|
Яловець козачий (Juniperus sabina); можжевельник казацкий Низькорослий сланкий дводомний вічнозелений кущ родини кипарисових. Листки інтенсивно зелені, лусковидні, ромбічні або ромбічно-ланцетні, трохи загострені, на гілках сидять по три, на гілочках розміщаються в 4 ряди черепицевидно, на спинці округлі, з видовженою або веретеновидною залозкою. Органи спороношення містяться на кінцях маленьких пазушних гілочок, вкритих дрібними лусковидними листочками; чоловічі шишечки спрямовані догори, яйцевидні, утворені круглястими лусочками з 3—4 пиляками; жіночі шишечки майже кулясті, складаються з 4—6 насінних лусок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду. Спілі шишкоягоди звислі, чорні, з сизою поволокою, 5—8 мм в діаметрі. Запилюється у травні. Шишкоягоди достигають восени першого або наступного року. Поширення. Яловець козачий росте на вапнякових скелях у Криму і на Закарпатті. В багатьох парках його культивують як декоративну рослину. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують молоді однорічні гілочки з листям (Herba Juniperi, синонім — Herba Sabinae, які заготовляють у травні-червні і використовують свіжими або сушать, розстеливши тонким шаром на папері чи тканині в затінку на вільному повітрі або в добре провітрюваному приміщенні. Готову сировину зберігають у добре закритих банках або бляшанках у сухому приміщенні, дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Гілочки і листя ялівцю містять ефірну олію, флавоноїди, глікозид пініпікрин, дубильні й смолисті речовини, віск, сапоніни та аскорбінову кислоту. Головною складовою частиною ефірної олії є спирт сабінол. Фармакологічні властивості і використання. Дуже отруйні властивості ялівцю обмежують його терапевтичне застосування. Найчастіше його використовують як зовнішній засіб у формі мазі (втирають у волосисту частину голови при облисінні, змащують ділянки тіла, уражені коростою, паршею, лишаєм), настойки (змащують бородавки, щоб позбутися їх) і порошку (присипають гнійні виразки). Есенцію із свіжих гілочок з листям використовують у гомеопатії. Лікарські форми і застосування. Зовнішньо — для змащувань і втирань використовують мазь із свіжих гілочок з листям (готують на свинячому смальці або вершковому маслі у співвідношенні 1:4) і настойку (по 20 свіжих гілочок ялівцю козачого і туї західної настояти 20 днів на 100 мл міцної горілки). |
14 апреля 2013
|
Олівцеве дерево — те саме, що ялівець. Ось простяглася алея вічнозеленого ялівцю. Його називають олівцевим деревом: цінна деревина використовується для виготовлення олівців (Літературна газета, 13- V 1958, 1). ЯЛІВЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ (Juniperus communis L.), місцеві назви — ялівець, яловець, ялинець, ялувець, верес, божевельник, боровиця, джанєпіна, джарап, джарапин, дженяпіна, можевел. Опис рослини Вічнозелений кущ або невелике деревце (4-6 м заввишки) родини кипарисових (Cupressaceae) з прямим стовбуром і конусоподібною або яйцеподібною кроною; кора сірувато-бура. Молоді пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі кілюваті хвоїнки (8-20 мм завдовжки). Зверху хвоїнки білуваті з восковим нальотом, знизу блискучі, зелені, при основі зчленовані. Зберігаються на гілках протягом чотирьох років. Дводомна, рідше однодомна рослина. Чоловічі органи спороношення мають вигляд жовтих колосків, які несуть щитоподібні луски з трьома-сімома пиляками. Жіночі органи спороношення подібні до зелених бруньок. Вони складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду округлої форми (7-9 мм в діаметрі). Це не ягоди, а шишечки з м'ясистими лусочками, які зрослись. Через рік шишкоягоди стають чорними з восковим нальотом або без нього. Насінини