Висловлюємо щиру повагу Нехай життя буде зіткане з усіх можливих благ, нехай щастя вирує барвами самої веселки

Із нагоди ювілею бажаємо нових творчих злетів і перемог, реалізації найамбітніших планів, радості відкриттів і досягнень.

Миру й благополуччя, Божого благословення на многії й благії літа!

Левко Жабко-Потапович народився 18 липня 1890 року в місті Чигирині, нині Черкаської області, в родині українського шляхтича Сави Васильовича Жабка-Потаповича та його дружини Ганни з аристократичного роду Корибутів. Левко з дитячих років виявив здібності до науки й батьки задовольнили цей його нахил і віддали в гімназію в Лубнах, а згодом він вступив до Київського педагогічного інституту. Після закінчення вишу (1913) педагог розпочав викладацьку діяльність в жіночій гімназії в Проскурові.

Під час Визвольних змагань 1917-21 рр. був полковником УНР, ад’ютантом генерала О. Пилькевича у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельницька обл.). Тут він познайомився з дівчиною Наталкою Петрів і незабаром одружився з нею.

З 1930 р. в журналі «Післанець Правди» почав друкувати вірші й статті.

В 1931 р. Л. Жабко-Потапович переїздить до Рави-Руської, а вже у листопаді 1932 року стає редактором українського євангельсько-баптистського журналу «Післанець Правди» (м. Рава-Руська Жовківського району Львівської обл.) до серпня місяця 1939 року в Галичині, а потім – з липня 1947 по липень 1975 року в м. Честер, ПА, США, куди він з родиною прибув із Бельгії 6 березня 1947 року. У цьому ж році він відновив видання журналу «Післанець Правди».

Варто зазначити й таке: з 1935 року Л. Жабко-Потапович виконував обов’язки баптистського пастора у Львові. Очолював Об’єднання українських баптистів у Галичині (1935-39). Згодом навчався у Баптистській теологічній семінарії в м. Гамбург (Німеччина).

1947 року емігрував до США (м. Честер, штат Пенсильванія), де продовжив видавати «Післанця Правди», був секретарем і віце-президентом Об’єднання українських євангельсько-баптистських церков у США, президентом та ідейним провідником Всеукраїнського євангельсько-баптистського братства.

Ще в 1935 р. було створено Комісію по перекладу Біблії українською мовою, яку взявся перекладати професор Варшавського університету доктор Іван Огієнко, а пастор Л. Жабко-Потапович став секретарем цієї комісії. У 1937 році було видано окремим виданням чотири Євангелія в друкарні НТШ у Львові, накладом 5000 примірників, і ще до початку Другої світової війни ЗБТ видало Новий Заповіт з Псалтирем, тиражем 25000 примірників у друкарні Арцта у Варшаві. Після війни закінчено переклад Біблії українською мовою і доктор Л. Жабко-Потапович залишився єдиним членом комісії, який вичитував коректуру, правив помилки у текстах. Біблія рідною мовою в повному обсязі побачила світ лише у 1962 році.

Лев Жабко-Потапович – автор історичної розвідки про український баптистський рух «Христове світло в Україні» (Вінніпег, Честер, 1952; Чікаго, 1991), редактор пісенника «Відродження» (1954), автор історичного нарису «Життя Церкви» (Чікаго, 1977).

За свого життя доктор Левко Жабко- Потапович був полковником армії УНР, ад’ютантом гетьмана П. Скоропадського, орденоносцем Хреста Симона Петлюри, пастором церкви ЄХБ у Львові, почесним доктором Колумбійського університету, довічним членом Британського та Закордонного Біблійних товариств, автором низки наукових праць, визначним баптистським теологом, біографом Григорія Сковороди, пастором церкви в Честері.

Помер Левко Жабко-Потапович 8 листопада 1975 року на 86 році життя.

Список використаних джерел

1. Брехуненко В. Молімося, щоб «допоміг скончити велику справу…» : (Листування митрополита Іларіона (Огієнка) та пастора Жабка-Потаповича) // Пам’ятки. Археогр. щоріч. - К., 2007. - Вип.7.

2. Бурій В. Українські переклади Біблії / В. Бурій // Шевченків край (Звенигородка). - 1993. - 21 квітня.

3. Дудко В. Жабко-Потапович Лев // Енциклопедія української діаспори. – Нью-Йорк-Чикаго, 2009. – Кн.1.

4. Романюк І.М., Домашовець В.Г. Історія церкви ЄХБ м. Львова // Післанець Правди. – 2003. – Ч. 1-3 (січень-березень).

