|
|
17 серпня 2025
|
А шкода, ми маємо пам’ятати своїх... Портрет цієї українки навіть висить у галереї Музею комп'ютерної історії в Кремнієвій долині. 15 серпня день пам'яті Катерини Ющенко - видатної вченої-математика, фахівця з програмного забезпечення комп'ютерів, члена-кореспондента НАН України, першої у СРСР доктора фізико-математичних наук Катерина Ющенко: донька «ворога народу» і перша жінка-програміст У Вікіпедії про Катерину Ющенко – першу жінку-програміста – довгий перелік наукових робіт, незрозумілих нам, гуманітаріям, комп’ютерних, фізичних і математичних термінів з мови програмування, які викликають ще більшу повагу. І це не рахуючи, що Катерина Логвинівна – член-кореспондент НАН України, заслужена діячка науки, лауреатка премій Ради Міністрів СРСР, двічі – Державної премії України, премії імені В.М.Глушкова. Радянський піонер програмування Так підписаний портрет Катерини Логвинівни Ющенко, який висить у галереї програмістів у знаменитому Музеї комп’ютерної історії в Кремнієвій долині. Саме наша українка своїми програмними розробками випередила англійку Діну Джонстон – авторку першого програмного забезпечення для Бі-Бі-Сі, королівських ВПС та Британської залізниці; американку Карен Спарк Джоунз, першу програмістку-лінгвістку з Кембриджу, Ґрейс Гоппер – авторку Коболу і голову жіночого відділу шифрувальниць Блетчлі-парку ВМФ США. Про це, на жаль, у Вікіпедії не пишуть, як і про багато інших цікавих деталей з життя першої жінки-програмістки, про які ми дізналися з різних джерел – з її мемуарів, інтерв’ю з її донькою, сином та зі спогадів колег. Донька «українських нацiоналiстів» Катерини – донька чигиринського вчителя історії Логвина Федоровича, передостання з п’ятьох дітей в сім’ї. Батько, попри російське походження, захоплювався козацькою вольницею, історією міста, водив школярів на екскурсії iсторичними мiсцями і прививав дітям любов до України. За це й поплатився. У 1937 роцi Катерину визнали донькою ворогів народу. Спершу заарештували батька як «українського нацiоналiста» на 20 років, за ним – маму, яка намагалася довести його невиннiсть i принесла чекiстам документи про його участь у революцiйному русi. Назад мати не повернулася. Її, як i батька, засудили на чотири роки тюремного ув’язнення. Принесенi матiр’ю документи спалили на її ж очах. Катерину виключили з Київського унiверситету, де вона на момент арешту батьків вчилася на першому курсi фiзико-математичному факультету. «Менi було 17 рокiв, i я свято вiрила словам Сталiна – «син за батька не вiдповiдає», – згадувала в мемуарах Катерина Логвинiвна. Вона записалася на прийом до тодішнього ректора Затонського, вичекала багатоденну чергу, а коли прийшла, виявилося, що й ректора напередодні визнали «ворогом народу». Катерина змушена була забрати з універу документи і повернутися в Чигирин, потім в Овруч до брата, а потім в Черкаси – де утримували батьків. Батька все ж розстріляли в 1943-му, а реабілітували разом з мамою аж у 1954 роцi Студентські роки катерини Ющенко Шлях в науку Катерина Ющенко пройшла «коло пекла», аби продовжити вчитися. В 1938 році вона ризикнула і подала документи в Московський унiверситет, куди її прийняли, але з певними обмеженнями як «доньку ворогів народу», а це дівчину не влаштовувало. Вона спробувала щастя у Воронежi – подала документи про вступ, а приїхавши вже вступати, побачила оголошення з Самарканду: Узбецький державний унiверситет оголошував набiр студентiв, забезпечуючи їх гуртожитком, стипендiєю та ще й оплачуючи проїзд. І Катерина поїхала туди. Вірші математика Катерини Ющенко Після стількох випробувань і аби заглушити тугу за сім’єю дівчина вся вiддалася навчанню. «Я не пропускала жодної лекцiї, читала i перечитувала пiдручники, розв’язувала всi задачi, якi були в пiдручниках i задачниках. I так було всi три роки… Але я завжди пам’ятала своїх батькiв i таку