Форум Ватутино

http://www.arheolog-... alt='dhnndhdhdh' width='150' height='150' style='float: left; margin: 0px 10px 5px 0px;'>Гірник Іван Павлович (1926-1994) – відомий краєзнавець, історик та археолог Черкащини.

Народився І.П. Гірник 25 лютого 1926 р. у с. Вербовець (зараз Катеринопільський район), проживав у м. Ватутіне Звенигородського району. Проводив розвідки і прекрасно знав пам’ятки археології обох районів.

Краєзнавець обстежив сотні археологічних пам’яток, багато з яких сам і виявив. Це поселення трипільської культури у селах Неморож (2 поселення) Звенигородського, Бондарка та Гончариха Катеринопільськово районів; доби бронзи біля с. Козацького Звенигородського району, скіфського часу біля сіл Богачівка, Гудзівка, Гусакове, Неморож, Стебне Звенигородського, с. Васильків Шполянського районів; черняхівської культури біля сіл Богачівка, Гусакове, Козацьке, Михайлівка, Новоукраінка, Стебне Звенигородського, Бондарка, Кайтанівка Катеринопільського районів; сліди виробництва у селах Бондарка (Ливарне), Ступичне (Поташ) КатеринопІльського району; кургани у с. Богачівка, Павлівка, Стецівка, Хлипнівка, Чичиркозівка, Юрківка Звенигородського, Новоукраінка, Суха Калигірка Катеринопільського районів та ін. Є автором ряду публікацій в наукових журналах та збірках, статей до Зводу. Значна частина доробку І.П. Гірника так і залишилася в рукописах. Потрібно сказати, що на сьогодні спадщина краєзнавця повністю не опрацьована і не систематизована. Частина рукописів останніх років, зокрема, про знахідки римських монет, після смерті Івана Павловича потрапила до різних людей. Доводиться лише сподіватися, що вони не розпорошать матеріал, а публікуючи його зроблять посилання на Гірника. Деякі книги з особистої бібліотеки Івана Павловича внаслідок дивного збігу обставин потрапили до бібліотеки Черкаської археологічної інспекції.

Ті, хто знав І.П. Гірника і працював разом із ним, пам’ятають його як цікаву і талановиту людину.Ольга Петрівна Діденко, одна із старійшин музейної справи і краєзнавства в області, розповідала про участь археолога у розкопках одного з найбільших у Європі поселень трипільської культури – біля с. Чичиркозівка Звенигородського району, його захопленість археологією, а також про те, як юнаком був відправлений до Німеччини в роки Великої Вітчизняної війни, проте з цих життєвих випробувань виніс не лише негатив, але у Німеччині освоїв ряд професій – робітничих і технічних, повернувшись додому гарним майстром. Лише добрі відгуки про Гірника були і у В.П. Григор’єва. У І979 р., працюючи старшим науковим співробітником – археологом у відділі охорони пам’яток при Черкаському обласному краєзнавчому музеї (ЧОКМ), В.П. Григор’єв описав і здав до музею передану Іваном Павловичем колекцію матеріалів із Стецівського могильника черняхівської культури. Саме завдяки зусиллям І.П. Гірника унікальні речі з могильника збережені для науки.

Його археологічні пошуки не були обмежені ні хронологічно, ні і географічно. Так, Іван Павлович відкрив поселення раннього залізного віку у с. Васильків Шполянського району. У 1987 р. під час проведення розвідки у зв’язку зі створенням тому Зводу пам’яток по Черкаській області поселення було обстежене В.О. Круцом та Д.О. Воронцовим, у І989 р. при погодженні розширення кам’яного кар’єру була поставлена вимога дослідження пам’ятки. Розкопки проводилися у І992 р. (В.О. Круц, Д.О. Воронцов. “Отчет о разведке археологических памятников в Шполянском районе Черкасской области в 1987 г.” – К., І988 – С. 4–5; О.В. Білецька, І.П. Гірник, О.П. Діденко, В.В. Нерода, А.Б. Петропавловський, С.І. Смоляр, М.О. Суховий “Звіт про роботу у комісії по відведенню земельних ділянок у Черкаській області у І989–І990 рр.” – Черкаси, 1992. – С. 5; Відейко М. Ю. “Звіт про дослідження пам’яток археології біля Васильківського кар’єру 1992 р.” // Науковий архів Інституту археології НАНУ 1992/186).

