|
З 2014 року Московська Федерація веде проти України терористичну війну: системно б’є по цивільних, знищує критичну інфраструктуру, депортує дітей, катує і вбиває. Це не «помилки» — це метод і інструментарій досягнення своєї мети. Найдрастичніші і найтрагічніші епізоди • MH17 (17 липня 2014) — пасажирський «Боїнг» збитий російським комплексом «Бук» над Донбасом: 298 загиблих. Нідерландський суд визнав винними трьох осіб і встановив російське походження ЗРК. ЄСПЛ окремо констатував, що ракету випустили навмисно. Це був терор не лише проти України, а й проти світу. • Крим, Донбас і повномасштабне вторгнення (з 24 лютого 2022) — вторгнення засуджене Генасамблеєю ООН як акт агресії; світ вимагає повного виведення російських військ. • Буча та інші звільнені території (весна 2022) — масові страти мирних мешканців, катування, зґвалтування. Управління ООН з прав людини зафіксувало зростання доказів серйозних порушень МГП. • Маріуполь, Драмтеатр (16 березня 2022) — притулок для цивільних із написом «ДЕТИ» бомбили російські літаки; десятки-сотні загиблих. Міжнародні розслідування кваліфікують удар як воєнний злочин. • Краматорський вокзал (8 квітня 2022) — ракетний удар по евакуаційному пункту: щонайменше 63 загиблих, з них 9 дітей, понад 150 поранених. • Системні удари по енергетиці (2022–2025) — багатохвильові атаки по електростанціях, ТЕС і підстанціях, що позбавляють людей світла, води й тепла. ООН прямо попереджає про шкоду цивільному населенню; у 2024–2025 роках фіксуються нові піки жертв. • Підрив Каховської греблі (6 червня 2023) — екологічна та гуманітарна катастрофа з довгостроковими наслідками для людей і довкілля на півдні. Міжнародні організації наголошують: дамби — об’єкти під особливим захистом. • Охматдит, Київ (8 липня 2024) — російська ракета вдарила по найбільшій дитячій лікарні країни серед білого дня; паралельні удари по інших містах. Десятки загиблих і поранених. • Депортація українських дітей — МКС видав ордери на арешт Путіна та Львової-Бєлової за незаконне вивезення дітей. Незалежні дослідження фіксують системну мережу «перевиховання», примусових «усиновлень» та зміни ідентичності. Це — воєнний злочин і, за певних умов, елемент геноциду. • Щомісячна статистика терору — лише у червні 2025 року ООН зафіксувала щонайменше 1 575 цивільних втрат (232 убитих, 1 343 поранених), а більшість ударів припадає на підконтрольні Україні території. Чому це — терор? Цілеспрямовані удари по лікарнях, вокзалах, житлових кварталах, енергетиці та депортація дітей не мають військової необхідності і спрямовані на залякування населення та злам волі до спротиву. Саме так працює державний тероризм. Сьогодні, у День вшанування жертв тероризму, згадуємо кожну загиблу дитину, кожну родину, кожного лікаря, рятувальника й волонтера. Наш обов’язок — говорити правду, документувати злочини, добиватися справедливості і домагатися реальної відповідальності виконавців та замовників. Пам’ять про жертв — це також вимога дій: ізоляція держави-агресора, конфіскація активів для відшкодування збитків, трибунали для організаторів і виконавців, повернення депортованих дітей, посилення ППО та захист цивільної інфраструктури. Якщо ви згодні — поширте. Нехай голос жертв буде почутий. English On the International Day of Remembrance of Victims of Terrorism (21 August) Since 2014, the Russian Federation has waged a terrorist war against Ukraine: systematically striking civilians, destroying critical infrastructure, deporting children, torturing and killing. These are not “mistakes” — they are deliberate methods. Most tragic episodes include: MH17 (2014): passenger Boeing shot down over Donbas, 298 killed. Full-scale invasion (2022): condemned by the UN as an act of aggression. Bucha and occupied territories (2022): executions, torture, mass graves. Mariupol Drama Theater (2022): bombed despite visible “CHILDREN” signs. Kramatorsk railway station (2022): missile strike killed dozens during evacuation. Attacks on energy (2022–2025): leaving millions without electricity, heat, or water. Kakhovka dam destruction (2023): ecological and humanitarian catastrophe. Okhmatdyt children’s hospital (2024): missile strike killed and injured dozens. Deportation of children: ICC arrest warrant for Putin and Lvova-Belova. Targeted attacks on hospitals, stations, homes, energy, and deportations of children serve no military purpose. Their aim is terrorizing the population and breaking resistance. Russia’s terror beyond Ukraine and against its own citizens: Assassinations abroad: Litvinenko (2006), Skripals (2018), Tiergarten Berlin (2019). Mass hostage crises in Russia: Nord-Ost theater (2002), Beslan school (2004), where hundreds of hostages, including children, were killed due to the authorities’ actions. We remember every victim. Justice must prevail — through tribunals, asset confiscation, child repatriation, and global isolation of the aggressor. 