5. Українська діаспора: твори, бібліографічні відомості. – Донецьк, 2012.

ЧЕРКАЩИНА: ЗАХОПЛЮЮЧЕ КРАЄЗНАВСТВО

Валентин Миколайович Лазуренко, історик і громадський діяч, доктор історичних наук, професор, проректор з гуманітарно-виховних питань Черкаського державного технологічного університету, заслужений працівник освіти України надіслав мені книгу-збірник:

Чигиринщина в історії України. Збірник 8: Культурна спадщина Чигиринщини. Матеріали Восьмої міжрегіональної історико-краєзнавчої конференції «Чигиринщина в історії України» / за аг. ред. Професора В.М. Лазуренка. – Черкаси: видавець ФОП Гордієнко Є.І., 2020. – 391 с.: іл., фото.

Для мене особисто – це промінь світла в темному царстві. При побіжному огляді і прочитанні деяких нарисів склалося враження дуже позитивне. Оскільки я декілька десятиріч займаюся краєзнавством, зокрема і персоналістикою (біографістикою), особливо з цікавістю, у першу чергу прочитав статті про мого Учителя, краєзнавця, з яким я тривалий час листувався – Михайла ПОНОМАРЕНКА, професорів-краєзнавців: М.І Бушина, В.М. Мельниченка, В.М. Лазуренка та ін.

Є в збірнику і моя невеличка стаття про пастора, богослова, редактора, уродженця м. Чигирин – Л. Жабка-Потаповича (18.06.1890-8.11.1975).

Бурій, Валерій.  Лев Жабко-Потапович – пастор, богослов, редактор // Чигиринщина в історії України. Збірник 8: Культурна спадщина Чигиринщини. Матеріали Восьмої міжрегіональної історико-краєзнавчої конференції «Чигиринщина в історії України». – Черкаси: видавець ФОП Гордієнко Є.І., 2020. – С. 167-168.: іл., фото.

Твоє Ватутіне від А до Я [Текст] : [корот. слов.-довід.] / [авт.-упоряд.] Валерій Бурій. - Ватутіне ; Черкаси : Витоки, 2003. - 20 с. - (Енциклопедія для наймолодших). - Бібліогр.: с. 16-18.

Вибрані розвідки, статті та замітки [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2008 . Вип. 1. - 2008. - 72 с. : іл.

Лисича Балка: відома та невідома [Текст] : іст.-краєзн. нарис / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2009. - 72 с.: іл., фотогр. - Бібліогр.: с. 71.

Народно-православний календар [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2009. - 95 с.: іл., фотогр. - Бібліогр.: с. 95.

Життєві істини Валерія Бурія [Текст] : зб. ст. і матеріалів. - Черкаси : Вертикаль, 2012. - 52 с.: фотогр. - (Подвижники краєзнавства Черкащини). До 55-річчя від народж.

Валерій Михайлович Бурій [Текст] : біобібліогр. покажч. : тексти. - Черкаси : Вертикаль, 2013. - 223 с.

Штрихи до біографій [Текст] : [зб. ст.] / [авт.-упоряд. В. М. Бурій]. - Черкаси : ІнтролігаТОР, 2014. - 99 с. : ил.

Ватутінезнавство: події, факти, персоналії [Текст]: [довідник] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2015. - 271 с.: іл. - Бібліогр.: с. 248-253.

Вибрані розвідки, статті та замітки [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2008 .

Вип. 2 : Катеринопільщина: події, факти, персоналії. - 2016. - 107 с. : іл.

Рослини-екзоти міста Ватутіне та його околиць [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль : Кандич С. Г. [вид.], 2017. - 30 с.: іл. - Бібліогр.: с. 26-28.

Дикорослі отруйні рослини міста Ватутіне та його околиць [Текст]: [довідник] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2017. - 29 с.: іл. - Бібліогр.: с. 16.

Вибрані розвідки, статті та замітки [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2008 .

Вип. 3: Вибрані тексти: статті, розвідки та замітки. - 2018. - 247 с.: фот. - Бібліогр. в кінці ст.

Вулиці міста Ватутіне та села Скаливатка [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси: Чабаненко Ю. А. [вид.], 2019. - 29, [1] с.: табл. - Бібліогр.: с. 24-[30] .

Календар-2020: природа м. Ватутіне та його околиць / Валерій Бурій та ін. – Львів, 2019. – 13 с.: фото.

Бурій, Валерій Михайлович. Інвазійні види у флорі міста Ватутіне та його околиць [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Ю. Чабаненко [вид.], 2020. - 63 с. - Бібліогр.: с. 56-60.

Червень

5 – 95 років від дня народження Де (Барчука) Олександра Івановича (1925 – 1998).

    Народився в с. Заячківка Христинівського району. Поет, прозаїк, драматург. У роки війни йому випала важка доля остарбайтера. Після цього мешкав у таборах для переміщених осіб. Згодом переїхав до Британії, де здобув фах журналіста. Автор збірок «Пісня серця», «Живі легенди», «Учитель», «Пророк», «Роздуми», «Під чужим небом», драм «Persona non grata», «Коли птахи повертаються з вирію».

    Був членом Національної спілки письменників України.

8 – 60 років від дня народження Забудського Ігоря Володимировича (1960).

    Народився в м. Черкаси. Поет, художник. Закінчив Московський університет народних мистецтв. Автор збірок «Постижение», «Лісова прем'єра», «Завтра моє», «Малюнки долі», «Подолання», «Твоя присутність», «Ти – Україна», альбому репродукцій лісових пейзажів Подніпров’я «Ігор Забудський», публікацій у періодиці. Активний організатор і учасник літературного життя в місті і області, популяризатор творчості молодих авторів.

    Лауреат обласної літературної премії «Берег надії» імені В. Симоненка.

    Член Національної спілки письменників України.

10 – 110 років від дня народження Моргуна Федора Овксентійовича (1910 – 1990).

    Поет, перекладач. Родом із Сумщини, тривалий час жив і працював у м. Черкаси. Був першим відповідальним секретарем обласної письменницької організації. Автор збірок віршів «Веселка над степом», «Білі хмари», «Посміхнися, земле, мені», «Силуети», «Спорідненість», «Зимові яблука», «Довіра» та ін.

    Лауреат обласної літературно-мистецької премії імені В. Симоненка.

    Був членом Національної спілки письменників України.

10 – 100 років від дня народження Тимошенка Петра Дмитровича (1920 – 1984).

    Народився в с. Вільховець Звенигородського району. Мовознавець, дослідник і викладач історії української мови, кандидат філологічних наук. Закінчив факультет іноземних мов Київського університету імені Тараса Шевченка та українське відділення філологічного факультету Об’єднаного українського університету в м. Кзил-Орда (Казахстан).

    Автор близько 100 наукових праць у галузях історичної граматики, історичної та описової лексикології, історії української літературної мови та  мовознавства. Досліджував морфологію та синтаксис староукраїнських грамот XIV?XV ст., особливостей мови описів замків другої половини XVI ст., мову Т. Шевченка. Основні наукові праці: «Засоби милозвучності української мови», «Про періодизацію історії української літературної мови», «Морфологічні риси мови Тараса Шевченка», «Взаємозв’язки між фонетичними і морфологічними явищами в українській мові», «Збагачення лексики української літературної мови в першій половині XIX століття (до кінця 50-х рр.)» та ін.

25 – 90 років від дня народження Поповича Євгена Оксентійовича (1930 – 2007).

    Народився в с. Межиріч Канівського району. Літературознавець, перекладач. Працював у галузі художнього перекладу з німецької мови на українську. В його перекладі вийшли «Лаокоон» Г. Лессінга, «Музичні новели», «Життєва філософія кота Мура» Е. Гофмана, «Листи про французький театр», «Зі спогадів пана фон Шнабелевопського» Г. Гейне, «Чорний обеліск» та «Тріумфальна арка» Е. Ремарка, «Гра в бісер» Г. Гессе, збірка оповідань «Трістан» Т. Манна та ін.

    Лауреат премій імені М. Рильського та М. Лукаша.

    Був членом Національної спілки письменників України.

Липень

3 – 40 років від дня народження Клименко-Синьоок Ганни Андріївни (1980).

    Народилася в с. Свидівок, Черкаського району. Поетеса, перекладач, літературознавець, кандидат філології, доцент кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, керівник літературно-творчої студії «Поетична вітальня Ганни Клименко-Синьоок».

    Авторка збірки поезій «Яблуневе сонце».

8 – 120 років від дня народження Смолича Юрія Корнійовича (1900 – 1976).

    Народився в м. Умань. Прозаїк, драматург, публіцист, актор, театральний критик. Навчався в Київському комерційному інституті. Працював професійним актором. Автор автобіографічної трилогії «Дитинство», «Наші тайни», «Вісімнадцятилітні», у якій описав історію молодого покоління, що почало формуватися в роки революції та громадянської війни. Окремими виданнями вийшли книги оповідань та повістей «Кінець міста за базаром», «Півтори людини», «Фальшива Мельпомена», «П’ять оповідань», «День починається рано», «По той бік серця». Події Другої світової війни відтворив у романі «Вони не пройшли», збірці оповідань «Мирні люди», публіцистичних збірках «Після війни», «Суд іде» та інших.