У 1986 р. в Черкаській області розпочалися планові археологічні обстеження, пов’язані з підготовкою матеріалів для “Зводу пам’яток Історії та культури народів СРСР”. Робота над Зводом стала важливим етапом у створенні археологічної карти Черкащини. Товариством охорони пам’яток виділялися кошти на проведення археологічних розвідок. У Києві працювала Головна редакційна колегія Зводу, в областях також були створені редколегії та робочі групи. Що стосується археології, наукове керівництво роботою над Зводом здійснювалося Інститутом археології АН УРСР (тепер ІА НАНУ). За кожною областю був закріплений співробітник Інституту археології. Відповідальною за Черкаську область спочатку була Г.Т. Ковпаненко, а з кінця 1987 р. – С.А. Скорий. До проведення розвідок та написання статей для Зводу залучалися фахівці з Інституту археології та музеїв, краєзнавці.

http://www.arheolog-... alt='І.П. Гірник (зліва) на поселені трипільської культури Чичеркозівка (Звенигородський р-н Черкаської обл.)' width='567' height='567' style='border: 0px none; margin: 0px; padding: 0px;'>

І.П. Гірник (зліва) на поселені трипільської культури Чичеркозівка (Звенигородський р-н Черкаської обл.)

Восени 1987 р. разом із старшим науковим співробітником сектора археології відділу охорони пам’яток Черкаського обласного краєзнавчого музею Білецькою Ольгою Віталіївною ми здійснювали обстеження у Катеринопільському та Звенигородському районах. В наших планах було обов’язково зустрітися з І.П. Гірником.

У процесі роботи з’явилося багато конкретних питань, пов’язаних з пам’ятками, їх місцерозташуванням, прив’язками, виявленням та дослідження, на які ми сподівалися одержати відповідь у Івана Павловича. Вибравши час, знайшли будинок № 51 по вул. Лейтенанта Кривошеї у м. Ватутіне. Набагато пізніше дізналися, що саме І.П. Гірник знайшов матеріали про лейтенанта Кривошею і доклав зусиль, щоб вулиця була перейменована на його честь. Іван Павлович зустрів нас привітно і виявився дуже цікавою людиною. Зразу ж з’явилося безліч тем для розмови. Відтоді розпочалася наша співпраця.

Спочатку це була спільна робота в секції археології та над Зводом пам’яток, в якій І.П. Гірник брав участь на громадських засадах, а 29.04.1991 р. був офіційно зарахований на роботу. До кінця свого життя працював у відділі охорони пам’яток археології, що у 1993 р. став складовою Черкаської археологічної інспекції. Розширилося і коло його діяльності. Тепер, крім розвідок та написання статей до Зводу, Іван Павлович здійснював обстеження земельних ділянок, що відводилися під новобудови, прокладання газопроводів, реконструкцію доріг, фермерські господарства та ін. Археолог проводив планові розвідки, писав статті до Зводу і археологічні довідники, працював над каталогом знахідок римських монет на території краю, постійно вивчав друковані джерела, вів листування та спілкувався з однодумцями.

