Володимир Постолака: літературний портрет

Прийшла у пісню моя доля, –

Вклонилась, ніби ковила,

В’юнкою стежкою край поля

У світ музичний повела. 

Як соловей співав – я плакав,

Його і взимку чувся дзвін,

З ним часто радився-балакав, 

Учивсь співати так, як він. 

І став квітчати пісню в клечінь,

Вплітать троянд живу красу,

І, взявши ношу цю на плечі,

На радість, люди, вам несу. 

Не нарікаю я на долю,

Та й солов’я чому винить…

Хоч безталанний я до болю –

Талант урочо мій дзвенить. 

Лети ж над світом, моя пісне,

Буди, хвилюй людські серця!

Біда од пісні навпіл трісне –

І це порадує митця. 

28  серпня 1935 року в селі Капустине Шполянського району Київської області

(нині Черкаської) у багатодітній селянській родині Постолаки Самійла Самійловича та Шулудько  Фросини Іванівни народився син Володя

Щобпрогодувати свою велику сім’ю, Самійло Самійлович працював у млині, якого добровільно віддав у колгосп, і за це одержував трудодні. Млин-вітряк дістався йому від прадіда Постолаки Сави. Самійло Самійлович  мав іще двадцять десятин землі, пару коней, невеличку молотарку, яка приводилася в дію кіньми. Він був дуже  розумною людиною, тому під  час загальної колективізації в 1929  році написав заяву голові комнезаму й віддав у колгосп  вітряк, землю,  тяглову силу та с/г інвентар.  Саме ця заява вберегла його від  висилки в Сибір. Володю змалечку тягло до музики. Він усе бігав до сусідського дядька, який мав гармошку, послухати і, якщо пощастить, то й самому взяти до рук інструмент. Самійло Самійлович, помітивши потяг хлопця до музики, закупив струнні інструменти  для всіх членів  сім’ї, а сам грав на  гармошці. Маленькому Володі дісталася балалайка. А згодом він грав уже на  домбрі. Таким чином утворився сімейний оркестр. Послухати оркестр та чарівний спів Фросини Іванівни приходили люди навіть із сусідніх сіл. Це від своєї любої матусі успадкував Володя безцінний талант.

    Була у Володі заповітна мрія – стати композитором. Іще учнем третього  класу він уже пробував творити: писав оповідки, віршики, придумував музику та, на жаль, записати її не міг, бо не знав нотної грамоти. Якось сказав матері: «От, мамо,  якби ми жили в Шполі або Звенигородці, то я ходив би навчатися ще і у музичну школу… А в нашій школі нот не навчають…» Мати про цю його дитячу мрію розповіла завучу школи, а він це зрозумів по-своєму, мовляв, йому наша школа не подобається. Став Володі відчутно мстити  доти, поки той не закінчив навчання. Після закінчення капустинської семирічної школи Володя подав заяву в Київське музичне училище ім. Р. Глієра на теоретико-композиторське відділення. У заяві хлопець зазначив, що має хист творити музичні твори, але не знає музичної грамоти, щоб їх записувати. З училища прийшов лист із відповіддю: «До нашого училища приймаються абітурієнти з 7-річною музичною освітою». Довелося хлопчині вступати до гарбузинського ПТУ на електромеханіка,  яке через рік закінчив із відзнакою. До призову в армію хлопець працював на посаді бригадира електромонтажної бригади. Згодом він призвався на службу в радянську армію в  Ленінград. Там талановитого юнака помітили й зарахували в штатний військовий духовий оркестр. 

Під час служби Володимир опанував баян та баритон. Після повернення додому Володимир Самійлович працював у капустинському сільському будинку культури керівником художньої самодіяльності

Одночасно навчався в канівському культурно-освітньому училищі, яке закінчив із відзнакою як керівник і диригент оркестру народних інструментів. Потім – навчання в Московському державному університеті  мистецтв.

   Згодом, працюючи в катеринопільському районному будинку культури методистом з хору, Володимир Самійлович познайомився з красивою жінкою. Ірина Антонівна працювала перукарем. Незважаючи на те що в жінки було двоє дітей  від першого шлюбу, вони одружилися.  

