|
ВОНА НАВЧАЛАСЯ У ЗВЕНИГОРОДЦІ Гуменна Докія Кузьмівна |
9 квітня 2013
|
ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ : І ТУТ ПРОБЛЕМИ! «Це не хабар і не корупція. Це вдячність…» – каже уманський єпископ про свої побори в місцевих церквах «Ходили по хатах і віруючих, і невіруючих, просили скинутися, хто скільки може», – розповідає батюшка про те, як збирали «мзду» для єпископа. Ченці з золотими годинниками. Священики на «Мерседесах». Преса про це пише постійно, ставлячи питання: звідки? Але церква легко відбиває нападки. Мовляв, ми чисті перед Богом, а золото і діаманти – всього лише подарунки. Доказів протилежному немає. Церква, як фортеця, – неприступна для шпіонів. Армія у чорних сутанах довго зберігала таємницю. Поки… проти жадібності отців не збунтувалося все місто. Як уже повідомляв «Прочерк», священики Жашкова воюють з архієпископом Уманським і Звенигородським Пантелеймоном. Про те, скільки бере владика за одну службу і як доводиться збирати ці гроші місцевим батюшкам, звідки в Пантелеймона «Ауді-8», золотий годинник і квартира в Москві, ідеться в матеріалі «Комсомольської правди в Україні». Публікуємо його мовою оригіналу. Молитва стоит денег Монахи с золотыми часами. Священники на 'Мерседесах'. Пресса об этом пишет взахлеб. Задается вопросом: откуда? Но церковь легко отбивает нападки. Дескать, мы чисты перед Богом, а золото и бриллианты - всего лишь подарки. Доказательств обратному - нет. Церковь, словно крепость, - неприступна для шпионов. Армия в черных сутанах долго хранила молчание. Пока… против жадности монахов не взбунтовался целый город. А конкретнее - Жашков Черкасской области: там церковная война в разгаре. Развязал ее настоятель местного храма отец Стефаний (Домашовец). Он восстал против поборов руководства. Три года пытался решить проблему в лоне церкви. Не вышло - и он позвонил в газету. Готов резать правду-матку. - Откуда у нашего отца Пантелеймона 'Ауди-8' за 80 тысяч долларов? - вопрошает при личной встречи. - А я вам расскажу - все продается. - Что продается? - Приход, например. Вот недавно один священник хотел поменять приход (перевестись в другую церковь. - Авт.), думаете, это бесплатно? Говорят, 'перевод' стоит 10 тысяч долларов. Нет денег? Оглянись вокруг - в храме должна быть хоть одна старинная икона. Она тоже отличная взятка. - Если хочешь получить отпуск - плати, награду - опять плати, - распалился Домашовец. - Какую награду? - Ну как в мирской жизни ордена, так у нас есть награды 'За заслуги перед церковью' и другие. Хочешь сам себя наградить - заплати несколько тысяч гривен - и пожалуйста. Такие порядки всегда были, но я молчал… Пока не пришел новый владыка - отец Пантелеймон, которого поставили главой в Уманской епархии. Владыка резко и беспочвенно взвинтил тарифы. - Все началось с его первого визита, - говорит отец Стефаний. - Он приехал в наш храм - провел службу. На прощанье я, как положено, сунул ему в кармашек конверт с деньгами. В конверте было 1,5 тысячи гривен. Владыка тут же достал конверт и пересчитал наличку. Взбеленился - закатил сцену. Он кричал, дескать, что ты мне дал? Дают минимум 5 тысяч гривен! Я возражал, мол, подождите - у нас идет ремонт храма. Тогда он начал просто оскорблять меня. - Стоп. А зачем вы вообще давали ему деньги? - Как же? - развел руками отец Стефаний. Оказывается, по-другому нельзя. За 'спасибо' владыка не ездит в храмы с молитвой. Настоятели и рады бы отказаться от такого визита, да нельзя - существует график. Хочешь не хочешь, а владыка приедет. Собирай деньги. - Допустим, собрался он в Манькивку, - вспоминают