Кінець 80-х – поч. 90-х рр. був бурхливим періодом нашої історії. Друкувалося дуже багато забороненої раніше літератури, зокрема історичної, імена забутих, затаврованих і викреслених в радянський час істориків, поетів, письменників, борців за національну ідею, тощо заявилися на сторінках газет та журналів. Видавалися багатотомні видання, створювалися прекрасні національні фільми, які зараз, на жаль, побачити на телеекрані можна дуже рідко. В кінотеатрах їх не показують взагалі. Грушевський, Костомаров, Яворницький, Куліш, інші автори поверталися до свого народу. Зараз важко повірити, що у 70-х – на початку 80-х років студент-історик, у якого знаходили дореволюційні видання корифеїв української історичної школи, ризикував попрощатися з навчанням у вузі. І.П. Гірник цікавився тим, що видавалося, читав багато різноманітної літератури. У його бібліотеці багато книжок, які не стосуються археології, проте характеризують Гірника як багатосторонню людину з широким колом інтересів. Звичайно, цікавився Іван Павлович і політичним життям, доля України та українців турбувала його не менше, як збереження старовини та культурної спадщини. Радо сприйняв проголошення Україною незалежності.

З часом діяльність І.П. Гірника отримувала все більшу підтримку серед археологів та краєзнавців. У І992 році була запроваджена обласна премія ім. В.А. Стефановича. Першим лауреатом премії стала О.П. Діденко. У І993 р. найкращим був визнаний І.П. Гірник. На жаль, на цьому справа й зупинилася.

Нам пощастило працювати у співавторстві з І.П. Гірником над статтею про колекцію матеріалів із Стецівського могильника Звенигородського району, що зберігається в ЧОКМ. Колекція врятована, як уже раніше зазначалося, завдяки зусиллям Івана Павловича, цікава та інформативна. Нашим завданням було введення колекції до наукового обігу. Гірник з нетерпінням чекав виходу статті у світ. Збірник мав вийти з друку у 1991 р., проте з технічних причин його видання затрималося. Якось Іван Павлович пожартував: “Треба пошвидше пускати статтю в люди, а то не доживу і не побачу її надрукованою”. На жаль, так і сталося. Помер І.П. Гірник у кінці 1994 р.

Діяльність Івана Павловича Гірника є невід’ємною складовою частиною розвитку археології та краєзнавства Черкащини другої половини XX ст.

В.В. Нерода

Валерій Бурій

БОЙКО Надія Іванівна

Народилася 16 жовтня 1956 року в місті Інгулець Херсонської області. Закінчила історико-педагогічний факультет Київського національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. Працювала учителем у школах селища Кельменці Чернівецької області, міст Ватутіне і Черкаси, викладачем Черкаського кооперативного економікоправового коледжу. З 2002 р. після захисту дисертації кандидата історичних наук працює доцентом кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Важливе місце в наукових дослідженнях Н. І. Бойко посідає вивчення життя і діяльності фундатора українського краєзнавства, уродженця Черкащини М. О. Максимовича. Вона – автор монографії ,,Михайло Максимович – навіки з рідним краєм”, статей ,,Генеалогія Максимовичів Тимківських у контексті становлення сучасного максимовичезнавства”, ,,Скромний слуга науки: штрихи до біографічного портрета М. Максимовича (1841 – 1850)”, ,,Історіографічні аспекти історичної концепції Михайла Максимовича”, ,,Михайло Максимович – фундатор української етнографії”, ,,Історикофілологічна спадщина М. Максимовича як важливий чинник духовного відродження українського народу”.

Валерій Бурій У Ватутіному пограбували ювелірний магазин

Минулого тижня, вдень до одного з магазинів м. Ватутіно зайшли двоє невідомих у масках.

Погрожуючи працівникам магазину пістолетом, вони розбили вітрину прилавку та забравши вироби із золота зникли у невідомому напрямку.

Наразі правоохоронці шукають зухвалих грабіжників.

Валерій Бурій У Ватутіному 80-річний водій мопеда потрапив у аварію
31.10.2013 11:51

30 жовтня, близько 7.30, в м. Ватутіна по вул. Новобазарній, водій автомобіль «ВАЗ-21104» 50-річний місцевий житель, на заокругленні дороги не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху та скоїв зіткнення з мопедом «Сузукі» під керуванням 80-річного ватутінця, який рухався в зустрічному напрямку.

Про це повідомляє прес-служба ДАІ в Черкаській області.

Внаслідок пригоди водій мопеда отримав перелому двох кісток лівої гомілки. Госпіталізований до Ватутінської міської лікарні.

