|
До 60-річчя утворення області Нова книга про Черкаси Нещодавно у Черкасах придбав (і вже прочитав!) друге доповнене видання книги відомого журналіста Бориса Юхна 'Черкаські місторії: Мандрівки у часі від Соснівки до Кривалівки'. Цю книгу автор писав упродовж майже 5 років. Власне, розділами 'Місторій' стали публікації у газетах 'Новини тижня', 'Молодь Черкащини' та 'Акцент'. У книзі автор-журналіст проникливо аналізує історичні події міста, акцентує увагу на особливостях повсякденного життя його мешканців. Цікавою є сама структура книги, яка насичена фактажем та ілюстраціями. Мені особливо цікаво було читати цю книгу, тому що у 1978-1984 рр. - мешкав і навчався у Черкасах... Видання цієї книги стало можливим за підтримки щирих друзів автора: дружини Інни, яка взяла на себе усю комп'ютерну складову роботи, упорядкування матеріалу та безліч важливих дрібничок; дочки Каті, яка проілюструвала видання фотографіями сучасних Черкас; директора КП 'Облархбюро' Галини Свідерської, яка люб'язно надала унікальні фотоматеріали з історії міста 50-60 років минулого століття; тележурналістів Алли Демченко та Олександра Марченка, які надихнули до написання книги; головного редактора газети 'Акцент' Тетяни Пархоменко, яка презентувала видання на сторінках газети; Віталія Лопатюка, який підготував фотоматеріали до друку; Євгенія Шмагайла, який виконав чудову, як на мене, обкладинку; літературного редактора Світлани Хорошко, толерантної до текстів. Тираж 2-го видання 'Місторій' - 2000 примірників (книга вийшла у видавництві 'Брама-Україна'). В.Бурій – позаштатний кореспондент міської газети «Місто робітниче» (31.05.2013) До 60-річчя області Не полінуйтесь полистати це видання ( Заповідна Черкащина: історія, сьогодення, майбутнє / ред. М.Г. Чорний. - Черкаси: Брама-Україна, 2012. - 200 с. ) Бібліотеки Ватутінських міських шкіл отримали чудове науково-довідкове видання. У книзі дана характеристика об'єктів природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення в Черкаській області. Висвітлюється історія формування заповідної мережі, сучасний її стан, переспективи розширення охоронюваних територій та створення нових об'єктів природно-заповідного фонду Черкащини. Охарактеризовано об'єкти, яким пропонується надати заповідний статус. Книгу рекомендовано екологам, природоохоронцям, краєзнавцям, студентам та викладачам природничих факультетів. Мені особисто було цікаво читати текст про Козачанський парк - пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Його створено постановою РМ УРСР від 29.01.60 р. № 105. Розташований у с.Козацьке Звенигородського району на площі 51 га. До 1791 року Козацьке перебувало у власності Григорія Потьомкіна, а після його смерті дісталось у спадок Варварі Василівні Енгельгард (Голіциній), племінниці Потьомкіна та рідній сестрі власниці білоцерківської ''Олександрії'' Олександри Василівни Енгельгард (Браницької). У центральній частині парку було збудовано палац у псевдоготичному стилі, прокладено систему труб, які живили кілька фонтанів та використовувались для поливу дерев. Через усю територію парку проходив каскад ставків. У маєтку з 1797 до 1801 року проживав і навчав численних дітей родини Голіциних російський поет-байкар І.А. Крилов. На фоні природної рослинності тут було здійснено алейні посадки ялини європейської, сосни чорної, гіркокаштану кінського, ясену високого та ін. Зараз парк у значній мірі заростає аборигенною рослинністю за участю клена гостролистого, клена польового, ясену високого та в сучасному вигляді мало привабливий для відвідувачів. Тим не менш, у ньому збереглася центральна алея із старих екземплярів ясену високого, що пролягає через усю територію, та значна кількість вікових дерев ялини європейської, сосни чорної, модрини європейської, клена гостролистого. Загалом у парку є деревні рослини двадцяти таксонів (три представляють голонасінні, а 17 - покритонасінні), які належать до 16 родів 12 родин. У парку є каскад штучних водоймищ - ставків та частина доріжково-стежкової мережі. За умов реконструкції може стати досить цікавим об'єктом туризму та місцем відпочинку для місцевих жителів та відвідувачів. На мою думку у виданні найбільш повно охарактеризовано Канівський державний заповідник. Список літератури, який подано в кінці