|
13 листопада 2020
З вірою в безсмертя душі та у воскресіння після смерті Свята Церква щодня підносить молитви до Бога як за живих, так і за спочилих християн, що завершили свій шлях тут, на землі, та перейшли у вічність. У річному богослужбовому колі є кілька особливих днів, коли ми вшановуємо пам’ять усіх одвіку спочилих християн, їх називають батьківськими суботами. Останнім таким днем у році є Димитрівська поминальна субота, яка цього разу припадає на 7 листопада.
Після смерті людини її душа повертається до Творця, щоби жити вічно в Царстві Небесному: «Я є воскресіння й життя; хто вірує в Мене, якщо й помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік» (Ін. 11: 25-26). Тож після упокоєння наших рідних і близьких їхні душі продовжують потребувати нашої турботи і любові, а насамперед – нашої молитви про милість Божу до них. Чому саме субота є днем загального поминання для християн? Тому що це день спокою, він символічно завершує тиждень, нагадуючи про завершення і людського життя у світі цьому. А це спонукає нас згадувати святих, які відійшли у вічність та молитися про всіх наших спочилих, особливо рідних.
Цього дня звершувалися та звершуються молитви за спочилих воїнів, адже названа поминальна субота на честь святого великомученика Димитрія Солунського, який і сам був воїном. Згодом заупокійні молитви в цей день почали лунати за кожну християнську душу, що відійшла до вічності. Тож у цю суботу помолімося за наших рідних і близьких, а також за кожного захисника, який віддав своє життя, боронячи нашу незалежність і гідність в неоголошеній російсько-українській війні на Сході нашої держави. Цього дня прийдіть до храму Божого, щоб у спільній молитві попросити Спасителя упокоїти їхні душі в небесних оселях, жертовністю та ділами милосердя вшанувати їхню пам’ять.
6 листопада 2020
НАШІ ЗЕМЛЯКИ-ЮВІЛЯРИ
(ДО 100-РІЧЧЯ М.Є. СИВАЧЕНКА)
До людей, яких ми не повинні забувати, належить Сиваченко Микола Єфремович (1920-1988), якому в листопаді виповнилося б 100 років. Відомий в Україні та за її межами вчений-літературознавець, фольклорист, текстолог, доктор філологічних наук. Автор численних літературознавчих праць. Серед останніх, що вийшли посмертно, книжки «Сторінки історії української літератури і фольклористики», 1993; «Студії над гуморесками Степана Руданського. Порівняльно-культурологічний аспект», 1995.
Народився М.Є Сиваченко 22 листопада 1920 року в с. Ямпіль в селянській родині. Закінчив Петраківську середню школу (перший випуск, 1938 р.). Перед війною вступив на філологічний факультет Одеського університету, після війни закінчував Київський університет.
З 1947 р., працюючи в Інституті літератури НАН України, пройшов усі щаблі ієрархії науково-дослідного закладу – від молодшого наукового співробітника до вченого секретаря та заввідділу Інституту, в 1964-1973 рр. був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії НАН України. Звільнений з посади в період гонінь на українську інтелігенцію за прояви українського буржуазного націоналізму. Член-кореспондент АН УРСР (з 1967 р.). Автор численних літературознавчих праць. Дослідник-текстолог творчості Леоніда Глібова, Панаса Мирного, Степана Руданського й інших українських письменників 19 століття. Головний редактор академічних видань творів Панаса Мирного в 7 томах (1968–1971).
Автор праць «„Енеїда“ І. Котляревського: (до 150-річчя з часу опублікування)», «Панас Мирний — перекладач Островського», «Анатолій Свидницький: (до 115-річчя з дня народження)», «Неопубліковані листи Василя Стефаника», «Архип Тесленко», «З історії створення роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?“», «Анатолій Свидницький і його роман „Люборацькі“», «До питання про канонічний текст „Народних оповідань“ Марка Вовчка», «Про текстологічне вивчення й видання художньої спадщини Панаса Мирного: деякі підсумки і перспективи» та багатьох інших.
Дружина – Сиваченко Тамара Порфирівна, 1923 р. народження, лікар-радіолог, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки України, лауреат Державної премії УРСР (1972).
Дочка – Сиваченко Галина Миколаївна ( з якою я тривалий час листувався), 1949 року народження, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інститутут літератури ім. Т.Г. Шевченка, фахівець з світової літератури та компаративістики.