довгасті з твердою оболонкою. Шишкоягоди дуже люблять дрозди. Поширення Ялівець звичайний росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Запилюється у квітні — травні, шишкоягоди достигають у вересні. Росте в Карпатах (нижній гірський лісовий пояс), на Поліссі. Райони заготівель — Львівська, Івано-Франківська, Волинська області. Запаси сировини значні. Практичне використання Лікарська, харчова, ефіроолійна, фітонцидна, деревинна, смолоносна, декоративна і фітомеліоративна рослина. Медицина У фармакології використовують шишкоягоди ялівцю як сечогінний засіб при хворобах сечових і статевих шляхів, а також як відхаркувальний і дезінфікуючий засіб. Є вказівки про лікування ефірними оліями шишко-„ягід“ ялівцю хвороб шкіри, у тому числі і злоякісного походження. У народній медицині корені вживають при туберкульозі легень, бронхітах, нирковокам'яній хворобі. Шишкоягоди застосовують при хворобах печінки, жіночих хворобах, ревматизмі, відвар гілок — при діатезі. Сік із шишок п'ють як сечогінний і регулюючий травлення засіб, при набряках. У гомеопатії використовують есенції зі свіжих шишок. Всі частини рослини виділяють фітонциди. Харчова промисловість Шишки ялівцю мають високу ароматичність, містять різноманітні смакові речовини і широко застосовуються для технічної переробки. Шишечки-„ягоди“ дуже ароматичні, солодкі, але володіють смолистим смаком.[1] Висушені шишкоягоди ялівцю використовують в кулінарії, як пряність. Ціняться вони при виробництві алкогольних напоїв, вин (наприклад, англійського джину), кондитерських виробів. У них містяться до 0,3% цукрів (за іншими даними у зрілих шишечках ялівцю міститься до 42 відсотків цукру, тобто стільки ж, скільки у винограді[1]), пектинові й дубильні речовини (1,6%), протеїн (3,5%), яблучна, оцтова і мурашина кислоти, смоли, віск, ароматичні сполуки. Хвоя ялівцю — цінний накопичувач вітамінів в ній містяться каротин, вітамін С (246 мг%). З шишкоягід, хвої та гілок ялівцю одержують ефірну олію. Ефірна олія із хвої використовується для виготовлення імерсійної олії та освіжаючих есенцій. Листя і «ягоди» Для отримання сиропу шишечки ялівцю розминають, не дроблячи насіння, що містять гіркоту. Кілограм розчавлених «ягід» кладуть у каструлю з трьома літрами води, нагрітої до 40° градусів, і розмішують хвилин п'ятнадцять. Потім ягоди виймають, віджимаючи сік. Поклавши в нього другу і третю порцію свіжих ягід, одержують сік, який містить до 20 відсотків цукру.[1] Для отримання сиропу, що містить до 60 відсотків цукру, сік випарюють при нагріванні до 70 градусів.[1] Випарювати рекомендується в «водяній бані» (тобто в каструлі, опущеній в іншу каструлю з водою, що нагрівається). Ялівцевий цукор (фруктоза) в півтора рази солодший бурякового.[ Сироп може йти на виготовлення желе, киселю, пряників, з ним також можна пити чай і каву. З ялівцевими гілками парять бочки, щоб надати їм приємний бальзамічний запах і відбити інші, менш приємні. З кори і шишок ялівцю отримують фарбу, зеленувато-жовту і захисного кольору (хакі). Деревообробна промисловість Яловець має тверду щільну деревину з красивим малюнком, червонувато-жовтим ядром і характерним ароматом. Стійка проти загнивання та ураження шкідниками. Використовується для дрібних столярних і токарних виробів, придатна для олівцевої палички. Особливо ціниться як сировина для олівцевої палички ялівець віргінський. У стовбурах і старих гілках ялівцю утворюється смола, яка виступає з тріщин у вигляді крапель або грудочок. Смолу використовують для виробництва сандараку, який є сировиною для одержання високоякісного лаку. Ароматну деревину й гілки ялівцю застосовують для дезінфекції тари, приміщень, хвою і шишки — для