|
ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ ГРУША Фрукт із цікавою біографією |
3 мая 2013
|
ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ У ВАТУТІНОМУ ЩЕДРО КВІТУЮТЬ ГРУШІ Ходімте в сад. Я покажу вам сад, |
3 мая 2013
|
ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ ГЛІД — відомо 47 видів. Цю чудову медоносну рослину часто використовують у живоплотах, вона зустрічається майже повсюдно в дикому стані й у парках. |
3 мая 2013
|
ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Смородина золотиста (синонім — смородина запашна; Ribes aureum, Ribes odoratum) — рослина з родини аґрусових. Опис Смородина золотиста — прямостояча кущова рослина 180-270 см заввишки. Квітки і листя смородини золотистої Листки — розташовані супротивно, трилопатеві. Лопаті закруглені, жилкування пальчасте. Можуть сягати 5 см завширшки, черенок приблизно такої ж довжини, що і листова пластинка. Від 5 до 15 квіток зібрані в китиці близько 8 см завдовжки, завжди мають прилистки, на яких знаходяться волоски та залози. Тонкі жовті квітки без запаху, мають 5 загострених чашолистиків та 5 жовтих пелюсток, які з віком набувають червоного кольору. Стовбчики зрослі від основи до кінчика. Плід — кругла помаранчева або жовта волосиста ягода близько 0,5 см в діаметрі. Поширення і використання Батьківщина виду — Північна Америка, де він цвіте з лютого по квітень. В Україні використовується як декоративна рослина. |
3 мая 2013
|
ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Магония падуболистная — Мahonia aquifolia (Pursh) Nutt. Запад Северной Америки. В природе встречается в лесах и на заросших полынью склонах. Достаточно засухоустойчива. Вечнозеленый кустарник до 1,5 м высотой. Интересный прежде всего крупными, кожистыми, блестящими непарноперистыми листьями, из 5-9 колючезубчатых листочков; при распускании красноватых, летом — темно-зеленых, осенью — красновато-золотисто-бронзовых, особенно на солнечных местах. Листочки сложного листа по форме напоминают листья падуба. Цветки желтые, многочисленные, в прямостоячих, сильно разветвленных соцветиях на концах побегов. Зацветает в начале мая и цветет в течение месяца, иногда вторично цветет в октябре. Продолговато-эллиптические, темно-синие с сизым налетом, съедобные, кисло-сладкие плоды до 1 см, созревают в начале августа, придавая кусту неповторимое своеобразие. Магония – перекрестноопыляемое растение. У одинокого куста плодов не бывает или завязываются единичные ягоды от случайного дальнего переноса пыльцы. Поэтому тем садоводам, которые желают выращивать магонию не как чисто декоративную, но и как ягодную культуру, следует сажать не меньше двух кустов. Урожайность магонии зависит от условий опыления. Если перекрестное опыление прошло успешно, то растение может быть усыпано плодами. Но все-таки магония падуболистная, конечно, прежде всего декоративная, а не ягодная культура. Грунтовая всхожесть 60%, период прорастания с. - 390 дней. С. требуют стратификации при 0,5 °С в течение 3 мес с последующим проращиванием при 20° (16 ч) - 30° (8 ч). Глубина заделки с. 1 - 1,65 мм. Жизнеспособность семян 100%. Укореняется 100% летних черенков. Фотография Анны Петровичевой Дает обильные корневые отпрыски, благодаря которым образует красивые низкие заросли. Теневынослива. На солнечных местах образует привлекательные плотные кусты. Предпочитает свежие, богатые гумусом почвы; хорошо переносит условия города, обрезку и формовку кроны. О зимостойкости этого вида в средней полосе России имеются противоречивые мнения. И это не случайно. Природный ареал магонии падуболистной в Северной Америке сильно вытянут с севера на юг вдоль горных хребтов западной части материка. Формы, происходящие из южной части ареала, у нас часто подмерзают. В то же время растения, происходящие из северной части, имеют вполне удовлетворительную зимостойкость. Это подтверждают многолетние наблюдения ученых Главного Ботанического сада. Однако внешних различий между зимостойкими и малозимостойкими формами нет. К тому же устойчивость растения к морозам зависит от его возраста. Молодые магонии чаще подмерзают, чем взрослые кусты. Вывод для садовода-любителя прост: молодые растения в первые 2-3 зимы следует обязательно укрывать. Для этого можно использовать лапник, а также опавшие листья (лучше – дубовые), поверх которых укладывается пленка или нетканый материал. Декоративна в течение всего года. Очень красива в весенний период, когда большинство видов еще не оделись листвой, а у нее на фоне старых зеленых листьев, как цветки проглядывают молодые, красноватые, блестящие листочки. Во время цветения ее обильные, желтые соцветия прекрасно сочетаются с темной