    Був членом Національної спілки письменників України.

11 – 80 років від дня народження Зеленька Олександра Борисовича (1940 – 2007).

    Народився в с. Степанки Черкаського району. Поет. Автор збірок «Білі коні», «З сонечком дружити», публікацій в періодиці.

    Був членом Національної спілки письменників України.

13 – 90 років від дня народження Жука Петра Миколайовича (1930 – 2017).

    Прозаїк, журналіст. Народився на Харківщині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. З 1954 року – кореспондент обласної газети «Черкаський край». Автор і співавтор книг «Оновлення», «Смарагдове намисто Черкас», «Черкащина в храмобудівництві», «Уславлені подвигом», «Жорна», «Голодомор на Черкащині. Книга Пам’яті в документах і спогадах». «Партизан Іван Калашник», «Черкащина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.», «Іди і вір», редактор книг «Реабілітовані історією. Черкаська область».

    Був членом Національної спілки журналістів України.

Серпень

12 – 80 років від дня народження Мицика Вадима Федоровича (1940).

    Народився в с. Вишнопіль Тальнівського району. Етнограф, краєзнавець, журналіст, доктор філософії в галузі культурології. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, але за участь у національно-патріотичному русі був із нього виключений. Згодом закінчив Черкаський педагогічний інститут. Працював учителем у м. Умань, редакціях газет Жашкова та Тального, директором Тальнівського музею історії хліборобства. Досліджує українську народну творчість, поселення трипільської цивілізації, історію краю. Автор книг «Міста Сонця», «Священна країна хліборобів», «Ялинине райце», «Родини», «Каша – мати наша», «Вишне поле», «Мициківська левада. Творчість однієї родини», «Родина на майдані», альбомів «Писанки», «Син Землі і Сонця».

    Лауреат премій імені Вікентія Хвойки та Михайла Максимовича.

    Заслужений працівник культури України.

    Член Національної спілки журналістів України, Національної спілки краєзнавців України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

26 – 55 років від дня народження Солончук Людмили Леонідівни (1965).

    Народилася в м. Умань. Поетеса. Закінчила Ватутінське медичне училище та Уманський державний університет імені П. Тичини. Керівник районного літературно-мистецького об’єднання «Звенигора».

    Автор поетичних збірок «Дожниця», «Птах туману», «Поки летить стріла», «Візьми мене до раю», «Чекання вишневого Бога», «На спокутницькій тверді», «Спасівчане небо», збірок для дітей «Каштанове малятко», «Прилітай, журавлику!», «Вітер у гостях».

    Лауреат літературної премії імені В. Мисика та літературно-мистецької премії імені О. Олеся.

    Член Національної спілки письменників України.

Вересень

1 – 75 років від дня народження Оберемок Віри Климівни (1945 – 2015).

    Народилася в с. Русалівка Маньківського району. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету; імені Т. Шевченка. Працювала в обласних та районних редакціях газет, у бібліотеці, очолювала літстудію. Автор збірки оповідань та етюдів «Дві половинки серця», збірок для дітей «Їжакова сімейка», «Дівчинка і Білочка». Прозові мініатюри Віри Климівни друкувались у періодичних виданнях України, Австралії, Канади, США.

    Була членом Національної спілки письменників України.

8 – 80 років від дня народження Борща Миколи Івановича (1940).

    Народився в с. Ташлик Смілянського району. Поет, краєзнавець. Закінчив Черкаський педагогічний інститут. Вчителював у Товмацькій школі на Шполянщині, нині – заступник голови Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.

    Автор збірок поезій «Шукаю вічну таїну», «Блискавки болю», «Роздоріжжя», «Приходь, приходь, щедрий вечір, до нас кутю їсти», «Платонів хутір – геніїв колиска», збірки краєзнавчих нарисів «З вершин славетних українців» та книжок для найменших «Наша киця комизиться», «Ой, Дениско коня пасе», публікацій у періодиці.

    Лауреат премії імені М. Максимовича.

    Член Всеукраїнської спілки краєзнавців.

21 – 65 років від дня народження Пасічної Катерини Петрівни (1955).

    Народилася в с. Лізки Канівського району. Поетеса, дитяча письменниця. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Авторка книг «Нічний експрес», «Атлантида», «Вінець терновий», «Молитва птахам», «Два ангели над твердю ночі», «Заморожена в снігах», збірки віршів для дітей «Чому ворона чорна», публікацій у періодиці.

