Сергій Фрецюк

http://chervonivskal... style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53);'>Йде до нас святий Миколай.

Хто не знає про святого Миколая?  Знає про нього кожен малий та старий  . Щороку приходить він у кожну хату з миром і дарунками. Для маленьких стає чарівною казкою, коли невидимо з’являється вночі і кладе під подушку такі бажані гостинці. Виростають діти -  і добра казка зникає, а Миколай залишається.

 Це дійство  стає  для нас святом Милосердя, святом Доброти, Прощення, Любові до ближніх.

Саме таку доброчинну акцію під назвою «Йде до нас святий Миколай» провела недільна школа сіл Каришкова та Червоного, керівником якої є настоятель ієрей Катеринчак Володимир.

 Після закінчення ранкової служби в Свято- Дмитрівській церкві с. Каришкова прихожани були

 зачаровані появою Святого Миколая, який привітав присутніх.

Потім було дійство в місцевій школі.

Учасники відгадували загадки, вікторини, розповідали вірші та казки.

Далі дорога привела нас до Червонівського дитячого садка «Бджілка», де малюки з натхненням демонстрували свої театральні та вокальні здібності, а ще спішили взятися рукою за чарівну палку Миколая, загадуючи бажання.

Не забув винуватець торжества і про Копайгородський соціальний центр «Милосердя», мешканцям якого були приготовлені солодкі подарунки.

А гарний настрій та безліч емоцій забезпечили нам  казкове дійство і  привітання з новорічно-різдвяними святами а також пісні про Миколая.

Зі святами Вас!

http://2.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://2.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://2.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://2.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://4.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://4.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://4.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://4.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://2.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://2.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://3.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://3.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://2.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://2.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://3.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://3.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://1.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://1.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://4.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://4.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://3.bp.blogspot... imageanchor='1' style='text-decoration: none; color: rgb(159, 53, 53); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://3.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

http://1.bp.blogspot... imageanchor='1' style='color: rgb(255, 54, 71); margin-left: 1em; margin-right: 1em;'>http://1.bp.blogspot... width='320' style='border: none; position: relative;'>

Сергій Фрецюк

     Одного разу завітав до нашої бібліотеки Ростислав Леонідович Подолинний. Розговорилися. Згадали про Велику Вітчизняну. «У нашій сім’ї- говорить- зберігаються листи мого дядька Подолинного Ростислава Мефодійовича, які він писав нам з фронтів Великої Вітчизняної». Я попросив дозволу надрукувати ці листи…

     Ростислав Мефодійович народився у 1924 році, українець, селянин. Мобілізований в квітні 1944, коли йому було всього двадцять. Закінчив курси санітарів. Жахлива смерть у вересні 1944-го обірвала молоде життя. Загинув він біля міста Малий Ярославець.

             Здравствуйте, тато, мама, Льоня і бабушки!

      Сьогодні, 13 квітня, ми прибули в Кам’янець Подільський. По дорозі ми зупинялися в селах і там харчувалися в хазяїв. Рано і ввечері їли картошку і суп. Літаки ще ні разу нас не тривожили. Доставились в Кам’янець благополучно. В мене ще осталось півтори буханки хліба і добрий кусок сала. В одному колгоспі взяли багато цибулі. Тут видають по пів кілограма хліба і суп. Подробиць пока не знаю, бо щойно  прийшли до міста. Дядя Мойсей знаходиться в штрафному батальоні, казав один каришківський. Розформують нас через 5-7 днів. Куди пішлють не знаю. З наших людей тут знаходяться багато дядьків і хлопців: Цаплюк Міша, Фурман Міша, Заставний Дмитро, Чорній П. і багато інших.

Мар’ян-командир взводу. Тим, що тут знаходяться кілька днів, видають деякі продукти. Пока що хорошо. Дорога була легка. Німецьких машин в Бару і по дорозі в Кам’янець багато. Передайте привіт Мельникові С. К. і всій родині. Цаплюк М. і П. передають привіт. Залишайтесь здорові.

                    13 квітня 1944 року.

