|
Ваточник використовують переважно для виробництва шпагату, тканин, набивання меблів, м’яких дитячих забавок. Несправжні волоски насіння додавали для виробництва шовкових, бавовняно-паперових і вовняних тканин (на жаль, недовговічні), які надавали їм привабливого блиску. Чубчики ваточника використовували замість вати, для виготовлення кіноплівки, різноманітних рятувальних засобів, які у воді практично не намокають. За словами мандрівника Кальмі, молоді стебла цієї рослини здавна використовують в їжу як спаржу в США. Його квіти надають коричневого забарвлення цукрові, а пух насіння у багатьох місцях Канади і досі використовують для наповнення подушок і виготовлення гнотів для свічок. У різних частинах рослини міститься фурфурол - речовина, яку широко використовують для виробництва пластмас, і асклепіадин - сильний інсектицид. Молочний сік ваточника містить компоненти смол і каучуку, а насіння - олію, яку використовують для технічних потреб. Раніше його використовували як каучуковмісну культуру, а нині - створюєвеликі здичавілі зарості. З одного боку - рослина декоративна, медодайна, але ж з іншого - дуже небезпечна, бур’ян на полях та невгіддях. Викликає зацікавлення у населення як оригінальна рослина з незвичним забарвленням суцвіть і неповторним запахом. Тому у народі їх називають «духмяні букетики». На дачних ділянках його доцільно вирощувати за умов глибокого підземного обмеження до поширення кореневої системи ємностями з непошкодженими стінками. Молочний сік містить компоненти смол і каучуку, а в насінні - понад 20% напіввисихаючих олій, придатних для технічної переробки. Із стебел отримують міцне волокно для виготовлення грубих тканин і канатів. Останнім часом ваточник сирійський найчастіше використовують як декоративну рослину, яка вражає своєю красою особливо під час цвітіння. Рослини мають високе, міцне, щільне, опушуне стебло з великими продовгуватими еліптичними, супротивно розміщеними листками. Квітує у другій половині літа протягом 30-35 днів, а у затінених місцях - зацвітає пізніше, однак квітує довше. Фахівці рекомендують вирощувати його в окремих місцях як солітерну (поодиноку, окрему) рослину, яка привертає до себе більше уваги; на задньому плані квітника, поблизу альтанки, лавки для відпочинку та ін. З іншими рослинами він агресивний і сильно розростається. Його товсті (до 1 см) повзучі корені з чисельними бруньками щороку «мігрують» від материнської рослини на відстань до одного метра. За вирощування однієї рослини легше регулювати кількість стебел. Заготовляють суцвіття ваточника у фазі повного їх розпускання, а насіння - після повного дозрівання. Ефірну олію містить уся рослина. В суцвіттях вона перебуває у глікозидній формі, тому під час гідролізу (у процесі ферментації) її вміст збільшується. Тому суцвіття певний час зберігають без аерації в марлевих мішечках, унаслідок чого вихід олії збільшується до 0,3-0,7%. Ефірну олію квіток ваточника успішно використовує французька парфумерна компанія «Коті». Лікувальний та корисний Місцеве населення Канади і США здавна широко використовувало ваточник у народній медицині, хоч конкретних відомостей про це немає, а тільки зустрічаються повідомлення, що рослину використовували від багатьох хвороб. У російській літературі про це немає жодних відомостей. Дуже скупо повідомляють про використання ваточника для харчування: молоді пагони рослин використовували в салатах, квітки зцукруванням перетворювали на кондитерську страву. Ваточник сирійський використовують у фармакології, оскільки він має бактерицидні і протизапальні властивості. Використовують його і у народній медицині. Водний екстракт з насіння ваточника використовують для промивання, пов’язок, очищення крові, компресів під час різноманітних захворювань шкіри, для заживання ран і зупинення запальних процесів; водний екстракт із суцвіття - для оброблення виразок, гнійних ран і укусів комах. Є відомості й про те, що насіння ваточника містить строфант - надзвичайно цінний і дефіцитний серцевий засіб. Прекрасний медонос Мед, зібраний бджолами з його квіток, запашний, має цілющі властивості. Нектар його для бджіл не шкідливий, але якщо людина з’їсть ложку такого меду, їй може стати некомфортно. Значна