|
Єрківська волость — історична https://uk.wikipedia... title='Адміністративно-територіальна одиниця' class='mw-redirect' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>адміністративно-територіальна одиниця https://uk.wikipedia... title='Звенигородський повіт' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Звенигородського повіту https://uk.wikipedia... title='Київська губернія' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Київської губернії з центром у селі https://uk.wikipedia... title='Єрки (смт)' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Єрки. Утворена наприкінці https://uk.wikipedia... title='XIX' class='mw-redirect' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>XIX сторіччя об'єднанням https://uk.wikipedia... title='Богачівська волость' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Богачівської та https://uk.wikipedia... title='Стебнянська волость' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Стебнянської волостей. Старшинами волості були:
Джерела
Посилання
|
14 листопада 2013
|
Навчався на математичному факультеті Київського університету, в Московській консерваторії. В 1920-х організував експериментальний оркестр народних інструментів 'МІК'. У 1928 — 35 pp. диригент Київської опери; під орудою Радзієвського були виконані опери «Дума Чорноморська» Бориса Яновського (1928), «Тарас Бульба» Миколи Лисенка (1929), балет «Пан Каньовський» Михайла Вериківського (1931) та інші. В 1934-1941 працював у Вінниці. Після 1945 - завідувач музичної частини і диригент Вінницького та Проскурівського (Хмельницького) драматичних театрів. Автор хорових творів («А ти всевидющеє око»), солоспівів та творів для фортепіана (етюди, прелюдії). Література Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989. Мистецтво України: Біографічний довідник / Упорядники: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. За редакцією А. В. Кудрицького. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 498. Муха Антон. Композитори України та української діаспори. — К.: 2004. — ISBN 966-8259-08-4 |
2 листопада 2013
|
Походив із селянської родини с. Єрки Звенигородського повіту Київської губернії. У 1905 р. був мобілізований в армію до 176-го піхотного Переволочненського полку (Звенигородка). Перебуваючи на військовій службі, склав екстерном іспити за курс гімназії. Закінчив Тифліське військове училище (1911), служив у 117-му піхотному Ярославському полку (Рогачев). У 1914 р. витримав вступний іспит до Миколаївської військової академії, але не приступив до навчання у зв'язку з початком Першої світової війни. Брав участь у боях у складі свого полку. У 1916 р. був поступив до Військової академії Генерального штабу, закінчив два курси (1918). У 1917 р. — старший ад'ютант штабу 10-ї Сибірської стрілецької дивізії. Останнє звання у російській армії — капітан. 3 липня 1918 р. був зарахований на українську службу — на посаду начальника мобілізаційного відділу штабу 8-ї дивізії Армії Української Держави. З 3 квітня 1919 р. — начальник штабу 17-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 4 червня 1919 р. до кінця серпня 1919 р. — начальник штабу 4-ї Холмської (згодом — Сірожупанної) дивізії Дієвої армії УНР. Восени 1919 р. повернувся в Україну, де був мобілізований до РСЧА. У 1920 р. звільнився з військової служби як інвалід. Працював у Києві у радгоспі лісових господарств. У 1931 р. був залучений на військово-викладацьку роботу, працював воєнруком електрокомбінату, кількох технікумах та інститутах. З 1932 р. — воєнрук Ніжинського педагогічного інституту. З 1933 р. — головний воєнрук навчальних закладів Ніжина. У 1937 р. звільнився з лав РСЧА, працював робітником Миронівської бурової партії «Укркомунбудтрест». 31 травня 1938 р. був заарештований за звинуваченням у причетності до української військово-націоналістичної організації. Винним себе не визнав. 21 вересня 1938 р. був засуджений «трійкою» до розстрілу Страчений у Чернігові. Джерела інформації Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007 ISBN 966-8201-26-4 ЦДАГПОУ. — Ф. 263. — Спр. 67102-фп. — архівно- слідча справа Гуртовенка X. В.; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 55-зв. — 56; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1936. - № 6. — С. 13–64; Варшава. — 1937. - № 7. — С. 9-56; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С. 29. |
2 листопада 2013
|
