|
Колись давно, десь приблизно 2 роки тому, у далекій-далекій Словаччині я випадково зустріла на дитячому майданчику декілька українок з дітьми. Спочатку ми ніяковіли, бігали за дітьми. Але потім діти втомились і залізли в пісочницю і ми мали трохи часу познайомитись і поговорити. Знаєте про що розмовляють українки закордоном? Хто звідки, коли виїхали, як хочеться додому. А ще трохи про ту країну, де тепер їх вимушений дім і люди навколо, чим вони інші. Коли я була молода і наївна, я думала, що було б круто накопичити трохи грошів і піти на рік-два у круго-професійну подорож. Це як кругосвітня подорож, але професіями: я мріяла попрацювати по трішки у різних сферах. Щоб промити, продзвонити, проговорити і прорахувати, як працює цей світ. Промацати його з вивороту, побачити шви й стики. Відчути, де міцно, а де тонко - і рветься. Тепер ми всі знаємо, де рветься цей світ. Бо самі проціджуємось крізь шви в його полотні, коли живемо і працюємо закордоном у нових для себе сферах і посадах, часто на найнижчій ланці. Одна жінка була з Одеської області. Виїхала за півроку до війни по міжурядовій програмі обміну лікарями. Щомісяця вона відправляла речі додому, бо не сила було терпіти чужину. І справа не в Братиславі - це справді чудове місто. Тепле, зручне, посередині щедрий на води Дунай, Замок на пагорбі споглядає на місто, як спокійний але пильний вартовий. А телевежа - як маяк в лісовому океані. Недоліки Братислави досить умовні: Ромський район у радянських багатоповерхівках як окремий небезпечний анклав в цій лагідній столиці. І нафто-переробний завод, що викидає час від часу язик полумʼя, щоб ми, переселенці, не забували, що і тут, за 500км від кордону тече російська нафта, розповсюджуючи сферу політичних інтересів свого родовища. І тут ми теж лише в умовній безпеці, бо пам'ятаємо, як в 1968-му радянські війська проскочили всю Словаччину за одну ніч і напали одразу на столицю Чехословаччини - Прагу. І залишились майже на двадцять років. Одеситка працює в лікарні і скаржиться: словаки їй не подобаються. Роблять рівно стільки скільки треба, щоб не звільнили. Не вмотивовані одним словом. Та й як бути вмотивованим, якщо всього за 80км - Відень в якому платять в 3 рази більше. Відень, який трохи більше ніж 100 років тому був столицею імперії в якій жили словаки і куди проти течії Дунаю потічками текли руки, таланти і інтелект. - Нездалі, - каже вона і кривиться - Угорці кращі. Роботящіщі. І якісь людяніші. Та й взагалі - в словаків жеж нічого свого немає! Ось ці всі замки, маєтки - це все угорці побудували! І тут мене накрило! Бо це ті самі фрази говорять мотсковити про нас, українців. Що в нас нічого свого немає, ні заводів, ні промисловості, ні великої культури - все рядянське, все російське, все з метрополії. З барського плеча. Вони це кажуть так, ніби попередньо не вони вбили і винищили всі паростки, які могли стати дубами й лозою. Ніби не вони попередньо позбавили нас прав, і мови, і свободи, і самоцінності. Це не в словаків немає своїх замків, бо вони недостатньо розвинуті. Це в тій імперії в словаків не було своєї знаті і еліти, в якої були б гроші на свої замки. То не словаки нездалі, це вони мають той самий шлях пригнічення сусідом з манією величі. І ми маємо тепер давити саме на цей їхній мозоль, а не співати під дудку інших імперців. Ми маємо показувати в чому наша історична схожість з ними, де наші точки перетину, де вони такі самі як ми і тому - потенційні наступні жертви у цьому імперському реванші. Коли почуєш цю ноту зверхності не бери її, не співай чужих лихих пісень. Задай собі питання, а чи був в цього іншого народу історичний шанс побудувати свій Замок. |
7 липня 2025
|
