|
Сьогодні на Ватутінському базарі можна було придбати великий пучок звіробою за 1 гривню... Звіробій звичайний Народні назви: божа крівця, бождеревок, заяча крівця, іванок, кров святого Івана, прозірник. Як без борошна не можна спекти хліба, так і без звіробою не можна лікувати від хвороб людей та тварин - так твердять народні цілителі. Із стародавніх часів звіробій використовувався єгиптянами. У середні віки він був сировиною для виготовлення чудодійних лицарських напоїв. У народі його називають 'травою від 99 хвороб'. Казахська назва звіробою 'джерабай' перекладається як 'цілитель ан'. Звіробій - багаторічна рослина висотою 0-100 см з родини звіробійних. Квітки золотаво-жовті, зібрані у нещільну китицю або щіткоподібну волоть. Цвіте у червні-серпні. Росте на сухих та освітлених ділянках, науках, перелогах, лісових галявинах, біля доріг. У Кіровоградській області є досить поширеною рослиною. Заготівля звіробою як лікарської сировини лімітується. Рослина здавна користується популярністю в народній медицині. Її застосовували при шлунково-кишкових захворюваннях, лікуванні ран, виразок, алергії. Листя звіробою використовують як сурогат чаю. Квітуча надземна частина йде на виготовлення лікеро-горілчаних виробів. Квітки можна застосовувати як барвник. |
9 июня 2013
|
Хрін звичайний (Armoracia rusticana) — багаторічна трав'яна рослина з родини хрестоцвітих, коріння якої вживають як приправу до їжі, консервуванні та в домашньому лікуванні. Поширена по всій території України. У кулінарії знаходить широке застосування корінь хрону, що володіє специфічним гострим запахом, і листя рослини. Останні додаються, перш за все, в салати, супи, а також при засолюванні огірків, кабачків, патисонів, помідорів, що покращує не лише смак овочів, але і їх якість, повідомляючи фортецю. Хрін використовували у виготовленні міцних напоїв, з'єднуючи з гірким полином. Напоєм відпоювали втомлених мандрівників. Вирощували хрін біля заїжджих дворів і готелів. |
9 июня 2013
|
Історія соняшника – «квітки сонця» Що нам відомо про соняшник? Це дивна, відома в усьому світі і дуже давня рослина з’явилася в Північній Америці ще в 3000 році до н. е.. Перебравшись до Європи через сторіччя, він вразив іспанців своїм, схожим на сонце, золотим суцвіттям, яке дивовижним чином завжди повертається слідом за сонячними променями. 3а це соняшник отримав назву «квітка сонця». Але про все по порядку. Отже, батьківщиною соняшника є Північна Америка. Вважається, що ця рослина була одомашнена племенами північноамериканських індіанців. За твердженнями деяких археологів, соняшник був одомашнений навіть раніше пшениці. Археологічні свідчення доводять вирощування соняшнику на території нинішніх штатів Арізона і Нью-Мексико приблизно в 3000 році до н. е.. Також відомо, що «квітка, що повертається за сонцем» зустрічається в грецькому міфі про Клітії в Овідія, тобто задовго до появи соняшника в Європі. У багатьох індіанських культурах соняшник використовувався як символ божества Сонця, особливо в ацтеків Мексиці і у Інків у Перу. У ті часи індіанці вживали насіння соняшнику, в основному, в розмеленому вигляді практично як ми зараз вживаємо муку. Також, є свідчення виробництва індіанцями олії з соняшника. Воно використовувалося в хлібопеченні і навіть, можливо, як косметичний засіб для змащування шкіри і волосся. В Європі соняшник з’явився приблизно в 1500 році завдяки іспанським завойовникам Америки. Ця рослина спочатку використовувалося як декоративна. У більшості ж випадків просто гризли насіння, вважаючи їх ліками. Спочатку