|
Ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила.- А сила знову розцвіла. Щоб жить - ні в кого права не питаюсь. Щоб жить - я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Московіє! Мене ти пожирала, Як вішала моїх дочок, синів І як залізо, хліб та вугіль крала ... О, як твій дух осатанів! Ти думала - тобою весь з'їдаюсь?- Та подавившись падаєш в траву ... Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила!- А сила знову розцвіла. Сини мої, незламні українці, Я буду вас за подвиг прославлять,- Ідіть батькам на допомогу й жінці, Дітей з ярма спішите визволять! На слобожанських нивах, на подільських, На Чорнім морі - я прошу, молю!-. Вбивайте ворогів, злодюг кремлівських, Вбивайте без жалю! Нехай ще в ранах я - я не стидаюсь, Гляджу їх, мов пшеницю ярову. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Повстань! І з ран - нове життя заколоситься, Що з нього світ весь буде подивлять, Яка земля! Яке зерно! Росиця!- Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать! І я сію, крильми розгортаюсь, Своїх орлів скликаю кличу, зву ... Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Ще буде: неба чистої блакиті, Добробут в нас підніметься, як ртуть, Заблискотять косарки в житі, Заводи загудуть ... І я життям багатим розсвітаюсь, Пущу над сонцем хмарку, як брову ... Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила!- А сила знову розцвіла. Кремлівська гидь, тремти! Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову! Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Павло Тичина |
4 липня 2025
|
4 липня (за іншими даними, 5, чи 6 липня) 1941 році органи НКВС підірвали та скинули у води Дністра залізничні вагони, переповнені в’язнями. Два ешелони (14 вагонів - кожен з 50-70 арештантами). 14 вагонів облили пальним, підпалили та скинули із залізничного мосту. Береги Дністра тут дуже високі і круті - ніхто не вижив. У вагонах везли затриманих із Чортківської та Коломийської в’язниць. Це були переважно хлопці та дівчата з Буковини, Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини. Про частину знищених людиноненависницьким режимом буковинців нагадує одинокий хрест, встановлений на крутих схилах Дністра, поблизу залізничного моста в Заліщиках. На хресті, який «є пам’яттю в’язням, що загинули в липні 1941 року», напис: «катами НКВС змордовані, скинуті у два вантажні вагони і пущені з вокзалу на замінований міст. Внаслідок вибуху всі в’язні загинули у водах Дністра» У молдовському містечку Вадул-луй-Воде в братській могилі поховані люди, тіла яких принесло стрімку течію річки. Їх руки були зв'язані дротом. |
4 липня 2025
|
Транспорт мав доволі ексцентричний вигляд: три колеса з довгими спицями, рама зі спаяних металевих трубок, сидіння на двох — водій і пасажир, — і замість керма… румпель, як у човна. Серце машини — чотиритактний бензиновий двигун потужністю 0,9 кінських сил. Для порівняння: сучасний електрочайник споживає більше. Benz Patent-Motorwagen важив 263 кілограми, двигун — 96. Палива вистачило лише на 100 метрів: замість бака була звичайна пляшка з бензином. Він проїхав мало, але вже навіки увійшов в історію. Люди в Мангеймі дивились із подивом і, ймовірно, з острахом. Машина, що їде сама? Без коней? Небезпечно, протиприродно, захопливо! Газети рясніли заголовками: про «саморушний віз», який має майбутнє. Уже 1887 року Motorwagen показали на виставці в Парижі — і автомобільна епоха почалась офіційно. А в 1888-му дружина Карла, Берта Бенц, здійснила перший міжміський автопробіг — 106 км без дозволу чоловіка, бо вірила в цю машину більше, ніж він сам. Сьогодні оригінальний Motorwagen зберігається в музеї Mercedes-Benz, а ще три копії — у Дрездені, Відні та Парижі. І це не просто музейні експонати — це символ моменту, коли людство перестало залежати від коней і вперше, нехай на швидкості 16 км/год, але рушило назустріч майбутньому. |
