| | Поет, прозаїк, гуморист. Народився 21 серпня 1954 року у м. Кам’янка Черкаської області. Закінчив механічний факультет Запорізького машинобудівного інституту. Працював журналістом, видавцем. Очолював Черкаську обласну письменницьку організацію, член Ради НСПУ. Голова Смілянських літературного об’єднання „ Тясмин” та міськрайонного благодійного фонду „ Тодось Осьмачка”. Артист розмовного жанру. Автор книг: „Стусани” (1992), „Не жалій батька в наймах” (2004), „Ойра-ойра” (2008), „Масковскій Клондайк” (2016), "Як був я маленьким" (2017); сценарію художнього фільму „Кіт з капустою” (2008); публікацій в українських, польських, англійських часописах. Лауреат Першого обласного та Другого всеукраїнського фестивалів гумору й сатири, конкурсу „Вишневі усмішки”, другої та третьої премій Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс „Коронація слова” (2004). Член НСПУ з 2009 р. |
|
22 – 65 років від дня народження Месеврі Ольги Іванівни (1954).
Народилася в с. Крутьки Чорнобаївського району. Поетеса, прозаїк, педагог. Працює завідувачем лабораторії суспільно-гуманітарних дисциплін у Черкаському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників. Авторка збірок «Літоросль», «Чому плаче дорога?» «Соняшник у відрі», «Чобітьківський рай», «А де те серце?», циклу статей, програм курсів із української літератури, публікацій у часопис і «Холодний Яр», альманасі «Незабаром», газетах «Молодь України», «Молодь Черкащини», «Світлий шлях», педагогічних виданнях тощо.
Нагороджена нагрудним знаком імені В. Сухомлинського.
Член Національної спілки письменників України.
21 серпня 2019
20 серпня 2019
Паламарчук Дмитро Хомич
(16.08.1914 – 15.11.1998)
письменник, перекладач
Дмитро Хомич Паламарчук народився 14 серпня 1914 року в с. Івангород Христинівського району в селянській родині.
Закінчивши семирічку в 1931 році, почав трудитися в колгоспі. Жага до навчання привела його в Одеський художній технікум. Та цього було замало, і юнак вступає до Одеського педінституту на літературний факультет, надаючи перевагу вивченню іноземних мов. Навчаючись, потроху писав вірші і друкувався в газеті «Чорноморська комуна».У 1939 році закінчив вуз.
Перед війною недавнього студента забрали до армії. Коли почались воєнні дії 1941 року, танкова бригада, в якій служив Паламарчук, опинилася на окупованій території. Боєць брав безпосередню і активну участь у національно-визвольному русі проти фашистських окупантів. Довелося і листівки розповсюджувати, і в партизанських загонах побувати.
Навесні 1944 року Дмитра Паламарчука було заарештовано. Схопили його на Рівненщині, потім привезли до Києва на слідство. Оскільки у справі проходив один, а війна наближалася до кінця й режимові були потрібні робочі руки, то отримав він відносно м’який вирок – 10 років замість розстрілу. Перші роки перебував у київській колонії, а 1948 року його відправили до концтабору в Інті (Крайня Північ), де перебував до 1954 року.
У таборі Паламарчук визначився як поет і поступово переключився на переклади, добре знаючи кілька європейських літератур, багато іноземних мов, робив твори зарубіжних письменників надбанням українського читача.
Після закінчення табірного терміну Дмитро Паламарчук разом зі своїм другом Г. Кочуром залишається на Інті.
Коли дізнався, що можна повернутися в Україну, на рідну землю, зразу з Кочуром поїхав до Києва. Та в Києві оселитися не дозволили, тому Дмитро Хомич приїхав до батьків дружини в Богуслав, тяжко працюючи фізично, щоб заробити на хліб. Та ночами займався улюбленою перекладацькою роботою.
Талант перекладача Паламарчука був помічений М. Рильським, який не лише допоміг з пропискою в Ірпені, а й благословив його і «влаштував» у літературі. І почалося знову нове письменницьке життя. З 1958 року працює в царині літературного перекладу. Дмитро Хомич, крім повного перекладу Шекспірових сонетів (1966), наперекладав цілу бібліотеку. Побачила світ книжка Байронової лірики, поезії Петрарки, А. Міцкевича, В. Брюсова, Г. Гейне, М. Богдановича. Його перу належать переклади романів Г. Флобера «Саламбо», А. Франса «Сучасна історія» та «Боги жадають», О. Бальзака «Втрачені ілюзії» та багато інших. Перекладав з російської, білоруської, чеської, німецької, французької, польської, англійської, італійської, грузинської, сербо-лужицької, з єврейської. Список перекладацького доробку можна було б продовжувати.
У 1964 році Паламарчук брав активну участь у роботі над виданнями «Антології чеської та словацької поезії», а у 1971 – «Антології білоруської поезії».
З 1966 року перекладач став членом Національної спілки письменників.
За кращий художній переклад творів світової літератури удостоєний премії ім. М. Рильського (1990).
Захопившись напруженою перекладацькою діяльністю, власних віршів Паламарчук майже не писав. Лише коли Україна проголосила незалежність, знову звернувся до власної поезії.
У 1995 році за життя поета вийшла книга «Подзвіння». До цієї збірки ввійшли оригінальні та перекладні поезії, що створювались упродовж 50 років і були поетичною історією цілого покоління, котрому судилися Голодомор, Великий Терор, Велика Вітчизняна війна, сталінські концтабори, праця до знемоги і Незалежна Українська Держава.
15 листопада 1998 року серце поета і перекладача Д. Х. Паламарчука зупинило ритм життя. Похований в Ірпені. Вулицю, на якій він мешкав, названо його ім’ям.
Література
Дмитро Паламарчук : [життя і творчість. Вірші та переклади] // Українське диво. – Київ, 2005. – Кн. ІІ. – С. 516 – 520.
Вихристюк, А. П. Паламарчук Дмитро Хомич : [життя і творчість Д. Х. Паламарчука. Вірші поета] / А. П. Вихристюк // Письменники Уманщини. – Умань, 2001. – С. 194 – 195.
Череватенко, О. Ні, не загинеш ти безслідно в німім безслав’ї своїм : [життя і творчість Д. Х. Паламарчука. Вірші та переклади поета] / О. Череватенко // Дніпро. – 1991. – №7. – С. 65 – 82.
Письменники радянської України 1917 – 1987 : бібліогр. довід. / упоряд. В. К. Коваль, В. П. Павловська. – Київ, 1988. – С. 457.
Мусієнко, З. Дмитрові Паламарчуку – 70 / З. Мусієнко // Літ. Україна. – 1984. – 16 серп. – С. 5.
15 серпня 2019
Як живе Звенигородська метеостанція: від минулого до сьогодення
https://viche.ck.ua/... style="box-sizing: border-box; color: rgb(129, 129, 129); margin: 0px 10px 10px 0px; outline: none; padding: 0px; border: 5px solid rgb(255, 255, 255); cursor: pointer; border-radius: 3px; box-shadow: rgba(0, 0, 0, 0.3) 0px 0px 3px; display: block; max-width: 100%; width: 362.5px; float: left;">
https://viche.ck.ua/... style="box-sizing: border-box; color: rgb(129, 129, 129); margin: 0px 10px 10px 0px; outline: none; padding: 0px; border: 5px solid rgb(255, 255, 255); cursor: pointer; border-radius: 3px; box-shadow: rgba(0, 0, 0, 0.3) 0px 0px 3px; display: block; max-width: 100%; width: 362.5px; float: left;">
Звенигородську метеорологічну станцію не шукайте у Звенигородці. Вона розташована в Озірні - приміському селі, за п’ять кілометрів від райцентру. А створено її було при залізничній станції Звенигородка, що в селищі Єрки теперішнього Катеринопільського району ще в жовтні 1924 року. Навіщо знадобився на той час прогноз погоди дирекції Південно-Західної залізниці, якій підпорядковувалася метеостанція, сьогодні не скаже ніхто. Відомо лише, що з 8 серпня 1930 року її було передано Гідрометеорологічному комітету при Раднаркомі УРСР.
