Валерій Бурій

ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

ОЦТОВЕ ДЕРЕВО

Сумах пухнастий, його ще називають віргінський, оксамитовий, оленерогий, оцтове дерево – єдиний вид, що виживає в середній смузі. Сягає у висоту до 10 метрів. У нього ажурна крона до 5 м у діаметрі, а товсті, густо опушені світло-бурі пагони нагадують оленячі панти. Бархатиста поверхня довгих листків підкреслена білувато-матовим нальотом знизу.

Дрібні квіти зібрані в густі пірамідальні мітелки до 20 см довжиною. Тичиночні квіти жовтувато-зелені, пестичні – червоні. Сумах пухнастий – рослина дводомна, тому для одержання насіння потрібно садити і чоловічий, і жіночий різновиди. Цвісти і плодоносити рослини починають на четвертому-п’ятому році життя. Через 15-20 років рослина відмирає.

Можна також зустріти сумах ароматний. Його пахучі паростки досягають метрової довжини. У південних районах добре росте сумах голий (чи шкіряний, дубильний).
Чим корисний

Сумах – цінна технічна рослина, містить дубильні речовини, які використовуються при обробці шкіри. 3 листя, кори та коріння роблять фарби для шовкових тканин. Оцтове дерево несе у своєму листі до 25% дубильних речовин. Для порівняння – дубова кора, що, власне, і дала назву цим речовинам, містить їх усього 10-15%.

Квітучий сумах – гарний медонос, красиві шишкуваті плоди приваблюють птахів. Сумах використовується й у виноробстві.

Це рослина невибаглива, добре переносить посуху, використовується при озелененні міст, стійка до забруднення повітря. Але може бути й «агресором», адже занадто швидко розмножується кореневими відростками.

В оболонці плодів міститься віск – сировина для особливо цінного лаку. Міцна різнобарвна деревина сумаха (від жовтого до оранжево-червоного) йде на виготовлення декоративних виробів.

Індіанці здавна використовували витяжку з плодів сумаха як харчову приправу, що нагадує за смаком оцет, тому на батьківщині (у Північній Америці) його називають оцтовим деревом. Оболонка плодів, що містить винну кислоту, – оригінальна приправа до м’яса.
Що і як у ньому їдять

Продаються плоди сумаха сушені чи мелені – у вигляді порошку рубінового кольору. Чим густіший і насиченіший колір меленого сумаха – тим якісніша спеція. Оскільки запаху сумах майже не має, для цієї спеції важливо не втратити колір.

Широко застосовується в середньоазійській кухні, практично замінюючи лимон, до того ж надаючи стравам брунатно-червоного кольору. Сумах додають до страв із риби та птиці, в маринади, салати тощо. В Турції та Ірані меленим сумахом приправляють рис, в Лівані, Сирії, Єгипті густий відвар ягід додають до м’ясних і овочевих страв.

Змішаний з цибулею, сумах вживається як закуска. Дуже красиво і смачно виглядає сумах на бутербродах. Це гарна добавка до квасолевих і горохових супів. Разом із кмином і чорним перцем відмінно підходить для свинячих відбивних, а з зирою – до баранячих котлеток.

У медицині застосовують для зниження температури, на Ближньому Сході настоєм сумаха лікують розлади шлунка.

