Валерій Бурій

ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

ЯК ГАРНО В НАС КВІТУЄ ДИКИЙ МАК...

Бур'яни
Мак дикий
Мак-самосейка
Papaver rhoeas L.

Тип: Непаразитні / Непаразитные / Непаразитные-lat
Підтип: Однорічні / Однолетние / Однолетние-lat
Біологічна група: Зимуючі / Зимуючие / Зимуючие-lat
Ботанічний клас: Дводольні / Двудольные / Dicotyledons

Загальна характеристика
Морфологічна будова рослини. Стебло - пряме, жорстковолосисте, висотою 30- 80 см. Листки - чергові, перистороздільні, з гострозубчастими часточками. Перша і друга пара листків сходів яйцевидні, цілокраї, на черешках. Суцвіття - квітки поодинокі, на верхівці стебел. Віночок яскраво-червоний, іноді рожевий чи білий. Корінь- стрижневий. Насіння. Плід - коробочка Форма плоду- - округла чи оберненояйцевидна, гола, Форма насіння- ниркоподібна прямокутновиїмчаста Колір насіння - коричневий з червоним відтінком Колір плоду- - темно-солом'яний або сіро-бурий Розмір - довжина -0,75-1, ширина 0,5-0,75, товщина 0,5 мм. Маса 1000 насінин- 0,1-0,2 г. Розвиток. Сходить - в березні - травні, а літньо-осінні перезимовують. Цвіте - в травні - серпні. Плодоносить в липні - вересні. Біологічні особливості. Максимальна плодючість - 50 тис, насінин, Глибина проростання- не більше 1- 1,5 см. Життєздатність в грунті - свіжодостигле насіння в посушливий рік має період спокою і проростає лише наступної весни. Поширення. Росте по всій території України. У західній частині республіки, а також зрідка в Криму (Красногвардійський, Білогірський, Алуштинський райони)

трапляється мак польовий, який відрізняється від маку дикого яскраво-червоними пелюстками з чорною плямою біля основи.Росте на полях, степових пасовищах, біля доріг по всій республіці, на сході рідшає і зникає. Отруйна рослина. 

Морфологічна будова
Стебло - пряме, жорстковолосисте, висотою 30- 80 см. Листки - чергові, перистороздільні, з гострозубчастими часточками. Перша і друга пара листків сходів яйцевидні, цілокраї, на черешках. Суцвіття - квітки поодинокі, на верхівці стебел. Віночок яскраво-червоний, іноді рожевий чи білий. Корінь -стрижневий.

Розвиток
Сходить - в березні - травні, а літньо-осінні перезимовують. Цвіте - в травні - серпні. Плодоносить- в липні - вересні.

Насіння
Плід - коробочка Форма плоду- - округла чи оберненояйцевидна, гола, Форма насіння- ниркоподібна прямокутновиїмчаста Колір насіння- коричневий з червоним відтінком . Колір плоду- - темно-солом'яний або сіро-бурий. Розмір - довжина 0,75-1, ширина 0,5-0,75, товщина 0,5 мм. Маса 1000 насінин -0,1-0,2 г.

Сходи
з'являються в березні - травні, а літньо-осінні перезимовують.

Біологічні особливості
Максимальна плодючість - рослини 50 тис, насінин, Глибина проростання- не більше 1- 1,5 см. Життєздатність в грунті - свіжодостигле насіння в посушливий рік має період спокою і проростає лише наступної весни.

Поширення
Росте по всій території України. У західній частині республіки, а також зрідка в Криму (Красногвардійський, Білогірський, Алуштинський райони) трапляється мак польовий, який відрізняється від маку дикого яскраво-червоними пелюстками з чорною плямою біля основи.Росте на полях, степових пасовищах, біля доріг по всій республіці, на сході рідшає і зникає. Отруйна рослина.

***

Мак дикий (Papaver rhoeas);
мак-самосійка; мак-самосейка

Однорічна трав'яниста відстовбурченоволосиста рослина родини макових. Стебло прямостояче, розгалужене, 25–80 см заввишки. Листки чергові, перисторозсічені, з видовженоланцетними, надрізанозубчастими частками, з яких верхівкові довші за бічні. Квітки великі (3–5 см у діаметрі), двостатеві, правильні, 4-пелюст-кові, одиничні на вершку стебла й гілок; пелюстки яскравочервоні, рідше – рожеві або білі, здебільшого з чорною плямою біля основи, в ширину більші; ніж у довжину. Плід – широкоеліпсоїдна коробочка, при основі звужена в добре помітну ніжку. Цвіте з другої половини червня по серпень.





Поширення. Мак дикий росте розсіяно по всій території України як бур'ян на полях, на межах і засмічених місцях, уздовж доріг, на кам'янистих схилах. Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб заготовляють пе­люстки (Flores Rhoeados) і макові головки (плоди). Пелюстки збирають у суху сонячну погоду з повністю розкритих квіток і швидко висушують у затінку, розстелюючи дуже тонким (1 – 2 см завтовшки) шаром. Сухих пелюсток виходить 10–11 % . Макові головки зрізують у період неповного достигання (у липні), коли вони починають набувати солом'яно-жовтого кольору. Сушать їх у затінку або в теплому приміщенні з доброю вентиляцією. Штучне сушіння пелюсток проводять при температурі до 35 °С, головок – при темпе­ратурі до 70 °С. Готову сировину зберігають у добре закупорених банках у сухому місці, захищеному від прямого сонячного проміння.

