|
[ред.] Біографія Микола Федорович Ватутін народився 3 грудня (за новим стилем — 16 грудня) 1901 року в селі Чепухино Валуйського повіту, в сім'ї селянина-середняка. З ранніх років він відрізнявся великим жаданням знань, наполегливістю, сільську школу закінчив першим учнем. З відзнакою закінчивши Валуйське двокласне земське училище, Микола Ватутін успішно витримує конкурсні іспити в комерційне училище, яке знаходилося у слободі Уразово. Проте, після третього класу навчання довелося перервати, оскільки перестали виплачувати стипендію. Після повернення до села він працював у волосному правлінні. [ред.] Служба в армії У 1920, у віці дев'ятнадцяти років М. Ф. Ватутін добровольцем вступив до лав Червоної Армії. Військову службу розпочав рядовим бійцем 3-го запасного стрілецького полку в Харкові, у вересні 1920 року брав участь у знищенні армії Махна в районі Луганська і Старобельська, а через місяць був направлений до Полтавської піхотної школи. Курсантам цієї школи доводилося не лише опановувати знаннями, але і брати участь у боях проти загонів українських повстанців. У лютому 1921 року Ватутін був прийнятий до РКП(б). Закінчивши Полтавську піхотну школу, у грудні 1922, М. Ф. Ватутін призначається командиром відділення стрілецького полку, потім з серпня 1923 — командиром взводу. Після закінчення Київської вищої об'єднаної військової школи, повертається до рідного полку та стає начальником полкової школи. З 1926 по 1929 навчався у Військовій академії ім. М. В. Фрунзе і був атестований командуванням як «енергійна, наполеглива людина, з багатою ініціативою, допитливим розумом. Всі доручення по проведенню занять з групою старшого начскладу і навчань з військами виконує зразково. На військових іграх та навчаннях проявив себе, як відмінний штабний командир»[1]. Після завершення навчання у Академії імені Фрунзе Ватутін прямує до штабу 7-й стрілецької дивізії в місті Чернігові, а з 1931 року стає начальником штабу гірсько-стрілецької дивізії, яка розташовувалася в місті Орджонікідзе. Після дворічної служби начальником штаба він був ще раз направлений до Академії ім. М. В. Фрунзе на оперативний факультет, а потім займався в Академії Генштабу РСЧА. У 1938 році полковник Ватутін призначається начальником штабу Київського особливого військового округу. [ред.] Друга світова війна З 17 по 28 вересня 1939 року в ході Польського походу — начальник штабу Українського фронту, а в липні 1940 року йому, вже в званні генерал-майора, довіряється пост начальника Оперативного управління — заступника начальника Генерального штабу Червоної Армії. Пізніше він стає першим заступником начальника Генерального штабу Червоної армії. У лютому 1941 року генерал-лейтенант Ватутін нагороджений орденом Леніна. З 30 червня 1941 — начальник штабу Північно-Західного фронту. Брав активну участь в обороні Новгорода, очоливши оперативну групу військ, що діяла тут. Під його керівництвом здійснювалися контрудари проти німецького корпусу генерала Манштейна, в результаті яких німецькі війська зазнали втрат на підступах до Ленінграду. За організацію опору в районі Новгорода і Калініна і проявлені при цьому особисту мужність і рішучість генерал-лейтенант Ватутін нагороджений орденом Червоного Прапора. У травні — липні 1942 року — заступник начальника Генштабу і представник Ставки ВГК на Брянському фронті. З 14 липня по жовтень 1942 року командував Воронезьким фронтом, який під його керівництвом успішно оборонявся проти німецьких військ на воронезькому напрямі. Під час Сталінградської битви командував Південно-Західним фронтом. Його війська у взаємодії з військами Сталінградського і Донського фронтів оточили 330-тисячне угрупування противника під Сталінградом, а в грудні 1942 року у взаємодії з лівим крилом Воронезького фронту провели Середньодонську операцію, завдали рішучої поразки угрупуванню противника на Середньому Доні, остаточно зірвали план противника деблокувати оточені під Сталінградом війська 6-й німецької армії. 28 січня 1943 року М. Ф. Ватутін був нагороджений орденом Суворова I-го ступеня, а згодом йому присвоюється звання генерала армії. 22 березня 1943 року Ватутін знов призначений командувачем Воронезького фронту. Влітку 1943 роки в період оборонної битви на Курській дузі частини і з'єднання фронту відбили потужні удари противника, в ході контрнаступу успішно вирішили завдання прориву глибоко ешелонованої оборони Вермахту. Неабиякий військовий талант Ватутін проявив при створенні потужних ударних угрупувань, застосовуючи танкові корпуса в якості рухомих груп в арміях, а танкових армій — в якості рухомих груп фронту, що дозволило забезпечити високі темпи при прориві оборони противника і переслідуванні його. Під керівництвом Ватутіна війська Воронезького (з жовтня 1943 року — 1-го Українського) фронту брали участь в битві за Дніпро, захопленні Києва (6 листопада 1943 року), а також в подальших операціях по вигнанню німців з Правобережної України. У взаємодії з 2-м Українським фронтом на чолі з Конєвим війська 1-го Українського фронту в січні — лютому 1944 року в ході Корсунь-Шевченковської операції оточили крупне угрупування Вермахту та ліквідовували його. Ця операція увійшла до історії військового мистецтва як блискучого прикладу оточення і повного знищення противника ціною колосальних жертв серед своїх солдатів і техніки. При повній перевазі над противником у повітрі (у німців не було авіації), переважанні в танках учетверо (більше 800 радянських проти близько 200 німецьких), колосальній перевазі в артилерії і живій силі (вчетверо) втрати німців склали 30 тисяч (в т.ч. 19тис. загиблих) і вся техніка - у той час як радянські війська втратили більше 600 танків, 80 тисяч чоловік (в т.ч. 24тис. загиблих). Більше того, великій групі німців на чолі із командувачем, генералом Штеммерманном (загинув у ході прориву в ніч з 17 на 18 лютого), удалося вирватися з оточення і брати участь у боях проти радянських військ. Невдачі з ліквідації оточеного угрупування приписали недбалості нижчих чинів Радянської Армії. Є неперевірені відомості, що за свої здібності продумування військових операцій до найдрібніших деталей Ватутін отримав серед німецьких командирів, що ставилися до його полководницького дару з великою повагою, прізвиська «Шахіст» і «гросмейстер». Однак, більш імовірно, що це вигадка радянської пропаганди, оскільки жодного документованого свідчення не було представлено. [ред.] Загибель 29 лютого 1944 року Ватутін виконував огляд частин фронту, того ж дня відбулась зустріч з командувачем 13 армії генералом М. П. Пуховим та його штабом м. Рівне. Згідно зі свідоцтвами генерала Крайнюкова, члена Військової Ради фронту, який був з Ватутіним у цю мить, колона у складі чотирьох машин (генерали та ад'ютант Ватутіна сиділи у першій) та десяти чоловік охорони виїхали з Рівного близько вечора в напрямку Славути, де було розташовано штаб 60 армії. Приблизно на півдорозі Ватутін запропонував скоротити відстань, рушивши путівцем замість довгої дороги через Новоград-Волинський. О 18:50 колона потрапила під обстріл засідки українських повстанців біля с. Милятин Острозького району, Рівненської