      Я живий, здоровий, чого і вам бажаю. Знаходжусь я на одному місці. Ходимо на заняття. Обід варимо на дворі. Є у нас картопля, горох та інші продукти. Живеться поки що нічого. Є 1,5 буханки хліба, сало, може будуть давати колись казьонні харчі. Сьогодні нам показували театр , там був симфонічний концерт. Було дуже красиво. За розформіровку ще нічого не чути. Дядя Мойсей є тут, але я його ще не бачив. Більше нема що писати, другим разом напишу більше. Мундирів ще не видали. По дорогах дуже багацько німецьких машин. Моя адреса: 28846, М, Польова пошта.

Кам’янець- паршиве місто, Жмеринка краще. Не переживайте,я додому скоро вернусь.

                      16.4.1944 року.

    Здравствуйте, дорогі батьки, Льоня і бабусі. До вас я написав уже два листи, але не знаю чи ви їх получили. Один передав романківською жінкою, другий поштою. Коли получите цей лист, відписувати не треба, бо я не знаю де буду завтра, як приїдем на місце, я пришлю адресу. Нам видали хліб, цукор та інше. Сьогодні прийняли присягу. Хворих залишають тут.

Я-здоровий і духом не падаю. Нас ще не обмундирували, але в мене все ціле-чоботи, кафтан… Харчі є, видавали і будуть видавати. Все буде хорошо. Залишайтеся здорові.

                   16.4.1944 року.

Я написав вам вже три листи. Поки що ми в Кам’янці але скоро  виходимо звідси. Говорять що в Проскурів або на Чернівці. Я живий, здоровий. Маю хліб, коржики і сухарі дала мені одна жінка. Ту ще не було ні одного німецького літака. Дядя Мойсей знаходиться в штрафній роті. Тут всі Грабівські хлопці. Випийте за мене велику чарку горілки. Тут все хорошо. Передаю Сандлером. Допобачення.

                   25.4.1944 року.

Я живий здоровий і вам бажаю здоров’я. За цей період ми пройшли багато. В кожнім селі нас розселяли по квартирам.

Хазяйці давали наказ варити вечерю. В Кам’янці нам дали муку, горох, маргарин, цукор та сіль. Пока їсти ще маєм що. Ходимо з села в село і на квартирі вечераєм, снідаєм, обідаєм.

Від фронту ми ще далеко. В цім селі стоїмо вже три дні. Як заявив командир в мене порчені очі і в стройову не візьмуть.

Завтра нам знов будуть видавати продукти: маргарин, хліб, макарони і т. д. Самольотів так не бачили ні разу. Дністер переходили два рази. Зупинились на цім боці. Мар’ян є моїм начальником. Допобачення. Скоро побачимось. Передайте привіт Мельникові.

                    29 квітня 1944 року.

Я в західній Україні, в 70 км. від Кам’янця. 27 квітня нам видали хорошу новеньку форму: штани, сорочку, пілотку, баклажку. Скоро видадуть шинель, палатку та інше. Я залишаюся в своїх чоботях. Нас розформірували, молодих-окремо, тих що були в полоні-окремо. Будемо танкістами. Я напевно піду на комісію з очима. В Буковині люди живуть добре. В Польщі тоже живуть добре, але не всі. Їх трохи німці пограбували. Листів ваших ще не получав. Поки що стоїмо по селах, варимо собі вечерю й сніданок. Но далі будуть годувати краще. Гвардійцям дають хороший пайок. Бувайте здорові.

                   7 травня 1944 року.

      Я живий,здоровий і вам бажаю здоров’я. Нам тут добре, обідати, снідати і вечеряти ходимо до кухні, видають: хліб, цукор,маргарин,махорку. Два рази на тиждень ходимо в кіно. Я вже бачив два кінофільми: «Щорс» та американський фільм. Два рази ходили в баню, добре вимились. Всім привіт.

                        8 травня 1944 р.

      Учора я одержав вашого листа за 28/VII, за що дуже дякую. Зі мною нічого не трапилося, тільки Керніцького Антона легко царапнув один бамбула при необережнім поводженні зі зброєю. Годують нас добре. Живем культурно, читаємо газети, дивимось кіно, яке приїздить до нас один раз у п’ять днів. Напишіть як ви, чи працює в селі школа, хто є вчителем… Я повернуся додому і поїду куди-небудь вчитися.

 У взводі я є відмінником бойової і політичної підготовки, стою на першім місці. Допобачення. Привіт- усім.

                    15 травня 1944 року.