Валерій Бурій НОВА КНИГА :

Валерій Михайлович Бурій : біобібліогр. покажч.; тексти. - Черкаси : Вертикаль, 2013. - 224 с.

Валерій Бурій Про ТМ «Чарівниця»

«Чарівниця» – це якісна та смачна кондитерська продукція, що виготовляється на сучасній фабриці та доставляється безпосередньо в магазин. Якість продукції гарантована використанням сучасного обладнання, натуральної сировини, борошна власного виробництва. Унікальність та секрет успіху «Чарівниці» полягає в поєднанні традиційних рецептур, сучасних технологій та майстерності людських рук при виготовленні продукції.

Історія компанії починається з далекого 1949р., коли під час забудови міста Ватутіна було побудовано хлібокомбінат. В часи незалежності підприємство пройшло етап приватизації. З 1997 року почалося відновлення заводу та його корпусів, закуповувалось сучасне обладнання. З початку 2000 року запущено новий тортовий цех. Майстерні кондитери фабрики щомісяця створюють близько 150 видів тортів – справжніх шедеврів, та 100 видів різноманітних кондитерських виробів (печиво, пряники, круасани, кекси, сушки ітд) загальним об’ємом понад 600 тон. Фабрика знаходиться в центрі України, в мальовничому екологічно чистому місті Ватутіне Черкаської області.

«Чарівниця» є потужною дистрибуційною компанією:
Маємо власну команду активних торгових представників та супервайзерів, що працюють у центральному та західному регіонах України. А у східному та південному - торгівля продукцією ТМ 'Чарівниця' ведеться через великі дистрибуційні компанії.
Працюємо з усіма замовниками. Приділяємо увагу кожному, хто працює з кондитерськими виробами;
Щодня виконуємо замовлення, доставляючи свіжу продукцію безпосередньо в торгову точку власним спецтранспортом.
Ми загартовані досвідом роботи з великими торговими мережами;
Допомагаємо у просуванні продукції: надаємо в користування вітрини, рекламну продукцію, організовуємо виставки-дегустації.
Миттєво реагуємо на будь-які проблеми чи пропозиції в торгових точках.

7 фактів про «Чарівницю»
Вся продукція виготовляється лише з борошна власного виробництва, що гарантує стабільну якість та смак.
В рецептурах «Чарівниці» замість популярного «яєчного порошку» – виключно меланж з натуральних курячих яєць - саме тому бісквіти в тортах та печиво мають природній колір та смак.
Продукція «Чарівниці» має короткий термін зберігання, адже не містить сорбату калію чи його аналогів.
«Чарівниця» доставляє продукцію лише власним транспортом не менш як двічі на тиждень. Унікальна технологія еко-охолодження дозволяє доставляти продукцію свіжою та неушкодженою на великі відстані без використання консервантів
«Чарівниця» прагне прямого спілкування з замовниками та споживачами.
Перед тим як потрапити на вітрину магазину, кожна новинка проходить серію лабораторних та маркетингових досліджень, дегустаційних комісій.
Фірмова мережа магазинів «Чарівниця» в Ватутіне, Звенигородці, Черкасах щодня продає близько 1000 кг кондитерських виробів.