блестящей кожистой листвой. Не менее эффектна она при обильном плодоношении, украшенная многочисленными сине-голубыми плодами. Одинаково хороша как в одиночных, так и в групповых посадках на переднем плане, при оформлении каменистых горок, в бордюрах и низких живых изгородях. В культуре с начала XIX века. Декоративные формы: орехолистная (f. juglandifolia) — листья из 7 листочков, более мелких и плотных, чем у типичной формы, с красным черешком сложного листа; изящная (f. gracilis) — с более длинными листочками; золотистая (f. аurеа) — с золотистыми листьями; пестрая (f. variegata) — с пестрыми листьями. В Европе наиболее популярен сорт 'Аполло', который получен в Голландии в 1973 году. Высота и диаметр кроны 0,6 -1 м, крона компактная. Листья сложные, до 30 см длины, состоят из 5 - 7 листочков с острыми зубчиками, летом листья темно-зеленые, в августе становятся бронзовыми. Цветет в мае. Цветки до 0,8 см в диаметре, ярко-желтые, душистые. Плоды синевато-черные с сизым налетом, созревают в августе. |
3 мая 2013
|
ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ Вулиця Дружби міста розцвіла каштанами... Гіркокашта?н або кінський каштан (Aesculus) — рід рослин родини сапіндових. У народі відомий як просто каштан хоча ботанічно каштан — це інша рослина. Інші назви: гіркий каштан, гіркокаштан, кінський каштан. Високе могутнє дерево.Виростає до висоти у тридцять шість метрів, має купольну крону і товсте гілля. На старих деревах зовнішні гілки часто відвислі з кучерявим закінченням. Листки супротивні, черешкові, нагадують пальці рук, з п'ятьма, сімома пелюстками. Кожний пелюсток 13 - 30 см довжиною. Весь листок може сягати в поперек до 60 см. Цвіт за звичай білий з маленькими червоними цяточками. Квіти зібрані в гроно вертикальної форми, нагадуючи волоть, 10 - 30 см заввишки з 20 - 50 квіточками в кожній волоті. Віночок неправильний, п'ятипелюстковий, білий з жовтуватою, яка переходить в червонясту, плямою у зіві. Цвіте рослина в травні, плоди достигають у вересні. В кожній волоті як правило виростає від 1 до 5 плодів. Фрукт - зелена, м'яка капсула з шипами. У кожній капсулі по одному (рідко два або три) горіхо-подібних плоди (насіння), які називаються «каштанами» або «кінськими каштанами». Кожний каштан діаметром 2 - 4 см., має блискуче коричневе покриття з білявим протином в основі. Кінський каштан не можна відносити до сім'ї інших каштанів, які в свою чергу належать до родини Букових. За не підтвердженими даними назву кінський, каштан отримав внаслідок схожості на підкову падаючого жовтого листка каштана. Батьківщиною кінського каштану вважається підвенно-східна Європа. У наш час[Коли?] каштан вирощується практично по всьому світі. В окремих культурах Кінський каштан вважається деревом, яке приносить вдачу. Росте по всій території України як декоративна рослина. Сировина З лікувальною метою заготовляють квітки, кору молодих гілок, насіння і насінну шкірку. Квітки збирають в травні, на початку цвітіння рослини, насіння і його шкірку - восени. Сировину добре висушують. У корі знайдено глікозид ескулін, фраксин, сапонін, жирну олію, фітостерин, тіамін, аскорбінову кислоту. В квітках виявлено пектинові речовини, флавоноїди, рутин, слиз, дубильні речовини. Плоди гіркокаштану містять жирну олію, сапоніни (24--28%), дубильні речовини, крохмаль, глікозид ескулін.[1] Плоди Кінського каштана мають в собі велику концентрацію токсинів класу сапонінів, які називаються есколінами, і які також є токсичними для більшості тварин і для людини. Це есколіни спричинюють руйнування червоних клітин крові. Цей токсин можна вивести з каштана шляхом вилуговування в багаторазовій зміні кипяченої води. Деякі тварини, такі як олень і вивірка - стійкі до цих токсинів, і їдять горіх кінського каштана. У науковій медицині застосовують водно-спиртовий екстракт (ескузан) як венотонізуючий засіб та антикоагулянт. Випускається він у флаконах по 20 мл. Вживають по 15 крапель 3 рази на добу за 30 хв до їди.[1] Останнім часом знайшли подібне застосування і такі патентовані препарати, як веностазин, вазотонін, дескузан, веногал, екозульф.[1] Препарати гіркокаштана завдяки дії на організм його складових частин зміцнюють стінки капілярів, тонізують венозні судини, розширюють артерії. Вони ефективні при тромбофлебіті, геморагічному діатезі.[1] В народній медицині застосовують свіжий сік кісток гіркокаштана для лікування варикозного розширення вен, геморою, атеросклерозу, тромбофлебіту. Свіжі квітки миють, подрібнюють і вичавлюють з них сік. Сік вживають по 25-30 крапель 2 рази на добу з ложкою води. Оскільки свіжий сік не може довго зберігатися, його консервують 40% етиловим спиртом у розрахунку 1 : 2. П'ють по 2 столові ложки 4-5 разів на добу до їди. Лікування триває кілька місяців.