Здравствуйте…

Перш за все я напишу що я живий, здоровий і вам бажаю здоров’я, бо це для вас найголовніше. Зі мною    знаходяться з нашого села декілька хлопців: Яцко Іван, Коваль, Крижановский, Мацько та інші. Пока нам хорошо, в бою ще не були. Допобачення. Передавайте привіт Мельникові та іншим.

                 16 травня 1944 року.

… Ваших листів я ще не получав, і не знаю що робиться дома. Тут я пройшов маленькі курси санітарів і буду працювати санітаром. З хлопцями нашого села мене розлучили. Залишилося всього десять: Коваль С. Крижановский, Яцков Іван, Мацько та інші. Нас розформірували. Одних забрали в піхоту, а нас – у гвардію. Ті напевне уже приймають участь в бою. Получаємо газети слухаємо інформацію. Поти німців уже виступила Англія і Америка. Так що німцям скоро капут. Я ходив до лікаря з очима і був на комісії, де мене признали «годним к строевой службе в очках». Що буде далі напишу. Передайте привіт Мельникові якщо він є дома.

              20 травня 1944 року.

… Обмундирування нам видали уже давно. Усе своє я віддав одному полякові, бо воно мені стало не потрібне,  нам видали нове: теплий піджак «бушлат», штани верхні, сорочку верхню, пару теплої білизни, дві парі онучів, пілотку та все інше необхідне. Харчуємось від похідної кухні. Щодня ходимо на заняття. Я ходжу на санітарні курси. Часом ходимо в кіно. Бувайте здорові.

               21. 05. 1944 року.

… Почуваю себе хорошо за весь час ні разу не хворів. Знаходжусь на старому місці з старими хлопцями. Один Кулаковський Янко «не стройовий» і від нас, напевне, піде додому, але він живе трохи окремо і ми його не бачили. Заставного Дм. , Цаплюка М. і Чорнія П. я мельком бачив і то вночі, так що не встиг і поговорити. З Іваном Соломіїним я ніде не зустрічався. Він пішов в окремій партії з дому. Папу напевне відпустили додому, у нас всіх не стройових і вище 47 – ми пускають, а з середньою освітою – то вище 40 років. Взагалі у нас звертають велику увагу на освіту. Скоро закінчиться війна і я піду вчитися. Спасибі Льоні що написав кілька слів. Льоня сліди за хазяйством, хорошо доглядай пасіки. Скоро доб’єм німців і приїдемо всі додому, щоб все було на місці. Тут у нас все хорошо, недавно приїжджали артисти…

             29. 05. 44 року.

… Живеться нам тут хорошо. Щотижня ходимо у баню і в кіно. Годують тоже добре. Коли б получити від вас листа хоча б коротенького. Погода у нас встановилася, зараз хороша, а раніше цілий тиждень лив дощ…

           4 червня 1944 року.

… В мене тут нічого нового нема. Пишу коротко бо нема часу – ходжу на заняття: санітарні і такі. Передайте Мельникові як він є дома привіт і скажіть, що скоро послухаємо радіо в купі і вип’ємо здорову чарку.

           24. 06. 44 року.

… Учора 23. 6. я получив від вас два листи – один від Льоні і один від мами, за що я дуже дякую… Льоня написав що вчиться стріляти з гвинтівки. Льоня, вчися влучно стріляти, коли виростеш будеш снайпером. Тих газет що у мене є старі не рвіть, хай стоять, там є цікаві документи…

            1. 07. 44 року.

… Я від вас получив уже 5 листів. Сьогодні наші хлопці получили теж листи і я рішив і собі написати коротенького листа. Пишу вам уже з зовсім другого місця, куди ми переїхали, сюди пошта ходить так само хорошо. Передайте привіт Мельникові…

           4. 07. 44 року.

… Відколи я в армії  ще ні разу не  хворів і зараз почуваю себе добре. Я працював тимчасово писарем, а зараз працюю санітаром. Очків мені ще не привезли, хоч лікар виписав їх і я подав вже рецепт. Наша армія побідоносно іде в перед. В скорім часі розгромимо фашизм і я поїду вчитись куди схочу. Привіт всій родині.

      5. 07. 44 року.

