|
|
позавчора
|
Ми звикли бачити її на листівках, але Говерла — це не лише 2061 метр висоти. Це місце, де історія переплітається з легендами. Ось 5 фактів, які зроблять ваше наступне фото з нею ще особливішим: * Назва з «перчинкою»: Назва походить з угорської (Hóvár) і буквально означає «Сніжна гора». Це дуже влучно, адже сніг на її вершині часто лежить навіть до середини літа, а взимку вона перетворюється на справжнє льодове королівство. * Перший туристичний маршрут: Офіційно перший туристичний маршрут для підйому на Говерлу був відкритий ще у 1880 році. Тільки уявіть: вже понад 140 років люди долають цей шлях, щоб відчути свободу на вершині! * Символізм у кожному камені: На самій горі встановлено мармурову плиту, в яку закладено 25 капсул із землею з усіх регіонів України. Це робить Говерлу не просто географічною точкою, а справжнім серцем нашої країни. * Кордон імперій: Колись через Говерлу проходив державний кордон. Після Першої світової війни тут межували Польща та Чехословаччина. Досі на хребті можна знайти старі бетонні прикордонні стовпчики. * Рідкісна природа: Тут ростуть рослини, які не зустріти більше ніде у світі, крім Карпат. А за гарної погоди та чистого повітря з вершини можна побачити навіть вогні далекого Івано-Франківська або румунського міста Сігет за обрієм. Неймовірне справді поруч — варто лише підняти очі до неба! |
10 січня 2026
|
|
10 січня 2026
|
|
8 січня 2026
|
|
8 січня 2026
|
Папа Римський Інокентій IV надіслав корону князю Данилу Романовичу. Не як сувенір. Не як жест симпатії. А як чіткий сигнал Європі. Ось король. Ось держава. Ось суб’єкт політики, а не прохач у коридорі історії. Так з’явився Rex Russiae. Король Русі. І ні, це не метафора і не пізні фантазії істориків. Це офіційний статус, зафіксований у документах, коли Європа ще добре пам’ятала, що таке титули і для чого вони існують. Світ тоді був складний. Хрестові походи, монголи, боротьба за вплив, постійні війни. Але навіть у цьому безладі Русь змогла заявити про себе не як уламок чогось колишнього, а як держава з королем рівним іншим монархам. Просто взяла і зробила. Корона була справжня. Матеріальна. Її не намалювали в уяві і не видали в кредит. Коронація відбулася у Дорогочині, на межі католицького і православного світів. Данило прийняв корону і при цьому не змінив віри. Що особливо дратувало всіх, хто чекав духовної капітуляції. Не дочекалися. Після смерті Данила корону зберігали в Перемишлі у кафедральному соборі. Як реліквію державності. Про неї писали в інвентарях, описах, хроніках. Вона існувала. Реально. Фізично. Століттями. А потім настав 1915 рік. Перша світова війна. Перемишль переходить під контроль російських військ. І саме в цей момент корона раптово зникає. Російська сторона чемно пояснює, що реліквію вивезли до Санкт Петербурга для збереження. Дуже турботливо. Після чого не існує жодного музейного запису. Жодного фото. Жодної експозиції. Жодного підтвердження, що вона взагалі десь є. Корона просто випаровується. Як зазвичай зникають речі, які дуже добре зберігають. Де вона тепер. Версій багато. Закриті фонди. Переплавили. Знищили як небажаний символ. Заховали так глибоко, що й самі забули де. Жодна версія не доведена. Як і належить у таких випадках. Але є проблема. Корона може зникнути. Її можна приховати. Її можна знищити. А факт коронації ні. Ім’я Данила Романовича зафіксоване в європейських джерелах як ім’я короля Русі. Це не легенда. Не інтерпретація. Не наратив. Це документ. Тому так, корону можна забрати. Історію ні. Данило Романович був королем. Першим українським королем. І з цим уже нічого не поробиш. |
4 січня 2026
|
щодо неприпустимості прикриття злочинів проти людяності так званими «мирними ініціативами» Адресати: Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй Генеральний секретар ООН Конгрес Сполучених Штатів Америки Європейський Парламент Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) Міжнародний Комітет Червоного Хреста Я, Голомша Микола Ярославович, громадянин України, заслужений юрист України, громадський діяч, співголова Народної премії імені Тараса Шевченка, співголова Всеукраїнського громадського форуму «Українська Альтернатива», звертаюся до вас у момент, коли мовчання та зволікання міжнародних інституцій стають співучастю у злочині, а дипломатичні формулювання — прикриттям масового вбивства. 