|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Біля нашого будинку по вулиці Ювілейній, 11 квітує ряст... РЯСТ ПОРОЖНИСТИЙ |
8 апреля 2013
|
РОДОМ ІЗ СКАЛИВАТКИ Маломуж Микола Григорович — колишній Голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України. * Бурій В. Голова Служби зовнішньої розвідки України / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). - 2009. - 16 січ. - С. 4. |
8 апреля 2013
|
ВІН МЕШКАВ І ПРАЦЮВАВ У ВАТУТІНОМУ! Миха?йло Григо?рович Іва?нченко (* 18 листопада 1923) — український письменник, поет, художник і краєзнавець. Член НСПУ (від 17.04.2007), лауреат премії ім. В. Симоненка.
|
8 апреля 2013
|
ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО І ЙОГО ОКОЛИЦЬ ЛІЩИНА Ліщина горіхова в дикій природі |
7 апреля 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО І ЙОГО ОКОЛИЦЬ ФІАЛКА ЗАПАШНА |
7 апреля 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО І ЙОГО ОКОЛИЦЬ ПРОЛІСКА ДВОЛИСТА |
7 апреля 2013
|
Гірник Іван Павлович (1926-1994) – відомий краєзнавець, історик та археолог Черкащини. Народився І.П. Гірник 25 лютого 1926 р. у с. Вербовець (зараз Катеринопільський район), проживав у м. Ватутіне. Проводив розвідки і прекрасно знав пам’ятки археології Черкащини. Краєзнавець обстежив сотні археологічних пам’яток, багато з яких сам і виявив. Це поселення трипільської культури у селах Неморож (2 поселення) Звенигородського, Бондарка та Гончариха Катеринопільськово районів; доби бронзи біля с. Козацького Звенигородського району, скіфського часу біля сіл Богачівка, Гудзівка, Гусакове, Неморож, Стебне Звенигородського, с. Васильків Шполянського районів; черняхівської культури біля сіл Богачівка, Гусакове, Козацьке, Михайлівка, Новоукраінка, Стебне Звенигородського, Бондарка, Кайтанівка Катеринопільського районів; сліди виробництва у селах Бондарка (Ливарне), Ступичне (Поташ) КатеринопІльського району; кургани у с. Богачівка, Павлівка, Стецівка, Хлипнівка, Чичиркозівка, Юрківка Звенигородського, Новоукраінка, Суха Калигірка Катеринопільського районів та ін. Є автором ряду публікацій в наукових журналах та збірках, статей до Зводу. Значна частина доробку І.П. Гірника так і залишилася в рукописах. Потрібно сказати, що на сьогодні спадщина краєзнавця повністю не опрацьована і не систематизована. Частина рукописів останніх років, зокрема, про знахідки римських монет, після смерті Івана Павловича потрапила до різних людей. Доводиться лише сподіватися, що вони не розпорошать матеріал, а публікуючи його зроблять посилання на Гірника. Деякі книги з особистої бібліотеки Івана Павловича внаслідок дивного збігу обставин потрапили до бібліотеки Черкаської археологічної інспекції. Ті, хто знав І.П. Гірника і працював разом із ним, пам’ятають його як цікаву і талановиту людину. Ольга Петрівна Діденко, одна із старійшин музейної справи і краєзнавства в області, розповідала про участь археолога у розкопках одного з найбільших у Європі поселень трипільської культури – біля с. Чичиркозівка Звенигородського району, його захопленість археологією, а також про те, як юнаком був відправлений до Німеччини в роки Великої Вітчизняної війни, проте з цих життєвих випробувань виніс не лише негатив, але у Німеччині освоїв ряд професій – робітничих і технічних, повернувшись додому гарним майстром. Лише добрі відгуки про Гірника були і у В.П. Григор’єва. У І979 р., працюючи старшим науковим співробітником – археологом у відділі охорони пам’яток при Черкаському обласному краєзнавчому музеї (ЧОКМ), В.П. Григор’єв описав і здав до музею передану Іваном Павловичем колекцію матеріалів із Стецівського могильника черняхівської культури. Саме завдяки зусиллям І.