А коли народилися син Юлій  та донечка Лілія, щастю батька не було меж. Він носив діток на руках, навчав говорити й ходити. Та молода дружина закохалася в шахтаря з м. Ватутіне Олександрова Миколу Васильовича й теперішній чоловік виявився зайвим. Жінка вирішила позбутися батька своїх маленьких діток. Одного разу вона приготувала вечерю, підмішавши  отруту, і  стала чекати чоловіка з роботи. Володимир Самійлович повечеряв, відчувши підозрілий смак і запах. А вранці вже не міг встати. Дуже боліла голова, хотілося пити, виступав холодний рясний піт. Він зрозумів, що його отруїли. Три дні чоловік був між життям і смертю. А коли став поволі одужувати, то Ірина подала в суд і розлучилася з ним. Повернувся Володимир Самійлович до матері в село. Важко переживав розлуку з дітьми та зраду  дружини.

   У 1983 році Володимир Самійлович працював музичним керівником в селі Антонівка Шполянського району. Там він познайомився з молодою жінкою Лідою, яка виховувала двох доньок від першого шлюбу. Вони почали жити разом. У 1985 році народилася донечка Юля. Володимир Самійлович  дуже любив дитину, але доля знову розлучила його  з донею. Співжителька вирішила вийти заміж  утретє.

Сповідь перед донею

У твоєї мами був я на узбіччі

Та дивився, доню, тобі з болем в вічі.

Не міг перед Богом я тоді грішити,

Не міг тебе, доню, між ос залишити.

Та усе ж збулося мамине бажання,

Бо вчинила справжнє сімейне повстання.

Я тримався гідно і не став прохати

І мої всі речі викинули з хати…    

 З 1991 року Володимир Самійлович працював художнім керівником при киселівському СБК, очолював вокальний жіночий ансамбль

«Чарівниця» і паралельно учителював у середній загальноосвітній школі

Згодом переїхав жити в батьківську хату в село Капустине Шполянського  району, але продовжував навчати маленьких  киселівчан музики й співів. Тоді ж очолив вокальний гурт «Чотири броди», з яким об’їздив усі села Шполянського, Катеринопільського та Звенигородського районів. Часто виступали з концертами  в Черкасах і Каневі, були нагороджені численними дипломами та грамотами.

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО БДЖІЛ

ЩОРОКУ 19 СЕРПНЯ КРАЇНА СВЯТКУЄ ДЕНЬ ПАСІЧНИКА

Маргарита Алигер — Август

Этого года неяркое лето.

В маленьких елках бревенчатый дом.

Август, а сердце еще не согрето.

Минуло лето... Но дело не в том.

Рощу знобит по осенней погоде.

Тонут макушки в тумане густом.

Третий десяток уже на исходе.

Минула юность... Но дело не в том.

Старше ли на год, моложе ли на год,

дело не в том, закадычный дружок.

Вот на рябине зардевшихся ягод

первая горсточка, словно ожог.

Жаркая, терпкая, горькая ярость

в ночь овладела невзрачным кустом.

Смелая зрелость и сильная старость -

верность природе... Но дело не в том.

Сердце мое, ты давно научилось

крепко держать неприметную нить.

Все бы не страшно, да что-то случилось.

В мире чего-то нельзя изменить.

 8 серпня

День військ зв’язку України

День фізкультурника

Всесвітній день котів

1834 — народився Осип-Юрій Федькович, письменник, передвісник українського національного відродження Буковини.

9 серпня

День будівельника

День працівників ветеринарної медицини

Міжнародний день корінних народів світу

1945 — СРСР односторонньо розірвав пакт про ненапад із Японією і оголосив їй війну; Червона армія вторгнулася в Манчжурію.

10 серпня

1737 — народився Антон Лосенко, український художник, основоположник історичного живопису, педагог і культурний діяч козацького роду.

11 серпня

1894 — народився Петро Сова, історик і археолог, дослідник Закарпаття.