області зазнав важкого поранення в ліве стегно (за іншими даними напад інсценований спецзагоном НКВС) . Операцію із ліквідації Ватутіна повстанці розцінювали як успішну, оскільки генерал отримав смертельне поранення. Пораненого генерала було відправлено до військових лікарів у складі найближчої танкової частини. З допомогою підмоги, надісланої генералом М. П. Пуховим (командувач 13А) Ватутіна було направлено до найближчого великого госпіталю в Рівне, де було виконано першу операцію. У доповіді генерала Крайнюкова Сталіну станом на 03:00 01/03/1944 стан Ватутіна оцінювався як задовільний, проте лікарі наполягають на неможливості транспортування пораненого протягом найближчої доби, після чого його треба відправити літаком до Москви. Замість Москви його направили до Києва, де він перебував під постійним наглядом академіка Бурденка та заступника головного хірурга Червоної Армії генерал-майора медичної служби Шамова. Спочатку стан Ватутіна вдалося нормалізувати, й мова йшла про те, що «товариш Ніколаєв (так звали Ватутіна в телеграмах) одужує», проте на початку квітня, на 33-й день після поранення стан знову став погіршуватись: «Протягом ночі температура хворого була нормальною. Хворий спав задовільно. Зранку хворий був активним, снідав. Пульс 104. Температура до 12 години піднялась до 39.3 без ознобу. Пульс 120» У наступні дні, незважаючи на активне лікування та застосування наявних антибіотиків, температура не спадала — від 38.2 до 40.2. Консиліум лікарів за головуванням Бурденко дійшов висновку, що лікування не дало очікуваного результату й для збереження життя хворого необхідно виконати ампутацію лівої ноги. 14:00 5 квітня було виконано високу ампутацію лівого стегна. Згідно з повідомленнями хворий переніс операцію задовільно, до закінчення дня поступово вийшов зі стану післяопераційного шоку, пульс — 120—140, сліди синюхи відсутні, температура — 37.6, з'явився апетит. В наступні дні стан знову став погіршуватись внаслідок сепсису. Існує версія, що зараження сталося внаслідок використання мазі Вишневського в перші дні після поранення, яка має в своєму складі дьоготь, який був каталізатором швидкого нагноєння близьких до поверхні шкіри гнійників, проте цей препарат не може бути використаний як антибіотик, адже штучне нагноєння глибоких ран призведе до гангрени. 15 квітня Ватутін помер у військовому шпиталі Києва. Для матері Ватутіна — Віри Федорівни — це була втрата вже третього сина в цій війні. Похований у Києві. Поблизу будівлі Верховної Ради йому встановлено пам'ятник. Подія з пораненням Ватутіна, яка також могла призвести до втрати штабних документів, призвела до публікації 9 березня 1944 року наказу Ставки, що наголошував наступне: «При всіх виїздах командувачів фронтами та армій, осіб вищого командного складу, а також при транспортуванні важливих оперативних документів необхідно виділяти для супроводу вказаних осіб надійну особисту охорону». Пам'ятник генералу Ватутіну в Києві. «Герою Радянського Союзу генералові ВАТУТІНУ від українського народу» Бюст Ватутіну в музеї визволення Києва (с. Нові Петрівці) [ред.] Військові звання комбриг — 17 лютого 1938, комдив — 17 лютого 1939, комкор — 4 листопада 1939, генерал-лейтенант — 4 червня 1940, генерал-полковник — 7 грудня 1942, генерал армії — 12 лютого 1943. [ред.] Нагороди СРСР Герой Радянського Союзу посмертно 6 травня 1965 орден Леніна лютий 1941 № __ 2 січня 1942 № ___ орден Червоного Прапора ___ 1941 № 30px орден Суворова I-го ступеня 28 січня 1943 № __ орден Кутузова I-го ступеня 27 серпня 1943 № __ Медалі Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» чехословацький орден [ред.] Пам'ять Барельєф Ватутіну в СШ № 13 (Черкаси) В Києві поставлений пам'ятник роботи Є. В. Вучетіча. Пам'ятник, м.Старий Оскол, стадіон імені Ватутіна Пам'ятник, м. Валуйки, Привокзальна площа Проспект і вулиця Ватутіна (Білгород) Ватутіне, місто в Україні Ватутіне, село, Харківська область, Нововодолазький район Проспект Генерала Ватутіна (Київ) Дніпровський район (Київ) Вулиця Ватутіна (Черкаси), тут же і школа його імені, де йому встановлено барельєф та картина Вулиця Ватутіна (Полтава) Вулиця Ватутіна (Валуйки) Вулиця Ватутіна (Чернянка) Вулиця Ватутіна (Липецьк) Вулиця Ватутіна (Тюмень) Вулиця Ватутіна (Санкт-Петербург) Вулиця Ватутіна (Новосибірськ) Вулиця Ватутіна (Єкатеринбург) Вулиця Ватутіна (Житомир) Вулиця Ватутіна (Борисов) Вулиця і проїзд Ватутіна (Мінськ) Вулиця Ватутіна (Одеська обл., м.Роздільна) Проспект Ватутіна (Донецьк) Вулиця Ватутіна Владивосток Вулиця Ватутіна в Нижній Новгород Вулиця Ватутіна Воронеж Вулиця Ватутіна Луганськ Вулиця Ватутіна (Вінниця) Вулиця Ватутіна (Чернівці) Збережено будинок у Бучі, в якому розташовувався штаб генерала Ватутіна 7 грудня 2011 року Верховна рада України, враховуючи важливість та історичне значення постаті Героя Радянського Союзу Ватутіна Миколи Федоровича, прийняла постанову N 4089-VI «Про відзначення 110-ї річниці з дня народження Героя Радянського Союзу Ватутіна Миколи Федоровича»[2] [ред.] Література Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997. Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. Москва, 1997 г. Алексеев С. Сто рассказов о войне. — М.: Мол. гвардия, 1975. — С.71-72. Брагин М. Н. Ф. Ватутин: Путь генерала. — М., 1953. — 273 с. Воинов А. Рассказы о генерале Ватутине. — М., 1958. ?256 с. Захаров Ю. Д. Генерал армии Н. Ф. Ватутин. — М., 1985. ?192 с. Полководцы и военачальники Великой Отечественной войны. — М.: Мол. гвардия, 1970. — 447 с. Гончаренко Ю. Танк имени генерала Ватутина // Подвиг. — Воронеж, 1975. — С. 138—141. Иванов С. П. О работе штаба Воронежского фронта в период битвы под Курском // Битва на Курской дуге. — М.: Наука, 1975. — С.58-64. Семичев Д. Талантливый полководец // Незабываемые имена. — Белгород, 1961. — С.75-99. Зеленский С. Генерал Ватутин // Валуйская звезда. — 2000. — 16 дек. Говоров А. Критиковать легко. А кто будет делать? // Валуйская звезда. — 2000. — 3 окт. Украли память // Наша звезда. ?2000. — 29сент. Анкудинова Г. «На костылях, а доберусь до фронта…» // Белгор. известия. — 2000. ?15апр. Смоленский В. Баллада о генерале // Звезда. — 1996. — 17 дек. Фролов Н. Жизнь полководца // Красное знамя. — 1995. — 12 апр. Войцеховская М. Полководец // Звезда. — 1995. — 17 янв. Журбенко И. Полководец, солдат, патриот // Путь октября. — 1991. — 19 дек. Кириндясов Г. Воспоминания о генерале Ватутине // Звезда. — 1989. — 1 дек. Талантливый полководец // Красная звезда. — 1981. — 18 дек. David Glantz, «Vatutin» in Harold Shukman, ed., Stalin's Generals (NY, 1993, pp. 287—298). (англ.) [ред.] Посилання ВАТУТИН Николай Федорович на сайті wwii-soldat.narod.ru Ватутин Николай Фёдорович на сайті warheroes.ru Ватутин Николай Федорович на сайті hrono.ru «Укроп» ВАТУТИН Николай Федорович Ватутин Генерал-полковник К. Крайнюков Генерал армии Николай Ватутин Обставини загибелі генерала Ватутіна Таємниця загибелі генерала Ватутіна Ткачук О. Хто вбив генерала Ватутіна? // Українська правда. — Середа, 05 травня 2010 У Києві на місці пам'ятника Миколі Ватутіну мав би стояти пам'ятник Івану Черняховському. Українська газета Плюс. №45(185) [ред.] Примітки ? Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. Москва, 1997 г. ? http://zakon.rada.go...=4089-17 |
