Історія України в датах і подіях Укладений доктором історичних наук, професором Ужгородського національного університету, довідник містить близько 5 тисяч дат вітчизняної історії, охоплюючи практично усі значимі події, що відбувалися на широких теренах від Сяну до Дону, починаючи від появи тут найдавнішої людини (1 мільйон років тому) і до квітня 2018 року включно. Подано факти політичної, економічної, дипломатичної, воєнної, церковної, культурної історії. Особливу увагу приділено первісній добі, часам Хмельниччини і Руїни, визвольним змаганням 1917 - 1921 років, голодомору 1932 - 1933 років, Революції Гідності і сучасній постреволюційній добі.

22 ЖОВТНЯ народилася

Любов Михайлівна Цезарева – бібліотекар Ватутінської міської бібліотеки для дорослих (ПК).

Народилася у м. Красний Луч Луганської області.

Закінчила Ватутінську середню школу №6 та Канівське культурно-освітнє училище.

Працювала в міській бібліотеці м. Умань.

Разом з чоловіком Олександром виховали трьох доньок – Людмилу, Ольгу та Тетяну, які здобули вищу освіту, мешкають та працюють у Ватутіному, Києві і Одесі. Нині Любов Михайлівна, у вільний від роботи час, допомагає Людмилі виховувати онука Владислава та двох онучок – Мар’яну і Ксенію.

Користувачі бібліотеки щиро вітають ювілярку з Днем народження, бажають їй міцного здоров’я, багаторічної творчої праці на благо рідного міста та України.

Усі найкращі побажання

Сьогодні — в вашу честь:

Натхнення, успіхів, кохання,

Чудових перехресть,

Сміливих планів, мрій здійснення,

Щодня родинного тепла.

Щоби здоров’я й довголіття

В долонях доля піднесла!

З РОСИ Й ВОДИ, ПАНІ ЛЮБОВЕ!

В.М. Бурій

ВАСИЛЬ ДЕРГАЧ ТА ПЕТРО БЛАЖКО – ДОСЛІДНИКИ ІСТОРІЇ МІСТА ВАТУТІНЕ

Черкащина – благословенний  куточок рідної України – батьківщина Великого Кобзаря, багатьох відомих краян. Її кришталеві джерела живлять нові творчі сили. Серед прекрасної плеяди черкаських митців, науковців, краєзнавців почесне місце займає творчість Василя Дергача – справжнього лицаря  духу, який дає нам уявлення про свободу і вчить бути вільними. Він талановитий прозаїк, поет, драматург, краєзнавець, роки життя якого збіглися з добою буремних історичних потрясінь для українського народу. 

  Василь Олексійович ДЕРГАЧ (Дергачов) народився 31 жовтня 1927 року  на Донеччині в селі  Олександрівка–2 Старобешевського району. На його долю випало пережити голодомор, втрату батька, якого у 1938 році було репресовано і розстріляно як «ворога народу», жахіття війни. Відразу після семирічки пішов працювати на різних роботах, пізніше – шоферувати у Макіївці та Донецьку. У вечірній школі здобув середню освіту. Велику роль відіграли наполегливість і цілеспрямованість юнака. Він успішно  закінчив Політехнічний інститут в Харкові, здобувши професію інженера. Як відміннику, Дергачову було надано право вибору майбутнього місця роботи. І тут здійснилася його найзаповітніша мрія – жити і працювати там, де народився геній українського народу Т.Г. Шевченко. 

  Влітку 1952 року Василь Олексійович прибув у маленьке робітниче містечко Ватутіне. Почав свою трудову біографію інженером електролабораторії на Юрківській теплоелектроцентралі. Згодом закінчив  факультет підвищення кваліфікації інженерів Московського енергоінституту.  В 1973 році  став директором ЮТЕЦ.  Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора  і  Дружби народів.  

Та головне у житті Василя Дергача було захоплення поезією. За вагомий внесок у відродження духовності та особисті досягнення в літературній творчості Національною Спілкою письменників України  нагороджений медаллю «Почесна відзнака».

  Василь Дергач – член Національної спілки письменників України, дипломант Всеукраїнського конкурсу імені В. Підмогильного, лауреат премії  ім. М. Чабанівського. За двотомник «Святе і грішне» (2005 р.) відзначений званням Лауреата Українського Вільного Університету в США. У 2007 р. став удруге Лауреатом УВУ в Нью-Йорку за роман-сагу «Тепло і холод», нагороджений медаллю «Почесна відзнака».  Двадцять чотири роки керував літературним об‘єднанням «Звенигора», очолював Ватутінську літературну студію «Витоки»,  був редактором альманаху «Надвисся». 