中文 (简体) 国际恐怖主义受害者纪念日（8月21日） 自2014年以来，俄罗斯联邦对乌克兰发动恐怖战争：系统性打击平民，摧毁基础设施，强制驱逐儿童，施以酷刑和杀戮。这不是“错误”，而是有计划的方法。 最悲惨的事件包括： 马航MH17航班（2014）： 在顿巴斯上空被击落，298人遇难。 全面入侵（2022）： 联合国认定为侵略行为。 布查及被占领区（2022）： 大规模屠杀、酷刑和万人坑。 马里乌波尔戏剧院（2022）： 明显标注“儿童”的避难所遭轰炸。 克拉马托尔斯克火车站（2022）： 疏散时遭导弹袭击，数十人遇难。 能源设施袭击（2022–2025）： 数百万民众陷入无电无水无暖的困境。 卡霍夫卡大坝被炸（2023）： 引发严重生态和人道主义灾难。 基辅奥赫马特季特儿童医院（2024）： 遭导弹袭击，造成严重伤亡。 儿童被强制驱逐： 国际刑事法院已对普京及其官员发出逮捕令。 对医院、车站、居民区、能源系统的袭击以及对儿童的驱逐，没有任何军事必要，其目的就是制造恐怖，摧毁意志。 俄罗斯的恐怖主义超越乌克兰，也针对其他国家和本国公民： 海外暗杀： 里特维年科（2006）、斯克里帕尔一家（2018）、柏林Tiergarten谋杀案（2019）。 俄罗斯境内的大规模人质危机： 莫斯科剧院“北-东”（2002）、别斯兰学校（2004），数百名人质，包括儿童，死于当局的武力行动。 我们铭记每一位受害者。正义必须伸张——通过国际法庭、资产追缴、儿童遣返以及对侵略者的全球孤立。 العربية اليوم الدولي لإحياء ذكرى ضحايا الإرهاب (21 آب/أغسطس) منذ عام 2014، شنت روسيا حربًا إرهابية ضد أوكرانيا: تستهدف المدنيين بشكل منهجي، تدمر البنية التحتية، ترحّل الأطفال قسرًا، تعذب وتقتل. هذه ليست "أخطاء"، بل أسلوب متعمد. أبرز المآسي: رحلة MH17 (2014): إسقاط طائرة ركاب فوق دونباس، مقتل 298 شخصًا. الغزو الشامل (2022): أدانته الأمم المتحدة كعمل عدواني. بوتشا والمناطق المحتلة (2022): إعدامات جماعية، تعذيب، مقابر جماعية. مسرح ماريوبول (2022): قصف رغم وجود كلمة "أطفال" واضحة. محطة قطار كراماتورسك (2022): قصف صاروخي أودى بحياة العشرات أثناء الإجلاء. الهجمات على الطاقة (2022–2025): ملايين بلا كهرباء ولا ماء ولا تدفئة. تدمير سد كاخوفكا (2023): كارثة بيئية وإنسانية. مستشفى أوخمادت للأطفال (2024): قصف صاروخي أوقع قتلى وجرحى. ترحيل الأطفال قسرًا: المحكمة الجنائية الدولية أصدرت مذكرة اعتقال ضد بوتين ومسؤوليه. الهجمات المتعمدة على المستشفيات، المحطات، الأحياء السكنية، الطاقة، وترحيل الأطفال ليست لها أي ضرورة عسكرية، بل هدفها الإرهاب وكسر إرادة الشعب. إرهاب روسيا خارج أوكرانيا وضد مواطنيها: الاغتيالات بالخارج: ليتفينينكو (2006)، سكريبال (2018)، جريمة برلين (2019). أزمات رهائن داخل روسيا: مسرح "نورد أوست" بموسكو (2002)، مدرسة بيسلان (2004)، حيث قُتل المئات من الرهائن بينهم أطفال بسبب استخدام القوة المفرطة من السلطات. نحن نحيي ذكرى كل ضحية. العدالة يجب أن تتحقق — عبر المحاكم الدولية، مصادرة الأصول، إعادة الأطفال، وعزل المعتدي عالميًا. Español Día Internacional de Conmemoración de las Víctimas del Terrorismo (21 de agosto) Desde 2014, la Federación Rusa libra una guerra terrorista contra Ucrania: ataca sistemáticamente a civiles, destruye infraestructuras críticas, deporta niños, tortura y mata. No son “errores”: son métodos deliberados. Episodios más trágicos: MH17 (2014): avión de pasajeros derribado, 298 muertos. Invasión a gran escala (2022): condenada por la ONU como acto de agresión. Bucha y territorios ocupados (2022): ejecuciones, torturas, fosas comunes. Teatro de Mariúpol (2022): bombardeado a pesar del letrero visible “Niños”. Estación de Kramatorsk (2022): ataque con misiles contra civiles en evacuación. Ataques contra la energía (2022–2025): millones sin electricidad, agua ni calefacción. Destrucción de la presa de Kajovka (2023): catástrofe ecológica y humanitaria. Hospital infantil Okhmatdyt (2024): bombardeo causó decenas de víctimas. Deportación de niños: la CPI emitió órdenes de arresto contra Putin y Lvova-Belova. Los ataques contra hospitales, estaciones, viviendas y energía, así como la deportación de niños, no tienen finalidad militar: buscan aterrorizar a la población. El terrorismo de Rusia más allá de Ucrania y contra sus propios ciudadanos: Asesinatos en el extranjero: Litvinenko (2006), Skripal (2018), Tiergarten Berlín (2019). Crisis de rehenes en Rusia: teatro Nord-Ost (2002), escuela de Beslán (2004), con cientos de muertos, incluidos niños. Recordamos a cada víctima. La justicia debe cumplirse mediante tribunales, confiscación de activos, repatriación de niños y el aislamiento global del agresor. Deutsch Internationaler Gedenktag für die Opfer des Terrorismus (21. August) Seit 2014 führt die Russische Föderation einen Terror-Krieg gegen die Ukraine: systematische Angriffe auf Zivilisten, Zerstörung kritischer Infrastruktur, Deportation von Kindern, Folter und Morde. Das sind keine „Fehler“ – es ist Methode. Die tragischsten Episoden: MH17 (2014): Passagierflugzeug abgeschossen, 298 Tote. Großinvasion (2022): von der UNO als Aggression verurteilt. Butscha und besetzte Gebiete (2022): Massenexekutionen, Folter, Gräber. Mariupol-Theater (2022): trotz sichtbarem Hinweis „Kinder“ bombardiert. Bahnhof Kramatorsk (2022): Raketenangriff auf Evakuierte. Angriffe auf Energie (2022–2025): Millionen ohne Strom, Wasser, Heizung. Zerstörung des Kachowka-Staudamms (2023): Umwelt- und Humanitärkatastrophe. Kinderkrankenhaus Okhmatdyt (2024): Raketenangriff mit vielen Opfern. Deportation von Kindern: Haftbefehle des IStGH gegen Putin und Lvova-Belova. Gezielte Angriffe auf Krankenhäuser, Bahnhöfe, Wohnviertel, Energie und die Deportation von Kindern haben keinen militärischen Zweck – sie sollen Angst verbreiten und Widerstand brechen. Russlands Terror über die Ukraine hinaus und gegen eigene Bürger: Morde im Ausland: Litwinenko (2006), Skripals (2018), Tiergarten-Mord (2019). Geiseldramen in Russland: Nord-Ost-Theater (2002), Schule von Beslan (2004), mit hunderten toten Geiseln, darunter viele Kinder. Wir gedenken jeder einzelnen Opfer. Gerechtigkeit muss kommen – durch Tribunale, Vermögensbeschlagnahmung, Rückführung der Kinder und globale Isolation des Aggressor Français Journée internationale de commémoration des victimes du terrorisme (21 août) Depuis 2014, la Fédération de Russie mène une guerre terroriste contre l’Ukraine : attaques systématiques contre les civils, destruction d’infrastructures, déportation d’enfants, torture et assassinats. Ce ne sont pas des « erreurs », mais une stratégie délibérée. Les épisodes les plus tragiques : MH17 (2014) : avion civil abattu au-dessus du Donbass, 298 morts. Invasion à grande échelle (2022) : condamnée par l’ONU comme acte d’agression. Boutcha et territoires occupés (2022) : exécutions, tortures, charniers. Théâtre de Marioupol (2022) : bombardé malgré l’inscription visible « ENFANTS ». Gare de Kramatorsk (2022) : frappée pendant l’évacuation, dizaines de morts. Attaques contre l’énergie (2022–2025) : millions de personnes privées d’électricité et de chauffage. Destruction du barrage de Kakhovka (2023) : catastrophe écologique et humanitaire. Hôpital pour enfants Okhmatdyt (2024) : frappé par un missile, nombreux morts et blessés. Déportation d’enfants : mandats d’arrêt de la CPI contre Poutine et Lvova-Belova. Les frappes ciblées contre hôpitaux, gares, quartiers résidentiels, infrastructures énergétiques et les déportations d’enfants n’ont aucune justification militaire : leur but est de terroriser la population. Le terrorisme russe au-delà de l’Ukraine et contre ses propres citoyens : Assassinats à l’étranger : Litvinenko (2006), Skripal (2018), meurtre du Tiergarten (2019). Prises d’otages massives en Russie : théâtre Nord-Ost (2002), école de Beslan (2004), où des centaines d’otages, dont de nombreux enfants, sont morts suite aux actions des autorités. Nous honorons la mémoire de chaque victime. La justice doit être rendue – par des tribunaux, la confiscation des avoirs, le retour des enfants et l’isolement mondial de l’agresseur. |
21 серпня 2025
|
Трагедія для будь - якого священика - хрестити немовля, яке ніколи більше не переступить поріг храму . Береш його на руки, занурюєш в купіль в ім'я Святої Трійці, щоб більше не побачити жодного разу в житті . І внутрішні сльози душать тебе : " Чому ?" Є такі батьки, які хрестять дитину просто для того, щоб дати йому ім'я . Їм немає справи до його духовного зростання і порятунку . Музика, танці, іноземні мови - все це оточує дітей з дитинства, але про Царство Небесне і спасіння душі вони не чують ні слова . Ми народжуємо і потім ростимо дитину, як якусь річ, даючи йому фактично бур'яни замість Хліба життя . Деякі батьки божеволіють, варто дитині кинути англійську або баскетбол, але якщо він перестає ходити в храм і причащатися - нічого страшного, навіть можна почути : " Він уже великий, виріс, в Церкві йому робити нічого !" А якщо щось трапиться - тут же : " Господи, помилуй ! Що з моєю дитиною ?!" Більшість батьків чути не хочуть про Церкву . " Ти що, священником стати хочеш ? Нічого туди так часто ходити ! Отче, ви нам з нього ченця зробите..." Особливо складно все у батьків . Їм чомусь здається, що до церкви повинні ходити одні жінки . " Відчепись ти від мене зі своїми постами ! Нехай мати тобі розкаже..." При цьому дитину поволі привчають до думки, що гріх - це якась молодецька завзятість . Такі тата математично точно розраховують шлях своїх синів до погибелі : " Будь чоловіком ! Зустрічайся з багатьма жінками, батько поганого не порадить !" А потім ми дивуємося, куди котиться сучасне суспільство . Адже злочинцями не стають за один день - їх особистість формується протягом багатьох років, за які спустошується душа . Хочеш такого своїй дитині ? Тоді просто скажи йому, що світ навколо - важливіше Христа, і вважай, вірний напрям в прірву вже задано . А буває, що батьки водять дітей в храм до