11 апреля 2013
|
Анкета компании | Виды деятельности | Реквизиты | Компания на карте Общая информацияАдрес ЧЕРКАСЬКА ОБЛ., М.ВАТУТІНЕ ВУЛ. ОРДЖОНІКІДЗЕ БУД. 12 Руководитель ВОЛОС МИРОН ПЕТРОВИЧ Телефон 62490 Виды деятельности Компания СВЯТО-УСПЕНСЬКА ПАРАФІЯ ЧЕРКАСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ М.ВАТУТІНО осуществляет следующие виды деятельности (в соответствии данными, указанными при регистрации): ДІЯЛЬНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Реквизиты организацииОКПО 21381561 Форма собственности ПРИВАТНА ВЛАСНIСТЬ Юридический статус ЮРИДИЧНА Форма финансирования ЗА РАХУНОК ЧЛЕНСЬКИХ ВНЕСКIВ Право на внешнеэкономическую деятельность НЕ МАЄ ПРАВА Дата первоначальной регистрации 1994-12-26 Первоначальный регистратор ВИКОНАВЧИЙ КОМIТЕТ ОБЛАСНОЇ РАДИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТIВ Дата текущей регистрации 1994-12-26 Регистратор ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ ОБЛАСНОЇ РАДИ Регистрационный номер 26 |
11 апреля 2013
|
Статья предоставлена википедией по лицензии GFDL. Ссылки в статье интегрированы для просмотра на Gulliway. Город Ватутино укр. Ватутіне Герб Страна Украина Статус город областного значения Область Черкасская область Координаты 49°01?00? с. ш. 31°04?00? в. д.? / ?49.016667° с. ш. 31.066667° в. д. Глава Василий Александрович Гончаренко Основан 1947 Город с 1952 Площадь 10,89 км? Тип климата Умеренный Население 17 650 человек (2012) Часовой пояс UTC+2, летом UTC+3 Телефонный код +380 4740 Почтовые индексы 20250 / 20251 Автомобильный код CA / 24 Вату?тино (укр. Ватутіне) — город областного значения в Черкасской области Украины. Город Ватутино Черкасской области начинал строиться сразу после революции. Тогда вокруг первой шахты «Октябрина» был построен рабочий поселок. Шахта занимала одно из первых мест в Союзе по добыче бурого угля, за что даже была премирована двумя автомобилями. После Великой Отечественной войны разработки возобновили, и сюда, как на коммунистическую стройку, стали съезжаться рабочие. Для добычи угля из Германии был привезен трофейный транспортно-отвальный мост. В год шахта давала около полумиллиона тонн угля. Ватутино разрастался. Здесь были построены тепловая электростанция, брикетная фабрика, заводы огнеупоров и стройматериалов, паровозно-транспортное управление, деревообрабатывающий и ремонтный заводы. История До 1941 года Город вырос в связи с освоением Юрковского буроугольного месторождения вблизи села Юрковка. Еще в конце XIX века жители сел, расположенных вокруг Юрковского месторождения, обратили внимание на «землю которая горит». Но помещики не были заинтересованы осваивать земные недра. Только во времена Советской власти стало возможным поставить на службу народу богатые запасы ценного топлива. В июне 1930 года на место этого месторождения впервые прибыли геологоразведчики. На XI Звенигородском районном съезде Советов 7 февраля 1931 года они доложили, что здесь найдены большие запасы бурого угля. К концу года на месте месторождения построили три небольшие шахты и запланировали в следующем году добыть 80 тыс. тонн топлива. При преобладающем ручном труде, нехватки электроэнергии, отсутствии крепежного лесоматериала это было трудное задание. Для его успешного выполнения дополнительно построили открытый карьер, который обеспечивал 30% плана добычи, построили электростанцию мощностью 1500 кВт, обеспечили строителей и шахтёров общежитием. Тяжёлые участки производства возглавили комсомольцы. Они были хорошим примером трудового героизма. Преодолевая трудности, комсомольско-молодежная бригада в составе Ф. Шестопалова, С. Костенко, А. Очеретяного и других быстро ввела шахту в действие, перевыполнив план первого квартала 1932 года на 200 тонн. Постепенно к бассейну месторождения стали приезжать жители близлежащих сел, рабочие из других городов страны. Размещались они во временно оборудованных общежитиях, палатках. Все горели желанием поскорее начать строительство новых шахт. Но с началом Великой Отечественной войны пришлось прекратить освоение Юрковского бассейна. Все, что успели построить здесь, фашистские захватчики полностью разрушили. После Великой Отечественной войны Сразу же после победы над врагом, было начато восстановление старых и сооружение новых шахт. В ноябре 1945 года Совет Министров СССР издал постановление о строительстве комплекса промышленных предприятий для добычи и переработки бурого угля Юрковского бассейна. Министерство топливной промышленности СССР, включив эти залежи к своей сети, 1946 года направило в район бассейна строительные и технические кадры. Со строительства комплекса предприятий для добычи и переработки бурого угля и начинается биография города. На пустыре, в степной долине, через которую протекала река Шполка - приток Гнилого Тикича, между Шполой и тогда глухим полустанком Богачёво, где вместо вокзала стоял старый разбитый вагон, в 1946 году заложен первый камень нового города. Первыми на неосвоенную землю снова пришли строители. К началу марта 1946 они создали 10 бригад, которые сделали разбивку площади для сооружения трех общежитий на 225 человек. Одновременно развернулась подготовка к установке дизельной электростанции, подъездных путей. С разных концов страны прибывали рабочие. В условиях послевоенного восстановления народного хозяйства не хватало строительных материалов. Поэтому было решено производить их на месте. Так, в мае выжгли 100 тыс. штук кирпича из местного сырья. Это помогло досрочно ввести в действие деревообрабатывающий комбинат. Бригаду плотников возглавлял М. А. Косенко, который вместе со своими товарищами первым прибыл на строительство. Его труд отмечен многими почетными грамотами, премиями, он одним из первых среди строителей награжден знаком «Отличник социалистического соревнования». 1946 отстроили шахту, что до войны носила название «Октябрина», а с наступлением нового года прибыла техника для добычи угля, которую нужно было как можно быстрее ввести в действие. Демобилизованные воины и горняки, прибывшие из шахт Донбасса, и из других мест страны, проникнуты чувством дружбы и взаимопомощи, проявляли примеры самоотверженного труда. Для укрепления партийной организации новостройки в декабре 1947 года Центральный комитет ВКП (б) направил парторгом П. М. Хачатуряна. Демобилизованный майор-танкист из братской Армении, он хорошо знал шахтёрское дело и был способным организатором. Партийная организация, которую возглавил П. М. Хачатурян насчитывала тогда только 37 членов партии. После введения в действие шахты весной 1947 года начато освоение Юрковского угольного разреза для добычи угля открытым способом. В первую очередь монтировались машины для снятия грунта из слоев угля. Так был смонтирован и запущен в действие экскаватор «Менк». Почти три года шел монтаж транспортно-отвального моста. Это уникальное сооружение весом 8 тыс. тонн, высотой 82 метра, с размахом «Крыльев» для снятия породы на 335 метров способна была