Валерій Бурій

Довідкове видання краєзнавця і журналіста Валерія Бурія – це мозаїка окремих подій, короткі епізоди історії наймолодшого на Черкащині міста Ватутіне, біографічні довідки про відомих і маловідомих уродженців міста і тих, хто тут здавна мешкав і мешкає.

Довідник стане в нагоді краєзнавцям, педагогам, студентам, учням.

Валерій Бурій

Силуети подвижника-краєзнавця

http://pres-centr.ck... width='250' alt='Іллюстрація до новини "Побачила світ вісімнадцята краєзнавча книга ' Силуети'"'='' style='margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; font-size: 9.0063px; clear: both;'>
Побачила світ вісімнадцята краєзнавча книга 'Силуети'

Фото: Валерія БУРІЯ

Сорокасторінковий збірник – це розповіді про відомих земляків, рецензії та відгуки на нові книжкові видання.

Замість передмови – інтерв’ю з В.М. Хоменком редактора Звенигородської районної газети 'Шевченків край' Євгена Шраменка про стан місцевого краєзнавства, проблеми книговидавництва та книгорозповсюдження.

Наступними є 10 текстів, а саме: про генерал-хорунжого армії УНР Юрія Тютюнника, Героя Радянського Союзу В.А. Гончарука ('Вогненний пілот'), народного академіка, краєзнавця-подвижника Михайла Пономаренка із Золотоноші, нашого знаного земляка Михайла Іванченка з села Гусакове (до речі, свого часу він 20 років жив у Ватутіному) і рецензія на його книгу 'Сурма і меч'.

У розвідці 'Таких більше не буде…' серед інших є біографічні відомості про самодіяльного композитора, бандуриста і співака Ф.Й. Середенка, котрий останні роки свого життя мешкав у Ватутіному (прожив 97! років).

Ґрунтовна рецензія на книгу про Звенигородку і Ватутіне, уродженця Ватутіного Олександра Гриценка 'Пам’ять місцевого виробництва' (К., 2014) гадаю також зацікавить наших краян.

Є у збірнику рецензії на книги про репресії на Черкащині (1917-1991) 'Реабілітовані історією', перебування, знаної у нашому краї, родини Мициків на Майдані…

Заінтригує читача замітка, яка завершує книгу – 'Чи приїздив Пушкін у Звенигородку?'.

Валерій Бурій

Династія лікарів ветеринарної медицини Шевченківського краю.

Звенигородщина Черкаської області відома в країні та за її межами не тільки завдяки Великому Кобзарю, громадськими, політичними діячами, родючими землями, але й працьовитому та наполегливому в досягненні визначеної мети люду. Саме тут в повоєнні роки в молодій сім’ї Ткаченків Андрія та Парасковії (рис. 1) передмістя Звенигородки з мальовничими схилами та левадами започаткува-лася династія практичних лікарів ветеринарної медицини.

Ліквідація малярії в Чехосло-ваччині (1944 рік) вплинула на вибір майбутньої професії Ткаченка Андрія Васильовича. Маючи важкі поранення, одержані під час бойових дій другої світової війни й працюючи різноробочим в повоєнні роки, він все таки закінчив Гуменську однорічну сільськогосподарську школу з підготовки молодших фельдшерів (1957-1958 рр.) та Золотоніський сільськогоспо-дарський технікум (1960-1963 р.) за спеціальністю «Ветеринарія». Навча-ючись на заочному відділенні технікуму він працював в колгоспі ім. Горького Звенигородського району ветфельдшером, а згодом, після закінчен-ня навчання хоча й нетривалий період, на посаді головного ветеринарного лікаря цього ж господарства, яке до 2005 року спеціалізувалося на вирощуванні та відгодівлі молодняку великої рогатої худоби. У той же час в господарстві в незначній кількості утримувалися й інші види тварин, в тому числі кури. За відносно нетривалий період роботи в господарстві за набутою спеціальністю, бо в 1971 році Андрій Васильович передчасно помер, він активно організовував і впроваджував протиящурні та протитуберкульозні заходи, вів наполегливу роботу по ліквідації трихофітії, яка часто проявлялася у великої рогатої худоби (на той час ще не було впроваджено у тваринництво вакцини проти цієї досить розповсюдженої інфекційної хвороби). Велика робота проводилася з лікування тварин.

Першою хто пішов стежиною батька це старша донька Надія, всту-пивши в Білоцерківський сільськогосподарський інститут (тепер національ-ний університет). Одружившись із однокурсником Віталієм Іздепським, молода сім’я по закінченні ветеринарного факультету, поїхала за направленням на роботу в господарство ім. Горького Звенигородського району замінивши батька Надії Андріївни. Віталій Йосипович працював на посаді головного ветеринарного лікаря господарства, а Надія Андріївна – ветеринарним лікарем.