Цього року Вільховецька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, що у Звенигородському районі на Черкащині, не відчинила дверей для учнів. У селі Вільховець зростав та ходив до школи видатний патріот, дисидент, голова Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл. 1955 року Чорновіл закінчив Вільховецьку школу із золотою медаллю, а сьогодні до неї вже не йдуть діти… Ще минулого року у селі функціонувало два навчальні заклади: Вільховецька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (дев’ятирічка) та Вільховецький НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів — дитячий садок». У селі проживає близько 3000 населення. Прагнення влади зекономити на освіті та «оптимізувати» школи призвело до закриття навчального закладу. Школу вирішили реорганізувати та приєднати до НВК, припинивши її діяльність. Однак ця реорганізація відбулося з грубим порушенням законодавства. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року №964 реорганізація та ліквідація загальноосвітнього навчального закладу у сільській місцевості допускається лише за згодою територіальної громади. Це означає, що лише вільхівчани мали право вирішити долю школи. Однак звенигороські чиновники винесли питання закриття школи на розгляд сесії районної ради. Опозиційний депутат від «Батьківщини» Володимир Кучер став єдиним, хто проголосував категорично проти такого рішення. Обранець мотивував колег не порушувати закону, адже депутати райради не мають права розглядати питання про закриття школи, бо це не їх компетенція. - Це грубе порушення законодавства, — пояснив Володимир Кучер у коментарі «Про головне». — Начальник відділу освіти не мала права виносити це питання на сесію райради. Громада має знати, що прийнято незаконне рішення, і вона може скасувати його у суді. І я першим допоможу їй це зробити, — пояснив Кучер. |
15 вересня 2013
АЛІНА КОРОБКО-ЗАХАРОВААліна Миколаївна Захарова-Коробко, українська концертно-камерна співачка (лірико-колоратурне сопрано), народилася 11 листопада 1947 року в с. Петрівка-Попівка Лисянського району Черкаської області. Народна артистка України (1992). Закінчила Єрківську середню школу, донецький музично-педагогічний інститут (1973 р., клас В. кульова). У 1973-98 рр. – солістка Донецької філармонії. У репертуарі були твори українських, російських та зарубіжних композиторів, народні пісні. Лауреат премії ім. С. Прокоф’єва. З 1998 року – викладач (з 2002 р. – професор) Донецької консерваторії. Літ.: Лисенко І.М. Співаки України. Енциклопедичне видання / Іван Лисенко. – К. : Знання, 2012. – С. 212. |
30 серпня 2013
|
ХХ століття ознаменувалося ім’ям героя нової доби – В’ячеслава Чорновола, одного з тих, кого можна назвати Совістю народу. Прикладом героїзму став життєвий подвиг В’ячеслава Максимовича. Він мав велику сміливість бути собою, приймати рішення, покладаючись на себе, і йти до кінця заради синівської любові до України. В’ячеслав Чорновіл згадував: «Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку, і дав клятву, що все життя буду боротися за Україну». І він не тільки боровся за неї, але й віддав за неї своє палке життя. Постать Чорновола увійшла в історію України як постать відомого українського політика, державного діяча, публіциста і журналіста. Основні віхи біографії В’ячеслава Чорновола розкривають його непересічну особистість. 24 грудня 1937 року в селі Єрки Звенигородського району Черкаської області у родині вчителів народився Славко. Це був жорстокий час масових репресій та переслідування інтелігенції. Cім'я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув'язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім'ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи. Вячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). У 1955 році закінчив із золотою медаллю середню школу в селі Вільхівцях і поступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Навчаючись в університеті, В’ячеслав Чорновіл публікує свої статті у факультетській газеті. Його праці свідчать про нестандартне мислення, що суперечило радянській ідеології. Рішенням університетської колегії його відправляють на “перевиховання” до Маріуполя. Там навколо себе він згуртував цікаву до знань, небайдужу до української культури і мови робітничу молодь. Остаточним етапом національного самоствердження Чорновола стала дослідницька праця напівзабороненого тоді Бориса Грінченка. Титанічна праця і багатогранний талант Грінченка формували свідомість молодого В’ячеслава. З 1960 до 1963 року працював на Львівському телебаченні редактором молодіжних передач. Далі Чорновіл повертається до Києва, де працює у пресі, на будівництві Київської ГЕС, заввідділом газети “Молода гвардія”, у редакції газети “Друг читача”. У 1964 році складає кандидатський мінімум і вступає до аспірантури. За публічний протест проти політичних арештів української інтелігенції, виголошений у кінотеатрі “Україна” 4 вересня 1965 року, його викинули з роботи, виключили з аспірантури, позбавили права публікувати свої праці. Починає друкуватися у “Самвидаві”, стає автором і співавтором статей, підготував два збірники матеріалів про політичні репресії в Україні: “Правосуддя чи рецидив терору” (1960), «Лихо з розуму» (1967), за які йому в 1975 році було присуджено міжнародну журналістську премію. В Україні за них Чорновола було вперше засуджено в 1967 році за звинуваченням у “наклепі на радянський суспільний і державний лад”. З 1970 по 1972 рік нелегально видає журнал “Український вісник”. 12 січня 1972 року був удруге засуджений “за антирадянську пропаганду й агітацію”. У мордовських таборах він став одним із організаторів різних акцій протесту, зокрема боротьби за статус політв’язня в СРСР. Його називали “зеківським генералом”. У 1985 році В’ячеслав Чорновіл повернувся з ув’язнення, роботи за фахом йому не давали, тому приходилось працювати кочегаром. У 1988 році стає ініціатором створення Української Гельсінської Спілки, яка з часом стала фундаментом першої політичної партії – Народного Руху України. 