  Творчість В. Дергача  невіддільна від часу, на який вона припадає. У ній відбиваються суспільні ідеї, історичні події, громадські пристрасті. Він автор багатьох поетичних і прозових збірок: «Мелодії рідних доріг», «Житнє поле», «Материк вічності», «Шлях до храму», «На розп’ятті», «Лелеки над Голгофою», «У буреломах», «Шрами від зашморгів», «Таїна квіту», «Разочок рідного сузір’я», «З перебитим крилом», «Важке воскресіння», «Святе і грішне», «Україною серце лікую», «Ватутіне» - краєзнавча книжка, «Акорд життя» - збірка пісень, «Тепло і холод» - п’ятитомний роман-сага,  «Душею в слові озовусь»,  «Кара історії» - трилогія та «Вирок історії» - кіносценарій, присвячений пам’яті батька Дергачова Олексія Васильовича та мільйонів жертв сталінських репресій [1, 257-260].

У 70-сторінковій книжечці Василя Дергача «Ватутіне. Історико-краєзнавчий нарис» (1977) автор подає власну періодизацію історії міста:

1. «Доісторична доба» - часи до прийняття в 1945 році владою СРСР «історичного рішення» про створення комплексу буровугільних підприємств на базі Юрківського родовища. Сюди входить і похмурий дореволюційний час», і довоєнні, й воєнні роки. Викладається дуже коротко, з кількома деталями, що мають ілюструвати базові радянські історичні ідеологеми.

2. «Героїчна доба» створення міста та його підприємств (кінець 1940-х та 1950-і роки). Власне, точніше буде казати у зворотному порядку: передусім ідеться про створення промислових підприємств, а між іншим – і про будівництво міста. Наголос робиться на героїчному подоланні початкових труднощів та успішному виконанні поставлених партією завдань. Наводяться прізвища передових робітників та бригадирів-ударників.

3. Прикінцевий опис щасливого сьогодення ватутінців. Тут наводяться численні цифри – обсяги виробництва, кількість шкіл, магазинів, лікарняних ліжок, висаджених дерев, а також автомобілів і мотоциклів. Це має засвідчувати, що плани партії та мрії трудящих міста успішно здійснилися [2, 3-70].

       У 2007 році, до 60-річчя міста, силами ватутінських краєзнавців було видано збірник «Ватутіне вчора і сьогодні. Історія міста в нарисах і спогадах». Понад чверть тексту цього збірника зайняв нарис В. Дергача «Місто добротворців». Навіть побіжний перегляд цього нариса засвідчує подібність до брошури «Ватутіне» 1977 року того самого автора. Він трохи поредагував його в пострадянському дусі [3, 9-37].

БЛАЖКО Петро Федорович (01.01.1933, с. Обмачеве Бахмацького району Чернігівської області – 06.07.2017, м. Ватутіне Черкаької обл.). Народився в селянській сім’ї. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (1968).

Понад сорок років працював на інженерно-технічних посадах гірничої галузі (м. Ватутіне), редактором Ватутінської міської газети «Місто робітниче».  Був членом Національної спілки журналістів України. Нагороджений медалями, почесними грамотами [4, 18-19]. 

Автор краєзнавчого нарису «Ватутіне» (2001) [5, 7-158; 6, 100-150]. 

Книжка П. Блажка – не наукова праця з історії і навіть не науково-популярний історичний твір. Це – збірка нарисів з недалекої минувшини міста, створених, як можна здогадатися, на базі краєзнавчих публікацій автора в місцевих газетах протягом 1960-х -1990-х років, а також, що особливо важливо, на матеріалі спогадів – старих ватутінців – першобудівників міста, ветеранів війни і праці.

На жаль, нарисові П. Блажка заважає стати популярним історіографічним текстом його незграбний, переповнений шаблонними фразами стиль, а також безсистемність викладу. Розділи книжки не складаються, ані у хронологічний виклад подій, ані в тематичний.

З іншого боку, у П. Блажка наведено безліч фактів з минулого міста, цифр, адрес і дат, а особливо імен. За інформаційною насиченістю, звільненістю від пропагандистських завдань нарис П. Блажка виглядає кроком уперед у порівнянні з офіціозними норативами радянської доби [7, 290-291].