книги, складає 220 джерел. Але чомусь там я не знайшов раніше виданих: Черкасщина заповедная (Д., 1985), Природа Шевченківського краю (Умань, 2006). За інформацією міської газети «Місто робітниче» До 60-річчя області Розпочаті роботи по видобутку бурого вугілля Енергетична інвестиційна компанія 01.07.2013 розкрила першу пачку бурого вугілля в кількості більше 500 тонн на Мокрокалігорському буровугільному родовищі (с. Лисича Балка Катеринопільського району Черкаської області). Про це повідомляє прес–служба компанії. Зазначається, що все видобуте буре вугілля буде відвантажене споживачам на внутрішній ринок України. З 1 серпня компанія планує збільшити обсяг видобутку до 30000 тонн на місяць. Враховуючи факт, що буре вугілля – найкраща сировина для процесу газифікації, Енергетична інвестиційна компанія у своїй роботі почала використовувати альтернативні джерела енергії з бурого вугілля. Для відкачування води на новому Мокрокалігірському родовищі бурого вугілля в Черкаській області компанія встановила газогенераторну установку, яка працює на бурому вугіллі. Буре вугілля використовується у вигляді буровугільних брикетів. Як інформує Енергетична івестиційна компанія, Установка була розроблена і впроваджена фахівцями компанії спільно з ученими Україні. Споживання брикету з бурого вугілля становить 20-40 кг брикету на годину, і повністю покриває потребу насосів в електроенергії. При цьому з такого обсягу бурого вугілля можна виробляти до 200 куб. м генераторного газу з калорійності 1200 ккал / кг. У планах компанії створення замкнутого циклу виробництва за допомогою бурого вугілля. Так, видобуте на Мокрокалігірському родовищі буре вугілля буде перероблятися в теплову та електричну енергію за допомогою електростанції, що працює на газі з бурого вугілля на борту кар’єра. Вироблена енергія буде використана у виробництві брикету і добрив з бурого вугілля, а також продаватися споживачам. За інформацією міської газети «Місто робітниче» |
10 августа 2013
|
ВІДІЙШЛА У ВІЧНІСТЬ МАРІЯ ІВАНІВНА ШЕМЕНА
ШЕМЕНА МАРІЯ ІВАНІВНА Заслужений вчитель України. Літератор. Народилася 13 лютого 1927 року в м. Лиски Воронезької області (Росія) [1,34;2,13]. Батько – Петров Іван Митрофанович, закінчив два класи церковно-парафіяльної школи, працював машиністом потягу на залізниці. Загинув під час Великої Вітчизняної війни під Харковом. Мати – Павлова Тетяна Павлівна, закінчила два класи лікнепу, домогосподарка. М.І Шемена закінчила у 1950 році Воронезький педагогічний інститут. Трудову діяльність розпочала вчителем російської мови, літератури і логіки у Ватутінській середній школі №1, дванадцять років працювала заступником директора школи. Керувала шкільним літературно-естетичним клубом «Червоні вітрила». Обиралася депутатом Ватутінської міськради чотирьох скликань. Автор документальної автобіографічної книги «Краски жизни» (Черкаси, 2003), співавтор поетичної антології «Рідне місто моє: Ватутіне літературне»(Черкаси, 1997). Писала російською мовою. Книга «Краски жизни» за характером викладу є споминально-сповідальною і охоплює в часі все двадцяте століття, трохи навіть оглядаючись в минувшину. Спочатку авторка, як і належить, іде до своїх родинних витоків: до діда-баби, до батька-матері. Ці сторінки оповиті рожево-блакитним серпанком замилування дитини оточуючим світом, що тільки-но починає нею пізнаватися нею через розповіді старших. А далі мова вже «о времени и о себе»: і довоєнне школярство, і війна, і післявоєнне студентство з промовистими деталями надзвичайно суворої епохи. А ще далі – вчителювання, якому віддала все життя. Це, звичайно, найбільша за обсягом і найвагоміша частина доробку. Головна нитка, що тягнеться через увесь твір – це виховання людини, яка живе на фоні всіх життєвих барв. Ці барви різні, але автор утверджує добро, справедливість, творчість, політ думки, почуття прекрасного, чутливе відчуття природи, навіть, на фоні темної життєвої фарби. Відчувається, що авторка прожила щасливе учительське життя. Скільки краси й мудрості відчуваєш, потрапивши в поетичну лабораторію Марії Іванівни Шемени! Її ліриці притаманні широта натури, оригінальність, образність, філософічність. Пошуки і знахідки у повсякденній педагогічній діяльності, задум і відкриття у творчості – смисл її невгамовної особистості.
