|
Слід додати, що раніше було розв‘язано лише задачу про тривимірний простір, рішення займало триста сторінок. Марина свою довела на двадцяти трьох сторінках, і зробила це вражаюче елегантно. А ще вона — друга в світі жінка із Філдсівською премією за всю історію її існування. |
10 липня 2025
|
Україна, Львів Найстаріша трамвайна система України, перша пробна поїздка коліями якої відбулася в 1879 році. Тоді вулицями столиці Галичини курсував ще кінний трамвай, але вже в 1894 році в місті з’явилася перша лінія, підключена до електростанції. Львівський трамвай – це не просто громадський транспорт, а невід’ємна складова унікального львівського міського колориту. До початку повномасштабного російського вторгнення регулярно проводилися екскурсії містом на ретро-трамваї, а в історичному депо, розташованому на вулиці Вітовського, розмістився Музей історії науки і техніки. |
10 липня 2025
|
Найбільше він відомий своїми винаходами у галузі електрики, магнетизму та електротехніки, зокрема йому належать винаходи змінного струму, поліфазової системи та електродвигуна зі змінним струмом. Його ім'ям названа одиниця вимірювання магнітної індукції в системі СІ, а також названі кратер на Місяці і астероїд 2244 Тесла, аеропорт у Белграді, марка відеокарт для високопродуктивних обрахунків компанії Nvidia та компанію, яка випускає суперкари, облаштовані електричним двигуном — Тesla Motors. Водночас постать Тесли пов'язана з низкою легенд, містичних історій та вигадок. Він і сам давав для цього привід своїми дивацтвами. Прикладом може бути його любов до голубів. Хоча він боявся потиснути руку людині чи відкрити двері через фобію підхопити інфекцію, він спокійно брав в руки вуличних голубів, лікував їх, цілував. Так, у 1926 році в інтерв'ю журналу «Колльєрс» Тесла розповів, що на лікування одного голуба він витратив 2000 доларів. Живучи в готелях, він залишав їм на підвіконнях їжу, і невдовзі вони з'являлися в його номері, що засмучувало покоївок та адміністрацію готелів. У Нью-Йорку він щодня до кінця життя ходив годувати голубів. Кажуть, що саме в цей час до нього приходили геніальні ідеї. Ці прогулянки стали обов'язковим ритуалом. А коли Тесла сам не міг здійснити прогулянку, наймав посильного з "Вестерн Юніон" для годування голубів і давав йому щедрі чайові. Кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн КНУ ім. Т. Шевченка #Заріст_Тесла #Заріст_10_липня |
10 липня 2025
|
Йшов по дорозі хлопчина. Дивиться - копійка лежить. Взяв її і поклав у гаманець. І став далі думати: "А що б я зробив, якби знайшов тисячу карбованців? - Купив би подарунки батькам!" Тільки подумав, гаманець почав товстіти. Заглянув у нього, а там - тисяча карбованців. "Дивна річ! - Здивувався хлопчина. - Була одна копійка, а тепер - тисяча! А що б я зробив, якби знайшов десять тисяч карбованців? Купив би корову і поїв би молоком своїх батьків!" Дивиться, а в нього вже десять тисяч карбованців! Зрадів щасливчик. Думає, а що, якби сто тисяч карбованців знайшов? То купив би будинок, оженився з хорошою дівчиною і зажили б разом із старими батьками! Швидко розкрив гаманець, - і точно: лежать сто тисяч карбованців! Раптом його взяли сумніви: Може, не забирати в новий дім батьків, якщо вони дружині не сподобаються? Нехай в старому будинку живуть. І корову тримати клопітно, краще козу куплю. І подарунків багато не буду купувати, бо витрати великі... І раптом відчуває, що гаманець став легенький! Розкрив його, а там лише одна копійка лежить. МОРАЛЬ: Ніколи не шкодуйте грошей на добрі справи - все повернеться сторицею! Не шкодуйте грошей на БАТЬКІВ, бо не можливо виміряти грішми усе, що ВОНИ дали нам! ВОНИ подарували нам ЖИТТЯ! |
10 липня 2025
|
|
10 липня 2025
|
