масової всеукраїнської організації, якою став Народний рух України. Завдяки зусиллям В. Чорновола та інших діячів удалося об'єднати десятки тисяч українців в одну потужну організацію, що прискорила відновлення незалежності Української держави. Очолюючи прес-службу УГС, В'ячеслав Максимович написав і відредагував понад 100 „Листків прес-служби УГС', які оперативно, у день виходу, передавали по радіо „Свобода' та розповсюджували „самвидавом'. Чорновіл став організатором і натхненником перших демократичних мітингів і демонстрацій, співавтором програмних документів, зокрема „Декларації принципів Української Гельсінської Спілки', яку 7 липня 1988 р. оприлюднив на 50-ти тисячному мітингу у Львові. Водночас В'ячеслав Максимович брав активну участь у створенні Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ) та ініціативної групи за звільнення в'язнів сумління. Така активна громадянська позиція стала причиною постійних цькувань з боку силових структур. Але ні залякування, ні наклепи в ЗМІ, ні численні провокації та протиправні дії і на цей раз не могли його ні зупинити, ні вплинути на хід політичних подій щодо відновлення Української державності. У серпні 1988 р. на сторінках „Українського вісника' було опубліковано велику статтю Чорновола у формі резонансного листа до М. Горбачова про проблеми демократизації суспільства та прав української нації. Восени 1988 р. В. Чорновіл разом з М. Горинем дали інтерв'ю закордонній журналістці Марії Коломієць, після чого влада розгорнула кампанію за їхнє висилання з СРСР та позбавлення громадянства. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав з проханням, щоб їх не приймали. Тоді ж, через політичні мотиви, В'ячеслава Чорновола вчергове звільнили з роботи. 1 червня 1989 р. В'ячеслав Максимович звернувся з відкритим листом до першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького, звинувачуючи його в русифікації України, переслідуванні інтелігенції, екологічній катастрофі, увінчаній Чорнобилем. Лист, написаний у жорстокому викривально-критичному стилі, по суті, засвідчував зміну політичної ситуації в республіці у бік демократизації суспільного життя. На так званий період „мітингової демократії' 1988-1991 рр. припав розквіт таланту і популярності В. Чорновола. Блискучий оратор, полеміст, він привертав до себе увагу послідовністю, залізною логікою аргументів, умінням заворожити слухачів. 4 березня 1990 р. (уперше в СРСР) відбулися демократичні вибори, за результатами яких Чорновола було обрано народним депутатом, а також депутатом Львівської обласної ради. Його політична позиція була чітко окреслена - боротьба за повну державну незалежність України. 3 квітня 1990 р. до квітня 1992 р. Чорновіл - голова Львівської облради і облвиконкому. У цьому статусі він розрубав гордіїв вузол протиріч радянської Конституції стосовно пріоритетності її статей щодо суб'єктів реальної влади в державі. Прийнятий 26 квітня 1990 р. Декрет Львівської облради „Про владу' чітко визначив, що „вся повнота влади на території Львівської області переходить до рад народних депутатів як вищого органу державної влади на Львівщині. Відповідно, будь-яке втручання партійних чи громадських організацій у діяльність рад є неприпустимим'. Під керівництвом В'ячеслава Чорновола Львівщина стала П'ємонтом боротьби українського народу за суверенну державу. Чорновіл поступово ставав постаттю всеукраїнського масштабу. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. він - кандидат у Президенти України від Народного руху. На виборах 1 грудня 1991 р. В'ячеслав Чорновіл зайняв друге місце, набравши 23,27 % голосів. Згодом - народний депутат кількох скликань, керівник депутатської фракції Народного руху України. На ІІІ Всеукраїнських зборах Руху 29 лютого 1992 р. був обраний співголовою Народного руху України, а в грудні 1992 р. - головою на всіх наступних з'їздах цієї громадської організації. 