|
Бо їхня цивілізація сформувалася на землях, де неможливо землеробство. Вони жили тим, що дає ліс і болото, збирали гриби, ягоди, проте ніколи не сіяли, полювали звіра, але ніколи не вигодовували, рубали дерева, але ніколи не садили. А в таких умовах від кількості твоєї роботи нічого не залежить - а тільки від щастя. Тому і сформувався національний ідеал - нічого не робіння та очікуванн завтрашнього везіння. Вони, до речі, і зараз так живуть - добувають із землі копалини, продають, а ще грабують усіх, кого зможуть. І так буде завжди. |
29 травня 2025
|
Віталій Портников Після недавньої розмови американського та російського президентів і перемовин у Стамбулі міністр закордонних справ Росії Серґей Лавров вкотре чітко висловився про реальні цілі російсько-української війни. І це, як бачимо, не території, не відведення українських військ до адміністративних кордонів областей, які анексувала Росія, і навіть не визнання Україною факту цієї анексії. Це все – проміжні вимоги, потрібні для того, щоб Путін погодився на запропоноване Трампом тимчасове перемир’я. А реальна ціль цієї війни – деукраїнізація України. І дивує те, що навіть через три роки війни велика кількість українських громадян, чимало спостерігачів за межами України – навіть сам американський президент – цього щиро не розуміють. Російсько-українську війну часто сприймають як війну за територію. Українці люблять доводити іноземцям, що насправді це війна між авторитарною і демократичною державами, і головна мета Росії – придушити українську демократію, щоб вона не стала прикладом для самих росіян. Хоча насправді такий рівень аргументації радше допомагає Кремлю, який продовжує твердити, що йдеться про громадянську війну, а не про анексію чужої землі. Адже якщо для іноземного політика демократія не має великої цінності – як для Трампа, – то він і не дуже розуміє, за що українці воюють. І нам самим варто поставити собі запитання: а от якби Україна була україномовною, україноцентричною, але авторитарною, а Росія – демократичною, але російськомовною і російськоцентричною, чи це означало би, що ми хотіли б до неї приєднатися? Чи все ж таки захотіли би зберегти власну державу, щоб мати шанс на демократію, а не розчинитися в чужій, нехай і демократичній, державі? Тому на місці українців я б не оперував плинними категоріями. Ізраїль був державою царя Давида і Соломона, царством Маккавеїв і Бар-Кохби, республікою Бен-Гуріона, Бегіна і Нетаньягу. І все це дуже різні держави, деякі з яких можуть в мене не викликати жодної симпатії. Але для мене головне те, що це – єдина держава у світі, в якій євреї можуть почуватися євреями. Так само і з Україною. Вона може бути демократичною, анархічною, авторитарною, корумпованою чи чесною, але це – єдине місце на світі, де українець може бути українцем і говорити українською мовою як головною мовою своєї країни. Це і є головним. Українська держава існує тільки тому, що тут є український народ. Український народ існує тому, що він говорить своєю мовою, ходить до своєї Церкви, має свої історичні витоки традиції. Все інше – це про інші народи. Але повернімося до Росії. У ставленні її політичного керівництва і народу до України немає нічого нового. Те, що росіяни десятиліттями жили поруч з Українською РСР і не мали нічого проти її існування, було пов’язано з тим, що вони сприймали Радянську Україну як декорацію Росії, як штучне утворення, створене для заспокоєння «хохлів». Нікому з них навіть на думку не спадало, що українці колись можуть проголосувати за розрив «історичної єдності» з росіянами. І навіть після 24 серпня 1991 року переважна більшість російських політиків була впевнена, що 1 грудня 1991 року українці проголосують проти незалежності України. Результати референдуму стали для них – як і для багатьох росіян – шоком, зрадою. І навіть тоді вони вважали, що все це несерйозно. Тому з такою ненавистю згадують Біловезькі угоди. Бо для них важливим було зберегти Україну у державному союзі з Росією попри будь-яке голосування. До того ж із крахом комуністичної диктатури, як після довгої зими, народи колишньої імперії повернулися туди, де вони перебували до більшовицького перевороту. Для росіян це означало – у 1917 рік, коли під «русским народом» розуміли великоросів, малоросів і білорусів, а сама імперія була саме імперією цього народу. Із