|
Ми часто зводимо це поняття до базових речей - їжі, сну, тепла, гігієни й безпеки. Так, це важливо. Але цього недостатньо. Щоб дитина зростала гармонійно, їй потрібне більше - іноді неочевидне: ❤️ Свобода дослідження. Діти пізнають світ через досвід. Їм потрібно простір, де можна експериментувати, навіть якщо це - безлад або маленький ризик. ❤️ Право на помилку. Розвиток відбувається тоді, коли дитині дозволено помилятися і вчитися на цьому, а не лише бути виправленою. ❤️ Час на нудьгу. Саме в нудьзі народжується креативність. Це можливість самостійно знаходити, вигадувати, створювати. ❤️ Фізична та емоційна близькість. Дитина, навіть старша, потребує обіймів, теплоти, зорового контакту. Це - опора, на якій виростає здорова самооцінка. ❤️ Автономія та вибір відповідно до віку. Навіть найменша можливість обрати — одяг, перекус — зміцнює впевненість і формує відчуття впливу на своє життя. ❤️ Прийняття емоцій. Дитині потрібно не тільки навчитися поводитися, а й мати простір, щоб відчувати - без осуду, без страху. ❤️ Контакт з природою. Повітря, бруд, тварини, дерева — усе це не тільки про гру, а й про розвиток тіла, емоцій та сенсорного світу. ❤️ Почуття гумору. Сміх, легкість, пустощі — це теж важливо. Це допомагає будувати внутрішню стійкість. ❤️ Спостереження за дорослими. Участь у звичайних домашніх справах формує приклад і вчить відчувати себе частиною чогось важливого. ❤️ Взаємодія з іншими. Спілкування з різними людьми - ровесниками, молодшими, старшими, дорослими - розвиває емпатію та соціальні навички. Кожна з цих потреб важлива. Неочевидна - не означає другорядна. |
18 червня 2025
|
Так от вам. У 1923 році на відпочинок голови Комінтерну і за сумісництвом Петроградської партійної організації ВКП(б) товариша Зінов`єва було витрачено 10 990 рублів, а голови Революційної військової ради товариша Троцького - 12 930 рублів. Це стало відомо тому, що інформацію про креативний відпочинок цих двох замовив і використав у внутрішньопартійній боротьбі товариш Сталін, бо Троцький та Зінов`єв були його противниками. Але й сам товариш Сталін міг похвалитися якісним і відносно "недорогим" відпочинком. Він витратив на себе, любого "лише" 1640 рублів. Багато це чи мало? Середня зарплата робітника у металообробній галузі в 1923 році - 47 рублів на місяць. Неважко підрахувати, що пролетарій мав півтора року ішачити не заводі; не їсти, не пити й не купувати собі кальсонів, аби накопичити кошти на один сталінській відпочинок. У 1924 році голова радянського уряду Олексій Риков отримав з державної скарбниці на відпочинок за кордоном три тисячі доларів. Це приблизно еквівалент нинішнім $45 тисячам. А найближчий соратник Сталіна, секретар ЦК ВКП(б) товариш Молотов 1213 доларів та 1500 латвійських рублів. А голова Держплану товариш Цурюпа - 977 доларів і далі за списком. Чиновників, які відпочивали і в СРСР і за кордоном - багато-багато, і доларів та рублів для них теж. І товариш Ленін, будьте певні, себе, любого, не обділяв. Мав і розкішні автівки, які не могли собі дозволити кляті "буржуїни", мав і розкішні маєтки, як в Горках. Лише один "Роллс-Ройс", який спеціально для "вождя світового пролетаріату" купили в Англії, коштував стільки, скільки заробляв декан Лондонського університету за 12 років. І "залізний" товариш Дзержинський про якого пропаганда розповідала, що він мав лише одну гімнастерку, одні галіфе, одну пару чобіт і кавалерійську шинель. У жовтні 1919 року, коли в радянській Росії лютував голод і сотні тисяч людей помирали від епідемій, він затишно відпочивав на одному з кращих курортів світу в Лугано (Швейцарія) разом з дружиною і сином. Навіть фото відповідне є, можете помилуватися. Як бачите, на ньому "залізний Фелікс" зовсім не в шинелці. До слова, Дзержинський жив у Москві в будинку, який раніше належав золотопромисловцю мільйонеру Стахєєву; під Москвою мав два маєтки, які раніше нележали поміщику Шліппе (Любанове) та нафтовому магнату Зубалову (Звенигород), а на південному березі Криму за ним було закріплено знаменитий палац Юсупових. Не відставали й інші більшовики. Так що по телевізору, в кіно і