|
Говоримо з істориком Анатолієм Герасимчуком — автором книги «Від Русі до України. Відновлення історії». — Офіційна дата заснування Маріуполя - 1778 рік. Це ж правда? — Це — вигадка. І політична фальсифікація. Бо в 1778 році на цьому місці вже були і козацьке поселення, і церква, і адміністрація. Імперія просто стерла все, що було до неї. — Але ж місто реально існує з XVIII століття? — Маріуполь — набагато старіший. Його попередня назва — Кальміус. Це був центр Кальміуської паланки Запорізької Січі. З 1775 року став Павловськом, повітовим містом. За деякими джерелами, козаки заснували Домаху (перша назва) ще у 1500 році. — Чому ж тоді прийняли дату 1778? — Бо ця дата зручна для Російської імперії. У 1775 році знищили Січ, а вже за кілька років почали засновувати “нові” міста — Маріуполь, Одесу, Дніпро. Уявіть собі: з’являється Катерина ІІ — і на пустому місці «дарує» міста. А все, що було до неї — не рахується. — Що стало для вас особистим поштовхом почати боротьбу за справжню історію Маріуполя? — На день святкування міста в 90-х роках Маріупольська влада влаштовувала справжній імперський театр із карнавальної ходи, де головними фігурами були… Катерина ІІ та Потьомкін. Їх грали актори драматичного театру. Я не міг мовчати. Ми з другом Євгеном Корабльовим якось зробили «диверсію» — вийшли на ходу з червоним транспарантом, на якому було написано: «Це той первий, що розпинав нашу Україну, а вторая доконала…». І ще один транспарант — про козацьке заснування Домахи, Кальміуса. Та діяльність спонукала місцеву владу Маріуполя навіть провести конференцію на тему заснування Маріуполя, почали підключатися інші історики – але все впиралося в категоричне небажання місцевої влади міняти дату заснування Маріуполя. — 1997 рік як переломний для історичної пам’яті Маріуполя. Що саме сталося? — 1997-го року митрополита Ігнатія канонізували як “духовного покровителя і засновника Маріуполя”. Йому встановили пам’ятник на території нового собору, збудованого за підтримки мера Михайла Поживанова. Але з цим не зупинились. — Чим це було небезпечним? Зрештою, пам’ятник — це просто жест поваги? — Ні, це не був просто пам’ятник. Це була свідомо вибудувана міфологія, яка стирала з пам’яті міста його справжню історію. Ігнатій був фігурою російської колоніальної політики — саме він сприяв депортації десятків тисяч греків, вірмен і грузин з Криму на місце козацьких поселень. Його зробили символом “мирного заснування” міста. Хоча він з’явився в місті тільки у 1780 році — на два роки пізніше за навіть “офіційну” дату заснування. Це ще одна штучна фігура в колоніальній версії історії. — Виходить, це було не заснування, а перейменування? — Це було переприсвоєння. Насправді Маріуполь мав і козацьку фортецю, і кам’яну церкву, яку ще у 1754 році ремонтували за дозволом Коша Запорізької Січі. Тобто задовго до офіційної «дати». — То навіщо тоді вся ця міфологія з Ігнатієм і Катериною? — Щоб позбавити українців історії — бо народ без історії не має права на землю. Саме тому Путін і говорить: “древні російські міста”. Бо наша влада 30 років дозволяла в школах викладати російську версію. — І це призвело до війни? — Це дало ворогу ідеологічне право на війну. Він не прийшов на чужу територію — він “повертає своє”. Бо в нас у підручниках так написано. Ми не повернули собі історію — і нам повернули її на танках. — Чому ця фальсифікація тривала навіть у незалежній Україні? — Бо держава 30 років уникала чесної розмови про історію. Простіше було залишити радянську версію. Але поки ми мовчали — Москва готувала реванш. — Ви вважаєте, що історія Маріуполя стала причиною війни? — Вона стала її виправданням. Уся риторика “звільнення” Донбасу й Криму тримається на брехні про “исконные города”. А ми самі дозволили їм це говорити, коли прийняли їхню дату заснування, їхню версію історії. — Чому так важливо змінити офіційну дату? Це ж формальність… — Це не формальність. Це символ. Коли ми визнаємо, що наше місто засноване Катериною, ми відмовляємося від усього, що