Валерій БУРІЙ,
член Національної спілки краєзнавців України та Національної спілки журналістів України
5 листопада 2020
ЧЕРКАЩИНА: ЗАХОПЛЮЮЧЕ КРАЄЗНАВСТВО
Власне кажучи, ніякої історії немає, є лише біографії.
Ральф Уолдо ЕМЕРСОН, американський есеїст, поет і філософ
***
Всяка особа, яка заслуговує на біографію, вже сама по собі є видатною.
Український історик Володимир Маслійчук
Закінчив дистанційний курс Міжнародної Біблійної школи (Австрія, Відень, 1991 рік), Біблійний курс Євро-Азійського дивізіону АСД (1992 рік), Біблійний кореспондентський курс (США, 1994 рік), заочну Біблійну школу «Нове життя» норвезької християнської місії світового євангелізму (1994 рік), Біблійний курс братства незалежних місіонерських громад (Польща, 1995 рік), заочний курс вивчення Біблії (Житомир, 1999 рік).
Валерій Михайлович Бурій — конфесієзнавець, викладав курс «Історія християнської церкви» Біблійної школи (1997), релігієзнавства Уманської філії приватного навчального закладу, «Європейський університет» (2004–2005), виконував обов'язки експерта-релігієзнавця комісії з альтернативної служби Ватутінського міськвиконкому (1999–2009).
Бурій В. Українські переклади Біблії / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). – 1993. – 21 квітня.
Бурій В. Вічна Книга: четвертий повний переклад Біблії / Валерій Бурій // Місто робітниче. - 2011. – 25 листопада.
1 листопада 2020
28 листопада - Початок Різдвяного посту
Поради до часу
Двадцять восьмого листопада у християн розпочинається Різдвяний піст, який триватиме 40 днів. У цей час віруючі відмовляються від харчів тваринного походження, навіть від молочних продуктів та яєць.
«При яких захворюваннях піст іде на користь? Чи не нашкодить ще більше суворе обмеження в їжі людям із хронічними недугами?» — часто запитують пацієнти.
ІСНУЄ міф, що людям із хворобами травлення постити суворо заборонено. Насправді це не так. Ця категорія також може дотримуватися посту. Навіть більше, абсолютна відмова від жирної їжі інколи сприяє поліпшенню стану таких хворих та виліковує їх. Важливо дотримуватися кількох правил.
Перше — страви треба варити і запікати, а також їсти легкі супи. Дуже добре споживати їх із пшеничним та житнім хлібом із борошна грубого помелу — він надасть енергії. Друге — для нормальної роботи кишківнику варто їсти овочі, фрукти та ягоди, які не містять грубу клітковину. Якщо хвороба у стадії загострення, слід залишити в меню рибні та молочні страви. Такої ж дієти рекомендують дотримуватися гіпертонікам (виняток — гостра форма, наприклад, гіпертонічний криз).
При цукровому діабеті піст допоможе позбутися зайвої ваги, що є елементом комплексного лікування. А от інсулінозалежні хворі можуть постити, замінивши м’ясні страви на рибні.
У меню людей із захворюваннями опорно-рухового апарату в раціоні обов’язково має бути достатньо кальцію. А він, як відомо, найліпше засвоюється з молочних продуктів, риби та овочів (білоголова капуста, броколі, зелена квасоля, цибуля, ріпа, кріп, петрушка, селера). Для кращого всмоктування кальцію у кишківнику і зменшення обсягу його виведення із сечею потрібен вітамін В. Найбагатші на нього риб’ячий жир, жирні сорти риби, молочні продукти, яєчні жовтки. Перебування на повітрі в денні години (не менш як 30-40 хвилин) забезпечує норми одержання вітаміну D.
При подагрі піст зменшить частоту больових нападів або й зовсім позбавить їх, бо хворий має відмовитися не лише від м’ясних, а й рибних та грибних бульйонів, а також вилучити зі свого меню копченості й соуси з великою кількістю приправ.
Невживання скоромної їжі допоможе в лікуванні сольового діатезу нирок. Обмеження в раціоні їжі тваринного походження на 40 днів суттєво зменшує навантаження на організм білковими токсинами. Природним чином у крові знизиться рівень сечової кислоти, зменшиться концентрація уратів і солей, що виділяються із сечею. У результаті не тільки загальмується процес наростання солей і каменів у нирках, а й поступово зменшуватимуться їх розміри.