3 квітня 1992 р. В'ячеслав Максимович перейшов на постійну роботу до Верховної Ради України. Був членом української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи з 1995 р. Не полишав В'ячеслав Чорновіл і журналістської діяльності. Був шеф-редактором незалежної громадської політичної газети „Час/Time' (з січня 1995 р. до травня 1998 р.) і „Час' (з жовтня 1998 р. до березня 1999р.), у якій систематично вів „колонку редактора', друкував виступи, коментарі. В'ячеслав Максимович прагнув створити український часопис сучасного стилю, „де було б багато інформації і ще більше свіжого політичного, економічного, культурологічного аналізу. Щоб газета не тільки прогнозувала, але певним чином і впливала на ситуацію в державі, а не пленталася за подіями...' Життя В'ячеслава Чорновола раптово обірвалося в розквіті творчих сил, на злеті його політичної кар'єри. 25 березня 1999 р. він загинув в автокатастрофі під Борисполем. Його трагічна смерть дещо призупинила відродження та становлення нашої держави. Однак боротьба за Україну, за українську мову, український суверенітет, українську цілісність, розпочата Чорноволом, триває. Слова, вибиті на основі його пам'ятника: „Ми, українці, були, є і завжди будемо вільними!' стали життєвим кредо для багатьох його прихильників та послідовників. Пам'ять про невтомного і безкомпромісного борця за Україну продовжує жити серед людей. У будинку, де проживали його батьки (с. Вільховець Звенигородського р-ну), влаштовано музей. За ініціативи Народного руху України та Міжнародного благодійного фонду В'ячеслава Чорновола, у Києві (вул. Гончара, 33) створено кабінет-музей відомого правозахисника, політичного діяча, публіциста, журналіста. Пам'ятники відомому політичному діячеві встановлено в багатьох містах України, на його честь названо вулиці та провулки. Про життя невтомного борця за волю України знято документальні фільми: „Той, що пробудив кам'яну державу' (2006), „Дорога В'ячеслава Чорновола' (2006.). // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2012. - ІV кв. - С. 93-104. Грані творчості В. Чорновола Книжкові видання Твори [Текст] : в 10 т. / В. Чорновіл ; Міжнар. благодійн. фонд В. Чорновола ; [редкол. : А. Пашко (голова) [та ін.] ; упоряд. та комент. В. Чорновіл]. - К. : Смолоскип, 2002 - 2006. - В'ячеслав Чорновіл [Текст] : Біографія. Статті. Цитати / [відп. за вип. Р. Сушкo]. - К., 2007. - 35 с. Заява Чорновола В'ячеслава Максимовича. Якутська АРСР. Чаппанда / [В'ячеслав Максимович Чорновіл] // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод [Текст] : [в 4 т.] Т. 4 : Документи і матеріали. 10 грудня 1978 - 11 березня 1988 / упоряд. В. В. Овсієнко ; ред. : І. Рапп, В. Овсієнко ; худож.-оформлювач Б. Ф. Бублик ; Харків. правозахисна група. - Х. : Фоліо, 2001. - С. 46-47. Звернення ; Чому я заздрю Робертові Сендсу / [В'ячеслав Максимович Чорновіл] // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод [Текст] : [в 4 т.] Т. 4 : Документи і матеріали. 10 грудня 1978 - 11 березня 1988 / упоряд. В. В. Овсієнко ; ред. : І. Рапп, В. Овсієнко ; худож.-оформлювач Б. Ф. Бублик ; Харків. правозахисна група. - Х. : Фоліо, 2001. - С. 204-211. Лихо з розуму (портрети двадцяти „злочинців') [Текст] : зб. матеріалів / уклад. В. Чорновіл. - Париж: Вільна думка,1967. - 336 с. : іл., портр. Останнє слово В. Чорновола ; Звернення В. Чорновола / [В'ячеслав Максимович Чорновіл] // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод [Текст] : [в 4 т.] Т. 4 : Документи і матеріали : 10 груд. 1978 - 11 берез. 1988 / упоряд. В. В. Овсієнко ; ред. : І. Рапп, В. Овсієнко ; худож.-оформлювач Б. Ф. Бублик ; Харків. правозахисна група. - Х. : Фоліо, 2001. - С.160-166 . Пульс української незалежності: колонка редактора [Текст] / В. М. Чорновіл. - К. : Либідь, 2000. - 623 с. : портр. Я б обрав життя, яке прожив [Текст] / В. М. Чорновіл - К. : Вид. від. апарату НРУ, 2002. - 31 с. : іл. Періодичні видання „Я хотів би ще раз прожити своє життя' : уривки з автобіогр. / В. Чорновіл // Україна молода. - 2007. - 22 груд. - С. 6. З літературно-критичної есеїстики В'ячеслава Чорновола : [листи до Галини Гордасевич] / В. Чорновіл // Сучасність. - 2004. - № 2. - С. 119-130. Майбутнє України - тільки в об'єднаній Європі / В. Чорновіл // Час-тайм. - 1995. - 15 січ. - С. 3. Цей крамольний пам'ятник. Йому 55 : [пам'ятник Т. Г. Шевченку в Києві] / В. Чорновіл // Голос України. - 1994. - 5 берез. - С. 5. Будувати державу, а не суверенну провінцію / В. Чорновіл // Культура і життя. - 1992. - 15 серп. - С. 2. Борис Грінченко на ниві народної освіти : [до 100-річчя з дня народж. Б. Д. Грінченка] / В. Чорновіл // Рідна школа. - 1963. - № 12. - С. 90-92. Шукаючи „смисла' / В. Чорновіл // Дніпро. - 1965. - № 2. - С. 151-152. - Рец. на кн. : Петренко М. С. Гранітні віхи : вірші (К., 1964). В'ячеслав Чорновіл на тлі українського відродження Книжкові видання Великий українець В'ячеслав Чорновіл [Текст] : посібник / Львів. обл. універс. наук. б-ка ; [упоряд. : І. Лешнівська, О. Шматько]. - Перевид. з нагоди 10-х роковин з дня його смерті. - Львів : ЛОУНБ, 2009. - 39 с. : порт. - (Правда життя і образу ; вип.17). Деревінський В. В'ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика [Текст] : монографія / В. Деревінський. - Тернопіль : Джура, 2011. - 224 с. Касьянов Г. В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років [Текст] / Г. В. Касьянов ; [голов. ред. Головко С. В.]