1. Про суть трагедії, яку намагаються назвати «миром» Під виглядом «мирних ініціатив» світові дедалі наполегливіше пропонується прийняти як реальність наслідки злочину, здійсненого проти українського народу. Те, що подається як «деескалація» чи «пошук компромісу», в реальності є: • килимовими бомбардуваннями мирних міст; • знищенням житлової, соціальної та культурної інфраструктури; • масовими вбивствами цивільного населення, включно з дітьми; • згвалтуваннями, катуваннями, насильницькими зникненнями; • викраденням і насильницьким переміщенням українських дітей; • масштабним грабунком і вивезенням майна, ресурсів, промисловості. Це не «воєнні дії». Це — системна політика терору, спрямована на знищення нації. 2. Маріуполь, Оленівка, Каховка — межа, після якої компроміс неможливий Маріуполь — місто, перетворене на братську могилу. Понад 100 тисяч мирних мешканців загинули. Людей ховали у дворах між обстрілами, маючи лічені хвилини тиші. Це не пропаганда — це свідчення очевидців. Оленівка — навмисне знищення військовополонених, які перебували під захистом міжнародного гуманітарного права. Це пряме порушення Женевських конвенцій і воєнний злочин без строку давності. Підрив Каховської ГЕС — злочин проти людей і довкілля, який спричинив гуманітарну та екологічну катастрофу континентального масштабу, залишив мільйони людей без води та засобів до існування. Ці дії підпадають під визначення: • злочинів проти людяності; • воєнних злочинів; • геноциду — відповідно до Конвенції 1948 року, Женевських конвенцій, Римського статуту МКС та Статуту ООН. 3. Про відповідальність міжнародних інституцій Генеральна Асамблея ООН уже ухвалила рішення про: • визнання агресії; • вимогу її припинення; • відновлення територіальної цілісності України. Але рішення без механізмів виконання не зупиняють убивства. Коли міжнародні органи обмежуються заявами, коли злочин не має невідворотних наслідків, коли підміняють право політичною доцільністю — руйнується сам фундамент світового правопорядку. 4. «Мир», який ігнорує злочин, є формою співучасті Будь-які домовленості, які: • не передбачають повного виведення окупаційних військ; • не забезпечують притягнення винних до відповідальності; • торгують територіями, людьми, пам’яттю про загиблих — є юридично нікчемними та морально неприйнятними. Такий «мир» не зупиняє війну. Він легалізує насильство і створює прецедент для нових катастроф. 5. Подяка тим, хто не відвернувся Я висловлюю щиру вдячність: • державам, парламентам і урядам, які допомагають Україні; • громадянам демократичних країн, що вимагають справедливості; • волонтерам, правозахисникам, медикам, журналістам. Завдяки вам Україна бореться. Завдяки вам світ ще має шанс зберегти моральний авторитет. 6. Заклик Звертаюся до вас із вимогою: • припинити маскування злочинів терміном «мирні ініціативи»; • задіяти всі механізми Статуту ООН; • забезпечити реальну міжнародну відповідальність винних; • захистити не лише Україну, а сам принцип непорушності людського життя. Це звернення — не лише про Україну. Це — про те, чи залишиться світ цивілізованим. З повагою, Голомша Микола Ярославович громадянин України заслужений юрист України громадський діяч співголова Народної премії ім. Тараса Шевченка співголова ВГФ «Українська Альтернатива» OFFICIAL APPEAL on the inadmissibility of concealing crimes against humanity under so-called “peace initiatives” Addressees: The United Nations General Assembly The Secretary-General of the United Nations The Congress of the United States of America The European Parliament The Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE) The International Committee of the Red Cross I, Mykola Yaroslavovych Holomsha, a citizen of Ukraine, Honored Lawyer of Ukraine, public figure, Co-Chair of the Taras Shevchenko People’s Award, Co-Chair of the All-Ukrainian Public Forum “Ukrainian Alternative,” address you at a moment when the silence and procrastination of international institutions are becoming complicity in crime, and diplomatic wording is turning into a cover for mass murder. 1. On the essence of the tragedy that is being called “peace” Under the guise of “peace initiatives,” the world is increasingly urged to accept as reality the consequences of a crime committed against the Ukrainian people. What is presented as “de-escalation” or a “search for compromise” is, in fact: • carpet bombing of peaceful cities; • destruction of residential, social, and cultural infrastructure; • mass killings of civilians, including children; • rape, torture, and enforced disappearances; • abduction and forcible transfer of Ukrainian children; • large-scale looting and the removal of property, resources, and industry. This is not “military action.” It is a systematic policy of terror aimed at the destruction of a nation. 