|
У ВАТУТІНОМУ КВІТУЮТЬ ГРИЦИКИ... ГРИЦИКИ ЗВИЧАЙНІ ГРИЦИКИ ЗВИЧАЙНІ, Capsella bursa-pastorіs (L.) Medіk. (capsella — зменш. від лат. capsa — сумка, що характеризує форму плодів + bursa pastorіs — сумка пастуха) — рослина родини капустяних (Brassіcaceae); рос. назва: пастушья сумка обыкновенная; нар. назви: горобине око, дика гречка, калитник, мисочки, мішечки. Однорічна трав’яниста рослина 20–60 см завв., з тонким веретеноподібним білуватим коренем. Стебло одиноке, прямостояче, просте або розгалужене, з ребристою поверхнею, голе або в нижній частині злегка опушене. Листки прикореневі — у розетці, видовжено-ланцетоподібні черешкові перистороздільні, з гострими трикутними виїмчастими, цілокраїми або зубчастими частками, до 15 см завд.; стеблові — чергові, сидячі видовжено-ланцетоподібні, цілокраї або виїмчасто-зубчасті, біля основи стрілоподібні, обгортають стебло. Квітки двостатеві дрібні, правильні, білі, чотирипелюсткові, у верхівкових китицях. Плоди — стручки 6–8 мм завд., оберненотрикутносерцеподібні, на верхівці злегка виїмчасті, сплюснуті, з двома стулками, що розкриваються. Насіння численне дрібне, жовто-коричневого кольору. Цвіте з весни до осені, даючи 2–3 покоління, має ярі й озимі форми. Одна рослина дає до 70 000 насінин. Поширена як бур’ян, крім Арктики, тропіків і пустельних районів Азії. Росте поблизу житла, біля шляхів, на полях, луках, городах, іноді утворює зарості. Офіцинальною сировиною є трава Г.з. — Herba Bursae pastorіs. Збирають її під час цвітіння і на початку плодоношення (до побуріння плодів) у суху погоду. Траву зрізають ножем чи секатором або висмикують з коренем, який потім обрізають, залишаючи прикореневу розетку. Сушать ЛРС у сушарках при температурі не вище 45 °С або під накриттям, на горищі, доки стебла не стануть ламкими. Запаси сировини великі. Промислова заготівля сировини можлива майже в усіх областях України. Основними діючими речовинами Г.з. є вітаміни і біогенні аміни. У траві виявлені вітаміни: аскорбінова кислота (вітамін С) — до 170–200 мг%, філохінон (вітамін К1), каротиноїди (тетратерпеноїди): ?-каротин, рибофлавін (вітамін В2); азотвмісні сполуки (холін, ацетилхолін, тирамін, гістамін, окситоцин); алкалоїди — до 0,66%; вуглеводи — 7,1% та споріднені сполуки (сахароза, сорбоза, лактоза, сорбіт, маніт, адоніт, аміноцукри); органічні кислоти (щавлева, винна, яблучна, піровиноградна, сульфанілова, протокахетова, фумарова, лимонна, бурсова, кавова, хлорогенова); кумарини — до 0,05%: кумарин, дикумарол; флавоноїди — глікозиди кверцетину, лютеоліну, діосметину (рутин, 7-рутинозид лютеоліну, 7-глюкогалактозид лютеоліну, діосмін, рамноглюкозид гісопіну); дубильні речовини — 3,3%; сапоніни; стероїди — ?-ситостерин; ефірна олія; макро- і мікроелементи (K, Ca, Mg, Fe, Cu, Zn, Mn, P, Cr, Al, Mo, Se, Br, B, Ti). У насінні є карденоліди; тіоглікозиди — синігрин; жирна олія — 30,7–38,1%, в її складі: ліноленова, лінолева, арахінова, пальмітинова, ейкозадієнова, стеаринова, ейкозенова, ерукова, пальмітолеїнова, міристинова і пентадецилова кислоти. Трава Г.з. виявляє гемостатичну, антимікробну дію, підвищує тонус міометрія, моторику шлунка, прискорює перистальтику кишечнику. Настій трави і рідкий екстракт Г.з. застосовують при атонії матки, маткових, легеневих, шлунково-кишкових і ниркових кровотечах. У нар. медицині настій трави також застосовують при гіпертонічній хворобі, захворюваннях нирок, сечового міхура, серця, печінки, печінкових коліках, нирковокам’яній хворобі, гастритах, дизентерії, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, ревматизмі, подагрі, туберкульозі легень, малярії, гарячці, застудних захворюваннях. Листя Г.з. виявляє високу фітонцидну активність. Свіжу квітучу рослину використовують у гомеопатії. Протипоказана при вагітності і схильності до утворення тромбів. Молоде листя Г.з. застосовують у лікувально-профілактичному харчуванні. Замінник гірчиці. Нектароносна і кормова рослина. Літ.: Компендиум 2003 — лекарственные препараты / Под ред. В.Н. Коваленко, А.П. Викторова. — К., 2003; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Paeoniaceae — Thymelаеaceae. — Л., 1985; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева, К.Ф. Блиновой. — СПб., 2002. Давно це було. Жив-був бідний сільський пастушок Грицько. Одного разу він пас худобу трапилася з ним біда: він оступився і поранив собі ногу. Що робити? Кров струмком біжить, не зупинити. Безсило сидів пастух, не маючи сил піднятися. Оскільки під рукою нічого не було, у розпачі він зірвав жмут невідомої трави , що росла неподалік, приклав до рани. Як же здивувався він, коли біль поступово затих і кровотеча вщухла, рана почала присихати. Через деякий час хлопець видужав. А траву-рятівницю показав людям і розповів про її чудовому властивості. Отак люди і назвали рослину грициками – на честь пастушка Гриця. У давнину жила в українському селі вдова, і виростало в неї троє синів. Чоловік її, козацький син Гриць загинув у бою з татарами ще тоді, коли найменшому і року не було. Дуже любила свого сина Гриця молода жінка, тому і всіх синів нарекла його іменем. Але, щоб якось їх розпізнати, старшого звала Григорієм, середульшого – Грицем, а найменшого – Грициком. А про всіх 3-х говорила: 'Це мої Грицики”. Так і люди їх звали. Коли ж виросли сини, поклонилися вони матері тай пішли захищати свою землю від загарбників. За якийсь час до неньки долинула вістка, що вони теж загинули у жорстокому бою з татарами. Похоронили їх козаки у степу широкому. Пішла мати шукати могилу. Ледве знайшла. На ній височіли три хрести, а на кожному з них сидів степових орел. Коли сонце скотилось за обрій, орли заговорили до матері людським голосом: -Не плачте мамо. Це ми, твої сини, ми стали орлами, щоб літати високо в небі в виглядати, чи не йдуть на нашу землю вороги. Високо літаємо, далеко бачимо, коли настає небезпека, підіймаємо козацтво і ведемо на ворога. А тепер і вам, і нам треба відпочити, На добраніч, мамо. -На добраніч, Грицики мої любі, - озвалася мати і заплакала гіркими сльозами. Впали ті сльози на могилу і виросли з них незнані до цього часу рослини. Назвали їх люди на згадку про братів грицикам. І з того часу почали збирати для лікування від різних недуг. Вірно служать грицики і нам, повертають найдорожчий скарб – здоров’я. |