книжках про них брехлива радянська пропаганда розповідала одне, а насправді все було зовсім інакше. P.S. Про справжнє життя-буття комуністичної еліти та звичайних пересічних радянських людей - у книзі, автором якої маю честь бути. Сорок сім "епізодів", 188 світлин плюс спогади людей, які було надіслано спеціально для цієї книги. Для широкого кола читачів "СУТІНКОВА КРАЇНА" Цю та інші книжкии вашого покірливого можна замовити (і подивитися анотацію) за цим посиланням Автограф гарантовано. Реквізити та алгоритм придбання - внизу сторінки: http://pavlopraviy.blogspot.com/201... Електронні версії за символічною ціною на ваш розсуд (від 1 грн), що її встановлено на час відбиття навали рашистів - нижче. Частина коштів піде нашим волонтерам: https://pavlopraviy.blogspot.com/20... |
18 червня 2025
|
Дмитро Яворницький У кожного народу є постаті, які не просто змінюють мистецтво — вони створюють його з нуля. Для українців такою постаттю став Марко Лукич Кропивницький — драматург, актор, режисер і батько першого професійного українського театру. Його життя — це не просто шлях артиста. Це боротьба за право сцени звучати українською мовою. Народився Кропивницький 22 травня 1840 року в селі Бежбайраки на Херсонщині, у родині управителя маєтком. Театр увійшов у його життя рано — спочатку аматорський, як юнацьке захоплення. Та коли прийшов час обирати професію, він поставив собі завдання — служити тільки українській сцені. А це, на той час, було схоже на мрію з присмаком утопії. Проте мрії мають свою впертість. У 1871 році, вже в Одесі, випадкова зустріч з колегами-акторами у кулуарах театру обертається на доленосне рішення: дебют у ролі Стецька в «Сватанні на Гончарівці» вирішує все. Його не відпускають зі сцени. Театр забирає його цілком. Протягом десяти років Кропивницький гастролює з різними трупами по Російській імперії, грає в російських театрах — але в душі не зраджує українській мові й культурі. Нарешті, у 1882 році він отримує дозвіл створити українську театральну трупу. Прем’єра, репертуар, сцена — все українське, народне, справжнє. Разом із Михайлом Старицьким вони створюють театр, який вразив навіть скептиків. Перші гастролі в Одесі — тріумф. Каси Маріїнського театру вщерть заповнені, у газетах захоплені рецензії, а зал аплодує стоячи. Іван Франко з Галичини заявляє: тепер ніхто не може сумніватись у наявності справжнього українського національного театру. Марко Кропивницький не тільки грав і ставив п’єси. Він писав їх: понад 40 драм, комедій, водевілів. Його герої говорили мовою народу, з його болями, гумором, і надією. А сам Кропивницький грав, як дихав, і в комедії, і в драмі. У 1896 році в Одесі, у Міському театрі (сьогодні — Одеський оперний), відзначали 25-річчя його сценічної кар’єри. Всі газети країни писали про ювілей. Його називали «батьком українського театру» — титул, який став частиною його імені. Останні гастролі Марко Лукич провів теж в Одесі, у квітні 1910 року. Уже хворий, виходив на сцену просити вибачення у глядачів за те, що не може грати. А в потязі, дорогою з Одеси, серце митця зупинилося. Одеса, де відбулася його перша професійна поява на сцені, стала й останнім театральним акордом його життя. Газети виходили з некрологами, вшануванням і скорботними словами. Україна прощалася з людиною, яка дала їй голос — на сцені, в репліці, в драмі. Марко Кропивницький залишив після себе не лише п’єси і спогади. Він залишив театр. Такий, у якому ми впізнаємо себе. @50Plus |
18 червня 2025
|
|
18 червня 2025
|
У новому санкційному списку 44 особи, серед яких: • Людмила Очеретна - колишня дружина Володимира Путіна; • Артур Очеретний - нинішній чоловік Людмили; • Михайло Шеломов - племінник Путіна; • Валерій Гергієв - відомий російський диригент, активний прихильник режиму; • Тетяна Юмашева - дочка першого президента РФ Бориса Єльцина; • Валентин Юмашев - її чоловік; • Анатолій Чубайс - колишній керівник "Роснано", один із ідеологів реформ 1990-х; • Наталія Касперська - очільниця компанії InfoWatch; • Ірина Вінер - колишня головна тренерка збірної РФ із художньої гімнастики; • Карін Кнайсль - колишня глава МЗС Австрії, відома проросійськими поглядами. |