священники Жашковского района. - А там деревня маленькая, бедная. Где священнику взять пять тысяч? В итоге ходили по хатам и верующих, и неверующих: просили скинуться, кто сколько может. Ездить на 'Ниве'? Да упаси боже! Посетив один храм, владыка собирается в соседний. Каждую неделю - выездная служба. То есть, если верить злым языкам, ежемесячный доход составляет 20-30 тысяч гривен. И это не считая тех денег, которые несут за приход или награду. Плюс 'надбавки'. В смысле, по церковному уставу каждый храм должен отдавать в епархию десятину. Например, Домашовец перечислял 300 гривен. А теперь с него затребовали в три раза больше. И не только с него. Казалось бы, не все ли нам равно, как святоши делят деньги? Но на самом деле церковная коррупция в первую очередь бьет по нашему карману. - Цены на отпевание и крещение резко подскочили. То, что раньше стоило 100 гривен, теперь стоит 1000 гривен, - говорят прихожане храмов Жашкова. - И батюшек понять можно - им же надо как-то насобирать мзду владыке. Послушать священников, их владыка просто какое-то зло в рясе. Или наговоры? Как бы там ни было, едем в Умань к отцу Пантелеймону. Резиденция небольшая на территории местного храма. Сам владыка - монах (практически все руководящие посты в церкви занимают монахи), еще нестарый, румяный мужчина. Говорит тихо, вяло, смиренно. Дескать, знаю, по какому вопросу - мне уже этот Домашовец в печенках. - Мы его сняли с благочинного (административная должность - такой священник курирует остальных в районе. - Авт.), - говорит владыка. - Он плохо вел дела. При нем храмы стали переходить из Московского в Киевский патриархат. Потерял должность - и обозлился. Кричит на каждом углу: коррупция, коррупция… - Значит, врет? И нет у вас 'Ауди-8'? - Есть, - улыбнулся отец Пантелеймон и продолжил с теплотой в голосе: - Удлиненная на 20 сантиметров. Спецзаказ. - Извините, но на какие средства? Какая у вас зарплата? - Две тысячи гривен в месяц. - ? - Ну послушайте, понятно, что ни один священник на свою зарплату машину не купит. Так 'Ауди' мне подарили, еще когда я служил в Москве. Подарил прихожанин. И машины я не стесняюсь. Отговорка хорошая, но и к ней можно придраться. - Что если вам продать 'Ауди' и купить вместо нее 'Ниву', а оставшиеся деньги отдать в приюты? - задаю вопрос напрямую. - 'Ниву'? - удивился монах и потупил взор на свои отполированные ногти. - Ну и как вы себе это представляете? Приезжаю я, допустим, в Киев на 'Ниве', - тут владыка невольно прыснул со смеха, - и как на меня посмотрит братия? Скажут: может, ты бы еще на лошадях приехал… - Не поймут? - Не поймут. Все-таки я епископ - это статус. Слово за слово. Монах похвастал золотыми часами марки 'Полет' (в советские времена такие стоили 550 рублей - полугодовая зарплата инженера). Рассказал и о квартире в Москве. Он ее сдает - и это неплохие деньги. Ну а что делать с квартирой, если подарили? Владыка досматривал старушку - и она отписала ему хоромы по доброте душевной. - Владыка, я не исключаю, что монахам делают дорогие подарки. Но говорят, большая часть из них - это подарок самому себе. Владыка Пантелеймон уверяет, что 'Ауди-8' и квартиру в Москве ему подарили прихожане. Фото: Антон ТЕРЕЩЕНКО. - Что? - Говорят, каждый ваш визит в храм стоит денег… - Такая традиция. И не я ее придумал. Это не взятка, не коррупция - это благодарность. И даже не за то, что приехал, а за то, что буду молиться за настоятеля храма. - Давайте уточним: эти деньги - конкретно дополнение к вашей зарплате? - Да. - Но вы монах! Принимая сан - вы отрекаетесь от земных благ. Отец Пантелеймон устало прикрыл глаза, дескать, хорош ломать комедию - не маленькая. 