***** "Понад 50 людей стали жертвами руйнівної повені в окрузі Хілл-Кантрі, Техас. Серед загиблих – більше 15 дітей та 36 дорослих. 27 дівчаток з табору Camp Mystic вважаються зниклими без вісті, що залишає мало надії на їх порятунок. Табір знаходився на березі річки Гуадалупе, де рівень води за 45 хвилин піднявся на 8 метрів. Вчені вже назвали зливу «подією тисячоліття», ймовірність якої становить менше 0,1% на рік. Синоптики та влада визнає: масштаб лиха був недооцінений." О.Шарп ***** Адміністрація Дональда Трампа звільнила майже 600 працівників NWS. Згідно з внутрішнім звітом, скорочення торкнулися роботи 122 метеорологічних служб по всій країні, які збирають дані спостережень за погодою та випускають попередження під час стихійних лих. Через "серйозний брак" метеорологів та інших працівників якість прогнозів погоди "деградувала", а деякі офіси припинили щоденні запуски метеозондів. У результаті адміністрація повернула працювати 126 людину, включаючи метеорологів, гідрологів, фізиків і техніків. NWS знаходиться у підпорядкуванні Національного управління океанічних та атмосферних досліджень (NOAA), яке консервативний Project 2025 рекомендував "демонтувати". Раніше Білий дім також провів скорочення в National Hurricane Center, що знаходиться в структурі NOAA і займається моделюванням погоди та вивченням ураганів. Центр запускає літаки Hurricane Hunters під час штормів для складання трьохвимірних моделей. National Hurricane Center покладається також на супутникові знімки системи Special Sensor Microwave Imager Sounder, яка належить Пентагону. Завдяки даним, отриманим з літаків та супутників, до 2024 року прогнози ураганів стали найточнішими за всю історію. Але наприкінці червня міністерство оборони відключило доступ NOAA до даних супутників. ***** Якщо помножити зарплату метеоролога на 600, виходить що 40 млн зекономили, мабуть наслідки однієї цієї повіні вже більше, навіть не рахуючи жертв... Жаннна Шарапова |
7 липня 2025
|
Сьогодні минає 104 роки від дня народження без перебільшення видатного українця, мецената та канадського бізнесмена ПЕТРА ЯЦИКА (1921 - 2001), відомого своїм величезним вкладом у фінансування українознавства на Заході та в Україні. Про його внесок в українську справу та життєвий шлях нагадує Diaspora.ua Сума пожертв Петра Яцика на українські інституції в західному світі перевищує 16 мільйонів доларів! Його іменем названо Міжнародний конкурс знавців української мови, що проводиться у День української писемності і мови 9 листопада. Про нього написано книгу з промовистою назвою "Українець, який відмовився бути бідним" (автор - Михайло Слабошпицький) та низку статей. Петро Яцик народився 7 липня 1921 року селі Верхнє Синьовидне Сколівського району на Львівщині. І до Канади потрапив в третій хвилі імміграції у 1949 р. Щойно зійшовши з літака у Монреалі з 7 доларами в кишені, він сказав: «Я буду мільйонером, тут будуватиму Україну». І справді, він мав талант до бізнесу. Як він сам себе характеризував, «Бог нагородив мене вмінням вирощувати п'ять помідорів там, де інші вирощують один». Так він заснував успішний бізнес і з часом навіть став офіційно найбагатшою людиною Канади (й найбанатшим українцем), а також розгорнув потужну благочинну діяльність з підтримки українських наукових та освітніх установ, зумівши стати не лише мільйонером, а й увійшов до числа меценатів, які зробили найбільше для розвитку науки та культури, історії та друкованого українського слова в Північній Америці. Петро Яцик спонсорував Інститут українських студій Гарвардського університету (США), Енциклопедію українознавства, Центр досліджень історії України ім. П.Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітню фундацію ім. Петра Яцика, Український лекторій в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті. І це лише частина великого переліку. На його кошти було відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті, а також видано чимало наукових монографій з історії України (зокрема переклад "Історії України-Руси" М.Грушевського англійською), економіки, політології, медицини, етнографії. Свій життєвий шлях Петро Яцик завершив у Торонто 1 листопада 2001 року, де його і поховано. Очевидно, найкращою пам'яттю про Петра Яцика в Україні стало щорічне проведення у День української писемності і мови 9 листопада Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Конкурс спрямований на піднесення престижу української мови серед молоді, виховання поваги до культури й традицій українського народу. А участь у ньому беруть понад 5 млн учнів з 20 країн світу. ©️ Diaspora.ua 2019 Текст підготовлено спеціально для Diaspora.ua. Копіювання - лише з дозволу Diaspora.ua. Поширення через "поширити" - вільне. #УД_Канада #УД_Петро_Яцик #УД_7_липня |
7 липня 2025
|