4 липня 2025
|
Справа в тому, що російськомовні трампісти — і не має значення, чи є вони колишніми громадянами Росії, чи вихідцями з України — не мають жодного стосунку до самого Трампа або його команди. Їхнім завданням було поширення в українському інформаційному просторі саме російських, а не трампівських наративів, саме російського сподівання на Трампа як на політика, що допоможе Путіну поставити крапку в існуванні України й перейти до знищення інших колишніх радянських республік. Саме тому ці люди здебільшого не висловлювали власні погляди, а працювали за настановами своїх кураторів — або просто інтуїтивно їх відчували. Той самий Боровий починав зовсім не з вихваляння Трампа, а з цькування Порошенка і намагання сподобатися Зеленському — тоді, коли політичні шанси Трампа здавалися примарними. Чому? Бо в російському плані знищення України передбачено заборону національно-демократичних партій і дискредитацію політиків, які прийшли до влади після Майданів. І Боровий працював над реалізацією цього пункту з перших днів своєї присутності в українському інформаційному просторі. Любарський почав розповідати своїм слухачам про «нерішучість» і «некомпетентність» Байдена та про те, як його адміністрація «хоче здати Україну» ще тоді, коли мало хто уявляв можливість перемоги Трампа. І цей наратив, як і наративи інших російськомовних трампістів, увійшов в український інформаційний простір завдяки підтримці самих українців. Це була продумана інформаційна війна. Її елементи — зрівняння всіх вихідців з Росії, незалежно від їхніх політичних поглядів. І Боровий, і Латиніна отримували рівень легітимності, як і ті, хто підтримав українську позицію і закликав до збільшення допомоги нашій країні. Також — протиставлення вихідців з Росії вихідцям з України, які співчувають своїй державі й нібито тому не можуть помилятися в оцінці ситуації, особливо якщо вони живуть у США. У такий спосіб легітимізували російський наратив нашого майбутнього. Ці люди намагалися знищити тих, хто здатен ефективно протистояти пропаганді наших ворогів. І Боровий, і Латиніна, і Любарський, і Табах, і інші представники цієї дестабілізаційної групи запускали пропагандистські кампанії проти кожного, хто з ними не погоджувався. Особливо агресивно — проти мене після моєї розмови з Латиніною, яка продемонструвала її інтелектуальну нікчемність. Боровий неодноразово публічно звинувачував мене в тому, що я нібито висловлюю свою позицію за гроші Порошенка чи Демократичної партії США. Він робив це і в інтерв’ю українським журналістам. А блогер Любарський вів кампанію проти мене за участю своїх українських соратників, які захищали його політичні позиції. Мої цитати виривали з контексту, незначні факти перебільшувалися — аж до появи цих «фактів» у моїй біографії у Вікіпедії. Я, звісно, звик до таких нападок і вмію тримати удар. Але уявляю, скільки людей, зокрема в українській політиці, не могли не скоригувати свою позицію, бо сприймали погляди цієї групи як точку зору американської адміністрації, яка про них навіть не чула. У результаті маємо групу політиків і громадських діячів, які намагаються орієнтуватися на трампівську позицію — сподіваючись, що вона принесе їм політичні дивіденди. Тактика російськомовних трампістів, на жаль, частково спрацювала. Зараз багато хто з них продемонструє що думає насправді а деякі залишаться у вигляді приспаної агентури. Будуть готові навіть засуджувати Трампа. Але це не означає, що з ними не треба боротися й надалі. Ці люди ще здатні зробити багато зла для нашої країни і її виживання. |