далеку вiд Самарканда Україну. Iнодi менi було особливо важко i я намагалася виразити свої почуття вiршами», – розповідала Катерина в інтерв’ю вже у статусі науковця. Один з таких віршів вона назвала «Журба по Україні». Деякi з її поезій університетський дiвочий ансамбль поклав на музику і виконував на місцевих концертах. Під час другої світової війни в евакуації в Ташкенті Катерина Ющенко пішла на завод, який виробляв приціли для танкових гармат, а згодом – на шахту запальником-підривником, абсолютно чоловічу професію. Як згадувала Катерина Логвинiвна, «руки були в пухирях i мозолях, зате щодня одержувала кiлограм хлiба». Викладала математику, фiзику, креслення у звичайній школі в маленькому місті Стрий на Львівщині, куди повернулася після війни до старшого брата. Катерина Ющенко майже три роки працювала навiть вчителем української лiтератури Сама попросилася у фiлiю Iнституту математики АН України у Львові, ледь довідавшись про її відкриття. Катерина Ющенко буквально «виловила» новопризначеного керівника філії Бориса Гнеденка, майбутнього академiка АН України, і вмовила взяти її на роботу. Побачивши в дипломi однi п’ятiрки, вiн взяв молоду дівчину у вiддiл теорiї ймовiрностей. Талант Катерини визнавали навіть її наукові опоненти, вона захистила кандидатську і увесь свій час віддавала дослідженням. Поміж ними вона вийшла заміж за свого колегу, теж науковця Олексiя Ющенка, і навіть на останніх місяцях вагітності поїхала зі Львова до Києва з пристойної квартири в маленьку кімнатку, аби очолити щойно створену обчислювальну лабораторію, яка займалася надскладними розрахунками для запуску першого супутника. Адресна мова, яку створила українка Лабораторія, де Катерина Ющенко започаткувала основи програмування, була розташована пiд Києвом в… колишньому монастирі Феофанiї. Саме тут була створена перша на континентi Європи МЕОМ – мала електронно-обчислювальна машина (розміром з два поверхи), яка вперше автоматично виконувала програми і мала першу комп’ютерну пам’ять. Саме Катерині Ющенко належить ідея Адресної мови програмування, і її написанням вона займалася поза основної роботи – вечорами і без додаткових оплат, тому що такі розробки не були передбачені офіційною програмою. Адресна мова стала першою в світі алгоритмічною мовою високого рівня. З 1955 року Адресна мова нарешті увійшла до планів науково-дослідних робіт Інституту математики Досягнення Катерини Ющенко поважала вся наукова спільнота Адресна мова Катерини Ющенко стала прототипом інших алгоритмічних мов, які фактично започаткували нинішні комп’ютерні технології. І в Україні вона з’явилася тоді, коли Мері Максвелл Ґейтс лише йшла народжувати Білла Ґейтса, а інша винахідниця Ґрейс Гоппер була молодшим офіцером і тільки через 5 років створила для потреб американського уряду та бізнесу мову програмування Кобол (Спільну бізнесову мову). Катерина стала першою в СРСР жінкою – докторкою фізико-математичних наук у галузі програмування, розробляла також алгоритми й програми вирішення завдань у галузі термоядерних процесів, космічних польотів і ракетної техніки, складала програми розрахунку балістики для ракетно-космічних комплексів. Також у 1961-1963 роках написала у співавторстві першу в світі монографію «Елементи програмування» і перший у світі підручник «Адресне програмування», який одразу ж переклали в усій Європі. Вся родина Катерини Ющенко – математики. Чоловік був ученим-математиком, старший брат Михайло викладав у сільській школі фізику й математику, середній брат Олексій був фізиком, доктором наук, завідувачем кафедри, молодший брат Володимир Рвачов у 40 років очолив Інститут радіоелектроніки в Харкові, став професором математичної і теоретичної фізики Харківської політехніки, академіком НАН України. Сестра Людмила була вчителькою математики у Стрию. Усі племінники Катерини Логвинівни теж пов’язані з математикою і є докторами точних наук. Донька Катерини Ющенко і син працюють в Інституті кібернетики, син Юрій – кандидат фізико-математичних наук, старший викладач кафедри інформатики Києво-Могилянської академії. Онука першої жінки-програміста – теж Катерина Ющенко відома нині серед математиків світу, ще троє внуків закінчили фізичний факультет університету або мехмат. |