. - К. : Либідь, 1995. - 221, [2] с., [16] арк. вклейки. Томенчук Б. Він був Пророком у своїй Вітчизні. Роздуми серед ночі [Текст] / Б. Томенчук. - Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. - 47 с. : іл., портр. Холодний М. Чорновіл [Текст] : поема-реквієм / Микола Холодний. - Дрогобич, 2001. - 32 с. Чорновіл В'ячеслав [Текст] // Українська Гельсінська Група 1978-1982 : док. і матеріяли / упоряд. і зредагував Осип Зінкевич. - Торонто, Балтимор : Укр. Вид-во „Смолоскип' ім. В. Симоненка. 1983. - С. 783-937. Чорновіл В'ячеслав Максимович (1937-1999): політик, журналіст [Текст] // Видатні постаті України : біогр. довід. / Г. Базильчук ; редкол. В. Г. Щокін (голова) [та ін.]. - К., 2004. - С. 821-824. Чорновіл В'ячеслав Максимович (24. ХІІ. 1937, с. Єрки, тепер Катеринопіл. р-ну Черкас. обл. - 25. ІІІ. 1999) [Текст] : [фото] // Шевченківські лауреати, 1962-2001 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський. - К., 2001. - С. 893-607. Чорновіл В'ячеслав Максимович (24. 12. 1937 - 25. 03. 1999) [Текст] / І. Мельник // Довідник з історії України: (А - Я) / за заг. ред. : І. Підкови і Р. Шуста. - 2-ге вид., доопрац. і допов. - К. : Генеза, 2001. - С. 844-845. Чорновіл В'ячеслав Максимович. Член групи з 22 травня 1979 року / [В'ячеслав Максимович Чорновіл] // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод [Текст] : [в 4 т.] Т. 1 : Особистості / упоряд. Є. Ю. Захаров; ред. : І. Рапп, В. Овсієнко ; худож.-оформлювач Б. Ф. Бублик ; Харків. правозахисна група. - Х. : Фоліо, 2001. - С. 172-175. Я є самодостатньою людиною [Текст] : [про В. Чорновола] // 100 видатних імен України : 1991 - 2001 / І. Шаров. - К. : Альтернативи, 2011. - С. 430-437. Періодичні видання Бараневич Л. Два портрети в інтер'єрі : [про спогади Людмили Бараневич про В. Чорновола] / Л. Бараневич // Віче. - 2012. - № 7. -С. 64-65. Ковальчук А. „За тобою, Чорноволе, вся Вкраїна плаче' / А. Ковальчук // Українське слово. - 2012. - 4-19 квіт. (№ 14). - С. 7. Рудик С. Борець за свободу України / С. Рудик // Українське слово. - 2011. - 25 лют. (№ 6). - С. 12. Андрощук О. В. Чорновіл та ідея федералізації України: еволюція поглядів / О. Андрощук // Український історичний журнал. - 2010. - № 1. - С. 22-34. Деревінський В. Участь В'ячеслава Чорновола у створенні Народного руху України / Василь Деревінський // Українознавство. - 2010. - № 1. - С. 142-147. Життя за правду // Персона. - 2010. - № 1. - С. 28. Деревінський В. Внесок В'ячеслава Чорновола у створення і діяльність УГС / В. Деревінський // Історичний журнал. - 2009. - № 5. - С. 84-91. Ковальчук А. Десять літ без В'ячеслава Чорновола / А. Ковальчук // Слово Просвіти. - 2009. - 29 берез.-1 квіт. (№ 12). - С. 1, 6. Стенула Н. Світло нічної дороги. Він мислив себе винятково в опозиції до існуючої влади і тому заважав усім : [В. Чорновіл] / Н. Стенула // Закон і бізнес. - 2009. - 28 берез.-3 квіт. (№ 13). - С. 3. Бурнашов Г. Вбивство на замовлення / Г. Бурнашов // Вечірній Івано-Франківськ. - 2008. - 21 серп. - С. 13. Деревінський В. Ф. Моральне самопочуття В'ячеслава Чорновола в ув'язненні / В. Ф. Деревінський // Мандрівець. - 2008. - № 3. - С. 63-67. Деревінський В. Політичні репресії радянської влади щодо В. Чорновола у другій половині ХХ ст. / В. Деревінський // Історичний журнал. - 2008. - № 5. - С. 73-82. Регідайло Н. Природжений полеміст, майстер гострого слова, публіцист / Н. Регідайло // Вісник Книжкової палати. - 2008. - № 1. - С. 47-48. Тарасюк Б. Дух, що тіло рве до бою : 25 бер. 1999 р. трагічно загинув Голова Народ. Руху України В'ячеслав Максимович Чорновіл / Б. Тарасюк // Час Руху. - 2008. - 25 берез. (№ 6). Вирій О. Чорноволу нині було б 70 : у Снятині відкр. мемор. дошка / О. Вирій // Галицький кореспондент. - 2007. - № 5. Козловський Б. Східняк, за яким пішла Галичина / Б. Козловський // Високий замок. - 2007. - 22-23 груд. - С. 15 : фото. Козловський Б. У його лексиконі не було слів „москаль' і „комуняка' : 24 груд. В'ячеславу Чорноволу було б 70 р. : [кілька маловідомих фактів із життя