Валерій Бурій

• Прошу слова

Обидва екзамени — на «двійку»

Катерина МІРОШНИЧЕНКО,

вчителька-пенсіонерка, інвалід ІІ групи.

Звенигородський район

Черкаської області.

«РОЗМОВИ не повинні розходитись з ділами», — сказав Президент, ведучи діалог з народом 22 лютого цього року. Розумна думка, та якби ж вона була щира. Іншого разу він заявив, що майже 20 років ми били байдики, нічого не зробивши через «незручності політичної ситуації». А хто ж її створив? Звичайно, найпростіше перекласти свої невдачі на попередників, як це бозна-скільки твердить провладна більшість. Проте в нас у згадці роки, коли члени Партії регіонів, перебуваючи в опозиції, безсоромно відмовлялися приймати потрібні людям закони, щоб довести нездатність «помаранчевих» керувати країною. Тоді вся президентська рать «мучеників за народ» разом з «одвічними друзями народу» — комуністами самовпевнено твердили, що вони знають, як вивести країну з прірви, і зроблять це, як тільки прийдуть до влади.

А коли прийшли, негайно стали на шлях розколу суспільства за принципом римських рабовласників — поділяй і владарюй, посіяли і продовжують сіяти ворожнечу між владою та опозицією, владою і народом, вибудовуючи брехливі конструкції обіцянок, а точніше — мильних бульбашок, які не витримували подиху часу і скасовувались самими ж обіцяльниками-«прагматиками», котрі буцімто все вміють і зроблять. І зробили: в Україну поплив різноманітний мотлох, експорт товарів взяв гору над імпортом, знекровлюючи економіку й спустошуючи держскарбницю. Урядова чехарда, розширення штату казнокрадів, розподіл матеріальних благ за правилом: хто ближче до корита — тому більше, ріст безробіття, корупції, бандитизму і безкарності й водночас озлиденіння народу — все це свідчення того, що зла сила взяла гору над правом.

Вминаючи жирний бутерброд, влада забула про свій народ. Споживчий кошик уже давно не переглядався, і це при тому, що ціни галопують, як розгнуздані коні, а той ганебний прожитковий мінімум прирівнюється хіба що до тюремної пайки.

Думка Президента про необхідність модернізації економіки країни на основі нових технологій та залучення інвестицій дуже слушна, але ж вона поки що нездійсненна. Олігархи, маючи захмарні прибутки та ще й різноманітні податкові пільги, не соромлячись навіть запускати лапу в державну скарбницю за матеріальною допомогою, вивозять свої капітали в зарубіжні банки, інвестуючи економіку чужих країн, бо Україна для більшості з них чужа. Вона — лише джерело збагачення, а пограбований хижими окупантами народ не має змоги інвестувати свою економіку, бо ледве зводить кінці з кінцями. То як же можна створити отой обіцяний добробут, коли бюджет не здатний забезпечити нормальні умови життя людям. Навіть украдені заощадження наша влада не змогла повернути нещасним калікам, дітям війни, ветеранам та іншим категоріям обділених і обкрадених за 20 років незалежності людей. А звідки ж узялись мільйони та мільярди «зелених» у наших «благодійників», які оточують Президента — май­стра пускати мильні бульки? Саме тому й розходяться його слова з ділом усупереч його ж твердженню.

Відома письменниця Ірина Вільде свого часу висловила дуже слушну думку: «Влада повинна скласти два екзамени: один — перед народом, другий — перед історією». Наша влада завалила обидва. Вона захищає олігархів і разом із тим принижує та грабує нас. Тому й заслуговує на осуд. Така влада нікому не потрібна і мусить зійти з історичної арени разом з комуністами, які підтримували й підтримують її.

Валерій Бурій

• Рядки з листів

Що чекає на правнуків?

От ми й відзначили 22-гу річницю Незалежності нашої неньки України. На превеликий жаль, омріяної справжньої незалежності не одержали, бо до влади прийшли кланово-олігархічні сили, які кинули український народ на дно безодні. Там, напевно, й причаїлось оте «світле майбутнє», до якого ми довго йшли, керовані хитромудрими керманичами. Новоспечене панство враз прикрутило хомути на шиях українських трударів, які скніють у злиднях та бідності. Тим часом пани-олігархи будують собі щасливе майбутнє в нових ринкових умовах, де, як казав наш перший президент — ідеолог КПУ пан Кравчук, будуть і багаті, й бідні. От тільки приховав, що будуть і супербагаті, тобто мільйонери та мільярдери, й супербідні. Скоробагатьки загребли заощадження народу з банківських рахунків, страховки, ваучери, що засвідчували право громадян колишньої соціалістичної Батьківщини на частку загальнодержавної (народної) власності й багато іншого. Ці упирі не пожаліли й дітей війни, які надзвичайно постраждали в житті, бо на своїх незміцнілих плечах винесли страхіття війни, голод, руїну, відбудову й перебудову. Тим часом «жирні коти», обтяжені непомірними капіталами, сидячи біля корита, не думають повертати борги отим нещасним дітям війни, що до часу постаріли, не звідавши, по суті, ні дитинства, ні юності. Усі реформи, обіцяні народові, влада спрямовує на потреби чиновної братії та силових структур. Оті президентські ініціативи, що мали «забезпечити перехід держави від стабільності до добробуту», лопнули, як мильні бульки.

Катерина МІРОШНИЧЕНКО,

учителька-пенсіонерка, інвалід II групи.

Звенигородський район

Черкаської області.