П. Гірника унікальні речі з могильника збережені для науки. Його археологічні пошуки не були обмежені ні хронологічно, ні і географічно. Так, Іван Павлович відкрив поселення раннього залізного віку у с. Васильків Шполянського району. У 1987 р. під час проведення розвідки у зв’язку зі створенням тому Зводу пам’яток по Черкаській області поселення було обстежене В.О. Круцом та Д.О. Воронцовим, у І989 р. при погодженні розширення кам’яного кар’єру була поставлена вимога дослідження пам’ятки. Розкопки проводилися у І992 р. (В.О. Круц, Д.О. Воронцов. “Отчет о разведке археологических памятников в Шполянском районе Черкасской области в 1987 г.” – К., І988 – С. 4–5; О.В. Білецька, І.П. Гірник, О.П. Діденко, В.В. Нерода, А.Б. Петропавловський, С.І. Смоляр, М.О. Суховий “Звіт про роботу у комісії по відведенню земельних ділянок у Черкаській області у І989–І990 рр.” – Черкаси, 1992. – С. 5; Відейко М. Ю. “Звіт про дослідження пам’яток археології біля Васильківського кар’єру 1992 р.” // Науковий архів Інституту археології НАНУ 1992/186). У 1986 р. в Черкаській області розпочалися планові археологічні обстеження, пов’язані з підготовкою матеріалів для “Зводу пам’яток Історії та культури народів СРСР”. Робота над Зводом стала важливим етапом у створенні археологічної карти Черкащини. Товариством охорони пам’яток виділялися кошти на проведення археологічних розвідок. У Києві працювала Головна редакційна колегія Зводу, в областях також були створені редколегії та робочі групи. Що стосується археології, наукове керівництво роботою над Зводом здійснювалося Інститутом археології АН УРСР (тепер ІА НАНУ). За кожною областю був закріплений співробітник Інституту археології. Відповідальною за Черкаську область спочатку була Г.Т. Ковпаненко, а з кінця 1987 р. – С.А. Скорий. До проведення розвідок та написання статей для Зводу залучалися фахівці з Інституту археології та музеїв, краєзнавці. І.П. Гірник знайшов матеріали про лейтенанта Кривошею і доклав зусиль, щоб вулиця була перейменована на його честь. І.П. Гірник 29.04.1991 р. був офіційно зарахований на роботу і до кінця свого життя працював у відділі охорони пам’яток археології, що у 1993 р. став складовою Черкаської археологічної інспекції. Розширилося і коло його діяльності. Тепер, крім розвідок та написання статей до Зводу, Іван Павлович здійснював обстеження земельних ділянок, що відводилися під новобудови, прокладання газопроводів, реконструкцію доріг, фермерські господарства та ін. Археолог проводив планові розвідки, писав статті до Зводу і археологічні довідники, працював над каталогом знахідок римських монет на території краю, постійно вивчав друковані джерела, вів листування та спілкувався з однодумцями. Кінець 80-х – поч. 90-х рр. був бурхливим періодом нашої історії. Друкувалося дуже багато забороненої раніше літератури, зокрема історичної, імена забутих, затаврованих і викреслених в радянський час істориків, поетів, письменників, борців за національну ідею, тощо заявилися на сторінках газет та журналів. Видавалися багатотомні видання, створювалися прекрасні національні фільми, які зараз, на жаль, побачити на телеекрані можна дуже рідко. В кінотеатрах їх не показують взагалі. Грушевський, Костомаров, Яворницький, Куліш, інші автори поверталися до свого народу. Зараз важко повірити, що у 70-х – на початку 80-х років студент-історик, у якого знаходили дореволюційні видання корифеїв української історичної школи, ризикував попрощатися з навчанням у вузі. І.П. Гірник цікавився тим, що видавалося, читав багато різноманітної літератури. У його бібліотеці багато книжок, які не стосуються археології, проте характеризують Гірника як багатосторонню людину з широким колом інтересів. Звичайно, цікавився Іван Павлович і політичним життям, доля України та українців турбувала його не менше, як збереження старовини та культурної спадщини. Радо сприйняв проголошення Україною незалежності. З часом діяльність І.