24 апреля 2013
|
КРОПИВА ДВОДОМНА (джибура, джигуха, жалива велика,жаруха, жегавка, коприва, коприва пекуча,кропива велика, кропива жалка) Urtica dioica Крапива двудомная Дводомна багаторiчна рослина, вкрита тонкими волосками, родини кропивових. Стебло прямостояче, до 170 см заввишки, розгалужене. Листки супротивнi, черешковi, яйцеподібно-ланцетнi, загостренi, зубчасто-пилчастi. Квiтки жовто-зеленi, дрiбнi, одностатевi, у розгалужених колосоподібних суцвiттях. Цвiте у червнi - серпнi. Плід - сiм'янка. Кропива дводомна росте на вологих мiсцях серед чагарникiв, у лiсах, бiля парканiв, на засмiчених ділянках, уздовж дорiг. Для виготовлення лiкарських препаратiв використовують листя, корiння i насiння кропиви. Листя заготовляють пiд час цвiтiння рослини; корiння викопують восени; насiння збирають у перiод повної стиглостi. Листя кропиви дводомної мiстить алкалоїди, глiкозиди, каротиноїди, вiтамiни, макро- та мiкроелементи. Про кропиву дводомну говорять, що вона тепла i суха. Плоди не мають поганого запаху, розм'ягчують пухлини, вилiковують подагру й астму. Тому хто носить на її собі, дає хоробрiсть. Якщо покласти свiжу рослину у сечу хворої людини на 24 години i кропива залишиться зеленою, значить, що хворийодужає. Свiжому соку кропиви приписують властивiсть: якщо натерти ним руки i вилити залишки у воду, то можна наловити багато риби руками. Насiнням кропиви звареним у вині, лікували плеврит i запалення легенiв. Товчене листя i прикладали до ран або виразок щоб припинити розвиток гангрени. Вiд цукрової хвороби готували настоянку: два фунти кропиви настояти на 250 мл горілки, пити по 50 мл тричі на день за 30 хв до їди. 'Якщо у когось щось свербить, то вiзьмiть яєчний жовток, кропиву i сiль, змiшайте все i змазуйте там, де свербить, скоро все стихне. Якщо у когось є глисти, треба взяти дрiбної кропиви, зварити її в оцтi i приймати хворому, глисти скоро вийдуть'. Галеновi препарати кропиви дводомної мають кровоспиннi, загальнозмiцнювальниі, сечогiннi, жовчогiннi, антианемiчнi, гіпоглікемічні, антисклеротичнi властивостi. Препарати кропиви застосовують при атеросклерозi, кровотечах, залiзодефiцитнiй анемiї, захворюваннях дихальних шляхiв, гастритах, гепатитах, холециститах, набряках, нирковокам'янiй хворобi, ревматизмi, подагрi, виразковiй хворобi дванадцятипалої кишки i шлунка, цукровому дiабетi, фурункульозi, дерматитi, екземi, гнiйних ранах i виразках, плiшивостi, пухлинах селезiнки, розладах нервової системи. Трава кропиви використовується для тимчасового зберігання м'ясних і рибних продуктiв. Перекладенi свiжим листям кропиви вони довше не втрачають своїх якостей, не псуються мухами та їх личинками. Внутрiшньо - настiй листя кропиви дводомної (1:10) приймати по 2 ст ложки 4 рази на день. Рiдкий екстракт кропиви - по 30 крапель тричі на день. При анемiї - щоб пiдвищити вмiст гемоглобiну та еритроцитiв у кровi: 7 г сухої трави кропиви на 200 мл окропу, настоювати 30 хв, приймати по 1 ст ложцi тричі на день. Щоб позбутися каменiв у печiнцi та нирках використовують свiжий сік кропиви, а також корiння, зварене з цукром. Від геморою, при сильних гемороїдальних болях, готують сумiш iз листя кропиви та кори крушини ламкої: по 8 г на 1 л окропу, тримати на слабкому вогні 15 хв, пити по 200 мл 4 рази на день. При гiпогалактiї, якщо у матерi-годувальниці мало молока, дати 1 ст ложку сухої кропиви на 200 мл окропу, приймати по 1 ст ложцi настою двічі на пiсля їди. При опiках - настоєм листя кропиви (1:10) промивають рани та виразки. Таким же настоєм можна обробляти мiсця, пошкодженi вуграми i лишаєм. При неврозах, неврастенії, серцево-судиннiй недостатностi - настiй листя кропиви дводомної (3 ст ложки сировини на 400 мл окропу, настоювати 10 хв, процiдити) пити по 1 ст ложцi тричі на день. При цукровому дiабетi треба взяти 7 г сухої кропиви дводомної на 200 мл окропу, настояти 20 хв і приймати по 1 ст ложцi тричі на день. Це дає можливість зменшити дозу специфiчної антидiабетичної терапiї. Набряки лікують настоєм кропиви: 7 г сухої сировини на 200 мл окропу, настоювати 20 хв, приймати по 1 ст ложцi тричі на день. При захворюваннях жiночих статевих органiв використовують свiжий сік або рiдкий екстракт. Сік вживають по 1 ч ложцi тричі на день разом із 50 мл води за 20 хв до їди (при надмiрних мiсячних та рiзних кровотечах). Рiдкий екстракт (по 40 крапель за 30 хв до їди разом із 50 мл води) служить для профiлактики маткових кровотеч i нормалiзацiї менструального циклу. При ерозiї шийки матки ватний тампон, змочений соком кропиви або змочений кашкою iз свiжого листя, вводять у пiхву. При гастритi настій листя (1 ст ложку сухого листя кропиви залити 200 мл окропу, тримати на слабкому вогнi 10 хв, процiдити) приймати по 1 ст ложцi 4 рази на день. Для швидшого загоювання ран i виразок прикладають подрiбнене свiже або сухе листя кропиви. При лихоманцi, малярiї настоянку кропиви (1 ст ложка кропиви i 1/2 ст ложки товченого часнику, настояних на 500 мл горiлки) приймають по 1 ст ложцi тричі на день. Цією ж настоянкою натирають тiло хворого. Позбутися юнацьких прищів допомагає настiй (2 ст ложки листя кропиви залити 400 мл окропу, настоювати 2 год, процiдити) який треба пити по 100 мл 4 рази на день. У народнiй медицинi настiй листя кропиви (1 ст ложка сировини на 200 мл окропу, настоювати 2 год, додати 50 г меду, розмiшати) приймати по 2 ст ложки 4 рази на день при головному болю, для покращення роботи серця, печінки, нирок, шлунка, селезінки. Вживання препаратів кропиви дводомної всередину протипоказане при гінекологічних кровотечах у хворих з поліпами і різними пухлинними захворюваннями яєчників і матки. Експериментально підтверджено, що гемостатичні властивості має свіже листя кропиви або сік, сухе ж листя кровоспинної дії не виявляє. Зовнiшньо - настiй листя кропиви (1:10) служить для обробки ран, виразок. Свiжою кропивою нажалюють болючі ділянки тiла при ревматизмi, мiалгiях. Якщо в людини підвищена кислотність шлунка, добре їсти кропив’яні супи. Що потрібно Для супу з кропиви беруть 4–5 картоплин, 2 морквини, корінь і листя петрушки, 1 яйце, жменька кропиви, спеції. Картоплю і моркву нарізають кубиками і відварюють із петрушкою. Окремо варять яйце і подрібнюють. Якщо людина не любить варених яєць, можна його збити і влити у суп сирим. Під кінець приготування висипають подрібнену кропиву, негайно потому знімають каструлю з вогню і накривають кришкою. За бажанням суп заправляють сметанним соусом. |