цієї точки зору цілком логічно, що для відтворення колишньої імперії потрібно насамперед відродити її історичне ядро. Спочатку об’єднати Росію, Україну і Білорусь, а вже потім повертати інші території. Саме тому досі не відбулося формальне об’єднання Росії та Білорусі – хоча технічно це не є проблемою для Кремля. Бо Путіну потрібна не просто інтеграція Білорусі, а триєдина держава. Тут навіть не йдеться про те, чи збережуть у цій державі Україна й Білорусь формальний статус. Можливо, збережуть – для місця в ООН. Але реального суверенітету в них не буде. А головне – не буде культурної й національної самостійності. Російські шовіністи винесли головний урок з більшовицького експерименту: навіть якщо залишити українцям і білорусам декорацію, то в момент кризи імперії вона може обернутися на реальність. Тож тепер мета – остаточне перетворення українців і білорусів на «русских». А для цього потрібно Україну якщо не загарбати, так виснажити й підкорити. Отже, якщо Україна зазнає поразки в цій війні, це означатиме не стільки кінець української держави, скільки кінець українського народу. Головне питання – не зникнення держави з політичної мапи світу, а зникнення українців з культурної. І тоді українці залишаться лише у вигнанні. А життя у вигнанні – це все одно шлях до асиміляції. Поразка Росії означатиме, що росіянам доведеться попрощатися з імперськими мріями й уперше звернутися до внутрішнього розвитку. Якщо Росія не отримає Україну – вона не втратить державність, навпаки, вперше з часів Московського князівства її набуде. Я, щиро кажучи, не дуже вірю, що у російського народу щось вийде, – але принаймні ми дамо йому шанс. Й іншим народам Російської Федерації, нещасним і гнаним, які вже опинилися на межі зникнення, також дамо. Тому перемога України – це не лише наша перемога. Якщо ми збережемося, збережеться й демократична Європа. Якщо ми збережемося, росіяни отримають шанс стати цивілізованою нацією. Якщо ми збережемося, ми дамо надію на розвиток іншим народам, які досі жили в тіні імперії. А якщо програємо – Європа повернеться в тридцяті роки ХХ століття, а Росія залишиться чудовиськом і продовжить експансію. І тому нам варто вистояти. І нам варто допомагати. Якщо бути чесними – це не ми маємо дякувати за допомогу. Це нам мають дякувати за те, що ми боремося за те, щоб залишатися собою – замість того, щоб підкоритися і стати чужими. 25.05.2025 *з сайту zbruc.eu |
29 травня 2025
|
Під час промови в американському місті Портленд Олександр Турчинов помітно нервувався Колишній секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов розповів, як у 2014 році Обама кинув Україну. Про це він сказав, відповідаючи на питання, чи звертався він за допомогою до Барака Обами у 2014 році, і що тодішній президент США йому відповів. Про це написала блогер Світлана Павленко. "Ви знаєте, що Україна колись мала ядерну зброю. Росія, Сполучені Штати, Велика Британія виступили гарантами нашої безпеки. Нам сказали, що вам не потрібна ніяка ядерна зброя, ми гарантуємо, що територіальна цілісність України буде назавжди. I один із гарантів напав на нашу державу. Я звернувся до президента Сполучених Штатів, скaзав, що на нас напали, і нам потрібна ваша допомога. В нас з вами є підписанi угоди. І він прислав мені віце-президента Байдена і гос. секретаря Керрі, які мені пояснили, що Будапештський меморандум це виключно політична декларація і вона не несе ніяких зобов'язань. Тобто зброя була реальна, Україна мала третій ядерний потенціал у світі, нам не був страшний ніякий ворог, ніхто б не посмів напасти на Україну. Але тоді потрібні були кредити, потрібні були ресурси. Ніхто не думав, що прийдеться воювати, і захищати країну. І ми легко відмовилися від зброї, на папірці, які, як виявилось, нічого не варті. Мені сказали: "Пане президенте, ми вас поважаємо, ми вас любимо, і будемо вам допомагати. На дипломатичному рівні". И тоді ми просили зброю, збройну допомогу. І менi не дали жодного набою. Нам не дали жодного шолому, жодного захисного засобу. Нам не дали навіть одягу. Я дав команду митниці розкрити кордони для волонтерів, і брат тут розповідав, як волонтери завозили допомогу чемоданами. Бронежилети, яких у нас взагалі не було в армії, завозили волонтери, хто скільки може, хто скільки дотягне. Шоломи, берци - все це завозили волонтери. В армії не