кількість авторів вказує на його високу медову продуктивність - 110-200 кг/га. Тому його цілком перспективно культивувати на площах, які не використовують у сільськогосподарському виробництві: території рекультивованих земель, узлісся, галявини, береги річок і ярів та ін. Встановлено, що життя квітки у рослин ваточника сирійського триває до восьми діб. Найсприятливіша для виділення нектару - тепла суха погода з температурою повітря 20-30°С за відносної вологості повітря 60-80%, вологості грунту - 50-60%. Стрімке коливання температурних показників уповільнює виділення нектару: занадто спекотна суха погода спричинює більшу в’язкість нектару, що слугує перепоною для комах, а прохолодна сира погода викликає зменшення вироблення нектару рослиною. За температури повітря 10-12°С цей процес взагалі припиняється. Нектарність однієї квітки у Переяслав-Хмельницькому районі становила 4,7 мг, в Баришівському - 4,5, в Києві - 4,1 мг. Відповідно, медопродуктивність однієї рослини ваточника сирійського у Переяслав-Хмельницькому районі - 2,05 кг, Баришівському - 1,99, Києві - 2,04 кг. Таким чином, з однієї рослини ваточника сирійського можна одержати до 2,05 кг меду. За даними різних авторів (С.Г. Миньков, М.М. Глухова та ін.), цей показник коливається у межах 200-1000 кг/га. Вирощування ваточника у польових умовах може забезпечувати не менше 600 кг меду з умовно суцільного гектара. Мед, зібраний з ваточника, має високі смакові кондиції, він білого або світло-жовтого кольору, з приємним ніжним фруктовим запахом. Медозбір з ваточника триває не менше півтора місяця, охоплюючи липень і серпень. Бджоли відвідують рослини весь світловий день. Мед з нього цінується дуже високо, дуже схожий на мед з малини, він має приємний фруктовий запах, що нагадує запах айви або барбарису. Кришечки стільникового меду майже завжди перлино-білі. Мед в суху спекотну погоду стає настільки густим, що важкі стільники перед відкачуванням іноді розігрівають. Зараз інтерес до ваточника зростає з кожним днем. Бджолярі, садівники і квітникарі готові при першій же можливості розводити цю декоративну і медоносну рослину, примножувати красу природи. |
11 июня 2013
|
ВАТОЧНИК СИРІЙСЬКИЙ (укр.) або ластовень (рос.). Рослина американського походження. У Радянському Союзі свого часу вона могла набути стратегічного значення. У 30-х роках минулого століття для економіки країни та її армії був потрібен каучук, який імпортували з теплих широт. Сталін наказав шукати заміну. Були створені станції з наукового вивчення каучуконосних рослин. Ваточник був чи не головним претендентом, бо містить більше 5% каучуку. Однак потребу воєнної промисловості задовольнили невдовзі винайденим синтетичним аналогом. А експериментальна рослина вільно розповзлася українськими степами. Існують припущення, що раніше на сільгосппосівах ваточник не з’являвся через надмірну хімізацію. Нинішні ж пестициди вважаються більш лояльними до довкілля. Зараз агрономи занепокоєні його поширенням, оскільки рослина не піддається ані хімічному, ані механічному знищенню, швидко розмножується і перетворюється на серйозну загрозу для полів. Ваточник сирійський з’являється приблизно у травні, коли посіяні всі сільгоспкультури. І незалежно від того, йдуть чи не йдуть дощі, бур’ян виростає до двох метрів. Цього гіганта видно здалеку. Зверху – кулеподібне суцвіття ніжно-бузкового кольору, яке потім перетворюється на білий і пухнастий, ніби вата, згусток насіння. Звідси і назва - ваточник сирійський. При потраплянні насіння в грунт воно швидко проростає і протягом вегетаційного сезону утворює цілу «колонію» рослин. Ваточник має досить високу енергію росту, тому вже у червні-липні може значно перевищувати такі сільськогосподарські культури, як соняшник, кукурудзу, ріпак. Механічне видалення (вирубування або зрізування) рослин тільки стимулює подальший розвиток кореневої системи, що в свою чергу призводить до збільшення «колонії». Якщо не проводити жодних заходів для знищення цієї рослини, то протягом 3-5 років поле перетвориться у суцільний «ліс». Ваточник сирійський дуже отруйний для тварин.Фахівці побоюються, що ця надзвичайно конкурентоздатна рослина вже у найближчому майбутньому може стати справжньою загрозою для наших полів. |