соняшник називали по різному: мексиканським квіткою і перуанською хризантемою, індійською золотою квіткою і американською хризантемою. Але поступово ці назви майже у всіх народів були витіснені. Їх замінили слова, коренем яких стало «сонце». В Україні сонце – сонечко перетворилося на соняшник, у англійців – санфлауер (квітка сонця). Соняшник – тезка сонця і в італійців, і у французів, і у голландців, і в багатьох інших народів. Латинська назва цієї рослини – НеІіаnthus annuus. Воно походить від грецьких слів, які означають «сонце», «квітка», і від латинського слова «однорічний». Культурний соняшник – творіння рук людини. У природі немає нічого схожого на ці стрункі одностеблові рослини висотою до 2-2.5 метрів, з кошиком, що досягає 30 сантиметрів у діаметрі. Культурний соняшник був створений в Європі, а олійний – у Росії. Дикі види соняшнику – це багатовітвисті кущі, на яких цвіте до двох-трьох десятків кошиків величиною не більше 2-3см. «Квітка сонця» була настільки красивою і своєрідною, що надихнула багатьох поетів і художників. Великий Ван-Дейк зобразив його на своєму автопортреті, а знамениті «Соняшники» Ван-Гога стали відомі всьому світу. «Соняшники» – так називається два цикли картин голландського художника Вінсента ван Гога. Перша серія виконана в Парижі в 1887 році. Ось такий він, соняшник – древня рослина з багатою історією. |
9 июня 2013
|
У номінації «Громадянське суспільство» переможцями стали: 1місце: ТОВ «Редакція «Черкаси», видавець газети «Вечірні Черкаси» та редакція обласної громадсько-політичної газети «Молодь Черкащини». 2 місце: ТОВ «Медіа-Майстер», видавець газети «Акцент» та ТОВ «Редакція «Черкаси», видавець газети «Прес-центр». 3 місце: Редакція Ватутінської міської («Місто робітниче») та Чорнобаївської районної («Світлий шлях») громадсько-політичних газет, Смілянського міськрайонного радіо та Золотоніської районної громадсько-політичної газети «Вісник Золотоніщини» |
6 июня 2013
|
ЯК ГАРНО КВІТУЮТЬ У НАШОМУ МІСТІ ГАЙЛАРДІЇ... Гайлардия (гайллардия, гайардия) Гайллардия красивая Название дано по имени мецената французского ботанического общества Гайарда Харснтоннау, члена парижской академии наук. Известно около 25 видов, происходящих из Южной, Центральной и Северной Америки. Однолетние или многолетние растения. Стебли прямые, ветвистые, опушенные, до 90 см высотой. Листья простые, ланцетные или овальные, более или менее зубчатые, расположены в очередном порядке. Соцветия — одиночные корзинки, на длинных цветоносах. Краевые цветки язычковые, трехзубчатые, красно-пурпуровые, желтые или двуцветные; серединные — трубчатые, пурпуровые. Плод — обратноприз-матическая семянка с хохолком из остистых чешуи, сохраняет всхожесть 2 года. В 1 г 400-500 семян. В однолетней культуре выращивают Гайллардию красивую (G. pulchella). Гайллардия красивая Гайллардия красивая Гайллардия красивая — Gaillardia pulchella Foug. Родина — южные штаты Северной Америки. Растение однолетнее, раскидистое, высотой 30-50 см, опушенное мягкими волосками. Стеблевые листья почти сидячие, цельные удлиненные, ланцетовидные или лопатко-видные, мягкие; нижние — на черешках, лировидно-пери-стонадрезанные. Соцветия одиночные, до 6-7 см в диаметре, на длинных, тонких цветоносах. Язычковые цветки ланцетовидные, зубчатые, желтые, переходящие в основании в розово- или красно-пурпуровый цвет. Трубчатые цветки красно-коричневые. Цветет обильно с июня по ноябрь. Дает самосев. В культуре с 1783 года. В практике цветоводства наиболее известны садовые разновидности: РАЗНОВИДНОСТИ ОПИСАНИЕ Расписная (var. picta hort.) От основного вида отличается более крупными соцветиями с разнообразной окраской. Особенно красивы сорта с кроваво-красными соцветиями и двуцветные, у которых язычковые цветки красные с желтыми кончиками; имеет махровые и полумахровые сорта. Лоренца (var. lorenziana hort.) Соцветия махровые, шаровидные, состоящие из крупных, широковоронковидных, трубчатых цветков желтых или желто-красных тонов, с различным соотношением окраски и с крупнозубчатым отгибом. Месторасположение: светолюбива. Почва: предпочитают легкие, сухие почвы, на влажных местах отстают в росте, иногда выпадают. Уход: обычный. Растения хорошо отзываются на умеренный полив. Для продления цветения рекомендуется провести за сезон три подкормки. Болезни и вредители: гайлардия может поражаться мучнистой росой, белой ржавчиной, пятнистостями, желтухой, серой гнилью, цикадкой, трипсом, проволочником, луговым клопом, точильщиком и др. Размножение: семенами. Посев в марте-апреле в парник или открытый грунт. Рассаду высаживают на место в конце мая, выдерживая расстояние между растениями 25-30 см. В 1 г до 400 семян, которые сохраняют всхожесть 2 года, при посеве прорастают на 12 день. Использование: в группах, рабатках, миксбордерах, для срезки. Партнеры: прекрасно сочетаются с обычными ромашками, нивяником и спаржей. |
6 июня 2013
|
Melilotus officinalis L. Родина бобових - Leguminosae. Народні назви: жовтий буркун, мольна трава. Опис. Дворічна трав'яниста рослина з гіллястим стеблом. Листки чергові, дрібні, з пильчасто-зубчастими листочками і шилоподібними прилистками. Квітки жовті, дрібні, пахучі, зібрані в подовжені грона. Буркун має своєрідний ароматний запах, який залежить від присутності пахучої речовини кумарину. Висота 50- 100 см. Час цвітіння. Червень - вересень. Місцеперебування. Росте на полях, лугах, уздовж доріг; по схилах, ярах. Частина, що використовується. Трава (верхівка пагонів з листками і квітками). Час збору. Червень - вересень. Хімічний склад. Трава містить кумарин - речовина із запахом свіжого сіна, дикумарин, що перешкоджає згортанню крові, мелілотин, мелілотову і кумарову кислоти, глюкозид мелілотозид, похідні пурину, жироподобні речовини (до 4,3 %), білок (17,6 %) і ефірну олію (близько 0,01 %). Рослина отруйна. Застосування. Як лікарська рослина буркун був відомий ще в далекій давнині. Він широко застосовується в народній медицині багатьох країн. Настій і відвар буркуна володіє відхаркувальними, м'якшильними, а також болезаспокійливими, ранозаживляючими і заспокійливими властивостями. Клінічними дослідженнями встановлено, що буркун завдяки вмісту кумарину пригнічує центральну нервову систему. У народній медицині настій трави застосовують при хронічному бронхіті, безсонні, мігрені, нездужаннях, викликаних високим тиском крові і рясних менструальних кровотечах. Буркун не можна вживати в великих кількостях і довгостроково, тому що це викликає головний біль, запаморочення, блювоту, неспокійний сон і навіть параліч. Рослину в минулому застосовували як засіб при укусах скажених тварин. Травою буркуну і його квітками пересипають одяг від молі. У науковій медицині траву буркуну використовують для приготування витяжного зеленого пластиру і вводять до складу зборів, що прискорюють розкриття наривів і фурункулів. Протипоказання. Вагітність, захворювання нирок. Буркун - отруйна рослина. При передозуванні препаратами з рослини можуть з'явитися головний біль, нудота, кровоточивість ясен. Бажано застосовувати буркун тільки в зборах. |
5 июня 2013
|