[1] Декоративне використання. Кінський каштан завжди має стрункий стовбур, який дає йому велику перевагу як декоративній рослині. З рослин утворюють просто алеї. Кінські каштани не потребують надто багато догляду. Дерево доволі стійке до важко-забрудненого міського повітря. Кінський каштан росте повільно. Чистять каштани як і більшість насаджень пізньої осені або ранньою весною. Варто зазначити, що коли каштани ще маленькі, потрібно обтинати практично всі гілки залишаючи максимум три горішні пагінці. Такий спосіб пришвидшує ріст каштанів. Кінський каштан любить глинясті ґрунти. Найкраще почуває себе у глинясто-пісчаних, пористих ґрунтах. Поєднання каштанів, кленів і акацій в одній місцевості здатно до великої міри привабити значну кількість дикого життя. Шкідники рослини Кінські каштани вважають доволі безпроблемними при вирощуванні. Однак, недавно було помічено, що Каштанова мінуюча міль створює проблеми для Кінського каштана на більшій частині території Європи. Ця міль спричинює передчасне опадання листків, які мають дуже непривабливий вигляд. Кінський каштан також поїдають гусениці Акронікти. Література Товстуха Є.С. Фітотерапія. - К.: Здоров'я, 1990.-304 с. |
3 мая 2013
|
Заповідні об’єкти місцевого значення На теренах Ватутіного зареєстровано 3 об’єкти природно-заповідного фонду (див. “Реєстр територій та об’єктів природно-заповідного фонду Черкаської області”. — Черкаси, 1997 р.). Серед них: Скаливатський гідрологічний заказник площею 5,2 га. Це болото з типовою рослинністю. Весною тут квітує калюжниця болотна. Заказник створено з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або декількох цінних для району компонентів природи та підтримки загального екологічного балансу. У заказнику переважають перстач гусячий, рогіз вузьколистий, сусак зонтичний, півники болотні та інші вологолюбиві рослини. Листки і стебла, наприклад, калюжниці отруйні, після відварювання і маринування вони стають безпечними. Використовують в їжу — квіткові бруньки для приготування солянок, борщів. Корені, відварені у солоній воді, можна використовувати як приправу до м’ясних і рибних страв. Калюжниця завдяки своїм золотистим квіткам і темно-зеленим, ніби лакованим, листкам, придатна для прикрашання вогких і заболочених місць парків. Міський парк площею 32 га є пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення. В ньому зібрано колекцію цінних порід дерев і кущів. Одночасно він є і місцем відпочинку ватутінців. Цінні зразки паркобудівництва взяті під охорону в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. 30 травня 2004 року в центрі міста на перехресті проспекту М.Ф.Ватутіна та вулиці Миру відкрито сквер “Пам’ять”, в ньому гранітні пам’ятні знаки воїнам-афганцям та героям Чорнобильської трагедії. Відповідно до пункту 37 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, міська рада своїм рішенням від 28.04.2007 року оголосила сквер “Пам’ять” площею 0,8 га територією природно-заповідною фонду місцевого значення. Серед цікавих представників флори тут представлені: самшит, туя західна, яловці звичайний і козацький, ялина європейська. Із типових для нашої місцевості — липа, вишня, абрикос, яблуня, горобина та ін. Зокрема, туя західна відноситься до родини кипарисових, родом з Америки. Є тут і популярні в озелененні яловець козацький — невисокий кущик з наїжаченими розпростертими гілочками й дрібними лускоподібними листочками. Куртини ялівцю козацького мають дуже привабливий вигляд на квітниках скверу. Квітуче деревце абрикоси з біло-рожевими квітами — картина неповторної краси “Вірменськими яблуками” називали абрикоси римські легіонери. Поживні сушениці абрикосів вони брали з собою в походи. Здавна відомий в озелененні самшит вічнозелений. Він легко піддається фігурній стрижці, повільно росте, зберігаючи постійну форму й розміри. Тому саме з самшита створено невисокі бордюри скверу, ним прикрасили квітники і газони. Живою зеленою пам’яткою є наш сквер “Пам’ять”. Зберегти цю неповторну красу — наш обов’язок перед прийдешніми поколіннями. |
2 мая 2013