заменить труд нескольких тысяч землекопов. В декабре 1953 года, сняв 45-метровую толщу земли, горняки раскрыли залежи бурого угля слоем до 12 метров. Спрессованное в земле «черное золото» черпали ковшами и нагружали в вагоны электропоездов добывающими экскаваторами. Транспортно-отвальный мост обслуживали 40 работников. Руководил работами коммунист, инженер А. И. Лукин. За умелое руководство мостовиков и бесперебойную работу сооружения он был награжден орденом Трудового Красного Знамени. Образование поселка, присвоение имени генерала Н. Ф. Ватутина В процессе освоения Юрковского бассейна появилось рабочее поселение, которое стали называть «Шахтинская». Оно было подчинено Юрковскому сельскому Совету. Указом Президиума Верховного Совета УССР от 19 апреля 1949 территория новостройки преобразована в поселок городского типа, и названа именем выдающегося советского полководца Героя Советского Союза генерала Н. Ф. Ватутина, под командованием которого войска 1-го Украинского фронта во время Великой Отечественной войны участвовали в исторической Корсунь-Шевченковской битве, и освободили от фашистских оккупантов Шевченковский край. В мае 1949 года Юрковский сельский Совет передал поселковому Совету 23,5 га земли, уже занятой индивидуальным жилищным строительством, осуществленным в 1946-1948 годах. Ударная стройка Тогда и ЦК ЛКСМУ объявил Ватутино ударной стройкой. По комсомольским путевкам на строительство прибыли юноши и девушки из разных областей Украины. Только Житомирский обком ЛКСМУ направил в новостройку более 300 молодых энтузиастов. По решению Киевского обкома комсомола (до 1954 года это была территория Киевской области) из комсомольцев, приехавших в Юрковский бассейн была создана объединенная комсомольская организация, которая насчитывала более тысячи комсомольцев. Партийная и комсомольская организации вместе с поселковым Советом разворачивали широкое строительство и заботились о благоустройстве города. Для выполнения работ были созданы четыре строительно-монтажных управления: первое вело работы по вводу в действие Юрковского буроугольного месторождения, второе закладывало основы будущего города, третье строило брикетную фабрику, четвертое-электростанцию. В последнем году четвертой пятилетки вступил в строй кирпичный завод, начато сооружение брикетной фабрики и электростанции, которые должны были вступить в действие одновременно. Завершилось строительство первых яслей и детского сада для малышей. На южной окраине города построили новое помещение для средней школы. Поселок становится городом В мае 1952 года поселок Ватутино отнесен к категории городов районного подчинения, а поселковый Совет преобразован в городской. Согласно генеральному плану, разработанным Харьковским филиалом «Гипроград» Госстроя УССР, жилищное строительство приобрело большой размах. По итогам пятилетки в городе построено более 200 жилых домов с просторными, хорошо устроенными двух и трехкомнатными квартирами, 26 продовольственных магазинов, поликлинику, банно-прачечный комбинат. Руками молодых Ватутинцев создан парк, который позже получил название Комсомольский. На месте старого вагона в 1955 построен железнодорожный вокзал, с просторным залом для пассажиров, рестораном и с всеми необходимыми вспомогательными помещениями. Каждый день не менее по 7 маршрутам в разные концы страны отправляются колонны с топливом и строительными материалами из Ватутина. Жмеринка - Черкассы, Донецк - Львов, Симферополь - Львов, Цветково - Тальное - в таких направлениях курсируют пассажирские поезда через Богачёво. В начале 60-х годов более тысячи школьников посещали 2 начальные и 2 общеобразовательные школы, работали также средняя школа рабочей молодежи, вечерняя филиал Ирпенского индустриального техникума и школа механизации сельского хозяйства. Действовали 2 библиотеки для взрослых и юношества. В центре города сооружен дворец культуры с залом на 450 мест, комнатами для работы кружков художественной самодеятельности. Решением городского Совета в октябре 1952 года дворцу культуры присвоено имя В. И. Ленина. Для любителей спорта построен стадион «Шахтер» с упорядоченными площадками. С каждым годом росли мощность предприятий города и количество произведенной ими продукции. Юрковская ТЭЦ 1951 заложен фундамент Юрковской ТЭЦ, а 2 июня 1952 коллектив теплоэлектроцентрали отметил победу; агрегат первой очереди дал электрический ток. Его получили жители Ватутина и Звенигородки. С наступлением нового года в строй стала вторая очередь станции мощностью 24 тыс. кВт, свет пришёл в села Юрковка, Стецовка, Скалеватка, в город Шполу. Коллектив ЮТЕЦ много внимания уделяет внедрению передовых методов производства, обмена опытом новаторов. Для заимствования технических новинок специалисты выезжают на электростанции в Москву, Ленинград, Чернигов. Передовая техническая мысль дала возможность применить на станции багерные насосы для транспортирования золы из-под котлов, а это в свою очередь сэкономило много тепловой энергии при использовании конденсата. Благодаря этой технологии над внедрением которой упорно работал главный инженер И. И. Михайлов, электростанция постоянно дает сверх плана 24 тыс. руб. годовой экономии. До 1960 года Юрковская ТЭЦ обеспечивала электроэнергией три района области: Звенигородский, Катеринопольский и Шполянский. Когда поступила энергия из Кременчугской ГЭС, ЮТЕЦ стала работать параллельно с ней, возможность электрификации населенных пунктов значительно возросла. Со времени ввода в эксплуатацию ЮТЕЦ до 1971 года было произведено более 2,0 млрд. кВт-ч. электроэнергии и сэкономлено более 500 тонн условного топлива. Развитие промышленности и городского хозяйства В северной части города построен кирпичный завод мощностью 56млн. штук кирпича в год. 1967 году введен в действие мясокомбинат, производственная мощность которого составляла 60 тонн мяса и 7 тонн колбасных изделий в сутки. На комбинате работает база предзабойного содержания животных, завод первичной переработки сырья, колбасный цех, мощные холодильные установки. Сюда доставляют скот колхозы и совхозы восьми близлежащих районов. Продукция комбината отправляется в Москву, Харьков, Кривой Рог и в другие города страны. В городе действует хлебокомбинат. В 1969 город Ватутино - хорошо упорядоченный, красивый город. С 1964 года здесь ведется застройка новых кварталов пятиэтажными жилыми домами. Планировка города прямоугольная , с широкими улицами и тротуарами. Все они заасфальтированы и обсаженные стройными липами и каштанами. Вечером город освещают лампы дневного света. На правом берегу реки Шполка разросся Комсомольский парк, продолжение которого замечательное озеро, раскинувшееся на 80 гектарах. Усилием ватутинцев водоем превратился в любимое место отдыха. От парка берега забетонированы, на правом берегу оборудовано парк с водной станцией, на противоположном расположен ретрансляционный телевизионный центр. На юго-западной окраине города рабочие угольного разреза насадили новый парк, который насчитывает 14 тыс. деревьев и декоративных кустов. Ватутино связанно со всеми селами района автобусным сообщением. При въезде в город