'Конверт' - не коррупция Хладнокровие Владыки удивляет. Любой чиновник на его месте уже бы заерзал: обвинения в коррупции, скандал в регионе. А тут… Как с гуся вода. - Нужно понимать, что церковь живет по средневековому уставу, - говорит известный религиовед Юрий Черноморец. – Тогда не было такого понятия, как коррупция – оно появилось лишь в 19 веке. Но устав менять не стали. Он 'законсервирован' с 7 века нашей эры. Там есть такое понятие как 'продажа сана' - и это запрещено. Другие виды коррупции были не очень популярны в 7 веке и потому не нашли своего отражения в уставе. Проще говоря, требуя конверт, тот же Владыка рискует своей душой, но не карьерой. В лучшем случае его могут лишь одернуть: имей совесть – умерь поборы. - Я подумал, правды можно добиться, - решил отец Стефаний и сел за перо. Наш герой писал всем. Дошел даже до патриарха Московского и всея Руси Кирилла. Однако бюрократия не дала сбой. Все письма методично спустили вниз – и они легли на стол Отца Пантелеймона с пометкой 'разобраться'. Владыка сам с собой 'разобрался' и вынес вердикт: не виновен, оправдать. Ну, а Домашовца запретил к служению. Потому как дерзок. Теперь отец Стефаний читает молитвы в своем храме фактически незаконно. Тем временем прихожане разбегаются. Одни перешли к баптистам, другие к свидетелям Иеговы. Оставшиеся бьют поклоны. - Мы идем в храм за тем, чтобы получить мир в сердце. Но где там? Они ведь даже между собой помириться не могут, - сетуют люди. Так и есть. Не могут. Владыка готов простить дерзкого батюшку, если тот покается. Но отец Стефаний против. Покаяться – значит согласиться на все поборы. А не покаяться – лишиться сана (то есть, не просто запретят читать молитвы, но и обяжут снять сутану – авт.) Что дальше делать – не понятно. Церковное начальство самоустранилось. И народ пошел к местной власти. Мол, помогите отстоять отца Стефания. - В городе ощущается тревога, громада раскололась, но что мы можем сделать? – задается вопросом руководитель делами районной рады Жашковского района Наталья Цымбол.– Церковь отделена от государства. Это правда. И разделяет нас, похоже, больше чем казалось. Допустим те же поборы. По нашим меркам - это аморально, по церковным - нормально. Мы хотя бы пытаемся бороться, церковь не считает нужным. Тех, кто мутит воду, вроде отца Стефания, обвиняют в расколе. Но, с другой стороны, нужны и такие священники, иначе поводыри и паства со временем просто перестанут понимать друг друга. КОМПЕТЕНТНО Религиовед Юрий ЧЕРНОМОРЕЦ: - Не стоит всех священников судить скопом. На дорогих иномарках ездит 1/20 часть духовенства. И это сразу замечают. Но не редки случаи, когда батюшки действительно продают свои машины - и отдают деньги в приходы. Так было в Николаевской области. Но ясно, что сам батюшка об этом кричать не будет - и такие случаи обществу не известны. Кроме того, если епископ видит, что какой-то священник стал жить совсем богато - на машине, в шелках и мехах, то пытается его 'раскулачить' немного. Мол, если у тебя такие богатые покровители - возьми на попечение священника из такой-то деревни - ему там совсем жить не на что. В ТЕМУ А как в Киевском патриархате Проблем хватает. Но есть и свои герои. Например, отец Юрий Велигурский из Ровно. На его счету - разрушенная карьера двоих епископов. Он их уличил в содомии. Епископов перевели из Ровно в далекую глубинку. Дальше отец Юрий обратил свой взор на семинаристов. Обнаружил: без денег студента не сделают священником и не дадут прихода. Отца Юрия