24 апреля 2013
|
У ВАТУТІНОМУ ТА СКАЛИВАТЦІ КВІТУЄ ГІАЦИНТ Гіаци?нт (Hyacinthus) — рід багаторічних цибулинних рослин родини гіацинтових (Hyacinthaceae) або аспарагусових (Asparagaceae), у разі внесення до неї всієї родини гіацинтових, як це пропонується системою APG II. Раніше, наприклад в системах Тахтаджяна і Кронквіста, рід часто відносили до родини лілійних (Liliaceae). Рід гіацинт нараховує близько 30 видів, найвідоміший — гіацинт східний (Hyacinthus orientalis). Гіацинти — цибулинні багаторічні трави. Цибулина — від 6 см в діаметрі, тверда, складається з м'ясистих 16-20 запасаючих лусочок, та щільно з'єднаних покривних лусок. Стебло є продовження основи рослини. Листя пряме, загострене, широколінійне, ясно-зелене, рівне або коротше стебла, на поверні землі утворює розетку. Гіацинт Дзвоникоподібні квіти зібрані на верхівці у нещільній китиці. Квітки на коротких квітконіжках, прямостоячі, горизонтально відхилені, і в нижній частині — злегка пониклі, з подвійними приквітками. Оцвітина трубчасто-воронкоподібна — синього, червоного, білого, фіолетового, рожевого забарвлення, пахуча. Плід — м'ясиста, соковита коробочка з трьома відділеннями, у яких міститься насіння. Квітне гіацинт у квітні — на початку травня (цвітіння триває 20—25 днів, а в теплішу погоду скорочується до 10—14 днів) Гіацинти не переносять застій води. Батьківщиною гіацинтів вважається Середземномор'я, зокрема Мала Азія, зараз у дикій природі зустрічається у Південній Європі, Західній Азії, Африці тощо. В культурі гіацинт східний — декоративна рослина. В Україні ростуть як дикі, так і окультурені гіацинти — вирощують у відкритому (під легким прикриттям) і закритому ґрунті. Вирощування і догляд При вирощуванні і догляді гіацинтів слід дотримуватись таких правил: вологість повітря: без обприскування; температурний режим: взимку цибулини тримають при температурі 5-8° С, у період цвітіння — 18-20° С; пересаджування: цибулини спеціально підготовлені для вигонки до Різдва, потрібно висаджувати у вересні, на січень — березень — в жовтні; підживлення: весна-літо — 1 раз на 2 тижні мінеральними добривами, осінь-зима — без підживлення; розмноження: восени дочірніми цибулинами; шкідники: вражається рідко. Hyacinthus orientalis культивований Можливі труднощі при вирощуванні жовтаве листя — найімовірнішою причиною є протяги. Іншими причинами можуть бути неправильний полив і недостатнє освітлення. пуп'янки не розкриваються — неправильний полив. опадання пуп'янків — спричинюється потраплянням води на бублях при недбалому поливі. неодночасне цвітіння цибулин — найімовірнішою причиною є первинно різний розмір чи сила цибулин. довге мляве листя — рослину занадто довго тримали у темряві; іншою причиною може бути недостатня освітленість у період цвітіння. уповільнений ріст — недостатньо тривалий період спокою: переносити рослину у приміщення можна тоді, коли паростки досягнуть 2,5-5 см заввишки; іншою причиною може бути недостатнє поливання. відсутність квітів — може спричинити як неправильний вибір цибулин (недостатньо великі цибулини), так і передчасне перенесення на яскраво освітлену ділянку (на сонце); цвітіння може стримувати і недостатній полив. деформовані квітки — основні причини: яскраве світло і занадто висока температура у період спокою. У цей період температура не повинна перевищувати 5°С. Не можна тримати рослину в задушливій шафі або в неопалювальній, але сонячній кімнаті. гниючі квітки — перезволоження; у прохолодних умовах ємність без дренажних отворів швидко перезволожується. Види Найвідоміший вид «Гіацинт східний» Hyacinthus orientalis в дикій природі зустрічається на території Далмації, Греції та в Малій Азії, де квітне з ранньої весни. Особливої уваги гіацинтові в Європі стали приділяти з XV століття; відтоді вивели понад 300 високоякісних сортів. Проте, їх загальна кількість набагато більша. Зараз відомо тисячі сортів гіацинта і щороку їх кількість поповнюється новими. Суцвіття рослин мають різноманітне забарвлення. Вони бувають: білі, жовті, червоні, рожеві різних відтінків, голубі, лілові і сині до майже чорно. Деякі сорти мають строкате забарвлення. Зустрічаються махрові та прості гіацинти. Зазвичай, прості гіацинти крупніші і правильної форми. Гарний, правильно вирощений гіацинт, має відповідати певним вимогам: листя направлене вгору; стебло прямостояче не переплутане з листям; чим більше квітів, тим краще; суцвіття рівне, трохи конічне або циліндричне; квіти розміщені горизонтально, не пониклі. Походження назви Отримав назву від імені персонажа давньогрецької міфології. Гіацинт — юнак неймовірної краси якого кохав Аполлон. Коли Аполлон навчав його метати диск, закоханий в Гіацинта бог вітру (за різними версіями міфа Зефір або Борей) з ревнощів спрямував кинутий Аполлоном диск в голову Гіацинта. Юнак помер, і тоді Аполлон із його крові створив квітку. |
24 апреля 2013
|