Далі — як у доброму фільмі. Відмова від московського «Динамо», хоч за руку в літак його вів сам Яшин. Втеча з готелю у нічну темряву, повернення в Одесу, втеча через Шереметьєво в тачанці для багажу. Усе — щоб не потрапити до армії, яку могли використати як інструмент тиску. Але доля була вперта. І Леонід таки опинився у Києві, у «Динамо», в команді, де ім’я не давали — його потрібно було вибороти. Його перша гра — вже легенда. Вийшов у другому таймі, забив, і команда виграла. Його мама, приїхавши на операцію до Києва, не зрозуміла, чому вся лікарня гукає її прізвище. «Ти що накоїв?» — питала вона, не знаючи, що син забив переможний гол. У великому футболі, як у космосі: злетіти — складно, утриматися — ще складніше. Молодого Буряка в «Динамо» зустріли не з обіймами, а з серйозною конкуренцією. У півзахисті грали гравці міжнародного класу: Мунтян, Колотов, Веремєєв… Та саме тому кожен вихід на поле був наче виклик. Тут не можна було сховатися — або ти граєш, або тебе немає. Буряк грав. І робив це не просто добре — яскраво. Його удари з дальньої дистанції, майстерність зі «стандартів», бачення поля й витримка — усе це зробило його незамінним у лінії півзахисту. Важливі матчі, історичні перемоги, гімн «Динамо», який лунав з уст тисяч вболівальників на переповненому Республіканському стадіоні… І Буряк — на полі, серед тих, хто творив футбольну історію. А ще — травми. Не одна й не дві. Бо футбол — це не лише голи та оплески. Це й біль, і судоми в ногах. Але Буряк повертався знову і знову, бо знав, що найцінніше в грі — це бути в грі. Він грав з найкращими. Його партнером був сам Олег Блохін — блискавичний, непередбачуваний, феноменальний. Але не лише партнером по полю, а й другом у житті. Життя у футбольному «Динамо» тих часів — це не лише щільний календар і напружені матчі. Це — щоденна самовіддача, тренування до знемоги. Леонід Буряк півтора року жив на базі, хоча мав квартиру. Такі були правила гри у Лобановського. Той ховав м’ячі під час пауз, бо футболісти, навіть після виснажливих тренувань, мали нахабство — грати у квадрати, сперечатися, хто кращий… Сезони летіли, трофеї додавались. Були перемоги, які увійшли в історію — як фінал Кубка Кубків із «Ференцварошем», де «Динамо» перемогло 3:0, або матчі за Суперкубок із «Баварією». Коли літак із гравцями заходив на посадку в Борисполі, а під крилом — тисячі людей, які зустрічали команду, ніби героїв після великої битви… це були моменти, заради яких живеш. Та футбол — гра не лише романтична. Вона про вибір. Про відданість. Іноді — про зраду. Найбільший біль Буряка — це навіть не травми, а момент, коли його стосунки з Лобановським дали тріщину. Через чиїсь інтриги, плітки, заздрість. «Я сказав йому, що мені прикро: він повірив не мені, а якомусь клерку», — згадує Леонід. Півтора року вони не спілкувалися, хоча Буряк 12 років грав під його керівництвом. Але він не тримає зла. Каже: «Лобановський — є Лобановський. Його не можна порівнювати ні з ким. Він випередив свій час». Леонід Буряк завжди залишався гравцем, якого цінували і на полі, і за його межами. Його точні удари, стратегічне бачення гри, вміння розгортати атаки й влучно бити штрафні стали синонімами «Динамо» 70-х і 80-х. Після «Динамо» він не зник — був клуб «Торпедо», де його несподіваний перехід став подією. Буряк, уже як досвідчений гравець, дебютував за москвичів у Києві, проти своїх колишніх одноклубників. Гра символічна — з його штрафного почався гол, який допоміг «Торпедо» перемогти. У 1987-1988 роках він виступає за «Металіст» і виграє Кубок СРСР. Загалом у його активі понад 100 голів — у чемпіонатах, кубках, збірній, єврокубках. Це дозволило йому увійти до символічного Клубу імені Григорія Федотова — елітної компанії бомбардирів радянського футболу. Після завершення ігрової кар'єри Буряк не полишив футбол. Став тренером, очолював збірну України, і хоча той період був складним — без особливих досягнень — він не втратив поваги. Адже його авторитет будувався не на словах, а на роках гри, пітних тренуваннях, перемогах і поразках, які він прожив з командою. Та поза всім — Леонід Буряк лишається людиною з великої букви. Людиною, для якої дружба важила більше за кар’єру, а принципи — дорожче за титули. Його стосунки з Олегом Блохіним — більше, ніж партнерство. Це братерство, перевірене часом, успіхами і розчаруваннями. Разом вони здобували перемоги, допомагали одне одному з життєвими клопотами і лишались поряд тоді, коли навколо могли точитись інтриги. Сьогодні Буряк — не просто легенда. Це голос футбольної епохи, який не боїться говорити відверто. Він публічно висловлює свою позицію щодо війни, не приховує емоцій і болю за Україну. Він каже: жодного «братнього народу» для нього більше не існує. І цей голос чують. Бо звучить він чесно. 10 липня Леонідові Йосиповичу Буряку виповнюється 72. І хоч за плечима — тисячі зіграних хвилин, десятки сезонів і безліч гучних перемог, у ньому й досі відчувається той одеський хлопчина, який уперто біг із металевими пластинами в черевиках. Ми щиро вітаємо його з днем народження — бажаємо здоров’я, сили та натхнення. |