семи - восьми років, а потім пропадають . Причому до Чаші підходять тільки діти - немов Господь був розп'ятий і воскрес не за всіх людей, а тільки для немовлят . Батьки думають, ніби Причастя існує для того, щоб добрий Боженька охороняв їх діток - тому самі вони або зовсім не причащаються, або обмежуються Різдвом та Великоднем, підходячи до Чаші без сповіді, так, " для здоров'я ". Це по - справжньому страшно : дитина долучається Христу, а батьки стоять поруч, байдужі і байдужі . А малюк, відійшовши від Чаші і знову опинившись в батьківських обіймах, дивується : " Тату, а ти чому не причастився ? Хіба до тебе не прийшов Христос ?" Правда, страшно . Тому що Господь говорить з батьками устами дітей . Пора зрозуміти, що Церква - не те місце, де укладаються угоди з якимсь надприродним істотою, до якого ми звертаємося виключно з проханням бути здоровими і яке в звичайному житті для нас не існує . Підростаючи, дитина розуміє всю брехливість такої позиції і підлітком починає їй опиратися - до речі, абсолютно правильно робить . Життя з Богом - це зв'язок, яку дитина повинна бачити у своїх батьків . В іншому випадку, він буде сприймати Церкву як якесь античне святилище, де панує культ істоти, що не має нічого спільного з реальним життям . Будемо показувати дітям Божественну істину і життя в Церкві не тільки на словах ! Будемо на ділі причетними Богу і сповідувати Його своїм життям . Святий Іоанн Златоуст вчить, що батьки неодмінно будуть відповідати за своїх дітей перед Богом . Це дуже серйозно . Ми забуваємо про те, що мета дітонародження - це допомогти дитині стати святим, а не просто продовження роду . Дорогі батьки, помоліться разом зі своїми дітьми, розкажіть їм про Царство Небесне, про спасіння душі . Відкиньте земну суєту - все це бур'яни, які рано чи пізно перетворяться в пил . Просіть Бога і Пресвяту Богородицю врятувати душі ваших дітей . Потрібно прагнути не до того, щоб побачити свою дитину на громадському п'єдесталі і пишатися його талантами, а щоб він став " зіркою " в Царстві Небесному, тобто в вічності . |
21 серпня 2025
|
У давнину він мав інші імена. Греки називали його Λευκός — Білий, або «Острів Ахілла». За міфом, саме богиня Фетіда підняла цей шматок суші з моря, аби подарувати його своєму синові. Тут стояв храм Ахілла-Понтарха — покровителя моря й мореплавців. Усі, хто вирушав у далеку подорож, заходили сюди: приносили жертви, просили захисту й прихильності стихій. Про острів писали Геродот, Овідій, Страбон і Пліній Старший. Він був важливою частиною античної культури Північного Причорномор’я. Руїни храму зберігалися ще в XIX столітті, доки їхні камені не використали для будівництва маяка. Але пам’ять про святиню й досі витає в морських вітрах довкола острова. Свою назву «Зміїний» він отримав значно пізніше — через численних водяних змій, яких хвилі приносили з гирла Дунаю. У часи Османської імперії його звали «Фідонісі», а в XVIII столітті біля його берегів точилася морська битва. І навіть у XXI столітті цей клаптик землі не втратив символічного значення. У серпні 2023 року українські прикордонники встановили на Зміїному державний знак — відновили справедливість і підтвердили: острів, що колись був храмом Ахілла, нині є символом української стійкості. Зміїний — це не лише географічна точка. Це місце, де зустрічаються легенди і сучасність, античні боги і сучасні воїни, пам’ять і боротьба. І, можливо, коли хвиля накочується на скелі, то в її шумі ще можна почути кроки того, кого греки називали «швидконогим Ахіллесом». Підписуйтесь на 50Plus. Цікаве кожного дня! |
21 серпня 2025
|
Серед з них - ЛЕМБЕРҐ, заснований емігрантами-львів'янами у 1904 році. В 1907 році поселення, назване на честь Львова (Лемберґ - його назва на німецький манер), отримало статус міста. На початку ХХІ століття в місті проживало ледь більше 300 осіб, на 2011 рік - навіть менше. Але тут є повноцінна міська інфрастуктура: школа, костел та церква, парки та спортивні центри (бейсбольний парк, зал для керлінгу, спортивний комплекс). #УД_Канада #УД_Лемберг #УД_18_серпня @Diaspora.ua |
21 серпня 2025
|