Досить детальні спогади про перші і подальші кроки колективу станції залишив колишній її начальник Стратон Євсейович Безвершенко. Поступово, як йдеться в них, матеріальна база її поповнювалася більш-менш новим обладнанням, тамтешні метеорологи удосконалювали свої знання на спеціальних курсах. Їхні прогнози використовувалися, як правило, у сільському господарстві країни, в якій завершувалася «суцільна колективізація». Роботу колективу припинила радянсько - німецька війна: вже на початку липня сорок першого Безвершенко отримав наказ готуватися до евакуації установи. Оскільки часу на збори відводилося мало, вже за день все було демонтоване, складене й упаковане. Проте фронт наближався так швидко, що евакуювати майно метеостанції не встигли.
Спочатку, здавалося, окупанти не виявляли ніякого інтересу як до самої станції, так і до її співробітників. Насправді ж вони чітко тримали їх в полі зору. Це виявилося вже в лютому сорок другого року коли окупаційною владою в особі представника німецької державної служби погоди Люфтваффе Стратону Безвершенку було наказано негайно встановити на станції все обладнання, яке тут же з німецькою пунктуальністю було перераховане аж до поганенького флюгера, котрого давно вже збиралися замінити, і приступити для спостережень за погодою. Всім метеорологам обіцяли матеріальну винагороду і пайок. В разі незгоди, саботажу погрожували розстрілом.
Тоді вийшли на роботу всі й працювали до визволення Звенигородщини від фашистської окупації. Дивно, проте, що не потрапили вони, і, в першу чергу, їхній начальник до «чорних» списків НКВД, як «пособники ворога». Можливо тому, що відразу ж приходом радянських військ був мобілізований на фронт. Полковий командир, який уособлював на той момент і радянську владу, і польовий військкомат, не особливо вдавався в біографії як Безвершенка, так й інших новобранців. Полковник мав би розуміти, що не їхня, цих селюків вина в тому, що залишалися вони під німцем тоді, коли інші воювали ось уже котрий рік. Та діяв він згідно наказу та відповідних директив Верховного головнокомандувача, в яких містилися певні вказівки щодо поводження з тими, хто перебував з сорок першого на окупованих територіях. Таких, як правило, кидали у бій голіруч, не довіряючи навіть «трьохлінійки», якою тоді, на завершальному році війни, гребували навіть обозники. Й, підкоряючись наказу, йшли вони у саме пекло, маючи надто мало шансів вийти звідти живими.
Стратону Євсейовичу судилося вижити у тій кривавій круговерті. В листопаді 1945 року він повернувся додому і знову приступив до виконання своїх обов’язків.
У 1957 році метеостанцію перевели в Озірну, де на той час організовувалася МТС. Оскільки з того часу село розбудовувалося, то знаходиться вона в самісінькому його центрі, відразу ж за тамтешніми магазинами.
https://viche.ck.ua/... style="box-sizing: border-box; color: rgb(129, 129, 129); margin: 0px 10px 10px 0px; outline: none; padding: 0px; border: 5px solid rgb(255, 255, 255); cursor: pointer; border-radius: 3px; box-shadow: rgba(0, 0, 0, 0.3) 0px 0px 3px; display: block; max-width: 100%; width: 362.5px; float: left;">
- Працюємо на тому ж місці, що й раніше. І обов’язки наші службові не особливо змінилися, - каже сьогоднішній начальник установи Тетяна Андріївна Лисенко, знайомлячи нас з приміщенням, що збереглося з тих часів, та метеомайданчиком. – Щодо матеріально-технічного забезпечення, то прилади у нас в основному сучасні. Але й старих, випробуваних протягом багатьох років, не викидаємо. Як от і вимірювача атмосферного тиску. Новий працює від електромережі. А що робити при знеструмленні? Ось тут і користуємося старим.
Колектив на станції стабільний, досвідчений: агрометеоролог Юлія Мовчан та техніки-метеорологи Валентина Янчук, Тетяна та Юлія Стельмахи, Тамара Голик і Галина Бондар. Зібрані й опрацьовані ними дані відзначаються унікальною точністю.
- Так було завжди, - розповідає Тетяна Андріївна. - Якось зацікавилися погодними даними за минулі роки французькі бізнесмени, які взялися сіяти цукрові буряки на Шполянщині. Ми видали їм всі дані за тридцять років, котрі вони все ж вирішили якось перевірити. Приїздив до нас їхній метеоролог, походив, придивився до нашої роботи і зробив висновок: можна довіряти.
- І все ж ваші прогнози не завжди збуваються. Особливо, коли йдеться про опади.
- Згодна, - погоджується наша співрозмовниця. - Але давайте виходити з того, що прогноз - це те, що може трапитися. Стовідсоткової гарантії ніхто не дає. Ми часто чуємо про прогнози врожайності, зростання середньої зарплати, курсу долара. Якщо вони не збуваються, то ніхто не ображається на експертів. Тоді, як до синоптиків ставляться вкрай вимогливо. До речі, технічний стан таких станцій, як наша, не дає можливостей зробити точних прогнозів. Для розрахунку погоди використовуються складні методики і моделі спостереження за атмосферою з космосу. Але наука ще не придумала спосіб, який дозволив би визначити, що, наприклад, в центрі Озірни буде дощ, а при в’їзді до неї зі Звенигородки - ні. Тому ми говоримо про опади «місцями». І це максимум, що можемо на сьогоднішній день.
- Але навіть там, де з технікою все гаразд, фахівці не «вгадують» погоди…
- Тому, що ніде у світі не роблять стовідсоткових прогнозів погоди. В тій же Польщі, як і в Америці, більше говорять навіть не про прогнози, а про ймовірність тих чи інших явищ. До речі, в зимовий період, коли погода більш-менш однорідна, прогнози збуваються частіше. Але «сюрпризи» можливі все одно. Тим більше – в епоху глобального потепління, коли циклони й антициклони збилися з колишніх шляхів.
- До речі, про потепління. Кажуть, що такої спеки, як цьогоріч, у нас ще не було.
- І помиляються. Ми з 1935 року ведемо записи кліматичних даних. Вони свідчать, що спекотне літо – не дивина для нашої місцевості. Так, влітку 1938 року були дні, коли температура повітря сягала більше 35 градусів тепла. У 1957 році стовпчик термометра сягав до 36,4 градусів. Так що панікувати зарано, хоч аномалії і відбуваються.
- Іншими словами, у природи немає поганої погоди?
- Саме так.
Феофан БІЛЕЦЬКИЙ
6 серпня 2019
Черкащина стала для Костянтина Георгійовича Паустовського другою батьківщиною. У повісті “Далекі роки”, що вважається художньою біографією автора й оповідає про київський період його життя, з незвичайною теплотою і ніжністю письменник відгукується також про Черкаси – місто його дитинства. За визнанням самого письменника, поїздки в Черкаси до бабусі і численних тіточок (одна з них була начальницею жіночої гімназії) стали для нього справжніми святами. У певному значенні Черкаси навіть протиставляються Києву: „Поездки в Черкассы и Городище были в моем детстве праздниками, а будни начинались в Киеве, на Святославской улице, где в сумрачной и неуютной квартире проходили длинные зимы”.
Бабуся письменника Вікентія Іванівна, полька за походженням, дуже любила квіти і дерева, і це бабусине хобі зіграло важливу роль у формуванні майбутнього письменника, котрий ще в дитинстві отримав прізвисько «фантазер»: «Бабушкин сад и все эти цветы с необыкновенной силой действовали на мое воображение. Должно быть, в этом саду и родилось мое пристрастие к путешествиям».
К. Паустовський народився в Москві, навчався в Києві, на свята і канікули приїздив у Городище (під Білою Церквою) і Черкаси. За свідченням сина письменника Вадима, „сам Константин Паустовский считал, что у него было как бы две родины. Одна, край отцов – Отчизна, – в сердце Украины, на берегах реки Рось. Другая – в глубине России, на Рязанщине, где река Ока делает большую излучину, огибая Мещорскую низменность. Этот край писатель так и называл – „Вторая Родина” И обе родины были связаны с реками – украинской и русской”.
У жилах письменника текла українська, польська і турецька кров, його предки сповідували три релігії – православну, католицьку й іслам (одна з бабусь – туркеня). Крім того, він багато подорожував. Саме ці фактори зумовили широту його поглядів і неприйняття будь-якої національної чи релігійної обмеженості, а тим паче – нетерпимості.