18 червня 2025
|
У новому санкційному списку 44 особи, серед яких: • Людмила Очеретна - колишня дружина Володимира Путіна; • Артур Очеретний - нинішній чоловік Людмили; • Михайло Шеломов - племінник Путіна; • Валерій Гергієв - відомий російський диригент, активний прихильник режиму; • Тетяна Юмашева - дочка першого президента РФ Бориса Єльцина; • Валентин Юмашев - її чоловік; • Анатолій Чубайс - колишній керівник "Роснано", один із ідеологів реформ 1990-х; • Наталія Касперська - очільниця компанії InfoWatch; • Ірина Вінер - колишня головна тренерка збірної РФ із художньої гімнастики; • Карін Кнайсль - колишня глава МЗС Австрії, відома проросійськими поглядами. |
18 червня 2025
|
Нічний вибух зруйнував усе. Ми думали, що будинок - найбезпечніше місце. Вона була нагорі, у своїй кімнаті. Біля ліжка лежав папір для малювання, книжки і останні слова, які ми говорили щовечора: «Спи, дитинко, ми поруч». Але цього разу ми запізнилися. Сьогодні ми стоїмо серед завалів, тримаючи в руках уламки дверей. Рятувальники відкопали її рюкзак із зображенням єдинорога і намальований від руки малюнок, під яким було написано: «Це мій улюблений дім». Її дому більше немає. Ми не ненавидимо його. Ми просто сподіваємося, що світ пам'ятає про неї. Пам'ятає, що вона була не «статистикою» на війні, , а маленькою дівчинкою, яка любила співати і мріяла стати ветеринаром. Вона не повинна була загинути в піжамі. Її не повинні були ховати вночі в бетоні. Вона повинна була прокидатися до школи і повертатися. Translated with DeepL.com (free version) |
18 червня 2025
|
Любомир Яким (6 вересня 1936 - 25 вересня 2014): «Я вже звик, що є автором єдиного шлягера, який написав 1969 року, як і звик до того, що ”Смереку” й досі приписують народові» Українська багатовікова історія писана ”плугом, шаблею, мечем, піснями”. Так, і піснями. Минає час. Минаємось ми. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Як правило, з ними відбуваються видозміни через колективну творчість у географічному розвої. В кожному селі одна й та ж пісня співається по–своєму. Щось подібне сталося з шлягером Франкового земляка Любомира Якима ”Ой смереко, розкажи мені, смереко...”, написаним на його вірш та музику. На галицьких весіллях, де вона серед найбільш виконуваних і затребуваних, далеко за кордоном чи в різних селах її співають по–різному. І хоч Любомир Антонович ще на початку 1970–х ”запатентував” пісню як авторську, її й досі оголошують як народну. Навіть Микола Гнатюк, який по-новому виконав твір, давши йому сучасні естрадні крила та сучасний ритм, переробив із карпатського на подільський, ближчий та рідніший йому варіант. Проте Любомир Яким не ображався, його ”Смерека”, створена далекого 1969 року в карпатському селищі Підбужі на Львівщині, залишається дорогою та рідною кожному українцеві. Вона занесена до святинь нашого народу, його духовних скарбів. Є гордістю і красою, геніальною поетичною біографією українства. Я часто телефонував Любомирові Антоновичу, приїжджав у його рідний Підбуж. Пропоную з перших вуст історію народження «Смереки» (так нарекли його дітище в народі), яку мені пощастило записати 2012 року. —У Підбужі, в місцевому Будинку культури, де я працював спочатку художнім керівником, а потім — директором, від 1969 року існував ансамбль ”Троїсті музики”. Солістом був водій нашого робкопу Степан Тимчишак. Освіти музичної він не мав, але від природи дістався йому гарний голос і добрий слух. В ансамблі було п’ятеро музикантів, а він, шостий, співав. Ми мали величезний успіх від гастрольної діяльності, Де і на яких тільки обласних чи республіканських сценах не виступали. Усюди радо запрошували. Степан же завжди наполягав, щоб ми мали свою ”родзинку”, тобто пісню–візитку, за якою нас би всі пізнавали. Тобто ту, яка мала би народитися в нашому колективі. Він занудливо стояв на своєму. А я нічим не міг довший час допомогти йому. — Одного разу в нашій школі, де я керував духовим оркестром, нелегально зібралися вчителі, щоб традиційно ”замочити” інститутський диплом одного з наших друзів. Вийшов