Буркун жовтий Лат. – Melilotus officinalis, рос. – Донник лекарственный, англ. – Melilot Родина Бобовi – Fabaceae Опис Буркуна жовтого Буркун жовтий – трав'яниста дворiчна рослина з розгалуженим стеблом до 1 м заввишки. Листки буркуна на довгих черешках, трироздiльнi, по краях зубчастi, з двома цiлокраїми прилистками. Kвітки буркуна жовтi, зi6ранi в piдкi суцвiття. Квiтки мають будову бобових. Плiд – жовто-коричневий бiб, поперечно борознистий, з однiєю нaciниною. Поширення Буркуну жовтого Буркун жовтий зростає у посівах i бiля дорiг. Звичайний на вологих трав'янистих мiсцях, по берегах. Сировина Буркуну жовтого Трава Буркуну жовтого – Негbа Meliloti. Надземну частину рослини збирають вiд травня до серпня. Зрiзують квiтучi гiлки завдовжки 15-20 см вiд верхiвки стебла, зв'язують у снопики i сушать у провiтрюваному i затiненому мiсцi чи в сушарцi при темпеpaтypi 35 С. Висушена трава буркуну має приємний запах кумарину, але не є пряною рослиною. Кумариновi глiкозиди рослини розпадаються гiдролiзно до кумарину пiд час сушiння. Смак висушеного буркуну – солодко-гiркий. Упаковану сировину зберiгають в темному, провiтрюваному i сухому мiсцi. Може мiстити вологи не бiльше 14%. Хiмiчний склад Буркуну жовтого Трава буркуну містить до 1,5% кумарину, до 0,2 % мелiлотину, глiкозид мелiлотозид, кумаринову кислоту (мелiлотова кислота), слизистi речовини, холiн, флавоноїди, смолистi та дубильнi речовини. Дiя i застосування Буркуну жовтого Екстракт з трави буркуну мiстить речовини групи бiогенних стимуляторiв. Фармакологiчнi властивості кумарину визначають бiогенну властивiсть рослини в цiлому. Biн пригнiчує центральну нервову систему, дiє заспокiйливо i снотворно при безсонні, неврозах, неврастенії, істерії, клiмактеричних ускладненнях. Препарати з трави буркуну дiють протизапально i лiквiдують спазми при катарах вepxнix дихальних шляхiв, болі в сечовому мixypi i нирках, кишкових болях i метеоризмi (здуттi); через гiпотензивний ефект має застосування при мігрені й головному болю, пов'язаному з високим тиском крові. Призначають буркун також для подовження протромбiнового часу при передiнфарктних i пiсляiнфарктних станах, при iшемiчнiй хворобi серця, а також – при хворобливих станах, спричинених тромбозом. Буркун лiкарський зовнiшньо застосовують у виглядi компресiв i полоскань при фурункулах, гнiйних ранах, карбункулах, запальних процесах середнього вуха. Встановлена регенеративна дiя екстракту буркуну лікарського при оперативному видаленнi частини печiнки. Народна медицина радить траву буркуна i для збiльшення молока у матерiв годувальниць, при недостатнiх i хворобливих менструаціях, у вигляді кашки при набряках всякого походження, подагрі, підшкірних крововиливах. Спосiб застосування Буркуну жовтого Буркун жовтий застосовується внутрiшньо у виглядi напару. 1 ст.л. трави буркуну запарюють в 400 г окропу i настоюють 30 хв. Запар процiджують i приймають тричi на день по 120 г за 15 хв перед їдою. Напар з буркуну для зовнiшнього застосування – компреси і полоскання – готують з 2 ст.