|
«Якби Україна була б в НАТО, то війни не було б. Це мало статися ще в 2008 році», - саме це зараз говорить в кожному інтервʼю канцлер Мерц. Нагадаю, що тоді через позицію канцлерки Меркель і Президента Франції Саркозі Україна не стала членом НАТО. На Мерца покладаються великі надії: в ньому бачать нового лідера Європи. Фрідріх Мерц - це той місток, який може забезпечити діалог між Європою і США. До Європи, нарешті, дійшло, що путін не прагне миру і готується до чергової атаки. Питання допомоги Україні стало пріоритетом, бо ми - потужна фортеця. Тепер запитання: Європа буде сама готуватись до війни чи з США. Під час зустрічі канцлер Мерц просив Президента Трампа посилити тиск на росію. Чи вдалося Мерцу схилити на свій бік Трампа? Наскільки доктрина «крапельної допомоги Байдена» може бути знову застосована? Чи у є Трампа розуміння безперспективності стамбульського переговорного процесу? Можливо на більшість цих запитань ми отримаємо відповідь вже цього червня. Про це детальніше на моєму YouTube. Посилання в коментарях. Юридична підтримка: Юридична компанія "Муренко, Курявий і Партнери", Nikita Murenko Допоможіть зібрати кошти на засоби РЕБ для спецпідрозділу WASP: Банка: https://send.monobank.ua/jar/6Aa8kW... Карта mono: 5375 4112 2382 2086 IBAN : UA453220010000026200349900291 Карта Приват : 4149 4991 6216 3545 |
8 червня 2025
|
Час — це найцінніший дар, подарований людині. І водночас — найчастіше змарнований. Ми живемо так, ніби маємо в запасі цілу вічність: відкладаємо мрії, відтягуємо примирення, переконані, що «завтра» гарантоване. Але цвинтар — це місце, повне людей, які думали, що в них ще є час… Німе мовчання могил приховує тисячі незавершених справ, невисловлених вибачень, ненаписаних книг і нереалізованих мрій. Скільки людей залишили цей світ, так і не заспівавши пісню, що жила в їхньому серці… Скільки слів залишилися назавжди замкненими в їхньому горлі… Вони — так само, як і ми, — думали, що в них є ще час. Але час не шанує ані віку, ані статусу — він не чекає ні на кого. Тож питання сьогодні звучить просто: що ти робиш з часом, який маєш? Зволікання — це могила мрій. Хтось колись сказав: «Дорога “колись” веде до міста “нікуди”.» Скільки життів закінчилося в жалю через отруту відкладання… Люди кажуть: «Почну завтра…», — але що, як завтра ніколи не настане? Скільки книжок залишилися ненаписаними, бо хтось думав, що ще встигне? Скільки батьків не сказали своїм дітям «Я тебе люблю», бо думали, що ще буде нагода? Скільки душ померло з гіркотою, образою, непрощенням… бо всі вірили, що в них є ще час? Зволікання — це злодій. Тихий убивця, що краде наше покликання, наше майбутнє, наше спасіння. Смерть — не вибирає. На цвинтарі лежать і молоді, і старі, і багаті, і бідні, і сильні, і слабкі. Її не цікавить, чи встиг ти здобути диплом, почати бізнес або примиритися з ближнім. Світ втратив королів, президентів, жебраків і звичайних людей однаково — бо смерть приходить без попередження. Можливо, ти думаєш, що ще встигнеш почати служити Богові… Що ще встигнеш сказати близьким, як вони тобі дорогі… Що ще встигнеш змінитися… Але що, як цієї ночі, твоя душа буде покликана? (Лк 12,20) Смерть рідко попереджає. Запитай у тих, хто вже похований: скільки з них знали, що це був їхній останній день? Ти не знаєш, скільки часу тобі залишилось. Єдиний мудрий вибір — використати час зараз. Годинник цокає. Уяви: стоїш при брамах вічності, озираєшся на своє життя — і розумієш, що змарнував його… Це трагедія. Бо найбагатше місце на землі — це цвинтар: він повен нереалізованих задумів, ненаписаних історій, невикористаних талантів, втрачених можливостей. Не стань ще одним іменем на надгробку, за яким стоїть лише історія жалю. Не будь тим, хто думав, що має ще час, — але так і не встиг по-справжньому жити. Ти не контролюєш день своєї смерті. Але ти можеш контролювати, як прожити кожен день до неї. Живи мудро. Люби глибоко. Прощай швидко. Працюй із метою. Бо одного дня час вичерпається. І коли це станеться — хай буде сказано: «Він (вона) використав свій час добре». Використай час зараз. Цвинтар уже й так повний жалю. Твій слуга, о. Альберт Нвосу |