10 липня 2025
|
“Шабле на темлякі!” – за цією командою ротмістра гусари на повному скаку викидали з долоні руків’я шаблю і та повисала на руці на ремінці-темляку. Натомість рука в залізній кольчужній рукавичці стискала довжелезний (майже шестиметровий!) спис-піку, який вибивав з сідла навіть закованого у найкращу кольчугу ворожого воїна. Так було у безлічі звитяжних битв польської гусарії по всій території Європи: гусарські “хуфи” (полки) врізалися у строї набагато чисельніших військ неприятеля, мов ніж у масло – розсікаючи лаву і сіючи паніку. Крилаті гусари змішували зі зритою копитами коней землею турецьких яничарів під Львовом і Віднем, шведів під Кокенхаузеном, Вассенштайном і Кірхольмом, молдаван під Буковим, австріяків біля Бичина… Не раз були биті і бородаті московські вояки – і самі, і разом зі своїми союзниками. У битві під Клушином 5500 крилатих гусар разом з тисячею піхотинців ущент розбили 35-тисячну російську армію, у складі якої було близько 5 тисяч шведів-найманців. Гетьман Жолкевський зі сміхом згадував, що до ворожого табору крилаті гусари в’їхали не стільки на своїх конях, як на плечах переляканих московитів, що втікали… Фактично, саме крилаті гусари, розбивши турків під австрійським Віднем і заслуживши славу “найхоробріших воїнів під сонцем”, урятували Європу від завоювання османцями. Це була грізна окраса польського війська. Гусари були заковані в блискучі кольчуги, кожен мав плащ зі звіриної шкури: шляхтичі – з леопардової, а їхні пахолки – з вовчої, рисячої або ведмежої. Незалежно від соціального стану, були між собою рівними і зверталися один до одного “пане брате”. Навіть найбідніший гусар мав чудового арабського скакуна, на якого міг витратити останні гроші, багато хто мав дорогу східну зброю, оздоблену золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. У перерві між боями гусари красувалися в шапках із соболиного, куничого й бобрового хутра, а в бою вдягали сталевий угорський шолом. І звісно ж – знамениті орлині крила за спиною, оздоблені справжнім пір’ям. Ті крила, які вирізняли польських гусарів з-поміж усіх тогочасних військ. Кажуть, своїм шурхотінням на вітрі вони лякали ворожих коней під час атаки, а ще – заважали ворогові накинути на гусара аркан і скинути його на землю. Окрім найдовших у Європі списів, крилаті гусари мали ще й найдовші 160-сантиметрові “концежі” – шаблі, якими на повному скаку з коня можна було дістати навіть супротивника, який лежав на землі… 1652 рік поклав край гусарській славі. Зіткнувшись під Батогом з козаками, які мали за союзників татар, поляки з союзниками-німцями були ущент розгромлені. Полягло близько восьми тисяч солдатів Речі Посполитої, у тім числі від 3 до 5 (за різними оцінками) тисяч крилатих гусар. У тій рубці відзначилися козаки Чигиринського, Канівського, Черкаського і Корсунського полків. Був причетним до нинішньої Черкащини і найбільш знатний серед полеглих – польський магнат Мартин Калиновський, чиї маєтності були у Маньківці, Буках та Умані. Голову Калиновського принесли Хмельницькому наколотою на списа… Зазвичай загиблих крилатих гусар хоронили з надзвичайною помпезністю. Дотримувалися вони і дуже своєрідного ритуалу: посеред відспівування до костелу на коні заїжджав гусар і розбивав свою довгу піку біля алтаря – це символізувало завершення життєвого шляху чергового лицаря. Після битви під Батогом тисячі загиблих крилатих гусар були поховані без цього ритуалу – розбити піки вже не було кому… З тих кривавих битв між польськими і українськими воїнами мала зиск лише хижа Московія, яка з часом проковтнула незалежність цих двох сусідніх народів. З історії потрібно виносити знання від гірких “уроків”… |
10 липня 2025
|