На околиці Ватутіного, біля річки Шполки квітують клени Клен звичайний (клен гостролистий) Acer platanoides L. Родина сапіндові – Sapindaceae. Народні назви: ацарн, кленовина, клинина. Опис. Дерево з розкидистою кроною, бурувато-сірою корою, що розтріскується, і коричневими молодими пагонами. Листки супротивні, довгочерешкові, пальчасто-п’ятилопастні, біля основи серцеподібні. Квітки двостатеві і одностатеві, жовтувато-зелені. Чашечка п’ятироздільна, пелюстків віночка п'ять, тичинок п'ять - дванадцять, маточка із двома стовпчиками. Плід - двокрилатка, що розпадається при дозріванні на два плоди. Висота 15-25 м. Час цвітіння. Кінець квітня - травень. Місцеперебування. Росте в листяних і змішаних лісах і по чагарниках. Частина, що використовується. Молоді листки. Час збору. Травень. Хімічний склад. Не вивчений. Молоді листки мають білий солодкуватий, приємний на смак клейкий сік. Застосування. Листки володіють сечогінною, жовчогінною, антисептичною, протизапальною, ранозаживляючою і знеболюючою дією. Водний настій або відвар молодих листків застосовують при жовтусі, цинзі, як сечогінний і тонізуючий засіб. Солодкий кленовий сік (кленовку) п'ють при цинзі і болях у попереку (прострілі). Свіжі здрібнені листки прикладають до гнійних ран і виразок для очищення і загоєння. Листки і молоді пагони, відварені з оцтом, використовують для припарок при хворобливих відчуттях у печінці і селезінці. Слабким розчином попелу кори миють голову при струпах і виразках. ВЕРБА БІЛА ФОРМА ПЛАКУЧА Рідко хто зважиться вирощувати плакучу вербу у себе на невеликій ділянці, представивши такий собі баобаб, що накриває своєю кроною мало не сотку. Між тим декоративні верби бувають різні і за розмірами, і за виглядом. Плакуча декоративна верба — дводомна дерево або чагарник із простими, частіше ланцетними листками і дрібними квітками, зібраними в характерні суцвіття-сережки. Ботаніки вважають, що рід верба (Salix) налічує 600 видів. Більшість з них виростає в північній півкулі, заходячи в Арктику і в гори до меж поширення рослинності. Особливо багато видів верби в Північній Америці та Східній Азії. У Росії плакучу вербу любили завжди. Кожному виду давали своє ім'я: червонолозу, шелюги, шелюги, верба, белотал, Рокита, лознік, корзіночнік, бредіна. Перелік далеко не повний. У селянському побуті верба була одним з найважливіших дерев. З верби плели меблі, кошики, кошики, йшла вона і на паркани. Кора деяких видів годилася для дублення шкір. Ще з верби дерли лико, а на безлісному півдні використовували як паливо і будівельний матеріал. До того ж, кора верби має лікарські властивості. Серед верб багато видатних за красою декоративних видів. Чого варта, приміром, верба вавілонська (S. Babylonica), тонкі плакучі пагони якої спадають з висоти 6-8 м до самої землі. Шкода, що рости вона може тільки на півдні Росії. Втім, і в центрі Росії живуть гарні верби. Це верба біла (S. Alba), верба пурпурова (S. Purpurea), верба каспійська (S. Caspica), верба козяча (S. Caprea), верба кангінская (S. Cangensis), верба цельнолістная (s. Integra) і деякі інші. Плакучі верби відносяться до дерев, декоративний ефект яких пов'язаний з красою крони, формою і кольором листя і пагонів. Квітки ж у неї неяскраві і лише в окремих видів декоративні. Тим не менш, саме особливості оліственних, форма і колір листочків, плакучесть крон здобула вербам славу паркових дерев. Деякі плакучі верби приваблюють не тільки красою і витонченістю, скільки оригінальністю, що, втім, цінується не менше. Наприклад, звита форма верби Матсуда (S. matsudanaf. Tortuosa) c химерно закрученими гілками і нібито зім'ятими листям. Серед декоративних форм плакучої верби багато і таких, які за своїми розмірами цілком вписуються навіть у невеликі композиції. Такі, наприклад, верба шерстистий, верба сітчаста, верба туполиста, а також форми верби цельнолістной і верби пурпурової. Карликова верба може бути вирощена висотою не більше 20 см. Карликова верба пурпурна в клумбі, наприклад, поряд з квітами виглядає чудово. Іва плакуча пурпурна має декілька декоративних форм, але найчастіше згадується верба граціліси (Gracilis), тобто витончена. Ця маленька Івушка висотою 1,5 -2 м має численні тонкі висхідні втечі й маленькі сизуваті вузьколанцетні листочки довжиною близько 40 мм і шириною близько 6 мм. Все у неї пропорційно і красиво: і мініатюрні листочки, і злегка пониклі тонкі гілочки, і загальний силует крони. Здалеку рослина виглядає як сизі, нечітко окреслене хмаринка. Де краще посадити вербу плакучу? Бажано, щоб місце для її посадки було відкрито з усіх боків. Краща грунт — легкий чи середній високогумусний суглинок, слабокислий до нейтрального. Найменше для посадки верби підходить суха піщаний грунт. Як підрізати декоративну плакучу вербу? Без форміровкі декоративна верба не утворює щільної крони, тому дорослу рослину слід обрізати. Після посадки деревце 3-4 роки може рости вільно, поки не досягне висоти 0,8 — 0,9 м, а потім ранньою весною кінчики гілок укорочують на 20-30 см. Повторити стрижку можна і влітку — так, рік від року , крона декоративної плакучої верби ставатиме щільніше. Як виростити плакучу вербу у себе на ділянці? Для того щоб дерево росло сильним і здоровим важливі полив та харчування. Підгодовувати вербу краще восени або навесні при перекопуванні пристовбурного кола. На один кущ достатньо відра перепріла органіки і жмені (30-50 г) повного мінерального добрива. Все це слід перемішати з поверхневим (10-15 см) шаром грунту в прикореневій зоні. Поливають вербу плакучу тільки в посушливу пору приблизно раз на тиждень, зрошуючи при цьому і її крону. |
24 апреля 2013
|