Валерій Бурій

ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Яблуко /яблуня/ - символ цілісності, земних бажань; попередження шкідливості перебільшення матеріальних бажань; символ початку всіх речей, плодючості; безсмертя та вічної молодості; таїни гріхопадіння діви Марії; людини; спокуси; дерева пізнання добра і зла; смерті і зла, розбрату і чвар; витримки, самопожертви в ім'я народу; батьківщини, Батьківщини.
На думку О.П.Знойка, одним із атрибутів язичницької богині Лади /богині гармонії, любові, Матері світу/ було саме яблуко, що символізувало першопочаток усіх речей. Світова міфологія знає численні образи та символи, пов'язані з яблуком. У кельтській міфології існував острів Аваллон /'острів блаженних'/, де нібито росли червоні яблука безсмертя, зупинявся навіть час /!/ Скандинавська міфопоетична система знає богиню Ідумн, яка володіла золотими молодильними яблуками, що давали богам вічну молодість.
У грецькій міфології був образ саду із золотими яблуками, які стерегли Геспереди. Їх, за міфами, одержала богиня Гера від Геї як весільний подарунок. Здобуття цих яблук - один із дванадцяти подвигів уславленого Геракла.
Як відомо, яблуко із написом 'найпрекраснішій', підкинуте Єрідою /дочкою Ночі/, внучкою Хаосу трьом богиням, стало причиною Троянської війни.
Міфологія адигів вшановує Тхагаледжа - бога плодючості та землеробства. За переказами, він нібито подарував людям золоте дерево, на якому за один день /!/ спіє дивне яблуко - наполовину біле, наполовину - червоне. Жінка, яка страждає безплідністю, з'ївши білу половинку, народжує дочку, червону - сина.
За біблійною легендою, Єва, з'ївши заборонений плід /яблуко/ із дерева пізнання добра і зла, зробила 'первородний гріх'. За це разом з Адамом була вигнана з раю і проклята Богом.
У католицькій іконографії яблуко символізувало гріхопадіння діви Марії /див. Богородиця/, яке воно переборює через Благовіщення.
Шанованим у християн є яблучний /другий/ Спас 19 серпня у православних, 6 серпня - у католиків. За віруваннями, до цієї дати категорично заборонялося їсти яблука, особливо тим жінкам, у яких померли діти. Це пояснювали тим, що нібито Ісус Христос, Мати Божа роздають цього дня усім дітям-небіжчикам яблука. Обділеними залишаться саме ті покійні діти, матері яких порушили заборону.
Відомий міфолог, фольклорист О.Афанасьєв /Древо жизни. - С.220/ писав: 'Жива вода та золоті яблука володіють однаковою творчою силою: вони однаково оновлюють немічного старця, роблять його квітучим юнаком...; хворому дають міць та здоров'я; мертвому - життя, потворність перетворюють на красу; безсилля - у богатирську силу...'
Красива легенда, казка, - скажете ви. Не поспішайте іронічно посміхатися. Справа у тім, що в останні десятиріччя вчені-фізики висунули гіпотезу про існування тахіонів - частинок, які мають швидкість більшу, ніж швидкість світла. Якщо колись вдасться збудувати тахіонний космічний апарат, то люди, повернувшись на Землю, стануть молодші, ніж були! Ось і казка про 'молодильні яблука' у гіпотезах фізиків ХХ століття!
У літературній традиції відоме яблуко Вільгельма Теля - героя середньовічної легенди 'Сказання про стрільця'. Він відмовився виконати наказ австрійського намісника у Швейцарії Гесслера. За це В.Теля примусили зробити надлюдське: стріляти у яблуко, покладене на голову ... його маленького сина. Тель влучив у яблуко, виявивши величезну витримку.
В українській літературі яблуко - символ дівочої краси /гарна, мов яблучко/, кохання, чистоти, добра, батьківщини. Напр.:
Білі яблуні у високості,
З медвянистою звадою,
Над захланністю і жорстокістю,
Над підлотою й зрадою.
/А.Малишко/.
Або:
В янтарі дрімають тихі луки,
Може, сниться їм лапатий сніг?
Одпливли мої літа розлуки -
Я спішу до тебе на поріг.

Там твоє й моє лежить минуле,
Яблуні шепочуть вдалині.
Увійду у хату: 'Не забула?'
І ти, певно, тихо скажеш: 'Ні...'