11 июня 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Півники болотні (жовті), касатик желтый (Iris pscudacorus L.). Багаторічна рослина заввишки 60—150 см з товстим (до 20 мм діаметром) кореневищем. Стебло міцне, стнснутоциліндричне, прямостояче, облиснене, угорі розгалужене. Листорозміщення чергове. Листки (10—20 мм завширшки) плоскі, ланцетні, мечовидні, зелені, з добре вираженою середньою жилкою; нижні — майже такої самої довжини, як стебло, з піхвами; верхні — коротші за стебло, по краях і на верхівці перетинчасті. Квітки великі, правильні, двостатеві, жовті з приквітками, у небагатоквіткових суцвіттях. Оцвітина та внутрішніми прямостоячими листочками. Тичинок 3, маточка 1, стовпчик короткий, 3-гранний, угорі розчленований на 3 пелюстковидні 2-лопатеві частки. Зав'язь нижня. Плід — довгаста тупо-3-кутна коро¬бочка. |
11 июня 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Кропива дводомна, крапива двудомная (Urtica dioica L.). Багато¬річна тіньовитривала рослина зав¬вишки 50—150см, вкрита жалкими волосками. Кореневище дерев'янисте, гіллясте. Стебло прямостояче, 4-гранне. Листки (8—17 см завдовжки, 2—5 см завширшки) серцевидно-яйцевидні, загострені, зубчасто-пилчасті, довгочерешкові, з прилистками. Листорозміщення супротивне. Квітки одностатеві, правильні, зелені, у довгих колосовидних розгалужених суцвіттях. Росли¬на дводомна. Чоловічі суцвіття прямостоячі, жіночі — пониклі. Тичинкові квітки з 4-роздільною оцвітиною і 4 тичинками; маточкові — з 4 листочків. Маточка 1, із сидячою приймочкою. Зав'язь верхня. Плід — широкоовальна або яйцевидна сім'янка. |
11 июня 2013
|
Вероніка дібровна, вероника дубравная (Veronica chamaedrys L.). Багаторічна рослина заввишки 15— 40 см з тонким повзучим кореневи¬щем. Стебло висхідне, просте або розгалужене, з 2 поздовжніми рядами довгих, м'яких волосків. Листки (10—30 мм завдовжки, до 20 мм завширшки) зморшкуваті, сидячі (іноді нижні короткочерешкові), округло- або довгасто-яйцевидні, тупі, великозубчасті або надрізано-зарубчасті, біля основи округлі або серцевидні, волохаті. Квітки в небагатоквіткових парних китицях (4— 20 см завдовжки), з ланцетними приквітками. Чашечка (3—6 мм завдовжки) 4-роздільна, з гострими ланцетними частками, удвічі коротша за віночок. Віночок (10—15 мм діаметром) яскраво-голубий, з темнішими жилками. Коробочка стиснута, трикутно-серцевидна, війчаста, ко¬ротша за чашолистки, на верхівці з неглибокою виїмкою. Росте в листяних і мішаних лісах, на лісових галявинах, узліссях. Звичайно на Поліссі, у Лісостепу. Цвіте в травні — серпні. Рослина лікарська, вітамінозна. |
11 июня 2013
|
Гледичія колюча (Gleditsia triacanthos L.) — високе дерево родини бобових (Fabaceae). Морфологічна характеристика Рослина до 40 м заввишки, з темно-бурою корою і розлогою ажурною кроною. На гілках міцні прості або розгалужені колючки (3-7, а інколи і 30 см завдовжки). Листки (14-20 см завдовжки) чергові, парноперисті з 10-24 парами довгасто-яйцеподібних чи ланцетних листочків або листки двічі перисті з 8-16 парами листочків. Квітки майже правильні, одностатеві, зібрані в китиці до 7 см завдовжки. Жіночі квітки з подвійною оцвітиною. Чашечка широкодзвоникувата, п'ятилопатева, пухнаста; віночок із трьох-п'яти зеленуватих, майже однорідних дрібних пелюсток, що дорівнюють або майже дорівнюють довжині чашечки. Пелюстки зовні опушені. Маточка одна, зав'язь верхня з коротким стовпчиком і великою колінчастою приймочкою. Чоловічі квітки звичайно з простою оцвітиною і складаються з широкодзвоникуватої п'ятилопатевої пухнастої чашечки, 6-10 вільних Тичинок. Плід сплюснутий, трохи зігнутий біб (20-40 см завдовжки, 2,5-4 см завширшки). Плоди висячі, на довгій ніжці, майже не розкриваються, темно-коричневі, шкірясті. Насінини (близько 15 мм завдовжки) овальні, темно-коричневі, голі, блискучі. Екологічна приуроченість Росте у лісових культурах у вигляді чистих, рідше мішаних лісостанів. Світлолюбна, солевитривала, довговічна порода. Цвіте у червні. Розводять по всій Україні, але переважно в лісостепових і степових районах. Практичне використання Колючки на стовбурі Медоносна, харчова, деревинна, кормова, лікарська, інсектицидна, фітомеліоративна декоративна