Член Національної спілки письменників України.

23 – 120 років від дня народження Фефера Іцика (Ісаака) Соломоновича (1900 – 1952).

Народився в м. Шпола. Єврейський поет, драматург, перекладач, громадський діяч. Автор поетичних збірок «Тріски», «Крафт», «Про себе і таких, як я», «Камінь на камені», «Юнаки», «Вибране», «Смерть Елі», п’єс «Сажотрус», «Сонце не згасає», «Здорові були», публіцистичних і літературно-критичних статей. Перекладав єврейською мовою твори Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, М. Рильського.

    Репресований. Реабілітований у 1955 році.

Жовтень

9 – 40 років від дня народження Галаєвої Оксани Миколаївни (1980).

    Народилася у Криму, тривалий час мешкає в м. Черкаси. Поетеса, прозаїк, літературознавець. Закінчила Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет, магістратуру Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (факультет української філології і журналістики), Слов'янський державний педагогічний університет.

    Авторка поетичних збірок «Ієрогліфи тиші», «Коралові рифи (рими)», «Вітражі», літературознавчих досліджень творчості письменників Черкащини «Магія образного слова», численних публікацій у колективних збірках та часописах.

    Член Національної спілки письменників України.

22 – 75 років від дня народження Горбенка Івана Степановича (1945 – 2013).

    Народився в с. Шабельники (нині Тіньки) Чигиринського району. Поет. Автор збірок «Вірші з шухляди», «Найщиріші в світі вірші», «Істина», «Натхненний Бахусом», «Батурин. Кольори моєї пам’яті», «Нате!!!», «Прощай, Україно!!!» «Пісні жагучого кохання», «Дивлюся в очі смерті», «Тріумвірат надії», книг для дітей «Батькові вірші», «Оксанка і Маринка», «Невеличкий словник для маленьких діточок», публікацій у періодиці.

28 – 100 років від дня народження Пономаренка Михайла Федоровича (1920 – 2010).

    Народився в с. Підставки Золотоніського району Поет, літературознавець, перекладач, краєзнавець. Закінчив філологічний факультет Черкаського педагогічного інституту та факультет французької мови Київського інституту іноземних мов. Працював у галузі освіти 60 років.

    Фундатор краєзнавчої роботи, організував у Золотоніській середній школі №4 краєзнавчий гурток «Глобус», товариство «Слідопит», заснував та очолював (на громадських засадах) Золотоніський районний краєзнавчий музей. Брав участь в археологічних експедиціях республіканського масштабу, розробляв програму з питань виявлення, паспортизації та охорони пам'яток археології Черкащини. Дослідив рукописи вченого Михайла Максимовича. Знайшов автора відомої української народної пісні «Чорнії брови, карії очі» (Костянтин Думитрашко).

    Автор понад 4-х тисяч статей та заміток про історію Черкащини. Основні праці – «Золотоніський краєзнавчий музей», «Про назву міста Черкаси», «Походження назви міста Канів», «Краєзнавство на Черкащині», «Державотворчі процеси на Черкащині», «Письменники Черкащини» (у співавторстві), «Подорож Златокраєм» (у співавторстві) та ін. Активний учасник створення та член редколегії серії книг «Історія міст і сіл України. Черкаська область».

    Михайла Федоровича називали поліглотом, він опанував французьку, німецьку, англійську, іспанську, польську та словацьку мови. Перекладав твори з італійської, чеської, португальської, грецької та інших мов.

    Заслужений учитель України.

    Лауреат премій імені В. Антоновича та М. Максимовича.

    Був членом Всеукраїнської спілки краєзнавців.

29 – 120 років від дня народження Бена (Бендюженка) Степана Федоровича (1900 – 1937).

    Народився в с. Лозуватка Шполянського району. Поет. Автор збірки поезій «Солодкий світ», публікацій у періодиці. У 1997 р. вийшла його книга «Поезії».

    Репресований. Розстріляний у Черкасах. Реабілітований у 1958 р.

    Був членом Національної спілки письменників України.

30 – 110 років від дня народження Гриба Кузьми Кіндратовича (1910 – 1997).

    Народився на Вінничині. Прозаїк. Закінчив Вінницький педагогічний інститут. Вчителював у школах та технікумах. У вересні 1941 р. організував із учнями Тальянківського технікуму підпільну групу, а потім підпільну організацію, яка діяла в Уманському, Тальнівському, Маньківському районах. Згодом організація переросла в партизанський загін, котрий брав участь у визволенні Корсунь-Шевченківського, Тального й Умані.