ароматичних ванн, деревину, хвою та ягоди — для копчення рибних і м'ясних продуктів. Ялівець звичайний добре піддається (шляхом обрізування) формуванню крони, має декоративні форми; пірамідальну, плакучу, кулясту. Рекомендується для створення невеликих груп, поодиноких насаджень і живоплотів. Особливо декоративний ялівець козачий. Він придатний для групових і особливо суцільних насаджень на схилах, у парках і лісопарках, для оформлення кам'яних гірок. Ялівець звичайний широко використовується у полезахисному лісорозведенні як ґрунтополіпшуюча та протиерозійна порода. Збирання, переробка та зберігання Шишкоягоди заготовляють восени, розстилаючи під кущами брезент і струшуючи їх. Потім зібрані шишкоягоди сортують на решетах, відділяючи від хвої та інших домішок. Завдяки смолистим і ароматичним сполукам шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0°. Сушать шишкоягоди під залізним дахом на горищах, розстилаючи їх тонким шаром. При сушінні на сонці, в печах або сушарках вони втрачають цілющі властивості. Висушену сировину пакують у мішки вагою по 40 — 50 кг, зберігають близько трьох років у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Ялівець звичайний потребує бережливого використання й охорони. |
14 апреля 2013
|
Коли 1957 року в подружжя Гриценків народився пер-вісток Анатолій, воно наймало одну кімнатку без кухні. Батько працював екскаваторником, трактористом, а потім багато років – рятувальником на ватутінських шахтах. Мати працювала техробітницею. Коли Анатолієві було 6 років, народився братик Віталій. Довгий час сім’я жила в маленькій однокімнатній квартирі. Батьки Анатолія Гриценка були переконані: діти зможуть вибитися в люди тільки, якщо гарно вчитимуться. Тому вимоги до навчання були високі: сини мали вчитися “на відмінно”. Батьки боялися, щоб хлопці не потрапили під вплив поганих компаній, тому о 21-ій вони мали бути вдома. Із дитинства Анатолій з братом захоплювалися риболовлею. Бувало, за це їм перепадало, бо мама дуже переживала: річка глибока, а вони так любили пірнати та на глибині купатися, тому вона страшенно переживала. Щоліта обох синів батьки відправляли у Воронівку до бабусі, там вони пастушками були. Тому сільське життя синам Гриценкам добре відоме. Брат Віталій уже має військову пенсію, живе в Умані. У Анатолія Гриценка четверо дітей (два сини й дві дочки). Дружина – відомий український журналіст, заступник головного редактора газети „Дзеркало тижня” Юлія Мостова. – У нас шестеро внуків і вже правнучка є, – радісно розповідає Анна Тихонівна. – У Толиного старшого сина Альоші є вже маленька донечка Уляна. |
13 апреля 2013
|
ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ В'яз листуватий, берест (Ulmus minor Sukow) — дерево родини в'язових (ільмових), висотою до 30 м з коричневосірою, у старих дерев розтрісканою корою і овальними, на верхівці пригостреними листками. Відрізняється від в'яза гладенького тупими чорно-бурими бруньками, дрібнішими листками, які зісподу вздовж усіх жилок, крім волосків, вкриті ще й дрібними червоними залозками. Бічні жилки вилчасті. Дрібні двостатеві квітки зібрані в густі головчасті суцвіття. Плід — крилатка. Крилатки на коротких плодоніжках, горішок розміщений у верхній частині крилатки, поблизу виїмки. Цвіте рано навесні до появи листків. |
13 апреля 2013
|