________________________

1. Бурій, В.М. Василь Дергач : штрихи до біографії і творчості [Текст] // Персоналістичний вимір історії Черкащини : матеріали історико-краєзнавчої конференції (12 березня 2018 р., м. Черкаси)  / упоряд.: В.М. Лазуренко, І.Ю. Стадник, О.О. Яшан; відповід. ред. проф. В.М. Лазуренко. – Черкаси : ЧДТУ; видавець Гордієнко Є.І., 2018.

2. Дергач В.О. Ватутіне. Історико-краєзнавчий нарис / Василь Дергач. – Дніпропетровськ, 1977.

3. Дергачов В. Місто добротворців // Ватутіне: вчора і сьогодні: зб. – К.: Колорит, 2007.

4. Бурій В. Блажко Петро Федорович: біогр. довідка // Бурій, В. Ватутінезнавство: події, факти, персоналії [Текст] / В. Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2015.

5. Блажко П.Ф. Ватутіне: історич. нарис / П.Ф. Блажко. – Черкаси: Сіяч, 2001. 

6. Блажко П.Ф. Місто Ватутіне – славна сторінка містобудівництва в Україні // Ватутіне: вчора і сьогодні: зб. – К.: Колорит, 2007.

7. Гриценко О. Пам'ять місцевого виробництва. Трансформація символічного простору та історичної пам'яті в малих містах України [Текст]: [дослідження] / Олександр Гриценко ; Укр. центр культур. дослідж. — Київ: КІС, 2014.

БУРІЙ Валерій Михайлович, член Національної спілки краєзнавців України та Національної спілки журналістів України. Місто Ватутіне Черкаської області

Бурій В. Паломництво до обителі Красногірської / Валерій Бурій // Місто робітниче : Ватутінська міська громадсько-політична газета. - 2008. - 17 жовтня. - С. 4.

Бурій В. Подорож до Красногірського жіночого монастиря / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). - 1996. - 16 листопада. - С.3.

***

Бурій В. Монастирі Черкащини // Валерій Михайлович Бурій: біобібліогр. покажч.; тексти. — Черкаси: Вертикаль, 2013. — С. 94.

Анатолій Силович Сірик народився в Чуднові (28.09.1939), де й закінчив школу. Потім навчався на будівельному факультеті Житомирського технікуму механічної обробки деревини. Після цього працював на будівництві хімічних заводів у Черкасах. Згодом закінчив філологічний факультет Київського університету. Створив у Черкасах літературну студію Василя Симоненка, куди принципово не приймав російських авторів. Через це його понад 20 років не друкували в українських виданнях. Анатолій Сірик переїхав у Литву, де прожив майже 10 років. На зламі радянської доби повернувся в Житомир і розпочав серйозну літературну та видавничу діяльністю. Автор вільно володіє білоруською, литовською, польською, чеською та російською мовами.

Автор  збірок поезій і поем "Проріст", "З колиски літа", "Астральний біль", "Трава з довгою волоттю" та ін. перекладає вірші литовських поетів. Автор двотомника «Чуднів на самій бистрині історії» Анатолій Силович Сірик  отримав в Брусилові премію Івана Огієнка в галузі літератури

23 – 100 років від дня народження Семена Васильовича

Савченка (1919–2010), поета, гумориста, уродженця

і колишнього жителя с. Вереміївка Чорнобаївського

району.

23 – 45 років від дня народження Олексія Анатолійовича

Панченка (1974–2015), солдата АТО, який загинув,

захищаючи Донецький аеропорт, уродженця

м. Черкаси. В м. Черкаси його ім’ям названо вулицю.

23

25 – 215 років від дня народження Міхала Грабовського

(псевд. – Едвард Тарша; 1804–1863), польського

письменника, публіциста, який навчався в м. Умань.

26 – 110 років від дня народження Івана Павловича

Шаповала (1909–рік смерті невідомий), скульптора,

уродженця с. Павлівщина Драбівського району.

29 – 145 років від дня народження Володимира

Федоровича Дурдуківського (1874–1938), педагога,

публіциста, критика, уродженця с. Пединівка

Звенигородського району. Був репресований.

ЖОВТЕНЬ

– 235 років від дня народження Павла Петровича

Канівецького (1784–рік смерті невідомий), доктора

філософії, педагога, уродженця с. Деньги

Золотоніського району.

1 – 125 років від дня народження Романа Андрійовича

Гуцала (1894–1938), прозаїка, громадського діяча,

який працював у м. Монастирище та на Уманщині.

Був репресований.

1 – 75 років від дня народження Івана Івановича

Бондаря (1944), народного художника України,

професора кафедри образотворчого та декоративноприкладного мистецтва ЧНУ ім. Богдана

Хмельницького, жителя с. Мошни Черкаського

району.