    Автор збірок повістей та оповідань «В зоряну ніч», «Партизанські таємниці», «Назустріч юності», повістей «Бойове завдання», «Побратими», «Алінка», «Зрадливі кульбаби», «Климко», «Перший постріл».

    Лауреат літературної премії імені Лесі Українки.

    Був членом Національної спілки письменників України.

Листопад

7 – 65 років від дня народження Горбань Світлани Петрівни (1955).

    Народилася в м. Оха (острів Сахалін, Росія). Прозаїк. Закінчила Черкаський педагогічний інститут. Вчителювала. Перші прозові твори друкувала під псевдонімом Марина Хайдак.

    Авторка книг «Надія: сплутані пазли», «Зодчий із пекла», «Роман з містом», «Якщо полюбиш прокляття», публікацій у колективних збірках та періодиці.

    Дипломант Всеукраїнських конкурсів романів, кіносценаріїв та п’єс «Коронація слова» (2004, 2009 та 2015 рр.), лауреат першого Всеукраїнського конкурсу гостросюжетного роману «Золотий Бабай».

    Член Національної спілки письменників України.

19 – 95 років від дня народження Хижняка Володимира Матвійовича (1925 – 1998).

    Народився у м. Черкаси. Прозаїк, журналіст, перекладач. Автор збірок повістей і оповідань «Любар», «Дивовижне перо», «Жовтий жасмин», перекладів романів Д. Болла, А. Крісті та ін.

    Був членом Національної спілки письменників України.

30 – 85 років від дня народження Чередниченка Дмитра Семеновича (1935).

    Народився в с. Межиріч Канівського району. Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, мистецтвознавець. Закінчив Київський педагогічний інститут, учителював, працював у редакціях та видавництвах, редагував українознавчий часопис «Жива вода». 

    Автор поетичних збірок «Оттава», «Межиріч», «Золоті струни», «Сад», «Рось», «Брама», «Родень», «Наші стежки додому», «Батиха», трилогії «Неопалима купина»; науково-популярного видання «Павло Чубинський»; книг для дітей «У країні майстрів», «Вишневий острів. Три повісті для дітей», «Щедринець», «Чебрики», «Ковзанка», «Ми будуємо дім», «Мандри Жолудя», «Жар-півень», «Гарна моя казочка?», «Священна діброва», «Летюча ящірка» та ін. Дмитро Чередниченко – автор підручників і посібників для молодших школярів: букваря «Материнка», читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка», «Зелена неділя». Перекладав із литовської, чеської, словацької, білоруської, монгольської та латинської мов.

    Лауреат премій імені М. Рильського, П. Чубинського, І. Огієнка, Лесі Українки.

    Член Національної спілки письменників України.

Грудень

– 40 років від дня народження Карпи Ірени Ігорівни (1980).

    Народилася в м. Черкаси. Письменниця, співачка, журналістка, телеведуча та дипломат. Нині перший секретар із питань культури посольства України у Франції. Навчалася в Київському національному лінгвістичному університеті. Авторка збірок «Знес Паленого», «50 хвилин трави», «Фройд би плакав», «Добро і Зло», «З роси, з води і з калабані», «Письменниця, співачка, мандрівниця», «Добрі новини з Аральського моря», книг для дітей та підлітків «День усіх білок», «Піца «Гімалаї», публікацій у колективних збірках.

    Лауреат Премії Best Ukrainian Awards у номінації «Наймодніша письменниця» (2006).

14 – 180 років від дня народження Старицького Михайла Петровича (1840 – 1904).

    Народився в с. Кліщинці Чорнобаївського району. Письменник, перекладач, громадський діяч. Автор історичних романів «Розбійник Кармелюк», «Перед бурею», «Буря», «Біля пристані», «Руїна» «Молодість Мазепи», «Останні орли», п’єс «Не судилось», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю», «Талан», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «За двома зайцями», безлічі поезій, одна з яких – «Виклик» – стала народною піснею «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна…». Перекладав твори О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, А. Міцкевича, Д. Байрона, Г. Гейне та ін.

    В Україні встановлена літературна премія імені Михайла Старицького за кращий історичний роман року.

 

Використана література:

    Діячі культури і мистецтв Черкащини – лауреати премій і почесних звань : довідник / Обл. універс. наук. б-ка ім. Тараса Шевченка. – Черкаси, 2003. – 48 с.

    Краєзнавці Черкащини : біобібліогр. довід. / Черкас. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України ; ЧНУ ім. Б. Хмельницького ; упоряд.: В. М. Мельниченко, Г. М. Голиш. – Черкаси : Вертикаль, 2016. – 219 с.