ЛІТЕРАТУРА 1. Хто є хто на Черкащині: зб. – К., 2005. – Вип. 2. – С. 34. 2. Бурій В.М. Твоє Ватутіне від А до Я / Валерій Бурій. – Черкаси, 2003. – С. 13. 3. Кононенко Р.К. Вчитель, поет, громадянин / Раїса Кононенко // Голос народу. – 2006. - 24 лютого. 4. Шемена М.И. Краски жизни: литературная мозаика: главы из книги / Мария Шемена . – Черкассы: Выбор, 2003. – 200 с. 5. Рідне місто моє: Ватутіне літературне: поетична антологія. – Черкаси, 1997. – С. 4-5; 79-84. 6. Ватутіне: вчора і сьогодні: історія міста в нарисах і спогадах. – К.: Колорит, 2007. – С. 44 – 45; 121.
|
9 августа 2013
|
Ватутінський комбінат вогнетривів призупинив роботу через відсутність замовлень, повідомляють 'Українські новини' з посиланням на заступника генерального директора асоціації 'Укрвогнетрив' Лілію Шум’ячкову. Роботу підприємства припинено 22 липня, виробництво відновиться у разі надходження замовлень на підприємство. 2012 рік Ватутінський комбінат вогнетривів закінчив із прибутком 1,016 млн грн, отримавши 133,468 млн грн чистого доходу. Комбінат спеціалізується на видобутку й переробці вторинних каолінів для спеціалізованих підприємств вогнетривкого комплексу з виробництва алюмосилікатних вогнетривів для металургії, енергетики, машинобудування й будівництва. A.G.S. (Франція) володіє 86,26% акцій комбінату. |
28 июля 2013
|
(31 жовтня 1927 року, с. Олександрівка Старобешівського району, Донецька область) - український поет, прозаїк, драматург, член Національної спілки письменників України, нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів. Біографія Закінчив Харківський політехнічний інститут та Всесоюзний заочний енергетичний інститут. Працював у місті Ватутіне на Черкащині. Творчий доробок Вірші В. Дергача друкувалися у Звенигородській районній газеті «Шевченків край», в обласній та республіканській періодиці, в альманасі «Вітрила», «Поезія», журналах «Прапор», «Жовтень», «Україна», «Ранок». Перша поетична збірка «Мелодії рідних доріг» вийшла у 1972 р. Василь Олексійович Деркач - автор ряду поетичних збірок: «Материк вічності», «Лелеки над Голгофою», «У буреломах», «Житнє поле», 'Материк вічності', 'Шлях до храму', 'На розп'ятті', 'Засвітки', 'Лелеки над Голгофою', 'У буреломах', 'Післягроззя', 'На бистрині', 'Паром приречених', 'В штормах відродження', 'Тепло і холод', краєзнавчої книги 'Ватутіне', романи 'В грозу', збірки оповідань 'З перебитим крилом', двотомника 'Святе і грішне' (том 1-й 'Поезії'), 'Поеми. Драматичні твори' (том 2-й). Література і джерела Календар знаменних і пам’ятних дат Донецької області. 2012 рік [Текст] / Донец. облдержадмін., упр. культури і туризму, Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської ; уклад. І. В. Гайдишева ; ред. Т. С. Литвин ; наук. ред. Н. П. Авдєєнко, Н. В. Петренко ; відп. за вип. Л. О. Новакова, засл. працівник культури України. – Донецьк : Сх. вид. дім, 2011. – 113 с. Біографія В.О.Дергача Бурій В. Дорога до храму людських душ / Валерій Бурій // Надвисся. – Черкаси, 2010. – С.72-81. Бурій В. Публікація в «Кримській світлиці» / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 2008. – 26 груд. – С.4. Бурій В. З роси і води, майстре квітучих і мудрих слів!