рослина. Гледичія колюча — гарний літній медонос, який у південних районах України дає продуктивний взяток. Характерною особливістю гледичії як медоносу є те, що вона виділяє нектар і в посушливу погоду. Бджоли охоче відвідують її квітки і за будь-якої погоди приносить у вулик багато нектару і пилку. Медопродуктивність 200-250 кг з 1 га. Деревина гледичії міцна, важка, з красивим малюнком, іде на різні вироби, цінна для підводних і підземних споруд, використовується на дрова. Плоди її м'ясисті, солодкі, поїдаються худобою. Листки й плоди багаті на вітамін С, з її насіння виготовляють сурогат кави. Молоді листки містять алкалоїд тріакантин, що застосовується від астми. Листки гледичії виділяють фітонциди, які згубно діють на древесницю в'їдливу. Тому її часто вводять як домішку в ясеневі культури для захисту їх від цього шкідника. Гледичія колюча гарна фітомеліоративна рослина. Коренева система її поверхнева, дуже розгалужена, розростається вбік від стовбура до 10 м і більше, вона утворює кореневі паростки, до ґрунту невибаглива, витримує засолення ґрунту, тому її рекомендують висаджувати на еродованих ґрунтах, на крутосхилах і в полезахисних лісосмугах у Степу та Лісостепу як високорослу породу. Вона добре переносить стрижку, придатна для створення непрохідних живоплотів, а також використовується в інших декоративних насадженнях. |
11 июня 2013
|
Бузина трав'яниста (лат. Sambucus ebulus L.) — багаторічна трав'яниста рослина 50-150 см заввишки. Листки непарнопірчасті, з 5-9 загостреними листочками. Квітки зібрані в суцвіття, дрібні. Пелюстки квіток зовні блідо-рожеві, всередині - білі. Плоди — чорні кістянки. Цвіте рослина в червні-липні, іноді протягом усього літа, ягоди достигають восени. Поширена бузина трав'яниста на пагорбах, узліссях, схилах, де утворює значні зарості. На зиму стебла відмирають. Рослина має своєрідний неприємний запах. Росте по всій території України. Сировина 3 лікувальною метою застосовують корені бузини трав'янистої. Їх викопують рано навесні або пізно восени. Миють у холодній воді, подрібнюють, прив'ялюють кілька днів на сонці, після чого досушують у теплих приміщеннях, що добре провітрюються. Хімічний склад Хімічний склад бузини трав'янистої зовсім не вивчений наукою, але гадають, що він близький до бузини чорної. Отруйна рослина. Застосування Корені бузини трав'янистої знайшли широке застосування в народній медицині при запальних захворюваннях нирок, хворобах сечового міхура, ревматизмі, ішіасі, цукровому діабеті. Беруть 1 чайну ложку подрібненого кореня рослини на 1 склянку води, кип'ятять на малому вогні 10 хв і настоюють 1 год. Відвар рекомендується пити при розладах кровообігу (серцевих та нирковик набряках), неспецифічному поліартриті, подагрі.. |
11 июня 2013
|
Собача кропива п'ятилопатева Цілющі рослини нашого краю Народні назви: дика кропива, кропива татарська, гусячий слід, глуха кропива та ін. Російська назва рослини 'нустирник' пов'язана з місцезростанням рослини. Міжнародна назва роду походить від сполучення латинських та грецьких слів, які означають 'хвіст лева' - за формою суцвіття, видова - вказує, що листки звичайно розсічені на п'ять лопатей. Про собачу кропиву як лікарську рослину згадується в західноєвропейських та вітчизняних травниках ще з XV ст. Широкого застосування вона набула у XX ст. Славетний француз Пастер рекомендував собачу кропиву при базедовій хворобі та епілепсії. В Англії її призначали при невралгії. Це багаторічна трав'яниста рослина з родини губоцвітих. Зростає на засмічених місцях, пустирях, лісових галявинах, узліссях. |
10 июня 2013
|
Родина Бобові У другій половині червня після весняного буйноцвіття в степу зацвітає в'язіль барвистий. Біло-рожеві гірлянди його суцвіть перекидаються на стебла інших рослин, спираючись на них. Так, наче по щаблях, піднімається до сонячного світла кволе стебло, підносячи барвисті, подібні до віночків суцвіття. А там, де немає підпори, розгалужені стебла стеляться по землі, утворюючи квітучі кола. Рослина багаторічна, живе 10-14 років. Стебла - 30-100 см заввишки. Нерідко цвіте до вересня. Квітки з рожевуватим парусом, майже білим човником і білими веслами, зібрані в 10-20-квітковий зонтик, який на довгому квітконосі підноситься над листками. Чашечка майже двогуба. Плід - боб, видовженолінійний, членистий, голий. Вид поширений по всій Україні. Росте на степах, луках, узліссях, по схилах і чагарниках. Худобою не споживається, як вважають, через отруйність. Медоносна рослина. |
