|
Сокирки польові (Consolida regalis, синоніми: С. arvensis, С. segetum, Delphinium consolida); заячі вушка, зозулині черевички, рогаті волошки, синивода; родина Жовтецевих (Ranunculaceae); живокость полевая Обережно ОТРУТА ! Сокирки — надзвичайно гарна рослина, її рогаті фіолетові квіти одразу привертають увагу своєю незвичайністю. Це трав'янистий однорічник 30-70 см заввишки. Листки ажурні, багаторазово перисто-розсічені, чергові. Стебло прямостійне, розчепірено-розгалужене, опушене короткими, притиснутими волосками. Квітки неправильні, яскраво-фіолетові, рідко рожеві чи ще рідше — білі (альбіноси), зібрані у негусті китиці. Цвітуть у липні-вересні. Плід — листянка. В Україні поширені повсюдно у посівах й на полях, уздовж польових доріг, у лісосмугах. Сокирки польові застосовують тільки в народній медицині. Для приготування ліків використовують надземну частину рослини та насіння. Траву і квітки збирають під час цвітіння й сушать під укриттям на відкритому повітрі, а насіння заготовляють у стані так званої воскової стиглості. Для отримання повноцінної лікарської сировини рослини зв'язують у снопики, підвішують їх для досушування у теплому провітрюваному приміщенні, а потім обмолочують і провіюють. Готову сировину зберігають у сухих темних приміщеннях. Трава й квітки рослини містять алкалоїди, флавоноїди, глікозид дельфінін, аконітову кислоту, вищий спирт маніт і пігменти. Насіння багате на жирну олію 28%, у ньому також містяться кураре і подібні алкалоїди. Назва цих речовин походить від отрути кураре (отримують шляхом згущення екстракту стріхносу), якою індіанці Південної Америки змащували наконечники стріл перед полюванням і бойовими діями. Отрута виявляє м'язово-паралітичну дію, розслаблює м'язи (так званий міорелаксант). Неправильне дозування препаратів з насіння викликає параліч дихального центру і порушення серцевої діяльності, тому будь-яке їх застосування потрібно обов'язково узгоджувати з кваліфікованим фітотерапевтом. У домашніх умовах краще не ризикувати, а застосовувати ці засоби для боротьби з домашніми комахами (розмолоте чи розтерте в порошок насіння — ефективний інсектицид). Потрібно пам'ятати, що рослина дуже отруйна, тому будь-яке застосування препаратів з неї повинно бути узгоджене з лікарем - фітотерапевтом. Найчастіше вживають траву та квітки рослини. Настої призначають як протизапальний, відхаркувальний і сечогінний засіб. У Західній Європі сокирки входять до складу сечогінних та проносних зборів. У народній медицині їх застосовують значно ширше: траву сокирок польових призначають при головному болю, циститі, дисменореї, гіпертонічній хворобі, плевриті, кон'юнктивіті, шкірних захворюваннях та як кровоспинний засіб. За даними українських авторів, токсичні властивості виявляють усі частини рослини, особливо отруйне насіння. Найбільша кількість отруйних речовин (кураринів) у стеблах міститься до початку квітування, у листі — до початку плодоношення. Курарини виявляють центральну міорелаксуючу дію — пригнічують структури центральної нервової системи, які відповідають за тонус поперечносмугастих м'язів, паралізують судиноруховий і дихальний центри, що призводить до сповільнення серцевої діяльності, падіння артеріального тиску і зупинки дихання. В Україні сокирки польові використовують лише у народній медицині. Настій трави. 20 г сировини на 1 л окропу, настоюють 1 год., проціджують. Приймають по півсклянки тричі на день до їди. Настій квіток (зовнішнє). 10 г сировини на 0,5 л окропу, настоюють 15 хв., проціджують. Для примочок при гнійному запаленні очей. |
30 мая 2013
|
Енотера дворічна (Onagra biennis Scop.; Oenothera biennis L.) — дворічна трав'яниста рослина родини онагрових. Місцеві назви — трава ослова, жовтери, корінь солодкий тощо. Назва рослини енотери походить від двох грецьких слів: oinos — «вино» і there — «бажання». Морфологічна храктеристика Стебло прямостояче, міцне (до 1 м заввишки), просте або слаборозгалужене, шерстисто-залотисто-волосисте, густо вкрите листками, при основі стебла прикоренева розетка. Листки чергові, досить великі (20 см завдовжки), видовжено-оберненояйцеподібні або видовжені, тупі, гострокінцеві. Листкова пластинка цілісна, виїмчасто-зубчаста або майже цілокрая, короткоопушена, з обох боків матова, ясно-зелена. Нижні стеблові листки мають більш-менш довгі черешки і швидко засихають, нерідко мають червонуваті кінчики. Стеблові листки иа коротких черешках, при основі клиноподібні. Верхні листки сидячі. І вітки запашні, правильні, з подвійною оцвітиною, сидячі, зібрані в довгі кінцеві китиці. Чашечка з тонкою довгою трубочкою, зверху розширена в чотирироздільний відгин. Частки