Однак люди, які мають проблеми з нирками, у період посту повинні контролювати режим пиття. Кількість рідини, необхідної для здорового функціонування органів, — 4-5 відсотків маси тіла. Проте не варто пити більш ніж 200 мл рідини за раз, бо тоді розчинення солей відбуватиметься надто інтенсивно. А це призведе до загострення хронічних цистопієліту, циститу чи уретриту.
Лікування хвороб печінки потребує обмеження вживання жирних харчів, особливо тваринного походження, та спиртного. Тому піст — сприятливий період для оздоровлення цього органа.
Чи має значення вік при дотриманні посту, запитає читач.
Церква дозволяє не дотримуватися посту дітям до семи років, а від семи до 14 з меню можна вилучати м’ясні страви. З 14 років можна не вводити до раціону молочну їжу, але слід споживати рибу. Повністю погоджуюсь із цим. Що ж до літніх людей, то кожен самостійно повинен оцінювати свої сили.
Утім, піст — це не тільки певні обмеження у споживанні їжі, а й духовне очищення. Цим, до речі, піст і відрізняється від дієти.
ЛІТЕРАТУРА
Різдвяний піст // Бурій В.М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. - Черкаси: Вертикаль, 2009. - С. 8; 87.
Смолянский Б.Л. Религия и питание. – К., 1995.
Смолянський Б.Л. Харчуваня в православному християнстві – К., 1997.
Степанович Є.П. Страви української кухні в піст. – К., 1998.
Энциклопедия православной кухни. – Полтава, 1998.
Православная кухня: постная трапеза. – К., 2002.
Шимандерска Х. Постная кухня. – Х., 2008.
Описанные в книге постные блюда не являются ни диетическими, ни лечебными. Автор выбрала несложные в приготовлении кушанья, увеличивающие количество крупяных, рыбных и овощных блюд в меню. Приведенные рецепты, несомненно, помогут разнообразить стол в дни, когда вам захочется последовать традициям поста.
Рецепты православной кухни во дни поста. – Иваново, 1996.
Блюда православних постов и праздников. – Донецк, 2009.
Отец Вадим. Православное целебное питание в будни, посты, праздники. – Донецк, 2011.
29 жовтня 2020
100 років від дня народження
краєзнавця, педагога, громадського діяча
М. Ф. Пономаренка
(28.10.1920–01.01.2010)
«Пізнать все на землі і під землею,
У книгах, в папках, в знахідках віків.
Він кожен вік прощупував душею,
Він кожен спогад серцем розумів…
Він так спішив до пошуків щоденних,
Завжди у кожній знахідці горів,
Наш запальний народний академік,
Наш велет добрих справ і щирих слів!..»
М. Борщ «Велет»1
Михайло Федорович Пономаренко – археолог, історик, мовознавець,
літературознавець, поет і перекладач, фольклорист, етнограф… А ще –
«народний академік» і патріарх українського краєзнавства, як називали його
золотонісці і відомі вчені. Напевно жоден із краєзнавців Черкащини так глибоко
і всебічно не досліджував історію, археологію, топоніміку, народознавство краю,
як це робив Михайло Пономаренко у своїх численних публікаціях з краєзнавства
у пресі, наукових журналах, окремих працях. Його досягнення у багатьох галузях
дозволили б захистити не одну дисертацію.
Народився М. Ф. Пономаренко 28 жовтня 1920 року у с. Підставки
Золотоніського району в селянській родині. Батько був вчителем у школі, а мати
– домогосподарка. Захопився краєзнавством Михайло ще в шкільні роки під
впливом свого батька, Федора Степановича, який був з роду священиків, здобув
духовну освіту, але присвятив своє життя шкільному вихованню підростаючого
покоління. Своїх обох синів виховував патріотами і дбав, щоб вони здобули
належну освіту.
Після закінчення Горобіївської неповної середньої школи Михайло
Федорович вирішив здобути учительський фах у тодішньому Золотоніському
педагогічному технікумі. Михайло був гордістю навчального закладу, опорою
викладачів, тож йому єдиному по закінченню навчання було запропоновано
____________________________
1 Борщ М. Велет : патріарху черкаського краєзнавства, народному академіку Михайлу
Федоровичу Пономаренку присвячую / Микола Борщ // Борщ М. І. З вершин славетних
черкащан : краєзнавчі нариси, вірші, поеми. – Черкаси, 2013. – С. 309.