Рослина нєофіцинольна. Пелюстки офіцинальні в 12 країнах світу. Раніше вони входили і до складу вітчизняної фармакопеї (І –ІІІ видання).

Хімічний склад. Квітки маку містять близько 0,05 % алкалоїдів (коптизин, реадин, реагенін, хлорид N-метилстилопіну, глауцин та ін.), вітамін С, антоціани (похідні пеларгонідину й ціанідину, 3-біозид пеларгонідину та нудикаулін), слиз, пектин, смолисті речовини та солі заліза і магнію. В головках є алкалоїди (коптизин, реадин, сангвінарин, папаверрубіни), вітамін Е, вищі жирні кислоти (пальмітинова, стеаринова, лінолева).

Фармакологічні властивості і використання. Мак дикий заспокійливо діє на центральну нервову систему, має легкі снотворні й болетамувальні властивості, виявляє пом'якшувальну, обволікаючу, мокротовидільну, потогінну та кровоспинну дію. Настій пелюсток використовують проти кашлю, при бронхітах, трахеїтах і ларингітах, від безсоння, у випадку серцебиття, для лікування діареї й дизентерії, при болях у черевній порожнині та у разі мимовільного сечовипускання. Для місцевого лікування пелюстки маку використовують у вигляді порошку (як кровоспинний засіб) або лосьйону. Відвар головок найчастіше вживають при гострому кашлі (особливо у дітей), серцебитті, болях в черевній порожнині та у випадку нерегулярних і мізерних місячних. Заслуговують на увагу антибластичні властивості маку. Протипухлинну дію виявляють екстракти з насіння цієї рослини, про що свідчать експериментальні й клінічні спостереження японських вчених. У деяких країнах (Японія, Єгипет, Чілі, Марокко) плоди маку застосовують при онкологічних захворюваннях органів черевної порожнини, при саркомі, кондиломі та при зовнішніх формах раку.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – настій пелюсток (1 столова ложка сировини на 500 мл окропу, варять 10 хвилин) по чверті склянки 4 рази на день до їди; відвар головок (1 чайна ложка сировини на 500 мл окропу, варять 10 хвилин) по чверті склянки 4 рази на день до їди; настій 1 столової ложки суміші (порівну) пелюсток маку дикого, трави вероніки лікарської, листя підбілу звичайного і квіток калачиків лісових на 2 склянках окропу приймають по 1 столовій ложці 5–6 разів на день при коклюші і бронхіті; 15 г суміші пелюсток маку дикого і коріння бедринцю ломикаменевого у співвідношенні 2 : 1 заливають у термосі 2 склянками окропу, настоюють ніч, а вдень п'ють по великому ковтку щогодини як засіб, що заспокоює кашель; 40 г суміші пелюсток маку дикого, квіток бузини чорної, липи серцелистої, дивини густоквіткової, калачиків лісових, підбілу звичайного і гречки звичайної та трави медунки лікарської у співвідношенні 3:2:2: : 3 : 3 : 2 : 2 : 3 заливають у термосі 1 л окропу, настоюють ніч, а вдень п'ють по чверті склянки щогодини при сильному простудному кашлі та як сильний потогінний засіб; сироп із пелюсток маку (50 г сировини заливають 2 склянками окропу, додають 1 г виннокам'яної або лимонної кислоти, витримують 4 години, фільтрують, розчиняють у фільтраті 650 г цукру і варять сироп) дають дітям по 1 чайній ложці 5–6 раз на день при кашлі.

Зовнішньо – спорошковані пелюстки для присипання ран, які кровоточать; настій пелюсток (2 столові ложки сировини на 200 мл окропу, настоюють 1 годину, охолоджують, проціджують) використовують як лосьйон для протирань обличчя при сухій шкірі та зморшках. Мак дикий – отруйна рослина. Передозування небезпечне!

Валерій Бурій

ФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

У нашому місті починає квітувати ПІВОНІЯ

ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТІНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Піво?нія (Paeonia) — єдиний рід рослин родини півонієвих (Paeoniaceae)


Опис

Півонії — це багаторічні трави (більшість видів), а також кущі або півкущі (бл. 10 видів).

Півонія молочноквітова (Paeonia lactiflora)

Насіння Paeonia ludlowii

Більшість трав'янистих півоній зазвичай 0,5–1,5 м заввишки, деякі кущові і деревні сягають 1,5–3 м заввишки.

Мають шишковидно потовщене коріння.

Листки — чергові, великі, двічі-, тричі- перисторозсічені. Під квітками листя зазвичай дрібніше і більш скупчене, поступово переходячи у чашолистики.

Квітки півоній — великі, двостатеві, одиночні; білого, жовтого, жовто-гарячого, рожевого і червоного кольорів з відтінками. Складаються з 5-8 і більше пелюсток, велика кількість тичинок. Від 2 до 5 язиковидних маточок.

Плід — багатолистянка, що містить декілька великих лискучих насінин.

Поширення і види

Виділяють бл. 35 видів півоній, поширених переважно в помірних областях Європи, Східної Азії та Північно-Західної Америки.

В Україні ростуть 2 трав'янистих види: півонія вузьколиста (Paeonia tenuifolia, інакше — півонія тонколиста; народна назва — вороне?ць), що зустрічається в Лісостепу, Степу та Криму та півонія кримська (Paeonia daurica) — кримський ендемік.

Обидва види є рідкісними і занесені до Червоної книги України.

Застосування і розведення

Найширше застосування півонії знаходять як декоративні квіти — їх використовують в озелененні, для зрізування та зимової вигонки. Здавна відомі також лікарські властивості півоній.