Після того, як чехи дозволили йому сісти, з надр "цивільного" борту ринули радянські спецназівці, які захопили диспетчерську вежу та забезпечили приземлення основної хвилі десанту. В російській літературі ця підлість стосовно "незалежної" країни досі називається "обманним маневром". При звістці про вторгнення в кабінеті голови ЦК КПЧ Дубчека терміново зібралася Президія КПЧ. Обговорювалося прийняття заяви, яка засуджувала вторгнення. Більшість – 7 проголосувала проти 4 – "за" Але. Вже о 4-й годині будівлю ЦК КПЧ було оточено радянськими військами, співробітники КДБ заарештували керівництво незалежної країни і негайно вивезли до Москви. Водночас усі радянські ЗМІ кричали про те, що в ЧРСР відбувається заколот "буржуазії", яким керують, природно, із Держдепу США. Щоправда, про "печеньки" нічого не розповідали. Оскільки ЧРСР мала доволі потужні збройні сили (250 тис солдатів і офіцерів при 3 тис. танках), які цілком могли розпочати бойові дії проти 500-тисячного угруповання окупантів, радянські генерали пішли на наступний крок. На аеродром "Рузина" було запрошено нібито для переговорів найвище керівництво армії ЧРСР під гарантії недоторканності. Під чесне слово міністра оборони СРСР маршала Гречка. І відразу заарештовано. Це у комуністів називалося "військовою хитрістю". ...Через 46 років російські генерали Богдановський, Картаполов і Євстратов дадуть гарантії безпеки українським військовим під Іловайськом, відкриють "зелений коридор", а потім розстріляють колони, що відходили, артилерією. Разом із двома десятками власних солдатів, які перебували в полоні в українців. Воєнна хитрість така. А ще через півроку російські військові дали "слово російського офіцера" не здійснювати ворожих дій в обмін на допуск до будівлі Донецького аеропорту для евакуації тіл своїх загиблих російських солдатів. І знову "воєнна хитрість": прикриваючись "чесним словом", росіяни замінували опорні конструкції будівлі, а потім підірвали її. Можна згадати й більш ранні часи - особисте "чесне слово" Фрунзе, яке він дав офіцерам Врангеля в Криму, що якщо ті складуть зброю, то їм забезпечать безперешкодну евакуацію - 50 тисяч військових, що повірили йому, завантажили в баржі і втопили. А ще раніше сам цар-батюшка дав "чесне нерушиме царське слово", що не зачепить мешканців Казані, якщо ті відкриють браму перед його військам. І вирізав усіх до ноги так, що сам не міг до міста в`їхати через гору тіл. Кажуть, нині москва затіяла якісь таємні попередні переговори через посередників про мир. Мир - це гарно. Але ті, хто розмовлятимуть з кремлем, мають знати і пам`ятати історію. І що її "чесне слово" завжди закінчується одним: "воєнною хитрістю"... (С) Високоавктивний соціопат |
21 серпня 2025
|
Юрій Кульчицький - про нього ще не знято фільм і це несправедливо. Бо саме його життя — наче історичний трилер із погонею, перевдяганнями, облогою, ризиком і кавою, звареною посеред битви. У цьому сюжеті є все: і злам історії, і тріумф особистості, і присмак легенди, який не вивітрюється крізь століття. Юрій-Франц Кульчицький — наш земляк, що зійшов із карпатських схилів у саме серце Європи, аби стати героєм трьох народів і вирішальною фігурою в одній з найбільших битв в історії людства. У його постаті поєдналися, здавалося б, несумісні риси: відчайдушна відвага воїна, тонке чуття підприємця й невгамовна уява новатора-ресторатора. Він був не просто людиною свого часу — він випередив його на кілька чашок кави вперед. Запорізький козак і підприємець з торговельною жилкою Його шлях почався на землі, де карпатські пагорби переходять у львівські рівнини, — у прикарпатському селі Кульчиці-Шляхотські, нині Львівська область, у родині дрібної, але шляхетної православної знаті гербу «Сас». На календарі — 1640 рік. Його рід був не з багатих, але з тих, хто передавав у спадок не маєтки, а дух вільної людини. Батько, за словами самого Юрія, згодом прийняв католицтво — чи з переконання, чи з розрахунку — але син зберіг у собі внутрішню стихію козацького православного світу. Самбірська церковна школа стала першим порогом на його шляху. Та книжки не змогли утримати юнака — у ньому жевріла жага пригод, а слава манила. Кульчицький подався туди, де гартуються характери й пишуться балади — на Запорізьку Січ. Там, у братстві вільних воїнів, він пройшов свою першу школу звитяги. Під час одного з боїв із татарами Юрій потрапив у полон і був проданий до Стамбула. Для більшості це стало б крахом, але для нього — початком нової школи життя. Тут він швидко опанував османську мову, а ще краще вивчив звичаї й хитрощі чужого світу. Він уже вільно володів угорською, сербською, румунською та німецькою, тож і турецька стала для нього ще одним ключем до майбутніх дверей. У невольницьких стінах він вперше скуштував чорний, терпкий напій, який турки пили маленькими ковтками, немов оберіг. Кава вразила його смаком і силою — і, за легендою, навіть полегшила його хронічні головні болі — мігрені. Звільнившись із полону, він не втратив ані запалу, ані підприємницького хисту. Спершу влаштувався перекладачем в Ост-Індську компанію, але ця роль швидко стала для нього затісною. Амбіції вимагали більшого — і невдовзі у самому серці Відня