поддержали коллеги. Создали 'могучую кучку': три священника и три мирянина. Потребовали аудиенцию у своего начальства - на тот момент митрополита Евсевия. Но тот их не услышал. Мирян предали анафеме, священники лишились прихода. В том числе и отец Юрий. - Но я не потерял веру - и это главное, - рассуждает отец Юрий. - Плюс на моем примере другие научились сражаться. Теперь священника, что борется за правду, не так просто лишить прихода. Достаточно пригрозить: 'Мы с громадой меняем конфессию' (то есть переходим из одного патриархата в другой). Церковное руководство придет в ужас. Что может быть хуже и постыдней, чем отдать приход конкуренту? Так что диссиденты от церкви, похоже, уже освоили элементарные боевые приемы - глядишь, и отстоят церковь. МНЕНИЯ Пресс-секретарь предстоятеля Украинской православной церкви Московского патриархата Георгий Коваленко: - Все разговоры о симонии - о так называемой коррупции в нашей церкви - не более чем сотрясание воздуха. Пересудов много, а доказательств мало. У нас нет в церкви ни милиции, ни налоговой. Что касается запрета на дорогие подарки, то в советских автобусах была табличка: 'Совесть - лучший контролер'. Если нет внутреннего контроля, то никакие указы не будут иметь силы. Глава информационного управления УПЦ Киевского патриархата отец Евстратий Зоря: - В Церковный суд были обращения по поводу симонии. В том числе и от священников из Ровно. Но разбирательство показало, что их обвинения не имеют оснований. Что касается того, на каких автомобилях ездят епископы, то эта тема уже порядком надоела. Когда вы говорите о 'Мерседесах', мы вспоминаем о революции 1917 года. Тогда имущество церкви забрали и отдали бедным, и что - меньше стало бедных? КСТАТИ За чей счет живет духовенство Италия Финансами духовенства занимается специальный церковный фонд Fondo clero. Он выплачивает пенсию священникам и зарплаты. Минимальная ставка в пересчете на наши деньги - 9554 гривны. Максимальная - 14 888 гривен (средняя зарплата в Италии в 2012 году равнялась 24 тысячам гривен). Деньги на жалование священникам поступают в виде налогов. Это специальный церковный налог - он составляет 8 процентов сверх подоходного. Платить или нет - дело добровольное. Если платишь - молодец, а если не платишь - сгоришь в аду со всеми потрохами. Бельгия Зарплату платит государство. В зависимости от сана святые отцы в пересчете на наши деньги получают от 17 тысяч до 50 тысяч гривен. Притом средняя зарплата в Бельгии за 2012 году составляла 18-20 тысяч гривен. Россия РПЦ зарабатывает на пожертвованиях, но это всего 10-15 процентов от общих доходов. Остальные деньги приносит бизнес. Церковь - юридическое лицо. Инвестируют в РПЦ имеет не только свой свечной заводик, но и еще несколько других, в том числе по производству минеральной воды. Полученные от бизнеса деньги тратятся на восстановление храмов. А вот зарплата священников зависит лишь от доходности его прихода. В деревне эти суммы по российским меркам смехотворны - порядка 1-2 тысяч гривен, а вот в Москве настоятель храма получает от 5 тысяч гривен. Средняя зарплата в России за 2012 год составляла 6-7 тысяч гривен. Украина Православные церкви Украины своего бизнеса не имеют. Наши церкви находятся в прямой конкуренции между собой и боятся 'оппоненту' дать повод для пересудов. В целом финансовая система церкви весьма туманна. Официально храм живет за счет трех финансовых вливаний: доход от продажи свечей, пожертвования - так называемый 'кружечный сбор' - и плата за требы. Священник ведет бухгалтерию (правда, вписать плату за отпевание или не вписать - дело сугубо добровольное, проверить невозможно). Подбив итоги, десятину отсылает в епархию, а та - в Киев. Из того что осталось, забирает себе половину, остальное - на ремонт храма. Как велика эта 'половина' - большой вопрос. Официально от 800 до 2000 гривен (естественно, речь не идет о главных киевских храмах). |