4.07.1995 – у Києві від інфаркту раптово помер Євген Гуцало, письменник, журналіст, поет, кіносценарист. Член Спілки письменників України (1962), лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1985). Змалку був захоплений читанням, вже з десяти років розпочав перші літературні спроби й стикнувся з першими невдачами, коли редакції дитячих газет і часописів не приймали до друку його опоетизовані замальовки, але без найменшого ідеологічного підтексту. Після завершення навчання в школі на відмінно намагався поступити на факультет журналістики Київського університету, проте на останньому іспиті занизили оцінку щоби не пройшов «за конкурсом». Через рік поступив до Ніжинського педагогічного інституту (1955-1959). Продовжував натхненно та безугавно творити, проте знову редакції літературних часописів відхиляли написане як таке, що не підходило під шаблони соцреалізму. «Шанований» літературознавець Григорій Штонь кваліфікував твори Гуцала як «мазню», а згодом до нього доєднався інший «критик» Лазар Сонов, який пильно стежив, щоби блокувати ідеологічні «відхилення» молодого письменника. Працівник редакцій газет на Вінниччині, Львівщині, Чернігівщині, «Літературної України» (від 1961; Київ), редактор видавництва «Радянський письменник». Після виходу в світ першої збірки оповідань (1962) плідно пише та активно публікується, твори перекладаються польською, болгарською та німецькою мовами. Швидко увійшов в коло шістдесятників. Сприяла цьому «хрущовська відлига» в радянській імперії, яка допустила бодай невеликі рамки літературної свободи. Твори молодого письменника високо оцінили тогочасні патріархи літературного цеху М. Бажан, М. Стельмах, П. Загребельний. Проте все несподівано та значно ускладнилося із початком затяжного періоду «брежнєвського застою». Розпочалися цькування, переслідування, а відтак арешти багатьох письменників. Одні підкорилися системі та повністю втратили свою письменницьку самобутність, інші стали до боротьби з режимом й потрапили за ґрати. Євген Гуцало обрав третій шлях; 1977 він навіть став членом КПРС. Напевно, що однією з вирішальних обставин, яка спонукала до такого вибору стала трагічна загибель дружини Людмили та двійко маленьких дітей, відповідальність за яких тепер лягла лише на нього одного. Письменник закрився у собі, уважно слухав та мовчав, проте все наболіле, наскільки це було можливо, викладав на папері в повістях та «химерно-фантастичних» романах. Його твори жодним рядком не співали осанну режиму, не підлаштовувалися під ідеологічні трафарети, але швидше навпаки через двозначну сатиру, трагедію та фарс реалістично висвітлювали, а подекуди й глузували з «героїчних буднів» «найрозвиненішої» та «найгуманнішої» країни світу. В період падіння комуністичного режиму та здобуття Україною незалежности постали умови для направду вільної, ніким не обмежуваної творчої праці, проте тепер дещо стримували проблеми зі здоров’ям. Обираючи пріоритети, Гуцало зосередився на полемічних та аналітичних роздумах про роль в історії України та вплив на свідомість українців загребущого північного сусіда – Московії. Наслідком цих розважань став цикл публіцистичних статей, опублікованих в газеті «Літературна Україна», які 1996 за ініціативою видавництва «Просвіта» вийшли друком у книжці «Ментальність орди». Після виходу книжки (вже після смерти письменника) московська п’ята колона в Україні та колишня партноменклатура намагалися вилучити книжку з продажу та всіляко очорнити її автора, проте часи комуністичної диктатури вже відійшли у небуття, а 2007 вийшло друком друге, доповнене видання роздумів Є. Гуцала. Про мотиви та потребу в написанні цієї праці письменник доволі лаконічно сказав на врученні йому премії від фундації Антоновичів (1995): «Але ж гріх було не задуматися над російською ментальністю (...). Силою агресії, силою зброї, силою патологічної брутальности і патологічного розбою нам постійно нав'язувався культ російського народу, нам постійно нав'язували цивілізацію брехні, пияцтва, ненависти до праці, нав'язувалася цивілізація безгосподарності, хаосу, безперспективности, цивілізація мародерства». Автор великої кількости поезій, повістей, новел, романів, есе, публіцистичних та літературно-критичних статей, окремі твори перекладені багатьма мовами світу. За обсягом доробку вважається одним із найбагатших кількісно та найрізноманітніших жанрово українським письменником другої половини ХХ століття. Похований на Байковому кладовищі. Народився у с. Старий Животів, нині Новоживотів на Вінниччині в сім’ї сільських вчителів 1937. |