було до неї. А раз ми “з’явились” лише з Росією — значить і належимо їй. Вони це й кажуть. Тому історія — це про минуле. Це про майбутнє. Якщо не повернемо собі Маріуполь — завтра нам скажуть, що Київ заснувала Ольга разом із Путіним. Усе, що ми не захищаємо — перетворюється на «исконноє». Історія — це теж фронт. — Ваша книга «Від Русі до України. Відновлення історії» перевидавалась 4 рази. Зараз готується до друку нова книга — «Чий Крим. Війни в степах України». Чому ви написали саме ці книги? — Війна починається з брехні — а закінчується там, де говорять правду. Правда, як інструмент того, щоб прибрати привід і циклічність війни. Історія — це не факультатив. Це зброя. Без історичної правди не буде перемоги. Якщо залишити все як є - то це означатиме прогнозовану збройну претензію наступних поколінь, якщо не раніше. «Від Русі до України» — це книга, яка повертає нам коріння і відкидає тих, хто намагається це вкрасти. «Чий Крим» — про те, хто здавна був господарем у степах півдня України, і як у боротьбі між Річчю Посполитою, Московією та Османською імперією була знищена Запорізька Січ. І я радий, що їх читають не лише історики. Ми надсилаємо книги і нашим захисникам навіть туди, де спершу перевіряємо, чи працює там пошта. Все це говорить про те, що історія більше не лежить на полицях — вона їде на фронт, у шпиталі, в еміграцію і по всій Україні. І поки її читають — нас не зламати. Бо народ, який знає свою історію, не стане на коліна. — Де можна купити ці книги? — Замовити можна просто зараз — на сайті rus-ukraine.com.ua. Це офіційне джерело, без посередників і зайвих націнок. |
18 травня 2025
|
Ziferblat представили “Bird of Pray” на світовій сцені – виступ, що передав нашу спільну пам’ять, надію та наш біль" Австрія була найкращою. Розбите серце співака Йоганнеса Піча принесли йому перемогу... Але вокал- сильний... Я океан любові, А ти боїшся води. Ти не хочеш йти на дно. Тому ти дозволь мені піти. Я простягаю руку, Але ти спостерігаєш, як я віддаляюся... Дрейфую до моря, І далеко за мить Ти залишила мене в глибині. Я тону в своїх почуттях... Як ти цього не бачиш? А німцям від суддів з України12 за аванс.... Якийсь осад на душі ,хоча вітаю Естонію...А співак хай Томмі Кеш нехай п"є еспресо де-інде... |
18 травня 2025
|
Струнка фігура Лева XIV — це справа не лише генів, а й регулярних фізичних вправ. До обрання Папою кардинал Роберт Превост грав у теніс у Римі та регулярно тренувався у спортзалі неподалік Ватикану. Тренування майбутнього Папи Римського «Він починав із кардіо, а потім робив серію вправ на тренажерах», – сказав Алессандро Тамбурлані, засновник фітнес-клубу Omega, згадуючи часи, коли нинішній Папа регулярно тренувався у його спортзалі. В інтерв'ю італійському єпископальному агентству SIR він зізнався, що є «простою та скромною людиною», яка цінує необхідність піклуватися про власне тіло. Для нього спорт був способом підтримувати форму та гарно почуватися. Друг зі спортзалу, папа Алессандро Тамбурлані наголосив, що «ніхто не очікував, що чоловік, якого вони знали зі спортзалу, стане Папою». Як він сказав, його пам’ятали як «людину великої скромності, завжди усміхнену та доступну для всіх». Тамбурлані зазначив, що «краса спорту полягає в тому, що ми всі рівні. Тут ми носимо футболку та шорти, розділяючи спільну пристрасть. Неважливо, хто ви і яку роботу виконуєте: коли ви заходите до спортзалу, ми всі на одному рівні». Особистий тренер нинішнього Папи зізнався, що той старанно тренувався. «Він був хорошим учнем, довіряв мені та уважно слухав мої поради. Йому не потрібно було багато часупояснювати вправи: він одразу їх зрозумів і добре їх виконував», – сказав Валеріо. Він наголосив, що його підопічний небагато говорив, але одного разу зізнався, що завдяки тренуванням почувається добре та здоровим. Каякінг, лижі, піші прогулянки та теніс Коли кардинал Кароль Войтила став Папою, а фотографії його поїздок на каяках зі студентами облетіли весь світ. Коли він уперше вийшов на лижі, будучи Папою, про