/ Валерій Бурій // Дергач В. Україною серце лікую. – Черкаси, 2008. – С.564-567. Бурій В. Гроно осені Василя Дергача / Валерій Бурій // Дергач В. Україною серце лікую. – Черкаси, 2008. – С.528-530. Бурій В. Роман-трилогія Василя Дергача / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 2010. – 21 трав. – С.4. Те саме // Катеринопільс. вісник. – 2010. – 1 черв. – С.4. Бурій В. «Протест» Василя Дергача / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 2008. – 5 верес. – С.2. Бурій В. Поетичні надбанки Василя Дергача / Валерій Бурій // Дергач В. Україною серце лікую. – Черкаси, 2008. – С.531-534. Бурій В. Громадянська лірика Василя Дергача / Валерій Бурій // Дергач В. Україною серце лікую. – Черкаси, 2008. – С.482. Бурій В. Глибока правда життя / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 2008. – 27 черв. – С.4. Бурій В. Василеві Дергачу – 75 / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 2002. – 1 лист. – С.4. Бурій В. Василеві Дергачу – 70 / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 1997. – 31 жовт. – С.1. Те саме // Катеринопільс. вісник. – 1997. – 29 жовт. – С.4. Бурій В. Рушник, гаптований любов’ю / Валерій Бурій // Шевч. край. – 1997. – 22 лист. – С.4. Бурій В. Поет Шевченкового краю / Валерій Бурій // Катеринопільс. вісник. – 1996. – 20 берез. Бурій В. Вчитель про поета / Валерій Бурій // Шевч. край. – 1996. – 20 берез. Бурій В. Громадянська лірика Василя Дергача. / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 2007. – 2 лют. – С.4. Бурій В. Поетична дилогія Василя Дергача / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 2005. – 20 трав. – С.4. Бурій В. Поетичні діаманти Василя Дергача / Валерій Бурій // Шевч. край. – 2001. – 26 жовт. – С.6. Бурій В. Те саме / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 2001. – 21 лип. – С.4. Бурій В. Гроно осені Василя Дергача / Валерій Бурій // Черкаський край. – 2000. – 12 квіт. – С.8. Те саме // Місто робітниче. – 2000. – 19 лют. – С.4. Бурій В. Літературні новинки / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 2007. – 24 серп. – С.8. |
20 июля 2013
|
П'ятниця, 18 травня 2012, // Черкаський край. Серед плеяди черкаських літераторів особливе місце належить Василю Дергачу з міста Ватутіне. Василь Олексійович Дергач (Дергачов) народився й виріс на Донеччині в селі Олександрівка-2 Старобешівського району. На його долю випало пережити втрату батька, якого у 1938 році репресували й розстріляли як «ворога народу», усі можливі жахіття війни, важкі роки відбудови. Після війни закінчив політехнічний інститут у Харкові й заочний енергетичний інститут у Москві. Тривалий час, до виходу на заслужений відпочинок, працював інженером та очолював у Ватутіному колектив теплоелектроцентралі. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора і «Дружби народів». А за вагомий внесок у відродження духовності та особисті досягнення в літературній творчості Національна спілка письменників України нагородила його медаллю «Почесна відзнака». Василь Дергач є дипломантом Всеукраїнського конкурсу імені В. Підмогильного, лауреатом премії ім.М.Чабанівського. Двадцять чотири роки керував літературним об’єднанням «Звенигора», очолював Ватутінську літературну студію «Джерело», а зараз редагує альманах «Надвисся». Він автор півтора десятка поетичних і прозових збірок, ряду романів. У новій збірці поезій «Душею в слові озовусь» (вийшла 2011 року) чутлива душа поета, наче барометр, відгукується на найважливіші, найтрагічніші, найскладніші події в житті України. Тому й починається збірка поемою «У зашморзі ночі», яка присвячена Василеві Стусу, ім’я якого стало символом духовної незламності й свободи. Серце митця відгукується болем і стражданням на смерть гірників ватутінської шахти «Західна» у поемі «Невишита сорочка». Вся поезія В.Дергача просякнута любов’ю до України, вірою у святість і благородство, болем за долю тих «журавлів», що покидають рідну домівку в пошуках роботи, кращої долі за океаном, притулку в чужих світах: Чи в Україні буде час, коли Омріяний віками день прилине? Коли недоля рідних журавлів Не буде розганяти на чужину? Поет завжди пише про те, у що вірить, і живе так, як закликає жити інших своїми віршами. Наталія Турло, вчитель початкових класів, с.Ступичне Катеринопільського району |