Дендрофлора нашого паркуПотомки красуні СирінгиЧи пам’ятаєте історію німфи Пітіс і доброго старенького Пана-рятівника? Але в молодості Пан, давньогрецький бог лісів і лук, не відзначався роздумливістю. Веселий і дикий, блукав він лісами і лякав усіх потворним виглядом тулуба і рогатою головою. Сподобалася Пану німфа Сирінга — ніжна красуня ранкової зорі. Довго переслідував її Пан, але перелякана Сирінга перетворилась у ніжний кущ бузку. Тільки запах квітів видавав красуню. Коли Пан пізнав у цих квітах кохану, він заплакав і під волохатою шкірою билося добре і чуйне серце. З того часу Пан став робити добро. Він допоміг німфі Пітіс сховатися від злого Борея... А бузок став улюбленою рослиною багатьох парків планети. Найбільш поширеним серед бузків є бузок звичайний, який походить з Балкан. У нас він росте у парку, біля будинків і навіть у пришляхових смугах. Його справедливо називають однією з найдавніших паркових культур, відомих ще Візантійській імперії. Є в нас пишні та духмяні бузок персидський і бузок китайський з темно-фіолетовими квітами. Не менш декоративні екзотичні родичі бузку — форзиції, які походять з Китаю. Це — прекраса нашого міського парку. Укриті золотистою піною квітів, кущі фортизій надзвичайно ефективні серед газонів і квітників. |
2 мая 2013
|
ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ БІЛЯ НАШОГО БУДИНКУ ПОЧИНАЮТЬ КВІТУВАТИ ДВА СОРТИ БУЗКУ З СВІТЛО-ФІОЛЕТОВИМИ ТА БІЛИМИ КВІТАМИ Бузок звичайний (Syringa vulgaris); родина Маслинових (Оіеасеае); сирень обыкновенная Бузок — це не тільки чудова рослина, подарована природою, прекрасна й запашна. Це і картини відомих художників (П.Д. Кончаловський), і музичні твори (романс С.В. Рахманінова «Бузок»), і обов'язковий кошик білого бузку після концертів С.В. Рахманінова від однієї з його шанувальниць. Тяжкі грона суцвіть, росисті й духмяні, надихали поетів і художників. Згадаємо портрет чудової поетеси Анни Ахматової роботи Н. Альтмана — усюди бузок. Крім естетичної привабливості, у рослини є ще й інші якості, дещо приховані її художніми особливостями. Виявляється, у народній медицині бузок застосовують для лікування багатьох хвороб, незважаючи на його токсичні властивості. Батьківщина рослини — Балкани, але зараз її настільки широко вирощують як декоративну, що мало хто про це пам'ятає. Це листопадний кущ заввишки 2-5 м. Листки супротивні, яйцеподібні, цілокраї. Квітки двостатеві, зазвичай з бузковим чи фіолетовим, рідше білим віночком, зібрані у китиці. Цвітуть у травні. Плід — коробочка, дозріває у липні-серпні. З лікарською метою використовують квітки і листя рослини, які заготовляють під час цвітіння. Квітки звільняють від основи суцвіть, сушать спочатку на сонці, а потім під укриттям на повітрі. Листки сушать під укриттям на повітрі чи у добре провітрюваному приміщенні. Готову сировину зберігають у сухому місці. Квітки містять ефірну олію, глікозид сирингін та інші складні органічні речовини. У листках є аскорбінова кислота (вітамін С) (до 200 мг%). Препарати бузку використовують тільки у народній медицині. Застосовують їх як потогінний засіб та такий, що збуджує апетит. Вживають при бронхітах, бронхіальній астмі, набряках ниркового походження. Настойку квіток використовують при виразці шлунка, ревматизмі, ревматоїдному поліартриті, невралгії та артралгії, задишці. Чай з квіток бузку п'ють при епілепсії. Свіжі подрібнені листки бузку прикладають до наривів та ран для прискорення дозрівання і загоєння. Відомо, що у квітках бузку багато нектару, але дістати його бджоли не можуть через короткий хоботок. Тому вони застосовують «військову хитрість». Щоб дістатися до омріяного солодкого сиропу, комахи прогризають у трубочці квітки, біля її основи, дірочку і смокчуть нектар. Робота досить трудомістка, проте виправдана: у кінці травня — на початку червня різко знижується кількість медоносів, і бджоли добувають солодку їжу за будь-яку ціну. Настій листків. 10 г листків на 200 мл окропу, настоюють 8 год., проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3 рази на день. Мазь (зовнішнє). 1 частина порошку листків чи бруньок на 4 частини вазеліну. Втирають при невралгії та артралгії. Попереджаємо, що рослина отруйна. Без призначення фітотерапевта її використання небезпечне! Существует скандинавская легенда о происхождении сирени. Скандинавы уверены, что сирень создали солнце и радуга. Богиня весны разбудила Солнце и его верную спутницу Ирис (радугу), смешала лучи солнца с пестрыми лучами радуги, начала щедро сыпать их на свежие борозды, на луга, ветви деревьев – и всюду появлялись цветы, а земля ликовала от этой благодати. Так они дошли до Скандинавии, но у радуги осталась только лиловая краска. Вскоре здесь оказалось столько сирени, что Солнце решило смешать краски на палитре Радуги и начало сеять белые лучи, так к лиловой сирени присоединилась белая. А если верить древнегреческой легенде, то молодой Пан — бог лесов и лугов, повстречал однажды прекрасную речную нимфу Сирингу — нежную вестницу утренней зари и так залюбовался ее нежной грацией и красотой, что забыл о своих забавах. Решил Пан заговорить с Сирингой, но та испугалась и убежала. Пан побежал следом, желая ее успокоить, но нимфа