це писали світові ЗМІ. Новина про те, що він попросив побудувати басейн у Кастель-Гандольфо, також була сприйнята з недовірою. Він із задоволенням користувався ним під час літніх канікул, які регулярно там проводив. Він також любив відпустки в долині Аоста, де міг ходити гірськими стежками, а коли вже не вистачало сил - милуватися навколишніми краєвидами. Бенедикт XVI не мав «душі атлета». Він відпочивав, прогулюючись Ватиканськими садами, незмінно тримаючи в руці вервицю. Він дуже цінував час, проведений на свіжому повітрі. Франциск був домосідом. Він часто казав, що найкраще відпочиває з книгою в руці. Спорт у Ватикані Захоплення Лева XIV тенісом стало широко відомим одразу після його обрання, тим більше, що за три дні до конклаву він зіграв матч на кортах у Римі, активно відпочиваючи після зустрічей кардиналів. На території найменшої країни світу є тенісний корт, яким користуються мешканці Ватикану. Час покаже, чи новий Папа шукатиме там перепочинку. У Ватикані також є добре обладнаний спортзал, де регулярно тренуються швейцарські гвардійці, відомі своєю здатністю зберігати конфіденційність. Можливо, Лев XIV приєднається до них. Ось як виглядає спортзал, де тренувався майбутній Папа: ?si=q5itLmmv12yljW6n За матеріалами ekai.pl. |
18 травня 2025
|
— Намалюйте, будь ласка, для мене щось. Просто тут і зараз! Пікассо спокійно взяв серветку, витягнув з кишені олівець і за кілька хвилин накидав ескіз міського пейзажу — у своєму фірмовому стилі. Жінка простягнула руку, аби забрати малюнок, але митець, не віддаючи його, мовив: — Цей малюнок коштує десять тисяч доларів. — Що?! Та ви ж витратили на нього якихось пʼять хвилин! — обурилася вона. — Ні, пані, — спокійно відповів Пікассо. — Я витратив на нього п’ятдесят років і пʼят хвилин. Ця історія — не лише про геніального художника. Вона про цінність досвіду, про роки практики, тисячі спроб, помилок, навчання й вдосконалення. Про те, що за, на перший погляд, «легкою» роботою професіонала — стоїть життя. Не варто знецінювати чужу працю. Навіть якщо здається, що «це ж дрібниця» або «мені б і п’ять хвилин вистачило». Дивіться в глибину. Там — справжнє. |
17 травня 2025
|
Про це повідомили під час телемарафону “Єдині новини”. Зауважимо, що вступне слово взяв міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан. Він заявив, що стамбульські переговори мають завершитися російсько-українським самітом. За словами очільника МЗС Туреччини, важливо, щоб обидві сторони дослухалися до закликів президентів США Дональда Трампа та Туреччини Реджепа Ердогана до миру. Зауважимо, що сьогоднішні переговори між Росією та Україною — перші прямі переговори за три роки. Востаннє представники Києва й Москви зустрічалися у Стамбулі невдовзі після початку війни в лютому 2022 року. Тоді переговори зірвалися. Російську делегацію також очолював помічник “фюрера” Володимир Мединський. |
16 травня 2025
|
Це симптом, а не хвороба, і може бути пов’язаний з різними станами організму. Основні можливі причини дзвону у вусі: 1. Проблеми зі слуховим апаратом: • вікове зниження слуху (пресбіакузис), • вплив гучного шуму, • сірчана пробка у вусі, • хвороби середнього або внутрішнього вуха. 2. Судинні зміни: • гіпертонія, • атеросклероз, • підвищений тиск спинномозкової рідини (іноді). 3. Проблеми з шийним відділом хребта: • остеохондроз може порушити кровопостачання до внутрішнього вуха. 4. Психоемоційні фактори: • стрес, перевтома, тривожність. 5. Лікарські препарати: • деякі антибіотики, сечогінні, протизапальні та інші можуть викликати тинітус як побічний ефект. 