справж. Героя України] / Б. Козловський // Високий замок. - 2007. - 20-26 груд. (№ 236). - С. 6. Нікітенко Л. І стоїть Чорновіл біля хати...: у рідних Вільхівцях відкрили пам'ятник відомому політику / Л. Нікітенко // Україна молода. - 2007. - 24 груд. - С. 5. Чорновіл В. Не поступитися принципами / В. Чорновіл // Українська культура. - 2007. - № 12. - С. 4-5. Горинь Б. В'ячеслав Чорновіл - ініціатор створення УГС / Б. Горинь // Вітчизна. - 2003. - № 7/8. - С. 133-137. Інтернет-ресурси http://uk.wikipedia.... Чорновіл В'ячеслав Максимович (біографія). http://greatukrainia... Чорновіл В'ячеслав (1937 - 1999). http://uk.wikiquote.... Чорновіл В'ячеслав Максимович (цитати). http://www.istpravda... Іn Memoriam. 13 років без В'ячеслава Чорновола (ФОТО). В. Чорновіл реквієм. http://www.kosivart.... Спогади про В. Чорновола/ www.radiosvoboda.org/content/article/24526224.html В'ячеслав Чорновіл хотів будувати чесну Україну http://bestpeople.co... В'ячеслав Чорновіл |
5 липня 2013
|
Лариса КОЖУШКО. Черкаська область. Учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Анатолій Назаренко з Єрок Катеринопільського району на Черкащині вже кілька років не може отримати довідку про заробітну плату за той час, що працював у Єрківському гранкар’єрі. Відповідні документи з підприємства… зникли. І шукати їх, судячи з усього, ніхто не збирається. А без цієї довідки чоловікові нарахували, як він вважає, набагато меншу пенсію, ніж могла б бути. У Чорнобиль Анатолій Назаренко потрапив у червні 1986 року. Призвали по тривозі як військовозобов’язаного. Мобілізованим наказали взяти з собою чашку, ложку, військовий квиток — і на збірний пункт. Для чого і куди — не пояснювали. Усе зрозуміли вже по приїзді на місце. Відпрацював на ліквідації наслідків аварії 8 днів. Вже за три дні перебування в зоні одержав дозу опромінення в десятки разів більшу норми. — Жили в наметах, на роботу нас возили. В основному проводили дезактивацію, — згадує Анатолій Миколайович. — Постійно відчувалася гіркота у роті, втома, запаморочення. Нам ніхто не роз’яснював про наслідки. Тих, хто відпрацював там по 25 днів, уже немає в живих. Пам’ятаю, хотів, щоб пошвидше відпустили додому, бо там же сім’я — троє дітей, господарство. Через місяць після повернення став підходити до горла якийсь клубок. Уже потім, при обстеженні, лікарі сказали, що так відчуваю негаразди з серцем. За 8 днів роботи в Чорнобильській зоні А. Назаренко заробив 115 радянських карбованців. Навіть на ті часи це були копійки. Зразу після Чорнобиля змінився: став дуже дратівливий, хворобливий... На пенсію пішов у 2001 році — після тяжкого інфаркту. Нині в Анатолія вже не ті сили. Удома всю чоловічу роботу перебирає на себе дружина Лідія Іванівна. Чоловіка береже, боїться залишитися одна. — Чоловік не одержує належної йому пенсії через відсутність потрібної довідки про зарплату, — розповідає Лідія Назаренко. — Зверталися у місцеве відділення Пенсійного фонду, до керівництва Єрківського гранкар’єру (саме там Анатолій працював машиністом автокрана з 1975 року), а тепер безрезультатно вже чотири місяці ходимо в районну прокуратуру. Як у стіну впираємося скрізь. Скільки ж можна ті відписки одержувати? Керівництво гранкар’єру не видає необхідного папірця, бо десь поділися з архіву документи. Як таке може бути? Це ж не в одного мого чоловіка через це проблема виникла. Хтось же має відповісти за недбале ставлення до документації... 63-річний Анатолій Назаренко почав добиватися належної пенсії з 2005-го. Проходять з дружиною інстанцію за інстанцією... Назаренки впевнені, що, якби прокуратура передала матеріали щодо недбальства посадових осіб гранкар’єру до суду, архівні документи відразу б знайшлися. Зрештою проблемою Назаренків зацікавилась місцева преса. Отоді нарешті прийшла й відповідь на заяву Назаренка з прокуратури, подану ще чотири місяці тому. Звісно, датована «заднім» числом. У ній повідомлялося, що кримінальна справа відкриватися не буде, бо у діях службових осіб Єрківського гранкар’єру немає складу злочину. І все ж після оббивання порогів прокуратури Катеринопільського району справа нібито зрушила з місця. Прокурор району Сергій Гавега в усній формі повідомив Назаренкам, що кримінальне провадження щодо недбальства працівників Єрківського гранкар’єру вже відкрито. Він пообіцяв розібратися з цією справою до 1 червня. Червень уже вступив у свої права, Назаренки все ще сподіваються, що їх почують... |
6 червня 2013
|