Валерій Бурій

ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Фіалка - символ смутку, смерті, але водночас емблема пробудження природи; девіз Афін; знак невинності, скромності, цноти, чистоти; беззахисності, відданості своєму коханому.
У греків фіалка вважалася квіткою смутку і смерті. Нею прибирали смертне ложе і могили молодих, дочасно померлих двічат. Символічне значення фіалки пов'язане із легендою про переслідування чарівної дочки Атласа богом сонця Аполлоном і передчасне перетворення на чудесну фіалку.
Фіалка була також емблемою пробудження природи і водночас девізом Афін, котрі Піндар оспівав як заквітчане фіалками місто, а скульптори й живописці зображували у вигляді жінки з вінком фіалок на голові.
Після греків фіалка ні в кого не користувалася такою любов'ю, як у давніх галлів, для яких вона була символом невинності, скромності і цноти, тому нею посипали шлюбне ложе.
Любов до фіалки перейшла до нащадків галлів - французів, у котрих під час поетичних змагань, які відбувались щорічно в Тулузі, однією з вищих нагород була золота фіалка.
У багатьох європейських народів фіалку вважали емблемою чистоти, беззахисності, відданості й вірності своєму коханому лицарю. Її неодноразово оспівували поети, зокрема, сучасник Людовіка XIV французький поет Демаре, посилаючи знаменитій засновниці літературних вечорів Жюлі де Рамбульє вінок із фіалок, змушує цю квітку говорити про себе ось що: 'Не маючи честолюбності, я ховаюсь у траві, скромна своїм забарвленням, я скромна також і вибором місця; але якщо коли-небудь побачу себе на вашому чолі, то з найскромнішої квітки я стану найкращою'.
За народним сонником, фіалка приносить радість. Вона має здатність причаровувати. Для цього тому, кого хочуть причарувати, потрібно під час сну бризнути на повіки соком фіалки, а потім, коли він прокинеться, прийти і стати перед ним.
В.Куйбіда.

Валерій Бурій

ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Троянда - символ небесної досконалості та земних пристрастей; часу і вічності, життя та смерті; плодючості; краси; цнотливості; мовчання і таємниці; у християнстві - символ раю, Діви Марії, небесного блаженства і водночас страждання.
У світовій символіці золота троянда означала досконалість, червона - бажання, пристрасть, красу, довершеність. Біла - невинність, голуба - недосяжність і неможливість. В алхімії троянда символізувала мудрість, духовне відродження.
У Древній Греції та Римі троянду вважали емблемою весни, повної життєвої краси, кохання, недовговічності життєвих благ, непорочності, символом закоханості, а також радощів, розкоші, витонченості.
Гілками із троянд впереміжку із миртовими гілками у греків освячувалися наречені. Трояндами прикрашали двері будинку, пелюстками встеляли шлюбне ліжко. Їх кидали до ніг переможців.
Однак троянда була й символом смерті, весною вона цвіте не тільки на радість живим, але й для втіхи померлим. Коли римляни відправляли поминки, головну роль на них відігравали троянди: їх ділили між присутніми, гірляндами прикрашали могили. Греки носили троянди на голові і грудях як знак трауру, як символ короткочасності, плинності нашого життя. На надмогильних пам'ятниках часто розвішували бутони троянд, що символізувало нескінченність.
Спочатку у християнському мистецтві троянду прославляли як райську квітку, символ чистоти і святості. Пізніше вона стає символом Богородиці, яку уявляли сидячою в раю серед трояндових квітів. За легендою, архангел Гавриїл зробив для Богородиці три вінки: із білих, жовтих і червоних троянд. Вінок із білих троянд символізував її радість, із червоних - страждання, а із жовтих - славу. Червона троянда стала символом крові Христа, що страждав. Білі троянди в середні віки називались також трояндами Магдалини: кажуть, нібито вони втратили свій колір від пролитих на них сліз каяття Магдалини.
В українській традиції троянда - символ краси, кохання /див.Троянди й виноград/.
В.Куйбіда.