На вічний же спочинок Костянтина Георгійовича прийняла земля Таруси – затишного, ошатного містечка Калузької області. Саме тут і відбулося відкриття будинку-музею К. Г. Паустовського. У таруській садибі, в альтанці з виглядом на Оку, письменник любив працювати – для прийдешніх поколінь. Вибираючи місце для своєї дачі, Костянтин Георгійович хотів, аби там обов’язково була річка. Хтозна, може, це голос дитинства, адже будинок бабусі в Черкасах, куди він приїжджав як на свято, також знаходився на високому березі Дніпра…
Тож на скромну (з хрестом і камінною глибою) могилу під розлогими деревами на таруському кладовищі лягли привезені з Черкас букети ніжних ромашок, які так любив письменник (тому саме ромашки прикрашали портрет письменника в місцевому Будинку культури, де проходили ювілейні заходи). І хоч ці скромні білосніжні квіти не могли конкурувати з розкішними квітами, особливо від владних структур, а проте неймовірно розчулили присутніх – адже то квіти з його далекого дитинства…
Він так любив цю землю,
Багату й неповторну…
І Київ, і Черкаси,
І Городище, й Сміла –
Це світ його дитячий,
Земля, добром зігріта.
Десь тут сліди лишились
Його життєвих мандрів.
Цвітуть на Україні
Рожеві олеандри.
Земля наша багата
І щедра на таланти,
Від неї взяв наснагу
Природолюб-романтик…
Його тут пам’ятають
І кручі ці дніпровські.
Тож земляком по праву
Нам буде Паустовський.
І. Стрига
5 серпня 2019
ВА747748
Життєві істини Валерія Бурія [Текст] : зб. ст. і матеріалів. - Черкаси : Вертикаль, 2012. - 52 с. : фотогр. - (Подвижники краєзнавства Черкащини). - 50 прим.
Тематичний рубрикатор:
Історія музейної справи
Дод. точки доступу:
Бурій, Валерій Михайлович ( про нього)
Видання зберігається у :
Основний фонд
3 серпня 2019
ВА771868
Валерій Михайлович Бурій [Текст] : біобібліогр. покажч. : тексти. - Черкаси : Вертикаль, 2013. - 223 с. - 100 прим. - ISBN 978-966-2783-16-2
З дарчим написом НБУВ.
Рубрикатор НБУВ:
Ч612.3(4УКР-4ЧЕК)6-8 Бурій В.М. я1
Тематичні рубрики:
Історія преси
Географічні рубрики:
Черкаська обл. (1954- )
Дод. точки доступу:
Бурій, Валерій Михайлович (1957- ) ( про нього)
Видання зберігається у :
Чит. зал довідково-бібліографічного обслуговування
3 серпня 2019
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
1.
Р119006
Твоє Ватутіне від А до Я [Текст] : [корот. слов.-довід.] / [авт.-упоряд.] Валерій Бурій. - Ватутіне ; Черкаси : Витоки, 2003. - 20 с. - (Енциклопедія для наймолодших). - Бібліогр.: с. 16-18.
Тематичний рубрикатор:
Країнознавство
Історія
Країнознавство для дітей та юнацтва
Дод. точки доступу:
Бурій, Валерій Михайлович (упоряд.)
Видання зберігається у :
Основний фонд
2.
В353214/1
Бурій, Валерій Михайлович
Вибрані розвідки, статті та замітки [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2008 .
Вип. 1. - 2008. - 72 с. : іл. - 100 прим.
Тематичний рубрикатор:
Країнознавство
Історія
Дод. точки доступу:
Бурій, Валерій Михайлович
Видання зберігається у :
Основний фонд
3.
ВА743586
Бурій, Валерій Михайлович.
Лисича Балка: відома та невідома [Текст] : іст.-краєзн. нарис / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2009. - 72 с. : іл., фотогр. - Бібліогр.: с. 71. - 100 прим.
Тематичний рубрикатор:
Історія
Видання зберігається у :
Основний фонд
4.
ВА743587
Бурій, Валерій Михайлович.
Народно-православний календар [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2009. - 95 с. : іл., фотогр. - Бібліогр.: с. 95. - 100 прим.
Тематичний рубрикатор:
Календари < православний культ >
Видання зберігається у :
Основний фонд
5.
ВА779251
Штрихи до біографій [Текст] : [зб. ст.] / [авт.-упоряд. В. М. Бурій]. - Черкаси : ІнтролігаТОР, 2014. - 99 с. : ил. - 100 прим.
Тематичний рубрикатор:
Історія
Дод. точки доступу:
Бурій, Валерій Михайлович (упоряд.)
Видання зберігається у :
Основний фонд
6.
ВА794300
Бурій, Валерій Михайлович.
Ватутінезнавство: події, факти, персоналії [Текст] : [довідник] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2015. - 271 с. : іл. - Бібліогр.: с. 248-253. - 100 прим.
Тематичний рубрикатор:
Історія
Видання зберігається у :
Основний фонд
7.
В353214/2
Бурій, Валерій Михайлович
Вибрані розвідки, статті та замітки [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2008 .
Вип. 2 : Катеринопільщина: події, факти, персоналії. - 2016. - 107 с. : іл. - 100 прим.
Тематичний рубрикатор:
Історія
Дод. точки доступу:
Бурій, Валерій Михайлович
Видання зберігається у :
Основний фонд
8.
Р132953
Бурій, Валерій Михайлович.
Дикорослі отруйні рослини міста Ватутіне та його околиць [Текст] : [довідник] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2017. - 29 с. : іл. - Бібліогр.: с. 16. - 100 прим.
Тематичний рубрикатор:
Отруйні рослини
Окремі лікарські рослини в фармації
Видання зберігається у :
Основний фонд
9.
Р131534
Бурій, Валерій Михайлович.
Рослини-екзоти міста Ватутіне та його околиць [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль : Кандич С. Г. [вид.], 2017. - 30 с. : іл. - Бібліогр.: с. 26-28. - 100 прим.
Тематичний рубрикатор:
Загальна ботаніка
Видання зберігається у :
Основний фонд
10.
В353214/3
Бурій, Валерій Михайлович
Вибрані розвідки, статті та замітки [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2008 .
Вип. 3 : Вибрані тексти: статті, розвідки та замітки. - 2018. - 247 с. : фот. - Бібліогр. в кінці ст. - 100 прим.
Тематичний рубрикатор:
Історія окремих областей України - Черкаська обл.
Дод. точки доступу:
Бурій, Валерій Михайлович
Видання зберігається у :
Основний фонд
11.
Р135816
Бурій, Валерій Михайлович.
Вулиці міста Ватутіне та села Скаливатка [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Чабаненко Ю. А. [вид.], 2019. - 29, [1] с. : табл. - Бібліогр.: с. 24-[30] . - 100 прим.
Тематичний рубрикатор:
Історія
Видання зберігається у :
3 серпня 2019
Костянтин Іванович Острозький (1460, Острог, Волинь — 11 вересня 1530, Турів, Велике князівство Литовське) — військовий і державний діяч. Незважаючи на заборону будувати у Великому князівстві Литовському нові церкви, 19 червня 1511 отримав дозвіл короля на перебудову соборної церкви Вільнюса — Пречистої Богородиці. 2 липня 1511 отримав на сеймі в Бересті підтвердження королем привілею для Православної церкви, за яким вона мала власне судівництво, була позбавлена втручання світських чинників у справи призначення на посади (аналогічний документ король видав 9 лютого 1522 року для Турівської та Пінської єпархій за його сприяння в проханні архієпископа Йонаша (Івана). У 1514 отримав дозвіл на будівництво мурованої церкви Св. Трійці на місці дерев'яної, нової — Успіння (пол. Przeniesienie) Св. Миколая у Вільнюсі. В 1521 р. було збудовано нову замкову церкву в Острозі. Домігся значного обмеження впливу світських урядників на церковне життя та справи; зокрема, припинила діяти заборона на будівництво нових православних церков та інших споруд. Заклав православний монастир в селі Дермань та Богоявленський собор в Острозі. Окрім того, на честь своїх перемог він будував храми в інших місцях Литовської та Польської держав. Його грошові фундації були чи не найбільшими серед пожертв у всьому князівстві. Як потім було написано: «Для немічних притулки, для дітей школи, для людей рицарських в Академії Марсовій списи з шаблями залишив».
Помер 11 вересня 1530 в Турові, похований у Києво-Печерській лаврі.
Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в релігійній греко-католицькій родині у містечку Гримайлові на Тернопільщині. Закінчив Тернопільську гімназію(1865 р.), теологічний (1869 р.) і філософський (1872р.)факультети Віденського університету. У 1876 році захистив докторську дисертацію та здобув ступінь доктора філософії Страсбурзького університету. Авторблизько 50 наукових і науково-популярних праць із фізики та електротехніки українською, німецькою та англійською мовами. Іван Пулюй був дійсним і почесним членом НауковогоТовариства імені Т. Шевченка, належав до когорти вчених світової слави, що формували світ двадцятого століття.