постала його власна торговельна компанія, що постачала заможним клієнтам шовк, коштовності та витончені килими зі Сходу. Та й цього йому стало замало. У 1678 році Кульчицький круто змінює свій шлях — тепер він не лише купець, а довірена особа імперії. Надвірний кур’єр, що курсує між двома ворожими світами — Габсбурзькою монархією та Османською імперією. Ідеальний шпигун, якщо вдуматися: володіє мовами, знає менталітети, вільно проходить кордони. Хто тоді міг здогадатися, що незабаром саме він врятує Європу? Герой Відня: у вбранні ворога на захисті міста 1683 рік. Османська імперія готує вирішальний удар. Султан Мехмед IV оголошує «священну війну з невірними», і її спис спрямовується просто в серце Європи — на Відень. У липні до стін міста підходить армія, якій немає рівних: 120–150 тисяч воїнів на чолі з грізним візиром Кара-Мустафою. Їхній наступ — як чорна хвиля, що готова поглинути все на своєму шляху. Відень захищає лише 11–16 тисяч мужніх, але виснажених оборонців. Їх очолює граф Ернст Рюдигер фон Штаремберг. Місто стискається в залізному кільці облоги, запаси тануть, віра — хитається. І саме тоді на сцену виходить людина, здатна змінити хід історії. Юрій Кульчицький — не просто учасник оборони, не просто перекладач чи купець. Він стає легендою. Поранений, але незламний, він береться за неможливу місію: пробратися через табір османів, щоб донести звістку про критичний стан міста до союзників. Переодягнений у турецького купця, він разом зі своїм вірним слугою Георгом пускається у смертельну гру. Вони йдуть просто крізь ворожі застави, наспівуючи османські пісні, мов справжні торговці з Босфору. Його гра настільки переконлива, що із один із знатних турецьких воєначальників навіть запрошує його в намет обсохнути після дощу. За кілька днів Кульчицький досягає мети — передає герцогу Лотаринзькому Карлу V листа від фон Штаремберга. Допомога вирушає. 17 серпня розвідники повертаються до Відня. Вежа собору святого Стефана стріляє сигнальними ракетами в небо — радість, надія, життя. 12 вересня небо над Віднем розтинає грім справжнього визволення. Над османським табором летять козацькі знамена та блищать крила польських гусарів. Ян III Собеський веде армію, за якою стоїть цілий світ християнської Європи. З ним — козацькі полки, зокрема під проводом Данила Апостола та Семена Палія. Облога знята. Османське військо розгромлене. А на вулицях визволеного Відня вже шепочуть одне одному: це сталося завдяки людині, яка пройшла крізь табір ворога, як тінь. Завдяки Кульчицькому. Найкраща нагорода для героя — кава зі смаком майбутнього За переказами після великої перемоги над османами Ян III Собеський, ще в обладунках, звернувся до Кульчицького зі словами, які звучали наче із лицарського роману: «Проси, чого бажає твоє серце — ми в боргу перед тобою». І тут Юрій, замість земель, золота чи титулів, робить прохання, яке здається дивним навіть для короля: він просить... каву. Триста мішків темного, гіркуватого зерна, які залишилися після втечі османської армії, для більшості виглядали як сміття — непотріб, який годен хіба що ботанікам на досліди. Але Кульчицький бачив далі. У чорному порошку, який ще не мав честі називатися напоєм європейців, він відчув аромат майбутнього. Це було рішення підприємця, яке сьогодні назвали б проривом, — геніальний стартап на основі досвіду, інтуїції й... полону. Бо саме в турецькій неволі Кульчицький навчився не лише пити каву, а й розуміти її — як частину культури, як ритуал, як магію. Король, хоч і здивувався такій "дріб’язковій" забаганці, погодився. Йому не шкода було те, що, здавалося, не мало цінності. Але саме в цій невидимій на перший погляд перемозі Кульчицького над смаками часу — суть його генія. Як пише історик Ігор Полуектов, у той час кава ще залишалася дивовижею для європейського загалу. Її бачили або як ліки, або як екзотику з трактатів мандрівників. Ще з 1615 року, коли венеціанці вперше завезли каву з Олександрії, її шлях по континенту йшов поволі: Венеція, Лондон, Марсель, Амстердам, Париж, Гамбург... Але навіть у цих містах кав’ярні були радше курйозом, а не масовим явищем. І саме Кульчицький зробить усе, щоб Відень став наступною кавовою столицею Європи. Кава по-віденськи, або як українець навчив Європу смакувати майбутнє Та Кульчицький був не лише торговцем, що вчасно вхопив нову нішу. Він був таким собі кулінарним просвітителем, який не просто варив каву, а відкривав у ній цілий новий світ для втомленої й виснаженої війною Європи. Ще в турецькому полоні, смакуючи густу чорну рідину з гірчинкою, він, мабуть, не раз думав: як зробити цей дивовижний напій доступним іншим? І відповідь