|
І це не жарт і не фольклорна байка, а цілком практичне рішення, яке виявилося напрочуд ефективним. Близько 15 років тому адміністрація однієї з тюрем у Бразилії вирішила відмовитися від сторожових собак і замінила їх гусьми. Відтоді, за словами керівництва установи, не було зафіксовано жодної втечі. Причина проста й доволі раціональна. Сторожові собаки потребують тривалого та дорогого дресирування, постійного догляду, спеціального харчування й роботи кінологів. До того ж вони можуть втомлюватися, відволікатися або звикати до середовища. Гуси ж діють інакше. Ці птахи від природи надзвичайно територіальні. Вони не «охороняють за наказом» — вони захищають свою зону інстинктивно. Будь-який сторонній рух сприймається ними як загроза. У такому разі гуси починають голосно гелготіти, рухатися групою, махати крилами й створювати сильний шум, який неможливо не помітити. Саме цю особливість і використали в тюрмі. Гусей розмістили по зовнішньому периметру. Якщо хтось наближається до забороненої зони або намагається її перетнути, птахи миттєво здіймають галас і фактично слугують живою сигналізацією, привертаючи увагу охорони. Ще одна перевага — гусей неможливо «підкупити» чи відволікти. Вони не реагують на команди сторонніх людей і не змінюють поведінку через звичку. Для них усе просто: це моя територія — і я її захищаю. Цікаво, що ідея використовувати гусей для охорони не нова. В історії відомий випадок ще з античності: гуси врятували Рим, піднявши тривогу під час нічного нападу галлів. У сучасний час повідомлялося і про використання гусей у Китаї — там їх залучали для патрулювання окремих ділянок кордону як додатковий сигнал тривоги. Цей приклад добре показує, що інколи найефективніші рішення не обов’язково найскладніші чи найдорожчі. Достатньо просто уважно придивитися до природи — і використати її логіку, а не боротися з нею. І так, тепер складно дивитися на гусей лише як на «домашню птицю». Цікаве та Веселе |
30 грудня 2025
|
Вранці 29 квітня 1975 року майор південнов’єтнамських ВПС Буанг-Лі прокинувся з чітким розумінням: часу майже не залишилось. Він перебував на острові Кон Сон — віддаленому острові з маленьким аеродромом, де утримували ув’язнених. Охорона залишала пости. Влада стрімко змінювалась. Для офіцера, який служив попередньому режиму, разом із родиною це означало повну безвихідь. На злітній смузі стояв маленький літак Cessna O-1 Bird Dog — розвідник із двома місцями. Буанг-Лі подивився на дружину. Подивився на п’ятьох дітей. Наймолодшому було лише чотирнадцять місяців, найстаршому — шість років. І він вирішив. Він буквально втиснув усіх у задню частину й багажний відсік — сімох людей у літак, створений для одного пасажира. Запустив двигун. Перевантажена машина важко відірвалась від землі. Він узяв курс на відкрите море — без карти, без зв’язку, без упевненості, що попереду взагалі є порятунок. Через пів години над морем він побачив у небі гелікоптери. Полетів за ними. Так він вийшов просто на американський авіаносець USS *Midway*. На палубі панував повний хаос. Тисячі людей евакуйовували з узбережжя в надзвичайних умовах. Десятки гелікоптерів кружляли без зв’язку, чекаючи дозволу сісти. І раптом спостерігачі помітили дещо неймовірне — маленький літак із вогнями, що відчайдушно миготіли в небі. Командир корабля Лоренс Чемберс очолював *Midway* лише п’ять тижнів. Він був першим темношкірим командиром авіаносця в історії флоту. І зараз перед ним стояло рішення, яке могло назавжди зруйнувати його кар’єру. Йому наказали: змусити літак сісти на воду. Людей мали підібрати човни. Але Чемберс одразу зрозумів — це означає загибель. У літака були нерухомі шасі. Він перевернувся б миттєво. А з п’ятьма дітьми всередині шансів не було. До берега — понад сто кілометрів. Пілот почав скидати записки. Перші три зникли у воді. Четверту він запхнув у шкіряну кобуру і скинув ще раз. Цього разу її встигли підхопити. Записку передали на місток. Написано було поспіхом, з помилками, але сенс був ясний: «Чи можете ви прибрати гелікоптери? Я зможу сісти на палубу. Можу летіти ще