Історію про ті фатальні для визволителя Києва від нацистів, командувача 1-го Українського фронту дні ми розповімо мовою документів з архівних фондів радянських органів держбезпеки і партії більшовиків (рос.). Двадцать послевоенных лет о смертельном ранении командующего 1-м Украинским фронтом Николая Ватутина не принято было распространяться. Официозная 'История Великой Отечественной войны' отделалась общими фразами: машину генерала 'обстреляли по-разбойничьи, из-за угла, украинско-немецкие националисты' (этот совершенно бессмысленный термин применялся по отношению к движению ОУН и УПА, выступавшей под лозунгом 'борьбы против империализмов Москвы и Берлина'). Только в 1965-м, когда освободителю Киева посмертно присвоили звание Героя Советского Союза, появилась утвержденная свыше версия случившегося - статья члена Военного совета 1-го Украинского Крайнюкова, бывшего в тот день под огнем с Ватутиным. Автор, естественно, давал героизированную картину случившегося тогда поистине нелепого боевого столкновения, и умолчал о многих невыгодных для лакированной истории войны подробностях. Микита Хрущов прощається з бойовим товаришем О событиях, предшествовавших ранению Н.Ватутина, дает представление справка, составленная 1 марта 1944 года заместителем начальника Управления контрразведки СМЕРШ 1-го Украинского фронта генерал-майором Беляновым. 29 февраля, около 16.30 Военный совет фронта завершил работу в штабе 13-й армии генерал-лейтенанта Пухова (Ровно) и выехал в штаб 60-й А (Славута, Хмельницкая область). Офицер по особым поручениям комфронта полковник Семиков направил офицера оперативного отдела штаба фронта майора Белошицкого разведать возможные пути следования начальства. Майор предложил три маршрута, наиболее приемлемым из которых был Ровно-Здолбунов-Острог-Славута. Добросовестный майор доложил Пухову, что по данным разведки накануне у села Гоща на Ровенщине произошел ожесточенный бой между партизанами и отрядом Украинской повстанческой армии (УПА), а местные жители сообщают о многочисленных группах повстанцев, оперирующих вдоль потенциальных маршрутов передвижения штаба фронта. Однако опытный боевой генерал Пухов почему-то проявил не то беспечность, не то халатность, и не предложил Ватутину полагавшееся в таких случаях по рангу прикрытие бронетехникой и отрядом автоматчиков (и это при том, что Ватутин командовал самым мощным на то время фронтом Второй мировой войны - две танковые, семь общевойсковых и воздушная армии). Меры предосторожности, с позволения сказать, ограничились высылкой 'студебеккера' со взводом солдат для разведки маршрута. 'Пойди разберись...' Около 19.30 29 февраля кортеж из четырех машин, в которых находились Ватутин, Крайнюков, 10 штабных офицеров и лишь несколько бойцов охраны подъехал к окраине села Милятин на границе Ровенской и Хмельницкой областей. В поселке, говориться в документе, слышалась стрельба (?). Автора учили: любой грамотный командир в такой ситуации дает команду 'увеличить скорость', дабы быстрее миновать опасный участок, и быть готовыми к открытию огня с хода. Однако Ватутин почему-то остановил кортеж и приказал майору-порученцу 'пойти разобраться', что происходит в селе. И вот тут машины попали под обстрел повстанцев, занявших выгодную позицию за хатами, взяв противника в 'клещи'. Садясь в машину, Ватутин получил пулевое ранение, деликатно говоря, в верхнюю часть правого бедра, была раздроблена кость. Водитель Крайнюкова Моноселидзе испугался и рванул с места боя (впоследствии предан суду). Бойцы охраны, которая 'энергично отстреливалась', Кочетков и Царев, усадили истекавшего кровью полководца в 'додж', но джип вскоре перевернулся. Далее генерала везли на 'виллисе', но и тот застрял в непролазной грязи. В ближайшем селе реквизировали сани и на них доставили высокопоставленного раненого в госпиталь № 506 13-й А. Квалифицированную помощь он получил лишь спустя пять часов, а затем самолетом был отправлен в последнее земное пристанище - киевский военный госпиталь. Предчувствуя лютый гнев Верховного главнокомандующего, должностные лица, допустившие трагедию, вовсю запустили механизм бюрократических 'отмазок'. 2 марта нарком внутренних дел УССР Василий Рясной направил заместителю главы НКВД СССР Чернышеву докладную с описанием милятинского ЧП. В документе отмечалось, что кортеж командующего подвергся нападению 30-40 'бандитов', охрана оборонялась, однако нападавшим удалось окружить одну из машин и убить находившихся в ней трех военнослужащих. Так завуалировано говорилось о потере святая святых - документов боевого планирования штаба фронта! В машине находились документы Ватутина и его шинель... Однако вскоре в бумагах фигурировала 'банда в 300-350 человек, напавшая на товарища Ватутина'. Реабилитируясь, в район столкновения перебросили части войск НКВД, начались зачистки, в ходе которых полегла часть повстанцев, принимавших участие в милятинской перестрелке. Всего же за 20 последующих дней в ходе 65 оперативно-войсковых операций было уничтожено 1129 повстанцев (не приходиться сомневаться, что на скорую руку ликвидировали и простых крестьян, так как количество 'ликвидированных бандитов' значительно превышает отчетное число захваченных 'стволов'). 'Тайга' сообщает... С 1943 года на Волыни действовала компактная оперативная группа Наркомата госбезопасности УССР 'Тайга', частично состоявшая из поляков. На то время в оккупированном немцами регионе действовали одновременно советские партизаны, отряды подконтрольной ОУН (С.Бандеры) УПА, подразделения атамана Тараса Боровца-Бульбы ('Полесская Сечь'), отряды ОУН (Андрея Мельника), Фронта украинской революции, 'вольных казаков' и мощная сила - 27-я дивизия польской Армии Крайовой (АК). Сама Волынь с лета 1943-го становится ареной печально известной 'Волынской резни', этнической чистки, унесшей жизни десятков тысяч мирных украинцев и поляков: АК проводила операцию 'Буря' по взятию под контроль волынских земель, а командующий УПА Дмитрий Клячковский ('Савур') отдает приказ об уничтожении польской общины края. 