8 червня 2025
|
Для Стефанішиної ці санкції – особиста проблема, бо вона разом з віце-прем'єркою Свириденко керувала їх підготовкою в турборежимі за три години. Премʼєр Шмигаль якось пропетляв від привілею підписувати це розпорядження Кабміну, але міністр юстиції брала активну участь на всіх етапах і сліди її втручання залишились в документах. Питання про законність санкцій Порошенка для Стефанішиної – критичне, зокрема зараз, коли виявилось що її колишній чоловік заробляє на активах, переданих в управління АРМА. Болівар може і не витримати стільки скандалів одночасно. І ось що вона відповіла на це питання: «Стосовно превентивних санкцій, я хотіла би раз і назавжди завершити це питання. Колеги з "Європейської солідарності" постійно цитують рішення Верховного Суду стосовно санкцій проти громадянина Курченка, і в цьому рішенні підтверджена законність санкцій. Відповідно Міністерство юстиції в своїх документах апелює до ухвалених рішень Верховного Суду, якими вже підтверджена законність введених санкцій. Це для ясності» Добре, якщо пані віце-прем'єр хоче ясності на цю тему , нехай буде ясність. Тема «санкції проти Порошенка превентивні» - не наша ідея. Першу версію пояснення «за що?» суспільство почуло особисто від Президента Зеленського 13 лютого, в день оприлюднення указу, і там про превентивність (тобто «ну так, Порошенко наразі не зробив нічого поганого, але так на всякий випадок ми все одно заблокуємо йому активи і заборонимо вибори») нічого не було. Зеленський сказав дослівно: «у нас війна, а люди виводять, реально миють гроші, мільярди гривень. І це впродовж всієї війні, безумовно всієї, не тільки повномасштабної, це почалось з 2014-2015 років, виведення грошей, торгівля, заробіток з сепаратистами на вугіллі. Все це є, всі ці потоки є. Я просто здивований, що раніше Фінмоніторинг ніхто нічого нам не показував. Я це не бачив, а як було до мене – мені складно сказати. І ми це не бачили. Зараз Служба безпеки, зараз Фінмоніторинг показують про мільярди. І всі ці люди, труба Медведчука, чи наприклад… окрім того що з Медведчуком та Порошенко – вони партнери...» На той час ми цього звичайно не знали, але Зеленський все переплутав. В документах РНБО про санкції проти Порошенка, які він підписав напередодні, не було ані слова про «виведені мільярди» і «трубу Медведчука». Не було навіть про «заробіток з сепаратистами на вугіллі» - лише про саме вугілля, на якому за версією слідства Порошенко нічого не заробляв, а купував «щоб уникнути падіння свого рейтингу». Дивись другу серію лонгріду про санкції в цьому блозі. Фактично Президент Зеленський видав журналістам готові відповіді на питання «чому Порошенко поганий і за що ви його так не любите?», які накопилися в нього в голові за всі останні роки, і які не мали відношення до реальних документів Кабміну і РНБО по санкціях. Людина говорила що в ней було на душі. Далі відбувся скандал з фальсифікацією тексту указу, «уточненнями редакції» і «офіційною публікацією в друкованих виданнях». Про це дивись третю серію лонгріду. Ми подали позов, суд запитав позицію Кабміну. І вже в поясненнях КМУ, які готували юристи Міністерства юстиції, підлеглі Стефанішиної, вперше зʼявилася теза «санкції мають превентивний характер». І саме вони, а не депутати "Європейської Солідарності" перші притягнули в наш діалог прізвище Сергія Курченка. Справа N990/36/23 – це і є справа Курченка, яку згадувала Стефанішина. Це був такий колоритний молодий харківський бізнесмен з близького оточення Януковича. Президент і власник ФК "Металист". В 2014 він втік з Києва, пробував отримати громадянство