2. Mariupol, Olenivka, Kakhovka — the line beyond which compromise is impossible Mariupol is a city turned into a mass grave. More than 100,000 civilians were killed. People were buried in courtyards between shellings, with only minutes of silence. This is not propaganda — it is eyewitness testimony. Olenivka is the deliberate killing of prisoners of war who were under the protection of international humanitarian law. This is a direct violation of the Geneva Conventions and a war crime with no statute of limitations. The destruction of the Kakhovka Hydroelectric Power Plant is a crime against people and the environment, which caused a humanitarian and ecological catastrophe of continental scale, leaving millions without water and livelihoods. These acts fall under the definitions of: • crimes against humanity; • war crimes; • genocide — pursuant to the 1948 Convention, the Geneva Conventions, the Rome Statute of the International Criminal Court, and the UN Charter. 3. On the responsibility of international institutions The UN General Assembly has already adopted resolutions on: • recognition of the aggression; • the demand for its cessation; • restoration of Ukraine’s territorial integrity. But decisions without enforcement mechanisms do not stop killings. When international bodies limit themselves to statements, when crime has no inevitable consequences, when law is replaced by political expediency — the very foundation of the global legal order is destroyed. 4. “Peace” that ignores crime is a form of complicity Any arrangements that: • do not provide for the complete withdrawal of occupation forces; • do not ensure accountability for those responsible; • trade territories, people, and the memory of the dead — are legally void and morally unacceptable. Such a “peace” does not stop war. It legalizes violence and creates a precedent for new catastrophes. 5. Gratitude to those who did not turn away I express sincere gratitude to: • states, parliaments, and governments that assist Ukraine; • citizens of democratic countries who demand justice; • volunteers, human rights defenders, medics, and journalists. Thanks to you, Ukraine continues to fight. Thanks to you, the world still has a chance to preserve its moral authority. 6. Call to action I appeal to you with the demand to: • stop masking crimes with the term “peace initiatives”; • activate all mechanisms of the UN Charter; • ensure real international accountability for those responsible; • protect not only Ukraine, but the very principle of the inviolability of human life. This appeal is not only about Ukraine. It is about whether the world will remain civilized. With respect, Mykola Yaroslavovych Holomsha Citizen of Ukraine Honored Lawyer of Ukraine Public figure Co-Chair of the Taras Shevchenko People’s Award Co-Chair of the All-Ukrainian Public Forum “Ukrainian Alternative” |
3 січня 2026
|
Коли перетнуло 65. Не сповідь, але цікаво і відверто. Після 65 років людина входить не просто в новий віковий період — вона входить у іншу оптику життя. Це не про втому і не про кінець. Це про зміну фокусу. Те, що десятиліттями здавалося безумовно важливим, раптом або знецінюється, або стає прозорим, а на його місце виходить те, що раніше було на узбіччі. 1. Зникає ілюзія нескінченного часу До певного моменту час сприймається як ресурс, який завжди є. Після 65 він перестає бути абстрактним. Він стає відчутним, майже фізичним. Не страшним — а чесним. Через це змінюється логіка вибору: не “що вигідніше”, не “що престижніше”, а “на що я готовий витратити частину життя, яке залишилося”. І тут багато речей просто відпадають самі. 2. Статус втрачає гіпноз Кар’єра, звання, чужі оцінки, ієрархії — усе це працює, поки людина доводить щось світу або собі. Після 65 часто приходить дивне полегшення: доводити більше нічого. Не тому, що все досягнуто, а тому що стає ясно: статус — це зовнішній шум, а життя — внутрішній звук. І раптом виявляється, що найцінніше — це не те, ким тебе вважали, а ким ти був наодинці з собою. 3. Вчинки важливіші за наміри У молодості багато чого тримається на “я хотів”, “я планував”, “я міг би”. Після 65 залишається просте і тверезе: що ти зробив, кого не зрадив, де не зламався, кому не нашкодив, навіть маючи таку можливість. Мораль перестає бути абстракцією. Вона стає пам’яттю тіла. 4. Люди — головний капітал Кількість контактів більше не має значення. Важить якість. Після 65 стає очевидно: випадкові люди розчиняються, потрібні — залишаються, рідні — або були поруч завжди, або їх не було ніколи. Особливе місце займають діти і внуки — не як “продовження роду”, а як можливість передати не слова, а інтонацію життя: як дивитися, як мовчати, як не боятися бути собою. 