Люди здавна культивують півонії. На тепер є сотні сортів цих квітів. Сорти півоній розрізняються розмірами і формами, забарвленням, будовою квітів, тривалістю цвітіння тощо.

За будовою квітів сорти півоній діляться на немахрові з одним рядом широких пелюсток («Golden Glow»), напівмахрові («Легіон Ханкор»), японські («Moon of Nippon») і анемоновидні («Лонгфелло»), махрові напівкулясті («Діамантовий розсип»), розовидні («Роберт Оутен») і корончаті («Канзас»).

Півонії віддають перевагу добре освітленим і прогрітим сонцем ділянкам, також стійкі до легкого затінку. Для висадки півонії посадкову яму треба підготувати заздалегідь — на дно викладають дренаж з битої цегли або крупного гравію, засипають 20-25 кг органічних добрив, які ретельно перемішують з землею, далі поливають яму і за потреби додають ґрунт.

Оптимальний термін висадки півоній — серпень-вересень.

Розмноження півоній зазвичай здійснюють за допомогою кущів, але також відростками коріння і стеблин.
[ред.]
Цікаві факти

Півонії, картина китайського художника Ванґ К'яна (Wang Qian), династія Юань, 1271–1368
Назва півонії пов'язана з Давньою Грецією, а про виникнення самої квітки розповідає поетичний міф з метаморфозою. Згідно з міфом у прадавні часи жив на землі талановитий лікар Пеан (Пеон), учень Асклепія, який вправно гоїв рани як богів (Ареса та Аїда[2]), так і простих смертних. Майстерність учня породила заздрощі вчителя і він задумав його позбутися. Але Зевс не допустив цього, перетворивши вправного лікаря на квітку, яку ми зараз знаємо як півонія. У більшості європейських мов назва квітки походить з імені давньогрецького міфічного персонажа.
Лікарські властивості півонії, про які є вже у давньогрецькому міфі про її походження, відомі у Європі здавна — давньоримський філософ І ст. до н.е. Пліній Старший нараховував з 2 десятки захворювань, які лікують за допомогою корневища півонії лікарської (Paeonia officinalis).
У Китаї півонія є національною квіткою, що їй приписують магічні властивості захисту від темних сил. Завдяки також і цьому, зображення півонії є одним з найпопулярніших у китайському традиційному образотворчому мистецтві.
На честь цих квітів названо астероїд 1061 Пеонія.

Валерій Бурій

ДЕНДРОФЛОРА ВАТУТНОГО ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

У НАШОМУ МІСТІ ПОЧАЛА КВІТУВАТИ СПІРЕЯ (ТАВОЛГА) ВАНГУТТА

Спірея Вангутта - з родини Розоцвітих (Rosaceae). Широко поширена в Росії, Західній Європі і Північній Америці.

Це витончений чагарник з широкорозкидістою кроною, дугоподібно зігнутими і звисаючими квітковими гілками. Кінціїх щорічно підмерзають, але це не зменшує її декоративності.


Зовнішній вигляд: висота і діаметр крони досягають 2 м. Відрізняється розкидистими, такими, що дугоподібно згинаються вниз гілками, створюючими красиву 'каскадну' форму крони.

Квіти: суцвіття плоскі багатоквіткові парасольки на кінцях облиствених гілочок; окремі квітки спірєї Вангутта чисто-білі, до 8 мм в діаметрі. Квітне спірея щорічно, тривало, в червні – липні; іноді буває і повторне цвітіння в липні— серпні, але не таке рясне, як вперше.

Плоди: формуються не щорічно, дозрівають в жовтні.

Листя: до 3,5 см завдовжки, оберненояйцевидні, зубчаті, 3-5-лопатеві, зверху темно-зелені, знизу тьмяно-сизі, голі.


Вимоги: краще росте при достатньому поливі і на сонячному місці.

Грунти: до грунтів невимоглива.

Розмноження: вкоріненням зелених живців або весняним посівом сухого насіння.

Застосування в ландшафтному дизайні: солітери, в групах або в живоплотах, як обрамлення партеров.

***

Таволга Вангутта (S.vanhouttei)
Гибрид Spiraea cantoniensis X Spiraea trilobata. Кустарник до 2,3 м. высотой, 2,6 м. вдиаметре кроны, раскидистой формы с красивыми дугообразно изгибающимися книзу ветвями. Листья обратнояйцевидные, тёмно-зелёные сверху, светло-синевато-зелёные снизу. Цветки 8 мм. в диаметре, чисто-белые, собраны в зонтикообразные кисти, обильно покрывают ветви по всей их длине. Цветёт со второй декады мая. Продолжительность цветения 24 дня. Оно всегда обильно, даже в полутени. В суровые зимы обмерзают концы побегов. Устойчива в условиях города. Одна из самых красивых таволог. Рекомендуется для создания живых изгородей свободной формы, одиночных и групповых посадок на газоне и опушках.