    Пам’ятні літературні дати Черкащини 2015 року : експрес-інформ. організаторам дит. читання / КЗ «Обл. б-ка для дітей» Черкас. обл. ради ; підгот.  В. М. Корженевська. – Черкаси, 2014. – 24 с.

    Письменники Черкащини : вибрані твори. Кн. 1 / упоряд. Г. П. Білоус. – Черкаси : Вид. Чабаненко Ю. А., 2007. – 516 с.

    Письменники Черкащини : вибрані твори. Кн. 2 / упоряд. Г. П. Білоус. – Черкаси : Вид. Чабаненко Ю. А., 2007. – 512 с.

    Поліщук В. Т. Література рідного краю : підручник / В. Т. Поліщук, М. П. Поліщук. – Черкаси : Вид. Ю. Чабаненко, 2013. – 512 с.

Козацьке: сліди російських і німецьких аристократів

Це село (всі фото  надані Марією Матвієнко) знаходиться поблизу «шевченківського трикутника» (Моринці, Керелівка, Будище), і цілком може бути гідним об'єктом для відвідин туристами, які хочуть дізнатися про історію цих місць побільше. Величезний парк, що розкинувся на 50 га, складається з двох частин, в дальній з яких знаходився до 1918 року неоготичний палац Голіциних-Куракіних-Врангелів, спалений військами Григорія Котовського. Величезну вежу палацу розібрали вже на початку 1950-х.

Нині важко знайти їх зарослі фундаменти: лише потужні напівпідвальні стіни однієї з господарських будівель, та провалля в землі на місці склепу з похованням малолітньої дочки князя Куракіна вказують на те, що колись тут височів один з найбільш імпозантних палаців регіону.

До місця, де стояла резиденція Голіциних-Куракіних, до сих пір веде вимощена бруківкою алея, що робить кілька крутих поворотів, і виходить до греблі над ставками. Вона, колись  досягала 6 метрів ширини, запливла землею, а величезні дерева з обох сторін надають їй додаткову похмурість. Перехід над греблею обрушився, по ньому потрібно ступати максимально акуратно.

У ближній до палацу частині парку до 1950-х років перебував будиночок садівника, а також споруди австрійських колоністів, колись надавали селу неповторний «європейський» колорит. Після того, як австрійці в 1920-х виїхали на батьківщину, не бажаючи більше жити в країні Рад (і вчасно, бо підходив час колективізації), їхні будівлі почали розбирати місцеві жителі. Утворилася навіть нова частина села, «зібрана» з якісної німецької цегли.

Найцікавіша туристам частина парку знаходиться ближче до вулиці. Вхід до неї оформлений елегантними воротами , на яких до цих пір красується напис, що сповіщає, що тут розташовується ПТУ.

У цій, старій, частині парку, стоїть кілька будівель, у т.ч. будинок керуючого , і до сих пір діє млин 1909 року побудови . Зберігся і перший поміщицький будинок князів Голіциних , ще не так давно колишнім навчальним корпусом ПТУ. Нині він майже повністю зруйнований, однак обсяг стін ще зберігся. Це - один з найстаріших садибних будинків на Черкащині, і вже за цим фактом будівля, що гине на очах, вимагає негайної реставрації.

Саме село виникло на початку XVIII століття. До 1791 воно належало фавориту Катерини Григорію Потьомкіну, а після його смерті - дісталося в спадок Варварі Енгельгардт, племінниці і коханці фаворита, і, між іншим, яка була рідною сестрою Олександрі Енгельгардт (Браніцької) - тієї самої, яка заснувала «Олександрію» в Білій Церкві . Саме завдяки зв'язкам з Браніцькими - нагадаємо, найбільшими землевласниками південної частині Київської губернії - на цих землях осіли і прибалтійські німці Енгельгардти, пам'ятні нам нині, здебільшого, завдяки сумним історіям про дитинство Тараса Шевченка.

Варвара була дружиною генерала Сергія Голіцина (1748-1810). Після смерті імператриці Катерини II цей вірний «орел» її царювання потрапив в немилість до імператора Павла, і був висланий в Козацьке разом з сім'єю. Генерал дещо  зажурився, адже він був батьком аж 9 синів (!) До речі, вчити відразу двох із них у маєток прибув простий на той момент «ментор» і письменник-початківець Іван Крилов - ще далеко не найвідоміший російський байкар. Тут він прожив чотири роки, написавши кілька п'єс.