7 липня 2025
|
«Три поради» — була написана спочатку на музику Ігоря Поклада Ігор Поклад. «Ігор дав мені «рибу», тобто музичний розмір, оскільки диктофонів чи чогось подібного для запису тоді ще не було, — каже Юрій Рибчинський. — Коли ж я написав вірша і ми з Покладом сіли за рояль, то виявилося, що він з цією музикою неспоріднений. Тоді я запропонував, що на цю мелодію, яку народив Ігор, напишу новий вірш. А він нехай на мій варіант вірша створить нову мелодію. На що Поклад чесно відповів, що не зможе цього зробити, адже його буде збивати попередня мелодія, яку він написав для мене. Тоді мій колега порадив віддати мого пісенного вірша Ігореві Наумовичу Шамо, якого поважали і шанували синівською любов’ю всі композитори мого покоління. Ми вже зналися з Шамо, неодноразово зустрічалися. На радіо чи деінде. Це був дуже красивий чоловік, надзвичайної інтелігентності та вихованості. І також надзвичайно талановитий. Уже пізніше, коли спілкувався з колишніми киянами френкелем і фрадкіним, дізнався, що ще під час їхнього навчання в музичній школі Ігор Шамо вважався вундеркіндом. Ми зустрілися з Ігорем Наумовичем і я йому дав свого вірша. Через день-два він попросив зайти, мовляв, він уже показував нашу пісню Юрію Гуляєву і той сказав, що вона вдалася. «Три поради» досить швидко набула популярності. Першими виконавцями були Юрій Гуляєв з чоловіків та Ліна Прохорова — з жіночою подачею голосу. Перше естрадне аранжування до неї зробив Борис Монастирський. Потім її заспівали Юлія Пашковська, Юрій Богатиков. Проте такий успіх викликав колосальну негативну реакцію у моїх колег з нашої рідної Спілки письменників. Тому не забарилася замовлена стаття в «Літературній Україні», де над «Трьома порадами» насміхалися. Стаття починалася зі слів «Усі в світі знають, що ніде так не охороняють природу, як в Україні. Але з’явився «охоронець» природи такий, як Рибчинський, який невідомо до кого в країні звертається «не ламай..., не стріляй...», «не рубай тополю край дороги...», а якщо вона росте не край дороги, то її можна рубати? А чому рубати, адже є сучасні засоби знищення дерев? Ще до виходу цієї статті мені зателефонував Юра Гуляєв і сказав, що на якомусь урядовому концерті до нього підійшов Володимир Васильович Щербицький. Довго тиснув співакові руку, запитував хто такий Юрій Рибчинський і просив передати вітання. А надворі був той час, коли через подібну публікацію могли заборонити й інші твори. І перше, що встигли зробити, пісня перестала лунати звідусіль: на радіо, телебаченні, на концертах. Тоді я звернувся до сина Щербицького, до Валерія. Сказав, що мені нічого не треба і я нічого не прошу, однак знаю ставлення його батька до пісні і ось з’явився пасквіль на неї. «Ти можеш, коли будете вечеряти, покласти її батькові?» — мовив я синові першого секретаря цк кпу. Через деякий час був знятий головний редактор «Літературної України», а пісня «Три поради» отримала своє життя. Й досі вона залишається популярною і улюбленою у нашому народі». Край дороги не рубай тополю, — Може та тополя твоя доля, Твоя доля світла, тополина, Наче пісня журавлина... Не рубай тополю, не рубай тополю, — Бо зустрінешся з бідою. Не рубай тополю, не рубай тополю, — Краще принеси ти їй води! Не ламай калину коло хати, Бо вона заплаче, наче мати. І впадуть на трави на шовкові Серця сльози колискові… Не ламай калину, не ламай калину — Бо вона в житті єдина, Не ламай калину, не ламай калину — Краще їй онуків принеси! Не стріляй у птаха на світанні, — Може, то любов твоя остання. Може, то кохання білий лебідь, Що крізь ніч летів до тебе… Не стріляй у птаха, не ламай ти крила — Твоє щастя прилетіло. Не стріляй у птаха, не стріляй у птаха — Краще з ним у небо полети! Не рубай тополю, не ламай калину — Світлу мрію журавлину... Збережи назавжди, збережи назавжди, Ти на все життя їх збережи! |
6 липня 2025
|