Знаменитий фізик і електротехнік Іван Пулюй стояв біля витоків одного із найвизначніших досягнень людства — відкриття „Х”-променів,отримав перші високоякісні світлини з їх застосуванням. Всі експерименти з „Х”-променями вчений проводив з вакуумними трубками власної конструкції. Об’єктом його уваги були також проблеми молекулярної фізики, дослідження властивостей та природи катодних променів.
Однимз улюблених занять Івана Пулюя був переклад релігійних праць із стародавніх мов. Разом з відомим істориком, письменником, етнографом, перекладачем Пантелеймоном Кулішем та широко знаним письменником ІваномНечуй-Левицьким Іван Пулюй зробив перший переклад українською мовою Нового та СтарогоЗавіту.
Памво Беринда (між 1550 та 1570 — 13 (23) липня 1632) — діяч української культури, енциклопедист, мовознавець, лексикограф, письменник, поет, друкар і гравер, православний чернець, великий українець, видатна постать культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття.
Був одним із зачинателів поезії та шкільної драми в Україні. 1616 року видрукував у Львові різдвяний діалог із пролога, промов семи хлопців та епілогу «На Рожд?ство Христа в?рш? для ут?хи православнимъ христіанамъ». До діалога додані були інші вірші на церковні теми. Вірші використовувалися для декламації учнями братських шкіл і мали велику популярність — їх переписували у XVII столітті в Москві. В розвитку жанрів української літератури ці вірші були перехідним етапом від поезії до драми.
Ілля Ілліч Мечников (3 (15) травня 1845, Іванівка, Харківська губернія, Російська імперія — 2 (15) липня 1916, Париж, Французька республіка) — український[3][4], росiйський та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунологіїі мікробіології[5], творець наукової школи. Член-кореспондент (1883), почесний член (1902) Петербурзької АН.
Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів.
Відкрив (1882) явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету(1883). Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів. Професор Новоросійського університету (1870—1882, нині — Одеський університет ім. Мечникова). Почесний член кількох зарубіжних академій, наукових товариств та інститутів.
Лауреат Нобелівської премії у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет (1908, спільно з німецьким лікарем, бактеріологом і біохіміком Паулем Ерліхом).
Читаючи Біблію, Мечников звернув увагу на слова: "І помер у старості добрій, постарілий і насичений життям…" І тоді видатний імунолог подумав: а може, і справді життям можна "насититися", і померти спокійно, погодившись з тим, що земний шлях пройдено?
Петро Іванович Прокопович (10 липня 1775, с. Митченки, Бахмацький район, Чернігівська область — 3 квітня 1850, с. Пальчики, Бахмацький район, Чернігівська область) — український бджоляр, основоположник раціонального рамкового бджільництва.
Автор низки видатних винаходів, які мали велике значення для розвитку світового бджільництва.
Прокопович створив першу в Російській імперії та єдину тоді в Європі школу пасічників. Спершу вона містилася в рідному селі пасічника — Митченках Конотопського повіту Чернігівщини, а з 1830 року — на хуторі Пальчики, купленому спеціально для цієї мети[1]. За 53 роки існування школи з неї вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників. В 1843 році цю школу відвідав Т. Г. Шевченко.
Нагороджений орденом Святого Володимира 4 ст., золотими і срібними медалями.
Жабко-Потапович Лев (18 липня 1890, Чигирин — † 18 листопада 1975, Вільмінгтон) — український письменник, релігійний і громадський діяч.
Навчався у теологічній семінарії в Гамбургу.
З 1947 року - у США. Редагував журнал «Післанець правди» (1932-1939, Україна, 1947–1975, США). З 1973 року член президії Секретаріату світового конгресу вільних українців. Помер 8 листопада1975 року у Вільмінгтоні.
Мав вражаючої краси почерк.
Автор книг "Христове світло в Україні" (Вінніпег-Честер, 1952), «Життя Церкви» (Вінніпег-Чикаго, 1977), статей,перекладів та віршів, які друкувалися у різноманітній євангельській періодиці. Редактор євангельського співаника «Відродження» (1954), секретар Комісії нового перекладу Святого Письма І.Огієнка, яка діяла 1935-1962 рр., а також редактор перекладу Біблії.
Володимир Михайлович Кубійович (23 вересня 1900, Новий Санч, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Польща) — 2 листопада 1985, Париж, Франція) — український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор Енциклопедії українознавства та фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель».
Сприяв відновленню Української автокефальної православної церкви.
Максим Созонтович Березовський (16 (27) жовтня 1745, Глухів — 22 березня(2 квітня) 1777, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики.
Духовні музичні твори Березовського охоплюють Літургію, причасні вірші, хвалебну пісню і ряд концертів, із яких збереглася лише невелика частина. Окрім церковнослов'янських текстів, Березовський використовував також тексти англійською (хвалебна пісня) та німецькою мовами («Unser Vater»).
Митрополит Андрей Шептицький, ЧСВВ (мирське ім'я Роман Марія Александер Шептицький; 29 липня 1865, село Прилбичі — 1 листопада 1944, Львів) — український релігійний діяч, граф. Єпископ Української греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького роду Шептицьких. Доктор права. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит.
Олександр Антонович Кошиць (лат. Oleksandr Koshyts, нар.31 серпня (12 вересня) 1875, с. Ромашки, Канівський повіт, Київська губернія, Російська імперія (нині Миронівський район, Київська область, Україна) — пом.21 вересня 1944, Вінніпег, Манітоба, Канада) — український хоровий диригент, композитор, етнограф та письменник-мемуарист.
У 1922 зі своїм хором виїхав у турне до Америки, де користувався ще більшим успіхом, ніж у Європі. Хор завоював і грандіозну славу в США, Аргентині, Уругваї, Бразилії; визначною подією був виступ хору Кошиця в Нью-Йорку в 1922 році, де вперше був виконаний «Щедрик» М. Леонтовича, який став популярним у всьому світі.
Василь Кирилович Авраменко (нар. 22 березня 1895, Стеблів, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область — пом. 6 травня 1981, Нью-Йорк) — український балетмейстер, хореограф, актор, кінорежисер, педагог. Один із тих, хто втілив українські народні танці у форму професійного мистецтва. В українській діаспорі відомий як «батько українського танцю».
Авраменко також створив (як сценарист, режисер і продюсер) у США декілька українських фільмів, зокрема «Наталка Полтавка» і «Запорожець за Дунаєм». Обдва ці фільми вийшли на екран майже синхронно з однойменними кінострічками І.Кавалерідзе в УРСР. Є підстави стверджувати, що активна кінодіяльність Авраменка підштовхнула цей процес в радянській Україні (щоби та не відставала від еміграції у сучасних формах показу національної спадщини). Це творче змагання (спочатку заочне) відбулося, зрештою, в США, де за підтримки уряду Рузвельта демонструвались обидва фільми Кавалерідзе у 1936 та 1938 роках.
Лев Устимович (Юстимович) Биковський (10 (23) квітня 1895, Вільховець — 11 січня 1992, Денвер) — український бібліограф, книгознавець, бібліотекознавець, геополітик, історик, журналіст та мемуарист.
Творчу спадщину Биковського складають понад 450 наукових праць, рецензій та інше. Серед них:
• Українське книгознавство. 1922;
• Національна бібліотека Української держави. Берлін, 1922;
• Український науковий інститут книгознавства. Подєбради, 1925;
• Книжна справа в Чехословаччині. 1926;
• Бібліотечна справа в Чехословаччині. 1927;
• Польське повстання у Варшаві 1944 р.: Спомини очевидця. Лондон, 1963;
• Ю. І. Липа // Укр. історик. 1964. № 4;
• Професор Василь Дубровський (1897—1966) // Український історик. — 1966. № 1/2 (9-10);
• М. О. Міллер, 1883—1968 //Там само. 1968. № 1-4;
• Від Привороття до Трапезунда. Мюнхен, 1969. (УІТ. Мемуаристика, № 1);
• Веймарські часи. Денвер, 1970;
• Книгарні бібліотеки академія: Спомини (1918—1922). Мюнхен;
• Денвер, 1971. (УІТ. Мемуаристика, № 2);
• У службах українській книжці. 1972; Те саме: Львів;
• Н.-Й., 1997;
• Двадцять літ науково-організаційних зусиль на заході ЗСА (Денверська група УВАН) 1954—1974. Денвер, 1974;
• Мої зустрічі з Сергієм Єфремовим // Укр.історик. 1976. № 1-4;
• Українські книгознавчі періодики і збірники І пол. ХХ ст. 1978;
• Наша співпраця: Риски до портрету Л.Винара // Укр. історик. 1981. № 1-4.