1937 — у Сандармоху (РФ) почалися розстріли українців, політичних в’язнів.

1989 — пленум Верховного суду УРСР реабілітував усіх засуджених у справі Спілки визволення України.

12 серпня

Міжнародний день молоді

1911 — народився Андрій Білецький, український мовознавець.

1962 — вирушив у космос перший український космонавт Павло Попович.

13 серпня

Всесвітній день шульги

1920 — почалася Варшавська битва. Польща зуміла відстояти свою незалежність, завдавши поразки військам радянської Росії. Союзником польських військ у цій битві виступили українські військові з’єднання УНР.

14 серпня

1892 — народився Іван Липківський, український художник, представник школи «бойчукістів».

5 серпня — Почаївської ікони Божої Матері. Мучеників Трофима, Феофила і з ними 13 мучеників. Священномученика Аполлінарія Равенійського. Ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість».

6 серпня — мучениці Христини. Мучеників благовірних князів Бориса та Гліба, у святому хрещенні Романа і Давида. Преподобного Полікарпа, архімандрита Києво-Печерського.

7 серпня — Успіння праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці. Святих жон Олімпіади диякониси та Євпраксії діви, Тавенської. Преподобного Макарія Жовтоводського, Унженського. Пам’ять V Вселенського собору.

8 серпня — священномучеників Єрмолая, Єрмипа та Єрмократа, ієреїв Нікомидійських. Преподобного Мойсея Угрина, Києво-Печерського. Преподобномучениці Параскеви.

9 серпня — неділя 9-та після П’ятдесятниці. Великомученика і цілителя Пантелеймона. Блаженного Миколая Кочанова, Христа ради юродивого, Новгородського. Преподобної Анфіси ігумені та 90 сестер. Рівноапостольного Климента, єпископа Охридського, Наума, Савви, Горазда та Ангеляра (у Болгарії).

10 серпня — седмиця 10-та після П’ятдесятниці. Апостолів від 70: Прохора, Никанора, Тимона і Пармена дияконів. Святителя Питирима, єпископа Тамбовського. Преподобного Мойсея, чудотворця Києво-Печерського. Мучеників Юліана, Євстафія та Акакія. Смоленської ікони Божої Матері «Одигітрія» («Провідниця»).

11 серпня — мученика Калиника. Преподобних Константина і Косми Косинських, Староруських. Мучениці Серафими діви. Мучениці Феодотії і трьох чад її. Преподобномученика Михаїла.

12 серпня — апостолів від 70: Сили, Силуяна, Крискента, Єпенета та Андроника. Мученика Іоана воїна. Знайдення мощів преподобного Германа Соловецького. Священномученика Валентина єпископа і трьох учнів його.

13 серпня — Передсвято винесення древ чесного і животворного Хреста Господнього. Праведного Євдокима Каппадокіянина. Мучениці Улити.

Заговини на Успенський піст.

14 серпня — винесення чесних древ животворного Хреста Господнього. Свято Всемилостивого Спаса і Пресвятої Богородиці (Перший Спас). Сімох мучеників Маккавеєвих: Авима, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Алима і Маркела, матері їхньої Соломонії та учителя їхнього Єлеазара. Мучеників у Пергії Памфлійській: Леонтія, Атія, Олександра, Киндея, Минсифея, Кириака, Минеона, Катуна та Євклея. Початок Успенського посту.

15 серпня — перенесення з Єрусалима до Константинополя мощів первомученика архідиякона Стефана і знайдення мощів праведних Никодима, Гамаліїла і сина його Авива. Блаженного Василія, Христа ради юродивого, Московського чудотворця. Блаженного Василія Спасо-Кубенського.

16 серпня — неділя 10-та після П’ятдесятниці. Преподобних Ісаакія, Далмата і Фавста. Преподобного Антонія Римлянина, Новгородського чудотворця. Преподобного Косми пустельника.