установлен мемориальный камень в честь воинов 53-й Армии 1-го Украинского фронта, освободивших Звенигородщину от немецко-фашистских захватчиков. На привокзальной площади в дни празднования 20-летия Победы над фашизмом открыт памятник генералу армии Герою Советского Союза Н. Ф. Ватутину. К услугам трудящихся широкая сеть торговых и бытовых учреждений, предприятий общественного питания. Город имеет универмаг, 33 магазина, ресторан, кафе, 14 столовых. В 1971 году товарооборот составлял 10 млн. рублей. Быстро растет служба быта. В 1969-1971 годах объем услуг населению, которые выполнил комбинат бытового обслуживания, увеличился в сравнении с 1965 годом в два раза. В личном пользовании жителей около 200 легковых автомобилей, свыше 500 мотоциклов, почти в каждой квартире есть телевизор, холодильник, стиральная машина. Хорошо налажено медицинское обслуживание населения. Город имеет четырёхэтажную больницу на 150 коек, с терапевтическим, хирургическим, акушерско-гинекологическим, детским и инфекционным отделениями. Население обслуживают 50 врачей и более 130 работников со средним медицинским образованием. Действуют противотуберкулезный диспансер и санэпидемстанция. На всех промышленных предприятиях есть медпункты. С 1971 года в городе работало три средних, одна восьмилетняя школы, обучалось более 3 тыс. учеников. Молодежь, не имеющая среднего образования, приобретает знаний в вечерней школе. Кроме общеобразовательных, здесь есть медицинское училище, вечерний филиал Ирпенского индустриального техникума, где готовят горных электромехаников и механиков для разработки угольных месторождений открытым способом. В 1967 году открыто профессионально-техническое училище, выпускающее строителей широкого профиля. В учебных заведениях работает около 300 преподавателей. Для музыкального воспитания детей открыта специальная семилетняя школа. Трудящиеся Ватутина посещают дворец культуры им. Ленина, библиотеки, широкоэкранный кинотеатр с залом на 600 мест. При дворце работают университет культуры, кружки художественной самодеятельности. Местный драматический коллектив, в репертуаре которого классические и современные пьесы, получил заслуженную дань среди ватутинцев. Коллектив ансамбля песни и танца лауреат Всеукраинской художественной самодеятельности в юбилейном1967 году, награжден бронзовой медалью. На сцене дворца культуры выступают профессиональные творческие коллективы из Черкасс, Киева, Москвы. После 1970 года (Дополнение с сайта города) В 1970 году в результате неудачной реконструкции отвального моста (удлинения роторной стрелы) и варварской эксплуатации (в зимнее время не был залит спирт в систему гидроопор моста) металлоконструкция длиной 300 метров рухнула. Поскольку к этому времени основные запасы угля были исчерпаны, медленное, но неотвратимое угасание комплекса стало неизбежным. В последующие годы добыча производилась небольшими шахтами, и к началу 90-х. годов угольный комплекс был закрыт. |
11 апреля 2013
|
Г. И. Захарова Заведующая отделом краеведческой литературы Белгородской государственной универсальной научной библиотеки Сегодня краеведение стало одним из ведущих направлений библиотечной работы. Составляя значительную часть культурной инфраструктуры Белгородчины, библиотеки области определяют приоритеты своей деятельности в контексте региональной культурной политики, основными целями которой в последние годы наряду с поиском, сохранением, возрождением традиционной народной культуры стали духовное оздоровление общества, патриотическое воспитание и формирование нравственных основ молодого поколения. Библиотеки области ведут работу по восстановлению и сохранению истории «малой родины», инициировав создание «Летописей населенных пунктов Белгородчины», поиску незаслуженно забытых имен земляков, увековечению памяти героев - белгородцев. Поэтому, закономерно, что библиотеки активно включились в работу по реализации Постановления главы администрации области Е С. Савченко от 18 января 2001 г «О подготовке к празднованию 100-летия со дня рождения Героя Советского Союза Н.Ф. Ватутина». Миллионы жизней, неимоверного напряжения сил, воли, разума потребовал от наших дедов и отцов жестокий молох Великой Отечественной войны 1941-1945гг. Но они выстояли и победили. Благодаря их подвигу мы - свободные люди и говорим на своем языке. Примеры воинской доблести, верности долгу перед Отечеством, защиты страны от внешних посягательств всегда способствовали укреплению чувства национального достоинства, гордости за свою страну. «Слава тех не умирает, кто за отечество умрет», - писал великий поэт Г.Р. Державин. Эти слова в полной мере можно отнести к нашему земляку Герою Советского Союза генералу армии Николаю Федоровичу Ватутину. Новые поколения белгородцев знают и чтят великого полководца. В его честь названы село, в котором он родился, местный колхоз. На его родине создан мемориальный музей, установлен памятник. В г. Белгороде имя Н.Ф. Ватутина присвоено городскому Дворцу детского творчества улице и проспекту. О жизни и боевом пути прославленного генерала рассказывают фотовыставки и музейные экспозиции, читают лекции и доклады, издают книги, публикуют статьи в газетах и журналах. Белгородская государственная универсальная научная библиотека собирает и бережно хранит все материалы, в которых упоминается имя полководца. Местные издания, т.е. опубликованные на территории нашей области, входят в состав уникальной краеведческой коллекции произведений печати, имеющей научную ценность и являющейся особо ценным объектом и памятником культуры Белгородской области. В настоящее время в фонде библиотеки собрано около 150 наименований документов о Ватутине. Около 95 процентов из них - в одном экземпляре. В канун юбилея полководца в областной библиотеке наблюдается стремительный рост интереса к личности героя. В сравнении с предыдущими тремя годами в предъюбилейный 2000 и юбилейный 2001 гг. соответственно в 6 и 13 раз возросло количество запросов о Н.Ф. Ватутине; в 4,7 (2000 г.) и в 10,3 (2001 г.) увеличилось количество экземпляров документов, выданных читателям отдела. Подобная тенденция характерна для большинства муниципальных библиотек области. Следует отметить, что тема Великой Отечественной войны является приоритетной среди краеведческих запросов читателей БГУНБ, библиотек области и составляет более 30 процентов от общего числа обращений читателей к краеведческому фонду (данные получены на основе социологического и статистического анализа читательских требований, проведенного в отделе краеведческой литературы БГУНБ в 1999-2001 гг.). Изучение жизненного и боевого пути участников Великой Отечественной войны, в том числе генерала Ватутина, остается одним из ведущих направлений этой темы. Все имеющиеся документы о Н.Ф. Ватутине, как и вообще любой краеведческий материал, любой документ, поступивший в библиотеку, обязательно фиксируется в краеведческом каталоге, который считается наиболее полным источником библиографических сведений о Белгородчине. В краеведческих каталогах всех библиотек области выделен раздел, посвященный событиям Великой Отечественной войны. В специальном разделе собраны сведения о документах, имеющих информацию о Н.