8 квітня 2013
|
ЛЕГЕНДИ РІДНОГО КРАЮ Річка Погибна |
8 квітня 2013
|
НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ |
8 квітня 2013
|
Автор Черкаський край Не один рік ходив стежками відомого науковця Євген Білоусов, щоб написати про нього книгу. Значну її частину займає Звенигородський період життя вченого. Про себе визначний український учений, письменник, сходознавець, історик української мови й літератури, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР Агатангел Кримський, від дня народження якого нещодавно виповнився 141 рік, свого часу писав: „У мені немає й краплі української крові”. І це дійсно так, якщо взяти до уваги, що походив Кримський з давнього й знатного мусульманського роду. Але був він українцем, великим українцем. Вже по духу. Свідчення цьому — весь життєвий шлях цієї непересічної особистості тісно пов’язаний зі Звенигородкою, до якої переїхали батьки Агатангела Юхимовича з Володимира Волинського. І хоч після закінчення Звенигородського двокласного училища доля вела хлопця все далі й далі від отчого порога, він не раз повертався сюди. Саме звідси бере початок його праця „Звеногородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діялектичного”, над якою Агатангел Кримський працював майже сорок років. Саме тут, у Звенигородці, виходять з друку його літературні доробки, зокрема „Пальмове гілля” та „Повістки й екскізи з українського життя”. Й то був лише початок. Бо наукова і творча спадщина вченого-патріота нараховує понад тисячу робіт. З під його пера вийшли дослідження з історії української мови і літератури, фольклору, етнографії, зокрема двотомник „Українська граматика”, видана в 1907-1908 роках. Потім, значно пізніше будуть „Нариси з історії української мови”. Він — автор численних праць з історії та культури арабських країн, семітології, ісламу. Це, передусім, «Історія мусульманства», «Історія арабів і арабської літератури», «Історія Персії та її письменства», «Історія Туреччини та її письменства», які досить високо цінуються й сьогодні. Кримському належать також численні художні переклади Антари, Омара Хаяма, Сааді Хофіза, Фірдуосі та багатьох інших, у тому числі й західноєвпрпейських поетів. Після встановлення у 1917 році української державності, він — один з організаторів Української академії наук, а в 1921-1931 роках очолює Інститут сходознавства у Києві. Тож і не дивно, що ім’я видатного вченого, як і його праці, широко відомі в науковому світі. Дивує інше: до недавнього часу для нього не знайшлося місця ні в історичній, ні в художній літературі, хоча біографія Агатангела Кримського, його подальший страдницький шлях, який завершився в одній з тюрем Кустанаю, що в Казахстані, — то достойна тема й для маститих літераторів. І можна лише тішитися тим, що нині маємо нарешті таку книгу: у сімферопільському видавництві „Таврида” вийшла друком художньо-документальна повість „Агатангел Кримський — учений та письменник”. Її автор — відомий кримський письменник Євген Білоусов працював над книгою не один рік. А починав він саме зі Звенигородки, де, збираючи матеріали про свого героя, не проминув зустрітися й із місцевими бібліотекарями, в спілкуванні з якими і з’явилася ідея організувати для читачів дитячої бібліотеки конкурс малюнків про життя