66
стати викладачем цього технікуму. Та, на жаль, перші і доволі успішні педагогічні
кроки виявилися досить короткими. Незадовго до початку Другої світової війни
юнак був призваний до армії. Становленню Пономаренка – педагога сприяло й
навчання у Махачкалинському піхотному училищі, де поряд з військовими
дисциплінами курсанти вивчали й педагогічні. З огляду на мужність і військовий
досвід, Михайлу Федоровичу довірили командування взводом розвідки.
Відзначився він і як помічник командира мотострілецького батальйону. Був
поранений і контужений, із фронту повернувся з двома орденами та багатьма
медалями.
Після війни у 1946 році М. Ф. Пономаренко продовжив навчання і здобув
дві вищі освіти – закінчив факультет української мови і літератури Черкаського
педагогічного інституту та факультет французької мови Київського педагогічного
інституту іноземних мов (1954 р.). Для своєї педагогічної праці він обрав
Золотоніську середню школу № 4, де викладав іноземні мови (французьку,
німецьку та іспанську) в 1947–1977 рр. Крім того працював учителем історії у
Золотоніській середній школі № 3. В усіх школах, де працював М. Ф. Пономаренко,
він керував краєзнавчою роботою. У Золотоніській школі № 4 організував гурток
«Глобус» (1946), товариства «Слідопит» та музейну кімнату (1947), на базі якої
згодом було створено музей. Зібрав бібліотеку, що ледь уміщувалася у трьох
кімнатах його власноруч збудованої оселі.
У трудовій книжці Михайла Пономаренка всього два записи (довоєнний
не зберігся). Перший фіксує понад 35-річний період учительської праці, а другою
найважливішою справою життя був музей – справжня скарбниця людської
пам’яті. В 1960 році Михайло Федорович Пономаренко став засновником,
першим директором, екскурсоводом і науковим співробітником Золотоніського
районного музею, спочатку на громадських засадах. «З 1947 року я почав
збирання книжкових та архівних матеріалів про лівобережну Черкащину», –
розповідав М. Пономаренко, особисто зібравши для музею понад 5 тисяч
експонатів. Пристрасний краєзнавець доклав чимало зусиль, щоб у районному
центрі відкрили краєзнавчий музей. Він встановив зв’язки з відповідними
республіканськими і союзними установами, з архівів яких надходили фотокопії
документів. Працював у бібліотеках, музеях, архівах Москви, Ленінграда, Києва,
Черкас. У 1950-х рр. він почав виступати з краєзнавчими матеріалами у пресі,
став ініціатором об’єднання краєзнавців Золотоніщини та очолив його.
Впродовж 25 років Михайло Федорович організовував туристичні походи
школярів рідним краєм. Одного разу Пономаренко разом з учнями під час
археологічної експедиції відкрив багатошарове поселення доби неоліту,
черняхівської культури і Київської Русі в урочищі Остів, біля с. Чехівка
67
Чорнобаївського району. І такі випадки були непоодинокі. Він очолював
експедиції «Черкаси», «Сміла», «Золотоноша», «Звенигородка» та інші. Брав
участь у встановленні дати заснування міста Черкаси. На основі дослідження
далекої минувшини свого краю М. Пономаренком та його учнями було складено
археологічну карту лівобережної Черкащини.
Михайло Федорович умів читати знахідки і, приглядаючись до них,
емоційно розповідати про далеке минуле. Взявши в руки уламок посуду,
краєзнавець розповідав так: «Він тонкий, має сірий колір, вінця прямі, а
орнамент хвилястий». І після сказаного робив висновок: «Безперечно, цей
предмет відноситься до Київської Русі». Так він міг розповідати про кожну
знахідку з 300 розкопаних ним пам’яток археології. Немало часу відводив
директор музею топоніміці, вважаючи, що назви міст, сіл, річок, гір допомагають
топонімістам вивчати спосіб життя древніх народів, дізнаватись, до якої мовної
групи вони належали. М. Ф. Пономаренко знайшов автора відомої української
пісні «Чорнії брови, карії очі», ним виявився К. Думитрашко. Також краєзнавець
вивчив рукописи вченого-земляка М. Максимовича, дослідив перебування
М. Коцюбинського на Черкащині.