Історія Селище відоме з першої половини XVIII століття. Колишня назва — Ярки (від слова яр). Під час Другої світової війни на фронти з Єрок пішло 566 чоловік, з них 199 загинули. Бойовими орденами і медалями нагороджено 293 жителя селища. 11 лютого 1944 у ході Корсунь-Шевченківської операції була дана відсіч 11-й і 13-й танковим дивізіям гітлерівської армії, які намагались прорвати кільце оточення. В радянські часи в селищі працював колгосп ім.Свердлова, який обробляв 2,2 тисяч га землі, в тому числі 1,9 тисяч га орні землі. Спеціалізувався на вирощуванні зернових і технічних культур та на м'ясо-молочному тваринництві. Поблизу селища виявлено поселення трипільської культури. Економіка Ремонтний, плодоовочево-консервний та щебеневий заводи. Нафтобаза. Гранітний кар'єр. Елеватор. Комбінат хлібопродуктів (ТОВ «Катеринопільський елеватор» підрозділ ВАТ «Миронівський хлібопродукт»). Птахокомбінат. Міжрайбаза. Залізнична станція «Звенигородка». Персоналії У Єрках народились: 1884 — Микола Радзієвський — український композитор та диригент. 1937 — В'ячеслав Чорновіл — літературний критик, публіцист, громадський і політичний діяч України. 1891 — Гуртовенко Харитон Власович — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР. |
30 травня 2013
|
6 травня до катеринопільських рятувальників від місцевих жителів надійшло повідомлення про те, що поряд із залізничною колією в межах смт Єрки, виявлено вибухонебезпечні предмети. За попередньою інформацією, знайденими предметами є 3 артилерійські снаряди діаметром 76 мм часів Великої Вітчизняної війни. Вилучення та знищення вибухонебезпечних знахідок планується на 7 травня. Всього з початку року на території області виявлено та знищено 148 одиниць боєприпасів часів війни, серед яких міни, снаряди, гранати та авіаційні бомби. |
7 травня 2013
|
Народився Чорновіл 24 грудня 1937 року у смт Єрки Катеринопільського району Черкаської області у сім’ї вчителів. Був яскравим політиком, публіцистом, літературним критиком, діячем руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу, політичним в’язнем СРСР; Головою Народного Руху України. Герой України (2000, посмертно). Кілька разів ув’язнений за «антирадянську пропаганду» (1967 — 1969, 1972 — 1979, 1980 — 1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки. |
4 травня 2013
|
НИМИ ПИШАЮТЬСЯ ЄРКИ Котляренко Михайло Євменович |
25 квітня 2013
|
'В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика' Вахтанг Кіпіані 'Його, вихованого на гаслах дружби народів, інтернаціоналізму вразило, що в столиці України 'вовком дивляться, коли ти говориш українською'. У молодого комсомольського активіста зневажливе ставлення до української викликало спротив, пробудило почуття національної образи і честі'. Що читаємо? Монографію історика Василя Деревінського 'В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика' (Тернопіль, видавництво 'Джура', 2011). Як справедливо вказує дослідник, 'відсутність на сьогодні ґрунтовних досліджень узагальнюючого характеру… не сприяє осмисленню його як людини, громадянина, лідера, політика'. Отже, ця книга є важливою саме в контексті даного висновку. Тим більше, що сам лідер Народного Руху не встиг написати спогадів. Що цікавого? Постать 'Неугомонного' (під цим прізвиськом наш герой проходив у документах КГБ) надається для описання. І дивно, що перша наукова робота про Чорновола зявилась тільки через десять років після смерті визначного журналіста, дисидента та політика. Чорновіл почав політизуватись під час навчання на факультеті журналістики Київського університету. Чорновіл - студент факультету журналістики Київського універитету 'Його, вихованого на гаслах дружби народів, інтернаціоналізму тощо вразило, що в столиці України 'вовком дивляться, коли ти говориш українською'. У молодого комсомольського активіста зневажливе ставлення до української мови викликало спротив, пробудило почуття національної образи і честі'. 4 вересня 1965 року у кінотеатрі 'Україна', що і дотепер працює в центрі Києва, відбулась прем’єра фільму Сергія Параджанова 'Тіні забутих предків'. Там він разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом влаштував протест щодо арештів українських вільнодумців. За це Чорновіл був звільнений з комсомольської газети 'Молода гвардія', де працював. 