і творчість Агатангела Кримського, розповівши попередньо про його дитячі й шкільні роки. Потому з таких от „вузьких рамок” конкурс переріс у всеукраїнський. І малюнки переможців конкурсу, досить вдалі, до речі, ввійшли до книги. Та побував Євген Васильович не лише на Звенигородщині. Мандруючи стежками Кримського, він по крупинці збирав матеріали про нього і в Бахчисараї, Сімферополі, Володимирі-Волинському, Острозі, Рівному, Ялті та в інших містах України. І невтомні пошуки письменника увінчалися успіхом — окрім усього іншого, йому вдалося відшукати чимало цінних документів та фотографій, які теж увійшли до повісті й, органічно доповнюючи оповідь, роблять видання ще змістовнішим і читабельнішим. А нові, маловідомі факти життя вченого-патріота, вміло введені фрагменти ряду офіційних документів наочно засвідчують багатогранність особистості Агатангела Кримського. Феофан БІЛЕЦЬКИЙ |
7 квітня 2013
|
З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ КНИГИ ЮХИМА КРИМСЬКОГО - БАТЬКА АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО 29810. КРЫМСКИЙ Е.С. Арифметические задачи в карточках для начальных |
7 квітня 2013
|
Цікаві книги Ангеліна Мицик і її «Помічне зілля» Ніколи не забуду як у далекому 1973 році навесні викладач ботаніки Ангеліна Сергіївна Мицик влаштувала «живий гербарій» у коридорі Звенигородського сільськогосподарського технікуму. У хімічних скляночках з водою демонструвались весняні ранньоквітуючі рослини. Біля кожного виду етикетка із зазначенням української та латинської назв. Це було щось динамічне і неймовірне… Закінчивши проиродничий факультет Черкаського педінституту щось подібне я влаштував для своїх п’ятикласників у Ватутінській середній школі у 1995 році, наслідуючи Ангеліну Сергіївну. Такого знавця місцевої флори Шнвченкового краю я більше не знаю. Книга А.С.Мицик «Помічне зілля» (К., 2010. – 176 с.) – енциклопедія про зелені скарби Шевченкового краю – лікарські рослини, рідкісні і зникаючі види флори, їх охорону і використання в народній медицині, а перелік рослин, які можна зустріти на теренах Звенигородщини включає більше 1000 таксонів і є своєрідним тестом на знання флори Черкащини. «Зілля у звичаях» – один із розділів цікавої книги: зеленотрав’я – у піснях, переказах, віршах; «Зільник душі» – поезія А.С.Мицик, яка нікого не залишить байбужим… Григорій Господаренко, доктор сільськогосподарських наук, професор кафедри агрохімії і ґрунтознавства Уманського національного університету садівництва, колишній студент Ангеліни Сергіївни, у післямові «Фаховість і творчість» пише: «Сподіваюся, що читачі, як і я, почерпнуть із цієї книжки знання про лікування рослинами, щиру любов до краю, до квітучої природи». Нових книг, здоров’я Вам, Ангеліно Cергіївно . З роси і води! Валерій Бурій |
7 квітня 2013
ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД ЗВЕНИГОРОДЩИНИМІСЬКІ ПАРКИ ЗВЕНИГОРОДКИПАРК ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Цей парк знаходиться на східній околиці Звенигородки. Площа – 4,5 га. Заповідний об’єкт – державний парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення. Створено рішенням облвиконкомуЧеркаської області від 27.06.1972 року №367. У парку колекція дерев і чагарників; закладений у 1964 році за ініціативою викладачів Звенигородського сільськогосподарського технікуму А.Т. Кучера, І.В. Лавренюка, директора І.