неожиданно превратилась в благоухающий куст с нежными лиловыми цветами. Так имя Сиринги и дало название дереву — сирень. На Балканах существует такая легенда о сирени. Как-то могущественное божество обрушило на род людской свой гнев, заставив литься дожди и дни, и ночи, не останавливаясь даже на миг. Переполнились реки и озёра, вышли из берегов, и начался страшный потоп, всё смывающий на своём пути. Перепуганные люди бросились в горы, надеясь спастись на вершинах. Но вода поднималась всё выше и выше, самая высокая гора вот-вот скроется под водой. И тогда молодой и прекрасный пастух решил принести себя в жертву разгневанному богу. С мольбой о сострадании кинулся он в пучину. И сжалился бог, перестал литься дождь, вода спала, близкие юноши были спасены. Пощадил бог и его самого. А вся земля вокруг покрылась зарослями зелёных кустов, которые были унизаны душистыми кистями белого и лилового цвета. Это и была сирень. Девушки использовала сирень для гаданий: считалось, что если найдешь пятилепестковый цветок сирени, значит, будешь счастливой. С особым вниманием молодые девушки всматривались в пахучие кисти сирени, отыскивая цветки, которые вместо обычных четырех лепестков имели пять, а иногда и более. Особенным обилием таких цветков отличается белая сирень, у лиловой они встречаются гораздо реже. Найдя такой цветок, счастливицы засушивали его и хранили в книгах, или же съедали на счастье. Этот обычай существовал и у нас! Но бывает так, что цветы сирени вместо четырех лепестков имеют всего три. Тогда, наоборот, цветы эти считали несчастьем, и всячески их избегали. Правда, не везде к сирени было такое трогательное и нежное отношение. В Англии сирень, как ни странно, считалась цветком несчастья. Старая английская пословица говорит, что тот, кто носит сирень, никогда не будет носить венчальное кольцо. Если девушка посылает сватающемуся жениху ветку сирени, это означает отказ. На Востоке цветы сирени считаются символом расставания влюбленных. В Англии долгое время была только лиловая сирень и при появлении белой сложилось такое сказание. Говорят, что когда один богатый лорд обидел одну доверившуюся ему молодую девушку и она умерла с горя, то провожавшие ее друзья усыпали всю ее могилу целыми горами сирени. Сирень эта была лиловая, а когда на другой день пришли на могилу, то были несказанно удивлены, увидев, что она стала белой. России сирень всегда росла в старинных помещичьих усадьбах. Ее выращивали в садах и парках, высаживали возле особняков. Когда наступала весна, эти сады заливало море цветущей и благоухающей сирени. Это был неотъемлемый элемент жизни русских имений. |
2 мая 2013
|
КОНВАЛІЯ Біля нашого будинку у затінку починає квітувати конвалія, яку посадили залюблені у цю квітку люди... Конвалія звичайна або Конвалія травнева (лат. Convallaria majalis L.) — вид з монотипного роду. Конвалія трав'янистих багаторічних рослин родини Рускусові (Ruscaceae). Етимологія Назва роду з латини конваллярія майяліс (лат. Convallaria majalis) означає: «лілія долин, квітуча в травні». Конвалії отруйні. Худоба, наївшись їх, гине. У людини при отруєнні конвалією з'являється нудота, запаморочення, судоми. Як першу допомогу в цьому випадку дають блювотні засоби і промивають шлунок. Морфологія Трав'яниста багаторічна рослина (10-25 см заввишки) з довгим розгалуженим, повзучим кореневищем і пучками коренів. Квітконосне стебло голе, прямостояче, безлисте, оточене при основі трьома-шістьма бурими піхвами. Листки прикореневі, звичайно їх два, зрідка один або три, довгасто-овальні або еліптичні, великі (10-16 см завдовжки, 4-6 см завширшки) . Основа листка клиноподібна, у зовнішнього листка вона переходить у довгу піхву, яка обволікає стебло і черешок внутрішнього листка. Квітка зібрана на верхівці стебла в однобічну 6-10-квіткову китицю. Квітконіжки при основі з коротким плівчастим приквітком. Квітки правильні, з простою округло-дзвоникоподібною, білою, шестизубчастою оцвітиною (до 10 мм у діаметрі). Тичинок шість, маточка одна, стовпчик один, зав'язь верхня. Плід — малонасінна червона ягода. Плоди конвалії поїдаються птахами, і насіння конвалії переносяться в шлунку птахів на далекі відстані. Росте конвалія в мішаних і листяних лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте в травні. Розповсюдження конвалії Поширена майже по всій Україні, крім півдня степу і високогір'я Карпат. Заготівля можлива у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Закарпатській, Полтавській, Вінницькій, Кіровоградській, Черкаській, Чернівецькій, Житомирській, Київській, Сумській, на півночі Харківської та в інших областях. Часто утворює куртини і зарості. Запаси сировини значні, проте у