30 вересня 1965 року у помешканні Чорновола у Вишгороді відбувся перший обшук. Шукали самвидав і інші компрометуючі матеріали – оскільки кількома тижнями раніше почались арешти в Києві та на Західній Україні проти його товаришів – братів Горинів, Івана Світличного, Михайла Осадчого, Євгена Сверстюка, Валентина Мороза та інших. Кагебісти вилучили у Чорновола тоді 190 'документів антирадянського змісту'. Всі машинописи та фотокопії, не розбираючи змісту, плюс всі дореволюційні видання українських письменників, етнографів, а також... Комуністичної партії Західної України. Дещо з забороненого вдалося заховати. Найцінніше зберігалося в… собачій буді на подвірї вчительки А.Лишак у селі Горенці неподалік Києва. 'Сам пишу, сам цензурую, сам видаю, сам поширюю і сам відсиджую за це' Наступного року Чорновіл був викликаний як свідок до суду над друзями – написав і поширив протест, відтак був звільнений з газети 'Друг читача'. Це була остання робота за фахом аж до розвалу радянської імперії. Далі він опанував професії техніка в Карпатській експедиції АН УРСР, інспектора з реклами, інструктора Товариства охорони природи, копача на археологічних розкопках, кочегара тощо. За відмову взяти участь у 'найгуманнішому' в світі отримує три місяці виправних робіт з утриманням 20% заробітку на користь держави. Але, словами тодішніх 'правоохоронців', на шлях виправлення не став. Укладає збірник, який приніс йому світову славу, - 'Лихо з розуму (Портрети двадцяти 'злочинців')'. Він розходиться доволі великим як для самвидаву накладом – примірники зокрема були надіслані родичам заарештованих, керівникам творчих спілок, у КГБ, ЦК КПУ та по інших офіційних адресах. 'Типова біографія засуджених у 1966 р. за 'антирадянську націоналістичну пропаганду та агітацію' виглядає таким чином: засуджений Н. на день арешту мав 28-30 років, він виходець із селянської або робітничої родини, відмінно закінчив середню школу, вступив у вуз (дехто після армії), де був активним учасником наукових гуртків; як кращий студент одержав добре призначення, писав дисертацію (або її захистив), публікувався в періодиці (або й видав книжку)… Чорновіл порушив питання: чому загалом позитивні люди на 50-й рік існування радянської влади стають 'злочинцями'; чому молодих, які виросли за радянської влади, яких виховали радянська школа, радянські вузи, комсомол судять як буржуазних націоналістів…'. Як діставався 'самвидав' на Захід 3 серпня 1967-го – другий арешт. Відтак неправий суд – 3 роки колонії. 48 днів голодування протесту. Адміністрація була вимушена частково виконати його вимоги – повернули вилучені документи. Короткий перепочинок і знову боротьба – листами, заявами, відмовою від примусової праці. Кілька разів намагався судитись з наклепниками, які друкували в партійній пресі (іншої ж не було!) пасквілі. Але кожен раз суд знаходив причину, щоб не задовольняти позов політув’язненого. На свободі знову поринає в боротьбу. Початок 1970 року – одна з чільних віх української журналістики: виходить самвидавний 'Український вісник', Чорновіл – відповідальний редактор, душа і мотор часопису. 'Вісник можна назвати предтечею незалежної преси, що становив альтернативу державній монополії на інформацію'. Автор гарно називає цей машинописний журнал 'елементом культури опозиційного руху'. Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го 12 січня 1972 року В’ячеслав Максимович знову опиняється за гратами, тепер – надовго. Його не міг не зачепити так званий 'покіс', коли гебістська машина зрізала під корінь сотні інакодумців – від марксистів до націоналістів. Мордовська епопея прекрасно описана чорноволовим товаришем Михайлом Хейфецем. Пошукайте в інтернеті його нарис 'Зэковский генерал' - це, напевне, найкраще, що написано про український правозахисний і національно-визвольний рух у радянських концтаборах 1970-х років. 'Я у своїй неволі вільніший за вас, і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі'. Кінець 1970-х – дисидент, щойно повернувшись додому, потрапляє під зачистку радянського суспільства від неблагонадійних, яка була важливим етапом підготовки до проведення Олімпіади у тодішній столиці нашої тодішньої батьківщини. КГБ, намагаючись довести Заходу відсутність у країні політичних в’язнів, почав застосовувати огидну тактику звинувачення членів Української Гельсінської Групи в кримінальних злочинах. Так, Чорновіл і Микола Горбаль виявились 'гвалтівниками', Василь Овсієнко – 'хуліганом', Ярослав Лесів – 'наркоманом', Петро Розумний – 'зберігав холодну зброю' тощо. 