прийшла: адаптувати. Замість лікувального зілля — вишуканий делікатес. Замість напою для обраних — ритуал для всіх. Кажуть, що саме Кульчицький першим додав цукор та молоко до кави, створивши легендарну «віденську» версію - лагіднішу, солодшу, європейську. Спершу він розносив її містом — на таці, у горнятках, як ходячий бариста XVII століття. А коли отримав від імператора Леопольда І привілей на відкриття кав’ярні, перетворив Відень на кавову столицю світу. Його заклад став сенсацією: кава за один крейцер — і розкішний господар у східному вбранні, який сам обслуговує клієнтів. Це було більше, ніж просто торгівля. Це було шоу. І це спрацювало. Сюди потягнулися представники вищих станів — не лише за кавою, а й за можливістю побачити на власні очі легенду облоги, героя, який пробрався крізь табір ворога. Кав’ярня Кульчицького дала початок цілому руху: невдовзі у Відні з’явилися десятки закладів, натхненних його прикладом. А він став їхнім патроном — очолив цех кавників, де над входом висів його портрет, а на штандарті було зображено сцену, як цісар урочисто дарує Кульчицькому ліцензію на продаж кави. Час минув, але пам’ять про цю постать не згасла. У 2013 році, на честь 330-річчя Віденської битви, у Львові встановили пам’ятник Юрію Кульчицькому — в самому серці міста, яке колись подарувало Європі цю постать. Скульптор Роман Кикта вловив в його образі головне: дух свободи й ініціативи. Помер Кульчицький 19 лютого 1694 року у Відні. Його поховали біля собору святого Стефана — того самого, з якого подавали сигнали під час облоги. Сьогодні могили вже немає, як і самого цвинтаря. Але дух Кульчицького живе в кожній філіжанці віденської кави. У кожній вулиці, де на розі стоїть кав’ярня. У кожному місті, де люди починають ранок з ароматного ритуалу. У 1861 році одна з віденських вулиць отримала ім’я Юрія Кульчицького. Через чотири роки — з’явився його пам’ятник. Бо в Європі не забувають тих, хто подарував їм не просто порятунок, а смак нового життя. |
21 серпня 2025
|
1. Континент без вулканів. Австралія – єдиний континент світу, де немає активних вулканів. Спокійна земля серед пустель, рифів і океанських узбереж. 2. Винні пригоди. В країні понад 60 виноробних регіонів, які дарують неповторні смакові відчуття та експортні вина світового рівня. 3. Тасманійське чисте повітря. Острів Тасманія відомий найчистішим повітрям у світі – місце, де можна буквально відчути свіжість океану й лісів. 4. Солодкий сон коал. Коали сплять до 20 годин на добу, перетравлюючи евкаліптове листя. Маленькі сумчасті ведмеді – справжні майстри сну. 5. Гігантська країна. Австралія – шоста за величиною країна світу, де унікальні ландшафти змінюються від пустель до зелених узбереж. 6. Пляжний марафон. Щоб відвідати всі австралійські пляжі по одному на день знадобиться близько 29 років – їх тут понад 10 тисяч! 7. Великий Бар’єрний риф. Це майже 3 тисячі рифів і найбільший живий організм на планеті. Його масштаби видно навіть з космосу. 8. Природа панує. Близько 91% території Австралії покрито природною рослинністю – від тропічних лісів до пустель. 9. Смертельні змії. Тут живе багато отруйних видів, серед яких 10–15 справді небезпечні для людини. Популярне число «21 з 25 найотруйніших» трохи перебільшене. Все залежить від того, як вимірюють отруту. До того ж, змії рідко нападають і зазвичай уникають людей. 10. Озера іншого кольору Деякі австралійські озера рожеві – і це не фільтр, а природний феномен завдяки мікроорганізмам. 11. Стрибучі сусіди. Кенгуру перевищують населення людей майже вдвічі – понад 50 мільйонів тварин стрибають по континенту. 12. Павучий рай. В Австралії налічується понад 1500 видів павуків – від маленьких до справді великих, які вражають розмірами, формою тіла та витонченістю павутини. Більшість з них не становить загрози для людини, а навпаки — допомагає контролювати чисельність комах. 13. Дорога пам’яті. Велика океанська дорога у Вікторії – найдовший у світі меморіал війни, 243 км уздовж узбережжя. 14. Рятувальники на пляжах. Система Surf Life Saving Australia – одна з найпрофесійніших у світі. Рятувальники пильнують сотні популярних пляжів. 15. Священний моноліт. Ульуру – найбільший моноліт у світі. Його висота 348 м, довжина 3,6 км, і для аборигенів він має сакральне значення. 16. Ексклюзивні тварини. 80% австралійських видів є унікальними і не зустрічаються більше ніде. 17. Сучасні гроші. Австралійський долар водонепроникний, виготовлений із полімеру і майже неможливо підробити. 18. Піщаний гігант. Острів Фрейзер – найбільший піщаний острів світу, його дюни сягають десятків метрів. 