Постійна зацікавленість Віталія Йосиповича проблемами, які існували в господарстві та неабияка наполегливість під час їх вирішенні визначили його подальший життєвий шлях, який сформував відомого вченого ветеринарної хірургії. Захистивши кандидатську, а згодом докторську дисертацію (під керівництвом й консультуванням професора Панька І.С.) та одержавши звання професора він працював на рідній кафедрі хірургії Білоцерківського національного університету, завідувачем кафедри хірургії Полтавської аграрної академії, а тепер завідувач кафедри хірургії Луганського національного аграрного університету.

Віталій Йосипович має більше 250 публікацій, співавтор 9 підручників, підготував 13 кандидатів наук, консультував 3 докторські дисертації. Надія Андріївна – пенсіонерка.

Син Іздепських Андрій, закінчив Луганський національ-ний аграрний університет у 2008 році за спеціальністю «Ветери-нарна медицина» й тепер вико-нує кандидатську дисертацію (рис. 2).

Другим хто закінчив у 1977 році Білоцерківський сільськогоспо-дарський інститут за спеціальністю «Ветеринарія» - син Андрія Васильовича Олексій. Він, як і його сестра, одружився на однокурсниці Ірині Братчик. Необхідно відзначити, що батько Ірини - Сергій Григо-рович і мати Клавдія Йосипівна закінчили Білоцерківський сільськогосподарський інсти-тут (1949 – 1950 рр.) за спеціальністю «Ветеринарія» й працювали за направленням в м. Сарни Рівненської області, батько – провід-ним епізоотологом районної ветеринарної станції, мати - завідувачем лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи ринку (рис. 3). Їх стаж роботи за спеціальністю разом складає 90 років!!!

Молоде подружжя Ткаченків по закінченню ветеринарного факультету за направленням працювали в районній ветеринарній службі м. Сарни, в наступному в обласній ветеринарній станції (м. Рівне): Олексій Андрійович ветеринарним лікарем, начальником протитуберкульозного загону, а Ірина Сергіївна завідувачем лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи. Семирічна робота, пов’язана з безпосередньою боротьбою та профілактикою туберкульозу тварин в Рівненській області вплинула на життєвий шлях Олексія Андрійовича. Важливе значення на його майбутнє, як стверджує Олексій Андрійович мало спілкування з Сергієм Григоровичем, який мав неабияку допитливість щодо своєчасного з’ясування етіології тієї чи іншої інфекційної хвороби тварин. Він ліквідовував інфекційну анемію коней, некробактеріоз овець, з’ясував причини алергічних реакцій на туберкулін у великої рогатої худоби й інше, його науково-практичні статті друкувалися в спеціальній літературі і відомі вчені посилалися на його публікації.  Закінчивши аспірантуру у професора Бусола В.О. Олексій Андрійович захистив кандидатську, а згодом, за його консультуванням й докторську  дисертацію з питань туберкульозу, отримав звання професора.

По закінченню аспірантури Олексій Андрійович працював у Рівненсь-кій НДВС, а в наступному був запрошений на роботу в Дніпропетровський державний аграрний університет, де з 1994 року й понині працює на посаді завідувача кафедри епізоотології та інфекційних хвороб. Він має 136 статей, 3 підручника, підготував 4 кандидати наук, має при кафедрі спеціалізовану лабораторію з вивчення актуальних питань туберкульозу, співавтор 2 останніх видань Інструкцій з цієї проблеми.

Дружина Ірина Сергіївна працює завідувачем лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи м. Дніпропетровська. Донька Ткаченків Лілія Олексі-ївна закінчила в 1999 році Дніпропетровський державний аграрний універси-тет за спеціальністю «Ветеринарна медицина», працює за фахом в м. Дніпро-петровськ. Захистила кандидатську дисертацію з проблем туберкульозу під керівництвом професора Гала-тюка О.Є. Лілія Олексіївна, як і її батьки одружилася зі своїм однокурсникком Ковальовим Анатолієм Васильовичем, який працюючи за спеціаль-ністю виконує кандидатську дисертацію (рис. 4).

Третя дитина Андрія Васильовича і Парасковії Кузьмівни – Галина, як і старші сестра і брат закінчила Білоцерківський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «Ветеринарія» в 1982 році, як і вони, одружилася з однокурсником Теліженком Валерієм Яковичем: за розподілом працювали в господарстві Монастерищенського району Черкаської області. Згодом, переїхали в м. Звенигородка де, як і Андрій Васильович, Валерій Якович працював в колгоспі ім. Горького.