Сербії (вже отримав, але це швидко скасували після скандалу). Врешті переїхав до Москви, але і там зберіг в себе унікальний культурний код і стиль ведення бізнесу – в 2017 зі своїми охоронцями навіть влаштував з кимось подібним собі стрілянину прямо в пафосному Москва-сіті. Сергій Курченко зібрав фул-хаус санкцій як мало хто: США, Канада, ЄС, навіть Україна. Перші національні українські санкції проти нього впровадив в 2018 Порошенко, а потім ще тричі сам Зеленський. Рішення Верховного Суду в справі N990/36/23 – це була чергова невдала спроба Курченка позбутися цих санкцій. Ця постанова так подобається Мінюсту, і вони так люблять її згадувати, бо в ней Верховний Суд досить детально виписав цю тему превентивного характеру санкцій. Тільки Мінюст читає лише ті фрагменти, які йому подобаються, а решту – не читає: «Санкції як економічні обмежувальні заходи є лише тимчасовими обмеженнями, які стосуються здебільшого втручання у право власності особи та носять превентивний характер …Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для цього». Так, до речі на тему пропорційності – навіть в 4 заходи санкцій проти Курченка Зеленським застосовано менш, ніж проти Порошенка – і балотуватись на виборах Курченку не заборонено. Але ж читаємо далі рішення суду: «…Превентивний характер санкцій, на відміну від заходів юридичної, зокрема кримінальної, відповідальності, не вимагає доведення вини особи у вчиненні дій, які РНБО та Президент України мають повноваження оцінити як реальні та/або потенційні загрози державним та національним інтересам. З огляду на дискреційні повноваження цих суб`єктів владних повноважень щодо застосування санкцій достатнім є встановлення фактів, які б з певною мірою очевидності свідчили про такі загрози». Мінюсту і міністру Стефанішиної дуже подобається перша частина, де говориться, що доводити віну для застосування санкцій не треба. Може здаватися, що це означає, що Президент має право в будь який момент впровадити санкції проти будь кого і це автоматично буде законно незалежно від причин. Але ні. Це означає лише, що для застосування санкцій проти людини необовʼязково чекати на вирок суду в кримінальному провадженні. І це і так було відомо з самого початку дії закону «Про санкції» - Президент Порошенко також не чекав на вироки. Це і так очевидно. Але там далі ще говориться про необхідність «встановлення фактів, які б з певною мірою очевидності свідчили про загрози». І тут вже проблема. Бо в випадку Курченка факти, які з певною мірою очевидності свідчили, що він небезпечний чорт – були, і Верховний Суд це перевіряв: «Як уже було зазначено, Служба безпеки України в згаданому вище листі, вказавши про достатність підстав для застосування санкцій, викладених в проєкті Розпорядження № 808-р щодо ОСОБА_1 [тобто Курченко] , надала інформаційні матеріали, які можуть свідчити про його причетність до терористичної діяльності, а також діяльності на шкоду державній безпеці України. Джерелом такої інформації Служба безпеки України вказала загальнодоступні інтернет-ресурси, в яких, зокрема, наведено інформацію щодо його, ОСОБА_1 , співпраці з «ЛНР» та «ДНР», які визнані терористичними організаціями». В випадку Порошенка таких фактів нема. Те, що Офіс Президента, Кабмін і Мінюст пробують приховати за розмовами про «превентивний характер санкцій» - в них нічого не було на Порошенка 12 лютого, коли санкції впроваджувалися, і нема і сьогодні. СБУ попри бажання Зеленського відмовилась давати подання на РНБО на санкції проти Порошенка, хоча це їх робота, якщо компрометуюча інформація взагалі є, і вони нею зазвичай не нехтують. Саме тому маршрут руху санкційного проєкту вийшов такий складний: Фінмоніторинг-Мінекономіки-Кабмін-РНБО – бо треба було найти когось настільки відбитого, хто б взяв на себе відповідальність першим написати «в мене є факти, що Порошенко створює національну