годину. Будь ласка, врятуйте нас. Майор Буанг, дружина і 5 дітей». Чемберс прочитав. Повернувся до керівника польотів і сказав лише одне: — Готуйте палубу. Почалося контрольоване безумство. Троси для посадки швидко зняли — для такого літака вони були смертельно небезпечні. Усіх, хто міг рухатися, викликали допомагати. А гелікоптери, які не встигали забрати? Їх просто скинули за борт. Чотири UH-1 і один великий транспортний гелікоптер пішли у море. Техніка на мільйони — заради одного літака з родиною. Командиру погрожували покаранням. Але він знав: якщо примусить цю людину сісти на воду — не зможе з цим жити. Корабель розганяли на максимум, щоб створити зустрічний вітер. Йшов дощ. Хтось по гучномовцю намагався попередити пілота про повітряні потоки — не знаючи, чи він узагалі чує. Буанг-Лі заходив на посадку. Він ніколи в житті не сідав на авіаносець. Довжина палуби — трохи більше трьохсот метрів. Одна спроба. Він озирнувся на родину. «Коли я подивився на них, я зрозумів — я зможу», — скаже він пізніше. Літак торкнувся палуби, підстрибнув раз — і зупинився. Команда вибухнула оплесками. А потім сталося ще щось. Пілот із дружиною відкрили задню частину — і на палубу почали вилазити діти. Один за одним. П’ятеро. Усі завмерли. Чемберс спустився з містка. Підійшов до пілота і зробив те, чого не дозволяє жодна інструкція. Він зняв зі своєї форми авіаційні крила й приколов їх на груди Буанг-Лі. «Я підвищив його просто там», — скаже він. Команда зібрала гроші для родини. Усі семеро згодом отримали нове життя в США. Командира не покарали. Його підвищили. Він завершив службу адміралом. Буанг-Лі нині живе у Флориді. Літак, на якому він здійснив той політ, висить у музеї морської авіації. Поруч — та сама записка, з плямами солоної води. Через п’ятдесят років вони стояли там разом. Батько, який не здався. Командир, який не відвернувся. І палуба, звільнена для посадки — будь-якою ціною. Іноді мужність — це не виконати наказ. А зрозуміти, коли його треба порушити. |
30 грудня 2025
|
США більше не союзник України Я свідомо витримав паузу, перш ніж коментувати вчорашню зустріч президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у резиденції американського президента Мар-а-Лаго в Маямі. Після системного та зваженого аналізу дійшов до кількох проміжних висновків. По-перше, якщо американський лідер перед перемовинами з союзниками (і, можливо, після них) «звіряє» порядок денний із кремлівським диктатором - це виглядає вкрай принизливо для США та всього американського народу. Такі речі вже просто неможливо описувати дипломатичною мовою - це плювок в обличчя всім виборцям Республіканської партії, партнерам по НАТО та українському народу. По-друге, заяви про те, що Путін «переймається добробутом українців» або прагне «допомогти з повоєнним відновленням», - це або індикатор катастрофічної некомпетентності, або чергова ілюстрація нових пріоритетів Білого дому, де на перший план виходить план порятунку РФ та особисто Володимира Путіна, з яким у Трампа дуже «добрі стосунки». По-третє, «грустная лошадь» Лавров фактично одразу після оптимістичних мирних заяв Трампа вкотре обнулив увесь перемовний процес, видавши чергову порцію словесної «діареї» щодо радикальних дій «київського режиму», бо нібито обстріляли резиденцію лисого «вождя». Проте Лавров не згадує в цьому контексті чергові варварські обстріли цивільних об’єктів Києва та всієї країни. Логіка очевидна - Путін не хоче заморозки війни зараз. Путін давно не вірить фантастичним доповідям Герасимова, попри заяви численних «експертів», які переконують нас у протилежному. Путін добре поінформований про катастрофічний стан власної економіки й усвідомлює, що в нього залишилося не так багато часу для виходу з війни. Зараз він блефує й прагне зламати Україну за день до того, як не зламався сам, - це його персональна стратегія ведення перемовин, яку він послідовно втілює в життя десятки років при владі. По-четверте, США виокремлюють ключову загрозу для власної національної безпеки в Китаї, але адміністрація Трампа (свідомо чи ні) робить усе можливе, щоб