Валерій Бурій

Чорновіл Діана Олександрівна

http://kps-ua.net/pu... alt='' style='border: 3px solid rgb(87, 180, 222); margin: 5px 15px 5px 0px; width: 193px; height: auto;'>

Народилася 11 серпня 1952 року в с. ЮрківкаЗвенигородського району Черкаської області.

Закінчила Корсунь-Шевченківське педагогічне училище ім. Т.Г. Шевченка (1971), Уманський державний педагогічний інститут ім. П.Г. Тичини (1977).

Трудову діяльність розпочала в 1971 році на посаді старшої піонервожатої Ватутінської середньої школи № 1 Звенигородського району. З 1974 по 1983 рік на комсомольській роботі: спочатку секретар-завідуюча відділом учнівської молоді, з 1976 по 1983 рік – другий секретар Звенигородського райкому комсомолу. З 1983 по 1985 рік працювала вчителем початкових класів Звенигородської загальноосвітньої школи № 4. Голова Звенигородського райкому Профспілки працівників освіти і науки (1985–2003). З 2003 по 2005 рік начальник відділу освіти Звенигородської райдержадміністрації. З 2005 року методист по роботі з кадрами Звенигородського районного методичного кабінету відділу освіти.

Д.О. Чорновіл дбайливо ставиться до вирішення питань соціального, правового та економічного захисту інтересів працівників освітянської галузі, молоді, багатодітних, малозабезпечених родин, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З її ініціативи в 1990-х роках започатковані і стали традиційними в районі щорічні заходи до Дня матері, Дня захисту дітей, для дітей-інвалідів «Повір у себе», для дітей-сиріт «Чужої біди не буває», для працівників освіти щорічні фестивалі самодіяльності народної творчості «Душі криниця», спартакіада «Здоров’я», районне родинне спортивно-розважальне свято «Тато, мама, я – дружна спортивна сім’я».

Член Президії Центрального комітету Профспілки працівників освіти і науки України (2000–2005). Делегат VIII Всесвітнього конгресу профспілок учителів у Болгарії (2002). З 1986 року голова районної організації спілки жінок Звенигородщини. Переможець обласного конкурсу «Жінка року Черкащини – 2000» у номінації «Жінка – неформальний лідер». Депутат Звенигородської районної ради (1998–2006).

Підготувала посібник «Атестація педагогічних працівників: методичний та нормативний аспекти», який експонувався на обласній виставці передових педагогічних технологій «Освіта Черкащини – 2006».

Заслужений працівник народної освіти України (1995). Нагороджена нагрудним знаком Федерації профспілок України «Профспілкова відзнака» (2002).

Валерій Бурій

Інспектори ДАІ по гарячих слідах розкрили ДТП

Потерпілий, 55–річний житель міста Ватутіне, отримав забійну рану колінного суглобу та потиличної частини голови.

Інспекторам ДАІ не знадобилося багато часу, щоб встановити, як розвивались події того вечора. За 'гарячими слідами' працівники Державтоінспекції розшукали автомобіль та встановили, за яких обставин сталася дорожньо – транспортна пригода.

Як з’ясувалося під час попереднього розслідування, за кермом автомобіля 'ВАЗ–2109' був 19–річний житель м. Ватутіне, який перебував в стані алкогольного сп’яніння. В скоєному зізнався. Зі слов хлопця, після ДТП злякався відповідальності та втік з місця пригоди. Триває розслідування.

Валерій Бурій

ОПЕРНИЙ СПІВАК РОДОМ З ЮРКІВКИ

Євген Костянтинович Горянський народився 1878 року в селі Юрківка, тепер Звенигородського району Черкаської області – український та російський оперний співак (тенор) Вокальну освіту здобув приватно у К. Массіні (Київ, 1900-02 рр.).  Артистичну діяльність розпочав у хорі М. Лисенка в Києві (90-ті рр.).

У 1902-05 рр. – соліст Опери Солодовникова у Москві, у 1905-06 рр. – театру «Акваріум» (Москва). У 1906-07 рр. – Тифліської, у 1907-08 рр.  – Ростовської опер, у 1908-09 рр. – Опери Кожевникова в Москві. У 1919-22 рр. – соліст Української республіканської капели під керівництвом О. Кошиця, з якою виступав у Західній Європі. У 1923 році гастролював у Софійській опері. Тоді ж здійснив концертне турне по Чехії. У 20-х роках з успіхом гастролював у Болгарії.

Партії: Герман, Ленський («Пікова дама», «Євгеній Онєгін» П. Чайковського), Синодал («Демон» А. Рубінштейна), Володимир («Дубровський» Е. Направникова), Баян («Руслан і Людмила» М. Глінки), Фауст («Фауст» Ш. Гуно), Каварадоссі, Пінкертон («Тоска», «Чіо-Чіо-сан» Дж. Пуччіні), Альфред («Травіата» Дж. Верді), Альмавіва («Сивільський цирульник» Дж. Россіні), Каніо («Паяци» Р. Леонкавалло).

У концертах виконував народні пісні та романси українських композиторів (в 1902 році брав участь у подорожі хору М. Лисенка по Україні).

Літ.: Лисенко І.М. Співаки України. Енциклопедичне видання / Іван Лисенко. – К. : Знання, 2012. – С. 128-129; Ростовська-Ковалевська М. Феноменальний тенор // Музична культура України. – К., 2008; Ипполитов-Иванов М. Письма. Статьи. Воспоминания. – М., 1986. – С. 125.