залишилося навіть жодної походної кухні. Все просто розпродали. Мешканці України, патрiоти України готували солдатам, а так вони місяцями були на сухому пайку. Отак ми починали воювати. і тільки два роки тому, при президенті Трампу, ми вперше почали військову співпрацю із Сполученими штатами. Нам надали Джавелини, це протитанкові ракети, ви знаєте. В нас є зараз ракети не гірше. Ми вже випускаємо українські ракети, які не гірше Джавелінів, i які надійно знищують цілі. Українська "Стугна" прожигає броню товщиною до метра, знищуючи будь-яку броньовану ціль на відстані 5-7 км" Це було важливе політичне рішення. Для нас було дуже важливо, що Сполученi Штати нарештi почали надавати нам летальнy зброю. І це був дуже важливий крок, тому що ні Європа, ніхто, летальної зброї в Україну не поставляв. Вони казали: "Ми не хочемо дратувати Путіна, не хочемо дратувати ядерну Росію" А хто її дратував, коли вони напали на Крим? А хто її дратував, коли вони напали на Донбас? Kоли я об"явив мобілізацію по країні, мені зателефонували з Європи, керівники Німеччини та інших країн, та і пан Керрi мені телефонував: "Навіщо ви провокуєте Росію? -Ми не провокуємо, ми захищаємо свою країну, в нас немає іншого вибору. -Не провокуйте Росію" Я подякував за співчуття і поклав трубку. I ми провели мобілізацію. У нас було мобілізовано у декілька етапів понад 200 тис чоловік, які фактично змогли захистити Україну. І на сьогодні, в усякому разі, не так давно, українська армія є однією із найсильніших в Європі і здатна знищувати будь якого ворога. Але її треба підтримувати, її треба фінансувати, її треба поважати. І я дуже сподіваюсь, що президент Зеленський зрозуміє, що без сучасної боєвої, боєздатної української армії України не буде." |
28 травня 2025
|
«Президент Трамп докладає всіх зусиль, щоб покласти край цій війні, але Путін, відомий воєнний злочинець, відмовляється відступати. Тепер він отримає суворе нагадування: це Америка Трампа, а не Байдена», — пише пастор у X. Ця заява пролунала після слів Трампа про те, що Путін «грається з вогнем»: https://rfi.my/Bhv5 |
28 травня 2025
|
|
28 травня 2025
|
Про це повідомили в середу, 28 травня, данські журналісти Danwatch і німецьке видання Der Spiegel. З огляду на ці дані, зазначає Danwatch, можна оцінити масштаби модернізації військової ядерної інфраструктури на об'єктах Росії, що охороняються найбільше. Як свідчать документи, бази в масовому порядку зносилися та відбудовувалися наново, зводилися сотні нових казарм, сторожових вишок, центрів управління, складів та підземних тунелів. Оглядачі називають витік документів "абсолютно неймовірним". ➡️ Докладніше: https://p.dw.com/p/4v3aN?maca=ukr-F... |
28 травня 2025
|
На Сумщині нашим хлопцям та дівчатам потрібно майже все: від зарядних станцій до екскаваторів. Бо держава попри всю складність ситуації не здатна їх забезпечити. Тож наша команда продовжує підставляти плече бойовим підрозділам. Цього разу зустрілися з тими, кого давненько не бачили: з нашим «Єнотом», Сергієм Костинським, Олександр Погребиський, Павлом Казаріним і ще десятками військових артилеристів, розвідників та дронщиків. Тут і 27-ма, 43-тя та 47-ма артилерійські бригади, і хлопці-розвідники з 54 окремого розвідбату, і славетні ТРОшники зі 104 бригади, і 59 бригада СБС. Усі вони працюють на кордоні, а там справжнє пекло, тому підмога їм потрібна була вже на вчора. Ми підвезли їм вантаж, що допоможе стримувати російські «м’ясні штурми»: ▪ командно-штабний комплекс ▪ екскаватор ▪ пересувну авторемонтну майстерню ▪ 225 FPV-дронів ▪ 18 зарядних станцій ▪ 8 квадроциклів ▪ 4 квадрокоптери «Mavic» ▪ комплекс купольного РЕБу Цей список — це те, над чим працюємо ми. Щодня. Злагоджено. Вивірено. Систематично. Що має робити влада? Вона має припинити красти та забезпечити постачання зброї. Бо абсолютно неприйнятно, що армія на четвертому році повномасштабного вторгнення не має чим воювати. Але влада, навпаки, бореться з благодійниками та волонтерами, запроваджуючи санкції. Але попри активні намагання в них, на щастя, нічого не виходить. Ми змогли відновити щомісячні витрати Фонд Порошенка до 90 000 000 гривень. І на цьому не зупинимося! |
28 травня 2025
|