загрозу». Переконати решту міністрів тихо удавати, що вони просто повірили на слово цьому першому і не втручалися, а просто стояти поруч – вже простіше. З позицією Мінюсту ще дві проблеми, менш очевидні. Треба вникати в матеріал, щоб зрозуміти що з ними не так. Перша: чому вони просто не скажуть, що санкції введені через «вугільну справу»? Зеленський про це говорив, в документах РНБО вона згадується, чому б цим не обмежитись і не наводити на справу туману? Відповідь така, що в тому ж рішенні N990/36/23, і в цілому в практиці Верховного Суду, йдеться про те, що рішення РНБО про санкції має прийматись «ураховуючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні та потенційні загрози державним та національним інтересам, створені внаслідок дій позивача». Підозра Порошенку у «вугільній справі» з’явилася 20 грудня 2021 року. Президент Зеленський неодноразово згадував цю справу публічно, явно пов’язував з нею надії на «остаточне вирішення питання Порошенка», це взагалі була його улюблена медійна іграшка з травня 2021 аж до 24 лютого 2022. Говорити в 2025, що Президент раптом дізнався про ці факти з подання Кабміну, і був вимушений негайно реагувати, щоб запобігти загрозі національним інтересам з боку Порошенка – тупо. Певна частина українського суспільства і так це напевно схаває, але точно будуть проблеми з боку партнерів. І реакція на сам факт впровадження санкцій показала, що і в суспільстві підтримка не буде такою, яку хотілося б. Тому цю потужну заготовку довелося викинути, і сам Зеленський з лютого уникає коментарів на цю тему. Друга проблема така, що Порошенко весь час перебуває в Україні, а Курченко, як і абсолютна більшість тих громадян України, проти кого були застосовані санкції, оскаржував їх з-за кордону. Наша позиція така, що перебування громадянина на підконтрольній території нівелює аргументи про «потребу невідкладного та ефективного реагування» шляхом санкцій. Президент має посунутись і дати правоохоронним органам робити свою роботу відповідно до закону, оскільки для цього нема реальних перешкод. А не підміняти собою одночасно слідчого, прокурора, суддю. Бо якщо людина тут, і створює загрозу - то арештуйте її, а якщо нема за що арештувати, то не кажіть про загрозу. На цей аргумент нема чіткої відповіді ані в справі Курченка, ані в цілому в практиці Верховного Суду. Може вона з’явиться саме завдяки нашому позову. В будь якому разі, в пані Стефанішиної нема причин вважати, що «рішення Верховного Суду стосовно санкцій проти громадянина Курченко» гарантує її відомству автоматичну перемогу і в справі санкцій Порошенка. Наступне засідання в нас буде незабаром, вже 19 червня. В понеділок 9 червня спливає дедлайн для всіх державних органів для надання документів, які суд витребував у них ухвалою в травні. Сподіваємося, що там буде щось більш цікавого і змістовного, ніж те, що ми почули від віце-премʼєрки вчора. Триматиму вас у курсі. |
7 червня 2025
|
Родина жила в будинку, де раніше жив священник. Однак зараз його орендує муніципалітет та надає українським біженцям. Пожежа в будинку була навмисною, вказують висновки прокуратури. Сім’я проживала в Бельгії вже 3 роки, а батько дівчинки воює на фронті в Україні. У жінки також залишився 16-річний син, який на момент пожежі був у школі. |
7 червня 2025
|
вона неймовірно дратує тих, хто наповнений брудом та заздрістю… |
7 червня 2025
|