6. Порушення в роботі щитоподібної залози чи обміну речовин. Цікаве: іноді кажуть, що якщо “дзвенить у правому вусі — хтось хвалить, у лівому — хтось згадує не добрим словом”. Це, звісно, народне повір’я, не медичний факт. Що робити? • Якщо дзвін тривалий, повторюваний або посилюється, варто звернутися до отоларинголога (ЛОРа). • Якщо він раптовий і сильний — особливо з погіршенням слуху, запамороченням або болем — краще звернутись негайно. • Для діагностики можуть знадобитися: аудіометрія, отоскопія, МРТ, доплер судин шиї тощо. Ось кілька простих кроків і тестів, які ти можеш зробити вдома, щоб краще зрозуміти причину дзвону у вусі: 1. Перевір слух і тиск у вусі: • Закрий одне вухо, послухай тишею — потім інше. Чи є різниця? • Затисни ніс, закрий рот і спробуй «продмухати» вуха — чи чуєш клацання чи полегшення? Це може свідчити про закладеність євстахієвої труби (наприклад, через нежить або тиск). • Потряси головою: чи змінюється дзвін? Якщо так — це може бути сірчана пробка або рідина у вусі. 2. Оціни вплив пози й напруги: • Ляж на бік: якщо дзвін зникає чи змінюється — можливе порушення кровотоку. • Напруж шию, повертай голову — чи дзвін стає гіршим? Якщо так, це може бути пов’язано з остеохондрозом шийного відділу. 3. Тиск і пульс: • Виміряй артеріальний тиск. Якщо він підвищений, це може бути причина дзвону. • Прислухайся: чи дзвін пульсує у ритмі з серцем? Це може свідчити про судинну причин 4. Вплив зовнішніх факторів: • Чи не був ти нещодавно на гучному концерті, в навушниках, або після польоту/пірнання? Це може бути тимчасове перенавантаження слуху. • Чи є стрес, перевтома, безсоння? Вони можуть підсилювати відчуття дзвону. |
16 травня 2025
|
1. Любов до ближнього - заповідь, не порада. У Євангелії від Матвія 22:37-39 Ісус каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм… А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як самого себе.” Любов до ближнього - це не просто почуття. Це активна, дієва любов: допомогти, вислухати, підтримати, навіть тоді, коли нам важко, коли ближній не досконалий або навіть нас образив. Це любов, яка перевищує симпатію і виходить за межі зручності. Ісус показав нам приклад цієї любові: Він торкався прокажених, прощав грішників, говорив із самарянкою, коли всі інші її уникали. Він учив, що ближній - це кожна людина, яка потребує нашої любові, незалежно від національності, віри чи характеру. 2. Прощення - шлях до свободи. Прощення - це не означає забути, не означає виправдати зло. Прощення - це дар, який ми даємо іншим, і в той же час - дар, який ми даємо собі. Ісус навчає: “Якщо ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам” (Мт. 6:14). “Не сім разів, кажу тобі, але аж сімдесят разів по сім” (Мт. 18:22). Прощення - це не слабкість. Це вияв сили. Бо тримати в серці злість, образу чи ненависть - це як носити тягар, що руйнує зсередини. Але коли ми прощаємо, ми звільняємо своє серце, відкриваємо його для Божої благодаті. 3. Приклад Христа на хресті Найвеличніше свідчення любові до ближнього і прощення - це хрест. Коли Ісус висів між небом і землею, Його тіло було зранене, Його серце розбите, але з вуст пролунали слова: “Отче, прости їм, бо не знають, що чинять” (Лк. 23:34). Ось зразок для нас. Коли важко пробачити - дивімося на хрест. Коли важко любити - згадаймо, що нас любили першими, ще коли ми були грішниками. Брати і сестри! Любов і прощення - це не просто моральні цінності. Це шлях спасіння. Це дорога, якою йшов Христос. І якщо ми хочемо бути Його учнями, мусимо ступати цією дорогою щодня. Тож молімо Господа, щоб дав нам серце м’яке, здатне любити і прощати. Щоб наші стосунки в родинах, в громаді, у Церкві були наповнені милосердям. І тоді справдяться слова апостола Павла: “Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христів” (Гал. 6:2-6). о. Лука Бендик |
15 травня 2025
|
Піклуючись про встановлення справжнього миру, Святіший Отець звернувся до провідників народів: «Щоби цей мир поширювався, я докладатиму всі зусилля. Святий Престол відкритий надати простір для того, щоб вороги зустрілися й подивилися у вічі, щоби народам була повернена надія й повернена гідність, яку вони заслуговують, гідність миру. Народи прагнуть миру, і я, поклавши руку на серце, кажу провідникам народів: зустріньмося, ведімо діалог і переговори. Війна ніколи не є неминучою. Зброя може і повинна замовкнути, бо вона не вирішує проблеми, а лише збільшує їх; бо в історію увійде той, хто сіятиме мир, а не той, хто пожинатиме жертви; тому що інші не є насамперед ворогами, а людьми: не лиходіями, яких треба ненавидіти, а людьми, з якими потрібно розмовляти». Церква, за словами Папи, не перестане повторювати: «Нехай замовкне зброя». Він подякував усім, хто в «тиші, молитві й самопожертві» плете історію миру, а також християнам, які, попри труднощі та загрози, залишаються на своїй землі. |