л. трави i 500 г окропу. Донниковый мед Донниковый мед полезен при сердечно-сосудистых заболеваниях, язве желудка и двенадцатиперстной кишки. Его употребляют при заболеваниях сосудов и отеках. Донниковым медом лечат заболевания глаз. Он помогает в лечении язв и тромбофлебита. Донниковый мед обладает очень высокими вкусовыми качествами, ароматен, светло-янтарного цвета. Мед с донника на 39% состоит из фруктозы и на 37% из глюкозы, и таким образом, обладает хорошими питательными и лечебными свойствами. Донниковый мед бывает от светло-янтарного до белого цвета с зеленоватым оттенком. Он имеет своеобразный вкус, иногда слегка горьковатый, и специфический аромат. Донниковый мед применяется как мочегонное, отхаркивающее, болеутоляющее и антибактериальное средство. Мед с донника прекрасно лечит кашель, бронхит и астму. Донниковый мед полезен при сердечно-сосудистых заболеваниях, язве желудка и двенадцатиперстной кишки. Его употребляют при заболеваниях сосудов и отеках. Донниковым медом лечат заболевания глаз. Он помогает в лечении язв и тромбофлебита. Мед из донника разжижает кровь, усиливает кровообращение, снимает воспаление внутренних органов. В народной медицине донниковый мед используется в комплексном лечении с другими средствами при атеросклерозе сосудов сердца, головного мозга, а также при лечении нарывов, порезов и гнойных ран (компрессы с прополисом). Донниковый мед широко применяется при хронических катарах, бронхитах, при болях в мочевом пузыре и почках, при головной боли, мигрени и бессоннице. |
5 июня 2013
|
Маслинка вузьколиста (Elaeagnus angustifolia), дика маслинка, лох вузьколистий. Родина маслинкових — Elaeagnaceae. З лікувальною метою використовують плоди рослини. В культурах росте в чистих і мішаних насадженнях у суміші з білою акацію, тополями, рідше з широколистяними породами. Світлолюбна, посухостійка, солевитривала рослина. Цвіте у червні, плоди достигають у серпні — вересні. Культивується в садах, парках, захисних насадженнях, лісосмугах по всій Україні, але найпоширеніша y Степу і Лісостепу. Заготовляють у районах вирощування. Маслинка вузьколиста — кущова рослина або невелике дерево заввишки до 10 м. Молоде листя й гілки в маслинки сріблясті, лускаті. Листки за формою довгасто-ланцетовидні, тупуваті, покриті знизу густими, а зверху рідкими сріблясто-лускатими волосками. Квітки яскраво-жовті, зібрані в дрібні китиці, сидять у пазухах листків, дуже пахнуть медом. Оцвітина дзвоникувата, чотирилопатева. Плоди — костянкоподібні ягоди коричневого кольору завдовжки 2—3 см, майже кулясті, солодкого борошнистого смаку; кісточка плода з вісьмома реберцями. Плоди маслинки широко застосовують у побуті (наприклад, у киргизів). Із свіжих плодів варять компот, а з борошна готують кисіль та інші страви. Плоди маслинки рекомендують при проносах. Маслинка вузьколиста У народній медицині препарати з маслинки (настої, відвари й кисіль) використовують як сильні в’яжучі й протизапальні засоби при шлунково-кишкових захворюваннях. Під час Великої Вітчизняної війни почали виробляти спеціальний препарат із плодів маслинки — лохтан, або лохпектан, але тепер його не випускають. У гомеопатії застосовують тинктуру із свіжих дозрілих плодів маслинки. Способи застосування: Настій (інфуз- декокт): 50 г подрібнених плодів настояти 6 годин на 2—3 склянках холодної води, процідити, заварити мас/, що залишилась, у двох склянках окропу й змішати з настоєм. Уживати по 2—3 столові ложки 3—4 рази на день до і після їди. Порошок: по 2—3 столові ложки за 1 раз 2—4 рази на день; дітям давати по 1 чайній ложечці 3—4 рази на день. |
5 июня 2013
|