… Дуже мене потішив лист від Льоні, де він описує цікаві подробиці. Льоня пиши частіше як там пасіка, чи гнав папа мед, як ти господарюєш. Пишіть від яких хлопців є листи з армії, де Попіль, чи нема звістки від Козяра, Олійника та інших. Мама питає чи не можна прислати посилку. Мені ніяких посилок не треба я тут не голодний, а гроші в мене є ще ті що з дому.

          5. 07. 1944 року. Мельнику С. К.:

         Здрастуйте, дорогий друже! Шлю Вам з Західної палкий червоноармійський привіт. Листа я Вашого одержав і дуже дякую, що ви мене не забули. Я часто згадую минулі часи і сподіваюсь, що скоро після розгрому фашистських банд знову зустрінемось з вами і посидимо десь у лісі за доброю банькою горілки. Живемо ми тут культурно: читаємо газети і журнали, раз у тиждень дивимось кіно, а часом до нас приїжджає цирк. Я рахуюсь санітаром. Дуже радий, що ви залишились працювати в МТС і ремонтуєте для нас машини. Ви вже напевне налаштували у себе радіо і слухаєте останні новини. Колись їх послухаємо разом і згадаємо минулі часи. Передавайте привіт всім рідним. Пишіть частіше!

              10.05.1944.

    …Дуже радий, що хазяйство у вас держиться в порядку. Я так і знав, що карти, які я ховав пригодяться. І тепер у нашій школі є і карти і глобус і мікроскоп і багато такого, чого немає в інших школах.

    Не знаю, хто це написав про мене, Коваля і Крижановского таку чепуху , бо вони обидва, Міша Дерев’янко, Іван Яцко, Сашка Яцко  і я навіть ніхто не поранений, і  нічого такого не трапилось.

                         15.07.1944.

     Напишу про те, що хтось пише, що ніби-то я поранений, чи то мені повибивало очі. До Міші Дерев’янко з дому написали що це пише Мар’ян. Чорт його знає, звідки він вицарапав такі новини, бо ми з ним розійшлися зо два місяці тому, він пішов на фронт. Я здоровий і прекрасно себе почуваю, а Мар’ян дурним був і дурним є. Учора получив ваші 50 крб. за них дякую. Тут уже теж достигли ягоди і я їх хорошо наївся. Льоня молодець, що навчився стріляти з вінтовки. Льоня! У хліві без дверей, на право, у самім углу в пляшці я закопав патрони. Добудь і учись влучно стріляти, щоб як виростеш був снайпером. Я получив звання гвардійця, хоч ще його не заслужив…

                      22. 07. 1944.

Я тепер буду писати рідко, бо дуже мало випадає вільного часу і ви будете вибачати. У нас ще пока все в порядку, всі хлопці що є зі мною тоже живі і здорові, тільки Сашка Яцко легко поранений в ногу. Ви за мене не беспокойтеся, ми скоро розгромимо фашистів і я вернуся додому цілий і неушкоджений. Коли буду мати вільний час напишу більше. Привіт усій родині та рідним.

      Здравствуйте батьки Ростислава Подолинного.

Ви написали начальнику штаба частини, щоб повідомив вам де ваш син Ростислав. Я вам про нього коротенько опишу, так як я того дня з ним був коли його не стало. Це було так: в боях за місто Ярослав нам прийшлося бути трішки, як говорять, в скрутному положенні. Ми з ним ішли разом, але я залишився перев’язувати пораненого, а він пішов вперед. Тоді ж його не стало, де він дівся я не знаю. До Ярослава ми з ним були удвох. Я побачив лист Ваш, що він стоїть кілька днів на столі, коротенько відповів про те що знаю про нього.

З повагою Михайлов М. А.

                      25.12.44 р.

Вашого листа я отримав, де ви мене запитуєте про те, що вам написав командир частини, що Ростик направлений до шпиталю. Я перед Вами не буду нічого скривати і крім того Ви самі знаєте, що коли б він був поранений, чи в крайньому випадку помер у лікарні, то вас обов’язково б попередили. Крім того у нас зараз нове начальство, яке навіть не було тоді з нами в бою, а старий командир пішов в наркомзем. В нас така поговірка: «На фронті більшість потрапляє по двох дорогах, або в наркомздрав, або в наркомзем». Я роблю по спеціальності санінструктором і тому то я його харашо знаю, ми з ним були в одній роті. З пошаною до вас Михайлов Микола Антонович.