Троянди й виноград - символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди від краси природи та мистецтва і творчої праці на благо людей; духовно багатого життя народу; поєднання духовного і сущого, божественного і земного; діянь людського розуму і фізичної праці; краси людського життя.
Троянди й виноград - символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці на благо людей /Коптілов В. У світі крилатих слів. - К.,1968. - С.145/.
На думку В.М.Борщевського, троянди й виноград символізують духовно багате, красиве життя народу.
Троянди й виноград належать до найдревніших культур на землі. Люди здавна поклонялися красі, витонченості троянди та корисності, плодючості, жертовності винограду. Смик Г. у статті 'Біблійні рослини' пише: 'Щонайбільшої шани у святому Писанні зажив виноград та його плоди й продукт - вино! Саме виноград серед ще кількох видів украй потрібних людям рослин посів чільне місце. Він є символом смиренного, покірного способу життя, працелюбства, благополуччя, достатку і спокою. Загалом же виноград у Біблії згадується понад 115 разів.
Гроно винограду одночасно символізує плодючість і жертовність, бо із нього роблять вино, зокрема, вино кольору крові. Йому відводиться символічне значення божественного Ягняти, яке зображувалося між колючками та гронами винограду.
Троянда /див. Троянда/ у світовій культурі є символом досконалості краси, витонченості. Більш конкретні символічні значення мають кольори троянди та квітів. Біла і червона троянди - символи печалі і любові, голуба троянда - символ нездійсненного, неможливого, золота - символ абсолютного успіху. Троянда, що має сім пелюсток, символізує священне число 7 /сім напрямків простору, сім днів тижня, сім чудес/, а троянда, що має 8 пелюсток, символізує відродження /Керлот Х., Словарь символов. - С.113,140/.
У древніх греків троянда була царицею квітів і мала свою символіку. 'Греки носили квітку на голові й на грудях як символ жалоби, нетривалості нашого життя, котре так само швидко в'яне, як запашна троянда. У квітці троянди греки вбачали символ нескінченності, що виявлялася у її круглій, без початку і кінця, формі, саме тому на грецьких надмогильниках, пам'ятниках можна зустріти букет троянд.
Якщо в Греції троянда була то символом кохання і краси, то ознакою глибокого смутку, у римлян в часи республіки вважали її атрибутом суворої моралі, нагородою за видатні діяння. Із падінням Риму вона стала символом розкоші і розпусти. Окрім того, троянда для римлян першої республіки була священною квіткою і символом мовчання. У католиків троянда - небесна заступниця добрих справ.
В історії Англії троянда була символом горя, а червона троянда - символом меча і смертельної рани. У середньовіччі троянда стає знаком різних таємничих товариств /Золотницький Н. Квіти в легендах і переказах. - К.,1992. - С.45/.
Поєднання духовного і сущого, божественного і земного діянь людського розуму, духу і фізичної праці містить у собі образ троянди й винограду у людському суспільстві. М.Т.Рильський у 1957 році видав збірку поезій 'Троянди й виноград'. Цей образ сприймається як натхненна пісня про красу людського буття, красу мистецтва і природи, про творчу працю, що не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення, робить життя людей цілеспрямованим, потрібним:
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.

Валерій Бурій

ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Тополя - символ дерева життя; символ добра і зла; символ України; сумної дівчини, матері; краси, стрункості; весни.
За даними С.Плачинди, тополя була образом-тотемом давніх українців. Рубалася язичниками лише для жертовних вогнищ.
На Україні тополя - канонізований символ засмученої матері, дівчини, нещасливої долі: 'Ненько моя, зоре, Зелена тополе, Породила на світ білий на велике горе' /Н.тв./.
Рубання тополі, як і калини, символізувало заручення та одруження юнки: 'Тонкая, високая тополя: Чорнявая дівчина - то моя. Тонкую, високою зрубаю: Чорнявую дівчину кохаю' /Н.тв./.
У поемі Т.Шевченка 'Тополя' є персоніфікований образ тополі-дівчини, яка так і не дочекалася коханого: 'Таку пісню чорнобрива В степу заспівала. Зілля-дива наробила - Тополею стала'.
У сучасній поезії символіка тополі пов'язується з Україною, її трагічною історією, сивиною матері, батьківщини. Напр.:
Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.
/А.Малишко/.
Або:
Як ходить вітер між зелом
І сніг кружляє тополиний
Над тихим маминим чолом.
/О.Лубківський/.