• У службах українській книжці.
22 липня 2019
29 – 115 років від дня народження Альтмана Петра Ізраїльовича (1904 – 1941).
Народився в с. Івангород Христинівського району. Прозаїк, літературознавець. Працював ученим секретарем Інституту української літератури АН УРСР, згодом – Інституту єврейської культури.
Художні твори писав мовою ідиш. Автор збірки оповідань «Мішень сміється», повістей «Позиції», «Молодість», роману «Юність», біографічного нарису «Т.Г. Шевченко», відзначеного в 1939 році літературною премією. Упорядник і редактор збірника статей і матеріалів «Шота Руставелі».
З перших днів Другої світової війни П. Альтман був на фронті. Загинув у серпні 1941 року під селом Степанці поблизу Канева, де і похований.
Липень
1 – 80 років від дня народження Носаня Сергія Луковича (1939-2019).
Народився в с. Дубинка (нині затоплене Кременчуцьким «рукотворним морем») Чорнобаївського району. Прозаїк, публіцист, драматург. Закінчив філологічний факультет Черкаського педагогічного інституту, вчителював, співробітничав із обласною газетою «Молодь Черкащини» та Черкаською обласною державною телерадіокомпанією. З 1988 по 1992 рік – голова Черкаської обласної письменницької організації.
Автор більше 40 книг, зокрема збірок оповідань і повістей «Стежка в зеленому житі», «Час глибокої осені», «Високі-високі гори», «Вогонь, що спалює до тла», «Осіннє золото», «Досвіток вічного літа», «Пір’їна з крила Жар-птиці», «Сонцем осяяний острів»; збірки новел «У затінку сонця»; романів «Пласти», «Метеори», «Голгофа любові»; українського народного казкового роману «Диваківці, або Котигорошко і Понтій Пілат з Холодного Яру»; збірки поезій «Симфонія весни»; художньо-документальних повістей-есеїв «Геній правди» (про Т. Шевченка), «Ой Дніпро, Дніпро!..»; 27-томного видання короткої іронічної прози «Пір'я»; книг мініатюр «У полум'ї листя», інтелектуальної прози «Візок під дощем», «Війна не закінчилась», «Заповіт», «Велика риба»; збірок споминів «Людина з усмішкою» і роздумів «Енергетика слова», «Міражі істини, або Шлях до Едему» (в 2-х томах); комедії у співавторстві з Петром Линовицьким «Мерехлюндія»; книг для дітей «Казки для Кирилка», «Данилків календар», «Сонячний ранок», «Реп’яшок»; сценаріїв документальних відеофільмів творчого об'єднання «Піраміда» – «По кому подзвін», «Завтра моє», «Палітра його душі», «Вічна мудрість», «Вогонь новий» та ін.
Його твори для дітей «Сонячний ранок», «Чисті плеса» та «Остання двійка» включені до антології літератури для дітей та юнацтва «Дивосвіт «Веселки» і до «Читанок» для 1 та 2 класів.
Твори письменника перекладені російською, французькою, німецькою, болгарською, казахською мовами.
С. Носань – талановитий драматург. Драми «Остання мить», «Моя любове...», «Та не однаково мені», «Судна ніч» поставлені на сценах Черкаського та Запорізького обласних музично-драматичних театрів.
Заслужений діяч мистецтв України.
Лауреат обласної літературно-публіцистичної премії «Берег надії» імені В. Симоненка та літературно-мистецької премії імені М. Старицького.
Член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України.
10 – 80 років від дня народження Мицика Мирослава Федоровича (1939 – 1965).
Народився в с. Вишнопіль Тальнівського району. Поет, фольклорист, журналіст. Син поета Федора Мицика. З десяти років почав записувати народні пісні від своєї бабусі Горпини Захарівни Мицик, яка прищепила йому любов до народної творчості. Після служби в армії, у 1961 році, повернувся інвалідом першої групи. Працював у газетах «Победа» (ще під час служби в Німеччині, м. Наумбург), «Соціалістичні лани» (м. Тальне), «Уманська зоря», «За честь хлібороба» (м. Христинівка).
Автор збірки віршів «Пахощі землі», добірок віршів, фольклорних записів у колективних збірниках та періодиці. Публікувався в обласній та республіканській пресі. Переможець творчого конкурсу газети «Молода гвардія».
Упорядкував і видав літературну спадщину свого батька Ф. Мицика.
15 – 110 років від дня народження Головіної Алли Сергіївни (1909 – 1987).
Народилася в с. Миколаївка Корсунь-Шевченківського району. Поетеса і прозаїк. У 1920 році емігрувала з родиною до Туреччини, жила у Чехословаччині, Франції (з 1934 року), Швейцарії (з 1939 року) та Бельгії (з 1955 року). Учасниця низки літературних об’єднань Праги та Парижа.
Автор збірок поезій «Лебедина карусель», «Міський ангел», «Нічні птахи», збірки віршів і оповідань «Вілла «Надія». Друкувалася вперіодичних виданнях Праги і Парижа.
Зберегла архів брата А. Штейгера (зокрема, його листування з М. Цвєтаєвою).
Померла і похована у Брюсселі.
21 – 70 років від дня народження Павленко Ольги Петрівни (1949).
Народилася на Львівщині, здавна живе і працює в с. Бабанка Уманського району. Письменниця, публіцист, вчитель. Вона – ще один представник літературно обдарованої родини Павленків.
Авторка книг «Мальви на причілку», «Абетка-Ярмарок», збірки сценаріїв «Казкогості з високості», вірша до «Авторського календаря» та збірника мовних цікавинок «Філологічний калейдоскоп» (у співавторстві з чоловіком Степаном Павленком).
У 1996 році на літературному конкурсі, оголошеному Світовою федерацією жінок України в м. Торонто (Канада), отримала першу премію в номінації «Проза» за оповідання «Лист до онучки». В 1997 році стала переможницею конкурсу імені В. Кобилянського на кращий твір для дітей за книжку-розмальовку «Абетка-Ярмарок».
Член Національної спілки письменників України.
27 – 100 років від дня народження Хименка (Химка) Андрія Івановича (1919 –1991).
Народився в с. Адамівка Чигиринського району. Прозаїк, поет. Зазнав тривалих репресій і переслідувань. «Спражній патріот України, проникливий дослідник і оповідач замовчуваної її історії, невтомний борець за вимріяну багатьма поколіннями її незалежність, він значну частину свого життя провів у гулагських таборах. Ті роки забрали в нього велику частку не тільки здоров’я, а й можливості ословити всю ту багатющу духовну спадщину, котру він ретельно беріг і яку хотів передати наступним поколінням» – так захоплено про Андрія Івановича Хименка відгукувався відомий письменник Григорій Білоус. У 1956 році А. Хименко був реабілітований.
Автор історичної трилогії про Івана Сірка (романи «Засвіти», «Між орлами і півмісяцем», «Під Савур-могилою»), автобіографічної трилогії «У пазурах вампіра», поеми «Анти», публікацій поетичних добірок і спогадів у колективних збірниках та періодиці. Значна частина його спадщини ще не видана.
Посмертно, в 1995 році, Андрія Хименка було прийнято до Національної спілки письменників України.
Серпень
3 – 50 років від дня народження Юхна Бориса Борисовича (1969).
Народився в м. Черкаси. Журналіст, краєзнавець, головний редактор обласної громадсько-політичної газети «Місто». Свою краєзнавчу діяльність розпочав із серії статей про Черкаси у тижневиках «Молодь Черкащини», «Акцент» та «Новини тижня». У 2011 році видав свою першу книгу «Черкаські місторії. Мандрівки у часі від Соснівки до Кривалівки», в якій, на основі опрацювання широкого масиву історичних джерел, періодичних видань, спогадів очевидціві власних спостережень, автор висвітлює маловідомі або й зовсім невідомі сторінки історії міста. Продовженням краєзнавчих досліджень стала його книга «Ретро Град».
Член Національної спілки журналістів України.