ЧЕРЕМША Цибуля ведмежа (Allium ursinum), інші назви левурда, леверда, дикий часник, черемша — багаторічна трав'яниста рослина підродини Цибулевих з довгастою цибулиною. Опис Стебло Стебло {квіткова стрілка) прямостояче, негіллясте, безлисте, тригранне або циліндричне, зверху кутасте, 15-40 см заввишки, за довжиною перевищує листя, рідше однакової з ним довжини, в підземній частині обгорнуте піхвами листків. Листки Листки (їх 2, рідко 1 або 3) прикореневі, плоскі, цілокраї, довгасті, еліптично-ланцетні, на верхівці загострені, при основі раптово звужені в черешок, який дорівнює пластинці або довший за неї. Довгасто-ланцетна пластинка листка, шириною в 3—5 сантиметрів, поступово звужується в черешок. Ця ознака відрізняє ведмежу цибулю від цибулі звичайної з дудчастим листям — пір'ям. Листки своєю верхньою блідішою поверхнею обернені до грунту і мають між поздовжніми жилками численні косо спрямовані сполучені жилки. Черешки листків за довжиною майже дорівнюють листковим пластинкам. Квітки Квітки в небагатоквіткових, зверху плоских зонтиках, а опадним покривалом з двох-трьох листочків, що за довжиною дорівнюють зонтику. Квітки правильні, оцвітина проста, шестичленна, роздільнопелюсткова, листочки оцвітини білі (9—12 мм завдовжки). Тичинок шість, маточка одна з верхньою зав'яззю. Плід Плід — коробочка з трьома глибокими рівчачками. однорічних Цибулина Цибулина довгаста, 2—5 см завдовжки, обгорнута прозорими білуватими оболонками. Вся рослина має часниковий запах. Розмноження Ведмежа цибуля цікаво розмножується. Перед дозріванням насінин стебло виростає в довжину і потім падає на землю. Випавші з плодів насінини розносяться мурахами[1]. Поширення Росте в листяних і мішаних лісах. Поширена на Поліссі, в Лісостепу, північно-східній частині Степу, в Карпатах. Тіньолюбна рослина. Заготівля і зберігання Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Івано-Франківській, Закарпатській і Львівській областях. Запаси сировини незначні, потребує дбайливого використання і охорони. Квітки цибулі ведмежої Черемша в снігу (Шотландія) Траву (стебла і листя) збирають у травні, а цибулини — після дозрівання насіння. Охоронний статус Занесено до Червоної книги Української РСР (1980) — II категорія. Причини зміни чисельності — збирання рослин як лікарської та харчової сировини, вирубування лісів.[2] Хімічний склад Усі частини рослини містять ефірну олію (до 0,07%), аскорбінову кислоту (у листі 750 мг% , у цибулині — до 100 мг%), лізоцим. До складу ефірної олії входять алілсульфіди, алілполісульфіди, пінеколінова кислота, аліїн. Лікарська, харчова, фітонцидна, медоносна рослина. В харчуванні Молоді листки містять вітамін С і вживаються в їжу навесні як овоч чи приправа до різних страв, або як салат. Цибулю заготовлять і про запас, заквашуючи розрубаною на дрібні шматочки в банках і діжках, як капусту, рідше засушують[1]. Для засушування листя ріжуть на шматочки в 1 сантиметр довжиною, а цибулини - на чотири частини або на кружечки[1]. Черемша в Сибіру є важливим продуктом харчування: з черемші варять щі, печуть пироги з черемшовою начинкою; її заготовлюють на зиму в квашеному вигляді[1]. Черемшу з тайги вивозять возами на базари. З 1 гектара черемшових заростей можна зібрати до 12 тонн зеленої цибулі. Як і всі види цибулі, ведмежа цибуля має фітонцидні властивості; пари розтертої цибулі вбивають хвороботворні бактерії і навіть туберкульозну паличку. Всі види цибулі добре поїдаються тваринами, але ефірна олія з часниковим запахом, що міститься в рослинах, надає молочним продуктам неприємного присмаку, часникового запаху й червонуватого забарвлення. Цибуля ведмежа — добрий медонос, бджоли інтенсивно відвідують її квітки, збирають нектар. В медицині У науковій медицині використовують цибулини (Bulbus Allii ursini), які містять ефірні олії, глікозиди. Цибулини використовують для лікування жіночих хвороб, гнійних ран, трофічних виразок і пролежнів. Цибуля ведмежа стимулює виділення шлункового соку і жовчі, посилює перистальтику кишок, знищує анормальну і сприяє розвитку нормальної кишкової флори, згубно