Шановні батьки Подолинного. Вашого листа я получив в якому Ви мене запитуєте чи часом ваш син не попав в оточення, або в полон. Якого точно числа я вам не напишу, але приблизно 1 – 5 серпня ми попали в це діло всі. Я йому ще перед тим говорив, щоб бути вдвох, але коли получилося трішки непорозуміння, я не вгледів де він дівся. Мені прийшлося бути в цьому оточенні, переховувався я два дні, потім вийшов. Але коли я ще був в цій пастці, то підійшов до одних поляків,  запитав чи нема нікого в селі. Вони мені розказували що декілька десятків хлопців зустріла погана доля від проклятих ізвергів. Це сталось коли він возив поранених. Знаєте, Подолинна, що там спіткала не одного погана доля. Я теж ніколи не думав що виживу, тому що прокляті німаки були від мене в 5 – х метрах, а я лежав в житі. І все таки доля людини грає роль. Ось і все що я міг написати, я вам написав. До побачення.

Сергій Фрецюк

Незабутня зустріч.

Нещодавно до нас у бібліотеку зайшов молодий чоловік. Він протягнув мені паспорт.Читаю: «Грабовецький Володимир Миколайович». Познайомились. Виявляється це-правнук Івана Грабовецького, пана, який був власником села Грабівці (тепер Червоне) дуже багато років тому.

Судячи з історичних джерел рід Грабовецьких є древнім , українським з Франківщини.

        Цитуємо М.Грушевського книгу «Барське староство»:

«Грабовцы от м. Копайгорода в 7 верстах и от такой же ж.д. станции по Новоселецкой линии в 12 верстах. Село расположено на покатости, в местности здоровой, с суглинистой почвою. В  исторических документах оно упоминаетсятв перечне сел. 1599г. и принанадлежало  Ивану Грабовецкому, который получил его от Замойского.

     Подальша доля самого Івана Грабовецького нажаль невідома.  А його син, дід Володимира Миколайовича, був сотником в Краковському воєводстві. Похоронений він у с.Красилівка Ставищанського району Київської області.

В 'Археологической карте Подольской губернии' Ю.Й. Сіцінського (1901 р.) є теж згадка про село:

Могилевский уезд. Грабовцы. Въ 2 верст. отъ села по направленію къ с. Кацмазову городище. Помещено на высокомъ месте, на берегу рч. Гнилой. Длина городища 50, ??ирина 21, а окружность 150 саж. Форма овальная. Поверхность холмистая, частью распахивается. Съ с. и з. сохранился валъ, окружав??ій городище, длиною въ 80 саж., ??ириною въ некоторыхъ местахъ до 12 саж. Городище повреждено рч. Гнилой. (текст документу збережено)

   Володимир Миколайович Грабовецький є власником і працює директором одного з деревопереробних підприємств Києва.

    Він дав мені номер телефону свого родича- ректора Лвівського університету Грабовецького Володимира Васильовича, який знає багато цікавих історичних моментів.

    Ми поїхали на шикарному Лексусі до нинішнього приміщення школи- маєтку пана Грабовецького. «Добре,-каже- що в ньому навчалися діти, а не зробили стайню..»

Я показав дерева, які залишися з панського парку. Це- Гледичія (лат. Gleditsia) — рід дерев сімейства Бобові, що  походить із Північної Америки, Азії та Африки.

Рід названий в честь Готтліба Гледича (нем. Johann Gottlieb Gleditsch, 1714—1786), німецького лікаря і ботаніка, директора Берлінского ботанічного саду.

Що цікаво, що наша вчителька Щур Оксана Степанівна змогла виростити молоду гледичію з насіння, яку разом з учнями місцевої школи посадили поруч.

Цікава історія дерену, посадженого панною. Більше 60 років тому у нього влучила блискавка, яка розколого його навпіл. І з маленької гілочки, що залишилась на стовбурі зараз красується здоровий кущ.

Ця пані,  за легендою, закопала по чотирьом кінцям села  обереги для того щоб його оминали стихійні лиха. І справді коли на каришківському полі усе побив град, то Червоне він обминув, були також й іншіи цікаві випадки.