зв'язку a хижацькою заготівлею на букети потребує охорони. Практичне використання Лікарська, ефіроолійна, отруйна і декоративна рослина. У науковій медицині використовують квітки, листки і надземну частину конвалії — Flores, Folia та Herba Convallariae. Лікарські препарати з конвалії у вигляді настоянок трави, настоїв, корглікону, крапель Зеленіна рекомендуються при серцевій недостатності, кардіосклерозі, пороках та неврозах серця. Конвафлавін марелін — при захворюваннях печінки, сечового та жовчного міхурів. Рослина містить глікозиди, що регулюють серцеву діяльність (є вказівки, що вони не мають рівноцінних синтетичних замінників), біологічно активні речовини капілярозміцнюючої, протизапальної, спазмолітичної, судиннорозтирюючої дії, а також терпеноїди, флавоноїди, кумарини, сапоніни, стероїди, ефірну олію та цукор, яблучну й лимонну кислоти. У народній медицині конвалію застосовують при водянці, хворобах серця, епілепсії, хворобах очей, від пропасниці, головного болю, паралічу, як заспокійливий, сечогінний засіб, при безсонні. У гомеопатії й ветеринарії використовують конвалію у свіжому вигляді. Квітки конвалії містять ефірну олію (до 0,9%), яка дуже ціниться в парфумерії, з квіток готують есенцію, що входить до складу найвищих сортів духів. Вся рослина конвалії отруйна. Рослина декоративна, придатна для декорування затінених вологих місць у садах і лісопарках. Збирання, переробка та зберігання Збирають квітки й траву в період цвітіння, зрізуючи ножами або серпами, складають у кошики або мішки і відправляють зразу ж на місце сушіння або переробки. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметами, розстилаючи сировину тонким шаром на папері або тканині і періодично помішують. Пакують у мішки або тюки вагою по 20, 50 кг. Зберігають не довше двох років. * * * В королівстві невідомому, в місті незнайомому, жила собі дівчина. І була вона вроди невимовної, доброти невичерпної, лагідності незміренної. А ще мала вона неземний голосочок, мов срібний дзвіночок. Звали красуню Конвалія. Всі, кому хоч раз довелося її побачити, закохувалися в неї до безтями. Всі, кому доводилось хоч раз почути її спів, пам’ятали його довіку. Всі, кому вона хоч раз допомогла, ладні були повернути їй сторицею. Всі, хто хоч раз почув від неї лагідне слово, були зігріті ним на все життя. Всі її любили. Всі її оберігали. Всі її жаліли. Конвалія була бідною сиротою і вважала, що її сім”я це всі мешканці міста. Женихи зі всього королівства сваталися до неї. Та вона відмовляла їм. Дивувалися знатні женихи, дивувалися пригожі юнаки: «Невже вона нікого з нас так і не полюбить?» Проте Конвалія полюбила. Та про те ніхто не знав. Її почуття було таємним. А любила вона свого сусіда, гордого і холодного багатія, красеня Нарциса. Він навіть не здогадувався про її почуття. Та й не міг здогадатись, адже у нього були закохані всі дівчата, проте йому не було ніякого діла ні до них, ні до Конвалії. Нарцис любив тільки самого себе. Цього року в королівство Байдужості, в місто Холоду, вони так називалися, ми оце лишень дізналися, Весна ніяк не приходила. Може це було тому, що знаходились вони на краю землі, за горами високими та за лісами дрімучими. А може не приходила Весна тому, що всі дороги і стежки ніяк не могли від снігу звільнитись. Через це Зима й досі не могла вибратись з лісових натрів, а Весна ввійти у свої права. Ходили чутки, що Весна не приходить тому, що ніхто у королівстві її не чекає, бо скільки вона не слала своїх гінців і лелек, і шпаків, і ластівок, по-дорозі всі вони десь пропадали. Ніхто назад не повертався, щоб переказати Весні чи чекають на неї, чи ні. А її тепла чекали всі, хто ще не зовсім збайдужів. В королівстві майже круглий рік було холодно. Через це його народ здебільшого був сумним, непривітним та байдужим. З цього стану могла їх вивести тільки Весна. Та її не було. Але не раз, почувши срібний голосочок Конвалії, жителі міста відчували, як у їхніх грудях розливалось тепло, хотілося і собі співати й веселитись. Та Нарцис ніколи не прислухався до її голосу. Він чув тільки тих, хто його хвалив. А таких було немало. Одних цікавило його багатство, інших краса. Всередині, Нарцис був гордим, себелюбним і байдужим до всіх, звісно крім себе, юнаком. А ще, таємно від усіх, Нарцис ходив відомою тільки жителям міста стежкою до лісового озера. Там він довго просиджував над тихою водою, милуючись своєю вродою. Одного дня в місті тривожно забили в дзвони. Над ним нависла смертельна загроза - незчисленні полчища злого султана Осота Великого вторглися в королівство. Жорстокі завойовники все палили і руйнували на своєму шляху. Зібралися жителі міста раду радити: «Як їм бути?» Довго