Гюльчатай відкрила личко. Як до того- Кара Мурза, який закликав включити в обмін всіх на всіх мій Україною і РФ російських політвʼязнів. Я тоді висловила рішучий протест подібній ідеї, адже Україна бореться за звільнення українських військовополонених і цивільних, яких роками катують в російських тюрмах. Ми не дозволимо розмінюватися ні на що інше, особливо на внутрішні російські питання. Російські ліберали вже не приховують своїх справжніх намірів. Переключити увагу з жертви, якою є Україна, на псевдожертву у вигляді так званої російської опозиції. Сприяти путінській Росії в помʼякшенні санкційного тиску Заходу. Гастролери - опозиціонери, яких радо вітають на міжнародних конференціях, просувають дуже небезпечний меседж, мовляв прості росіяни страждають від санкцій, а у війні винен виключно Путін. Трупа «хороших русских», яких з маніакальною впертістю шукає Захід, що і досі вірить в вєлікую русскую культуру і її носіїв, завтра ще заявлять, що заморожені російські активи мають іти на підтримку вільних російських змі чи опозиції. Я такому розвитку подій не здивуюсь. Навальна , Кара - Мурза, і ко ніколи так і не вибачилися перед Україною за свій народ, що приніс на нашу землю смерті і руйнування. Вони щиро не усвідомлюють власної відповідальності за те, що виплекали монстра і є його плоттю і кровʼю, носіями такої самої імперської ідеології. Коли я сказала Кара Мурзі, ще немає хороших русских і всі без виключення росіяни винні в війні і несуть за неї відповідальність, він в мережі Х назвав мене «фашисткою». Його підтримала Латиніна:) Я ж наполягаю, що фашист - це Путін, а Росія , що чинить геноцид моєї нації - це нацистська країна. Вважаю важливою місією викривати справжні наміри російських псевдолібералів. Все ця ряжена опозиція зламалась на українському питанні. Ніхто з них нічого не зробив для посилення санкцій проти РФ, а тільки це може зупинити війну. Вони спекулюють на нашому горі, але ніколи щиро не співчували і не допомогали. Ніхто з них ніколи не повернеться в РФ, їх там і не чекають. Вони не спромоглися створити Руху спротиву авторитарному режиму, а Навальний виправдовував анексію Криму. І попри його трагічну смерть в російській вʼязниці, українці цього ніколи не забудуть. Якби в 2014 році російська опозиція спромоглася видушити з себе реальний протест і засудження, це могло б зупинити трагедію. Навальна ніколи не вибачилася за слова свого чоловіка перед украінцями, а варто було б. Радіо Свобода - це медіа, як дає правдиву інформацію з окупованих територій, фрілансери редакції ризикують своїм життям. В 2016 в полон російських окупантів потрапив Станіслав Асєєв, якого затримали саме за матеріали для «Свободи». І мені дуже боляче, що західна публіка, яка зараз читає книжки Навального, нічого не знає про твори Асєєва, Вікторії Амєліної, інших наших чудових авторів, долі яких зламала РФ. Голоси радіо «Свобода» свого часу допомогали зруйнувати радянську імперію. Голоси російських медіа - і кремлівських і ліберальних - нову російську імперію тільки цементують, бо ними говорять зверхність і маніпуляції, зневага до всіх і нуль емпатії. Я закликаю всіх українських політиків, дипломатів, культурних діячів обʼєднатися в протидії цим російським ІПСО, які дуже технічно і підступно просуває на Заході ця група російських псевдолібералів. Вони - не жертви. Вони - частина російського народу, відповідального за війну! |
7 червня 2025
|
Пропаганда рашистів любить символи. Вона чіпляється за них і розгортає потрібні історії - «наративи». От і з відчутного удару в рамках української операції «Павутиння» на росії намагаються виплести контр-історію. Почали називати цю поразку «Пьорл-Харбором»- з на яком на те, що, мовляв, отоді ж Штати прокинулись і все ж виграли. Вони і розгром на Харківщині і Херсонщині восени 2022 року ліпили до «Великого відступу» з Західної України 1915. Мовляв, після Брусилівського прориву вже у 1916 повернули велику частину територій. Щоправда, такі аналогії двосічні: алже дуже скоро розвалилася сама російська імперія. Так і тут. На українських сторінках розгром російської стратегічної авіації слушно порівнюють не з Пьорл-Харбором, а з Цусімою. Розгромом російського флоту японським у ході російсько-японської війни 1904-1905 років. І тоді японський прапор в українських кольорах (на ілюстрації), який зараз скрізь таскають російські