'Усе сприймаю з філософським (або ще – олімпійським) спокоєм… не роблю жодної трагедії зі свого засудження'. Це сказано десятьма роками раніше. А тепер, будучи обвинуваченим у насильстві над жінкою Чорновіл ледве не божеволів від ницості опонентів. Дав бій беззаконню, провівши 120-денне голодування. Вийшов з нього настільки виснаженим, що 'став сумніватися, чи витримає фізично п’ять років ув’язнення'. Отже, свій третій термін майбутній Герой України відсидів за фальсифікованим кримінальним вироком. Але навіть бездушна система розуміла нікчемність наклепу. Чорновіл вийшов з якутської колонії достроково, відтак – заслання. 'З усіх засланців він був відправлений найближче до Північного полярного кола, а східніше від нього вислали тільки В. Стуса'. Маловідомий епізод – Чорновіл планував пожити якийсь час в Якутії, навіть почав був шукати роботу для дружини Атени Пашко. Йому дозволили навіть друкувати замітки в місцевій районній газеті і поставили на квартирну чергу, намагаючись 'прив’язати' до селища Нюрба, де він тоді жив. Але сум за батьківщиною, рідномовним середовищем і близькими, слава Богу, переважив і Вячеслав Максимович повернувся до Львова. І дуже вчасно! Якраз у квітні 1985 року, майже водночас із проголошенням новим генеральним секретарем КПРС Михайлом Горбачовим курсом на 'перестройку'. Тарас Чорновіл: 'Планка моїм батьком була поставлена настільки високо...' Серпень 87-го – відновлення 'Українського вісника', число було присвячене пам’яті Василя Стуса, який загинув на Уралі двома роками раніше. Один з перевиданих у діаспорі номерів 'Українського вісника' Починаючи з 1970 року редакція під керівництвом Чорновола випустила 14 чисел часопису, частина яких була спареними. Наклад журналу був кілька десятків примірників. На руках окремі числа коштували до 150 рублів, що дорівнювало доволі високій зарплаті в Радянському Союзі. В липні 1988 року Чорновіл став одним із авторів Декларації принципів Української Гельсінської Спілки – однієї з перших радикальних політичних організацій в республіці. Документ містив тезу про перетворення СРСР у 'конфедерацію незалежних держав'. Це був тактичний крок, який був компромісом із суспільством, яке боялося й думати про незалежність. Остаточно УГС заявила про незалежність як мету у виступі В’ячеслава Чорновола на Установчих зборах Народного Руху України 10 вересня 1989 року. 'На гребені боротьби. Діяльність В'ячеслава Чорновола у другій половині 1980-х рр.' Далі була тріумфальна виборча кампанія 1990 року, коли Чорновіл отримав два мандати – депутата Верховної і Львівської обласної Рад. Він був обраний першим головою облради першого демократичного скликання. Проте, згодом обрав роботу в парламенті. 1 грудня 1991 року кандидував від НРУ у президенти, набрав близько чверті голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Чорновіл серед провідників рухівців Львівщини Ще далі – все відбувалось у нас на очах. Аж до трагічної загибелі 25 березня 1999 року на дорозі неподалік Борисполя. Ніби передбачаючи такий життєвий фінал, В’ячеслав Максимович якось сказав у телепрограмі, що хотів би піти з життя – 'миттєво, на льоту'. Так і сталося. In Memoriam. 13 років без В'ячеслава Чорновола Фраза. 'Він вважав себе у в’язниці як ніби на своєму місці і навіть почувався б скривдженим, коли б його обійшли б з покаранням. Уважав, що ознакою порядності стало на той час саме перебування у в’язниці. Тому коли б йому довелося починати все спочатку, він знову вибрав би таке своє життя. Мав стабільні погляди, незважаючи на малу ймовірність можливості якихось суспільно-політичних змін у близькому майбутньому. Незмінність його позиції забезпечувала віра, що правда і справедливість є на його боці' |
21 квітня 2013
|
Дата: 25.03.2013 Автор: kistee 25 березня виповнилося 14 років з дня загибелі колишнього голови Народного Руху України В’ячеслава Чорновола. Цього трагічного дня Народний Рух України вшанував пам’ять дисидента-шістдесятника, видатного політика, знаного журналіста та просто щирої й непересічної людини. Про це повідомляє прес-служба Черкаського крайового осередку НРУ. Черкаські рухівці спільно із представниками з інших областей поклали квіти до пам’ятника В’ячеславу Чорноволу на вул. Грушевського у Києві, могили на Байковому цвинтарі. – Приємно було побачити біля монумента Чорноволу на Грушевського второвану стежку. Хтось з самого ранку вже вшанував В’ячеслава Максимовича кількома гвоздиками, – розповідає голова Черкаської крайової організації НРУ Ігор Волошин. Представники НРУ поклали до монумента кошик