5. Тиша перестає лякати У молодості тиша часто сприймається як порожнеча. Після 65 — як простір. Вона дозволяє почути себе без спотворень. Саме в тиші стає ясно, що було справжнім, а що — просто галасом епохи. Це не самітність. Це внутрішня автономія. 6. Свобода набуває іншого сенсу Свобода більше не означає “можу все”. Вона означає: “я можу не робити те, що суперечить мені”. І це, мабуть, найвища форма свободи, яку людина здатна дозволити собі лише з досвідом. 7. Життя складається в цілісну форму Після 65 багато хто раптом бачить своє життя не як хаос подій, а як структуру. З помилками. З втратами. З дивними поворотами. Але — цілісну. І приходить несподіване відчуття: я прожив не ідеально, але по-справжньому. Переоцінка цінностей після 65 — це не знецінення життя. Це його очищення. Як реставрація старої картини: знімають зайвий лак, і раптом проступає справжній колір. І якщо в цьому віці людина залишається живою внутрішньо — це означає, що вона не просто дожила, а дозріла. |
2 січня 2026
|
|
2 січня 2026
|
З веселого краю, Там так красно сонце сяє, Наче в Божім раю”. (2) “Там хороші люди, Гарна сторононька, Та тепер там плач і сльози, Злая годинонька!” (2) (Колядка з с. Ямельниця) Бойківський фольклор уже описаний багатьма дослідниками. Але то, мабуть, невелика його частина. Бо кожного разу краєзнавці відкривають нові перли народної творчості. Нещодавно Братія Свято-Успенської Унівської лаври опублікувала для вільного доступу 230 аудіозаписів рідкісних колядок, щедрівок, віншувань, пісень на честь святого Василія, на Новий Рік і Йордан в народному виконанні. Це результат етнографічної експедиції селами Львівщини, яку здійснили 2000 року троє монахів Студійського уставу на чолі з ієромонахом Методієм Костюком, щоб доповнити записи 1993–1995 років і записати колядки, які ніколи не чули, або ж відомі, але виконувані на інші мелодії, притаманні лише цим місцевостям. Тепер це культурне багатство є у вільному доступі на сайті Лаври: слова, ноти і навіть аудіозаписи. З нашого регіону до збірки потрапили чудові колядки з Ямельниці. (Інформація із сайту "ЗБРУЧ") Нині cя з’явила весела новина с. Ямельниця запис у м. Борислав, 1994 р. колядник: Іде звізда чудна, стор. 199 Слова доповнено із: Коляди, Йорктон 1953, стор. 169-171 Нині cя з’явила Весела новина: В Вефлеємі чиста Діва Породила Сина. (2) В яслах породила, В пелени повила, Сіном красним, як лелія, Йому постелила. (2) Сіном постелила І сіном вкривала, “Люлі, люлі, любий Сину!” Йому заспівала. (2) А ми, бідні люди, Нічого не знали На Поділю, й на Підгірю Сном твердим заспали! (2) Аж тут опівночі Ясність засвітила, Всіх нас, браття українців, Зі сну пробудила. (2) “Приношу вам, люди, Радість і надію, Що найдете в Вефлеємі Ісуса Месію!” (2) А ми всі зраділи, Скоро повставали І бігом до Вефлеєму Разом поспішали. (2) Разом поспішали, Забули фрасунки, Бігли через Коломию Тай несли дарунки. (2) Бігли поспішали Добрі приятелі, Аж добігли до стаєнки, Вбогої оселі. (2) Тамки повклякали Для Божої чести, І складали тій Дитині, Що хто міг принести. (2) Семен кух медочку, А Юрко ягницю, А Петро із Ясенова Бриндзі й бербеницю. (2) Матвій дав колачик, Яблук дав Данило, Кум Павло заграв на дудці, Щоби було мило. (2) Кум Павло на дудку, Дмитро на цимбали, Два Михайли з Синевицька Танцювати стали. (2) Кум Василь з Сприні Дав мале телятко. Плеще з радости в долоні Божеє Дитятко. (2) Гнат заграв на скрипці, Дмитро на цимбали, Два Михайли з Синевіцька Танцювати стали. (2) Іван Сорокатий Став щось міркувати А потім на честь Ісуса Став вірші складати. (2) Та як став складати До складу й прикладу, То усі на хвильку стихли, А віл слухав ззаду. (2) Ой, було так добре, Та було так мило, Що аж Божеє Дитятко К нам заговорило: (2) “Ой, звідки ж ви люди, Ой, звідки ж ви милі, Що так гарно, так сердечно Мене звеселили?” (2) “Ми є з України, З веселого краю, Там так красно сонце сяє, Наче в Божім раю”. (2) “Там хороші люди, Гарна сторононька, Та тепер там плач і сльози, Злая годинонька!” (2) “Просим Тебе Христе, Просимо, Маленький, Зглянься щиро, зглянься мило На наш край рідненький. (2) “Зішли йому долю, Зішли йому волю, Щоб зраділа наша Мати На свобіднім полю!” (2) |
2 січня 2026
|
| Закрити |