За 18 років роботи в музеї Михайло Федорович поповнив його багатьма
експонатами, нині їх нараховується понад 13 тисяч. Музей отримав статус
державного краєзнавчого. Зараз на експозиційній площі в 131 квадратний метр
розміщено п’ять залів, в яких відвідувачі зможуть побачити природу рідного
краю, давнє минуле і сучасне, культуру і побут, бойову і трудову славу краю. А
2010 року Золотоніському державному краєзнавчому музею присвоєно ім’я
Михайла Федоровича Пономаренка.
М. Ф. Пономаренко був членом правління Всеукраїнської спілки
краєзнавців і редакційної ради журналу «Краєзнавство Черкащини», одним із
ініціаторів створення Черкаської обласної організації Всеукраїнської спілки
краєзнавців. Брав активну участь у республіканських та обласних конференціях,
виступав на них з цікавими доповідями та повідомленнями. Михайло Федорович
є автором понад 3000 публікацій в УРЕ, УЛЕ, «Шевченківському словнику»,
журналах «Мовознавство», «Археологія», «Пам’ятки України», в
республіканській та місцевій пресі, став одним з укладачів хрестоматії з історії
Черкащини. Зокрема, учасник створення та член редколегії серії «Історія міст і
сіл України. Черкаська область», автор науково-популярних краєзнавчих видань
«Золотоноша», «Золотоніщина», «Золотоніський краєзнавчий музей»,
«Шевченко і Черкащина», «Краєзнавці Черкащини : біобібліографічний
словник», співавтор книги «Подорож Златокраєм». У 2001 р. вийшла книга
68
М. Ф. Пономаренка «Золотоніщина в осадах», де можна дізнатися історію міст і
сіл, хуторів, селищ Золотоніщини.
Свої краєзнавчі студії він поєднував з участю у політичному житті країни.
Характер мав волелюбний, бунтарський, власним прикладом закликаючи
оточуючих до дій. Тож, ні для кого не було дивиною, що з початком
національного відродження Михайло Федорович став у перші ряди його
речників, оборонців і захисників. Без страху, відкрито виголошуючи полум’яні
промови на мітингах, очолив Народний Рух в районі, був засновником блоку
«Демократична Золотоніщина», першим підняв синьо-жовтий прапор над
Золотоношею. За такі дії в ті роки він був відсторонений від педагогічної роботи.
У 1990-91 роках редагував місцеву рухівську газету «Воля».
Знали Михайла Федоровича і як перекладача, ним перекладено багато
творів з 12 мов. Зокрема : з французької «До себе» К. Маро, з німецької «Ліричне
інтермецо» Г. Гейне, з російської «Звезда» Є. Баратинського та інші.
М. Ф. Пономаренко був талановитою, творчою особистістю.
Він віршував із дитинства, але дебютував у районній газеті лише 1957
року, потім друкувався в обласних і всеукраїнських виданнях, став членом клубу
незалежних українських письменників «Оратанія», членом редколегії журналу
«Апостроф». Видав п’ять поетичних збірок. Його поезія глибоко лірична,
водночас кличе разом осягати і осмислювати сенс людського буття, пробуджує
і плекає любов до рідного краю.
Тонуть у водах заплави,
Зір променисті вогні…
Місто моє золотаве,
Ти найдорожче мені!
Квітом, де вишні зелені,
Кожен куточок пропах…
Грала Ужвій тут на сцені,
Звідси у світ ішов Бах.
Гарно у нас, гоже,
Юність в труді ожива…
Золотоношо,
Зоре моя Дніпрова!
М. Пономаренко «Золотоноша»2
____________________________________________
2 Пономаренко М. Золотоноша / Михайло Пономаренко // Пономаренко М. Ф. Росава :
вірші / Михайло Пономаренко. – Черкаси, 1995. – С. 61.
69
Більше для Золотоноші, ніж Михайло Пономаренко, не зробив ніхто.