Ф. Ватутине. В течение последних лет развитие краеведческого каталога осуществляется не только в традиционном, всем привычном карточном варианте. Используются компьютерные технологии, сформирована краеведческая электронная база данных, в которую внесены сведения о документах, имеющих информацию о Н.Ф. Ватутине. Новые технологии позволяют более оперативно и качественно удовлетворять краеведческие запросы пользователей, расширить доступ к информационным краеведческим ресурсам. По видам документов «Ватутиниана» делится на отдельные издания и статьи и материалы, опубликованные в сборниках, журналах и газетах. В коллекции отдельно изданных документов в фонде представлены 8 наименований книг, наименования буклетов, 3 наименования печатной графики (в т.ч. плакатов). Статьи с информацией о Н.Ф. Ватутине опубликованы в 11 краеведческих сборниках. 12 материалов о знаменитом полководце было напечатано в центральных и 124 - в местных периодических изданиях (просмотр документов произведен по 30 ноября 2001 года включительно). Подавляющее большинство материалов - публикации в местной печати. Коллекция немногочисленна, хотя и является наиболее полным в нашей области собранием произведений печати о генерале армии Н.Ф. Ватутине. Почти 90 процентов из имеющихся документов относятся к научно-популярной литературе, около 8 процентов - справочная и 2 процента - художественная литература. Фундаментальных научных исследований по данной теме сегодня в библиотеке нет. Из 8 наименований книг, представленных в фонде, 5 были изданы в 50-е годы XX века. Это книги: Брагин М. Н.Ф. Ватутин (Путь генерала). М.: Мол. гвардия, 1954; Воинов А. Рассказы о генерале Ватутине. М.: Детгиз, 1950; переиздание книги Воинов А. Рассказы о генерале Ватутине. Белгород, 1959; Генерал армии Н.Ф. Ватутин. М.: Воениздат, 1956. (выборочный список литературы о Н.Ф. Ватутине из фондов БГУНБ, подготовленный сотрудниками отдела краеведческой литературы БГУНБ прилагается в конце статьи). Фонды районных библиотек большей частью располагают этими книгами. В случае их отсутствия универсальная научная библиотека высылает требуемую литературу по межбиблиотечному абонементу. В августе 2001 г. на домашней страничке в Интернет библиотека выставила фрагменты книги М. Брагина «Н.Ф. Ватутин», как наиболее полного биографического источника, которым до недавнего времени располагала библиотека. С 1 декабря 2001г. выставлен уже полный текст. Здесь же, на сайте, представлен список литературы о Н.Ф. Ватутине из фонда БГУНБ. Еще вначале декабря текущего года самым последним изданием о жизни и деятельности генерала Ватутина была книга Ю.Д. Захарова «Генерал армии Н.Ф. Ватутин», опубликованная в 1985 году в Москве «Воениздатом». Более 15 лет книги о генерале Ватутине не издавались. К юбилею полководца в Москве вышла книга С.П. Куличкина «Ватутин» (Воениздат, 2001). БГУНБ и остальные муниципальные библиотеки области получили ее в свои фонды. В ней достаточно подробно рассматривается биография полководца, перечислены основные вехи его военной деятельности. Однако достаточно проблематично отнести ее к научным изданиям, поскольку в ней отсутствует научно-справочный аппарат, список документов, которым пользовался автор. Из 11 сборников с материалами о нашем земляке, наибольшим спросом у читателей пользуются сборники «Ратная доблесть белгородцев (Белгород, 1993), «Их имена на карте Родины» (Воронеж, 1971), учебник «Белгородский край в истории СССР» (Белгород, 1970). Как правило, помещенные в сборниках статьи небольшие - 2-3 страницы. В основном это рассказы о боевых операциях, проходивших под руководством Николая Федоровича Ватутина, зарисовки эпизодов из его жизни. Помимо названных краеведческих документов, информация о жизни и деятельности Н.Ф. Ватутина содержится в энциклопедических и других справочных изданиях, таких как Большая советская энциклопедия (3-е изд. М., 1971. Т.4), Военный энциклопедический словарь (М.,1983) и др. Информация о генерале Ватутине опубликована во всех трех выпусках «Белгородской энциклопедии» (Белгород, 1998,1999,2000). Вниманию участников областной конференции была представлена книжно-журнальная выставка «Н.Ф. Ватутин и его время». В экспозицию вошли наиболее интересные документы и новые поступления книг о генерале Ватутине из фондов универсальной библиотеки. Большую помощь в изучении жизни и деятельности нашего знаменитого соотечественника оказывают материалы, опубликованные в периодических изданиях. Более 100 статей из местной и центральной печати может сегодня предложить библиотека. Среди них - публикации во многих районных и городских газетах нашей области, центральных изданиях: «Правда», «Комсомольская правда», «Красная звезда», «Белгородская правда», «Белгородские извести»; в журналах «Советское военное обозрение», «Огонек», «Молодая гвардия», «Воспитание школьников», «Военно-исторический журнал». В качестве примера приведем несколько на наш взгляд наиболее интересных статей: Борзунов С. Солдат Победы //Комсомольская правда.-1979.-15 апреля; Талантливый полководец //Красная звезда.-1981.-18 декабря; Иванов С. Полководец Николай Ватутин //Советское военное обозрение.-1986.-№7.-С.59-60. При анализе времени публикации материалов обращает на себя внимание тенденция приурочить издание к определенным знаменательным датам как в жизни Н.Ф. Ватутина, так и к событиям Великой Отечественной войны. Основной массив публикаций приходится на 1971 и 1981 гг. - соответственно на годы 70-, 80-летия со дня рождения генерала Ватутина, 1975 и 1985 гг. - 30 и 40-летие Победы в Великой Отечественной войне. Газетные публикации чаще всего содержат воспоминания современников, сослуживцев, людей, в судьбе которых Ватутин принял участие. Квинтэссенцией этих публикаций является полководческий талант и человеческие качества Николая Федоровича. Кроме того, в периодических изданиях помещены стихи и песни, посвященные памяти Н.Ф. Ватутина, рецензии на фильмы и театральные постановки о нем. В журналах, кроме мемуарных зарисовок и литературных произведений, посвященных герою, можно встретить более серьезные аналитические работы, однако не настолько, чтобы говорить о их исследовательской и научной ценности. Общее впечатление: содержание многих публикаций перекликается, крайне мало материалов, отличающихся нетрадиционным, объективным подходом, привлечением новых, ранее недоступных источников. Пришло время современных фундаментальных научных исследований о Николае Федоровиче Ватутине, которые бы опирались на архивные документы, в которых была бы проанализирована и систематизирована информация, уже опубликованная ранее. Коме того, в библиотеках области ощущается острая нехватка серьезной научной литературы о Н.Ф. Ватутине с позиции глубокого анализа боевых действий в Великой Отечественной войне в контексте его полководческого таланта, что затрудняет полноценное удовлетворение постоянно растущих информационных запросов наших читателей. Сотрудники библиотек, так же как и читатели надеются, что ситуация изменится, что материалы конференции «Н.