радились, сперечались, та й прийшли до висновку, що для їхнього міста не має ніякої загрози, бо сховане воно від ока злого горами високими, та хащами непрохідними. Заспокоїлись мешканці та й по домівках розійшлися. Ніхто з них і гадки не мав, що в лісі на снігу, що де-не-де залишився, ворожі розвідники помітили сліди, що Нарцис залишив. Вони одразу ж доповіли про це сину Осота Великого візиру Будяку, який очолював султанське військо. Кинулись завойовники по слідах, а ті й вивели їх з лісових нетрів. І ось передові ворожі загони появились під стінами міста Холоду. В місті зчинилась паніка: «Що їм потрібно від нашого міста? Як вони здолали непрохідні хащі і добрались до нас? Чому напали на нас?» - точилися розмови поміж людей. Та в скорім часі все прояснилось. Одного ранку перед міськими воротами з’явився глашатай: - Жителі міста! Слухайте волю царя над царями, володаря над володарями, підкорювача малих і великих народів, султана Осота Великого! Його сонцесяйність подарує вам життя. Ваше місто не буде зруйноване, якщо ви віддасте в жони, його сину Будяку, Прекрасну Конвалію! В цей же час, через три дні, вона повинна вийти за браму міста. Отож вибирайте – або ви помрете, або Конвалія стане улюбленою дружиною гарему сина султана Осота Великого. Закінчивши річ, глашатай повернув коня і зник у ворожому таборі. Аж тепер міщани зрозуміли, що чутки про вроду Конвалії, розійшлися по всій землі. У місті переполох і ще збільшився. Та ось зібрався народ на майдані. Всі сперечались. Ніхто нікого не слухав. До сих пір, мешканці міста якось ладили між собою, і, начебто, й не ворогували, а тепер всі сперечались. Тепер виявляється Конвалія не така вже й красива, і не така вже й добра та лагідна. Крім того вона бідна, та ще й сирота, то й оплакувати її нікому. З вигуків можна було зрозуміти, що натовп розділився надвоє. Одні жителі, а саме палкі юнаки пропонували боротися до кінця і ні в якому разі не видавати ворогу Конвалію. Інші, а особливо дівчата, ті що заздрили її вроді, наполягали на видачі. Вони не бажали гинути через неї… Суперечки зайшли в тупик… - Давайте добре все обміркуємо, а через два дні зберемось і проголосуємо хто за те, щоб видати Конвалію ворогові, а хто проти, - вирішили нарешті. Два дні не вщухали розмови і сварки, і навіть бійки, та міщани так і не прийшли до однієї думки. Прийшла пора і вони знову зібралися на майдані.…Почали рахувати голоси. Голоси розділились порівну. - Хто не брав участі в голосуванні? - запитав головуючий. Завертіли всі головами та й: - Нарцис! - вигукнули. - Де ж він? Оглянулися, а Нарцис сидить собі на краєчку міського фонтана і своїм відображенням у воді, що з снігу натопилася, любується, наче йому ні до кого й діла нема, ні до долі міста, ні до долі Конвалії. Накинулися всі на нього, думку його питають, а він подивися так байдуже і каже: - А мені однаково… Розгубились жителі міста: «Що ж робити?», як тут хтось і підказує: - А що ж ми саму Конвалію то і не спитали. Що вона думає? Давайте послухаємо! Вийшла дівчина наперед і каже: - Заради вашої безпеки я готова залишити місто. - Ні! – закричали юнаки. - Так! – закричали дівчата. Знову стали всі сваритись. Слухала Конвалія, слухала і засмутилась дуже: «Не хочу щоб через мене місто загинуло, та й Нарцис мене не любить». Отож пішла вона тихенько з майдану… Зайшла додому. Взяла деякі нехитрі речі та й за місто направилась. Зупиняють її вартові: - А чого ти така заплакана, красуне, і куди направляєшся? Дівчина нічого не відповіла, тільки заплакала ще дужче. Пішла, похиливши голову. Глянули вартові, аж за нею слід блискучий тягнеться. Нагнулися, аж то перли чистої води. Здогадались вартові, що то сльози з очей Конвалії у перли перетворилися. Послали гінця на майдан… … Вже й відповідь ворогам час давати наступив, а на майдані і досі всі сваряться… - Тихо! – раптом гримнув староста міста. – Дайте на кінець послухати Конвалію. Оглянулися мешканці міста, а її і слід простиг. Аж тут посланець від вартових нагодився: - Вона за місто вийшла, а за нею слід з перлів тягнеться. То сльози її на землі застигають. Застиг народ і собі від дива цього… Аж тут глашатай ворожий під брамою міською обізвався: - Ваш строк вийшов! Де Конвалія?! - Її не має в місті. Вона до вас направилась! Повернувся глашатай до візира свого і доповідає йому все що почув. Скипів султанський син Будяк сам під браму міську на коні прилетів: - Ви що глузуєте з мене! Я зараз накажу спалити ваше місто! – кричить. - Але ж її нема тут, - розводять руками міщани. - Тоді доведіть мені що то правда. - Ось її слід з перлів тягнеться у вашу сторону, - показують вартові. Поглянув Будяк, поглянули його воїни, і справді слід з