ОСВІТА В НІДЕРЛАНДАХ: високі стандарти та прикладний характер навчання Щоб зрозуміти систему освіти в Нідерландах, необхідно мати уявлення про людей, що населяють цю країну. І одна з істотних відмінностей голландців від інших європейців в тому, що вони – досить прямолінійні. Якщо, наприклад, толерантні британці найчастіше вам прямо в очі правду не скажуть, то голландці не стануть ходити околяса. Такий характер пояснюється тим, що, відвойовуючи століттями територію біля моря, ці люди виховали колективістський менталітет «ми всі в одному човні», що з метою виживання вимагало справедливого спілкування між собою, минаючи різні словесні розшаркування. Разом з тим, подібна позиція виробила і життєву необхідність консенсусу між членами цієї спільноти, а також підтримку один одного, адже, знову-таки, відвойовувати території біля моря можна тільки спільними зусиллями. Ці взаємини спроектовані на весь життєвий уклад голландців, і зокрема на систему освіти. Тут дуже високий рівень підтримки неповнолітніх дітей, голландці надають істотну підтримку загальноосвітнім школам, в країні дуже розвинена система державних навчальних закладів – від початкових шкіл до вишів. Але це не всі відмінні риси. Відмінні риси початкової та середньої школи Хоча освіта в Нідерландах є обов'язковим для дітей віком від 5 до 16 років, 99% чотирирічних дітей уже відвідують школу. А оскільки для початкової школи не існує територіальної прив'язки учня, то батьки можуть зараховувати своїх дітей в будь-яку початкову школу, яку побажають. До речі, вельми цікавим фактом і предметом заздрості для українських учнів може виявитися те, що голландські школярі у віці до 10 років практично не отримують домашніх завдань. Система середньої освіти в Нідерландах організована за іншим принципом. Тут уже середні школи на відміну від початкових встановлюють свої вимоги щодо вступу, відповідно існують певні правила прийому дітей. Що ж стосується власне навчання, то школи мають значну свободу вирішувати, як викладати. А ось чого саме дітей повинні навчати – визначає держава. Зокрема, нідерландській інспекції освіти доручено регулярно перевіряти навчальні заклади, щоб переконатися, що кошти витрачаються належним чином, навчальна програма діє і досягає цілей. Високі стандарти освіти, встановлені урядом, а також ефективність голландської системи підзвітності щодо цих стандартів, вивели шкільну освіту в Нідерландах до рядів найкращих у світі. Однак на високі позиції в рейтингах системи освіти впливає ще один фактор – математика. Країна математиків Нідерланди – країна математиків, і це відомо давно. Адже те, що більше половини території країни знаходиться нижче рівня моря (що, власне, і закладено в перекладі назви держави – «Нижні землі»), в чималій мірі обумовлено знаннями, які мали голландці. А беручи до уваги їх великі пізнання в суднобудуванні, немає ніяких сумнівів, що свого часу ця країна рухала технологічний прогрес. А як же зараз? Сьогодні одна з сильних сторін голландської освіти – це дуже глибока, майже легендарна, відданість принципам викладання математики, заснованим в 1970-х роках Хансом Фройденталем, голландським професором математики. Ідеї Фройденталя мали великий вплив на викладання математики не тільки в Нідерландах, але і у всьому світі. Зокрема, Фройденталь вважав, що викладання математики має в значній мірі застосовуватися в природі. Замість того щоб фокусуватися на теорії і відволікатися від реального життя, вона повинна ґрунтуватися на тому самому реальному житті, і студенти повинні отримувати математичні принципи з реального життя, а не спочатку вивчати принципи, а потім застосовувати їх. Ймовірно, такий підхід значно сприяє і тому, що близько половини голландських студентів вважають за краще йти в напрямку професійної освіти. Це один з найвищих показників в Європі. І більше 90% голландських студентів закінчують середню школу, маючи певну кваліфікацію, що теж є одним з найвищих європейських показників. Крім того, це свідчить про те, що голландська система освіти – одна з найефективніших. "Університетські цікавинки Нідерландів" – читайте за посиланням у першому коментарі. |
6 липня 2025
|