Ф. Ватутин и его время» лягут в основу научных исследований о нашем земляке - полководце Николае Федоровиче Ватутине. Надеемся, что в скором будущем фонды библиотек области обогатятся новой литературой. Такая литература нужна читателям библиотек, она - наша дань уважения и благодарность защитникам Родины. Список литературы о Н.Ф. Ватутине из фондов БГУНБ: Алексеев С. Сто рассказов о войне. - М.: Мол. гвардия, 1975. - С.71-72. Брагин М. Н.Ф. Ватутин: Путь генерала. - М., 1953. - 273 с. Воинов А. Рассказы о генерале Ватутине. - М., 1958. -256 с. Захаров Ю.Д. Генерал армии Н.Ф. Ватутин. - М., 1985. -192 с. Полководцы и военачальники Великой Отечественной войны. - М.: Мол. гвардия, 1970. - 447 с. Ватутин Н.Ф. // Большая Советская Энциклопедия. - М., 1971. - Т. 4. - С. 336. Ватутин Николай Федорович // Под красным знаменем. - Белгород, 1974. - С.21-27. Гончаренко Ю. Танк имени генерала Ватутина // Подвиг. - Воронеж, 1975. - С. 138-141. Иванов С.П. О работе штаба Воронежского фронта в период битвы под Курском // Битва на Курской дуге. - М.: Наука, 1975. - С.58-64. Семичев Д. Талантливый полководец // Незабываемые имена. - Белгород, 1961. - С.75-99. Зеленский С. Генерал Ватутин // Валуйская звезда. - 2000. - 16 дек. Говоров А. Критиковать легко. А кто будет делать? // Валуйская звезда. - 2000. - 3 окт. Украли память // Наша звезда. -2000. - 29сент. Анкудинова Г. «На костылях, а доберусь до фронта...» // Белгор. известия. - 2000. -15апр. Карагодин М. Н.Ф. Ватутин глазами одноклассников и сослуживцев // Валуйская звезда. - 1999. - 15 дек. Каверина А. Земли Валуйской даты, вехи... // Звезда. - 1996. - 28 дек. Смоленский В. Баллада о генерале // Звезда. - 1996. - 17 дек. Песня о генерале Ватутине / Сл. Н. Антоненко, муз. Л. Лозового // Красное знамя. -1995. - 12 апр. Фролов Н. Жизнь полководца // Красное знамя. - 1995. - 12 апр. Войцеховская М. Полководец // Звезда. - 1995. - 17 янв. Шляев И. О славном земляке: К 50-летию Победы // Победа. - 1994. - 27 апр. Ларкович Г. Подвиг на все времена // Зори. - 1993. - 10 авг. Журбенко И. Полководец, солдат, патриот // Путь октября. - 1991. - 19 дек. Шатский П. Память о брате-Герое обязывает // Звезда. - 1991. -14 дек. Логвинов А. Был - штаб, стал - музей // Курская правда. - 1990. - 3 окт. Кириндясов Г. Воспоминания о генерале Ватутине // Звезда. - 1989. - 1 дек. Н.Ф.Ватутин // Воен. знания. - 1984. - N 4. - С. 9. Богданов И. К Ватутину // Белгор. правда. - 1983. - 4 авг. Талантливый полководец // Красная звезда. - 1981. - 18 дек. |
11 апреля 2013
|
Дендрофлора нашого парку ШовковицяТреба віддати належне шовковиці як декоративній рослині. Це світлолюбиве дерево не боїться посухи і прикрашає наш парк. Є багато легенд про шовковицю. Вони свідчать про дуже давню історію її вирощування. І археологи це підтверджують. Ще на стоянках наших предків часів неоліту знаходять шовковичні кокони, а на виробах з кості символи шовкопряда. Одна давня легенда розповідає ... Китайська принцеса любила пити чай під величезною шовковицею. Якось з гілки в її чашку впав білий кокон. Ухопила вона його за ниточку, а він почав розмотуватися й витягнувся довгим-довгим. Тоді принцеса наказала розводити шовкопрядів для виготовлення пряжі. У Китаї шовківництво було відоме ще за 3000 років до н.е. Чудову тканину охоче купували всі країни світу. З найдавніших часів займає шовковиця почесне місце в медицині. Курди Іраку з листків її готують ліки проти ангіни, укусу змій і скорпіонів тощо. Швидко загоює рани мазь з кори шовковиці, бо в корі її міститься багато саліцилової кислоти. Настій з ягід допомагає при запаленні горла та ротової порожнини. Великий вміст заліза робить ягоди шовковиці добрими ліками проти недокрів’я. Непогані результати дає лікування ягодами шовковиці серцево-судинних хвороб. Японські косметологи з квіток дерева готують крем, яким виводять ластовиння. Достиглі плоди містять близько 25 відсотків фруктози й глюкози. Цінується й деревина шовковиці. Вона вважається добрим будівельним матеріалом, з неї виготовляють столярні вироби, бочки, музичні інструменти. Прославився луб шовковиці ще й тим, що з нього вже в II столітті в Китаї виробляли перший в історії людства папір. До речі, в ті часи, коли ще папір не було винайдено, китайці писали й малювали на шовку. Отже, це дерево зробило вагомий внесок у розвиток світової культури. Підготував В.Бурій. |
11 апреля 2013
Дендрофлора нашого паркуПотомки красуні СирінгиЧи пам’ятаєте історію німфи Пітіс і доброго старенького Пана-рятівника? Але в молодості Пан, давньогрецький бог лісів і лук, не відзначався роздумливістю. Веселий і дикий, блукав він лісами і лякав усіх потворним виглядом тулуба і рогатою головою. Сподобалася Пану німфа Сирінга — ніжна красуня ранкової зорі. Довго переслідував її Пан, але перелякана Сирінга перетворилась у ніжний кущ бузку. Тільки запах квітів видавав красуню. Коли Пан пізнав у цих квітах кохану, він заплакав і під волохатою шкірою билося добре і чуйне серце. З того часу Пан став робити добро. Він допоміг німфі Пітіс сховатися від злого Борея... А бузок став улюбленою рослиною багатьох парків планети. Найбільш поширеним серед бузків є бузок звичайний, який походить з Балкан. У нас він росте у парку, біля будинків і навіть у пришляхових смугах. Його справедливо називають однією з найдавніших паркових культур, відомих ще Візантійській імперії. Є в нас пишні та духмяні бузок персидський і бузок китайський з темно-фіолетовими квітами. Не менш декоративні екзотичні родичі бузку — форзиції, які походять з Китаю. Це — прекраса нашого міського парку. Укриті золотистою піною квітів, кущі фортизій надзвичайно ефективні серед газонів і квітників. Підготував В.Бурій. |
11 апреля 2013
|
Дендрофлора нашого парку “Перунове” дерево ДУБ У багатьох європейських народів дуб вважався деревом священним. Йому поклонялися стародавні греки. Свого головного бога — Зевса — вони зображували з вінком із дубових листків на голові. Дуже шанували це дерево прадавні слов’яни. Наймогутнішому богові —громовержцеві Перуну — присвячували вони дуб. А скільки казок та легенд пов’язано з дубом! На ньому росли золоті жолуді та молодильні яблука, на гілках жили русалки, а під його корінням переховували скриню, де було захоронено смерть Кощія. Дуб — довговічне дерево. 300-500 років для нього — вік поважний, але не межа. Більш як 1000 років дубові, що живе поблизу хутора Буда у нас на Черкащині. Використовують деревину дуба для меблів, паркету, різьбярських виробів. Його деревина не має запаху, тому бочки з неї під найвищі сорти вина — найкраще сховище. Відвари кори допомагають при запаленні ясен, при ангінах та опіках, при отруєннях солями важких металів. Із жолудів давня людина пекла хліб. Дуб — піонер серед хлібних рослин! Жолуді — улюблена їжа диких і свійських тварин. Їх заготовляє білка, з апетитом поїдають сойки і качки, а для кабана вони — найголовніший корм. Дуб — фітонцидоносна рослина. Уже давно помічено, що повітря дубових гаїв цілюще впливає на тих, у кого підвищений тиск. Значно поліпшується їх стан, нормалізується сон. Отже, відпочинок під кроною дуба — це добрі ліки. У нашому міському парку добре себе почувають два види дуба — дуб звичайний та дуб червоний. Підготував В.Бурій |