перлів від брами тягнеться до їхнього табору. Кинулися по ньому, а він у ліс завертає. Летить попереду на коні султанський візир, придивляється, чи Конвалії не видно, а воїни його позаду перли збирають, та й кишені набивають. Біжить Конвалія, втікає від погоні, вороги ось-ось наздоженуть її. Дівчина кличе на поміч, та мовчить ліс німий. Тоді вона кличе Весну: «Весно-Весно! Де ти забарилась? Чом за наше місто, та й не заступилась?» Через деякий час озирається Будяк, а воїнів і не видно, по лісі розійшлися перли шукають. Та він не відступає, далі дівчину переслідує. А тим часом ліс все густішає і густішає, в ньому стає темніше і темніше. Важко стало пробиратись крізь хащі лісові. Навіть султанський візир коня залишив і на своїх двох за Конвалією женеться. Плаче дівчина, ридає, про поміч благає. Ворог лютий її майже здоганяє. «Весно-Весно! Чи ти ж мене чуєш? Чом від ворога мене, та й не порятуєш?» Вибивається із сил прекрасна Конвалія. Сльози падають на землю, і на сніг, де лишився слід від ніг, у перемішку із слідами перлами стають, ворогам вторують путь. Біжить дівчина, летить, вже не має сили. Й молоде життя вже їй не любе. До озера лісового прямує вона. «Прощавайте друзі милі! Кинуся в холодні хвилі! Ще один лиш раз покличу, а тоді вже й замовчу. Навіки», - гірко думає вона. Аж назустріч їй Весна лісом пробиралась. Почула вона плач дівочий, гнівом великим пройнялася. Попросила Сонечка, щоб пригріло дужче і останній сніг в лісі розтопило. Тут вже й і Сонечко почуло, як дівчина плаче. Кинуло на ліс промінці гарячі і сніг враз розтопився. Дивиться Будяк, а слід дівчини десь та й загубився. Він туди, він сюди. Аж тут знову на перли натрапив, та й давай Конвалію наганяти. Знову дівчина Весну кличе, про поміч благає: «Весно-Весно! Додай мені сили! Порятуй від Будяка! Він мені не милий!» Попереду, з-за дерев, вже й озеро показалось. Тут і вхопив її султанський син. Вона виривалась, та сил було мало. Раптом серед лісу світло стало… й дівчина пропала. Оглядається Будяк ніде ані сліду. Придивляється він.. І перлів не видно. Візир попід кожен кущ заглядає, і там їх нема, як і Конвалії. - А де ж вона ділась? – запитує сам себе завойовник. Він навіть не здогадувався, що вона тут, у лісі, зустрілась з Весною… Раптом чує поряд султанський син, роздається голосочок, мов срібний дзвіночок. Вертить він головою навкруги, але не має нікого поблизу, лиш квітка пречудова красується. Два гладенькі зелені листочки, наче руки до неба здійняті, а з поміж них тягнеться стеблиночка, мов шия лебедина, а на ній наче перли, білі квіточки-дзвіночки погойдуються. - Це вона квіткою стала, - подумав злий Будяк, як раптом і сам перетворився в колючу неприємну рослину з рожевим тюрбаном на голові. Стоїть він і дивиться-не-надивиться на прекрасну Конвалію. Та наблизитись до неї не може. Аж тут і солдати його нагодились. Та розлючені такі, - перли що вони збирали десь раптом зникли з їхніх кишень. Та й вони самі заблукали у хащах лісових. Шукають вони свого візира, щоб вивів їх з лісу. Та й він кудись щез, не знаходять. Тільки бур’ян противний їм на дорозі трапився, а навпроти нього квітка невідома. Йдуть вони, чобітьми бур”ян топчуть. Та квітки не чіпають, не наважуються, гарна дуже. Отак вони по лісу мабуть і досі ходять, а хто вибрався з нього, то вже й воювати не хотів. От від одного з таких воїнів і дізнались жителі міста про квітку невідому. Дізнались, що росте вона у тому місці де султанський син пропав і слід Конвалії загубився. Не втримались міщани і у ліс помчали подивитись на квітку дивну. Приходять, а там на лісовій галявині дійсно росте квітка пречудова з білими дзвіночками, а навпроти неї бур’ян якийсь затоптаний. Здогадались вони, що то Конвалія їхня і син Осота Великого Будяк. А серед тих міщан і Нарцис був. Як поглянув він на Конвалію-квітку, на її білий цвіт, мов сльози перлові, та й враз закохався у неї. Та так, що аж заплакав, через те що раніше її не помічав, та й подумав: «Як жаль що я не разом з нею». Тільки-но так подумав Нарцис, як сам квіткою став… * * * Мир і спокій настав в королівстві прадавньому, в місті давньому. Мешканці його привітними зробились, бо Весна раніше приходити стала. Вона чула срібний голос дзвіночків Конвалії і спішила до своєї квітки. А Нарцис не мав дзвоників, щоб про Весну сповіщати. І кольору одного не має. Бо через свою байдужість, через те, що не знав на чию сторону стати в голосуванні, тепер квіти його є і білі, і жовті. А Конвалія і далі серця всіх радує і дарує весняне тепло. Тільки осінню її квіточки перетворюються в червоні плоди, які горять і кровоточать, як сердечка, від ран завданих людською байдужістю… |
1 мая 2013
|
| Закрыть |