пропагандисти, набуває зловіщого значення саме для росії. Щоправда, у тій війні, крім Цусіми, був ще Мукден - одна з найбільших суходільних битв до І Світової, яка ознаменувала стратегічний перелам. А до того - падіння Порт-Артура, Ляоян, і, завісно, «самі взарвалі «Корейца», намі патоплєн «Варяг»». Японці виграли завдяки бурхливій модернізації, кращій організації і мобілізації ресурсів, ефективнішій оснащеності і навченості армії і флоту. Українська влада має відповідальність: розвʼязати проблеми ефективності, які накопичуються роками вже протягом повномасштабного вторгнення. Українське суспільство, українська наука і виробництво, українське військо і спецслужби готові працювати, щоб завдавати росіянам удар за ударом. Адже перемогти російського велета можна, привчивши його до поразок. Породити дух, який сковував волю росіян тоді, під кінець російсько-японської війни: «Сіла нє взяла!» Але це ж треба працювати так, щоб успіхи були не всупереч, а завдяки |
7 червня 2025
|
В українській народній традиції існує ритуал зі сфери звичаєвого права : обрядова дія остаточного узаконення будь-якої угоди, що надавала їй непорушності. Існували обов’язкові складові цієї дії. Кожній угоді передували переговори, або торг. Потім, на знак згоди між двома сторонами , - багато разів здійснювалося рукобиття. Але остаточним вважалося те , за яким руки рознімала третя сторона. Умови угоди, зазвичай, мали усну форму, тому, щоб встановити більш доброзичливі договорні відносини між сторонами, "могоричили". У хаті чи корчмі (зрідка - безпосередньо на місці укладання угоди) розпивали певну кількість хмільного напою (медовуха, варенуха, горілка та інше), на ярмарках - іноді чай, що й завершувало вдалі угоди купівлі-продажу нерухомого майна, худоби чи якогось товару , або допомоги чи найму. Це остаточно скріплювало торгову домовленість : договір вважався укладеним, і його умови вже не можна було змінити. Могорич підтверджував завершення купівлі-продажу. Виставляти могорич міг як покупець, так і продавець худоби чи іншого товару. Це обговорювалося під час торгу. Якщо могорич не було випито, то договір не набував чинності. Укладання договорів, як правило, відбувалося при свідках - могоричниках, баришниках, яких запрошували по два з кожного боку. Вони також пригощалися і, в разі непорозумінь, виступали суддями між укладачами договору. Павло Чубинський : "На ярмарочній площі красується від 5 до 7 виставок, тобто тимчасових шинків, які мають нотаріальне значення, тому що рогатий скот, коні, колеса, одяг не можуть бути продані без могорича. Річ з тої хвилини вважається проданою, договір святим та непорушним, коли випили могорич... " ("Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників", 1862 рік ). Могоричем також називається частування з приводу успішного завершення якої-небудь справи чи на знак подяки. Могорич був обов’язковим під час толок з будь якого приводу. Могорич не тільки скріплював домовленості, а й виступав у якості винагороди, що було типовим для всіх українських територій. Договір наймання : навіть для найнятих за гроші майстра та будівельників господар мусив поставити могорич після того, як "квітка" з’являлася на крокві. Також відсутність могоричу могла стати причиною, за якою наймит мав право відмовитися виконувати роботу. Павло Чубинський описує випадок, який ілюструє таку ситуацію : тесляр, найнятий на роботу, не виконав умов угоди. Коли наймач зібрався подати на нього позов, то почув відповідь: "Адже ж ми могоричу не пили..." Суд не прийняв позову, оскільки, "за народними поняттями, могорич є необхідністю, що дає санкцію договору". Без могоричу - угода не вважалася дійсною. Могорич також супроводжував вступ до парубоцтва. Також після посвячення в професійні спільноти шляхом випробування, молодий майстер повинен був виставити могорич старшим колегам. Розпивання могоричу було