“Шабле на темлякі!” – за цією командою ротмістра гусари на повному скаку викидали з долоні руків’я шаблю і та повисала на руці на ремінці-темляку. Натомість рука в залізній кольчужній рукавичці стискала довжелезний (майже шестиметровий!) спис-піку, який вибивав з сідла навіть закованого у найкращу кольчугу ворожого воїна. Так було у безлічі звитяжних битв польської гусарії по всій території Європи: гусарські “хуфи” (полки) врізалися у строї набагато чисельніших військ неприятеля, мов ніж у масло – розсікаючи лаву і сіючи паніку. Крилаті гусари змішували зі зритою копитами коней землею турецьких яничарів під Львовом і Віднем, шведів під Кокенхаузеном, Вассенштайном і Кірхольмом, молдаван під Буковим, австріяків біля Бичина… Не раз були биті і бородаті московські вояки – і самі, і разом зі своїми союзниками. У битві під Клушином 5500 крилатих гусар разом з тисячею піхотинців ущент розбили 35-тисячну російську армію, у складі якої було близько 5 тисяч шведів-найманців. Гетьман Жолкевський зі сміхом згадував, що до ворожого табору крилаті гусари в’їхали не стільки на своїх конях, як на плечах переляканих московитів, що втікали… Фактично, саме крилаті гусари, розбивши турків під австрійським Віднем і заслуживши славу “найхоробріших воїнів під сонцем”, урятували Європу від завоювання османцями. Це була грізна окраса польського війська. Гусари були заковані в блискучі кольчуги, кожен мав плащ зі звіриної шкури: шляхтичі – з леопардової, а їхні пахолки – з вовчої, рисячої або ведмежої. Незалежно від соціального стану, були між собою рівними і зверталися один до одного “пане брате”. Навіть найбідніший гусар мав чудового арабського скакуна, на якого міг витратити останні гроші, багато хто мав дорогу східну зброю, оздоблену золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. У перерві між боями гусари красувалися в шапках із соболиного, куничого й бобрового хутра, а в бою вдягали сталевий угорський шолом. І звісно ж – знамениті орлині крила за спиною, оздоблені справжнім пір’ям. Ті крила, які вирізняли польських гусарів з-поміж усіх тогочасних військ. Кажуть, своїм шурхотінням на вітрі вони лякали ворожих коней під час атаки, а ще – заважали ворогові накинути на гусара аркан і скинути його на землю. Окрім найдовших у Європі списів, крилаті гусари мали ще й найдовші 160-сантиметрові “концежі” – шаблі, якими на повному скаку з коня можна було дістати навіть супротивника, який лежав на землі… 1652 рік поклав край гусарській славі. Зіткнувшись під Батогом з козаками, які мали за союзників татар, поляки з союзниками-німцями були ущент розгромлені. Полягло близько восьми тисяч солдатів Речі Посполитої, у тім числі від 3 до 5 (за різними оцінками) тисяч крилатих гусар. У тій рубці відзначилися козаки Чигиринського, Канівського, Черкаського і Корсунського полків. Був причетним до нинішньої Черкащини і найбільш знатний серед полеглих – польський магнат Мартин Калиновський, чиї маєтності були у Маньківці, Буках та Умані. Голову Калиновського принесли Хмельницькому наколотою на списа… Зазвичай загиблих крилатих гусар хоронили з надзвичайною помпезністю. Дотримувалися вони і дуже своєрідного ритуалу: посеред відспівування до костелу на коні заїжджав гусар і розбивав свою довгу піку біля алтаря – це символізувало завершення життєвого шляху чергового лицаря. Після битви під Батогом тисячі загиблих крилатих гусар були поховані без цього ритуалу – розбити піки вже не було кому… З тих кривавих битв між польськими і українськими воїнами мала зиск лише хижа Московія, яка з часом проковтнула незалежність цих двох сусідніх народів. З історії потрібно виносити знання від гірких “уроків”… |
10 липня 2025
|
«Пішов у засвіти мій найдавніший друг і найталановитіший співавтор, геніальний композитор Ігор Поклад. На жаль, пішов. Але допоки житимуть його пісні - він завжди залишатиметься серед живих. Допоки звучатимуть його мелодії - він буде з нами і серед нас. А його творчий дух - десь за обрієм разом з ангелами небесними». |
10 липня 2025
|
а в тому, що вона дає. Не багатство, не слава, не зовнішнє — а щире серце, добрі вчинки й готовність послужити ближньому — ось справжній вимір людини. Те, що ми даруємо іншим — любов, підтримку, час — повертається до нас сторицею. Живи так, щоб після тебе залишались не речі, а світло в чиїхось серцях. |
10 липня 2025
|
| Закрити |