«Після звільнення Маріуполя ми туди прибули. І мене вразило, я про це вже говорив, наскільки сильно було знищено місто. Просто приголомшливо. Я порівняв блокадний ленінград із Маріуполем – німці били по блокадному ленінграду за розкладом. О 7 ранку і о 7 вечора. Величезна кількість пошкоджених будівель, це можна по фотографіях подивитися, у книгах, присвячених блокаді, і в архівних матеріалах. Але Маріуполь мене просто вразив. Місто було практично стерте з лиця землі. Там жодних військових об'єктів не було», – зазначив голова скр рф бастрикін. Таким чином, глава одного з ключових силових відомств рф фактично прирівняв дії російської армії до дій нацистської армії. Ба більше, він прямо визнав, що в Маріуполі «не було жодних військових об'єктів», тим самим підтвердивши удари по цивільній інфраструктурі, житлових будинках і мирному населенню. У соцмережах заяву бастрикіна вже охрестили «обмовкою за Фрейдом». Під виглядом пафосного порівняння з блокадним ленінградом він визнав те, що офіційна пропаганда роками заперечує: російська армія знищила мирне місто, залишивши після себе руїни і загибель тисяч ні в чому не винних людей. Зазначимо, знищення мирного міста без військової мети підпадає під визначення воєнного злочину відповідно до міжнародного гуманітарного права. Джерело: https://t.me/spravdi/46906 |
28 травня 2025
|
Олександр Македонський, наймогутніший чоловік свого часу, завойовник світів, володар імперій. Його ім’я викликало трепет, його слово було законом, а його армія, силою, що змінювала карту світу. Але одного разу він почув про людину, яка не підкорялась жодним законам, крім внутрішньої свободи. Цим чоловіком був Діоген Синопський, філософ, що жив у бочці, не мав ані дому, ані майна, ані страху. Удень він ходив з лампою по ринку і казав: «Шукаю людину». Він зневажав багатство, титули, умовності, усе те, що уособлював сам Олександр. Зачарований чутками про цю ексцентричну мудрість, Олександр вирішив зустрітись із Діогеном. Імператор знайшов його, коли той спокійно лежав на сонці, байдужий до галасу світу. У тиші зустрілись два світи: влада і свобода. Олександр сказав: Я можу дати тобі все, що забажаєш. Проси і отримаєш. На що Діоген, не підвівшися, відповів просто: Відійди. Ти мені сонце затуляєш. Ці слова приголомшили полководця. Але він не образився. Навпаки, в глибокому захопленні промовив: Якби я не був Олександром, я хотів би бути Діогеном. У цю мить зіткнулись дві реальності: той, хто мав усе, і той, кому нічого не потрібно. Один могутній, але завжди спраглий. Інший бідний, але абсолютно вільний. Один керував арміями. Інший, самим собою. Ця сцена пережила століття. Її малювали на полотнах, викарбовували в мармурі, описували в книгах. Бо в той день, під яскравим сонцем, влада схилилася перед свободою, а мудрість залишилась непохитною. |
28 травня 2025
|
Звісно, прийшли у свою школу - туди, де дитина навчалась до війни. Варто сказати, що з Німеччини донька подруги поверталась охоче, хоч і зі слізьми. Всі адаптаційні періоди там закінчились, зʼявились друзі, багато прекрасних гуртків, суботня українська школа, дівчинка наполегливо вчила німецьку і ще французьку і, в результаті, стала однією з найкращих у своєму класі. Її проводжали тепло, говорили, що переживають за безпеку через війну, обіймались і плакали. Директорка школи написала дитині теплого листа. І це все було чуттєво і мило. Але немає нічого кращого за свій дім і рідну Одесу. Попри все - обстріли, ракети і шахеди. Періодично, коли подруга з донькою приїжджали на трохи в Одесу, дівчинка кожного разу ходила до своєї школи, щоб побачитись з однокласниками, з вчителькою. Тобто, звʼязок підтримувався і повернення було бажаним. - І от приходимо ми у свою школу, - розповідає подруга. - Нас з Діною відправляють до директорки. У приймальні зустрічає строга секретарка, ми чекаємо. Навкруги вчительки. І одна із них, суворо дивлячись на нас, каже з натиском: ви розумієте, що вам потрібно буде дуже добре попрацювати, щоб наздогнати! І це прозвучало, як те, що ми маємо бути достойними, щоб вони нас взяли назад! Потім ми заходимо до директорки, і починається запрошення до пекла. Коротше, дитину в школу візьмуть. Але! Треба написати 9 тестів, в тому числі здати тест по фізкультурі, пройти медичне обстеження (найрозумніше із переліченого) і все це зробити швидко, бо «учениця відстала від програми». - Моя Діна дивилась на все це квадратними очима, - продовжує подруга. - Коли ми приїхали до Німеччини, ніхто не