С. Сисуненка, громадськості та рішенням обласної, районної й міської рад на відзнаку 150-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка було закладено дендрологічний парк. До цієї роботи було залучено 11 лісгоспів Черкащини. Золотоніський лісгосп виготовив із лози 150 корзин, а в інших лісгоспах викопали із землею без порушення кореневої системи по 15 дубків висотою від 1,5 до 2 метрів. Основні роботи в парку виконували студенти Звенигородського сільськогосподарського технікуму, учні середніх шкіл. Робітники будівельної організації за допомогою техніки викопали півтори сотні посадкових місць по периметру дендропарку. Було посаджено 150 дубків. Роботою керували М.І Шукалов, С.Л.Неділя, М.Л. Євтушенко, М.П. Романевіч та інші. 26.07. 2011 року нами проведено інвентаризацію дендрофлори і виявлено превалюючі види і форми дерев і кущів: · дуб черешчатий · клен гостролистий · клен польовий · клен татарський · клен ясенелистий · в’яз гладенький · береза бородавчаста · липа серце листа · ясен звичайний · робінія несправжньоакація (біла акація) · яблуня · верба біла форма плакуча · тополя біла · тополя пірамідальна · таволга верболиста · граб · горобина звичайна · гіркокаштан кінський · горіх волоський · черемха звичайна · ялина європейська · сосна звичайна · крушина ламка · біота східна та ін. Свого часу на території парку було висаджено близько 80 видів і форм дерев і кущів… ПАРК «ПЕРЕМОГА» Площа парку – 2 га. Заповідний об’єкт – державний парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення. Створено рішенням облвиконкому Черкаської області від 27.06.1972 року №367. У парку колекція цінних дерев і кущів і він є чудовим місцем відпочинку. 26.07.2011 року нами проведено інвентаризацію дендрофлори і виявлено такі превалюючи види і форми дерев і кущів: · клен гостролистий · каштан кінський · ясен звичайний · липа серце листа · береза бородавчаста · ялина європейська · верба біла форма плакуча · туя західна · робінія несправжньоакація (біла акація) · горобина звичайна форма плакуча · верба карликова форма кучерява · ялина колюча блакитна · бузок звичайний · дуб червоний · шовковиця чорна · ялівець віргінський · чубушник (жасмин садовий) · троянда · самшит вічнозелений бархат амурський та ін. *** У дворі адмінбудинку міськради (колишній райком. компартії ) росте 1 екземпляр магнолії (дерево-екзот)… ЛІТЕРАТУРА 1. Заповідні об’єкти Черкаської області / Уклад. В.М. Сидоренко. – Черкаси, 1976. – С.28. 2. Звенигородка від сивої давнини до сьогодення: краєзнавч. екскурс / авт.-упоряд. Г.А. Сорока. – Звенигородка, 2011. – С.4. 3. Мороз П.І. Природа Шевченківського краю / П.І. Мороз, І.С. Косенко. – Умань, 2006. – С.308. 4. Мороз П.І. Природа Черкащини / П.І. Мороз, І.С. Косенко, В.Л. Лукянець, О.К. Мороз. – Миколаїв-О., 1996. – С.354-355. 5. Природно-заповідний фонд Черкаської області / Уклад. Т.Ф. Коноваленко, О.С. Барило, І.М. Карастан. – Черкаси, 2006. – С.29; 32. 6. Реєстр заповідних об’єктів Черкаської області / Уклад. В.М. Сидоренко. – Черкаси, 1982. – С.44-45. 7. Реєстр територій та об’єктів природно-заповідного фонду Черкаської області. – Черкаси, 1991. – С.16. Підготував Валерій БУРІЙ, м. Ватутіне |
6 квітня 2013
ВАСИЛЬ БОФОНОВ: «МОЇ ВІРШІ – ЦЕ МІЙ БІЛЬ, ЦЕ СПОВІДЬ…»Василь Васильович Бофонов народився 1942 року на моїй рідній Катеринопільщині у селі Кайтанівці, в «Кайтанах», як називала цю осаду в одній із своїх новел талановита письменниця Марія Галич. Закінчив місцеву школу, згодом - Лукоянівське педагогічне училище Горьківської області, спецкурс ВПШ з журналістики, Черкаський педагогічний інститут. У поетичному доробку літератора більше 300 віршів. Майже половина з них надрукована в періодиці, поетичній антології «Рідне місто моє: Ватутіне літературне» (Черкаси, 1997. – С.6; 18 – 22). В.