послабити власні позиції перед ймовірною конфронтацією з Пекіном у тій чи іншій формі (скоріше в економічній та політичній площинах, а не у військовій). Білий дім прямо заявляє про інтерес у ліквідації ЄС - цим вони руйнують столітній союз із Європою, який приніс США добробут, стабільність, перемогу в холодній війні та статус держави номер один у світі. І це попри те, що ЄС залишається найбільш потужним економічним гравцем після США (ВВП ЄС - майже 21 трлн доларів, Китаю - 19 трлн доларів), тоді як Москва має відсталу економіку обсягом 2,2 трлн доларів, яка входить у стадію стагнації, бо залежить виключно від експорту природних ресурсів. США знищують союзи з Японією, Австралією, Південною Кореєю та Канадою на догоду забаганкам Трампа. Це не залишиться без наслідків. Китай однозначно гратиме там, де спасував Трамп. Єдина розрада в тому, що США - це далеко не лише Трамп. Стабільність та безпека України - це вже далеко не лише США й тим більше не Трамп. У нас є неідеальна, але платоспроможна й зацікавлена в нас Європа. У нас є Канада та Японія, де потрібно посилювати дипломатичну роботу, а не ховати голову в пісок. Насамперед у нас є ми самі та Сили оборони України. |
30 грудня 2025
|
США більше не союзник України Я свідомо витримав паузу, перш ніж коментувати вчорашню зустріч президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у резиденції американського президента Мар-а-Лаго в Маямі. Після системного та зваженого аналізу дійшов до кількох проміжних висновків. По-перше, якщо американський лідер перед перемовинами з союзниками (і, можливо, після них) «звіряє» порядок денний із кремлівським диктатором - це виглядає вкрай принизливо для США та всього американського народу. Такі речі вже просто неможливо описувати дипломатичною мовою - це плювок в обличчя всім виборцям Республіканської партії, партнерам по НАТО та українському народу. По-друге, заяви про те, що Путін «переймається добробутом українців» або прагне «допомогти з повоєнним відновленням», - це або індикатор катастрофічної некомпетентності, або чергова ілюстрація нових пріоритетів Білого дому, де на перший план виходить план порятунку РФ та особисто Володимира Путіна, з яким у Трампа дуже «добрі стосунки». По-третє, «грустная лошадь» Лавров фактично одразу після оптимістичних мирних заяв Трампа вкотре обнулив увесь перемовний процес, видавши чергову порцію словесної «діареї» щодо радикальних дій «київського режиму», бо нібито обстріляли резиденцію лисого «вождя». Проте Лавров не згадує в цьому контексті чергові варварські обстріли цивільних об’єктів Києва та всієї країни. Логіка очевидна - Путін не хоче заморозки війни зараз. Путін давно не вірить фантастичним доповідям Герасимова, попри заяви численних «експертів», які переконують нас у протилежному. Путін добре поінформований про катастрофічний стан власної економіки й усвідомлює, що в нього залишилося не так багато часу для виходу з війни. Зараз він блефує й прагне зламати Україну за день до того, як не зламався сам, - це його персональна стратегія ведення перемовин, яку він послідовно втілює в життя десятки років при владі. По-четверте, США виокремлюють ключову загрозу для власної національної безпеки в Китаї, але адміністрація Трампа (свідомо чи ні) робить усе можливе, щоб послабити власні позиції перед ймовірною конфронтацією з Пекіном у тій чи іншій формі (скоріше в економічній та політичній площинах, а не у військовій). Білий дім прямо заявляє про інтерес у ліквідації ЄС - цим вони руйнують столітній союз із Європою, який приніс США добробут, стабільність, перемогу в холодній війні та статус держави номер один у світі. І це попри те, що ЄС залишається найбільш потужним економічним гравцем після США (ВВП ЄС - майже 21 трлн доларів, Китаю - 19 трлн доларів), тоді як Москва має відсталу економіку обсягом 2,2 трлн доларів, яка входить у стадію стагнації, бо залежить виключно від експорту природних ресурсів. США знищують союзи з Японією, Австралією, Південною Кореєю та Канадою на догоду забаганкам Трампа. Це не залишиться без наслідків. Китай однозначно гратиме там, де спасував Трамп. Єдина розрада в тому, що США - це далеко не лише Трамп. Стабільність та безпека України - це вже далеко не лише США й тим більше не Трамп. У нас є неідеальна, але платоспроможна й зацікавлена в нас Європа. У нас є Канада та Японія, де потрібно посилювати дипломатичну роботу, а не ховати голову в пісок. Насамперед у нас є ми самі та Сили оборони України. |