Валерій Бурій

ОРНІТОФАУНА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Сова - символ темного, похмурого; символ мудрості, потаємних знань, спустошення, нещастя; смерті, брехні. В той же час у давнину сова - емблема мудрості, глибоких таємниць; у середні віки птах уособлював веселого та кмітливого мандрівника.
У давнину сова була символом мудрості, глибоких таємниць, знань, обраних /посвячених/ людей. Здатність птаха не боятися темряви, вільно рухатися у ній символізувала заглиблення у таїну секретних знань, які недосяжні простим смертним.
Сова була символом богині Мінерви /Афіни/, яка уособлювала мудрість. Більшість видів сов майже в усіх народів давнього і нового світу мають репутацію зловісних птахів. Сова - символ темного, похмурого як у фізичному, так і моральному значеннях. Г.Булашев відмічає, що єгиптяни вважали сову символом смерті, а середньовічні 'фізіологи' і бестіарії ототожнювали сову з дияволом, батьком брехні, який боїться сонячного світла, тобто Христа. За віруванням галичан, сова по ночах показує чортам і упирям гнізда дрібних пташок.
У відповідності із законом Мойсеєвим її вважають нечистою. Хоч слово 'сова' часто зустрічається в Біблії, але, очевидно, під ним розуміють будь-якого птаха, що любить потаємні місця. В українських прислів'ях, повір'ях, легендах совам даються негативні оцінки: 'Нащо пугачеві дзеркало, коли він і так знає, що гарний', 'Не пара сова для сокола', 'Спить сова та й кури бачить' /Люди вірили: якщо пугач /дуже велика сова/ кричить на будинку, то хтось у ньому помре або коли сич /маленька сова/ кричить, то когось викричить із хати, насамперед, господаря. Але якщо сова сміється 'у-ху-хууу' чи 'увіт,увіт,увіт' - хтось вийде заміж; кричить - дівчина приведе дитину.
За українськими народними віруваннями, сови і пугачі пішли від котів, тому в них котячі голови і котячий крик, а поява сов біля села наводила на пожильців нудьгу і смуток.
У літературі сову іноді ототожнюють із мудрою людиною. Вона є емблемою інтелектуалів всім відомого клубу знавців 'Що? Де? Коли?'.
У середні віки сова - символ Тіля Уленшпігеля, веселого і кмітливого мандрівника, який ходив по світу, викриваючи глупоту, марновірство, забобонність.
У творчості Т.Г.Шевченка сова символізує справедливу кару, відплату визискувачам, кривдникам за моральне зло, розпусту, жорстокість.