***

Таволга Вангутта
Пономаренко Владимир
Пьянящий ветер перемен несет в себе любви простуду.
Когда-нибудь жалеть я буду, что пал при штурме этих стен.
Но пусть я жертва этой битвы, и сердце в клочья разорвал,
Я разберу души завал словами искренней молитвы…

В твоём пасьянсе нет мне места, я лишь валет, а не король,
Напрасно сердце не неволь, гони, как курицу с насеста,
Скажи, что я не твой герой, что в этой пьесе нет мне роли –
Я не хочу такой неволи, где я с тобой – и не с тобой…

Богемных свар не нужно мне, я приземлённая натура,
Моя судьба такая дура – всё ищет истину в вине.
А ты – рождённая из пены, сто раз Венера из Венер,
А я – лишь робкий кавалер… Душа в темнице… Душат стены…

Смешенье радости и грусти, а дальше всё – финала нет,
Мистический парад планет на волю душу не отпустит.
Я невзначай люблю не ту, примерив маску Лилипута,
Напрасно Таволга Вангутта надела белую фату…

20.05.2011

*Таволга, или Лабазник – род многолетних трав семейства Розовые. Насчитывает больше десяти видов, Таволга Вангутта – один из видов, названый в честь Луи Ван-Гутта, который вывел самый пышноцветущий сорт, из-за обилия молочно-белых соцветий в народе называется «Невеста»

***

Род спирея (сем. Розоцветные) достаточно многочисленный и включает около 90 видов. Все они — невысокие листопадные кустарники. По времени цветения спиреи делят на две группы — весен- не- и летнецветущие. Большое количество самых разнообразных видов и садовых форм позволяет при умелом подборе добиться их непрерывного цветения с весны до глубокой осени. К группе весеннецветущих спирей отнесен гибрид спиреи кантонской (Spiraea cantoniensis) и трехлопастной (Spiraea trilobata), который давно рассматривается как самостоятельный вид — спирея Ван-Гутта.

Высота и диаметр кроны куста достигают 2 м. Побеги раскидистые, дугообразно изогнутые, придающие кроне красивую каскадную форму. Листья до 3,5 см длиной, обратнояйцевидные, зубчатые, 3—5-лопастные, сверху — темно-зеленые, снизу — сизые. Цветки чисто-белые, собранные в густые, многочисленные, полушаровидные соцветия, густо покрывающие весь побег, под тяжестью которых гибкие ветви склоняются почти до земли.

Цветет несколько недель в середине июня—начале июля. Иногда наблюдается повторное цветение в июле—августе, но уже не такое обильное. Зимостойка. Интересны ее сорта: Gold Fountain — куст высотой до 1 м; листья светлые, салатово-желтые; цветки белые, в щитковидных соцветиях; Pink Ice — маленький, 60—70 см в высоту, куст со светло-зелеными листьями, покрытыми кремовыми пятнами; молодые побеги кремово-розовые.

Все спиреи нетребовательны к почве. Светолюбивы. Засухоустойчивы. Растут быстро, зацветают на 3-й год. Рекомендуется посадка на слабокислых почвах. Раз в несколько лет растениям требуется формирующая и омолаживающая обрезка. Они легко воспроизводятся делением куста, черенками, отводками, порослью. Видовые растения можно размножить семенами, которые всходят без предварительной подготовки.

Растения сажают одиночно и группами на газоне, в каменистых, вересковых и японских садах, на опушках леса, склонах и альпийских горках, вдоль прогулочных дорожек, на берегу водоемов. Высокорослые сорта могут дополнить свободно растущие живые изгороди, низкие — хороши в качестве бордюра в миксбордерах.

Валерій Бурій

Клени

Наш парк - це природ­ний куточок, що залишився в місті як нагадування про незаймані ліси. Він, зви­чайно, не повністю, але все ж таки достатньою мірою зберігає нам радість спілку­вання з природою, дає змо­гу, не відриваючись від повсякденних справ, час від часу бувати серед при­роди. Важко переоцінити значення міських зелених насаджень для людини. Кожне дерево поглинає шкідливі гази, що їх виді­ляють транспорт і підпри­ємства, осаджує на своєму листі пил та сажу, постачає атмосферу киснем. Дерева насичують повітря фітонци­дами, які згубно діють на хвороботворні мікроорга­нізми. Дерева - наші най­кращі помічники в бороть­бі за оздоровлення навколишнього середовища.

А скільки радощів та ду­шевного спокою дарують нам їхня краса, аромат, ла­гідне шелестіння листя! І це - знайомі нам з дитинства клен і вільха, сосна і дуб, каштан і липа, тополя і ясен. Знайомі незнайомці, живі лабораторії, фабрики радо­щів та здоров'я.

Про деякі з них - наша розповідь.

...Спробуйте десь нап­рикінці лютого - на почат­ку березня прогулятися пар­ком та уважно придивити­ся до кленів.

Ось із надломленої гі­лочки чи подряпинки на ко­рі клена гостролистого з'я­вилася крапелька рідини. Вона світла й солодка, за­пах від неї свіжий, наче з весняного струмочка. Кра­пелька ця - сигнал: прийшло передвесіння.

Сік кленів - це один з 'рекордсменів' за місткістю цукру. Клен польовий - прекрасний весняний медо­нос.

Усі клени - чудові де­коративні дерева, їх листки на гілках розміщені мозаїч­но і через це не затінюють один одного.

У кленів цінна дереви­на: щільна, тверда, міцна, а в явора ще й гнучка. З клена роблять найкращі флейти, гобої, кларнети. Ко­лись найкращі карети виго­товляли з деревини клена.

Клен - синоптик-рекордсмен; він починав 'проливати сльози' ще за три-чотири доби до негоди. Кленові дерева горять доб­ре і довго утримують жар.

А які фарби дають кле­ни.

Та й народна медицина не обминає корисне дерево: відвари з кори як в'яжучий засіб радять при опіках, для полоскання ротової порож­нини тощо.