8 – 75 років від дня народження Кузьменко-Волошиної Валентини Федорівни (1944).
Народилася в с. Моринці Звенигородського району. Поетеса, прозаїк, художниця, майстер народної творчості. Авторка збірок поезій «Квітка любові», «Колискова для матері», «Моринські барвінки», «Етнографіті», публікацій у колективних збірниках та періодиці. Багато віршів письменниці, покладених на музику самодіяльними композиторами, стали популярними романсами, піснями-речитативами. В її творчому доробку є низка поетичних і прозових творів для дітей.
Коли відчула, що словом не здатна передати все те, що хотілося б, – почала малювати. І як результат – одинадцять персональних виставок у Каневі, Києві, Сумах, Запоріжжі, Москві, Санкт-Петербурзі.
Лауреат обласної літературної премії імені В.Симоненка.
Член Національної спілки письменників України. Член Спілки Народних майстрів України.
16 – 105 років від дня народження Паламарчука Дмитра Хомича (1914 – 1998).
Народився в с. Івангород Христинівського району. Поет, перекладач, літературознавець. Учасник Другої світової війни. Зазнав репресій. Був в’язнем концтабору в Інті (Комі АРСР). Працював на шахті до 1954 року. Повернувшись в Україну, займався перекладацькою діяльністю.
Автор збірки віршів «Подзвіння», перекладів віршів російських, білоруських, польських, чеських, словацьких, німецьких, французьких, італійських, англійських поетів українською мовою. Серед них – поезії В. Брюсова, М. Танка, П. Глебки, А. Міцкевича, Ю. Тувіма, Г. Гейне, Ф. Петрарки, Д. Байрона. Переклав романи Г. Уелса «Війна світів» та «Острів доктора Моро», Г. Флобера «Саламбо», Ф. Стендаля «Червоне і чорне», Ж. Верна «10 тисяч льє під водою» тощо. Перу Дмитра Паламарчука належить повний переклад українською мовою сонетів В. Шекспіра. Брав участь у роботі над виданнями «Антології чеської і словацької поезії» та «Антології білоруської поезії».
Лауреат премії імені М. Рильського за кращий художній переклад творів світової літератури.
Був членом Національної спілки письменників України.
21 – 65 років від дня народження Ткаченка Володимира Тарасовича (1954).
Народився в м. Кам’янка. Прозаїк, гуморист-сатирик. Автор гумористичних збірок «Стусани», «Не жалій батька в наймах», «Ойра-ойра», кіносценарію «Кіт з капустою», міні-роману «Масковскій Клондайк», публікацій в українських, польських, англійських часописах. Пише гумористичні оповідки і для наймолодших читачів.
Лауреат Першого обласного та Другого всеукраїнського фестивалів гумору й сатири, конкурсу «Вишневі усмішки», лауреат премії «Коронація слова» у номінації «Кіносценарії» (2004 р.).
Член Національної спілки письменників України.
22 – 65 років від дня народження Месеврі Ольги Іванівни (1954).
Народилася в с. Крутьки Чорнобаївського району. Поетеса, прозаїк, педагог. Працює завідувачем лабораторії суспільно-гуманітарних дисциплін у Черкаському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників. Авторка збірок «Літоросль», «Чому плаче дорога?» «Соняшник у відрі», «Чобітьківський рай», «А де те серце?», циклу статей, програм курсів із української літератури, публікацій у часопис і «Холодний Яр», альманасі «Незабаром», газетах «Молодь України», «Молодь Черкащини», «Світлий шлях», педагогічних виданнях тощо.
Нагороджена нагрудним знаком імені В. Сухомлинського.
Член Національної спілки письменників України.
25 – 65 років від дня народження Тодчука-Товкача Володимира Леонідовича (1954).
Народився на Вінниччині, живе в м. Умань. Поет, винахідник і філософ. Навчався у Вінницькому педагогічному інституті на фізико-математичному факультеті. Автор поетичної збірки «Плетиво світів» (у співавторстві з Ольгою Тодчук) та книги спогадів «Усі шляхи ведуть до себе», численних публікацій у періодиці.
30 – 90 років від дня народження Росоховатського Ігоря Марковича (1929 – 2015).
Народився в м. Шпола, мешкав у м. Києві. Письменник-фантаст, прозаїк, поет, сценарист, науковий журналіст. Закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту. Працював у редакціях українських газет, був головним редактором київського журналу «Всесвітня фантастика і детектив».
Автор книжок повістей та оповідань «Міст (Слово про Івана Кулібіна)», «Загадка акули», «Встреча во времени», «Стрілки годинника», «Виток истории», «Ураган», «Вариант Ид», «Два куска Сахара», «У підводних печерах», історичного роману «Изгнание Изяслава» тощо, понад сотні науково-популярних статей. У співавторстві з доктором фізико-математичних наук, ученим-кібернетиком, членом-кореспондентом АН СРСР А. Стогнієм написав науково-популярні книги «КД – кібернетичний двійник» і «Двійник конструктора Васильченка». У співавторстві з І. Миколайчиком написав сценарій художнього фільму «Под созвездием близнецов».
Твори письменника перекладені вірменською, казахською, англійською, французькою та німецькою мовами.
Був членом Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України.
Вересень
2 – 80 років від дня народження Козицької Валентини Андріївни (1939).
Народилася на Кіровоградщині, мешкає в м. Умань. Журналіст, публіцист, редактор, громадський діяч. Закінчила філологічний факультет Одеського державного університету.
Автор путівника по національному дендрологічному парку «Софіївка» «Магія любові» (у співавторстві із фотохудожником Вірою Копотун), який виданий українською, англійською, російською, польською, німецькою і французькою мовами, упорядкувала та видала поетичну збірку «Земля просто неба» – це перше найповніше видання творів талановитих поетів Уманщини Володимира Задорожного і Всеволода Піотровського, численних публікацій в періодиці про відомих людей Уманщини, Черкащини, України.
Заслужений журналіст України. Член Національної спілки журналістів України.
9 – 55 років від дня народження Коваленко Валентини Михайлівни (1964).
Народилася в с. Самгородок Смілянського району. Поетеса, прозаїк, літературознавець, політичний та громадський діяч. Кандидат педагогічних наук.
Авторка книг поезій та прози «З любові», «Перевесла істин», «Приворот-зілля», «Вовчик», «Ненароджене сонце, або Великий піст Зінька Самгородського», «Трунок Сварожого рога», «Перелесниця», «Тобі б моїм поговорить вогнем», «Його весна говерлила громи…»; навчальних посібників «На осонні слова», «Поетичний гербарій», «Роду криниця віща», «Література рідного краю. 5 клас» (у співавторстві), автор-укладач 2-томної антології творів письменників Черкащини для дітей та юнацтва «Криничка» та «Антології творів письменників Черкащини про Велику Вітчизняну війну», упорядниця творів І. Виргана та спогадів про нього, досліджень про творчу лабораторію Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, І. Виргана, В. Симоненка, публікацій у часописі «Холодний Яр» та періодиці.
З 2010 по 2013 рік була головою Черкаської обласної організації Національної спілки письменників України, в 2014-2016 рр. – головою Черкаської обласної ради.
Лауреат обласної літературної премії «Берег надії» імені В. Симоненка та літературної премії «Благовіст».
Член Національної спілки письменників України.
14 – 160 років від дня народження Зєлінського (Тадея) Тадеуша-Стефана Францовича (1859 – 1944).
Народився в с. Скрипчинці Корсунь-Шевченківського району. Польський філолог-мовознавець, перекладач, історик античності, член Польської академії наук. У 1887-1920 рр. – професор Петербурзького, потім – Варшавського університетів. Автор праць «Казкові мелодії», «Ціцерон крізь плин віків», «Із життя ідей», «Еллінізм і іудаїзм» та інших, присвячених античній літературі. Переклав російською мовою твори Софокла, Овідія, Ціцерона тощо.
Помер і похований у Німеччині.
15 – 215 років від дня народження Максимовича Михайла Олександрович (1804 – 1873).
Народився на хуторі Тимківщина (нині с. Богуславець) Золотоніського району. Видатний вчений-енциклопедист, письменник, літературознавець, історик, фольклорист. У 1834–35 рр. – перший ректор Київського університету. Один із перших дослідників давньої української літератури. Автор книги «Історія давньої руської словесності», грунтовних статей про творчість О. Пушкіна, М. Гоголя, І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Вовчка, інших літературно-критичних та наукових статей, понад 50 праць із фольклористики. Його збірки «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні», «Збірник українських пісень» поклали початок українській фольклористиці. Автор перекладів українською мовою «Слова о полку Ігоревім», псалмів тощо.