П. Гірника отримувала все більшу підтримку серед археологів та краєзнавців. У І992 році була запроваджена обласна премія ім. В.А. Стефановича. Першим лауреатом премії стала О.П. Діденко. У І993 р. найкращим був визнаний І.П. Гірник. На жаль, на цьому справа й зупинилася. Діяльність Івана Павловича Гірника є невід’ємною складовою частиною розвитку археології та краєзнавства Черкащини другої половини XX ст. Валерій БУРІЙ |
7 апреля 2013
|
ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ - НАШ ЗЕМЛЯК Його мало хто пам'ятає у Ватутіному. Михайло Іванович Карпенко у 1961 - 1974 роках працював маркшейдером Ватутінського шахтобудівельного управління. Народився 19 червня 1924 року в селі Озірна на Звенигородщині.Закінчив Донецький політехнічний інститут. Від 1974 року мешкає у м. Самара (Росія), де також тривалий час працював маркшейдером. У 1992-2002 роках - голова Самарського обласного національно-культурного центру 'Промінь'. Був членом координаційної ради Товариства зв'язків зі співвітчизниками 'Україна', членом правління та заступником голови Товариства українців Росії. Редагував Самарську обласну україномовну газету 'Промінь'. |
7 апреля 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО : ДЕРЕВА-ЕКЗОТИ
Рідкісні дерева-екзоти У вуличних та паккових насадженнях нашого міста є два цікавих види дерев – оцтове та коркове. Сумах пухнастий (оцтове дерево) – розкішне деревце з грубимиповстястими пагонами і довгим складним непарноперистим листям. Квіти сумаха непоказні, зеленкувато-жовті. А плоди нагадують початки кукурудзи без обгорткових листочків. За кольром це супліддя червоне, бо дрібні плоди-кістянки зовні густо покриті червоними залозками. Походить сумах пухнастий з Північної Америки, де його плоди часто використовують для одержання оцтової кислоти. Ще індіанці вживали плоди сумаха як приправу до різних національних страв. Ця рослина містить до 25 відсотків дубильних речовин і тому має технічне значення. Квіти і молоді пагони теж за американським рецептом служать домішкою до тютюну для створення аромату. Восени листя сумаха стає червоним, від чого деревце набирає неповторної краси. Використовується сумах переважно в озелененні. Бархат амурський називають ще корковим деревом. Велике складне непарноперисте листя бархата нагадує листя ясена. Кора ж його м’яка й пружна як корок. Врешті, це і є справжній корок, який заготовляють, обережно знімаючи з стовбура зовнішній шар коркової кори. Вперше описав бархат амурський відомий мандрівник і знавець Примор’я В.К.Арсеньєв. Цікаво, що царська Росія не знала про можливості бархата й імпортувала корок з інших країн. Квіти бархата амурського непоказні, зеленуваті. Проте мед, зібраний з цих квітів, ціниться при лікуванні. Цей мед довго не кристалізується і зберігає свої смакові та лікарські властивості. Ціняться й чорнуваті смолисті ягоди багхата. Ще в давній тібетській медицині ними лікували туберкульоз, хвороби нирок і шлунка. Хотілося б кілька слів сказати і про ще один екзот – сосну Веймутову, яка зростає на території колишнього шахтоуправління. Походить вона з Північної Америки. До Європи завезена у 1705 році лордом Веймутом, у 1800 році завезено два деревця в Україну. Це високе дерево із зеленувато-сірою корою, з тоненькою, м’якою хвоєю по 5 штук в пучках. З деревини виготовляють олівці, сірники, фанеру, двері, віконні рами та інші столярні вироби. Цікавим є ще і те, що на холод хвоїнки цієї сосни стискаються. А на тепло – розпушуються. Ось такі вони – екзоти Ватутіного. Бережімо їх! Валерій Бурій |
7 апреля 2013
|