Валерій Бурій

ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Мак - символ безмежності зоряного світу; Сонця, зорі; сну і смерті; плодючості, заспокоєння; швидкоплинного життя; красивої дівчини; безневинно пролитої крові /у християнстві/; надійного оберега від нечисті.
Мак у міфопоетичних системах світу пов'язувався у першу чергу зі сном та смертю. Римська богиня Церера ходила по землі, і за кожним її кроком виростала вогниста квітка. Зібравши букет маків, богиня засинала. Грецька міфологія змальовує образ вродливого юнака Мікона, перетвореного після смерті у мак. Макова голівка була символом плодючості і заспокоєння, атрибутом Афродіти, Гери, Кібели /Міфологічний словник. М., 1991. - С. 365/. У християнській літературі поширений мотив про те, що маки ростуть на крові розіп'ятого Ісуса Христа. Отже, мак - символ безневинно пролитої крові.
На думку О. Братко-Кутинського, символ магічного маку такий же давній, як і калина /див. Калина/. 'Макові зерна, - вказує він, - як символ безмежності зоряного світу і його астральної сили й досі зберігають своє значення. І досі мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса. Найяскравіше таке значення символу виявляється у різдвяному обряді приготування ритуальної страви - куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту'/Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. /Людина і світ, 1991.- №11. - С.39/.
В усній народній творчості мак - символ красивої дівчини /'Гарна дівка, як маківка', 'Дівчина, як маків цвіт', 'Як маківочка', 'Як мак процвітає' /про людину у повній силі і красі/.
Водночас мак пов'язувався із хтонічними істотами, смертю. Напр.: 'маку наївся' - очманів; 'на мак розбити' - вщент; 'маком сісти' - загинути/. Окрім того, мак - видюк /польовий/ був надійним оберегом від лиходійства відьом, упирів, нечистої сили. Ним обсипали навколо хати, у хліві.
Часто навколишній світ, оселя зіставлялися саме з маком /'Сей світ, як маків цвіт', 'Збудуй мені світлоньку з макового цвітоньку' /Словарь української мови /За ред.Б.Грінченка. - К., 1958. - Т.2. - С.392/. За даними С. Килимника, однією із магічних веснянок', скерованих на високий урожай городньої рослини була веснянка 'Мак'.
Окрім того, мак символізував світанкову зорю /'Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти'/, швидкоплинність людського життя /'Пройшов мій вік, як маків цвіт'/.
Іноді найдорожчу людину - матір - порівнювали із маківкою /'Да нема цвіту, світлішого над маківку, Да нема роду, ріднішого над матінку'/.
У літературі образ маку символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну /Ординці воїна скришили, На землю впало тіло біле І, наче зерно, проросло, А влітку маком зацвіло.../ М. Стельмах/.
За астрологічними гороскопами, рослиною людей, народжених 1-10 березня, є Мак. Шлях його 'всіяний терном. Треба вірити у свої сили - тільки так Мак може досягнути успіху' /Альманах гороскопів світу. - Житомир, 1993. - С.144/.

Валерій Бурій

ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Лілія /біла/ - символ цноти, чистоти, непорочної краси; у Біблії лілія - емблема краси таємного нареченого і нареченої в глибокому взаємному коханні; ознака витонченого смаку, розкоші, вишуканості; багатства; надії на достаток; благовоління; поваги. Водночас вона - символ смерті, відданості, помсти покійника, квітка Пресвятої Діви.
Греки приписували їй божественне походження із краплин молока матері богів - Юнони, що годувала маленького Геркулеса. Лілія була відома давнім персам, навіть їхня столиця називалася Суза, тобто 'місто лілій'. Тому і в гербі її як символ непорочної краси містилось кілька цих квітів. Красу лілії розхвалює сам Господь і ставить її вище всього прекрасного одягу Соломона. 'Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, - не працюють ані прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі не вдягався отак, як одна із них'. /Євангеліє від св.Матвія 6.28-29/. З красою лілій порівнюється краса таємного нареченого і нареченої в глибокому взаємному коханні. 'Я - саранська троянда, я долинна лілія! Як лілія між тереном, так подруга між дівами! /Пісня над піснями 2.12/.
М. Золотницький у книзі 'Квіти в легендах і переказах' пише, що на святі у центрі була троянда, але біла лілея все одно правила за ознаку витонченого смаку, розкоші, вишуканості, багатства. Саме тому римляни мали лілію за символ надії на достаток, і зображення її карбувалося на римських монетах як очікування народом блага. Крім того греки й римляни вбачали у ній символ непорочності, тому й увінчували молодих вінками з лілій та пшеничного колосся за ознаку чистого повного достатку життя, якого їм бажають.
Лілія зустрічається як емблема королів, невід'ємний елемент прапорів, гербів. У гербі Людовика IХ Святого вона була разом з маргариткою. Три лілії були зображені на його прапорах під час хрестових походів. Вони означали: співчуття, правосуддя, милосердя, три доброчесності царствування цього 'найдобрішого короля'. Хоч пізніше вона стала тавром каторжан.
Квітку дуже любили в усій Європі, а у Франції вона вважалася виразом найвищого благовоління й поваги. На всіх католицьких землях її вважали квіткою Пресвятої Діви, внаслідок чого зображення Божої Матері тут постійно прикрашають гірляндами з лілій.
У Німеччині її називали квіткою смерті. Щоразу той із братів, хто мав померти, нібито знаходив за три дні до смерті на своєму стільці у церкві білу лілію. Вона у німців, як і надгробна троянда, - свідчення то відданості, то помсти покійника. За народним повір'ям, її ніколи не садять на могилі, вона сама виростає тут під впливом якоїсь невидимої сили і з'являється переважно на могилах самогубців та людей, що загинули насильницькою смертю. Якщо вона виростає на могилі вбитого, - це ознака невідворотної помсти, а якщо на могилі грішника - то прощення й спокутування ним гріхів.