Його наукові праці в галузі природознавства «Про системи рослинного царства», «Основи ботаніки» (в 2-х томах), «Роздуми про природу», дають підстави вважати вченого одним із основоположників вітчизняної ботаніки.
М. Максимович стояв у центрі громадського життя України та Росії. Підтримував особисті та творчі зв’язки з О. Пушкіним, Т. Шевченком, М. Гоголем, В. Бєлінським, М. Щепкіним, А. Міцкевичем, П. Гулаком-Артемовським.
Помер і похований у с. Прохорівка Канівського району.
20 – 85 років від дня народження Шапошника Миколи Даниловича (1934 – 2009).
Народився в с. Леськи Черкаського району. Прозаїк, поет-пісняр, поет-гуморист, публіцист. Автор прозових збірок «Година і десять днів», «Серпень», «Доля», «Де ти, Оксано?», гумористичних книг із циклу «Усмішки козака Мамая»: «Будьмо!», «Гей, не журися!», «Сміхомовки козака Мамая» та ін., публікацій в періодиці. Написав гумористичну збірку для дітей і про дітей «Пригорща сміху малечі на втіху», в якій показав себе справжнім знавцем дитячих душ.
Автор слів і музики багатьох козацьких пісень. Створив та очолював єдиний в Україні гурт авторської козацької пісні «Козак Мамай і брати-січовики», з яким об’їздив всю Україну, більшу частину Європи, був із виступами в Америці.
Лауреат всеукраїнської премії гумористів імені С. Руданського та літературної премії імені П. Сагайдачного.
Заслужений працівник культури України.
Був членом Національної спілки письменників України.
23 – 100 років від дня народження Савченка Семена Васильовича (1919-2010).
Народився в с. Вереміївка Чорнобаївського району. Поет-сатирик. Воював на фронтах Другої світової війни. Після тяжкого поранення на фронті додому повернувся інвалідом. Мав одинадцять урядових нагород.
Автор збірок сатиричних мініатюр та усмішок «Лопата для грошей», «Шкода від поцілунків», «Тіні кімнати сміху», численних публікацій у періодиці. Друкувався в журналі «Бористен», який надходив до США, Канади, Англії і багатьох інших країн.
Жовтень
4 – 80 років від дня народження Зінчука Станіслава Сергійовича (1939 – 2010).
Народився в с. Орадівка Христинівського району. Поет, публіцист, перекладач, історик та фольклорист. Закінчив філологічний факультет Київського університету. Вчителював, працював на редакційній роботі, був відповідальним секретарем творчих комісій спілки письменників України.
Автор збірок віршів «Мозаїка», «Слова», «Маятник сосни», «Закон вірності», «Компасна стрілка», «Сузір’я квітів», «Райдуга снопа», «Аджимушкай», «Вірші для Соломії», «Сузір’я Ліри» та ін., історичного дослідження «Іван Гонта (Кайдани стереотипів)», фольклорних матеріалів, пісенників, збірників прислів’їв. Написав для дітей «Абетку котиків та киць». Зробив переспів біблійної «Пісні пісень».
Перекладав поетичні твори з білоруської (Р. Барадуліна, В. Короткевича, П. Макаля), болгарської (Л. Левчева, Л. Стоянової), польської (Ю. Тувіма, В. Шимборської, Т. Ру- жевича), російської (П. Васильєва, М. Гумільова, Є. Євтушенка, Б. Окуджави, Б. Пастернака, В. Солоухіна, О. Твардовського та ін.) та чеської мов (В. Незвала та Я. Ска- цела). Окремі його вірші перекладено болгарською, вірменською, грузинською, ідиш, польською, російською й угорською мовами.
Лауреат літературно-мистецької премії імені І. Огієнка.
Був членом Національної спілки письменників України.
7 – 90 років від дня народження Деркача Бориса Андрійовича (1929 – 2007).
Народився в с. Нехайки Драбівського району. Вчений, літературознавець, критик, доктор філології. Автор монографій «Степан Васильченко», «Українська перекладна повість 17-18 ст.», «Крилов», «Євген Гребінка», «Л.І. Глібов», «І.А. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі» тощо. Один із авторів «Історії української літератури» у 2-х томах, «Історії українсько-російських літературних зв’язків» у 2-х томах, упорядник антологій «Українська дожовтнева байка», «Поети-романтики 20–40-х pp. XIX ст.». Один із упорядників літературної спадщини Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Білецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, І. Франка, О. Васильченка.
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
9 – 115 років від дня народження Бажана Миколи Платоновича (1904 – 1983)
Народився у м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області. Роки дитинства і ранньої юності минули в м. Умань. Поет, перекладач, філософ, державний і громадський діяч, академік.
В Умані навчався спершу в чоловічій гімназії (нині – агроколедж), потім – на кооперативних курсах при Першій Українській школі імені Б. Грінченка (нині – ЗОШ №11), пізніше закінчив Уманський кооперативний технікум. Деякий час брав участь у театральній студії під керівництвом Леся Курбаса (1920-21 рр.). Працював у краєзнавчому музеї.
У 1923-25 роках навчався у Київському інституті міжнародних відносин. У подальшому жив і працював у Києві. Свою літературну діяльність до кінця життя поєднував із активною державною та громадською роботою.
До Умані й Уманщини прихильно ставився все життя, про що свідчать назви його творів і циклів – «Гетто в Умані», «Уманські спогади», «Дебора» тощо. Та й перша рукописна збірка віршів – «Контрасти настрою» – укладена в Умані.
Автор десятків книг: поезій, збірників, літературно-критичних і публіцистичних статей, есе, мемуарів. Багато працював у галузі художнього перекладу. Переклав поеми Ш. Руставелі «Витязь у тигровій шкурі», А. Навої «Фархад і Ширін», Д. Гурамішвілі «Давитіані», вірші О. Пушкіна, В. Маяковського, С. Чіковані, Ю. Словацького, Ц. Норвіда, Я. Івашкевича, Р.М. Рільке та інших. Твори М. Бажана перекладено багатьма мовами.
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та інших відзнак.
Був членом та головою Національної спілки письменників України.
10 – 130 років від дня народження Драй-Хмари Михайла Панасовича (1889 – 1939).
Народився в с. Малі Канівці Чорнобаївського району. Поет, перекладач, літературознавець, учений, педагог, доктор філології, професор. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Після закінчення очолював кафедру українознавства в Київському медичному інституті, працював на кафедрі лінгвістики у Всеукраїнській Академії. З 1918 року працював приват-доцентом на кафедрі слов’янської філології в Кам’янець-Подільському університеті. Його багатогранна наукова та педагогічна діяльність була спрямована на розвиток молодої української науки і підготовку національної творчої інтелігенції.
Належав до літературної групи «неокласиків». Автор збірки поезій «Проростень», монографій «Леся Українка», «Поема Лесі Українки «Віла-посестра» на тлі сербського й українського епосу», підручника «Слов’янознавство», численних публікацій у періодиці. Знав 19 мов. Перекладав із російської мови (поезії О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Блока. С. Єсеніна, А. Фета), білоруської, польської, чеської, німецької мов (С. Цвейга), французької (Ж. Нерваля, Т. Готьє, Ш. Ліля, Ш. Бодлера, П. Верлена, Ж. Лафорга, П. Клоделя), фінської, італійської мов тощо.
Зазнав репресій. Був в’язнем колимських концтаборів, де і помер. Реабілітований у 1989 році.
Був членом Національної спілки письменників України.
10 – 70 років від дня народження Василенка Михайла Григоровича (1949).
Народився в с. Драбівці Золотоніського району. Поет, перекладач, критик, етнолог, літературознавець. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка. Під час навчання відвідував літературні студії імені М. Рильського та «Кобза». Працював редактором, головним редактором видавництва «Ін-Юре» та головним консультантом прес-служби Президента України.
Автор поетичних збірок «Орії», «Стрікоко», «Очарії», «Ористея», «Чотири часи», ряду етнологічних, літературознавчих досліджень, упорядник збірників із народознавства, історії, драматургії. Перекладає поетичні, прозові і публіцистичні твори з таджицької, угорської, іспанської, румунської, німецької та російської мов.
Лауреат літературної премії «Князь роси» імені Т. Мельничука.
Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України.
6 – 155 років від дня народження Шелухіна (Павленка) Сергія Павловича (1864 – 1938).
Народився в с. Деньги Золотоніського району. Поет, публіцист, учений, видатний юрист, історик, дипломат, громадський та політичний діяч. Увійшов в історію українського державотворення як член Центральної Ради, генеральний суддя УНР. Із 1921 року і до кінця життя С. Шелухін жив і працював у Чехословаччині. Там став професором і деканом факультету права і суспільних наук в Українському вільному університеті, викладав карне право і політичну історію України в Українському високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова в Празі, був членом Українського історико-філологічного і правничого товариств.
Його перу належать понад 60 статей і безліч книг із історії української держави та права. Серед них: «Варшавський договір між поляками і С. Петлюрою», «Звідкіля походить Русь», «Літературні герострати українства», «Додаткові лекції до курсу «Історії українського народу», «Критика нового наукового підручника історії України», «Україна» тощо. Захоплювався поезією, свої вірші друкував у журналах «Українська хата», «Зоря», «Світло», «Літературно-науковий вісник», «Україна», «Народна справа» тощо.
19 – 75 років від дня народження Шпака Валерія Кириловича (1944 – 2008).
Народився в с. Дубіївка Черкаського району. Поет, літературознавець, доктор філології, професор, академік Української Академії наук національного конгресу та Нью-Йоркської Академії наук. Працював деканом лінгвістичного факультету Черкаського державного технологічного університету, завідувачем кафедри прикладної лінгвістики. За його ініціативи в 1998 році вперше в регіоні було відкрито нову спеціальність «Прикладна лінгвістика», а згодом – перспективну спеціальність «Переклад».
Автор збірок поезій «Листи до друзів», «Серпневий зорепад», літературознавчих досліджень «Історія американської поезії XX ст.», «Американская поэзия XX века. Основные направления развития», навчальних посібників, численних публікацій у колективних збірниках і періодиці.
Підручник, за його редакцією, «Англійська мова для повсякденного спілкування» отримав міжнародний грант Сороса.
За безпосередньої участі В.К. Шпака в 1996 році було започатковано видання щорічного всеукраїнського наукового збірника «Гуманітарний вісник», який затверджено вищою атестаційною комісією України як фахове видання для студентів, викладачів філологічних спеціальностей.
Заслужений працівник освіти України.
26 – 105 років від дня народження Жура Петра Володимировича (1914 – 2002).
Народився в с. Гарбузин Корсунь-Шевченківського району. Письменник, літературознавець, перекладач, шевченкознавець. Закінчив Ленінградський університет. Працював заступником головного редактора журналу «Звезда». Дослідник життя та творчості Т. Шевченка.
Автор художньо-документальних книжок «Шевченківський Петербург», «Третя зустріч», «Літо перше», «Дума про Огонь», «Шевченківський Київ», літопису життя і творчості поета – «Труди і дні Кобзаря». Брав участь у створенні «Шевченківського словника» (у 2-х томах). Переклав російською мовою низку творів білоруських та українських поетів – Я. Купали, Я. Коласа, Л. Українки, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, І. Драча, Д. Павличка тощо.
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Був членом Національної спілки письменників України.
27 – 100 років від дня народження Дяченка Олександра Сергійовича (1919 – 1984).
Народився в с. Киченці Корсунь-Шевченківського району. Літературознавець, перекладач. Учасник Другої світової війни, за бойові заслуги нагороджений орденами та медалями. Закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Шевченка. Там же працював викладачем на кафедрі журналістики.
Автор книжок «Натхненне слово про революцію», «Про людські характери», «Подвиг народу», «Письменник і його твір», «Літописці великого подвигу», «Воїни і літописці» та ін., наукових праць, публікацій у періодичній пресі. Перекладав з російської мови твори В. Бєлінського, А. Макаренка, О. Сабурова тощо.
Був членом Національної спілки письменників України.
30 – 110 років від дня народження Троянкер Раїси Львівни (1909–1945).
Народилася в м. Умань. Поетеса, журналіст. Авторка збірок поезій «Повінь», «Горизонт», «Суровая лирика», публікацій у періодиці. Брала участь у Другій світовій війні, була військовим кореспондентом.
Померла в м. Мурманськ, похована на місцевому цвинтарі, могила втрачена.
Листопад
5 – 90 років від дня народження Дзеверіна Ігоря Олександровича (1929 – 2001).
Народився в смт. Драбів. Літературознавець, критик, академік НАН України. Закінчив Львівський університет. Навчався в аспірантурі інституту літератури імені Т. Шевченка. Тут він пройшов шлях від аспіранта до професора, доктора філологічних наук, академіка Академії Наук УРСР, директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка. Працював головним редактором журналу «Радянське літературознавство».
Автор книг «Остап Вишня», «Проблема сатири в революційно-демократичній естетиці», наукових розвідок із питань теорії літератури, історії та культури.
Лауреат премії в галузі літературної критики імені О. Білецького, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Був членом Національної спілки письменників України.
7 – 120 років від дня народження Комарницького Миколи Федоровича (1899 – 1984).
Народився в с. Трипілля на Київщині, жив у м. Умань. Літературознавець, журналіст, історик, бібліограф, один із найвідоміших краєзнавців Черкащини. Закінчив Уманську чоловічу гімназію. Навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Київського університету, протягом життя активно займався самоосвітою. Учасник Другої світової війни. У липні 1942 року потрапив в оточення та полон. Із цього часу до травня 1945 року поневірявся по концентраційних таборах України та Німеччини. Після війни перебував у радянських таборах та спецпоселенні на Уралі. І тільки у жовтні 1946 року повернувся в Україну.
Працював журналістом у місцевих газетах «Робітничо-селянська правда», «Уманська зоря», науковим співробітником Уманського державного історичного архіву. Зробив значний внесок у дослідження історичного минулого краю.
Автор збірки «Поет революції» (про І.Ю. Кулика), співавтор книжки «Умань», енциклопедичного видання «Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область», «Шевченківського словника» тощо. Автор більше 1000 статей, краєзнавчих досліджень, наукових розвідок, численних літературознавчих публікацій у періодиці, в тому числі в журналах «Жовтень», «Радуга», «Радянський архів», «Военно-исторический журнал». Готував до друку власну літературознавчо-краєзнавчу книгу нарисів-розповідей «Алеями та стежками Софіївки» (на жаль, книга залишилась неопублікованою). Краєзнавчі доробки М. Комарницького є у багатьох музеях, архівах, наукових закладах України.
7 – 110 років від дня народження Маловічка Івана Кириловича (1909 – 1937).
Народився в с. Верещаки Лисянського району. Поет, прозаїк. Друкуватися почав із 1928 року. Належав до літературної організації «Нова генерація». Автор поетичних збірок «Головам на плечах», «Шефи», «Помор’я», «В книзі маємо мову про ніч штормову», збірок оповідань і нарисів «Мореїн із Комі», «З історії Одеського порту», «На кордоні» та інших.
Зазнав репресій. Звинувачувався у націоналістичній діяльності. Був засуджений до розстрілу. У 1955 році реабілітований посмертно (за відсутністю складу злочину).
10 – 110 років від дня народження Семиволоса Івана Терентійовича (1909 – 1943).
Народився в с. Квітки Корсунь-Шевченківського району. Поет. Із шкільних років захоплювався літературою. Обдарований юнак переїхав до Києва й влаштувався слюсарем на кінофабрику. Незабаром став асистентом сценарної майстерні. Знайомство з відомими артистами та письменниками допомогло йому утвердитись як поету. Це був час приходу в літературу нових сил. Згодом навчався і працював у Московському інституті світової літератури. В 1931-32 рр. працював у літературно-художньому журналі «Темпи», що виходив на будівництві Дніпрогесу, а в 1933-34 рр. був літературним консультантом кабінету молодого автора при видавництві «Український робітник» (м. Харків). Належав до літературної організації «Молодняк».
Автор збірки віршів «Мій призов», публікацій у періодиці. Готував до друку другу поетичну збірку «Героїка». Однак побачити світ вона не змогла – в 1937 році поета було безпідставно заарештовано. В грудні 1943 року він помер, а твори його нової збірки в роки Другої світової війни було втрачено.
Реабілітований посмертно в 1958 році.
Був членом Національної спілки письменників України.
20 – 150 років від дня народження Марковського Михайла Миколайовича (1869 – 1947).
| Закрити |