30 грудня 2025
|
США більше не союзник України Я свідомо витримав паузу, перш ніж коментувати вчорашню зустріч президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у резиденції американського президента Мар-а-Лаго в Маямі. Після системного та зваженого аналізу дійшов до кількох проміжних висновків. По-перше, якщо американський лідер перед перемовинами з союзниками (і, можливо, після них) «звіряє» порядок денний із кремлівським диктатором - це виглядає вкрай принизливо для США та всього американського народу. Такі речі вже просто неможливо описувати дипломатичною мовою - це плювок в обличчя всім виборцям Республіканської партії, партнерам по НАТО та українському народу. По-друге, заяви про те, що Путін «переймається добробутом українців» або прагне «допомогти з повоєнним відновленням», - це або індикатор катастрофічної некомпетентності, або чергова ілюстрація нових пріоритетів Білого дому, де на перший план виходить план порятунку РФ та особисто Володимира Путіна, з яким у Трампа дуже «добрі стосунки». По-третє, «грустная лошадь» Лавров фактично одразу після оптимістичних мирних заяв Трампа вкотре обнулив увесь перемовний процес, видавши чергову порцію словесної «діареї» щодо радикальних дій «київського режиму», бо нібито обстріляли резиденцію лисого «вождя». Проте Лавров не згадує в цьому контексті чергові варварські обстріли цивільних об’єктів Києва та всієї країни. Логіка очевидна - Путін не хоче заморозки війни зараз. Путін давно не вірить фантастичним доповідям Герасимова, попри заяви численних «експертів», які переконують нас у протилежному. Путін добре поінформований про катастрофічний стан власної економіки й усвідомлює, що в нього залишилося не так багато часу для виходу з війни. Зараз він блефує й прагне зламати Україну за день до того, як не зламався сам, - це його персональна стратегія ведення перемовин, яку він послідовно втілює в життя десятки років при владі. По-четверте, США виокремлюють ключову загрозу для власної національної безпеки в Китаї, але адміністрація Трампа (свідомо чи ні) робить усе можливе, щоб послабити власні позиції перед ймовірною конфронтацією з Пекіном у тій чи іншій формі (скоріше в економічній та політичній площинах, а не у військовій). Білий дім прямо заявляє про інтерес у ліквідації ЄС - цим вони руйнують столітній союз із Європою, який приніс США добробут, стабільність, перемогу в холодній війні та статус держави номер один у світі. І це попри те, що ЄС залишається найбільш потужним економічним гравцем після США (ВВП ЄС - майже 21 трлн доларів, Китаю - 19 трлн доларів), тоді як Москва має відсталу економіку обсягом 2,2 трлн доларів, яка входить у стадію стагнації, бо залежить виключно від експорту природних ресурсів. США знищують союзи з Японією, Австралією, Південною Кореєю та Канадою на догоду забаганкам Трампа. Це не залишиться без наслідків. Китай однозначно гратиме там, де спасував Трамп. Єдина розрада в тому, що США - це далеко не лише Трамп. Стабільність та безпека України - це вже далеко не лише США й тим більше не Трамп. У нас є неідеальна, але платоспроможна й зацікавлена в нас Європа. У нас є Канада та Японія, де потрібно посилювати дипломатичну роботу, а не ховати голову в пісок. Насамперед у нас є ми самі та Сили оборони України. |
30 грудня 2025
|