17 серпня — седмиця 11-та після П’ятдесятниці. Сімох отроків, що в Ефесі: Максиміліана, Ямвлиха, Мартиніана, Іоана, Дионисія, Єксакустодіана (Константина) та Антоніна. Преподобномучениці Євдокії. Мученика Єлевферія.

18 серпня — Передсвято Преображення Господнього. Мученика Євсигнія. Преподобного Іова Ущельського. Праведної Нонни, матері святого Григорія Богослова.

19 серпня — Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (Другий Спас). На трапезі дозволяється риба.

20 серпня — Післясвято Преображення Господнього. Знайдення мощів святителя Митрофана, єпископа Воронезького. Преподобного Пимена Багатохворобливого, Києво-Печерського. Преподобного Пимена, пісника Києво-Печерського. Преподобного Меркурія Києво-Печерського, єпископа Смоленського.

21 серпня — святителя Еміліана сповідника, єпископа Кизицького. Преподобного Григорія, іконописця Києво-Печерського. Святителя Мирона, чудотворця, єпископа Критського. Мучеників Єлевферія і Леоніда. Преподобного Григорія Синаїта.

22 серпня — апостола Матфія. Мученика Антонія Олександрійського. Мучеників Юліана, Маркіана, Іоана, Якова, Олексія, Димитрія, Фотія, Петра, Леонтія, Марії Патрикії та інших із ними.

23 серпня — неділя 11-та після П’ятдесятниці. Мучеників архідиякона Лаврентія, Сикста єпископа, Фелікисима та Агапита дияконів, Романа, Римських.

24 серпня — седмиця 12-та після П’ятдесятниці. Преподобномучеників Феодора і Василія Києво-Печерських. Преподобного Федора, князя Острозького, Києво-Печерського. Мучениці Сусанни діви і тих, що з нею.

25 серпня — мучеників Фотія та Аникити та багатьох із ними. Священномученика Олександра, єпископа Команського. Мучеників Памфила і Капитона.

26 серпня — віддання свята Преображення Господнього. Перенесення мощів преподобного Максима Сповідника. Святителя Тихона, єпископа Воронезького, Задонського чудотворця.

27 серпня — Передсвято Успіння Пресвятої Богородиці. Пророка Михея. Перенесення мощів преподобного Феодосія Києво-Печерського. Преподобного Аркадія Новоторзького.

28 серпня — Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Перша Пречиста. Ікони Софії, Премудрості Божої. Шановані ікони Успіння Божої Матері: Києво-Печерська, Бахчисарайська, Овинівська, Псково-Печерська, Семигородна та Пюхтицька.

29 серпня — Післясвято Успіння. Перенесення з Єдеси до Константинополя Нерукотворного Образа (Убруса) Господа Ісуса Христа. Мученика Диомида лікаря. Мучеників 33 Палестинських.

30 серпня — неділя 12-та після П’ятдесятниці. Мученика Мирона пресвітера. Преподобного Аліпія, іконописця Києво-Печерського. Мучеників Павла, Юліанії та інших з ними. Свенської ікони Божої Матері.

31 серпня — седмиця 13-та після П’ятдесятниці. Мучеників Флора і Лавра. Священномученика Еміліана єпископа і тих, що з ним. Святителів Іоана та Георгія, патріархів Константинопольських. Преподобного Макарія, ігумена Пелікитського. Преподобного Іоана Рильського.

Микола Іванович Колядко народився 15 березня 1945 року в с. Суха Калигірка Катеринопільського району Черкаської області. Дитинство пройшло в м. Чигирині. Навчався в Київському художньому поліграфічному училищі, а також відвідував драматичну студію, де здобував акторську майстерність та грав ролі у кількох виставах. Після закінчення навчання працював на поліграфічній фабриці в м. Феодосія та грав у виставах народного театру міста. Подорожував Кримом, малював його багату природу.

Театральну освіту отримав у Києві (інститут культури, режисерський факультет) та Ленінграді (Державний інститут театру, музики і кінематографу). Художник поєднує у своєму житті дві великі пристрасті – образотворче мистецтво і театр.