надвір, почув голос Степана, який ходив за мною вдень і вночі, і почала народжуватися пісня... А може, сприяла цьому й весна, що вже буяла навкруги, захопила мене в свої чари, полонила душу і серце. — Я собі уявив картину з нашого повсякденного життя. Щоб не забути і не збитися на другорядне, побіг швиденько до Будинку культури і на баяні відтворив мелодію. Записав ноти. Вірш народився не відразу. Спочатку — перший куплет і приспів. А вже наступного дня дописав решту. Пісня мала танцювальний ритм у стилі модного тоді танго. Я показав пісню своєму ”мучителеві”. Вона Степанові припала до душі. І не тільки йому! Ми почали її виконувати на концертах, і ”Смерека” пішла в люди. Її почали співати на весіллях і скрізь. Кожне село співало по–своєму і людям видавалося, що пісня народна. Чув її й досі чую як з переставленими куплетами, так і з окремими зміненими рядками. Хочу сказати, що десь невдовзі до Дрогобича з Києва приїхав представник Державного агентства з авторських прав. І, на щастя, зацікавився моєю ”Смерекою”, адже й сам думав, що пісня народна. Його направили до мене в Підбуж, де ми оформили всі документальні формальності. За радянських часів система виплат авторських винагород працювала чітко. Моя ”Смерека” звучала в ресторанах та на концертних майданчиках, тож мені з того завжди щось припадало. Було це на початку 1970–х років. Потім ми показали ”Смереку” на столичній сцені. Наш ансамбль взяв участь в конкурсі ”Молоді голоси” 1971 року, де Степан став лауреатом. У Київ ми потрапили без відбіркового обласного конкурсу. Нам вірили та довіряли. Ось тоді ”Смерека” полонила й киян. У 1973 році ”Троїсті музики” були вже учасниками Республіканського конкурсу ”Молоді голоси” і Всесоюзного телеконкурсу ”Алло, ми шукаємо таланти!”. Тоді Всесоюзна фірма грамзапису ”Мелодія” випустила платівку з піснями нашого ансамблю. — І все ж друге дихання пісні дав Гнатюк, дай, Боже, йому здоров’я. Cаме Микола взяв і підніс її на належний рівень. Початок пісні в його і в моєму варіантах, як і приспів, одинакові: На краю села хатина, Загляда в вікно смерека, А в хатині є дівчина, Та до неї так далеко. Ой смереко, Розкажи мені, смереко, Чом ростеш ти так далеко, Чарівна моя смереко?.. Правда, Гнатюк решту тексту співає по–своєму, зі своїми, іншими від моїх, словами. У нього, до прикладу, так: Вже весна Карпати вкрила, Журавлі вже прилетіли, Лиш свою дівчину любу Ми з тобою не зустріли. А у мене було: Вже Карпати вкрила осінь, Журавлі вже відлетіли, А весну, кохана, й досі Ми з тобою не зустріли. Я мав на увазі те, що роки йдуть, хлопець любить дівчину, але ніяк з нею не може одружитися. Другий куплет у мене звучав так: Вийди, любко, до потічка — Бачити тебе я мушу. Кароока чарівничка, Ти запала мені в душу. Я писав про нашу карпатську місцевість, про потічки, про дівчину–любку... А Гнатюк у тому місці заспівав по–іншому: Вийди, мила, до озерця— Бачити тебе я мушу, Ти запала мені в серце, Полонила мою душу! Зовсім втратився весь карпатський колорит! А у нього, на Хмельниччині, потічків немає, тому пристосував ”озерце”. Але я не ображаюся. Та у мене був ще останній куплет, який Микола не співає: На краю села хатина, Усміхається смерека. Хоч і довга та стежина, А дівчина недалеко. Якщо гуцул чи бойко любив дівчину–любку, то й на друге село чи далеко через гори йшов пішки... А недавно почув ”Смереку”, яку на турецький лад заспівав турок своєю мовою. А останній куплет — українською. Звати його Хафіз Сідік. Я вже звик, що є автором єдиного шлягера, як і звик до того, що ”Смереку” й досі приписують народові. — Микола був у мене вдома в Підбужі. Сором’язливий, тихий, cкромний, побожний. Зате як співає! І ”Смереку” також!!! Життя біжить. Тепер для мене щоразу швидше. Маю два пісенники написаних мною творів, але чогось кращого за ”Смереку” не народив ще. Слава Богові й за це! Кажу і буду так говорити завжди. Рідкісну знимку, на якій Любомир Яким з Миколою Гнатюком в дуеті співають «Смереку», мені пощастило зробити для історії в Нагуєвичах у серпні 2010 року. |
18 червня 2025
|
|
18 червня 2025
|
|
18 червня 2025
|
| Закрити |