квітів та вшанували загиблого хвилиною мовчання. Завбачливими виявилися активісти Молодого Народного Руху: ще вчора вони розчистили сніг біля могили В’ячеслава Чорновола на Байковому цвинтарі. Пам’ять В’ячеслава Максимовича вшанували хвилиною мовчання та покладанням квітів. Пам’ять Героя України вшанували й у багатьох районах Черкащини: у Каневі, Шполі, Кам’янці, Звенигородці, Катеринополі, Єрках тощо. Так, за словами голови Катеринопільської організації НРУ Андрія Чумака, спільно з активістами ВО “Батьківщина”, ВО “Свобода” та небайдужими земляками у місті були проведені мітинг-вшанування та панихида. – Сумно, що й досі обставини загибелі В’ячеслава Чорновола 25 березня 1999 року залишаються нез’ясованими. Відомо лише про факт зіткнення його автомобіля із вантажівкою, – зазначає Ігор Волошин. – Неординарність постаті Чорновола закономірно призвела до того, що дорога, де він загинув, стала своєрідним місцем паломництва для шанувальників В’ячеслава Максимовича та просто патріотів України. www.provce.ck.ua |
10 квітня 2013
|
(24.12.1937 – 25.03.1999) політичний і державний діяч, голова Народного руху України, літературний критик В’ячеслав Максимович Чорновіл народився 24 грудня 1937 р. в смт Єрках Катеринопільського району у родині сільських учителів. З 1946 по 1955 рр. навчався у Вільхівецькій середній школі, яку закінчив із золотою медаллю. Продовжив навчання на філологічному, а потім на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Закінчив університет з відзнакою. Працював редактором молодіжних передач у студії на Львівському телебаченні, завідувачем відділу газети «Молода гвардія», літературним критиком. Навчався в аспірантурі, з якої був виключений за публічний виступ проти політичних арештів шістдесятників. Не маючи змоги вільно висловлювати свої думки, став одним з організаторів самвидаву. Таким чином побачила світ низка його нині відомих публіцистичних робіт – «Правосуддя чи рецидиви терору?» (1966), «Лихо з розуму» (1967). У 1967 р. Чорновола вперше засудили на два роки. 1972 р. його засудили вдруге. Після шести років таборів суворого режиму В’ячеслава Максимовича відправляють у заслання до Якутії, де він стає членом Української Гельсінської групи. У 1980 році, у Якутії, за сфабрикованими звинуваченнями, він був засуджений третє. Звільнившись з ув’язнення у 1985 році, Чорновіл відновив видання «Українського вісника», а через три роки ініціював створення «Української Гельсінської спілки». Напередодні проголошення Незалежності України та в перші її роки обіймав посаду голови Львівської обласної ради. У 1989 році був одним з ініціаторів створення Народного Руху України, а в грудні 1992 року став його головою, незмінним лідером партії та визначним авторитетом у політичному житті України. У 1991 році на перших виборах Президента України був кандидатом від НРУ і здобув 2-е місце. Батьківщина високо оцінила внесок В.М. Чорновола у літературу, суспільно-політичне життя країни. У 1996 році В’ячеслав Максимович став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка за збірки «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книжку «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в газетах та журналах України і світу. Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997 р.). Герой України (2000). 25 березня 1999 року В.М. Чорновіл загинув в автомобільній катастрофі поблизу с. Городища Бориспільського району Київської області. На Черкащині шанують пам’ять про В. Чорновола. Перший в Україні пам’ятник йому був споруджений 1999 року у м. Каневі. У селищі Єрки Катеринопільського району, де народився діяч, 2003 року відкрито стелу-пам’ятник, а в с. Вільхівці Звенигородського району, в якому минули дитячі і юнацькі роки політика, 2006 року відкрито музей-садибу, на подвір’ї якого встановлено погруддя В. Чорновола. Література Твори: у 10 т. /В. Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2002 – 2005. – Т. 1 – 4. Пульс української незалежності: колонка редактора /В. Чорновіл. – К.: Либідь, 2000. – 624 с. *** Чорновіл В’ячеслав Максимович //Провідники духовності в Україні. – К., 2003. – С. 110- 111. Косів, М. Немов невгасимий вулкан /М. Косів //Молода нація? Альманах. – К., 2005. – Вип.4. – С. 35 – 76. Чекаленко, І. «Україна починається з тебе» /І. Чекаленко //Місто. – 2009. – 2 верес. – С. 15. Нагірняк, О. В’ячеслав Чорновіл /О. Нагірняк //Історичний календар 2007. – К., 2007. – С. 421 – 422. |
9 квітня 2013
|
| Закрити |