Стиль живопису автора – постімпресіонізм. Микола Іванович Колядко вміє помітити і зобразити в барвах мінливість стану природи, своє враження від нього. Природа та її життя стає для художника символом його творчої праці, світом його мистецтва.

Митець багато працює на пленерах, постійний учасник обласних художніх виставок. Мистецькі фонди Черкаського обласного краєзнавчого музею налічують 64 живописних та графічних робіт художника. Також роботи М.І. Колядка зберігаються у багатьох музеях Черкаської області та приватних колекціях Німеччини, Франції, Голландії.

На виставці представлена лише незначна частина його творчого доробку, в основному це пейзажі та натюрморти, виконані олією, темперою, гуашшю. Переважають літні мотиви, адже літо – найулюбленіша пора року автора.

Картини М.І. Колядка світлоносні, сонячні, оптимістичні, у них відчувається добро та лагідність. Живопис автора з особливою творчою манерою передає його світобачення. 

«Люблю Канів і Дніпро, чарівну Кам’янку і Чигирин, наші ліси і степи, небо і води, шелест трав і грозовий липень… І нашу Суху Калигірку… Хвилює і тривожить доля рідної України», – каже митець – та відтворює свої почуття на полотні…

МИЦИК Вадим Федорович (12. 08. 1940, с. Вишнопіль Тальнів. р-ну Київ., нині Черкас. обл.) – етнолог, археолог, музеєзнавець. Син Федора, брат Мирослава Мициків. Д-р філософії у галузі культурології (2008), проф. (2008). Засл. працівник культури України (2006). Премії ім. В. Хвойки (1993), обл. ім. М. Максимовича (1995), ім. І. Нечуя-Левицького Укр. фонду культури (2012). Закін. Черкас. пед. ін-т (1967). Учителював. Зазнав політ. утисків: 1965 відрах. з ф-ту журналістики Київ. ун-ту; 1973 позбавлений права працювати у журналістиці, освіті, культурі. Був інструктором Звенигород. автопідприємства, працював у ред. газет міст Жашків (Черкас. обл.) і Тальне. Створив 7 музеїв, зокрема Тальнів. музей історії хліборобства (дир. від 1985). Видавав тальнів. г. «Світовид» (1991–95), «Звенигора» (1995–96). Понад 20 р. брав участь у розкопках міст та селищ трипіл. культури. Автор низки статей про три­пільців-хліборобів. Досліджує свята Соняч. кола, нар. обряди та мист-во. Упорядкував альбом «Писанки Черкащини» (1992; 2007), кн. «Я горю вогнем кохання: Листи Ф. Мицика та І. Ба­ранюк (Мицик)» (2011), «Зажинок: Красне письменство Тальнівщини» (2015), «Мудрі слова Матвія Шестопала» (2016; усі – Київ).

Тв.: Свята Сонячного циклу. К., 1991; Ялинине райце. Тальне, 1992; Міста Сонця. Тальне, 1993; Каша – мати наша. К., 2002; Воїнська могила. К., 2005; Син Землі і Сонця (художнє хлібопечення). К., 2005; Священна країна хліборобів. Міста і селища Трипільської цивілізації у міжріччі Південного Бугу – Дніпра та околиць. К., 2005; Вишне поле. Творчість одного села. К., 2005; Мициківська левада. К., 2006; За законом Світового ладу. Трипільська цивілізація і світогляд українського народу. К., 2007; Мирослав Мицик. Життя горіння: Літ.-крит. нарис про поета Ф. Мицика. К., 2007; Голодовка на Тальнівщині. К., 2008; Виднокрай: Історія Тальнівщини в людях, подіях та експонатах музею. К., 2010; З добрими людьми по чесній дорозі. К., 2013; Родина на Майдані. К., 2014; Незнищимість. К., 2015; Фольклористика Матвія Шестопала. К., 2016.

ФЛОРА МІСТА ВАТУТІНЕ ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Бурій, В.М.

Інвазійні види у флорі міста Ватутіне та його околиць [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Чабаненко Ю., 2020. - С. 24-26.: іл.