З МОЇХ НОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ

Бурій В.М. Нова книга краєзнавця Володимира Хоменка / В.М. Бурій // Місто робітниче : Ватутінська міська громадсько-політична газета. - 2015. - 27 листопада. - С. 4.

***

Хоменко В. Звенигородка. Видання друге, доповнене / Володимир Хоменко. - К.: Арт Економі, 2015. - 92 с.; іл. 

Місто над тихоплинним Тікичем на Черкащині, древній град із дзвінкою назвою… Сторінки минувшини, діяння славних земляків-звенигородців – зміст цієї книжки. У розділі 'Звенигора... Звенигородка': антологія поезії - знаходимо вірші ватутінських авторів Василя Дергача 'На Звенигорі', 'Дощ на Звенигорі', Дмитра Горбенка 'Моя Звенигородка', Григорія Куцана 'Звенить гора - Звенигора...', Таїси Ларіної 'Балада про дзвін'. Автор – журналіст, історик, краєзнавець. 

Володимир Михайлович ХОМЕНКО народився 28 вересня 1935 року в селі Заліське Тальнівського району Черкаської області.

Закінчив Дубенський культурно-освітній технікум на Рівненщині та Київський університет імені Т. Шевченка.

Працював у бібліотеках, Звенигородському краєзнавчому музеї, редакції газети «Шевченків край» (м. Звенигородка).

Автор сімнадцяти краєзнавчих книжок: «Звенигородщина» (словник-довідник), «Звенигородщина», «Звенигородка», «Пам’ятні місця Звенигородки», «Була війна…», «Церковне життя Звенигородщини», «Час – газетним рядком», «Звенигородщина на поштових картках», «Заліське», «Козацьке», «Пам’ять», «Земляки», «Зона», «Не забудьте пом’янути…», «Кримський», «Звенигородське краєзнавство», «Адреса: Звенигородка, вулиця Кримського…».

У багатьох з перелічених видань є інформація про Ватутіне та ватутінців…

В.М. Хоменко лауреат премії імені Михайла Максимовича. Нагороджений медаллю «За заслуги перед Звенигородщиною».

НОВА КНИГА КРАЄЗНАВЦЯ ВОЛОДИМИРА ХОМЕНКА

Хоменко В. Звенигородка. Видання друге, доповнене / Володимир Хоменко. - К.: Арт Економі', 2015. - 92 с.; іл.

ISBN: 978-617-7289-09-7

http://20250.ck.ua/u...>

Місто над тихоплинним Тікичем на Черкащині, древній град із дзвінкою назвою… Сторінки минувшини, діяння славних земляків-звенигородців – зміст цієї книжки. Автор – журналіст, історик, краєзнавець Володимир Михайлович ХОМЕНКО

http://20250.ck.ua/u...>

Народився 28 вересня 1935 року в селі Заліське Тальнівського району Черкаської області.

Закінчив Дубенський культурно-освітній технікум на Рівненщині та Київський університет імені Т. Шевченка.

Працював у бібліотеках, Звенигородському краєзнавчому музеї, редакції газети «Шевченків край» (м. Звенигородка).

Автор сімнадцяти краєзнавчих книжок: «Звенигородщина» (словник-довідник), «Звенигородщина», «Звенигородка», «Пам’ятні місця Звенигородки», «Була війна…», «Церковне життя Звенигородщини», «Час – газетним рядком», «Звенигородщина на поштових картках», «Заліське», «Козацьке», «Пам’ять», «Земляки», «Зона», «Не забудьте пом’янути…», «Кримський», «Звенигородське краєзнавство», «Адреса: Звенигородка, вулиця Кримського…».

У багатьох з перелічених видань є інформація про Ватутіне та ватутінців…

В.М. Хоменко лауреат премії імені Михайла Максимовича. Нагороджений медаллю «За заслуги перед Звенигородщиною».

Член Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України.

У розділі 'Звенигора... Звенигородка': антологія поезії - знаходимо вірші ватутінських авторів Василя Дергача 'На Звенигорі', 'Дощ на Звенигорі', Дмитра Горбенка 'Моя Звенигородка', Григорія Куцана 'Звенить гора - Звенигора...', Таїси Ларіної 'Балада про дзвін'.