17 серпня 2025
|
Інгредієнти: білі гриби свіжі — 500 г вода — 500 мл (для підливи) + для відварювання цибуля ріпчаста — 1 шт. (велика) сметана — 200 мл (або вершки 20%) олія або вершкове масло — 2–3 ст. л. борошно пшеничне — 1 ст. л. (для загущення) лавровий лист — 1 шт. сіль — за смаком перець чорний мелений — за смаком кріп або петрушка — для подачі Приготування: Підготовка грибів. Свіжі білі гриби ретельно миємо, очищуємо від сміття. Великі гриби нарізаємо шматочками. Відварювання. У каструлі закип’ятіть воду, додайте лавровий лист і трохи солі. Опустіть гриби та варіть 15–20 хвилин на середньому вогні. Після цього гриби відкиньте на друшляк, бульйон процідіть і збережіть (він нам потрібен для підливи). Смаження. У сковороді розігрійте олію або вершкове масло. Додайте дрібно нарізану цибулю та обсмажте до золотистого кольору. Потім додайте відварені гриби і смажте ще 5–7 хвилин, щоб вони стали ароматнішими. Загущення. Додайте до грибів борошно, швидко перемішайте, щоб не було грудочок. Потім вилийте 500 мл грибного бульйону та перемішайте. Додавання сметани. Коли підлива закипить, додайте сметану (або вершки), посоліть і поперчіть за смаком. Готуйте ще 5 хвилин на слабкому вогні, постійно помішуючи. Подача. Готову підливу посипте свіжою зеленню. Подавати смачно з картопляним пюре, домашніми варениками або м’ясними стравами. |
17 серпня 2025
|
Це Борис Джонсон. Цей унікальний чулувік феноменально поєднує в собі глибоку і щиру любов до України - і водночас дуже любить Трампа і завжди намагається знайти його діям якесь розумне пояснення. Перед виборами в США він їздив до Трампа з підтримкою, і вони там лупились в дьосна, виставляли спільні фото, оце все. Тепер кожного разу, коли Трамп поре якусь херню, я заходжу на акаунт екс-премєр-міністра Британії з питанням: - Ну шо, Борис, шо ти скажеш цього разу? Це вже дно, да? І ти нарешті визнаєш, що він просто придурок, в якому ти помилився? Але ні, кажного разу він якось виправдовує Трампа. Цього разу ось теж. І до речі, досить аргументовано. Вмощуйтеся зручненько, переклала вам всю статтю Бориса на The Daily Mail. ====================== Що ж, це був чи не найблювотніший епізод за всю бридку історію міжнародної дипломатії – побачити, як путіна вітають на американській землі. Було блювотно бачити, як йому аплодують на червоній доріжці. Було блювотно дивитися на його посмішку Голлума, коли він став одним з небагатьох світових лідерів, яких запросили проїхатися на задньому сидінні президентського лімузина. Було справді дивно чути, як йому надали американську платформу для його брехні про причини війни в Україні – країні, яка у 2014 році, коли він вперше напав на неї, не становила жодної загрози для росії. Слухаючи його солодку передбачуваність, з якою він намагався одночасно підлеститися та непомітно принизити Дональда Трампа, мені хотілося блювати. Б'юся об заклад, що вам теж – і більшість із нас навіть не українці. Уявіть собі, як це — бути одним із цих героїв, що перебували в бою, у бліндажі під Покровськом, борючись за свободу своєї країни, і чути, як президент Сполучених Штатів — капітан команди «Вільний світ» — називає путіна «босом». Блювота. Подумайте про десятки тисяч українських вдів та сиріт. Подумайте про покалічених та понівечених; подумайте про українських мирних жителів, які живуть щодня і щоночі в жаху від путінських бомб та ракет, які падали на їхні голови навіть під час так званих переговорів на Алясці. Запитайте себе, що відчували ці люди, коли