Галина Андріївна працювала в державній лабораторії ветеринарної медицини м. Звениго-родка.

До династії лікарів ветеринарної медицини приєдналася й сестра Валерія Яковича Алла (рис. 5) закінчивши ветеринарний факультет того ж інституту в 1987 році. За розподілом й дотепер працює епізоотологом Монастерищенського районного підприємства ветеринарної медицини.

Звичайно зміна соціально-політичного устрою країни не могла не вплинути на сільськогосподарське виробництво та умови й форму роботи лікарів ветеринарної медицини. Тому сім’я Теліженків маючи двох доньок розпочала власну справу - організувала собі робочі місця – відкривши ветеринарну клініку з ветаптекою. Оскільки вони люди наполегливі в роботі та висококваліфіковані, відповідальні спеціалісти то їм  вдалося за короткий термін стати одними з найкращих фахівців Звенигородщини в галузі ветеринарної медицини: вони не тільки реалізовують засоби профілактики інфекційних та незаразних захворювань тварин, надаючи кваліфіковані консультації населенню міста Звенигородки, а й проводять лікування тварин населення міста та сільськогоспо-дарських підприємств, населених пунктів району, публікуються в пресі, виступають на місцевій радіо-станції акцентуючи увагу населення на значенні ветеринарії в безпеці тваринницької продукції. Продов-жують батьківську стежину і доньки Теліженків, а саме старша - Таїсія закінчила Дніпропетровський держав-ний аграрний університет за спеціальністю «Ветеринарна медицина» і молодша – Ксенія, вона ще студентка цього ж університету (фото 6).

На цьому можна було б і завершити розповідь про життя й роботу ветеринарних лікарів династії започаткованої Ткаченком Андрієм Васильовичем. Проте, це було б не зовсім вірно оскільки за його покликом за цією спеціальністю працюють племінники та їх дружини.

Поліщук Микола Петрович – племінник, закінчив ветеринарний факультет Білоцерківського сільськогосподарського інституту у 1978 році за спеціальністю «Ветеринарія». Одружився на Наталії Іванівні – студенці молодшого курсу цього ж факультету, який вона закінчила у 1986 році. За направленням, як і всі молоді спеціалісти династії Микола Петрович працював в господарстві Звенигородського району на початку – головним ветеринарним лікарем господарства, а потім заступником голови правління колгоспу, а в останні роки працює – заступником начальника управління агропромислового розвитку Зве-нигородської райдержадмініст-рації.

Наталія Іванівна – працю-вала лікарем-їхтіологом в риб-ному господарстві, а в останні роки і тепер завідувач лабораторії ветеринарно-санітарної експерттизи м. Звенигородка (рис. 7).

Ткаченко Микола Васильович – племін-ник Андрія Васильовича закінчив ветери-нарний факультет Білоцерківського сільсько-господарського інституту у 1981 році за спеціальністю «Ветеринарія». Працював за направленням головним ветеринарним ліка-рем колгоспу ім. Горького Звенигородського району. В останні роки після самоліквідації господарства з’ясувавши, що ринок ветеринарних послуг ще далекий до заповнення Микола Васильович працює приватним підприємцем м. Звенигородка (рис. 8).

Ткаченко Андрій Вікторович племінник Андрія Васильовича, навчався на факультеті ветеринарної медицини Української сільськогосподарської академії, яку закінчив у 1994 році та одружився на Ірині Олексіївні – студентці факультету ветеринарної медицини Білоцерківського сільськогосподарського інституту, яка одержала спеціальність «Ветеринарна медицина» в 1995 році. За направленням вони працюють в м. Звенигородка. Андрій Вікторович – на посаді начальника районного підприємства ветеринарної медицини, а Ірина Олексіївна – провідним лікарем державної районної лабораторії ветеринарної медицини (рис. 9).

Звичайно, велика династія спеціалістів, які працюють на різних посадах виконують важливу для країни справу. Династія поступово збільшується та еволюціонує: продовжують справу Андрія Васильовича онуки, які захищають кандидатські дисертації, а це свідчить про її професійний інтелектуальний розвиток.

Отже незважаючи на зміну форм власності сільськогосподарських підприємств, взаємовідносин науки й практики династія лікарів ветеринарної медицини, започаткована Андрієм Васильовичем Ткаченком в 70-ті роки минулого століття, якого пам’ятають і поважають, адаптовуючись до нових умов набува нового якісного змісту, що визначає її перспективність та позитивно впливає на епізоотичне благополуччя та безпеку харчової продукції.

Леонід Короленко, кандидат ветеринарних наук, начальник управління    ветеринарної медицини в Дніпропетровській області.