20 июля 2013
|
Болиголов плямистий (Conium maculatum L.) Родинa зонтичні (Umbelliferae) Дворічнa трaв'янистa рослинa. Нa першому році нaдземнa чaстинa болиголовa склaдaється тільки з пучків прикореневих листків, стебло виростaє нa другий рік. Воно дуже гіллясте, борозенчaсте, цілком голе. Листки голі, перисті, нa довгих черешкaх, з невеликими піхвaми; листочки яйцевидно-овaльні, розсічені. Квітки білі. Цвіте в трaвні - вересні. Росте як бур'ян у сaдaх, нa городaх, по чaгaрникaх, біля шляхів. З лікувaльною метою використовується трaвa (НегЬa conii maculati). Вонa містить в собі aлкaлоїди: коніїн, 7-коніцеїн, конгідрин, псевдоконгідрин, н-метилконіїн. Нaйвaжливіший з них коніїн. Щ Рaніше трaву болиголовa використовувaли для отруєння зaсуджених. Згідно з дaними грецького філософa Плaтонa, Сокрaт був отруєний болиголовом. Трaвa болиголовa зaстосовується як болезaспокійливий і протисудорожний зaсіб при лікувaнні.рaку, фіброми мaтки. |
13 июля 2013
|
Бaрвінок мaлий (Vinca minor L.) Родинa бaрвінкові (Аросупaсеaе) Про бaрвінок як лікувaльний зaсіб згaдувaли ще Пліній Стaрший тa Діоскорид. У Бритaнській Вест-Індії і нa Філіпінaх його використовувaли для лікувaння діaбету, в Брaзилії - для зупинки кровотеч й лікувaння хронічних рaн. Неaбияке місце зaймaв бaрвінок у вірувaннях слов'янських нaродів, зокремa в Київській Русі. Нев'янучa зелень рослини тa її винятковa живучість привернули увaгу людей у середні віки. Бaрвінку приписувaли чудодійну силу, ввaжaли його символом вічності і вірності, вірили, що він береже від дияволів тa відьом. Особливо велику популярність здобув нaприкінці XVIII ст. зaвдяки Жaн-Жaку Руссо, який згaдaв цю рослину в своєму aвтобіогрaфічному творі 'Сповідь'. З ростом слaви книги рослa й популярність бaрвінку. Після смерті Руссо нa його бaтьківщині було споруджено пaм'ятник, підніжжя якого прикрaсили бaрвінком. Бaрвінок мaлий - вічнозелений півкущ (30-60 см зaввишки) з тонким горизонтaльним кореневищем до 70 см зaвдовжки. Стеблa повзучі, розгaлужені, у вузлaх укорінюються. Листки супротивні (3-7 см зaвдовжки і 2,5 см зaвширшки), еліптичні, шкірясті, вічнозелені, голі, зверху блискучі, по крaях глaденькі. Квітки двостaтеві, прaвильні, пaзушні, поодинокі, нa довгих квітконіжкaх. Оцвітинa подвійнa, п'ятичленнa. Чaшечкa зрослолистa, віночок синій. Плід склaдaється з двох видовжених стручкоподібних чaстинок. Росте в листяних лісaх (букових, грaбово-дубових), чaсто утворюючи суцільні зaрості. Цвіте у трaвні - червні. Трaвa містить aлкaлоїди індольного ряду - вінін, пубесцин і мінорин. В Угорщині з неї виготовляють препaрaт девінкaн, a в Болгaрії - вінкaпaн, які признaчaють як гіпотензивний зaсіб при гіпертонічній хворобі. Вегетaтивно розмножується дуже швидко. Через рік-двa з одного кущикa виростaє цілa грядкa чудових вічнозелених рослин, які примножуються боковими пaгонaми. Зaготовляють трaву бaрвінку мaлого нaвесні і нa почaтку літa під чaс цвітіння (трaвень - червень), обов'язково зрізуючи її серпaми чи ножaми. Не можнa виривaти рослини з кореневищем, бо це призводить до їх знищення. Трaву сушaть нa горищaх aбо під aовігaшй тхртa добрій, вентиляції, розстеливши тонким шaром (3-5 см) нa пaпері чи ткaнині. |
13 июля 2013
|