Льонок звичайний Льонок звичайний (Linaria vulgaris), дикий льон, зайців льон, жабрій, чистець, польовий муріг. Родина ранникових — Scrophulariaceae. З лікувальною метою використовують траву рослини. Росте льонок на межах, серед посівів, на сухих схилах, світлих лісових галявинах, понад кручами. Поширений в Україні, на Кавказі, у Сибіру, на Далекому Сході. Льонок звичайний — багаторічна трав’яниста рослина завдатки до 90 см. Стебло просте з ліпійно-ланцетнпми листками й сіро-жовтими квітками. Квітки зі шпорами, жовтогарячого кольору, зібрані в густі кінцеві китиці, що звужуються, з прилистками і мають своєрідну форму з закритим зівом. Плоди — коробочки з плоским чорним насінням. Трава в свіжому впгляді має неприємний запах, який пе зменшується, а навіть посилюється під час сушіння. Смак її гострий, солонувато-гіркий. Льонок звичайний застосовують у народі як ніжний проносний, протизапальний, потогінний, сечогінний, жовчогінний і як такий, що регулює функціональну діяльність шлунково-кишкового тракту, засіб. Хоч наукова медицина й не визнала льонок за лікарську рослину, з досвіду народної медицини відомо, що він допомагає при запорах, навіть хронічних (якщо його препарати довго вживати), при здутті живота з болем і навіть при атонії (слабкості) кишечника. Краще пити не простий відвар, а згущений до половини, подібний до екстракту. Такі ліки з трави льонку особливо рекомендують при проносі й петриманні сечі. В народі при метеоризмі (здутті в кишечнику), хворобах печінки й нирок уживають відвар і навіть чай із трави льонку (без дозування, заварюють приблизно 10,0—200,0). В останньому випадку краще вживати ліки з трави льонку, змішаної з квітками піскового цмину й косами (волоссям) кукурудзи. Ліки з трави льонку іноді вживають усередину і як протигеморойний засіб, та найчастіше їх застосовують зовнішньо — від різних шкірних хвороб і геморойних шишок. У гомеопатії з трави льону готують есенцію. Квітки цієї рослини використовують у тібетській медицині. Способи застосування: Згущений відвар: 20,0—200,0; по 1 чайній ложечці 3 рази на день, а як проносний засіб — по 2—3 чайні ложечки на ніч. Відвар-суміш для очей: по 20,0 трави льонку, квіток волошок і квіток бузини залити двома склянками окропу, настояти 8 годин, процідити крізь полотно й застосовувати у вигляді примочки або крапель. Ці ліки зменшують запалення, видаляють гноєтечу й поліпшують зір. Відвар-суміш од хвороб печінки й нирок: взяти порівну трави льонку, квіток піскового цмину й кіс (волосся) кукурудзи, змішати й заварити 2 чайні ложечки цієї суміші в склянці окропу; вживати всередину по 1 столовій ложці 3 рази на день. Мазь проста: 2 частини трави льонку (в порошку) змішати з 5 частинами свинячого жиру, довго попарити й видавити. |
5 июня 2013
|
КРАСИВОКВІТУЮЧИЙ БУР'ЯНЕЦЬ... Кривоцвіт польовий Кривоцвіт польовий (Lycopsis arvensis L.) Кривоцвет полевой (Lycopsis arvensis L.) Родина: Шорстколистих (Boraginaceae) Стебло - заввишки 30-60 см, пряме, у верхній частині розгалужене, вкрите відстовбурченими, білуватими, щетинистими волосками. Листки - чергові, опушені, прикореневі - тупі, до основи звужені в короткі черешки, верхні - ланцетні, сидячі. Коренева система - стрижнева. Цвіте в червні - липні. Суцвіття - розріджені завитки з листям, чашечка густо і жорстко-опушена. Віночок голубий. Плід - горішок яйцевидної форми, видовжений, з нерівною поверхнею. Розміри: довжина - 2,5-3,5 мм, ширина - 2,0-3,0 мм, товщина 1,75-2,0 мм. Маса 1000 горішків становить 5- 6 г. Репродуктивна здатність досягає 9000 горішків на одну рослину. Відомості про тривалість збереження життєздатності насіння в грунті відсутні. Проростає при температурі +10...+12°С. Сходи з'являються в квітні - травні, а також у вересні - жовтні. Осінні сходи в південних районах іноді перезимовують. Поширений на всій території України. Засмічує зернові колосові культури, багаторічні трави, трапляється в посівах просапних, кормових культур, у садах, росте біля доріг, лісосмуг. |
5 июня 2013
|
| Закрыть |