'Тайге' была поставлена задача сбора сведений как об АК, так и УПА, 'бульбовцев', проведения мероприятий по разложению повстанческих формирований антисоветской направленности. О профессионализме опергруппы свидетельствует то, что ее работы лично курировал начальник 4-го Управления НКВД-НКГБ (зафронтовая разведывательно-диверсионная и террористическая деятельность) генерал-лейтенант Павел Судоплатов. Разведчики 'Тайги' с 1 по 12 марта 1944-го усердно занимались розыском нападавших на Ватутина и выяснением обстоятельств происшествия. Уже 9 марта из Гощи по адресу наркома госбезопасности УССР, комиссара госбезопасности 3-го ранга Сергея Савченко 'Тайга' направила спецсообщение с собранными от агентуры 'по горячим следам' сведениям. Утверждалось, что в нападении на генерала принимали участие диверсионная группа Службы безопасности (СБ) окружного провода ОУН под командованием 'Черкеса', бойцы сотни УПА 'Жука' - Алексея Калынюка из села Михалковцы Острожского района Ровенщины, а также участники боевой группы (боевки) СБ ОУН Феодосия Павлюка из села Колесники Гощанского района (всего не более 100 штыков). Подразделения повстанцев 'оседлали' дорогу между селами Сеянцы и Милятином, а люди Ф.Павлюка прикрывали основные силы у Милятина (как видим, в селе находилось небольшое подразделение). Судя по всему, повстанцы и не знали о проезде комфронта, и скорее вели произвольный поиск противника в отведенном им районе. Дело в том, что согласно приказа Главного командования УПА от 26 ноября 1943-го и 'тактической инструкции' Главного войскового штаба УПА повстанцы, до того наносившие ощутимые удары по немецким оккупантам, обязывались ограничить столкновения с немцами лишь обороной при их насильственных действия против населения, 'акциями мести', и готовиться до 'переходному периоду' в связи с приближением основного противника - Красной армии. Только с июля по октябрь 1944-го на территории Волынской области УПА произвела до 800 ударов по армейским тыловым объектам. По сообщению командующего 1-м Белорусским фронтом К. Рокоссовского в НКВД УССР (23 августа 1944 года), отряды УПА силой до 150 человек каждый на Волыни дерзко атакуют коммуникации, маршевые подразделения, уничтожают командный состав. Версия советской стороны о перестрелке в селе выглядит сомнительной, ведь так повстанцы могли демаскировать засаду. По данным 'Тайги' среди людей 'Черкеса' был некий 'видный немец'. Скорее всего, речь идет о старшем офицере гитлеровского разведоргана, ведь с 1944 года, в интересах борьбы с основным противником - сталинским режимом - командование УПА налаживает конъюнктурное сотрудничество с Абвером в разведывательно-диверсионной сфере. В среде повстанцев только в плен советской стороной было захвачено до 300 немецких военнослужащих, в основном - сотрудников спецслужб, а отдельные 'солдаты фюрера' находились в подполье до 1947 года, когда их целенаправленно ликвидировала СБ ОУН. Скорее всего, именно 'видный немец' и передал своим ценные документы комфронта. После взятия советскими войсками Львова (27 августа 1944-го) было захвачено немало документов нацистских спецслужб о взаимоотношениях (их обзор содержался генерал-лейтенанта C. Савченко генерал-лейтенанту В. Рясному от 23 февраля 1945 года). Трофейные бумаги свидетельствовали, что 15 апреля 1944 года начальник полиции безопасности дистрикта 'Галичина' обер-штурмбанфюрер СС Витиска сообщил в РСХА группенфюреру Мюллеру, что с конца января 1944-го отряды УПА искали прямые контакты с частями вермахта. Представитель отдела 1-с (разведка) 'боевой группы Прюцманна' штурмабанфюрер СС Шмитц наладил связь с командирами повстанцев в районах Постойно (33 км на запад от Ровно), Кременец, Верба, Котин, Березно, Подкамень и Деражно, получал от них разведывательные данные о Красной Армии и партизанах, отрядах польской Армии Крайовой (АК), а также привлекал УПА к диверсионным мероприятиям. Отношения строились на основе соглашения о ненападении, устанавливались условные знаки и пароли для контактов УПА и немецких частей. Отмечалось, что немцам поступили и захваченные в случайном столкновении 29 февраля 1944 года документы командующего 1-м Украинским фронтом генерала армии Николая Ватутина. Интерес и другой факт, выявленный 'Тайгой'. Среди участников боя якобы был лейтенант венгерской армии, запросто попадавший в лоб противнику из винтовки с дистанции в полкилометра. Именно он, если верить оперативным источникам, и произвел роковой выстрел в полководца. Из протоколов допросов 'бандглаварей'... Тема нападения на Ватутина постоянно находилась в поле зрения органов госбезопасности. Свою версию случившегося изложил на допросах командир соединения УПА 'Холодный Яр' Евгений Басюк ('Черноморец'), захваченный НКВД в 1944 году. По его словам, в Милятине пребывало всего 12 бойцов боевики СБ 'Примака' из Славуты и несколько местных ополченцев из 'самооборонного отдела'. Захваченные врасплох прибытием кортежа, они приняли бой, сосредоточив огонь на первой машине, затем брошенной противником. В ней нашли штабные документы, передав их шефу краевого провода ОУН Волыни Мыколе Козаку-'Смоку' (ранее тот был руководителем краевой референтуры СБ), а трофейную генеральскую шинель... донашивал интендант куреня УПА 'Богуна'. Боевку 'Примака' вскоре ликвидировали в боях. Интересно сложилась судьба самого Е.Басюка: став сотрудничать с органами госбезопасности, он возглавил одну из спецгрупп, действовавших под видом подполья ОУН для проведения 'тонких чекистских мероприятий' по разложению подполья, и печально прославившихся нарушениями социалистической законности'. После войны любил выдавать себя за офицера МГБ, сохранилось фото Басюка в форме капитана госбезопасности. Однако за мародерство и вымогательство попал под трибунал, получив в 1948 году 25 лет лагерей... Дополнительные сведения о нападении сообщил на допросах в МГБ УССР в апреле 1946-го бывший командир Группы УПА 'Восток' Федор Воробец ('Верещака'). Ему поступили отчеты руководителя местного надрайонного провода ОУН 'Ворона' и рапорт командира его личной охраны сотника 'Деркача' (действовавшей, кстати, и в советской униформе для компрометации противника). Эти документы также подтвердили захват штабной машины с документами Н.