В.М. БУРІЙ, член Нацональної спілки краєзнавців України

Обрані на посаду міського голови у містах районного значення

Звенигородський р-н,

Звенигородська міська рада

Саєнко Олександр Якович

Самовисування

Громадянин України, 

народився 30.01.1960 р., освіта вища, безпартійний, Звенигородська міська рада, Міський голова м.Звенигородка, місце проживання: м. Звенигородка Звенигородського району Черкаська обл.

***

Народився 30 січня 1960 року у селі Кобиляки на Звенигородщині. 

Закінчив Звенигородську середню школу ім. С.М.Кірова  у 1977 році та Уманський педагогічний інститут ім. П.Г. Тичини у 1981 році. 

Працював у 1981-1982 роках у Чижівській середній школі, а з 1982-го року - директором Озірнянської середньої школи. 

У 1988-му році призначений директором Звенигородської загальноосвітньої школи-інтернату. У 2001-му обирався делегатом ІІ Всеукраїнського з'їзду вчителів.

Тричі обирався на посаду Звенигородського міського голови :  у 2002-му, 2006-му та 2010-му роках.

Захоплення: риболовля, футбол

Гукович Олександр Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гуко?вич Олекса?ндр Володи?мирович (13 березня 1928 Звенигородка) — архітектор. 1954 закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. 1983 року удостоєний Державної премії Ради міністрів СРСР (спільно з Володимиром Крюковим)[1] 1985 року отримав звання Заслуженого архітектора УРСР.

Роботи

Санаторій Міністерства оборони в Трускавці (1963, 1989).

Хірургічний корпус госпіталю у Львові (1972).

Музей історії військ Прикарпатського військового округу (1973, співавтор Алла Симбірцева)[2].

Пам'ятник П. Нестерову біля села Воля-Висоцька (1979, ск. Лука Біганич, інж. Володимир Крюков, В. Волконський).[3]

Готель «Власта» (початково «Росія») на нинішній вулиці Клепарівській у Львові (співавтор Алла Симбірцева)[4].

Навчальний корпус Академії ветеринарної медицини на вулиці Пекарській, 50 (близько 1980)[5].

Спортивний комплекс Прикарпатського військового округу на нинішній вулиці Клепарівській. Складався із критого басейну, зали для спортивної стрільби, багатоборства і кінного спорту, критого велотрека. Збудований наприкінці 1970 — початку 1980-х років поруч з уже існуючими з дорадянського часу 25-метровим відкритим басейном та стадіоном. Співавтор — інженер Володимир Крюков. 1983 року за цей проект авторів удостоєно Державної премії Ради міністрів СРСР.[1]

Шестиповерхова будівля інституту «Військппроект» на вулиці Франка у Львові. Співавтори: головні інженери проекту Володимир Крюков, В. Пешков, архітектори В. Суц, Алла Симбірцева, головний конструктор І. Богачик[6]

Готель «Власта» (колишній «Росія»).

 

Музей історії військ Прикарпатського військового округу.

 

Навчальний корпус Академії ветеринарної медицини.

Примітки

Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 632. — ISBN 978-966-7022-77-8.; Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 244.

Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів… — С. 248.

Радянська Україна. — 7 січня 1979.

Архітектура Львова… — С. 623; Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів… — С. 237.

Архітектура Львова… — С. 626; Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів… — С. 240.

Військпроекту 50 // Архітектурний вісник. — 1 (6), 1998. — C. 22, 23.

Джерела

Гукович Олександр Володимирович // Митці України: Енциклопедичний довідник / Упорядники: М. Г. Лабінський, В. С. Мурза. За редакцією А. В. Кудрицького. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. — С. 835.

Гукович Олександр Володимирович // Мистецтво України: Біографічний довідник / Упорядники: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. За редакцією А. В. Кудрицького. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 184.

Персоналії Це незавершена стаття про особу.

Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Отримано з https://uk.wikipedia...=Гукович_Олександр_Володимирович&oldid=16619318

Цю сторінку востаннє змінено: 20:54, 17 серпня 2015.

Грановський Мойсей Лазарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мойсей Лазарович Грановський (рос. Моисей Лазаревич Грановский; * 1890, Звенигородка, Київська губернія, Російська імперія — зник безвісти 1941, ймовірно, під Єльнею, Смоленська область, РРФСР, СРСР) — радянський партійний діяч єврейського походження.

З 1919 — заступник наркома внутрішніх справ УСРР. Працював на керівних посадах у низці губернських партійних осередків.

У 1932–1934 — заступник наркома зв'язку СРСР, 1937 — перший заступник наркома юстиції СРСР.