Валерій Бурій Майстерні кондитери фабрики ТМ «Чарівниця» щодня створюють більше 150 видів тортових шедеврів та 100 видів різноманітних кондитерських виробів (печиво, пряники, круасани, кекси, сушки і тд.) загальним об’ємом понад 600 тон. на місяць. Фабрика знаходиться в центрі України, в мальовничому екологічно чистому місті Ватутіне Черкаської області.
Період помітного розвитку розпочався у 2002 році: за рахунок власних та кредитних коштів було модернізоване обладнання, створено підрозділ, який відповідає за вчасне відвантаження, транспортування та реалізацію продукції безпосередньо кінцевим споживачам.
В 2004 році було побудовано додатковий борошномельний комплекс із зерносховищем та придбано нове обладнання потужністю переробки 75 тн зерна за добу.
Протягом 2004-2005 року побудовано новий цех сушки та побудовано тортовий цех, придбано нове обладнання для виробництва вівсяного печива та напівфабрикатів відсадного печива, модернізовано котельний комплекс, переобладнано допоміжні служби.
В 2006 році розпочато будівництво концептуально нових виробничих корпусів з нуля.
В 2007 році придбано та запущено нове італійське обладнання для виробництва листкових виробів: листкового тіста, печива, круасанів, замороженої випічки.
В 2008 році завершено будівництво двох виробничих корпусів (хлібний та кондитерський), сучасної системи дозування та зберігання борошна. Протягом року модернізовано пакувальне обладнання, а також устаткування для виготовлення дрібноштучних та листкових виробів.
Розуміючи зростання вимог до вчасної та якісної доставки продукції, компанія побудувала сучасний логістичний комплекс за європейськими технологіями та переобладнала весь автотранспорт на використання європейської тари, яка щоденно піддається санітарній обробці.
Сьогодні кількість працюючих в групі компаній становить понад 1500 чоловік, серед яких – спеціалісти різних професій: пекарі, кондитери, будівельники, інженери, механіки, економісти. Продукцію під ТМ «Чарівниця» знають як в Черкаській області, так і поза її межами. Смачні кондитерські вироби виготовляються щоденно і доставляються власним транспортом в торгові точки багатьох областей.
Надзвичайно велику увагу ТМ «Чарівниця» приділяє якості продукції: команда технологів щоденно контролює якість борошна, яке виготовлено на власних борошномельних комплексах, а також сировини, яка постачається відомими виробниками України.
Торгова марка 'Чарівниця' - це високоякісна продукція, яка виготовлена на сучасному обладнанні, з якісної сировини, талановитими кондитерами – майстрами своєї справи.

Валерій Бурій РАЇСА КИРИЧЕНКО НЕОДНОРАЗОВО ВИСТУПАЛА У ВАТУТІНОМУ...

Постаті

Голос Української душі

Вадим КРИЩЕНКО,

народний артист України.

14 жовтня 1943 року, коли на нашій землі ще гуркотіла війна, в невеличкому полтавському селі народилася дівчинка. Це була Раїса Кириченко, майбутня воістину народна співачка, чий голос вкарбувався в нашу пам’ять назавжди. Так і хочеться сказати: голос Української душі. Нині їй мало б виповнитися сімдесят.

ХТОСЬ зауважить: неправильно вказано день народження, мовляв, у всіх довідниках значиться 14 листопада. Але Раїса часто згадувала, що казала їй мама:

— Запам’ятай, дитино, ти народилась якраз на Покрову —14 жовтня. Було воєнне лихоліття — хтось наплутав у метриці.

Тож завжди і сама Раїса Панасівна, і її родина, і ми — її друзі та шанувальники відзначали та відзначаємо її іменини саме в день Святої Покрови.

...Познайомилися ми тоді, коли співачка ще не була народною артисткою, а працювала солісткою Черкаського народного хору й іноді виступала із сольними номерами. Початок нашій співпраці поклала пісня «Долі моєї село», написана на музику композитора Олександра Осадчого. Цей твір Раїса відразу ж узяла до свого репертуару, бо село, його люди зі своєю високою мораллю і добротою були неминущою любов’ю співачки.

Відтоді написав для неї чимало пісень. Була серед них і «Дорога до матері» на музику композитора Олександра Злотника. Раїса дуже любила свою маму. Навіть ідучи на останню операцію, артистка попросила: «Якщо станеться лихе, не несіть мене на столичний елітний цвинтар, а поховайте у рідному селі біля могили моєї мами». Цей заповіт було виконано.

Життєвий шлях берегині української пісні Раїси Кириченко був нелегкий. Може, не всі знають, що останні роки вона жила з однією донорською ниркою. І все ж Бог подарував їй після хвороби та операцій іще сім років життя та творчості. Я був серед тих, хто буквально вмовив Раїсу Панасівну знову вийти на сцену. Вона трохи боялася, бо не слухались ноги. І все ж... Коли вперше після перерви Раїса Кириченко з’явилася на сцені Палацу «Україна», люди встали і довго аплодували.