Багато можуть розповідати про нього сучасники. Як тільки не називали його:
«народний академік», «Видатний Учитель», «літописець» і навіть жартома
«ходячою енциклопедією». Та найкраще про заслуги цієї людини розказують
його звання: «Заслужений учитель України» (1975), «Почесний краєзнавець
України» (1995), лауреат Всеукраїнської премії імені В. Б. Антоновича (1995) та
перший лауреат Черкаської обласної літературно-краєзнавчої премії імені
Михайла Максимовича (1994). У 2008 р. – член авторського колективу книги
«Подорож Златокраєм. Нарис з історії та сьогодення Золотоніського району»
став лауреатом премії вдруге.
Його невтомне серце, серце людини високого громадянського обов’язку
перестало битися 1 січня 2010 року. Невблаганна доля поставила останню
крапку на його життєвій дорозі довжиною майже в 90 років. Нелегкою була та
терниста дорога, адже Михайло Федорович Пономаренко завжди був
першопрохідцем. Сьогодні Золотоніською районною державною адміністрацією
засновано районну краєзнавчу премію імені Михайла Пономаренка. А у квітні
2012 року на міському цвинтарі Золотоноші краєзнавцю постав пам’ятник.
ЛІТЕРАТУРА:
Неспокій серця : зб. статей і матеріалів [присвячених життю і діяльності
краєзнавця М. Ф. Пономаренка] / упоряд. Т. А. Клименко, В. М. Мельниченко. –
Черкаси : Вертикаль, 2005. – 104 с.
Дєєв, М. М. Краєзнавча та просвітницька діяльність Михайла Федоровича
Пономаренка / М. М. Дєєв, Л. Г. Чанцева // Юний краєзнавець Черкащини. –
Черкаси, 2014. – Чис. 10/11. – С. 100–107.
Борщ, М. І. Перший директор Золотоніського музею (1920-2010) / Микола
Борщ // Борщ М. І. З вершин славетних черкащан / Микола Борщ. – Черкаси,
2013. – С. 303.
Хоменко, В. Народний академік / Володимир Хоменко // Хоменко В.
Силуети. – Київ, 2016. – С. 14–18.
Чиж, А. Просвітитель національної свідомості / А. Чиж // Залізнякові
читання : матеріали Третьої наук.-краєзн. конф. – Черкаси, 2011. – С. 126–129.
Удовиченко, І. Ю. М. Ф. Пономаренко та його пам’яткоохоронна
діяльність / І. Ю. Удовиченко // Черкащина в контексті історії України : матеріали
Третьої наук.-краєзн. конф. Черкащини. – Черкаси, 2008. – С. 371–378.
Дробний, І. Будитель / Іван Дробний // Дробний І. За пагорбами літ. –
Черкаси, 2006. – С. 481–486.
70
Трохименко, В. Патріарх українського краєзнавства, народний академік
Михайло Пономаренко // Трохименко В. Бо ти на землі – людина. – Черкаси,
2006. – С. 365–373.
Подвижник краєзнавства : Михайло Пономаренко : біобібліогр. покажч.
До 85-ліття з дня народження / упоряд. Л. Т. Демченко. – Черкаси : ОУНБ, 2005. –
36 с.– (Черкащини славетні імена).
28 жовтня 2020
Міста і села Черкащини
Звенигородський район
* * *
105. Бурій, В. М. Ватутінезнавство : події, факти,
персоналії / Валерій Бурій. – Черкаси : Вертикаль, 2015. –
271 с. : іл. – Містить бібліогр.
***
Катеринопільський район
141. Бурій, В. М. Вибрані розвідки, статті та замітки.
Вип. 2. Катеринопільщина : події, факти, персоналії
/ Валерій Бурій. – Черкаси : Вертикаль, 2016. – 107 с. : іл. –
Містить бібліогр. – Хронолог. покажч.: с. 104–106.
З історії населених пунктів Катеринопіл. р-ну :
Гуляйполе, Єрки, Катеринопіль, Лисича Балка, Мокра
Калигірка, Петраківка, Суха Калигірка, Шостакове.
Видатні діячі, імена яких пов’язані з краєм.
***
143. Кулаковський, П. Історія села Лисича Балка
(незакінчена) / Петро Кулаковський // Штрихи до біографій
/ [авт.-упоряд. В. М. Бурій]. – Черкаси, 2014. – С. 41–46.