діє на гостриків, розширює кровоносні судини, знижує кров'яний тиск, збільшує амплітуду і сповільнює ритм серцевих скорочень, сприяє розрідженню густих мокрот при бронхітах, виявляє фітонцидну активність. У народній медицині ведмежу цибулю використовують при порушенні травлення, проносі, відсутності апетиту, при катарах шлунку і кишечнику (особливо інфекційного походження), при гіпертонії, артеріосклерозі. При грипі діє як профілактичний засіб від цинги, грипу, дизентерії й тифу; має антицинготну і глистогінну дію. Зовнішньо застосовують для натирання болючих місць при ревматизмі. Як «кровоочисний» засіб її вживають при фурункулах і висипах на шкірі. При зовнішньому застосуванні рослини спостерігається протистоцидний, бактерицидний, фунгіцидний, болетамувальний, протисверблячий, протисеборейний, кератолітичний і депігментуючий ефект. Розтерті на кашку цибулини використовують для лікування гнійних ран, мікозів, трихомонадних кольпітів, корости і гніздової плішивості, для стимулювання росту волосся, для інгаляцій з метою профілактики грипу та для виганяння гостриків (вводять з водою в клізмах). Здатність підвищувати апетит і збуджувати діяльність шлунково-кишкового тракту має і маринована цибуля. Лікарські форми і застосування ВНУТРІШНЬО—листя або цибулини в салатах по 5—10 г на день; настій (1 чайну ложку подрібненої на кашку цибулини настоюють 1 годину на 400 мл холодної кип'яченої води) по півсклянки 3 рази на день до їди; 10 потовчених цибулин змішують з 500 мл кислого молока і приймають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день після їди. ЗОВНІШНЬО — аплікації на ділянки ураження; інгаляції (кашку з цибулин вводять у ніздрі з ватним тампоном); клізми (1 потовчену цибулину заливають склянкою окропу, настоюють до охолодження, проціджують); тампони (потовчену цибулину загортають у марлю розміром 10Х 10 см, зав'язують і вводять у піхву на 4—6 годин щодня зранку і ввечері). Джерела Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — Київ: «Урожай», 1979. Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7 |
12 апреля 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Зірочки маленькі, Зірочки жовті (лат. Gagea lutea (L.) Ker-Gawl) — рослина родини лілійних. Ботанічні характеристики Квітки зірочок маленьких Рослина висотою 7—15 см. Прикореневі листки вузенькі, а листок під суцвіттям розширений біля основи. Зонтиковидне суцвіття на ніжці, розгалужене, з 2—7 квіток. Цвіте з квітня до середини травня. Вегетує також недовго. Поширення Росте в лісах, на узліссях, у чагарниках, на полях у всій Україні, за винятком найпівденніших степових районів. Походження назви Міжнародна назва роду дана рослині на честь англійського ботаніка Томаса Гейга (англ. Gage). Видова назва латинською мовою означає 'жовтий'. Українську назву рослина дістала за те, що її дуже люблять гуси. Медоносна рослина. Література В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова; «Дикорастущие полезные растения Украины» Справочник; Киев, Наукова думка, 1983. (рос.) |
12 апреля 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Сьогодні біля набережної р. Шполка на околиці Ватутіного зачарувався жовтими голівками мати-й-мачухи... Мати-й-мачуха звичайна |
12 апреля 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Анемона жовтецева |