чули, як президент США – у певному сенсі головний гарант свободи та демократії у світі – говорить про «фантастичні стосунки», які він має з путіним, диктатором, який катує їхню країну вже три з половиною роки. Це був огидний момент, бо путін — воєнний злочинець, чия постійна брехня та агресія аналогічні Гітлеру. Іноді можна почути, що метою Білого дому є «зупинити смерть» або «зупинити вбивства» в Україні, нібито є провина з обох сторін. Яка нісенітниця. Кров кожного росіянина, який загинув у цьому конфлікті, на руках путіна. Кров кожного українця, який загинув, на руках путіна. Уся різанина та вся трагедія в Україні – це вина однієї людини, бо зараз не було б війни, не було б кровопролиття, не було б катастрофи, якби не зарозумілість, безглуздість та фундаментальний прорахунок путіна. Ось чому було так важко пережити вигляд путіна, який гордо походжав на саміті на Алясці. Ось чому ця подія така неприємна. І все ж, як і багато найнеприємніших прикладів історичної дипломатії, ця зустріч все ж була виправданою і навіть необхідною. Хоч це й було блювотно, Трамп мав рацію, що спробував. Він мав рацію, що зустрівся з путіним, бо якщо мільйони українців з жахом спостерігали за реабілітацією російського тирана на червоній доріжці, вони також спостерігали з надією. Вони сподівалися, що, можливо, цей легендарний нью-йоркський укладач угод зможе запропонувати рішення, яке покладе край війні і врятує те, чого вони хочуть і потребують, а саме свободу, суверенітет і незалежність своєї країни. Дональд Трамп мав і має рацію, ризикнувши, бо знає, що одного дня путін справді укладе угоду. Його позиції в москві набагато слабші, ніж здається. російська економіка починає тріщати під тягарем війни. Безробіття зростає, як і інфляція та процентні ставки. путін побачив, як один з його найбільших клієнтів нафти – Індія – раптово опинився під санкціями Трампа, а Bloomberg повідомляє про ознаки того, що індійські покупці нафти вже відмовляються від росії. Найголовніше, що путін досі не може і не зможе придушити дух українського опору. Так, для українських бійців зараз дуже важкі часи, і так, завдяки титанічним зусиллям і витратам путіну вдалося досягти невеликих успіхів на сході – театрально розрекламованих під час саміту на Алясці. Але ці просування знову були стримані українцями, і станом на зараз – середину серпня – багато анонсований масштабний російський літній наступ 2025 року досі не матеріалізувався, не кажучи вже про успіх. Трамп був на 100% правий, відчуваючи шанс на мир, і правий, бажаючи його встановити. Він один із тих, хто вважає – як і Бенджамін Франклін – що не буває ні хорошої війни, ні поганого миру, і він також має рацію. Але спостерігачам за цією зустріччю було зрозуміло – і, я вважаю, це було досить зрозуміло американським переговірникам у залі – що путін не хоче миру, і точно не на умовах, які могли б прийняти США чи Україна. Кожен, хто працював з Трампом і знає його настрої, міг би сказати, що ця зустріч не була успішною. Анонсований обід не відбувся. Не було жодного очікуваного обговорення будь-якого нового привабливого комерційного партнерства між США та росією чи співпраці в Арктиці. Натомість саміт раптово й на кілька годин раніше завершився абсолютно безрезультатною прес-конференцією, на якій Трамп – що надзвичайно дивно – не відповідав на запитання преси. Зустріч була цінною лише в цьому сенсі: на Алясці Трамп зіткнувся з реальністю віч-на-віч. путін принципово хоче контролювати Україну та знову зробити її придатком москви. Українці принципово хочуть бути вільними – і в цьому бажанні вони мають довгострокову підтримку інших західних демократій, і, що найважливіше, самого Трампа, а також Меланії Трамп, першої леді, яка відіграє дедалі більшу роль у формуванні мислення свого чоловіка. Трамп-ріелтор зрозумів, що справа не в нерухомості. Не в географії чи території. Справа