3 липня 2025
|
"Громадянам України потрібно робити висновок тільки один — реально захищати свою державу, а не ховатися від ТЦК. Інакше прийде російське ТЦК, як це відбувається на тимчасово окупованих територіях". |
3 липня 2025
|
Композитор Олександр Білаш писав музику на вірші багатьох поетів, але поміж них поступово почали виділятися декілька улюблених. Ділові стосунки переростали у звичайну чоловічу та творчу дружбу. І це ще дужче зближувало митців. Це були Дмитро Павличко, Василь Юхимович, Борис Олійник та Михайло Ткач, дружба з яким тривала близько 30 років. У результаті Білашем були написані пісні «Сніг на зеленому листі», «Сину, качки летять», «Прилетіла ластівка», «Білі лебеді» і, звичайно ж, «Ясени», які народилися узимку 1963 року. Першим записав їх Олександр Таранець. У вірші «Ясени» поет укотре оспівує малу батьківщину, рідну буковинську землю. Її невід’ємна частина – кучеряві деревця за селом край дороги. Жовте листя, що падає з ясенів, ліричний герой порівнює зі своїми роками. От уже й перший сніг на його скронях, а дитинство продовжує приходити у сни. Воно мариться в образах ясенів. Михайло Ткач завжди вважав, що випадкові зустрічі зовсім не випадкові: « У 1960 році в потягу з Ялти до Києва познайомився з Олександром Білашем. Ми їхали в одному вагоні. Білаш повертався з кінозйомок, якраз написав «Впали роси на покоси» на вірш Дмитра Павличка до фільму «Роман і Франческа», а я повертався з відпочинку. Перший вірш вислав йому ще з москви (де навчався тоді на літературних курсах), і він написав музику. Перша наша спільна робота «Ой не ріж косу». Але через три роки після нашого знайомства Сашко зателефонував і просив терміново зайти до нього. Він посадив мене і на піаніно награв мелодію. Потім несподівано сказав: «Ось тобі аркуш паперу і олівець. Я йду покатаюся на лижах, а ти сиди і пиши вірша». Білаш тоді жив неподалік Бабиного Яру, на Малій Окружній вулиці, будинок 25 б, що на Сирці, і поки він півтори години катався, я написав «Ясени». Не було останньої строфи, але так у його квартирі народився вірш, який ліг на мелодію. А заспівав її Олександр Таранець». «У Градизьку на Полтавщині, звідки батько родом, ясени росли мало не на кожній вулиці, — каже донька композитора Олеся Білаш. — Та й по полтавській трасі їх було багато. Й от якось засіло у батька в голові: «Ясени, ясени, бачу вас за селом край дороги». Мелодія виникла раніше за пісню — так рідко буває. Батько товаришував з поетом Михайлом Ткачем, який часто бував у Градизьку. Дід і баба приймали його як рідного сина». Ясени, ясени, Бачу вас за селом край дороги, Бачу вас у красі, Коли світиться ранок в росі, Ви приходите в сни, Як дитинство моє босоноге, Ви приходите в сни, Кучеряві мої ясени. Ясени, ясени, Наді мою шумлять ваші крона, І, неначе літа, Жовте листя за вітром зліта. Перший сніг сивини Я приніс, як тривогу, на скронях, Перший сніг сивини Впав на скроні мої, ясени. Ясени, ясени, За селом прокричали лелеки І холодний, як лід, Залишили на обрії слід. Їм шукати весни І летіти далеко–далеко, Їм шукати весни І вертатись до вас, ясени. Ясени, ясени, Бачу вас за селом край дороги, Вам вклоняюсь до ніг, Як вертаюсь з далеких доріг. Ви приходите в сни, Як дитинство моє босоноге, Ви приходите в сни, Кучеряві мої ясени. |
3 липня 2025
|
Беріть теж на замітку. |
3 липня 2025
|