складовою весільного обряду : у сватанні, заручинах. Договірний характер яких, містять ще й такі назви : "умова", "змовини". Павло Чубинський : "Добривечір ! Сядемо трохи й підночуємо, – тут десь забігла наша телиця з череди; просимо ж вас віддайте її нашому хазяїну (ім’я), а ми вам за те могорич поставим..." (етнографічний запис - "Праці... " (1869–1879). ☝️Саме слово "могори́ч" з’явилося в українській мові у ХІІІ–ХІV ст. від арабського مخارج (maḫāriǧ) - "витрати". "Словник староукраїнської мови" вказує на першу згадку слова 1358 роком. А ось датування цього цікавого епіграфічного джерела, (за графікою кириличних (староукраїнських) літер) - кінець ХІІ ст. – перша половина ХІІІ ст. (фрагмент , за Андрієм Гусаком - джерело в переліку літератури) : "... придани лҗи ѧри … в: дѣ подвоинскии ива симъ соцкомь имжѧкови... юдка и недои данъѧ и взѩл он могоричъ п[и]ли ү дѣнии... Слуси кола мани врѧзѧне...", - такий напис міститься в інтер’єрі храму Святого Пантелеймона над Дністром. Львівський історик та знавець староукраїнської мови Василь Слободян реконструював цей текст та інтерпретація його така (за Андрієм Гусаком) : "... підданий злісній брехні …. помічник судді Іва[н]... симъ сотник имжакови[ч]…. Жид не дошукався дані, взяв він могорич і пили посеред дня… Свідки Коламана в судовому процесі..." Київський учений В’ячеслав Корнієнко інтерпретує це так: "підвойський Іван через соцького Максима передав певну суму коштів Якову, які тому був винний соцький Борзята. З цих грошей Дюдко взяв певний податок (недоїмки). Ця виплата була скріплена поставленням могорича в сплату грошей , і цьому було свідків кілька, які перелічені далі в тексті і які, очевидно, розпивали могорич, поставлений Борзятою... " Отже, це і є перший відомий текст , де згадується слово "могорич", яке вжито у значенні закріплення угоди, домовленості, договору. Зрозуміло, що у той час для скріплення договору не писали розписки, а скликались свідки і закріплювали це трапезою з алкоголем. Розпивання могоричу символізувало непорушність цієї угоди. У простих людей звичай часто замінював закон. Влада намагалась зобов’язати всіх укладати договори письмово, але могорич, як народний спосіб фіксації угод, залишався найбільш розповсюдженим і дієвим аж до початку ХХ століття. Народна думка про могорич. Сторгувала баба бич, та не дала могорич. Бич не бич, аби могорич. Чи купим, чи не купим, а могорич треба ся напити. Старці паліччям міняються, та й то могорич п’ють. Могорич — любовна річ. Чи було це зловживання алкоголем ?.. Навряд чи, бо варто знати звідки походить ця традиція та яке місце займає в українській культурі. І сьогодні, еволюціонувавши, вислів "поставити могорич" має символічне значення. Давній звичай "могоричити" не відмирає, а , швидше, підкреслює свою роль "засобу полегшення взаємин". Недарма ж про це казав один з героїв І.Карпенко-Карого (п'єса "Бондарівна") : "Могорич — це мазь така, що після неї вже колеса не риплять !.. " Олег Івасенко Джерела Дивосвіту : https://www.facebook.com/share/g/RA... /☝️При копіюванні тексту допису - посилання на спільноту обов'язкове / *** Ілюстрація : "Обід". Художник Юрій Журка. #традиції_джерело #слово_джерело __________ Джерела : Андрій Гусак. Епіграфічний "могорич" на межі ХІІ/ХІІІ століть. - Сайт Zbruc ("Збруч") / zbruc.eu / , 2018. https://zbruc.eu/node/76127 Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк:Сталкер, 2000. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. Могорич // Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. — Київ : Либідь, 1994. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. Словник української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б.Грінченко : в 4-х т. – Київ: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. – Т.1. Павло Чубинський. Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників / стаття - журнал "Основа", 1862 рік. Павло Чубинський. Праці етнографічно-статистичної експедиції у Західноукраїнський край (1869–1879). ! Назва праці - альтернативний переклад , з урахуванням сучасної термінології та контексту. |