Клени - надійні філь­три, які очищують по­вітря від шкідливих вики­дів автомашин.

Валерій Бурій

Береза бородавчаста

У сиву давнину слов'яни рік, як і тепер, поділяли на дванадцять місяців. Але починався він не січнем, а бе­резнем.

Берези-одні з перших дерев, а подекуди й перші, надягли зелене вбрання. Тому й місяць, що починав рік, називався березіль. Українська мо­ва зберегла давню назву. Вслухайтесь: місяць берези -березень.

Здавна це дерево шанують люди. Білокора красуня! У яко­го дерева є такий чистий і світ­лий стовбур? За будь-якої по­годи, в будь-який час, неза­лежно від пори року здалека помітиш її, впізнаєш, ні з яким іншим деревом не сплутаєш.

З давніх-давен береза стала символом чистоти, невин­ності та ніжності. Вона оспівана в піснях, прославлена е живопису.

Багато цікавого можна розповісти про березу. Ось, нап­риклад, березова кора або берест. З давніх часів люди ро­били з нього посуд й кошики, гаманці, легке взуття. Тепер берест найчастіше використовують для добування березо­вого дьогтю. Очищений дьоготь використовують у парфу­мерії, медицині, ветеринарії. Березова ефірна олія, яку до­бувають з нього, є глистогінним засобом. Дьоготь може бу­ти й замінником паливних та мастильних матеріалів.

Березове вугілля - найкраще для металургії, активова­не вживають при харчових отруєннях.

Взагалі народна та наукова медицина широко викорис­товує березу. Настій з бруньок та листків - сечогінний та жовчогінний засіб. Настоєм листків миють голову, щоб змен­шити випадання волосся.

Дуже корисний і березовий сік. Він містить цукор, віта­міни, яблучну кислоту. З нього роблять прохолодний на­пій. Та коли мова пішла про березовий сік, то зауважимо, що його можна брати лише на ділянках, призначених для вирубування. У нашому парку це категорично заборонено, бо міський парк - заповідний об'єкт місцевого значення.

Валерій Бурій

Зе­ленi ша­ти Ва­тутiно­го

Прек­рас­на на­ша зем­ля! Ча­рів­ні лу­ки і лі­си, стрім­кі кру­чі та спо­кій­ні до­ли­ни... Як не зга­да­ти сло­ва ви­дат­но­го ук­ра­їнсь­ко­го по­е­та Пав­ла Ти­чи­ни: “Сад зе­ле­ний — що є кра­ще, як кру­гом цві­те, рос­те?” Ва­ту­ті­не — яс­кра­ва квіт­ка в бу­ке­ті Шев­чен­ко­во­го краю. Наш свя­тий обов’язок — пе­ре­да­ти рід­ний край нас­туп­ним по­ко­лін­ням кві­ту­чим са­дом, а не от­ру­є­ною, ви­сох­лою пус­те­лею.

Гід­ро­ло­гіч­ні за­каз­ни­ки “Бо­ло­та” (24 га), “Ска­ли­ват­ка” (5,2 га) яв­ля­ють со­бою бо­лот­ні ма­си­ви — уні­каль­ні ре­гу­ля­то­ри вод­но­го ре­жи­му ра­йо­ну, а та­кож місь­кий парк з ко­лек­ці­єю цін­них по­рід де­рев і ку­щів, пам’ят­ка са­до­во-пар­ко­во­го мис­тец­тва рі­шен­ням об­лви­кон­ко­му від­не­се­ні до за­по­від­них об’єк­тів міс­це­во­го зна­чен­ня.

Ці­ка­ви­ми при­ро­до­о­хо­рон­ни­ми об’єк­та­ми на око­ли­цях на­шо­го міс­та є уро­чи­ща Від­ва­ли, Гриз­ло­ве, “го­лу­бі озе­ра” та ін.

Уро­чи­ще від­ва­ли має пло­щу 500 гек­та­рів. Во­но зна­хо­дить­ся на пів­ніч­но-за­хід­ній око­ли­ці міс­та. В 50-х і 60-х ро­ках тут, у ви­роб­ках бу­ро­ву­гіль­но­го роз­рі­зу, пра­цю­вав тран­спор­тно-від­валь­ний міст. Він ви­гор­нув із знач­ної гли­би­ни на по­вер­хню ма­те­ри­ко­ві піс­ки, на яких про­ве­де­ні ро­бо­ти по ре­куль­ти­ва­ції зе­мель.

Ре­льєф уро­чи­ща пе­ре­сі­че­ний кру­ти­ми схи­ла­ми від­ва­лів-те­ри­ко­нів. Всі на­сад­жен­ня ство­ре­ні штуч­но. Пе­ре­ва­жає сос­на зви­чай­на, яли­на, бе­ре­за і віль­ха. Є ака­ція бі­ла (ро­бі­нія нес­пра­вжньо­а­ка­ція), дуб. З ку­що­вих по­рід — лох вузь­ко­лис­тий, об­лі­пи­ха та ін­ші. Ка­ли­на і об­лі­пи­ха є цін­ни­ми лі­карсь­ки­ми рос­ли­на­ми.

Наш місь­кий парк — міс­це ма­со­во­го від­по­чин­ку й куль­тур­них за­хо­дів на­се­лен­ня, ре­зер­ват цін­них по­рід де­рев і ку­щів, трав’янис­тих рос­лин.