в долі. Йдеться про право українців обирати власну долю як вільної та незалежної європейської нації. Це означає, що війна не закінчиться, доки путін не визнає правду: він програв битву за долю України. Тільки коли це станеться – коли путін прийме істину, очевидну для кожного, хто відвідує Україну, – тоді у нас буде мир. Чесно кажучи, я сумніваюся, що Дональду Трампу сьогодні сподобаються світові заголовки. Не думаю, що йому сподобається думка про те, що путін переміг його, що Трамп розстелив червону доріжку для ізгоя – і витратив багато політичного капіталу – і нічого не отримав натомість. Невдача на Алясці, на мою думку, зміцнить його переконання, що єдиний спосіб виправити це — посилити тиск на путіна. Ніхто насправді не очікував, що президент США запровадить вторинні санкції проти країн, які продовжують купувати російську нафту та газ, – і все ж він це зробив. А як щодо Британії? А як щодо Європи? Коли ми наберемося сміливості зробити те саме? Це наш континент. Ми постійно вимагаємо лідерства від Америки, але нам навіть не вистачає сміливості наслідувати цей приклад. Одного дня ця війна закінчиться миром, який захистить українську свободу; але, як сказав Трамп на Алясці, європейцям – на чолі з Британією – доведеться взяти на себе ініціативу. =================== Торгівля ЄС з росією у 2024 році досягла 67,5 млрд євро. Ввезення російського зрідженого газу становило рекордні 16,5 млн тонн. Євросоюз продовжує купувати у росії енергоносії, добрива, продукцію металургії та багато іншого. |
17 серпня 2025
|
"Ми не домовилися, але у нас є дуже хороші шанси домовитися", – повідомив після завершення зустрічі Трамп. Щонайменше зустріч стала приводом для чергових мемів у соцмережах. УП.Життя зібрала добірку найбільш красномовних. Ще напередодні цієї зустрічі журналісти та роспропагандисти почали прибувати на Аляску. Тоді росіяни скаржилися, що їх у літаку годували котлетами по-київськи, а згодом поселили не в готелях, а на одному з місцевих спортивних стадіонів. |
16 серпня 2025
|
Меган Моббс — дочка спецпредставника президента США з питань України Кіта Келлога вимагає покарати винних за «жахливе рішення» розстелити червону доріжку для Путіна. |
16 серпня 2025
|
Ткемалі – це ароматний та пікантний соус зі слив або аличі, який чудово підходить до м’яса, птиці та навіть риби. Його кисло-солодкий смак з легкою гостринкою додає стравам яскравості та апетитності. Інгредієнти (на 1,5 кг слив) Сливи або алича – 1,5 кг Цукор – 4 ст. л. Сіль – 2 ст. л. Хмелі-сунелі – 1 ст. л. Перець гострий (чилі) – 1 шт. Паприка солодка – 1 ст. л. Часник – 2 головки Вода – 100 мл Приготування Підготовка слив Сливи помити, розрізати навпіл і вийняти кісточки. Подрібнення За допомогою блендера або м’ясорубки перетворити сливи на пюре. Додавання спецій Додати сіль, цукор, хмелі-сунелі, подрібнений гострий перець, видавлений часник і солодку паприку. Влити 100 мл води та ретельно перемішати. Варіння Поставити соус на середній вогонь та варити близько 30 хвилин, періодично помішуючи. Консервація Гарячий соус розлити у стерилізовані банки та закатати кришками. Порада від шефа: Якщо хочете м’якіший смак – зменшіть кількість гострого перцю або взагалі приберіть його. Для більш насиченого аромату додайте наприкінці варіння дрібку меленого коріандру або сушеної м’яти – це класичний грузинський штрих. Смакує з: шашликом, печеною куркою, запеченою рибою, котлетами та навіть картоплею по-селянськи. Такий соус чудово зберігається всю зиму та не втрачає свого смаку. |
16 серпня 2025
|
|
16 серпня 2025
|
— Поясніть, громадянине Бондаренко, чому вам регулярно надсилають посилки з Ізраїлю? — Під час війни я переховував єврея. — І вам, радянському українцю, не соромно отримувати посилки від цих євреїв? А про своє майбутнє ви подумали? — Так, зараз я ховаю китайця. |
16 серпня 2025
|