чашечки ланцетні, відігнуті. Віночок роздільнопелюстковий, ясно-жовтий, пелюсток чотири (близько 20, мм завдовжки), з коротким нігтиком, помітно довші від тичинки. Тичинок вісім, з них чотири довші. Маточка одна, зав'язь нижня, стовпчик довгий з чотирилопатевою приймочкою. Плід — чотиригнізда, короткоциліндрична, чотиригранна коробочка (25-40 мм завдовжки). Насіння дрібне, без чубка. Поширення Росте по всій Україні на пісках, лісокультурних площах, лісосіках. Рослина світлолюбна. Цвіте у червні — вересні. Заготовляють у районах поширення. Практичне використання Медоносна, кормова, харчова, лікарська, прядивна, олійна і декоративна рослина. Енотера — медонос, що дає пізній підтримуючий взяток. У кожній квітці є велика крапля нектару, легкодоступна бджолам і достатня для наповнення їх медового зобика. Медопродуктивність до 40 кг/га. Пилок з енотери бджоли не збирають. Він жовтого кольору, дуже липне до тіла бджоли і в польоті тягнеться за нею довгими нитками, які лишаються на прилітній дошці. У народній медицині корені використовують при туберкульозі легенів, болях у грудях, суцвіття — при запаленні нирок і для промивання ран. У молодому віці, коли стебло ще не огрубіло, енотеру добре поїдає худоба. Вона придатна для силосування, варене коріння поїдають свині. Стеблові волокна придатні для грубого прядива. Насіння містить 28,4% олії, за іншими даними — 40-50%. У деяких країнах Західної Європи вирощують як олійну культуру (1 га посівів дає до 200 кг олії). Коріння можна споживати в їжу як сирими, так і вареними. Енотера — дворічна рослина, являє інтерес при освоєнні піщаних земель як фітомеліоратор. Як декоративну рослину рекомендують висівати в лісопарках на більш-менш родючих пісках, на залізничних і шосейних насипах та схилах. |
30 мая 2013
|
Аморфа кущова (Amorpha fruticosa) — рослина родини бобових, росте в українських лісах. Зовнішній опис Кущ родини бобових заввишки 1-3 м гілочки тоненькі, вкриті бурою або темно-сірою корою. Листки (12-22 см завдовжки) чергові, непарноперисті з 8-12 парами овальних, продовгувато-еліптичних або майже ланцетних листочків. Бічні листочки (2-4 см завдовжки) зверху зелені, зісподу сірувато-зелені. Квітки дрібні (3-6 мм завдовжки), майже сидячі, зібрані в густі видовжені (10-15 см завдовжки) верхівкові китиці. Суцвіття зібрані по кілька на верхівках гілок, мають короткі квітконоси. Оцвітина подвійна. Чашечка з чотирма тупими зубцями і одним нижнім гострим, фіолетова, притиснуто-білуватоволосиста. Віночок темночервонувато-фіолетовий, з однією пелюсткою (4-6 млі завдовжки, 4 мм завширшки), з нігтиком 1 мм завдовжки. Плід — серпоподібнозігнутий, одно- або двонасінний біб (5-8 мм завдовжки). Насіння (3-4 мм завдовжки) довгасто-овальне, трохи зігнуте, коричнювате, гладеньке. Поширення Росте аморфа в культурі у зріджених мішаних і листяних лісах, на галявинах, відкритих освітлених схилах. Часто вирощують ii у садах і парках, полезахисних лісосмугах, у лісокультурах протиерозійних насаджень, уздовж шосейних доріг і залізниць. Солевитривала, світлолюбна рослина. Цвіте у травні — червні. Поширена по всій Україні, але переважно на півдні. Практичне використання Фітомеліоративна, лікарська, медоносна, олійна, ефіроолійна, танідоносна і декоративна рослина. Аморфа кущова — гарний фітомеліоратор. Вона має глибоку, дуже розвинену кореневу систему, що утворює багато кореневих паростків, тому ii рекомендують для закріплення крутосхилів, для залісення пісків, а також для насаджень у лісосмугах, особливо в крайніх умовах посушливості і засоленості ґрунтів. У 1943 році з плодів аморфи кущової виділили глюкозид аморфін. Внаслідок фармакологічних досліджень аморфіну, проведених у Всесоюзному науково-дослідному інституті лікарських рослин, установлено, що він має седативну і кардіотонічну дію. Аморфа кущова — посередній медонос, але з її квіток бджоли беруть багато червонувато-оранжевого пилку. 3а короткий час бджоли заповнюють темно-фіолетовою пергою аморфи 2-5 вільних рамок, іноді бджоли нею займають таку кількість стільників у гнізді, що матці залишається мало місця для відкладання яєць. Бджоли поїдають пергу аморфи неохоче, вона лишається у вуликах на зиму і до весни псується, кам'яніє в сотах. В оплоднях і насінні аморфи містяться таніди (5,7 %), у насінні, крім того, жирна олія (близько 15 %), яку використовують у медицині. Ефірна олія міститься також у квітках. Як декоративна рослина аморфа придатна для живоплотів і групових насаджень. |
30 мая 2013
|
Перелік пам’ятників та пам’ятних знаків жертвам голодомору та політичних репресій на території Черкаської області
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