24

4 – 80 років від дня народження Станіслава Сергійовича

Зінчука (1939–2010), поета, перекладача, лауреата премії

ім. І. Огієнка, уродженця с. Орадівка Христинівського

району.

7 – 150 років від дня народження Григорія Кононовича

Дядченка (1869–1921), художника, уродженця

с. Шевченкове Звенигородського району.

7 – 90 років від дня народження Бориса Андрійовича

Деркача (1929–2007), літературознавця, лауреата

Національної премії України імені Тараса Шевченка,

уродженця с. Нехайки Драбівського району.

8 – 75 років від дня народження Миколи Полікарповича

Куліша (1944), вченого-фізика, доктора фізикоматематичних наук, професора, лауреата Державної

премії України в галузі науки і техніки, уродженця

с. Іваньки Маньківського району.

10 – 130 років від дня народження Михайла Опанасовича

Драй-Хмари (справжнє прізвище – Драй; 1889–1939),

поета, літературознавця, перекладача, уродженця

с. Малі Канівці Чорнобаївського району. Був

репресований.

10 – 100 років від дня народження Василя

Сильвестровича Царенка (1919–2006), педагога,

краєзнавця, організатора Народного краєзнавчого

музею у с. Сагунівка Черкаського району.

2

26

30 – 110 років від дня народження Раїси Львівни

Троянкер (1909–1945), поетеси, уродженки м. Умань

ЛЕГА

Юрій Григорович

Ректор Черкаського державного технологічного університету (1998-2014 рр.).

Доктор технічних наук, професор,

академік Міжнародної академії комп’ютерних наук і систем,

академік Української академії наук,

академік Академії зв’язку України,

заслужений працівник народної освіти України.

Народився  11 вересня 1949 р. в місті Золотоноша Черкаської області. 

У 1966 р. успішно закінчив Золотоніську середню школу ім. С.Л. Скляренка і вступив до Кіровоградського технічного училища зв’язку, яке закінчив з відзнакою в 1968 р. Свою трудову діяльність він розпочав після закінчення цього училища. Працював радіомеханіком телевізійної майстерні в рідному місті Золотоноша, а з 1969 р. – у Золотоніському районному вузлі зв’язку монтером, потім радіомеханіком телевізійної майстерні.

У 1971 р. вступив, а в 1976 р. закінчив з відзнакою Одеський електротехнічний інститут зв’язку ім. О.С. Попова (нині Українська державна академія зв’язку). Після закінчення інституту працював інженером в Золотоніському вузлі зв’язку.

Із 1981 р. перебуває на партійній роботі: працював інструктором організаційного відділу Золотоніського райкому партії України Черкаської області, з 1982 р. переведений інструктором загального відділу Черкаського обкому Компартії України, а з 1984 р. працював інструктором промислово-транспортного відділу обкому партії. У травні 1987 р. Юрій Григорович Лега обраний другим секретарем Золотоніського райкому Компартії України.

Із 1988 р. поєднував партійну роботу з викладанням в Черкаській філії Київського політехнічного інституту (з 1988 р.  – асистент кафедри радіотехніки; з 1991 р. – доцент, а вже з 1994 р. – професор зазначеної кафедри).

У 1991 р. захистив кандидатську дисертацію на тему "Розробка та дослідження слідкуючого фільтра для прийому сигналів з однополюсною та амплітудною модуляцією" в Одеському електротехнічному інституті зв’язку ім. О.С. Попова, став доцентом кафедри радіотехніки Черкаського інженерно-технологічного інституту.

Із 1993 по 1998 р.  працював  секретарем Вченої ради Черкаського інженерно-технологічного інституту. У період з 1995 по 1998 рр. очолював профспілковий комітет викладачів та співробітників, з січня по листопад 1998 р. працював проректором з науково-дослідної роботи Черкаського інженерно-технологічного інституту.

З 1998 р. по березень 2014 р. - ректор Черкаського державного технологічного університету. 

 Із 1998 по 2007 р. працював завідувачем кафедри комп’ютерних систем, а з 2007 р. по 2014 р. очолював кафедру радіотехніки університету.

У 2001 р. успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступення доктора технічних наук на тему: "Наукові принципи побудови та дослідження систем зв’язку з використанням шумових сигналів".

Дійсний член Клубу ректорів Європи (з 2007 р.).

Почесний громадянин міст Черкаси (2009 р.) та Золотоноша (Черкаська область) (2002 р.).