14 травня 2025
|
Той , хто знає ціну думки ніколи не журтвує - він інвестує . Тож обираймо уважно , до кого ми відкриваємо свій розум. Бо вони вкладаються в нас для того , щоб одного дня отримати все . Погано, коли думка залишає слід тільки на папері , адже думку має кожен , але не у кожного вона своя . Постійно послуговуючись чужою думкою , людська здатність робити помилки впевнено перетворюється у майстерність . В цьому напевно і є розумність філософії - щоб розуміти людську нерозумність. Найдраматичнішим є те, що з кожним днем стає все важчим розрізняти добро і зло, істину і неістину, красу і некрасу, справедливість і несправедливість, героїзм і злочин, підприємництво і псевдопідприємництво, свободу і свавілля, дійсність і ілюзії, порядок і анархію, право і неправо, демократію і псевдодемократію, моральність і аморальність, українське і те, що виглядає , як українське. Одностатеві шлюби прирівнюються до шлюбів між чоловіками і жінками, політичне шахрайство цинічно називають невинною “політичною технологією”, експлуатацією біологічних властивостей (інстинктів) людини в літературі, музиці і на телебаченні замінюють справжнє мистецтво. І все це - маскується під виглядом прогресивних цінностей . Людям стає все важчим розуміти один одного. Зловживання, тобто вживання для творіння зла засобів, які існують для творіння добра, стає нормою життя. Люди погані живуть у кращому добробуті, ніж люди хороші. Уявляється, що все це і багато чого іншого, подібного до цього, є ознаками не соціального прогресу, а соціального регресу. Добросовісний кваліфікований науковець може зібрати й систематизувати матеріал. Але самотужки і навіть силою наукового співтовариства , яке в нас теж вельми неоднорідне і не всуціль україноцентричне , популяризувати належним чином свої ідеї не може. Щоб впливати на свідомість народного загалу, потрібен не тільки якісний дидактичний матеріал, а й контроль над популярними медіа і політикою освітніх закладів. А це вже питання політичне. То ще далеко не кінець . Головне, щоб це не стало початком кінця . Якщо не прозріємо , телевізійні вишки в країні нам замінять на табірні . Моє завжди краще за наше . Fylyk Oleg |
14 травня 2025
|
Він мені вже подобається: "Брати, сестри... Я говорю до вас, особливо до тих, хто вже не вірить, більше не сподівається, більше не молиться, бо думають, що Бог пішов. Тим, кому набридли скандали з неправомірною владою, з мовчанням Церкви, яка іноді більше схожа на палац, ніж на дім. Я теж був сердитий на Бога. Я теж бачив, як гинуть добрі люди, страждають діти, бабусі і дідусі плачуть без ліків… І так... були дні, коли я молився і відчував лише відлуння. Але потім я відкрив дещо: Бог не кричить. Бог шепоче. А іноді Він шепоче з багнюки, від болю, від бабусі, яка годує тебе, не маючи нічого. Я прийшов не для того, щоб запропонувати вам ідеальну віру. Я прийшов сказати вам, що віра - це прогулянка поміж каміння, калюжі та несподівані обійми. Я не прошу вірити у все. Прошу не зачиняти двері, просто дай шанс Богу, який чекає на тебе без осуду. Я просто священик, який побачив Бога в посмішці жінки, яка втратила сина... і все ж вона готувала їжу для інших. Це змінило мене. Тож якщо ти зламаний, якщо ти не віриш, якщо ти втомився від брехні... приходь все одно. З твоїм гнівом, твоїми сумнівами, твоїм брудним рюкзаком. Ніхто тут у тебе не буде просити VIP-картку. Тому що ця Церква, поки я дихаю, буде домівкою для бездомних, і для втомлених - відпочинком. Богу не потрібні солдати. Йому потрібні брати. А ти, так, ти... один з них. " Роберт Превост (Лев XIV) |
13 травня 2025
|
| Закрити |