10 июня 2013
|
Волошка синя Латинська назва: CENTAUREA CYANUS L Російська : василек синий Українська : волошка синя Опис: Однорічна трав’яниста рослина з родини кошикоцвітих. Стебло прямостояче, гіллясте, заввишки 30—50 см. Цвіте в червні-липні. Листки ланцетно-лінійні: нижні — дещо лопатеві, верхні — цілокраї. Кошики верхівкові, на довгих квітконіжках. Квітки крайові п’ятизубчасті, лійкоподібні, сині; серединні — трубчасті, фіолетові. Росте волошка синя між житом та іншими польовими культурами. Сировина: Заготовляють дозрілі яскраво-сині крайові, лійкоподібні квітки. Спочатку зривають цілі квіткові кошики, а потім з кошиків висмикують віночки крайових синіх квіток, не зачіпаючи внутрішніх трубчастих квіток (у незначній кількості вміст їх допускається). Побляклі віночки викидають. Зібрані віночки негайно сушать у затемненому приміщенні, що добре провітрюється, роз трусивши їх тонким шаром на папері або чистому рушнику, часто перемішуючи. Висушені квітки повинні мати натуральний колір (М. С. Харченко і співавт., 1981). Рослина заготовляється і відпускається аптеками. Хімічний склад: Крайові квітки кошиків волошки синьої містять глікозид центаурин, який при гідролізі дає центауридин і глюкозу; цикоріїн, що при гідролізі розпадається на цикорігенін і глюкозу; ціанін (ціанінхлорид) — барвну речовину, що гідролізується до ціанідин-хлориду та глюкози. У квітках також міститься хлорид пеларгоніну. Крім того, пелюстки (квітки) волошки синьої містять гіркоти, слиз, смоли, дубильні речовини, органічні кислоти, цукри, мінеральні солі, багаті на манган та антоціановий глікозид ціанідин. Фармакологічні властивості і застосування в медицині: Найхарактернішою властивістю препаратів волошки синьої є їх сечогінна дія (1976). Клінічні спостереження також свідчать про те, що при стійкій олігурії, яка виникає на грунті ниркової недостатності внаслідок порушення ниркового кровообігу, добове виділення сечі після вживання препаратів волошки синьої активно зростає. В експериментах також доведено, що сечогінний ефект настає від настоїв волошки. Спиртові ж настойки рослини не мають діуретичної дії. Діючою субстанцією рослини є антоціани (розчинні у йоді ціаніни), яких у ній близько 0,7 %. Салуретичного ефекту препаратів волошки синьої не виявлено. У клінічних умовах встановлено, що водні екстракти волошки синьої стимулюють жовчовиділення та жовчотворення. Проте ця здатність рослини мало виражена, тому внутрішнє застосування волошки помітних лікувальних наслідків не дає. її застосовують лише в поєднанні з іншими жовчогінними травами. Препарати волошки характеризуються антисептичними та протизапальними властивостями, їх застосовують, зокрема, при кон’юнктивіті, оскільки вони не подразнюють слизових оболонок очей. У народній медицині рослину використовують при пієлонефриті, нефролітіазі, набряках, хворобах печінки та жовтяниці. При захворюваннях нирок і сечового міхура готують настій квіток волошки синьої. Беруть 1 чайну ложку квіток на 1 склянку окропу, настоюють 30 хв, проціджують. Вживають по півсклянки двічі-тричі на день. З цією ж метою використовують відвар волошки синьої в суміші з іншими рослинами. Чотири повні столові ложки суміші квіток волошки синьої і трави череди трироздільної (по 15 г), трави кропиви дводомної, хвоща польового, листків волоського горіха трави вероніки лікарської, квіток нагідок лікарських (кожного по 10 г) і трави фіалки триколірної (20 г) заливають 1 л сирої води, настоюють протягом ночі, вранці кип’ятять 5—7 хв. Вживають 5 разів на день по 1 столовій ложці. При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечовивідних шляхах застосовують гарячий настій суміші пелюсток волошки синьої, приймочок кукурудзи, трави грижниці (по 10 г), трави хвоща польового (5 г), кореня бузини трав'янистої, листків мучниці звичайної, березових бруньок (по 15 г). Вживають 5 разів на день по 1 столовій ложці (М. Д. Носаль, 1958). |
10 июня 2013
|
| Закрыть |