11 апреля 2013
Дендрофлоранашого парку Перлина парку СОСНА Сосна звичайна. Цікаво, що родова назва цього дерева (в латинській мові – “пінус”) бере початок від кельтського слова “скала”. ... За давньою грецькою легендою жила колись чарівна німфа Пітіс. Була вона молода, вродлива і весела. За щиру вдачу сподобалась вона богові північних вітрів Бореєві. Надумав він заволодіти дівчиною і перенести її з квітучих нив на снігові простори. Злякалася Пітіс і почала благати лісового бога Пана сховати її. Укрив лісовик зеленим гіллям німфу, а сам пішов у своїх справах. У цю мить налетів Борей. Дерева розхитує, кущі гне, між ними красуню шукає. Та вона міцно тримає свої шати. Від холодного вітру померзли трави, опало листя, лише шати Пітіс зеленіють, не вмирають. Не витримала німфа, задерев’яніла від холоду, завмерла деревом—красунею з вічнозеленими голками. А сльози її стали прозорою смолою на стовбурі. Сосна – вічнозелене дерево. Витримує температуру повітря до мінус 650С. Не випадково у фінів сосна – символ життя. У нашому парку зустрічається це дерево нечасто. Згубні для хвої пил та дим. Якщо листяні дерева змінюють свій одяг щороку, то хвоїнки оновлюються через два, а то й через три роки. Нині в кожній аптеці можна знайти ліки, виготовлені із сосни. Це й ароматичні смолисті бруньки, що добре допомагають при запаленні бронхів, це й хвойні екстракти для ванн, а також лікувальні зубні пасти та мило. Сосна – основний будівельний матеріал у житловому і промисловому будівництві. З живиці(смоли) перегонкою виробляють скипидар і каніфоль. Скипидар потрібний для виробництва лаків, фарб, духів. Має він і добру дезінфікуючу властивість. Коли скипидар окислюється на повітрі, утворюється озон. Ось чому біля сосон так легко дихається. Тому сосна – найбільш популярне фітонцидне дерево. Каніфоль використовують для смичків струнних музичних інструментів, під час паяння, для поліграфії. Папір обробляють каніфоллю, щоб був він рівний та не вбирав вологу. У нашому парку є лише кілька екземплярів сосни звичайної. Бережімо це дерево, воно того варте. В.Бурій. |
11 апреля 2013
|
Дендрофлора нашого парку Перлина липня Липень — середина літа, його розпал. Назва “липень” утвердилася в українській літературній мові на початку XX століття. В народі липень іменувався ще й спекотень від слова спека, а також — як відгомін різних господарських робіт або занять у цей місяць — сінокіс, косень на Закарпатті, білень (у мові гуцулів, що зв’язано з часом, коли відбілюють на липневому сонці полотна). Старослов’янську назву липня “Іюль” скальковано з латинського слова “юліус”, яким древні римляни називали липень — на честь Юлія Цезаря. У цьому гарячому місяці квітують липи. Але нинішнього року вони зацвіли ще в червні. З-поміж інших дерев липу, як особливо корисну породу дерев, виділяли ще древні слов’яни. Обсаджували нею храми, замки. Липа — це медоносна, деревинна, харчова, вітамінозна, лікарська, ефіроолійна, танідоносна, волокниста, кормова, декоративна і фітомеліоративна рослина. На Україні збір липового меду на одну бджолину сім’ю коливається від 7 до 20 кілограмів. Липовий мед світло-жовтого кольору, часом зеленкуватий, з ніжним запахом липового цвіту, дуже смачний, корисний для здоров’я людини. Липа серцелиста — цінна лікарська рослина. У науковій медицині використовують висушені суцвіття липи як потогінний, бактерицидний засіб для полоскання рота. У народній медицині застосовують у сумішках з іншими рослинами при захворюваннях шлунка, печінки, кишечника, нирок. Вугілля з липи у вигляді порошку — при проносах, дизентерії, опіках, хворобах шкіри, виразках. Квіти липи містять ефірну олію, глюкозиди, сапоніни, дубильні речовини, цукор, каротин, вітамін С. Їх використовують у лікеро-горілчаній промисловості, а ефірну олію — в парфюмерії. Деревина липи без’ядрова, біла або червонясто-біла, легка, м’яка, легко обробляється, добре фарбується і полірується. Використовується для виробництва меблів, протезів, токарних і різьб’ярських виробів. Липова фанера використовується в авіації. З кори липи одержують лико, яке йде на виготовлення кошиків, мочалок, рогож, щіток, мотузків, канатів. Липа як улюблена декоративна рослина культивується в садах і парках, на вулицях, уздовж шляхів. У полезахисному лісорозведенні липа. Ціниться як грунтозатінююча супутня порода, використовується для яружно-балкових і масивних насаджень. Поет Г.Метельський писав: Липа цветет. И опять над бульваром Будто розлит одуряющий мед, Будто охвачен пахучим пожаром Город, в котором липа цветет. Підготував В.Бурій |
11 апреля 2013
Орнітофауна нашого паркуПісня солов’яЧи доводилося вам слухати коли-небудь пісню лісу, нашого чудового парку? Як вона неповторно й чудово звучить теплим росяним ранком, коли народжується новий день і перше проміння звеселяє пробуджену землю... Над квітучими галявинами, що пахнуть медом, гудуть бджоли. Бентежить душу, серце, все єство багатоголосий пташиних хор. Заклично кує зозуля, чути мелодійні трелі щиглів, кулеметний дріб сороки. Немов досвідчений флейтист, видає свої фіу-фіу-фіу золота іволга. Далеко лунає весела пісня зяблика. Тут же затягнув вівчарик діл-діл... Затуркотіла ніжно, задушевно горлиця. Флейтовими переливами і гучними трелями звучить пісня кропив’янки. Десь там, з гущавини долинає тихий плюскіт лісового струмка. Звідусюди линуть голоси інших пташок: дроздів, лісових жайворонків, вільшанок, горихвісток. Проте найкраща з усіх мелодій — пісня солов’я. Вона приходить несподівано і завжди по-новому. Пісню солов’я можна почути тільки один раз: те, що соловейко співає сьогодні, він не повторює більше ніколи. Не пісня, а пристрасний гімн сонцю, життю, траві, теплу. Та не намагайтеся побачити самого співака. Розгледіти його в кущових заростях не так легко. Солов’ї — чудові, неперевершені співці наших гаїв і парків. Недарма ж порівняння співака чи співачки з соловейком є найвищою оцінкою їхнього таланту й майстерності. Його пісні широкого діапазону, в них гармонійно поєднані дивні звуки. У різних місцевостях солов’ї співають по-різному. Найчастіше на початку червня солов’ї перестають співати, а вже в серпні відлітають у вирій. У народі існують такі прикмети: соловейко співає, поки на ячмені колоса немає, як появився колос, тоді й пропав його голос. Видатні композитори намагалися відобразити в музичних творах солов’їні пісні. Найбільш вдалими з них є романс російського композитора О.О.Аляб’єва “Соловей” та пісня видатного українського драматурга, актора та режисера, композитора М.Л.Кропивницького “Соловейко”. Поети присвятили соловейку поеми і вірші. У солов’я багато небезпечних ворогів. Та найлютішими є бродячі коти й собаки, які знищують його пташенят, а інколи й дорослих птахів. Людина цінує солов’я не тільки за гарний спів. Це дуже корисна пташка. Вона знищує багато різних шкідливих комах. Отже, цього гарного співуна і корисного птаха необхідно охороняти і приваблювати, створюючи в лісах та парках густі чагарники — місця для гніздування. Підготував В.Бурій. |
11 апреля 2013
|
| Закрыть |