***
Письменники, імена яких пов’язані з краєм
1882. Штрихи до біографій / [авт.-упоряд. В. М. Бурій]. –
Черкаси : Інтроліга ТОР, 2014. – 99 с. : іл.
Маловідомі тексти письменників-земляків М. Галич,
Ю. Кримського, П. Кулаковського, Є. Скорецького.
Матеріали про них.
УДК 016:908] (477.46)
Н20
Наймолодша в Україні. Вип. 4. Черкаській області – 65
років : бібліогр. покажч. / Комун. закл. «Обл. універс. наук.
б-ка ім. Тараса Шевченка» Черкас. облради ; [уклад. :
Л. Т. Демченко, Н. В. Адешелідзе, А. І. Левченко ; наук. ред.
В. М. Мельниченко]. – Черкаси : ОУНБ ім. Тараса
Шевченка, 2019. – 392 с.
Бібліографічний покажчик містить інформацію про
Черкащину.
Видання адресоване працівникам культури і освіти,
краєзнавцям, студентам і учням, усім, хто цікавиться історико-культурною спадщиною Черкащини.
27 жовтня 2020
МОЇ ПУБЛІКАЦІЇ ПРО Н.І. ЛЕБЕДИК:
Бурій В. Педагогічна сага Надії Лебедик / Валерій Бурій // Шевченків край : Звенигородська районна газета. – 1998. – С. 3.: фото.
Бурій В. Педагогічна сага Надії Лебедик / Валерій Бурій // Місто робітниче : Ватутінська міська громадсько-політична газета. – 1998. – 6 березня. – С. 1.: фото.
Бурій В. Надії Лебедик – 80! / Валерій Бурій // Місто робітниче : Ватутінська міська громадсько-політична газета. – 2000. – 28 жовтня. – С. 4.: фото.
Бурій В. Золота осінь Надії Лебедик / Валерій Бурій // Шевченків край : Звенигородська районна газета. – 2005. – С. 4.: фото.
Бурій В. Золота осінь Надії Лебедик / Валерій Бурій // Бурій В. М. Вибрані розвідки, статті та замітки. Вип. 1 / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2008. — С. 35-36. : фото.
Бурій В. Публікації про Н. Лебедик в місцевій періодиці: бібліографія // Валерій Михайлович Бурій: біобібліогр. покажч.; тексти. — Черкаси: Вертикаль, 2013. — С. 82.
• Лебедик Н.И. Валерию Михайловичу Бурию: стих // Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009. — С. 92.
25 жовтня 2020
25.10.2020
100 років від дня народження Надії Іванівни ЛЕБЕДИК (1920-2010), поетеси, колишньої мешканки міста Ватутіне.
Надія Іванівна ЛЕБЕДИК
Валерию Михайловичу БУРИЮ
Спасибо, коллега, мой критик,
За то, что добры Вы ко мне.
Смотрю на газетный я листик
И радость потоком во мне.
Хороших Вы слов не жалели
На мой поэтический путь.
И сердцем своим отогрели
Да так, что охота взглянуть
Другим на мое песнопенье.
А это так дорого мне
И будит мое вдохновенье
Плыть дальше на этой волне.
Октябрь, 2005 г.
г. Ватутино Черкасской обл.
25 жовтня 2020
Демська-Будзуляк, Л. Українське літературознавство від ідеї до тексту: неокласичний дискурс / Леся Демська-Будзуляк. - К. : Смолоскип, 2019. - 599 с.
Монографія «Українське літературознавство від ідеї до тексту: неокласичний дискурс» присвячена теоретичному осмисленню наукового доробку неокласиків в історії українського літературознавства, а також передумов і контексту появи українських модерних літературних студій. Особливістю роботи є застосування соціокультурного підходу до аналізу еволюції літературознавства, розгляд його як інтелектуальної практики культурної свідомості. Центральним об’єктом роботи є неокласичний дискурс 20-х рр. ХХ ст. (наукова спадщина М.Зерова та близького до нього кола вчених В. Петрова, Б. Якубського, П. Филиповича, А. Шамрая, Б. Навроцького та ін.). Зважаючи на складні політичні та соціокультурні обставини розвитку українського літературознавства, що не сприяли повноцінній трансформації традиціоналістського літературознавства у модерне, дискурс наукових поглядів неокласиків визначаємо найвищим досягненням українських модерних студій.
24 жовтня 2020
|
| Закрити |