Зак­ла­да­ли парк пер­ші бу­дів­ни­чі шах­тарсь­ко­го міс­та. Піс­ля ро­бо­ти, у ви­хід­ні дні во­ни роз­би­ва­ли алеї, га­зо­ни і квіт­ни­ки, са­ди­ли де­ре­ва і де­ко­ра­тив­ні ку­щі. Се­ред ен­ту­зі­ас­тів бу­ли М.Г.Бо­го­мол­кін, А.М.Бур­ла­ка, А.Д.Бай­да, А.З.Гло­ба, Г.П.Жу­линсь­кий, К.О.Кап­лу­нен­ко, А.П.Мі­рош­ни­чен­ко, Д.П.Стя­гун, К.В.Свет­ла­ков та ба­га­то ін­ших.

Са­ди­ли спо­чат­ку то­по­лі, кле­ни, ясе­ни, бі­лу ака­цію, зго­дом парк по­пов­нив­ся цін­ни­ми по­ро­да­ми де­рев: ду­бом, бе­ре­зою, каш­та­ном, ли­пою, го­ро­би­ною, кле­на­ми ка­надсь­ким, гос­тро­лис­тим... Парк став улюб­ле­ним міс­цем від­по­чин­ку жи­те­лів міс­та.

Особ­ли­віс­тю на­шо­го пар­ку є віль­не роз­мі­щен­ня на­сад­жень на знач­ній те­ри­то­рії. На ве­ли­ких га­зо­нах ви­сад­же­ні гру­пи де­ко­ра­тив­них де­рев; не­ве­ли­кі, але яс­кра­ві квіт­ни­ки мі­ня­ють ко­льо­ро­вий спектр про­тя­гом се­зо­ну, мо­ну­мен­таль­ність гід­ро­тех­ніч­ної спо­ру­ди (штуч­не во­дос­хо­ви­ще на р.Шпол­ці) по­єд­ну­єть­ся з ши­ро­ки­ми але­я­ми і “зе­ле­ни­ми те­ат­ра­ми”, які од­но­час­но вмі­щу­ють знач­ну кіль­кість лю­дей. Парк від­різ­ня­єть­ся віль­ним по­єд­нан­ням прос­то­ро­вих ком­по­зи­цій, роз­ку­тіс­тю, гар­мо­ній­ним злит­тям на­сад­жень і бу­ді­вель у єди­ний ар­хі­тек­тур­ний ком­плекс. Є тут і ши­ро­кі алеї, і міс­ця ма­со­вих гу­лянь, ес­тра­да, літ­ній кі­но­те­атр, спор­тив­ні та роз­ва­жаль­ні май­дан­чи­ки.

Роз­мі­щен­ня рос­лин у пар­ку не ви­пад­ко­ве, а обу­мов­ле­не зап­ла­но­ва­ною ком­по­зи­ці­єю. По­о­ди­но­кі ку­щі або де­ре­ва, ви­сад­же­ні се­ред га­зо­нів чи ізо­льо­ва­но від ін­ших по­діб­них рос­лин, на­зи­ва­ють­ся со­лі­те­ра­ми. У цій ро­лі вис­ту­па­ють особ­ли­во цін­ні ек­зо­тич­ні рос­ли­ни або де­ко­ра­тив­ні ку­щі: пі­ра­мі­даль­ні то­по­лі, яли­ни, кві­ту­чі спі­реї (та­вол­ги) Ван­гут­та, жи­мо­лос­ті та­тарсь­кої, проб­ко­во­го де­ре­ва, мод­ри­ни, ка­таль­пи біг­но­ні­є­вид­ної, ялів­цю. Ос­нов­не приз­на­чен­ня со­лі­те­рів — виз­на­чи­ти центр ек­спо­зи­ції, під­крес­ли­ти ар­хі­тек­тур­ну зна­чи­мість від­по­від­ної ді­лян­ки пар­ку.

Чи­ма­ло сво­є­рід­но­го ко­ло­ри­ту вно­сять у ро­зу­мін­ня пар­ко­вої ком­по­зи­ції са­мі рос­ли­ни. Ад­же крім ефек­тно­го зов­ні­шньо­го виг­ля­ду, во­ни не­суть і пев­не сим­во­ліч­не на­ван­та­жен­ня. Уро­чис­тість ялин, жур­ли­вість пла­ку­чих верб, чис­то­та і не­зай­ма­ність бе­ре­зи — все це ба­га­то мо­же роз­по­віс­ти лю­ди­ні, яка гли­бо­ко оз­на­йом­ле­на з сим­во­лі­кою рос­лин. Не­дар­ма в пар­ко­вій та квіт­ни­карсь­кій куль­ту­рі ба­га­тьох на­ро­дів сим­во­лі­ку ще на­зи­ва­ють “мо­вою” рос­лин.

Є в на­шо­му пар­ку і ряд ек­зо­тич­них рос­лин, нап­рик­лад, туя за­хід­на — не­ве­лич­ке струн­ке де­рев­це з стрім­ки­ми гі­лоч­ка­ми. Шпиль­ки у туї є, але во­ни дріб­ні, лус­ко­вид­ні. По­хо­дить во­на з Пів­ніч­ної Аме­ри­ки.