12 апреля 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ. ПШІНКА ВЕСНЯНА Пші?нка весняна? (Ranunculus ficaria) — трав'яниста рослина з родини жовтцевих (Ranunculaceae). Місцева назва — маслянка Невелика (9-30 см заввишки) ефемероїдна ранньовесняна рослина з пучком бульбоподібно потовщених додаткових коренів при основі стебла. Стебло висхідне, тонке, просте або розгалужене у верхній частині; як і вся рослина, голе. Соковиті листки (2-5 см у діаметрі) зверху блискучі, округло-серцеподібні, виїмчасто-зарубчасті краями; верхні кутасті або трохи лопатеві, при основі широкосерцеподібно виїмчасті, з розсунутими лопатями, що не перекривають одна одну. При основі черешків є білі, видовжені вивідкові бруньки. Нижні листки довгочерешкові, середні й верхні на коротших черешках. На ніч і в дощову погоду квітки закриваються, щоб зберегти тепло і захистити пилок від вологи. Запилюється квітка комахами, але рано навесні їх мало, тому плоди-горішки в пшінки утворюються рідко. Розмноження відбувається переважно вегетативно за допомогою багатих на крохмаль виводкових бруньок і бульбовидно потовщених коренів. Виводкові бруньки утворюються в пазухах листків і після того, як рослина зав'яне, падають на землю і розносяться дощовими потоками. Бульбовидні кореневі шишки і виводкові бруньки проростають восени, але з похолоданням перестають розвиватися. Листя і квітка пшинки весняної Квітки по одній-дві на верхівці гілок, правильні (2,5-3,5 см у діаметрі). Оцвітина подвійна. Чашечка з трьох вільних листочків. Чашолистки (6- і0 мм завдовжки) широкояйцеподібні, жовтувато-зеленуваті, тонкоплівчасті. Віночок (10-17 мм завдовжки) роздільнопелюстновий, з 8-10 видовженими оберненояйцеподібними, золотисто-жовтими, блискучими пелюстками. При основі пелюсток є медова залозка, вкрита лусочкою. Тичинок і маточок багато. На ніч і в дощову погоду квітки закриваються, щоб зберегти тепло і захистити пилок від вологи. Запилюється квітка комахами, але рано навесні їх мало, тому плоди-горішки в пшінки утворюються рідко. Плід — збірна сім'янка. Плодик (2-4 мм завдовжки) до основи сплюснутий. Розмноження Розмноження відбувається переважно вегетативно за допомогою багатих на крохмаль виводкових бруньок і бульбовидно потовщених коренів. Виводкові бруньки утворюються в пазухах листків і після того, як рослина зав'яне, падають на землю і розносяться дощовими потоками. Бульбовидні кореневі шишки і виводкові бруньки проростають восени, але з похолоданням перестають розвиватися. Поширення Росте пшінка в листяних і мішаних лісах, у чагарниках. Рослина тіньовитривала. Цвіте в квітні — травні. Поширена по всій Україні. Заготівля можлива в південних районах Полісся, в Лісостепу, подекуди в Степу. Запаси значні. Харчова, медоносна, лікарська, отруйна, декоративна рослина. Листки й кореневі бульби вживаються в їду до або після цвітіння. Листки містять вітамін С (до 190 мг%), каротин (5,2 мг%) і вживаються в їжу у вигляді салатів і супів. Кореневі бульби багаті на крохмаль (13,5 %), цукри (до 10 %), придатні в їжу у вареному вигляді. Мариновані пуп'янки замінюють каперси. Пшінка — ранньовесняний медонос, бджоли охоче її відвідують і збирають з неї нектар. У народній медицині рослину використовують від цинги, геморою, бородавок, корости, від зміїних укусів. В гомеопатії використовують свіжі листки. Пшінка охоче поїдається худобою, але в період цвітіння вони можуть отруїтися нею. Листки містять алкалоїди й сапоніни, деяку кількість синильної кислоти. Декоративна рослина, зацвітає дуже рано. Вона придатна для декорування схилів і затінених місць. Збирання, переробка та зберігання Збирають надземну частину рослина у період цвітіння. Сушать у затінку, на горищах. Зберігають у коробках, вистелених папером. Література В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова; «Дикорастущие полезные растения Украины» Справочник; Киев, Наукова думка, 1983. (рос.) Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979 |
12 апреля 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Пшінка весняна (Родина жовтецеві) |
12 апреля 2013
|
| Закрыть |