За приміщенням школи ростуть старезні липи, тут стояла бесідка і кожного ранку пани Грабовецькі в ній пили каву.

    Потім Володимир Миколайович поїхав по справах у Вінницю а далі у Польщу, але обіцяв обов’язково зі всією родиною повернутися. Він подякував односельчанам за те, що бережуть пам’ять про Івана Грабовецького, свого прадіда,  колишнього власника нашого села.

Сергій Фрецюк

                     Урок народознавства у сільській бібліотеці.

                В нашій книгозбірні працює краєзнавчий куточок , де  зібрано односельчанами речі ужиткового мистецтва, колекцію  стародавньої вишивки, ткацтва, гончарства, картини , предмети повсякденного побуту односельчан. Нараховує виставка близько 200 експонатів.

               Саме тут сьогодні було проведено чудовий урок народознавства, де молодші школярі Червонівської ЗОШ 1-2 ст. побачили чим раніше  молотили  снопи,  дізналися, як побудована українська хата, чому піч у ній завжди знаходиться зліва від входу. Оксана Степанівна Щур розповіла про те,  що таке макітра та мисник, чим горщик відрізняється від глечика та багато іншого.

               Малюки з цікавістю розглядали колекцію вишитих та домотканих рушників тощо.

Сергій Фрецюк

І У НА ШІЙ КНИГОЗБІРНІ Є ІНТЕРНЕТ!                                                                                                                  Адже всесвітня павутина сьогодні - це реалія життя.  Тепер  кожен відвідуванашої бібліотеки  має безкоштовний доступ до Всесвітньої інформаційної мережі Інтернет.

Це стало  можливим завдяки особливій увазі директора ПАФ «Вікторія» Вовка Миколи Івановича.  Дякуючи йому ми отримали спонсорську допомогу- комплект комп’ютерної техніки- це системний блок, монітор та принтер. А   Каришківська сільська рада обіцяє надати  мешканцям села Червоне  безкоштовний доступ до мережі Інтернет.

Підключення  відбулося через національного CDMA оператора  Інтертелеком за рахунок бібліотекаря.

Можливість спілкування, навчання, різноманітна інформація, ігри – все тут є. Не залишаючи свого села, молодь може дізнатися про нові навчальні програми, зробити запит необхідної літератури, підручників, вчасно вийти на державний портал і оформитися для участі в тестуванні.

Доросл і теж  знайдуть відповідь на необхідні питання. Чекаємо на Вас.

Сергій Фрецюк

'Моє село з духм’яними садами'

Моє село з духм’яними садами,
Біля очей суха долоня мами…
Сорочка вишиванка і калина - 
Це сама найрідніша Україна.

Надвечір цвіркунів далеко чути…
В траву шовкову впасти і заснути.
Яка ж в землі рідненькій, друзі, сила,
Що, буцімто, ростуть у мене крила.

Садка ледь-ледь зелене шепотіння,
Мережива на сонці павутиння.
Рум’яний подих теплої хлібини - 
Це частка теж моєї України.

Крізь коси верб проміння сліпить очі,
Фіалок подих стелеться до ночі.
Рожевим поничем кущі увиті,
Подібного не бачив я у світі.

Над гаєм перша зірка засвітилась,
З дітьми лелека крилами укрилась.
А очі неба стали сині-сині,
Таке буває лиш на Україні.

***

'Верба похила над водою'

Верба похила над водою
Зелені коси розплела.
Я знову тихою ходою
Бреду до рідного села.

Місток. Човни і перші хати,
Стежина, граючись, веде.
Мені не треба поспішати,
Давно мене ніхто не жде.

Отут стояла наша хата,
Де верби стали молоді.
Мої маленькі ноженята
Тут часто бігали тоді…

Я тут родивсь. Оці тополі
Мене любили тут малим.
Я тут зростав на вільнім полі,
Зігрітий сонцем золотим.

Частенько тут блукав у житі,
Пташині слухав голоси.
Моєю мрією повиті,
Синіли там мої ліси.

Тут все моє. Мій гай замрійний,
І ця ріка, і ці сади.
І я, бурлака неспокійний,
Іще не раз прийду сюди.

Тут все моє. І тут я вдома,
Стежину кожну я впізнав,
Зростає радість, гасне втома,
Тут все моє. Я тут зростав.