В. Бофонов працював учителем російської мови і літератури, образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі №1 м. Ватутіного, мав вісім років журналістського стажу, а ще трудився на посаді заступника завідуючого районним відділом освіти, директором школи… Писав російською та українською мовами. Захоплювався японською лірикою. Підготував збірку поезій «Мої тисяча «хокку», яку на превеликий жаль так і не встиг опублікувати… Мене особисто дуже схвилювали і розчулили рядки з його вірша «Ніжна ластівко, мамо моя»: Пам’ятаю тебе з перших кроків, Ти для мене, як спів солов’я. Над тобою летять твої роки, Ніжна ластівко, мамо моя. Ти навчила мене бути вірним, Бути мужнім, стійким у житті. Ти, як зірка в жіночім сузір’ї, Світиш всюди в моїм майбутті. Зігрівала в дощі, в хуртовину, Джерелом була в сотні далеких доріг, В кожнім дні я і в кожну годину Теплий подих в душі твій беріг. А хіба не є актуальними і сьогодні рядки з поезії «Не надійтесь, не поїду…»: Що це сталось, Боже мій? Що тепер робити? Як знешкодити розбій? Як нам далі жити? Мабуть, треба запрягать Кожного до справи, Не торгувать – вироблять Товар для держави. Будем мати ми товар, Будем гроші мати, Будем гривні ми свої У руках тримати. А якщо споживача Грішми забезпечить, Економіка зросте І розправить плечі. Будем своє продавать, Буде що купляти І пенсії піднімать Й бюджет поповняти. Якщо втіляться в життя, І не для проформи, Дійсно в дію і в буття Нинішні реформи. Отоді мої поля, Мій край заквітує. Нас побачить вся Земля, Нас і Бог почує. А ці рядки – гімн коханню: Люди, бережіть, прошу, своїх коханих, Як весну, як сонце, як життя. Почуття свої, якщо вони ще ранні, Бережіть, як світле майбуття. («Біла казка»). Валерій БУРІЙ |
6 квітня 2013
|
Лауреатом обласної премії імені Василя Симоненка за 2011 рік було визнано черкаського поета Леоніда Даценка за книгу віршів «І янгол з автоматом на плечі». В нову книгу поезій увійшли твори, написані протягом останніх двох років. 55 сторінок – 50 чудових поезій. Автор визначає свою поетичну збірку, як «захалявна книжка українця». Адже у віршах Л. Даценка кожен читач може знайти наснагу для боротьби за українські цінності. Поет переконаний, що в наш час, коли «із України виганяють Україну», українці повинні єднатись, щоб перемогти новітню орду. Свою упевненість у цій перемозі через поетичне слово автор хоче перелити в душу кожного українця. Леонід Миколайович Даценко – поет, журналіст, громадсько-політичниий діяч. Народився 28 липня 1963 року на Житомирщині. Закінчив із відзнакою філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка в 1985 році. З 1990 року – шеф-редактор газети «Дзвін». Автор поетичних збірок «Український лев» (2009) та «І стегна підпливуть, як дві форелі…» (2007). Член Національної спілки письменників України, заступник голови Черкаської обласної організації НСПУ. Особисто мені співзвучні такі рядки: Кургани древні, змієві вали Й могили предків розорали.. А що взамін? («Із України виганяють Україну…») Віват добі дебілів і дебілок, В яких душа не вилізла з печер! («В епоху інтернету і мобілок…») Й продажні ЗМІї заволали теж, - Яке ж то щастя людям привалило! І лізуть вже вилизувать без мила, І возвеличувать без міри і без меж! («Новий прийшов месійка і герой») Вся Україна, як велика божевільня, Де вільним духом місця вже нема! («Страшні видіння, в серці безнадія…») Я б так хотів, щоб москалі прийшли І наших яничарів научили любить їх родіну… Щоб з них тягнули жили, як з мого діда в 37-ім. («Я б так хотів…») Валерій БУРІЙ Фото Л. Даценка в Інтернеті |
6 квітня 2013
|
| Закрити |