Ватутина. Что же было на самом деле? Сопоставление изученных нами документов сторон дает возможность сформулировать некоторые оценки обстоятельств ранения полководца. Прежде всего, нет никаких оснований говорить, вопреки утверждениям советской пропаганды, о преднамеренном нападении или засаде украинских повстанцев на военачальника. Имела места случайность, обычное дело на войне, а поскольку стороны находились в состоянии войны, то и события развивались вполне по ее законам. Бой в Милятине был скоротечным, неорганизованным, спонтанным для обеих сторон, заурядная стычка, но повлекшая тяжкие последствия. Получил тяжелое ранение крупный военачальник, внесший немалый вклад в развитие военного искусства, включая проведение операций по окружению значительных группировок противника и организации глубокой обороны. Наконец, имела места элементарная легкомысленность в организации охраны военачальника, данные разведки просто игнорировали. Архівне розслідування Дмитра Вєдєнєєва про смерть ковпаківського комісара Руднєва читайте тут Вездесущесть противника, особенности повстанческой тактики недооценили, а то и просто отмахнулись от угрозы со стороны иррегулярных вооруженных формирований, действовавших в хорошо знакомой им местности. Ведь по выкладкам военных теоретиков, один партизан приковывает к себе 10 солдат регулярной армии, а Н.Ватутина охраняла горстка солдат да офицеры с табельными ТТ (милятинские повстанцы имели и ручные пулеметы). Наконец, трудно признать адекватными и действия самого военачальника, решений которого ждали сотни тысяч солдат и офицеров... Первая помощь Как свидетельствует архивное дело о ходе лечения и смерти Н.Ватутина, первую помощь раненому оказали в тот же день врачи танковой бригады. Лишь спустя сутки в госпитале 13-й Армии (Ровно) провели операцию по первичной хирургической обработке раны и на ногу наложили глухую марлевую повязку. В документе с суровым названием 'Кто лечил товарища Ватутина' говорится, что 1 марта 1944-го в Ровно прибыли начальник санитарного управления фронта генерал-майор медслужбы (м/сл) Семека, главный хирург фронта полковник м/сл Гуревич, главный хирург Киевского военного округа генерал-майор м/сл, заслуженный деятель науки Ищенко. На следующий день самолетом из столицы прибыли заместитель главного хирурга Красной Армии генерал-лейтенант м/сл, заслуженный деятель науки Шамов и ведущий хирург московского госпиталя септических инфекций майор Кокин. Врачи определили сквозное пулевое ранение со входным отверстием в правой ягодичной области, косым переломом кости и выходом пули на наружно-передней поверхности бедра. Отмечалось, что подобного типа ранения квалифицируются как тяжелые, влекущие свыше 25% смертности раненых. 'И даже попросил водки' Хрущев слово сдержал. В Киеве генерала вскоре перевели в отдельное, специально оборудованное здание (особняк на нынешней улице Липской, напротив отеля 'Киев') со штатом лечащих и дежурных хирургов, терапевтов, медсестер, перевязочной и лабораторией. Все необходимое для лечения доставлялось с фронтового склада или самолетом из Москвы. Никита Сергеевич практически каждый день докладывал в Москву о состоянии здоровья полководца (информацию принимал личный секретарь Верховного Поскребышев). Правда, когда Хрущев вовсю дискредитировал Сталина (будучи сам лично повинным в массовых незаконных репрессиях в Москве и дважды в Украине), то не удержался приписать 'Хозяину' ответственность и за смерть Ватутина. Дескать, сверхподозрительный вождь запретил использовать импортируемый за золото с Запада пенициллин. Это ложь: сохранилась схема многочисленных инъекций Николаю Федоровичу именно этим препаратом. 7 марта провели хирургическую очистку раны, сняли гипс, причинявший дискомфорт тучному больному. Правда, вздутие живота осложняло сердечную деятельность пациента. На 19-е сутки отмечалось удовлетворительное состояние больного, температура вечером - 38 градусов. Однако 23 марта наступило резкое ухудшение. Температура утром достигла критических 40,2 градуса (были даже подозрения на рецидив малярии). 'Врачи до сих пор не могут точно установить диагноз болезни', - сообщал Сталину Хрущев. Из Москвы дополнительно прибыл главный терапевт Красной Армии, профессор Вовси. Врачи подозревали, что от ранения идет общее отравление организма. 31 марта профессор Шамов провел операцию по удалению нагноений в области раны, о чем уже через 20 минут сообщили Верховному. На следующий день Н. Хрущев проведал больного, найдя его 'бодрым и с хорошим аппетитом'. Ватутин 'охотно выпил вина и даже попросил водки'. Катастрофа назревает Однако 2 апреля генерал Шамов сообщил - результаты анализов свидетельствуют о 'быстро назревающей катастрофе', идет общее инфицирование организма. В отчете 'Развитие заболевания у раненого тов. Николаева' отмечалось, что имеет место 'тяжелое поражение организма, с септическим процессом раневого происхождения, приведшее к значительному угнетению и без того ослабленных функций организма'. Отмечалась 'слабая сопротивляемость организма' 43-летнего больного, продолжающееся образование возбудителями газовой инфекции в ране, что породило реальную угрозу для жизни больного. На 23 день лечения произошла вспышка тяжелого отравления организма от инфекционного процесса в костно-мозговом канале верхнего отрезка бедренной кости. К лечению дополнительно привлекли профильных специалистов: доктора медицинских наук, бактериолога Покровского, ведущего фаготерапевта, доктора медицинских наук Кокина, завотделом гематологии Института академика Богомольца, профессора Юдина. Мнения эскулапов разделились. Профессора Гуревич и Ищенко считали ампутацию конечности безперспективною, 'и вообще положение безнадежным', генерал-медик Шамов видел шанс на спасение в ампутации. 'Выход вижу в ампутации...' Прилетевший в Киев главный хирург Красной Армии, генерал-полковник и академик, знаменитый Н.Бурденко положил конец дискуссиям: 'выход из создавшегося положения вижу только в неотложной высокой ампутации правой ноги, несмотря на всю опасность этой операции'. Вмешательство решили провести в течение двух суток, без всякой гарантии дальнейшего нераспространения инфекции. К 4 апреля состояние больного оценивалось как 'весьма тяжелое', температура колебалась от 38,2 до 40,2 градусов, нарастала сердечная слабость. Вечером 4 апреля Н.