У 1829 році село викупив у Голіциних київський губернатор Іван Фундуклей (той самий, ім'ям якого довгий час називалася вулиця Хмельницького в Києві), але незабаром маєток знову виявився у фактичному розпорядженні цього роду: дітей у Фундуклея не було, і все своє майно він заповів внучатим племінницям, знову-таки Голіциним - Ганні і Варварі. Варвара (1851-1908) стала в 1872 році дружиною барона Георгія Врангеля (1842-1901). Георгій був рідним дядьком найвідомішого з баронів - легендарного білого полководця російської громадянської війни. І єдиним з цього роду, хто похований в Україні.

Саме Георгій Врангель і звів в 1885-му той самий палац з баштою, який спалили бандити Котовського восени 1918-го.

Дочка Варвари і Георгія, Тетяна (1879-1970), в рік смерті батька стала дружиною київського губернського  ватажка дворянства Михайла Куракіна (1872-1930). Куракіни звели тут вцілілі  неоготичні споруди. При них же село стало більш ніж передовим: в ньому був побудований цілий ряд будинків для працівників маєтку (ці будинки вціліли) а саме село мало телефонний (!) І телеграфний зв'язок.

Прах Георгія Врангеля, його дружини і дочки-первістка, яка померла в два роки, було поховано в місцевій церкві. При руйнуванні храму біломармурові саркофаги , сильно  понівечивши , винесли не місцеве кладовище, де поклали на видному місці. Втім, саркофагів тут чотири, і хто похований під останнім, залишається невідомим. Як і неясно, чи були разом з саркофагами перенесені і кістки самих ясновельможних власників.

Син Куракіних - Андрій (1903-1983), в формі німецького офіцера, відвідав родовий маєток в 1942-му. Нібито, знайшов він в лісі і скарб, закопаний батьками перед втечею. Про те, що на цей раз ми маємо  справу не зі звичайними історіями про скарби, вказують в парку шурфи «чорних археологів», які поступово там з*являються 

Вознесіння Господнє. Мої публікації : 

Бурій В.М. Народно-православний календар / В.М. Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2009. - С. 35 - 36.

Вознесіння. Трійця // Огнеупорщик (Ватутіне). – 1999. – 21 мая. – С.3.

Те саме // Місто робітниче (Ватутіне). – 1998. – 6 черв. – С.4.

Те саме // Шевченків край (Звенигородка). – 1990. – 24 трав.

ТРІЙЦЯ (П'ЯТИДЕСЯТНИЦЯ)

Цього року Трійцю (П’ятидесятницю), день, коли славлять єдність Отця, Сина і Святого Духа, православні святкують 27 травня (14 травня за ст. ст.). Тобто на п’ятдесятий день після Великодня. У католицтві Трійцю відзначають на сьомий день після П’ятидесятниці, втім, цього року дата Трійці збігається з православною.

Один з Отців церкви Св. свт. Афанасій Великий Александрійський (295—373 рр.) підкреслив, що істинне благочестя виявляється в сповіданні таїни єдиносущної та неподільної Трійці. Бо християнство — це віра в «незмінну, досконалу й блаженну Трійцю».

Інша назва дванадесятого празника — Зішестя Святого Духа. Адже через десять днів після Вознесіння Христового на Богородицю й апостолів полум’яними язиками зійшов Святий Дух. Відтоді вони вільно заговорили доти незнаними мовами. Завдяки такому дару їм вдалося проповідувати серед різних народів. Так Господь дав змогу подолати розмежування, котрим покарав людство тоді, коли будували Старозавітну Вавилонську вежу.

Уже в ІІІ ст. свято не тільки увійшло до календаря християн, а й набуло своєрідних традицій. Так, священнослужителі, підкреслюючи силу Святого Духа, на відправи почали вбиратися в зелені, білі чи золотаві облачення. Ікони ж у храмах прикрашали зеленими гілками.

Задум зробити Трійцю «Зеленою Неділею» охоче підхопили на Русі. До празника заклечують гілками, запашним зіллям та квітами не лише церкви, а й оселі та подвір’я. На Поліссі спостерігали, як швидко сохнуть клечання, бо помітили: так само сохнутиме й сіно. Цілий рік про свято вірянам нагадують освячені букети за образами. До квітів зазвичай додають лікарські рослини, які можуть знадобитися комусь із родини. Також на П’ятидесятницю святять воду.

Серед традиційних заборон працювати на великі християнські свята в українських землях зробили два винятки: дозволено доглядати за худобою та готувати святкові страви (особливо, якщо частину їх роздадуть нужденним). Посту немає, тож стіл може бути як завгодно різноманітний. Традиційний у різних місцевостях коровай — символ єдності роду.