вимагав від моєї дитини складати тести, знати німецьку бездоганно присідати і стрибати, щоб скласти тест з фізкультури. Діна взагалі не знала жодного слова німецькою. Там навпаки - створили всі умови, де вона почула безпеку і бажання вчитися. - Скажи, - питаю подругу, - а якби Діна не здала ті тести, то що б було? - Не знаю. Але теж задавала собі такі питання. Ви її не візьмете в школу? Залишите на другий рік в тому ж класі? Викличете батьків до школи? І почала моя подруга разом з донькою писати ті тести. За допомогою штучного інтелекту. І дитина, після німецької школи, побачивши, яке рішення їй пропонує власна мама, розгублено запитала: хіба можна списувати? - А у нас не було варіантів. Так, ми тупо все списували. Я пояснила все доньці. У Діни нормальна вчителька. Коли я, шокована, прийшла до неї від директорки, та мене заспокоїла. Типу - такий порядок, що я можу зробити? Якось напишите, знайдете вихід із ситуації, бо він є. Ну, ми і знайшли. Ще технології треба здавати. - А це що? - Це праця, як у нас було, уроки праці. І тут я розсміялася. В смислі? Тести з уроків праці? Це як? Подрузі було не смішно. - А чому ти смієшся? - навіть трохи образилась вона. - Я ж не придумала! І вона показала мені чат з листуванням з приводу уроків технології. Знаєте, що треба було здати? Вироби типу совушки, зайчика і так далі. З ПОЧАТКУ УЧБОВОГО РОКУ. І це не жарти. Мені б дуже хотілось, щоб це все було фантазією і гумором. На жаль. Я бачила завдання і листування. Коли подруга мені почала розповідати про цю дичину, я аж завелась: ну що ти таке кажеш?! я точно бачила, що дітей назад приймають без всяких умов і тестів; зараховують в той клас, який підходить за віком, навіть якщо вона не вчилась онлайн; зараховують оцінки з зарубіжної школи. Подруга сказала, що я з космосу. Бо цього всього не існує. І ще сказала: наші діти там стали кращими, вони багато працювали, і ось так зустрічають. І це точно не поодинокі випадки. Як повертатися в таку атмосферу? Днями написали про суїцид студента 2-го курсу театрального відділення в коледжі Ужгороду. Він не склав національний мультипредметний тест (НМТ), який визначає, чи зможе студент вступити на бакалаврат, чи залишиться у коледжі. Хлопець залишив відео, в якому сказав, що йде з життя через не здачу тесту. Я бачила звернення до Міносвіти з проханням переглянути рівень складності та вимоги до складання НМТ. І, як приклад надмірного психологічного навантаження, високого рівня стресу, очікування та тиску, вказувався випадок з ужгородським студентом. Подібне ламає дітей і молодь. Втрачається віра в себе. І діти не почуваються в безпеці взагалі. Це все вкупі з життям в умовах війни. Після локдауну. Я не знаю, що буде з усіма нами після війни. І, особливо, що буде з дітьми. В школах шаленими темпами зменшується кількість хлопців 17-ти років. Порожніють класи. Поясніть мені, будь ласка, чому, якщо мобілізація з 25-ти років, заборонений виїзд з 18-ти?! От в чому логіка?! Юнаків вивозять за кордон. Статистика невідома. Я ще якось можу зрозуміти, чому не повідомлять статистику воєнних втрат. А навіщо ховати статистику дітей, які виїхали за кордон, особливо хлопці з 16-ти років? Може, ця статистика якось приверне увагу і скоротить кількість дурні, яка відбувається майже у цілодобовому режимі? Може, міністр освіти, прихід якого ми всі вітали і якому раділи, якось займеться своєю роботою - освітніми політиками? Бо у мене таке враження, що наші чиновники від освіти і не лише, отримують відсоток від польських коледжів і вишів, які вже озолотились на українських юнаках, яких вивозять батьки через недолугу, непродуману і шкідливу діяльність української влади. Я знаю, що багато жінок не повертаються навіть у відносно безпечні регіони через те, що їхні діти у захваті від тамтешніх шкіл. Саме це тримає багатьох - бо діти хочуть до школи! Ми стали країною, яка має найнижчі темпи народжуваності у світі - 228 місце у нас, народжується 6 дітей на 1 000 осіб. І ми маємо високі темпи незворотніх втрат. Я вірю в те, що люди повертатимуться з-за кордону. Вірю, що наша країна втримається. Вірю, як ніколи. Але, поки тяжко і криваво відвойовують нашу свободу, хіба не варто всім, хто має бронь, вплив, ресурси і можливості, робити очевидні, нормальні речі для України! Чи, хоча б, не множити фігню? |
28 травня 2025
|
| Закрити |