Щоранку ми проводжаємо своїх дітей - у садочок, до школи, до інституту, до магазину, просто на двір погратись із друзями. Ми вкладаємо у них свою любов, працю, час і молитви. Але чи завжди ми пам’ятаємо про найважливіше - благословити їх? Благословення - це не просто слова. Це нашою вірою і молитвою ми відкриваємо над ними покров Божий. Кажіть дітям, навіть найменшим: «Хай ангел Божий тебе береже і охороняє. Нехай Господь поверне тебе здоровим і веселим додому». Не лінуйтеся і не соромтеся цих слів. Навіть якщо дитина вже доросла - іде на навчання чи роботу - благословіть її. Проведіть хрестом. Помоліться про Божу охорону. І навіть якщо ви далеко — благословіть подумки, зверніться до Господа у серці. Згадайте, як часто Ісус говорив про силу віри і молитви. Він благословляв дітей, покладаючи на них руки, і казав: «Не забороняйте дітям приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне». Наше слово - це не просто звук. Благословення батьків має особливу силу перед Богом. Воно ніби покриває дитину невидимою бронею від усякого зла. Ангел Божий йде поруч, береже від спокус, від поганих людей, від нещасть. Тому не відкладайте цю просту і святу справу. Нехай ваші діти знають: вдома їх завжди чекають з молитвою і благословенням. І тоді, навіть коли вони виростуть і підуть у великий світ, слово вашої молитви супроводжуватиме їх усе життя. Нехай Господь благословить усіх нас бути мудрими і люблячими батьками. Нехай наші діти завжди повертаються додому здоровими і радісними. І хай ангел Господній буде їм вірним супутником у кожному кроці. о. Luka Bendyk |
2 липня 2025
|
Не так давно про Машу Гессен дізналася і українська громадськість - це коли журналістка намагалася влаштувати скандал у звʼязку із відмовою українських письменників - до речі, військовослужбовців - брати участь у спільних заходах із російськими літераторами. Гессен побачила тут практично те ж саме, що і зараз із Мамдані і Ізраїлем: той, хто захищається і хоче жити за правилами власної гідності, викликає у неї щире несприйняття. Так що ні, це не антисемітизм. Це - алергія на свободу і опір. І як на мене, корені цієї алергії - у Москві. Я багато разів спостерігав за поведінкою представників московської єврейської інтелігенції - вихідців з українських чи білоруських штетлів - які були впевнені, що сутність успіху - ніяковіти перед силою Охотного ряду, перед кожним російським мʼясником чи слідчим. Цей комплекс вони пронесуть з собою у еміграцію і тепер будуть навʼязувати нам - тим, хто бажає вижити. При чому, як і раніше, вони виживають за чужий рахунок - НАТО, США, ядерної зброї тощо - і не помічають, що ми оплачуємо власну свободу власними зусиллями. Ба більше, саме це їх і нервує. Бо людина, яка робить самостійний вибір, завжди дратує того, хто паразитує на чужих досягненнях і пояснює як нам жити за чужою спиною. |
2 липня 2025
|
Українська актриса театру і кіно Ірма Вітовська вважає, що людина, яка не може відповісти на питання, громадянином якої країни вона є, не має права обирати її долю. "Я прихильниця інституту громадянства. Можливо, це обмеження у виборі всіх громадян. Але я не вважаю, що людина, яка не може собі відповісти на питання, громадянин якої він країни і що це за країна, має право визначати її долю. Ось чесно! Я вважаю, що тести повинні пройти всі, починаючи від яскравих патріотів і інтелектуалів, до самих низів, скласти іспит на громадянство", – заявила Вітовська. На питання журналіста, які питання можуть бути в цьому тесті, Ірма відповіла: "Нескладні. Ось Голодомор – це трагедія, неврожай або це, ви вважаєте, усвідомлений геноцид? 39-й рік – це звільнення або все-таки окупація частини іншої країни? Ось, власне, на такі питання людина повинна відповідати. І мова, звісно. Людина, яка не склала тести, не має права вести стратегічний бізнес: дороги, ЗМІ, заправки..." https://www.pravda.com.ua/articles/... |
2 липня 2025
|
| Закрити |