Валерій Бурій

ОРНІТОФАУНА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Лелека /бусол, бузько, чорногуз, гайстер/ - символ богині Зорі; символ поваги до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя; батьківщини; любові до рідної землі, України.
В італійській міфології лелека був присвячений Юноні - покровительці дівчат, шлюбу, сім'ї та породіль. Вірменський міфології відомий персонаж Арагіл /лелека/. Він був священним птахом Сонця, захисником полів. Коли гинув, його хоронили, як людину! /Мифологический словарь. - М., 1991. - С.54/.
Староукраїнське повір'я про священність лелек походить ще з доби трипільців /IV -II тис. до н.е./. На думку С.Плачинди, давньоукраїнські племена пеласгів /'лелек'/ переселилися з прадавньої України - Оріани на 'нові землі' /Італію, Грецію, Македонію та ін./. О.П. Знойко вважав: назва лелека походить від назви племені лелегів, у яких 'тотемом був цей священний птах'. 'Гайстер, - підкреслював дослідник, - є символом, головної, найулюбленішої богині східних слов'ян - Вечірньої /і Вранішньої/ Зорі. Назва птаха гайстер давньогрецькою означає 'зоря-зірка'. Головна богиня космічної релігії Русі … освячувала й птаха з назвою зірка /див. Зоря/ /Знойка О.П. Міфи Київської землі… К., 1989. - С. 114/.
На Україні до лелек ставилися як до священих птахів. Двір, де є гніздо лелеки, - писав Г.Булашев, - вважається щасливим… Не тільки розорити гніздо лелек - великий гріх, а навіть полохати їх. За розорення гнізда лелека мстить тим, що приносить вогняну головешку й підпалює хату… Таке ставлення до лелеки… пояснюється, з одного боку, тим, що він знищує різних гадів, а з другого - лелека і ластівка є радісними вісниками наближення весни. /Булашев Г. Український народ… - С. 367/. На думку митрополита Іларіона, лелека був символом 'праці й прив'язаності'. На Україні ніколи не називали птахів і звірів людськими іменами. Однак для лелек робили виняток: 'Антоне, принеси тепло'. Якщо на хаті звив гніздо лелека, то в родині має бути лад. Саме ці чорно-білі красені приносили, за повір'ям, до оселі немовлят. Тобто лелека був символом продовження роду. У фольклорі, літературі лелека символізує любов до рідної землі, тугу за батьківщиною. Не випадково ліричний герой однієї із пісень просить: 'Візьміть мене, лелеченьки, на свої крилята'.