США більше не союзник України Я свідомо витримав паузу, перш ніж коментувати вчорашню зустріч президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у резиденції американського президента Мар-а-Лаго в Маямі. Після системного та зваженого аналізу дійшов до кількох проміжних висновків. По-перше, якщо американський лідер перед перемовинами з союзниками (і, можливо, після них) «звіряє» порядок денний із кремлівським диктатором - це виглядає вкрай принизливо для США та всього американського народу. Такі речі вже просто неможливо описувати дипломатичною мовою - це плювок в обличчя всім виборцям Республіканської партії, партнерам по НАТО та українському народу. По-друге, заяви про те, що Путін «переймається добробутом українців» або прагне «допомогти з повоєнним відновленням», - це або індикатор катастрофічної некомпетентності, або чергова ілюстрація нових пріоритетів Білого дому, де на перший план виходить план порятунку РФ та особисто Володимира Путіна, з яким у Трампа дуже «добрі стосунки». По-третє, «грустная лошадь» Лавров фактично одразу після оптимістичних мирних заяв Трампа вкотре обнулив увесь перемовний процес, видавши чергову порцію словесної «діареї» щодо радикальних дій «київського режиму», бо нібито обстріляли резиденцію лисого «вождя». Проте Лавров не згадує в цьому контексті чергові варварські обстріли цивільних об’єктів Києва та всієї країни. Логіка очевидна - Путін не хоче заморозки війни зараз. Путін давно не вірить фантастичним доповідям Герасимова, попри заяви численних «експертів», які переконують нас у протилежному. Путін добре поінформований про катастрофічний стан власної економіки й усвідомлює, що в нього залишилося не так багато часу для виходу з війни. Зараз він блефує й прагне зламати Україну за день до того, як не зламався сам, - це його персональна стратегія ведення перемовин, яку він послідовно втілює в життя десятки років при владі. По-четверте, США виокремлюють ключову загрозу для власної національної безпеки в Китаї, але адміністрація Трампа (свідомо чи ні) робить усе можливе, щоб послабити власні позиції перед ймовірною конфронтацією з Пекіном у тій чи іншій формі (скоріше в економічній та політичній площинах, а не у військовій). Білий дім прямо заявляє про інтерес у ліквідації ЄС - цим вони руйнують столітній союз із Європою, який приніс США добробут, стабільність, перемогу в холодній війні та статус держави номер один у світі. І це попри те, що ЄС залишається найбільш потужним економічним гравцем після США (ВВП ЄС - майже 21 трлн доларів, Китаю - 19 трлн доларів), тоді як Москва має відсталу економіку обсягом 2,2 трлн доларів, яка входить у стадію стагнації, бо залежить виключно від експорту природних ресурсів. США знищують союзи з Японією, Австралією, Південною Кореєю та Канадою на догоду забаганкам Трампа. Це не залишиться без наслідків. Китай однозначно гратиме там, де спасував Трамп. Єдина розрада в тому, що США - це далеко не лише Трамп. Стабільність та безпека України - це вже далеко не лише США й тим більше не Трамп. У нас є неідеальна, але платоспроможна й зацікавлена в нас Європа. У нас є Канада та Японія, де потрібно посилювати дипломатичну роботу, а не ховати голову в пісок. Насамперед у нас є ми самі та Сили оборони України. |
30 грудня 2025
|
США більше не союзник України Я свідомо витримав паузу, перш ніж коментувати вчорашню зустріч президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у резиденції американського президента Мар-а-Лаго в Маямі. Після системного та зваженого аналізу дійшов до кількох проміжних висновків. По-перше, якщо американський лідер перед перемовинами з союзниками (і, можливо, після них) «звіряє» порядок денний із кремлівським диктатором - це виглядає вкрай принизливо для США та всього американського народу. Такі речі вже просто неможливо описувати дипломатичною мовою - це плювок в обличчя всім виборцям Республіканської партії, партнерам по НАТО та українському народу. По-друге, заяви про те, що Путін «переймається добробутом українців» або прагне «допомогти з повоєнним відновленням», - це або індикатор катастрофічної некомпетентності, або чергова ілюстрація нових пріоритетів Білого дому, де на перший план виходить план порятунку РФ та особисто Володимира Путіна, з яким у Трампа дуже «добрі стосунки». По-третє, «грустная лошадь» Лавров фактично одразу після оптимістичних мирних заяв Трампа вкотре обнулив увесь перемовний процес, видавши чергову порцію словесної «діареї» щодо радикальних дій «київського режиму», бо нібито обстріляли резиденцію лисого «вождя». Проте Лавров не згадує в цьому контексті чергові варварські обстріли цивільних об’єктів Києва та всієї країни. Логіка очевидна - Путін не хоче заморозки війни зараз. Путін давно не вірить фантастичним доповідям Герасимова, попри заяви численних «експертів», які переконують нас у протилежному. Путін добре поінформований про катастрофічний стан власної економіки й усвідомлює, що в нього залишилося не так багато часу для виходу з війни. Зараз він блефує й прагне зламати Україну за день до того, як не зламався сам, - це його персональна стратегія ведення перемовин, яку він послідовно втілює в життя десятки років при владі. По-четверте, США виокремлюють ключову загрозу для власної національної безпеки в Китаї, але адміністрація Трампа (свідомо чи ні) робить усе можливе, щоб послабити власні позиції перед ймовірною конфронтацією з Пекіном у тій чи іншій формі (скоріше в економічній та політичній площинах, а не у військовій). Білий дім прямо заявляє про інтерес у ліквідації ЄС - цим вони руйнують столітній союз із Європою, який приніс США добробут, стабільність, перемогу в холодній війні та статус держави номер один у світі. І це попри те, що ЄС залишається найбільш потужним економічним гравцем після США (ВВП ЄС - майже 21 трлн доларів, Китаю - 19 трлн доларів), тоді як Москва має відсталу економіку обсягом 2,2 трлн доларів, яка входить у стадію стагнації, бо залежить виключно від експорту природних ресурсів. США знищують союзи з Японією, Австралією, Південною Кореєю та Канадою на догоду забаганкам Трампа. Це не залишиться без наслідків. Китай однозначно гратиме там, де спасував Трамп. Єдина розрада в тому, що США - це далеко не лише Трамп. Стабільність та безпека України - це вже далеко не лише США й тим більше не Трамп. У нас є неідеальна, але платоспроможна й зацікавлена в нас Європа. У нас є Канада та Японія, де потрібно посилювати дипломатичну роботу, а не ховати голову в пісок. Насамперед у нас є ми самі та Сили оборони України. |
30 грудня 2025
|
США більше не союзник України Я свідомо витримав паузу, перш ніж коментувати вчорашню зустріч президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у резиденції американського президента Мар-а-Лаго в Маямі. Після системного та зваженого аналізу дійшов до кількох проміжних висновків. По-перше, якщо американський лідер перед перемовинами з союзниками (і, можливо, після них) «звіряє» порядок денний із кремлівським диктатором - це виглядає вкрай принизливо для США та всього американського народу. Такі речі вже просто неможливо описувати дипломатичною мовою - це плювок в обличчя всім виборцям Республіканської партії, партнерам по НАТО та українському народу. По-друге, заяви про те, що Путін «переймається добробутом українців» або прагне «допомогти з повоєнним відновленням», - це або індикатор катастрофічної некомпетентності, або чергова ілюстрація нових пріоритетів Білого дому, де на перший план виходить план порятунку РФ та особисто Володимира Путіна, з яким у Трампа дуже «добрі стосунки». По-третє, «грустная лошадь» Лавров фактично одразу після оптимістичних мирних заяв Трампа вкотре обнулив увесь перемовний процес, видавши чергову порцію словесної «діареї» щодо радикальних дій «київського режиму», бо нібито обстріляли резиденцію лисого «вождя». Проте Лавров не згадує в цьому контексті чергові варварські обстріли цивільних об’єктів Києва та всієї країни. Логіка очевидна - Путін не хоче заморозки війни зараз. Путін давно не вірить фантастичним доповідям Герасимова, попри заяви численних «експертів», які переконують нас у протилежному. Путін добре поінформований про катастрофічний стан власної економіки й усвідомлює, що в нього залишилося не так багато часу для виходу з війни. Зараз він блефує й прагне зламати Україну за день до того, як не зламався сам, - це його персональна стратегія ведення перемовин, яку він послідовно втілює в життя десятки років при владі. По-четверте, США виокремлюють ключову загрозу для власної