ПЕРЛИНИ НАШОГО МІСТА ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ
Зелені скарби Ватутіного За 65 років історії міста Ватутіне робота по з’ясуванню структури деревних та чагарникових, трав’янистих рослин майже не проводилась. З метою вияснення видової та просторової структури зелених насаджень нами було проведено дослідження дендрофлори частини міста та його околиць, с. Скаливатки. Робота проводилась в міському парку, вивчалась флора набережної річки Шполка, лісових масивів околиць міста, скверу «Пам’ять». Досліджувались також насадження по вулицях Ювілейна, Кірова, Миру, Леніна, проспекту Ватутіна, дендропарків дошкільних та шкільних навчальних закладів. В останньому оприлюдненому реєстрі «Природно-заповідний фонд Черкаської
області» (Черкаси, 2006) до заповідних об’єктів місцевого значення віднесено
Скаливатський гідрологічний заказник ( Відповідно до закону «Про місцеве самоврядування в Україні» Ватутінська
міська рада рішенням від 28ю04ю2007 р. № 14-62 оголосила сквер «Пам’ять» площею
( Зелені насадження міста характеризуються великою видовою різноманітністю і представлені 80 видами дерев і кущів, які належать до 28 родин. Найбільш широко представлені п’ять родин: Розові – 20 видів (25%), Соснові – 9 видів (7, 5 %), Вербові – 5 (6,3 %), Маслинові і Жимолостеві (по 5 %). Вказані родини охоплюють майже 60 відсотків видів. Решта родин представлена меншою кількістю таксонів. Серед насаджень міста є навіть унікальні види, представлені в одному чи кількох екземплярах, наприклад, магнолія Кобус, сосна Веймутова, модрина Європейська, бархат амурський – коркове дерево, сумах коротковолосий – олівцеве дерево, форзиція плакуча та ін. Основою зелених насаджень є липи серцелиста і широколиста, гіркокаштан звичайний, робінія звичайна (біла акація), тополі, клени (гостролистий, явір, ясенолистий, татарський), дуби звичайний і червоний, ялина європейська і колюча, сосна звичайна. Нижче наведено список виявлених нами найважливіших дерев і кущів зелених насаджень міста та його околиць, який може слугувати тестом на знання місцевої дендрофлори: модрина європейська, сосна звичайна і Веймутова, ялина європейська і колюча, туя західна, яловці – козачий, віргінський і звичайний, магнолія Кобус, лимонник китайський, магонія пабуболиста, в’яз гладенький і граболистий (берест), граб звичайний, шовковиця біла і чорна, дуб звичайний і червоний, береза бородавчаста, ліщина ведмежа, горіх грецький, верба біла і верба плакуча, осика, тополя біла і пірамідальна, липа серцелиста і широколиста, самшит вічнозелений, чубушник звичайний (садовий жасмин), абрикос звичайний, оліва японська і звичайна, вишня звичайна, глід криваво-червоний, горобина звичайна і чорноплідна, груша звичайна, слива домашня і розлога (алича), таволги (спіреї Ван-Гутта) і верболиста, пухироплідник калинолистий, ожина сиза, персик звичайний, черешня, шипшина зморшкувата, троянда, яблуня домашня і лсова, гледичія колюча, аморфа кущова, карагана деревовидна (жовта акація), робінія звичайна (біла акація), сумах коротковолосий (оцтове дерево), бархат амурський (амурське коркове дерево), клени (гостролистий, несправжньо платановий-явір, татарський, поясовий, сріблястий-цукристий, ясенолистий або американський), гіркокаштан звичайний, бруслина бородавчаста, виноград справжній і дикий, бузок звичайний і китайський, форзиція плакуча, ясен звичайний, лох сріблястий (маслинка), обліпиха крушиновидна (плоховник), бузина чорна і червона, трав’яниста, калина звичайна і цілолиста (гордовина), жимолость татарська, катальпа бігнонієвидна, повій звичайний (дереза), жостір проносний крушина ламка та ін. Збережемо і примножимо зелені скарби нашого міста для нинішніх і прийдешніх поколінь! Валерій Бурій |
7 апреля 2013
|
| Закрыть |