Наразі на увагу заслуговують три безперечні факти. Перший - публічне приниження журналістів кремлівського пулу, яких нагодували київськими котлетами і поселили в спортзалі. Другий - сам факт зустрічі президента США з тим, кого у світі вважають військовим злочинцем. Третій - те що були скасовані спільний обід делегацій і переговори в розширеному складі. Що сталося? Висловлю суто мою думку. У Трампа чудово розуміли, що ці переговори - це "пан або пропав". Якщо успіх - він виправдає все, але якщо провал - вся світова преса буде глузувати що президент США опустився до спілкування з бузувіром і вбивцею. Трампу пригадають що Рузвельт не зустрічався з Гітлером, а Буш - з Бін Ладеном. Саме тому зустріч провели в умовах які мали б команду Путіна добряче принизити - зустріч пройшла на Алясці, яку російський цар ПРОДАВ США, журналістів кремлівського пулу відверто принизили тощо. Так ризикнути своєю політичною репутацією Трамп міг лише за одних умов - у його картині світу Путін був просто зобов'язаний піти на мирну угоду. Чому? Та почитайте новини російської економіки. На сьомому місяці року в них дефіцит бюджету 5 трильйонів рублів, за плану на початок року в 1 трильйон. Вже навіть російські експерти пишуть що з дня на день Центробанк Росії включить друкарський верстат, а це означає до кінця року стрибок інфляції. Проте. Путін на умови Трампа не пристав і напевно знову закрутив свою шарманку про "а віддайте мені чотири області України і визнайте Крим російським". Чому? Та тому що російська дипломатія у всі часи поводилася от саме так. Коли в Росії вже була повна катастрофа, російські дипломати із кам'яними рилами продовжували стверджувати ніби в них все чудово і вони сильні як ніколи. Це стиль російської дипломатії часів боярина Ордина-Нащокіна, який заповзято використовували і віце-канцлер Шафіров, і канцлер Горчаков, і Сталін. Вочевидь - Путін також. Тепер Путін має всі підстави волати що міжнародна ізоляція розірвана і Росія кругом перемагає. Хоча насправді це ілюзія. Розбійника з лісу пустили в людську переговорити з паном, але розбійником він так і залишився. Російський піпл, звісно, схаває - але не більше. Що тепер? Трамп тепер з'їсть діжу лайна всередині самої Америки, упевнений преса в США зараз складає список диктаторів - людожерів з якими Трамп ще не зустрічався. Тезою, що до такого приниження США ще не опускалися ніколи, ряснітимуть штатівські ЗМІ. Сам Трамп сильно розстроєний, бо накривається його план продавати Європі російські нафту і газ через американські прокладки і мати з того чималий прибуток. А для нас все лишається як було. Війна триватиме надалі. Ані Зеленський, ані Європа не підуть на послаблення своїх позицій. Зеленський розуміє що поступки Путіну для нього будуть політичною труною, а Європа - що дати Путіну час на передишку означає здобути війну у Польщі і країнах Балтії, яка має всі шанси гарантовано поховати блок НАТО, коли той не виконає 5-у статтю свого договору. Нам же лишається воювати і сподіватися на свого головного союзника. І головний наш союзник - не США. І не Європа. Головний наш союзник - це економіка Росії, яка вперто прямує до того дня коли в Москви не буде грошей на закупівлю елементної бази для ракет, шахедів та ФПВ. Тільки тоді Москва піде на укладання миру - парадокс, але вже на наших умовах. PS. Мої щирі вітання блогерам, які так хотіли миру, що кинулися підтримувати всі ідеї Трампа і в результаті поховали себе. Чого ви добилися? Миру? Інколи краще просто промовчати. PPS. Попереджаю всіх шанувальників помиральних ям, ідей що "Росія непереможна і може воювати десятиріччями", казочок про Китай який ніби мріє фінансово підтримати Москву, та інших панікерських дурниць типу "доки жирний схудне худий здохне" - забаньтеся самі. Я не витрачатиму на вас ані свого часу, ані місця в кометарях. Ви не варті ні першого, ні другого. Нічого. |
16 серпня 2025
|
| Закрити |