19. Червоний континент. Пустелі, що займають 18% країни, обумовлюють червоний колір ґрунтів через залізо – тому Австралію ще називають «Червоним континентом». 20. Гольф на відстані. Тут знаходиться найдовше у світі поле для гольфу – більше ніж 1350 км. 21. Мультикультурна нація. 33% австралійців народилися за кордоном, роблячи країну однією з найбільш відкритих у світі. 22. Грецьке місто далеко від Греції. Мельбурн має одну з найбільших грецьких громад за межами Греції, поступаючись лише Афінам. 23. Дикий експорт верблюдів. Верблюди, завезені для роботи в пустелях у XIX столітті, сьогодні утворюють одну з найбільших популяцій диких тварин. 24. Тасманський диявол – реальний. Попри мультфільми, це справжній м’ясоїдний сумчастий, що живе на острові Тасманія. 25. Поїзд-легенда. Indian Pacific проходить найдовшою прямою залізничною ділянкою у світі – майже нереальна перспектива для залізничних фанатів. 26. Південне сяйво. Полярне сяйво в Австралії називають Aurora australis – видовище не менш вражаюче, ніж на півночі. 27. Паркан від динго. Найдовший у світі паркан – 5614 км, зведений для захисту родючих земель від хижаків. 28. Усміхнена квокка. На острові Роттнест живе маленька сумчаста, яка стала символом щастя та дружелюбності – квокка постійно «усміхається». 29. Життя на узбережжі. Близько 90% населення живе на узбережжі, а внутрішні пустелі залишаються майже порожніми. 30. «Fair go» – дух рівності. Австралійці дуже цінують свободу та справедливість. Концепція «fair go» означає рівні шанси для всіх і формує їхню відкриту, демократичну та трохи бунтівну натуру. |
19 серпня 2025
|
У США • Politico пише, що «Washington has had it with Andriy Yermak» — США стомилися від Єрмака: він «abrasive, uninformed about U.S. politics», і з ним важко працювати; деякі вважають, що він навіть може шкодити дипломатичним відносинам України з США. Є ознаки відкритого засудження його дій. • У висновках: “a particularly frustrating interlocutor”, який «misrepresents U.S. positions back in Kyiv», і його присутність іноді сприймається як «liability». • Інші джерела (Komersant Ukrainian, WP) зазначають: “Zelensky’s credibility in the West falters because of Yermak”; критики наголошують на концентрації влади в руках Єрмака, ерозії демократичних механізмів, а також на ризику — адже стає складним розуміння, хто саме ухвалює ключові рішення, і чи довіряють їм західні партнери. У Європі (Західна преса / аналітика) • Financial Times називає Єрмака «Ukraine’s other wartime leader», описує його як потужну й поляризуючу фігуру. FT повідомляє, що Єрмак «often acts like one», центрально контролює дипломатію, ключові рішення, кадрову політику. Є побоювання щодо надмірної концентрації влади, втручання в антикорупційні інституції та слабкості демократичної структури. • Аналітики й джерела зазначають: занепокоєння союзників щодо надмірного впливу Єрмака, побоювання щодо руйнування демократичних інститутів, контроль над доступом до президента тощо. |
19 серпня 2025
|
1. Дихання “Вакуум” — 2 хв • Стаємо прямо, руки на стегнах. • Глибокий видих, повністю випустити повітря. • Втягуємо живіт під ребра й тримаємо 10–15 сек. • Розслабляємося, дихаємо, повторюємо 4–5 разів. 2. Колові рухи тазом — 2 хв • Ноги на ширині плечей, руки на талії. • Великі плавні кола тазом (по 30 сек у кожен бік). • Потім дрібні кола, як у танці живота. 3. Бокові нахили — 2 хв • Стоячи, ноги трохи ширше плечей. • Руки вгору, нахил вправо, відчути розтяг талії. • Повернутися у центр і нахил вліво. • Виконати 10–12 разів у кожен бік. 4. Скрутки сидячи — 2 хв • Сісти прямо, ноги схрещені. • Долоню правої руки поставити позаду, ліву — на коліно. • Плавно повернути корпус вправо, затриматись 10 сек. • Те саме в інший бік. • Повторити 4–5 разів. 5. Дихання животом (діафрагмальне) — 2 хв • Лягти або сісти зручно. • На вдиху живіт піднімається, на видиху — опускається. • Ритм повільний, спокійний. 6. Легка динаміка — “кроки на місці з підйомом колін” — 3 хв • Піднімаємо коліна трохи вище звичайного кроку. • Руки рухаються природно, як при ходьбі. • Темп середній, щоб дихати легко. 7. Розтяжка боків — 2 хв • Сидячи або стоячи, підняти руку вгору й нахилитися вбік. • Затримка 10–15 сек, потім у інший бік. • Повторити 3–4 рази. Порада: • Якщо робити щодня, вже через 2–3 тижні зменшиться відчуття “набряклості” в талії, підтягнеться живіт. • Для ефекту можна додати щоденну прогулянку 30 хвилин. |
19 серпня 2025
|
"Все включено" пропонують замінити на "а-ля карт" – замовлення окремих страв з меню. На думку урядовців, так людина замовить стільки їжі, скільки може з’їсти: https://bukvy.org/v-turechchyni-hoc... |
19 серпня 2025
|
| Закрити |