національної безпеки в Китаї, але адміністрація Трампа (свідомо чи ні) робить усе можливе, щоб послабити власні позиції перед ймовірною конфронтацією з Пекіном у тій чи іншій формі (скоріше в економічній та політичній площинах, а не у військовій). Білий дім прямо заявляє про інтерес у ліквідації ЄС - цим вони руйнують столітній союз із Європою, який приніс США добробут, стабільність, перемогу в холодній війні та статус держави номер один у світі. І це попри те, що ЄС залишається найбільш потужним економічним гравцем після США (ВВП ЄС - майже 21 трлн доларів, Китаю - 19 трлн доларів), тоді як Москва має відсталу економіку обсягом 2,2 трлн доларів, яка входить у стадію стагнації, бо залежить виключно від експорту природних ресурсів. США знищують союзи з Японією, Австралією, Південною Кореєю та Канадою на догоду забаганкам Трампа. Це не залишиться без наслідків. Китай однозначно гратиме там, де спасував Трамп. Єдина розрада в тому, що США - це далеко не лише Трамп. Стабільність та безпека України - це вже далеко не лише США й тим більше не Трамп. У нас є неідеальна, але платоспроможна й зацікавлена в нас Європа. У нас є Канада та Японія, де потрібно посилювати дипломатичну роботу, а не ховати голову в пісок. Насамперед у нас є ми самі та Сили оборони України. |
30 грудня 2025
|
Чому вони взагалі говорять про «прогрес» У дипломатичній мові Заходу «прогрес» означає: • сам факт розмови; • відсутність публічного конфлікту; • готовність сторін обговорювати рамки угоди, навіть якщо ці рамки морально неприйнятні. Тобто це технічний прогрес, а не етичний чи правовий. Якщо агресора не називають агресором, а жертву — жертвою, то це не мир, а нормалізація злочину. Саме це і є головною критикою Трампа з боку: • українських патріотичних аналітиків, • частини європейських політиків, • правозахисників, • значної частини західних інтелектуалів, політично грамотної частини українського суспільства. Трамп: • уникає слова “агресія Росії”; • говорить мовою «обидві сторони мають піти на поступки»; • не згадує відповідальність путіна, трибунал, репарації; • трактує війну як «конфлікт», а не злочин. З погляду міжнародного права — це відкат на десятиліття назад. Чому відсутність покарання — найбільша загроза Без покарання путіна і його оточення: • будь-який «мир» = сигнал, що масові вбивства можна “переговорити”; • це легітимізує майбутні війни (Китай, Іран, інші автократії); • руйнується сама ідея міжнародного права. Саме тому багато хто на Заході говорить не про «мир», а про заморожування несправедливості. Якщо називати речі своїми іменами • Це не прогрес до справедливого миру. • Це спроба сильнішого гравця нав’язати швидке політичне рішення. • І це дуже небезпечний прецедент, якщо агресор не несе відповідальності. |
29 грудня 2025
|
Кажу, що саме Трампа, бо Зеленський говорив дуже мало. Так от, німці дотепер відповідають за те, що вони вчинили з євреями. А останні отримали від них всі можливі репарації. А що ж пропонує нам Трамп на пару з Путіним. Нас знищують сотнями тисяч, це справжній геноцид українців. І в результаті, за цим «мирним» планом, вони хочуть не ПРОСТО миру, вони хочуть відновлення ДОБРОСУСІДСЬКИХ відносин. Тобто, ми маємо не лише пробачити росії і ГОЛОВНЕ путіну! їхні страшні злочини, не отримавши ніяких відшкодувань за те, що вони натворили. Ніякої Гааги, ні Нюрнбергу! А ще й виховувати дітей в дусі поваги до «дружнього російського народу»!!! З поправочкою тільки на те, що насправді всі репарації і від Росії і від нас має насправді має отримати Трамп! А ще мене страшенно обурило те, що 200 млрд із тих заморожених російських активів мають бути  використати «в спільному інвестиційному фонді США–Росія, що має заохочувати мир, шляхом економічної співпраці». Ви уявляєте до чого дійшло - РОСІЯ, після того, що вона вчинила в Бучі, Ірпені, Маріуполі….., і несть їм числа, тепер має тепер заохочувати Україну до миру та ЕКОНОМІЧНОЇ співпраці! Більшого ЦИНІЗМУ і БЛЮЗНІРСТВА, я не зустрічала! Світ разом із Трампом зійшов з розуму, якщо він його не зупинить. |
29 грудня 2025
|
| Закрити |