Життєпис

Керівні діячі КП(б)У під час українсько-більшовицької війни. Зліва направо: Олександр Хмельницький, Мойсей Рухимович, Мойсей Грановський, Володимир Юдовський, Климент Ворошилов, Володимир Мещеряков, Микола Подвойський, Анжеліка Балабанова, Християн Раковський, Микола Скрипник, Володимир Затонський.

Закінчив Київський комерційний інститут.

У 1918–1919 — у Червоній армії.

З 1919 — заступник наркома внутрішніх справ УСРР, керівник Кременчуцького губвиконкому.

На початку 1920-х — заступник керівника Одеського губвиконкому.

У 1923–1926 — секретар Амурського губкому.

У 1927–1929 — секретар Дагестанського облкому.

У 1929–1930 — секретар Тульського губкому партії.

У 1932–1934 — заступник наркома зв'язку СРСР.

У 1934–1937 — член ЦКК при ВКП(б).

У 1937 — 1-й заступник наркома юстиції СРСР.

З 1940 — у Держлітвидаві (Гослитиздат), заступник відповідального редактора журналу «30 дней». Член ВЦВК, член ЦВК СРСР

Делегат XIII–XVI з'їздів ВКП(б).

У 1941 пішов добровольцем у народне ополчення і зник безвісти, ймовірно, загинув.

Джерела

В зеркале энциклопедий // Шомрей Шабос. — № 5(641). — 26 жовтня 2007. — С. 18

Отримано з https://uk.wikipedia...=Грановський_Мойсей_Лазарович&oldid=16484450

Цю сторінку востаннє змінено: 00:52, 19 липня 2015.

Гінцбург Горацій Осипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Г.Й. Гінцбург

Гора?цій (Нафталі Герц, Герцель) О?сипович (Євзельович) Гі?нцбург (* 1833, Звенигородка — † 1909, Петербург, поховано в Парижі) — фінансист. Барон (від 1870 року).

Біографічні відомості

Син Євзеля Гінцбурга. Батько Давида Гінцбурга.

Горацій Гінцбург народився 1833 року в місті Звенигородка (нині районний центр Черкаської області).

Бароном Горацій став на 4 роки раніше, ніж його батько. 28 жовтня (9 листопада за новим стилем) 1870 року Великий Герцог Гессен-Дармштадтський Людвіг III видав Грамоту, якою Герцелю (Горацію) Євзельовичу Гінцбургу — Гессен-Дармштадтському генеральному консулу в Санкт-Петербурзі, спадковому почесному громадянинові, санкт-петербурзькому купцеві першої гільдії — надано титул барона Великого Герцогства Гессен-Дармштадтського. 27 березня 1871 року російський імператор Олександр II дозволив Горацієві Гінцбургу прийняти цей титул.

Посилання

Горацій Гінцбург // Электронная еврейская энциклопедия.(рос.)

Горацій Євзельович Гінцбург(рос.)

Анатолій Воробйов. До генеалогії баронів Гінцбургів(рос.)

Отримано з https://uk.wikipedia...=Гінцбург_Горацій_Осипович&oldid=15122070

Цю сторінку востаннє змінено: 17:36, 11 листопада 2014.

Бойко Віктор Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Бойко Віктор Анатолійович

Starshuna h.png Старшина

Бойко Віктор Анатолійович.jpg

Загальна інформація

Народження 14 липня 1974

Звенигородка

Смерть 18 липня 2014 (40 років)

Маринівка

Військова служба

Приналежність Україна Україна

Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg Збройні сили України

Формування Емблема 34-го БТрО ЗСУ «Батьківщина».png

Війни / битви Війна на сході України

Нагороди та відзнаки

Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Бо?йко Ві?ктор Анато?лійович — старшина Збройних сил України.

Проживав у Черкасах, розлучений.

В часі війни — сержант з машинно-технічного забезпечення, 34-й батальйон територіальної оборони «Батьківщина».

18 липня 2014-го загинув під час нічного чергування від кулі снайпера — потрапила в гранату у нагрудній кишені жилета-розподільника.

Вдома залишилась донька Дарина. Похований в Звенигородці.

Нагороди

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни

нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (4.6.2015, посмертно)

Джерела

Указ № 873/2014

Бойко Віктор Анатолійович

Загинув іще один черкащанин

Отримано з https://uk.wikipedia...=Бойко_Віктор_Анатолійович&oldid=16519747