5 червня 2025
|
Лейсі Штурм |
5 червня 2025
|
Десь таке в мене враження від результатів виборів президента Польщі. Таки дива не сталося - переміг несистемний правий Кароль Навроцький. Після підрахунку 100% бюлетенів Навроцький набирає 51% голосів, його суперник, мер Варшави і єврооптиміст Тшасковський, 49%. Навроцький висуванець партії PiS, але не її член чи функціонер. І його перемога була реалістичною, бо при розриві в першому турі в 2% його більш-менш могли підтримати представники обох конфедерацій із сумарними 20% (саме до них, а не проти нас була звернена гидкенька заява Анджея Дуди). Ота моя аналогія більше про шкоду для поляків - їм із цим жити. Для Европи - їм за цим прибирати й винюхувати... А для України це час від часу віддаватиме неґативами. Не забуваймо, роль президента в Польщі дуже обмежена. Все залежить від уряду. І тут треба остерігатися, бо наше інфантильне вже встигло наробити стільки біди з Польщею, що в нас до цих виборів набагато гірші були стосунки з членами уряду (там просто катастрофа) і навіть з прем'єром Дональдом Туском, попри всі його старання допомогти Україні. Якраз Дуда до останнього етапу виборів був часто адвокатом України у внутрішній польській політиці. Президент Польщі може Україні зашкодити в обмежених позиціях: * Навроцький блокуватиме наш рух до НАТО. Але ж його заблокував ще сам Zе в 2019 році! * Новий президент ветуватиме деякі закони, які можуть бути важливими для України, а в коаліції бракує голосів для подолання вето. Але тут якраз загроза мінімальна. Попри чутки, Навроцький не проросійський, але він несистемний політик, схильний до популізму й отруєний антиукраїнством. І ще пішов на спілку з кандидатами із 3 й 4 місць, а це вже справді мерзота. Але основну загрозу Навроцький несе не Україні, а виконанню Польщею зобов'язань у ЕС. * Ще Навроцький буде реґулярно оббріхувати Україну в нашій національній самоідентифікації й лити цей бруд у польське суспільство. А переваги його впливів найбільші на сході Польщі біля наших кордонів. Ще раз - президент Польщі, навіть отруєний антиукраїнськими упередженнями, не становить значної загрози для України, просто буде відчуття смороду. І не українцям нарікати на вибір поляків - краще в дзеркало глянути: як можна було країні, яка воює проти раші, обрати президентом і віддати всю реальну владу в руки московського блазня??? Поляки нічого схожого навіть близько не скоїли. У ставленні до війни в Україні він не надто виділяється із загального польського політикуму. Він підтримує надання Україні військової допомоги, не заперечує роль Польщі як головного лоґістичного хабу для постачання зброї. Він за мирну угоду. А хто в світі сьогодні каже інше, включаючи оте наше Zе? Наполягає, що територіальні втрати мають вирішуватися за прямої участі ЕС і самої України, а не в домовленостях пуйла із Трампом. Він, насправді, був не проти вступу України в НАТО, а хотів це прив'язати до приниження нашої країни через визнання не своїх історичних провин. Ще він обурюється невдячністю отого нашого Zе-бикоко і наших журнашлюх та пропаґандистів. То і я так само через це обурююся. Отже, катастрофи для України не сталося. Вибір поляків ми маємо приймати як факт і шукати шлях до побудови успішних відносин з Варшавою. А в нас на троні сидить інфантик, який робить усе навпаки. Тому все не йтиме гладко, доки ми в себе не навчимося обирати до влади зрілих політиків, а не блазнів. Усі проблеми для українців не у Вашинґтоні чи Варшаві, а в проклятій Богом і людьми москві й, на жаль, у Києві... PS.: Але аналогія зі станційним туалетом у нас виникатиме тепер значно частіше... |
3 червня 2025
|
| Закрити |