4 березня 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Верховної Ради. Від квітня 1990 року до квітня 1992 року – голова Львівської обласної ради і облвиконкому. Був ініціатором багатьох економічних і політичних перетворень. Восени 1991 року став кандидатом у президенти України від Народного Руху України, здобув кожен четвертий голос в Україні. В грудні 1992 був обраний головою політичної партії НРУ. У жовтні 1991 року На Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Шеф-редактор громадсько-політичної газети “Час/Time”. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1996) у галузі журналістики й публіцистики. Лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975). Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997). У політичній боротьбі швидко минав час: постійні поїздки, спілкування з людьми, жертовна праця, нестримний рух вперед. Смерть В’ячеслава Чорновола наздогнала теж в дорозі в автомобільній катастрофі. Під Києвом на 5-у кілометрі автошляху Бориспіль-Золотоноша 25 березня 1999 року трагічно загинув Чорновіл. Вогонь і відчайдушність, устремління до правди і свободи, сильна енергетика народного лідера дали силу паросткам зерна свободи, що зійшли в душах багатьох українців. Він став народним пророком, Титаном Духу. Трагедія смерті увірвалася в життєпис України. Та справи Великого Українця надихають нащадків до праці, до наслідування. Так в Україні з’явилася мережа шкіл імені В. Чорновола, в яких плекається патріотичний дух, зростає нове покоління. 17 лютого 2000 року постановою Кабінету Міністрів України нашій школі було присвоєно ім’я Героя України – В’ячеслава Чорновола. Наш навчальний заклад є членом Асоціації шкіл, які носять ім’я Чорновола. За відзначення особливих досягнень, внесків вчителів та учнів у шкільну духовну скарбницю, плекання патріотизму і любові до ближнього, нації, держави в НВО встановлена іменна стипендія Героя України В’ячеслава Чорновола, яку можуть здобути ті учні та вчителі, які високо несуть звання учень (вчитель) НВО ім. В. Чорновола, реалізують у життя мету навчального закладу, відроджують та пропагують рідну культуру, історію, мову, є патріотами своєї школи та держави, ведуть активну громадську діяльність, є носіями високої культури та духовності, є зразковими учнями та педагогами. Отож, як заповіт, зберігай слова В’ячеслава Чорновола: “...урятувати те, що так тяжко здобувалося, - Українську державність; ...зберегти те, що є найціннішим для кожної людини, – гідність і самоповагу, чесність і мужність бути чесним. Перед собою. Перед співвітчизниками. Перед Україною.” |
20 серпня 2013
|
Биография Окончила Киевское музыкальное училище имени Глиера, после чего в 1969 году приехала поступать в Донецкий музыкально-педагогический институт[2]. Впоследствии стала солисткой Донецкой филармонии. Сценическую вокальную карьеру начала 1972 года. Выступая совместно с ансамблем народных инструментов «Сюрприз» (руководитель — заслуженный деятель искусств Украины Юрий Кукузенко), гастролировала по странам Европы. Самые известные песни в её исполнении — «Осеннее золото», «Гандзя», «Под небом Парижа», а также «Город моей любви», посвящённая Донецку, авторства донецкого композитора С. Мамонова и поэта С. Жуковского. Выступает в сопровождении камерного хора Донецкой музыкальной академии под руководством Алиме Мурзаевой и концертмейстеров Донецкой филармонии С. Савари и Л. Бородицкой. Входит в число самых известных дончан[3], её называют «донецким соловьём». Ныне преподаватель, профессор Донецкой музыкальной академии имени С. Прокофьева. Среди её выпускников солисты Е. Удовин, А. Парецкий, Е. Коржевич[4], приглашенная солистка Большого театра России А. Яровая[5], обладатель первой премии международного фестиваля Славянский базар в Витебске в 2011 году, заслуженный артист Украины Владимир Квасница[6], солистка Донецкой филармонии, заслуженная артистка Украины Анна Братусь, солистка Познанской оперы Галина Куклина и другие. Муж — Эдуард Фёдорович Захаров. Награды, звания В 1992 году удостоена звания народной артистки Украины. Удостоена ордена княгини Ольги III степени[7], а также Почётного знака Министерства культуры и туризма Украины и Почётного знака «За заслуги перед Донецком». Одна из книг Г. Штейна из цикла «Жизнь замечательных людей Донбасса» под названием «Соловьиные дали» посвящена Алине Коробко[8]. Указ Президента Украины № 694/2006: О награждении государственными наградами Украины работников предприятий, учреждений и организаций по случаю Дня независимости Украины. |
10 серпня 2013
|
|
4 серпня 2013
|
Нині викладач, завідувач кафедрою, професор Донецької музичної академії імені С. Прокоф'єва. Серед її учнів солісти Є. Удовін, Г. Братусь, Г. Кукліна, А. Ярова, О. Парецький, Е. Коржевич та інші.В 1992 року удостоєна звання Народної артистки України.Удостоєна ордена княгині Ольги III ступеня, а також Почесним знаком Міністерства культури і туризму України та Почесним знаком «За заслуги перед Донецьком». |
4 серпня 2013
|
|
4 серпня 2013
|
| Закрити |