"А ви знайте, що ми ж проростем На руїнах, мов квіти весняні! Вам на голови впадЕм дощем, Аби знали, що ми нездоланні! Ви нас бийте ногами в живіт, Вибивайте життя до останку… А ми сили знайдемо на зліт, Прилетимо до вас на світанку! Ви останнє у нас заберіть, Обкрадіть до останньої нитки… Але знайте, що прийде та мить, Коли зявимось знову нізвідки… Ми прийдемо до вас уночі, Коли будете міцно ви спати… Запалаєм вогнем від свічі І зруйнуєм залізнії грати… Ми прийдемо… Повстанем з руїн! Ви не спіть, а тривожно чекайте…. Проростемо жагою до змін… Ми не вмерли, живі! Ви це знайте! Наша рана ще свіжа болить, Але ми на той біль не зважаєм… Ну а ви нас ногами топчіть, Ми, мов пісня, іще залунаєм… Ми зустрінемось з вами колись… На Суді, там, де вже не сховатись… Ви не чули прохання :”Спинись!” Вам хотілося далі знущатись… А ви знайте, що ми проростем В наших дітях, мов квіти весняні… Ми не вмерли, ми й досі живем! Наші душі вони нездоланні! Ми прийдемо раптово до вас, Може, вітром, а, може, дощами… Ви не спіть, ви чекайте на нас Ми живі, ми зустрінемось з вами"… © Огнєва Інелла |
6 липня 2025
|
Сам знак долара придумав американський бізнесмен Олівер Поллок за сім років до його визнання валютою країни. Спочатку в обігу були срібні монети, викарбувані Монетний двір, а згодом з'явились біметалеві, які містили золото та срібло у співвідношенні 1:15. Паперові долари з'явились у 1861 році під час Громадянської війни. На перших банкнотах були зображення монархів, портрети інших видатних осіб почали з'являтись на доларах тільки на початку XX століття. |
6 липня 2025
|
Його ім’я знали в усіх куточках світу. Протягом двадцяти років — з 1955 по 1975 — Павло Вірський очолював Державний ансамбль народного танцю України, який згодом отримав його ім’я. З цим колективом він об’їздив понад 70 країн, перетворивши український танець на культурну візитівку держави. Символом ансамблю став легендарний «Гопак», що й досі викликає овації в найпрестижніших концертних залах планети. Понад сотню яскравих номерів створив Вірський, опираючись виключно на український фольклор. Його роботи — не просто танці, а мініатюрні вистави, у яких оживає душа народу. Народився Павло Вірський в Одесі, де закінчив музично-драматичне училище, а згодом — Московський театральний технікум. Свою творчу кар’єру розпочинав як артист балету і балетмейстер у театрах Одеси, Харкова, Дніпра та Києва. На момент, коли Вірський зацікавився українським танцем, той існував радше як епізодичне доповнення в музично-драматичних спектаклях. Першим його кроком до нового сценічного бачення став «Козачок» у постановці опери Миколи Лисенка «Тарас Бульба» в Одесі наприкінці 1920-х. Це була спроба вивести танець за межі фольклорної реконструкції та надати йому сценічного обличчя. Під час Декади української літератури та мистецтва в Москві він разом із Миколою Болотовим поставив танці до опери «Запорожець за Дунаєм». Публіку та навіть самого Станіславського вразила шалена енергія козаків на сцені — блискавичні оберти, фехтування, акробатичні трюки в поєднанні з класичною технікою. У 1937 році Вірський і Болотов очолили новостворений Державний ансамбль народного танцю України. Їхня перша програма здивувала глядачів театралізованим і технічно довершеним прочитанням українських танців. Так з’явилися танцювальні балети-мініатюри, такі як «Українська сюїта» й «Запорожці». Усе життя Павла Вірського — приклад фанатичної відданості мистецтву. Проте трагічна зустріч у Мадриді стала для нього роковою. Як згадував Григорій Чапкіс, під час гастролей за куліси підійшов чоловік із родиною, щоб подякувати Вірському. Вони потиснули руки, і вже наступного дня в газетах з’явилося фото: Вірський — поруч із нібито нацистом Отто Скорцені у формі. Це було сфальсифіковане зображення, але наслідки стали нищівними. Після повернення до Києва маестро потрапив у немилість, пережив кілька інфарктів і зрештою — передчасно пішов із життя. Та попри драматичний фінал, внесок Павла Вірського в українську культуру — колосальний. Його ім’ям названий Національний ансамбль, який і сьогодні гідно представляє українське сценічне мистецтво на світовій арені. Його гопак і досі танцює Україна. |
6 липня 2025
|
Одного разу, під час чергової недуги, він отримав анонімку: «Бійся свого найближчого друга, свого лікаря. Він хоче тебе отруїти!». Коли прийшов лікар, і подав йому ліки, він протягнув йому отриману записку і, поки той читав, до крапельки випив принесене ним зілля. Ескулап застиг від жаху: - Повелителю, як міг ти випити те, що я дав тобі, після того що ти прочитав? Цезар відповів йому: - Краще померти, ніж засумніватися в своєму другові! Бажаю усім нам щирих, вірних і відданих друзів! |
6 липня 2025
|
| Закрити |