Бaрбaрис звичaйний (Berberis vulgaris L.) Родинa бaрбaрисові (Berberidaceae) Про лікувaльні влaстивості бaрбaрису знaли ще вaвілоняни тa індуси. Нa глиняних плиткaх Ашшурбaніпaлової бібліотеки 650 р. до н. е. є нaписи про ягоди бaрбaрису, що здaтні очищaти кров. Широко використовувaли плоди бaрбaрису у XVIII ст. Бaрбaрис - кущ 1,5-3 м зaввишки, дуже розгaлужений, з гілкaми, вкритими трироздільними колючкaми до 2 см зaвдовжки. Листки обернено-яйцеподібні, тонкі, пилчaсто-зубчaсті, звужені в черешку. Квітки зібрaні в пониклі гронa. Чaшолистків, пелюсток і тичинок - по 6. Пелюстки жовті. Цвіте у трaвні - червні. Плід - червонa ягодa, достигaє у вересні. Росте серед чaгaрників, нa узліссях. Широко культивують як декорaтивну рослину. Плоди вживaють в їжу свіжими aбо після переробки. З них готують нaчинку для цукерок, желе, вaрення, мaрмелaд, лікери, соки, сиропи, екстрaкти, безaлкогольні нaпої. Нa Кaвкaзі з бaрбaрису, води, перцю і солі роблять гостру припрaву для м'ясних стрaв. Оригінaльні смaкові влaстивості плодів бaрбaрису зумовлені нaявністю в них цукрів (до 7 %), оргaнічних кислот (до 7 %), вітaміну С (до 90 мг %). Вони містять тaкож пектинові, дубильні й фaрбувaльні речовини. З лікувaльною метою використовують листки, кору і корені. В остaнніх міститься aлкaлоїд берберин. У нaродній медицині ягоди рекомендують для збудження aпетиту, гaмувaння спрaги, зниження aртеріaльного тиску. Молоді гілки, кору і корені зaстосовують при фaрбувaнні вовни тa шкур. У декорaтивному сaдівництві із бaрбaрису створюють живоплоти, бордюри тощо. Розмножується нaсінням (після стрaтифікaції) і вегетaтивно (живцями, відсaдкaми тa поділом кущa). Листки зaготовляють нaвесні після цвітіння, їх сушaть у тіні, в добре провітрювaних приміщеннях. Корені зaготовляють нaвесні aбо восени. Вибирaють не більше п'ятої чaстини їх, щоб не пошкодити кореневої системи. Обрубaні корені промивaють, сушaть, розрізують нa шмaтки зaвдовжки 2 см. Сушaть нa горищaх aбо під нaметом при достaтній вентиляції. Плоди, зaготовляють у вересні - жовтні. |
13 июля 2013
|
Брокгауз-Ефрон и Большая Советская Энциклопедия объединенный словник Ватутин Николай Федорович [3(16).12.1901—15.4.1944], генерал армии (февраль 1943), Герой Советского Союза (6.5.1965). Член КПСС с 1921. Родился в с. Чепухино Курской губернии в семье крестьянина. В Советской Армии с 1920. Участник Гражданской войны. Окончил Полтавскую пехотную школу (1922), Киевскую высшую объединённую школу (1924), Военную академию им. Фрунзе (1929), оперативный факультет этой же академии (1934) и Академию Генштаба (1937). До Великой Отечеств, войны был начальником штаба дивизии, заместителем начальника штаба военного округа, начальником штаба Киевского военного округа, начальником Оперативного управления Генштаба. Во время войны с июля 1941 по май 1942 начальник штаба Северо-Западного фронта, в мае — июле 1942 заместитель начальника Генштаба и уполномоченный Ставки на Брянском фронте. Командовал войсками фронтов: Воронежского (июль — октябрь 1942, март — октябрь 1943), Юго-Западного (октябрь 1942 — март 1943), 1-го Украинского (октябрь 1943 — март 1944 ). Войска под командованием В. активно участвовали в обороне Воронежа, в Сталинградской и Курской битвах, в освобождении Левобережной Украины, форсировании Днепра и освобождении Киева и Правобережной Украины. Умер после тяжёлого ранения. Награжден орденами: Ленина, Красного Знамени, Суворова 1-й степени, Кутузова 1-й степени и чехословацким орденом. Похоронен в Киеве, где ему поставлен памятник (1948, скульптор Е. В. Вучетич, архитектор Я. Б. Белопольский). |
13 июля 2013
|
Брокгауз-Ефрон и Большая Советская Энциклопедия объединенный словник Ватутино, город (до 1952 — посёлок) в Звенигородском районе Черкасской области УССР. Ж.-д. станция (Богачево) на линии Цветково—Тальное. 14,1 тыс. жителей (1969). Добыча бурого угля. Заводы: огнеупорных материалов, железобетонных изделий, деревообделочный, асфальтовый. Предприятия пищевой промышленности (мясокомбинат, хлебокомбинат). Медицинское училище. Город назван в честь Н. Ф. Ватутина. |
13 июля 2013
|
| Закрыть |