Наз­ву то­по­лі да­ли древ­ні гре­ки. В Афі­нах на цен­траль­ній пло­щі про­хо­ди­ли на­род­ні збо­ри. Пло­щу на­зи­ва­ли по­пу­лус, що в пе­рек­ла­ді зна­чить на­род. Так наз­ва­ли і де­ре­ва, які виз­на­ча­ли іє­рар­хію грець­ко­го де­мок­ра­тич­но­го сус­піль­ства, — то­по­лі. То­по­ля пі­ра­мі­даль­на ін­тро­ду­ко­ва­на з Аф­га­ніс­та­ну. Але наш зем­ляк Та­рас Шев­чен­ко ма­лю­вав пей­за­жі рід­ної Ук­ра­ї­ни, і струн­кі пі­ра­мі­даль­ні то­по­лі бу­ли там од­ним з обов’яз­ко­вих еле­мен­тів без­кра­йо­го сте­пу.

В од­ній жар­тів­ли­вій ін­дійсь­кій каз­ці йдеть­ся про те, як у дав­ни­ну мав­пи во­ю­ва­ли зі сло­на­ми. Сло­ни ви­ни­щу­ва­ли мавп’ячі по­сі­ви, руй­ну­ва­ли їх хи­жі. Якось мав­пи зіб­ра­лись ра­зом і вно­чі на­па­ли на спля­чих сло­нів. Ба­га­тьох ве­лет­нів по­сік­ли. Ті ж, що за­ли­ши­ли­ся жи­ви­ми, з пе­ре­ля­ку втек­ли з джун­глів і на­зав­жди осе­ли­лись між людь­ми. Мав­пи ви­рі­ши­ли увіч­ни­ти свою пе­ре­мо­гу. Во­ни від­рі­за­ли у по­би­тих сло­нів ву­ха і роз­ві­ша­ли їх на гіл­ках де­рев. Зго­дом ву­ха так міц­но при­рос­ли до гі­лок, що й са­мі по­зе­ле­ні­ли. І до­сі ви­сять во­ни на кра­су­ні-ка­таль­пі — де­ре­ві зі сло­но­ви­ми ву­ха­ми...

Ка­таль­пи — од­ні з на­йу­люб­ле­ні­ших ек­зо­тич­них рос­лин на­шо­го пар­ку. Їх ве­ли­ке, схо­же на сло­но­ві ву­ха лис­тя вра­жає сво­єю пиш­ніс­тю. У чер­вні роз­пус­ка­ють­ся кві­ти — стрім­ке бі­ле во­лот­тя, з яко­го до осе­ні дос­ти­га­ють дов­гі, струч­ко­по­діб­ні пло­ди, які на­га­ду­ють чис­лен­ні стрі­ли в са­гай­да­ку во­ї­на.

В пар­ку є й мо­ло­ді ек­зем­пля­ри ду­ба чер­во­но­го.

Пло­ща, яку зай­ма­ють зе­ле­ні на­сад­жен­ня Ва­ту­ті­но­го, скла­дає: 226 га під пар­ка­ми та скве­ра­ми, та лі­со­вий ма­сив нав­ко­ло міс­та — по­над 600 га (2003р.).

З ме­тою ви­яс­нен­ня ви­до­вої та прос­то­ро­вої струк­ту­ри зе­ле­них на­сад­жень мною бу­ло про­ве­де­но дос­лід­жен­ня лі­со­пар­ко­вих на­сад­жень міс­та.

Зе­ле­ні на­сад­жен­ня ха­рак­те­ри­зу­ють­ся ве­ли­кою ви­до­вою різ­но­ма­ніт­ніс­тю. Се­ред них: мод­ри­на єв­ро­пейсь­ка, сос­на зви­чай­на, яли­на єв­ро­пейсь­ка, туя за­хід­на, ялі­вець зви­чай­ний і ко­за­чий, бар­ба­рис зви­чай­ний, пла­тан кле­но­лис­тий, в’яз гра­бо­лис­тий (бе­рест), шов­ко­ви­ця чор­на і бі­ла, дуб зви­чай­ний і чер­во­ний, бе­ре­за бо­ро­дав­час­та, го­ріх грець­кий, вер­ба бі­ла і пла­ку­ча, оси­ка, то­по­ля бі­ла і пі­ра­мі­даль­на, ли­па сер­це­лис­та, сам­шит віч­но­зе­ле­ний, аб­ри­кос зви­чай­ний, ай­ва дов­гас­та, виш­ня зви­чай­на, глід кри­ва­во-чер­во­ний, го­ро­би­на зви­чай­на, го­ро­бин­ник го­ро­би­но­лис­тий, гру­ша зви­чай­на, сли­ва до­маш­ня, та­вол­га вер­бо­лис­та, спі­рея Ван­гут­та, че­рем­ха зви­чай­на, че­реш­ня, шип­ши­на змор­шку­ва­та, яб­лу­ня до­маш­ня і лі­со­ва, гле­ди­чія ко­лю­ча, амор­фа ку­що­ва, ро­бі­нія зви­чай­на (бі­ла ака­ція), бар­хат амурсь­кий; кле­ни: гос­тро­лис­тий, явір, ясе­но­лис­тий; гір­ко­каш­тан зви­чай­ний, брус­ли­на бо­ро­дав­час­та, ви­ног­рад ди­кий, бу­зок зви­чай­ний, фор­зи­ція пла­ку­ча, об­лі­пи­ха кру­ши­но­вид­на, бу­зи­на чор­на, ка­ли­на зви­чай­на, жи­мо­лость та­тарсь­ка, ка­таль­па біг­но­ні­є­вид­на та ін.