Розповім історію ще однієї нашої з нею пісні. Якось за чаєм у маленькій, але завжди привітній і гостинній київській квартирі, в якій мешкала Раїса Панасівна з чоловіком Миколою Михайловичем, відомим баяністом заслуженим артистом України, співачка попросила: «Вадиме Дмитровичу, напишіть пісню, щоб у ній я відчула саму себе».

Довго думав, які знайти слова, щоб відповідали побажанням співачки. Та фраза за фразою — і народився вірш «Я — горда жінка». Показав написане Раїсі Панасівні. Прочитавши, задоволено усміхнулась. Усмішка мене підбадьорила. Почали працювати з відомим композитором Володимиром Домшинським над мелодією. Уперше пісня «Я — горда жінка» прозвучала на ювілейному концерті уславленої артистки в Національному палаці «Україна». Останні слова пісні потонули у високій хвилі оплесків.

Іще згадується... Після операції Раїсі важко було довго стояти. Вона боялася впасти. Голос звучить, руки в русі, а ось ноги... І коли довелося співати аж три пісні підряд, ми придумали такий хід: на останній пісні я виходжу з-за куліс і ніби запрошую її до танцю. А насправді підтримую її, щоб вона змогла, зіпершись на мою руку, трохи підсобити своїм утомленим ногам. Люди чули лише чарівний голос співачки і тішилися танцем артистки та поета.

Останні роки свого життя Раїса Панасівна активно записувала нові пісні. Поповнився і наш спільний доробок, зокрема піснями «Над моєю долею», «Від весни до літа», «Чаруєш ти», «Бабине літо». Про останню хотів би сказати окремо. Раїса дуже любила цей твір, який, на жаль, не такий відомий, як інші. Є в ньому рядочки:

Роки промчали,

як райдужний вітер,

І зупинилися біля жоржин.

Саме ці слова вибиті на могильній плиті артистки. Жоржини — це не перебільшення. Осінніми днями могила Раїси Панасівни і справді усипана жоржинами.

…Іноді я задумуюсь і доходжу висновку: ота ніша, яку займала Раїса Кириченко в нашому мистецтві, поки що не зайнята ніким. Бо такі митці народжуються ой як нечасто. І треба молити Бога, щоб знову прийшов до нас вселюдський національний талант із таким голосом, із таким великим серцем.

Люди пам’ятають улюблену співачку. Сільська школа на батьківщині артистки, вулиця в Полтаві названі її іменем. Та якось досадно, що на будинку в Києві, де жила Раїса Кириченко, висить скромна меморіальна дошка, яка досі офіційно не відкрита. Герой України, Шевченківський лауреат, народна артистка — хіба вона не заслуговує, щоб її іменем назвали хоча б один мистецький заклад України? А хіба не варта того, щоб у цей жовтневий день наш Палац «Україна» відчинив свої двері людям, які зберуться на вечір пам’яті великої артистки?

У день народження до скромної могили співачки в селі Корещина на Полтавщині прийдуть люди, багато людей. Не знаю, чи будуть серед них наші урядовці. Та головне — Раїсу Кириченко любить і пам’ятає народ, увібравши у своє серце її голос, що переливається всіма барвами української душі.

Валерій Бурій У ВАТУТІНСЬКОМУ СВЯТО-УСПЕНСЬКОМУ ХРАМІ З 5 ПО 8 ВЕРЕСНЯ 2013 РОКУ ЗНАХОДИТИМУТЬСЯ МОЩІ СВЯТОЇ МАТРОНИ МОСКОВСЬКОЇ

Валерій Бурій Чисельність наявного населення м.ВАТУТІНЕ

на 1 липня 2013 р.
18145
17465 м. Ватутіне
680 с. Скаливатка

...

Закрыть