Хрущев испросил разрешения на рискованную операцию у И.Сталина. В известность поставили и супругу раненого Татьяну Романовну. Она просила Хрущева сделать все возможное для спасения мужа, не останавливаясь даже перед операцией, раз она может дать некоторые шансы. Н.Хрущев сообщил И.Сталину: 5 апреля 1944 года, в 15 часов была проведена ампутация, и к 22 часам Н.Ватутин начал выходить из послеоперационного шока. Отсеченную ткань тут же подвергли лабораторному исследованию, выявив паралогические изменения тканей, кости и костного мозга. Как доложил Хрущеву академик Бурденко, это полностью подтвердило целесообразность операции. 'Дела идут очень плохо' 6 апреля в Киев прибыли знаменитый академик Стражеско, хирурги Кремлевской больницы, профессора Бакулев и Теревинский, из Харькова приехал единственный в СССР крупный специалист по иммунизации доноров профессор Коган. Несмотря на операцию, инфекция продолжала распространяться по организму. В некоторых местах тела, особенно - в локтевых изгибах - появились новые гнойные очаги. 13 апреля Н.Бурденко принял решение хирургически вскрывать гнойники. Видимо, на некоторое время раненому стало лучше. 14 апреля генерал армии Николай Ватутин написал последний свой в своей жизни документ, карандашную записку И.Сталину на бланке Председателя Совета Народных Комиссаров УССР: 'Дела идут очень плохи (так в тексте - Авт.). Бурденко меры принимает. Прошу кое-кого подстегнуть. Ватутин'. Что имел в виду военачальник, мы не знаем, видимо, до последнего надеялся, что административное воздействие 'всесильного' Сталина спасет ему жизнь. В этот день врачи констатировали: 'Состояние больного прогрессивно ухудшается', идет общая тяжелая интоксикация организма. В 1 час 40 минут 15 апреля именитая группа медиков во главе с Н.Бурденко письменно доложила Н.Хрущеву: 'В 1.30 15 04 с.г. т. Ватутин скончался при явлениях нарастающей сердечной слабости и отека легких'. Родина генерала прощається з покійним Во Дворце пионеров на площади ІІІ Интернационала открылось прощание с покойным. Речи на похоронах произносились как на русском, так и на украинском языках. Кроме жены, у полководца остались 14-летняя дочь Елена и 12-летний сын Виктор (мальчик страдал костным туберкулезом и передвигался на костылях). Семье полководца предоставили дачу с капитальным ремонтом и обстановкой. Дмитро ВЄДЄНЄЄВ - професор, доктор історичних наук, заступник голови Українського інституту національної пам'яті Джерело: сайт Українського Інституту національної пам'яті |
23 апреля 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Первоцвіт весняний Народні назви: вушка, небесні ключики, квіти святого Петра, баранчики, золоті ключики. |
22 апреля 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ У ВАТУТІНОМУ ПО ВУЛИЦІ ДРУЖБИ РОЗЦВІВ ПЕРВОЦВІТ ВЕСНЯНИЙ |
22 апреля 2013
|
ФЛОРА І ФАУНА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ У ВАТУТІНОМУ КВІТУЮТЬ АБРИКОСИ, КУЛЬБАБА І БАРВІНОК, А НА ВОДОЙМИЩІ РІЧКИ ШПОЛКИ ВИЛОВЛЮЮТЬ РИБКУ ЧАЙКИ, ВИЛІЗЛИ ПОГРІТИСЯ ЯЩІРКИ, ЛІТАЮТЬ КРАСИВІ МЕТЕЛИКИ... |
22 апреля 2013
|
ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ У ВАТУТІНОМУ РОЗПОЧАЛОСЯ КВІТУВАННЯ АБРИКОС АБРИКОС ЗВИЧАЙНИЙ |
21 апреля 2013
|
23.05.1997 1. Білоус Олексій Григорович (29.03.26-14.03.99) 2. Какіашвілі Іраклій Володимирович (20.05.24-25.03.02) 3. Говорова Олена Федорівна (07.11.17-17.04.02) 4. Вовченко Дмитро Данилович (07.11.16-05.02.06) 5. Олійниченко Євген Тимофійович (01.01.31-21.10.02) 25.05.2000 6. Чебурахін Микола Зіновійович (17.12.27) – лікар-терапевт Ватутінської міської лікарні, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ст., ветеран праці. 7. Авраменко Леонід Григорович (10.06.40) – гірничий інженер, ветеран праці. Колишній директор ш/у «Ватутінське». 18.05.2001 8. Богомолкін Матвій Григорович (20.08.22) – ветеран ВВВ, учасник Сталінградської, Курської, Корсунь-Шевченківської битв. Кавалер багатьох бойових орденів та медалей. Колишній комсорг ЦК ВЛКСМ (1948-1949) на республіканській комсомольській ударній будові Юрківського вугільного комплексу. 9. Балаба Володимир Петрович (24.01.1949) – ветеран праці, колишній генеральний директор «ВАТ ВКВ» 14.05.2002 10. Заїка Олексій Філімонович (15.02.26-16.09.04) учасник ВВВ, ветеран праці, колишній директор ЗОШ №1. 11.Бейлер Ніна Григорівна (12.11.1947) – колишня голова правління ВАТ «Ватутінський м’ясокомбінат». 22.08.2002 12. Ламанова Маргарита Андріївна (23.02.21 - ) – колишня голова виконавчого комітету Ватутінської міської ради депутатів трудящих (1965-1969). Учасник ВВВ, ветарн6 праці. Нагороджена орденами «Знак пошани», «За мужність» ІІІ ст.., медалями. 13. Горовий Василь Остапович (29.05.26 - ) – машиніст екскаватора. Учасник ВВВ, ветеран праці, кавалер бойових і трудових орденів та медалей. 14. Дубінін Віталій Іванович (01.01.1932) – машиніст екскаватора, ветеран праці. Нагороджений орденами Леніна і «Знак Пошани», медалями. Депутат ВР СРСР трьох скликань (1962-1974) 07.06.2007 15. Говоров Олександр Васильович (20.06.31) – директор музею Героя Радянського Союзу генерала Армії М.Ф.Ватутіна у с. Ватутіно Валуйського району Бєлгородської області. Росія, ветеран праці. 16. Яременко Іван Гаврилович (22.08.46) – директор ВАТ «Ватутінське АТП-2362», заслужений працівник автомобільного транспорту України. 16.08.2008 17. Ткаченко Олександр Миколайович (07.03.1939) – депутат Верховної ради України від КПУ 26.08.2012 18. Довбуш Марія Григорівна – заслужений вчитель України, вчитель початкових класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 19. Панзюк Михайло Степанович (09.12.1949) – заслужений працівник культури України, художній керівник народного аматорського естрадного оркестру «Угольок» |
20 апреля 2013
|
| Закрыть |