Ден­дроф­ло­ра міс­та — гі­гантсь­ка ла­бо­ра­то­рія чис­то­го по­віт­ря, не­об­хід­но­го для лю­ди­ни. Оп­ти­маль­ну річ­ну нор­му спо­жи­ван­ня лю­ди­ною кис­ню, яка скла­дає близь­ко 400 кг, здат­ні за­без­пе­чи­ти де­ре­ва, що рос­туть на пло­щі 0,3 га. Се­ред де­рев “чем­пі­о­ном” по ви­ді­лен­ню кис­ню вва­жа­єть­ся то­по­ля, яка за ве­ге­та­цій­ний пе­рі­од зат­ри­мує 50 кг пи­лу, то­ді як вер­ба бі­ла або клен — ли­ше 30. Від­бу­ва­єть­ся та­кож ви­ді­лен­ня ак­тив­них ле­тю­чих ре­чо­вин — фі­тон­ци­дів, що здат­ні приг­ні­чу­ва­ти, зни­щу­ва­ти хво­ро­бот­вор­ні мік­ро­ор­га­ніз­ми і гри­би, де­зін­фі­ку­ю­чи по­віт­ря.

Але слід пам’ята­ти й та­ке, що опа­ле лис­тя — це не сміт­тя, а кон­че пот­ріб­ний для нор­маль­но­го роз­вит­ку рос­лин еле­мент еко­ло­гіч­ної сис­те­ми. Пе­рег­ни­ва­ю­чи, во­но стає ор­га­ніч­ним доб­ри­вом, зба­га­чу­ю­чи грунт гу­му­сом і, що особ­ли­во важ­ли­во, пло­дю­чий грунт зас­во­ює та зне­за­ра­жує різ­ні заб­руд­ню­ю­чі ре­чо­ви­ни. Спа­лю­ю­чи лис­тя та гіл­ля, ми заб­руд­ню­є­мо по­віт­ря ток­сич­ни­ми ре­чо­ви­на­ми, які впли­ва­ють на спад­ко­ві струк­ту­ри, на роз­ви­ток ор­га­ніз­мів у ем­брі­о­наль­но­му ста­ні, мо­жуть спри­чи­ни­ти роз­ви­ток різ­но­ма­ніт­них зло­я­кіс­них пух­лин, ас­тми, алер­гії. По­піл та дим пот­рап­ля­ють у по­віт­ря, кон­цен­тру­ють во­ло­гу, і за­мість яс­но­го не­ба над міс­том ви­сять ту­ма­ни, наб­рид­ли­ва мря­ка. Крім то­го, по­ру­шу­єть­ся вся еко­ло­гіч­на сис­те­ма пар­ку чи лі­су, що зу­мов­лює по­ру­шен­ня ре­гу­ля­ції вод­но­го ре­жи­му грун­ту (під­стил­ка вби­рає во­ло­гу і пос­ту­по­во від­дає її ко­рін­ню).

Під­стил­ка за­хи­щає грунт від ущіль­нен­ня; зле­жа­ний грунт мер­твий. Ра­зом із під­стил­кою у ра­зі її спа­лю­ван­ня ги­нуть чис­лен­ні ко­ма­хи, біль­шість з яких зни­щу­ють шкід­ни­ків і бе­руть участь у про­це­сі грун­то­ут­во­рен­ня, є кор­мом для пта­хів. Во­гонь зни­щує ра­зом з опа­лим лис­тям і ор­га­ніч­ні ре­чо­ви­ни грун­ту.

Ра­зом з лис­тям і грун­то­вою ор­га­ні­кою зго­рає й час­ти­на по­віт­ря, що ут­во­ри­ло­ся рос­ли­на­ми про­тя­гом лі­та. В опа­ло­му лис­ті міс­тять­ся ра­ді­о­ак­тив­ні та ін­ші шкід­ли­ві ре­чо­ви­ни, які з ди­мом роз­но­сять­ся на біль­ші те­ри­то­рії.

Для тих, хто ви­во­зить опа­ле лис­тя, а не спа­лює, пот­ріб­ні тран­спорт, бен­зин та ін­ше.

Про­по­зи­ції:

— зби­ра­ти опа­ле лис­тя з пок­ри­тих ас­фаль­том до­ріг, тро­ту­а­рів; з га­зо­нів, а та­кож у скве­рах, пар­ках зби­ра­ти ли­ше гіл­ля, сміт­тя;

— лис­тя під­грі­ба­ти до стов­бу­ра де­ре­ва, рів­но­мір­но роз­гор­та­ти по га­зо­ну, за­пов­ню­ва­ти ним при­род­ні впа­ди­ни на по­вер­хні грун­ту;

— лис­тя зби­ра­ти у спе­ці­аль­ну ком­пос­тну яму для одер­жан­ня ком­пос­ту;

— лис­тя зби­ра­ти у де­я­ких міс­цях га­зо­ну не­ве­ли­ки­ми пор­ці­я­ми;

— по­ли­ва­ти лис­тя в су­ху по­го­ду, щоб прис­ко­ри­ти йо­го пе­рег­ни­ван­ня і усу­ну­ти мож­ли­вість по­же­жі; по­лив еко­ло­гіч­ні­ший, ніж ви­ве­зен­ня, то­що.

От­же, слід пам’ята­ти кож­но­му меш­кан­цю на­шо­го міс­та про те, що пот­ріб­но по­біль­ше збе­рег­ти ку­точ­ків при­ро­ди в їх пер­вин­но­му ста­ні, аби кож­ний ди­ко­рос­лий вид мав пра­во на своє іс­ну­ван­ня і по­даль­ший роз­ви­ток.

В.Бу­рій, член На­ці­о­наль­ної Спіл­ки жур­на­ліс­тів Ук­ра­ї­ни.