ТРОЇЦЬКА ПОМИНАЛЬНА БАТЬКІВСЬКА СУБОТА

+++

Молитва за померлих

Упокой, Господи, душі рабів Твоїх (імена), прости їм усі гріхи їх, вільні і невільні, даруй їм Царство Твоє Небесне і сотвори їм вічную пам’ять

ТРІЙЦЯ (П'ЯТИДЕСЯТНИЦЯ)

Цього року Трійцю (П’ятидесятницю), день, коли славлять єдність Отця, Сина і Святого Духа, православні святкують 27 травня (14 травня за ст. ст.). Тобто на п’ятдесятий день після Великодня. У католицтві Трійцю відзначають на сьомий день після П’ятидесятниці, втім, цього року дата Трійці збігається з православною.

Один з Отців церкви Св. свт. Афанасій Великий Александрійський (295—373 рр.) підкреслив, що істинне благочестя виявляється в сповіданні таїни єдиносущної та неподільної Трійці. Бо християнство — це віра в «незмінну, досконалу й блаженну Трійцю».

Інша назва дванадесятого празника — Зішестя Святого Духа. Адже через десять днів після Вознесіння Христового на Богородицю й апостолів полум’яними язиками зійшов Святий Дух. Відтоді вони вільно заговорили доти незнаними мовами. Завдяки такому дару їм вдалося проповідувати серед різних народів. Так Господь дав змогу подолати розмежування, котрим покарав людство тоді, коли будували Старозавітну Вавилонську вежу.

Уже в ІІІ ст. свято не тільки увійшло до календаря християн, а й набуло своєрідних традицій. Так, священнослужителі, підкреслюючи силу Святого Духа, на відправи почали вбиратися в зелені, білі чи золотаві облачення. Ікони ж у храмах прикрашали зеленими гілками.

Задум зробити Трійцю «Зеленою Неділею» охоче підхопили на Русі. До празника заклечують гілками, запашним зіллям та квітами не лише церкви, а й оселі та подвір’я. На Поліссі спостерігали, як швидко сохнуть клечання, бо помітили: так само сохнутиме й сіно. Цілий рік про свято вірянам нагадують освячені букети за образами. До квітів зазвичай додають лікарські рослини, які можуть знадобитися комусь із родини. Також на П’ятидесятницю святять воду.

Серед традиційних заборон працювати на великі християнські свята в українських землях зробили два винятки: дозволено доглядати за худобою та готувати святкові страви (особливо, якщо частину їх роздадуть нужденним). Посту немає, тож стіл може бути як завгодно різноманітний. Традиційний у різних місцевостях коровай — символ єдності роду.

22 ТРАВНЯ – роковини від дня перепоховання Т.Г. Шевченка на Чернечій горі в м. Канів (1861)

МОЇ ПУБЛІКАЦІЇ ПРО Т.Г. ШЕВЧЕНКА В МІСЦЕВИХ ЗМІ :

Уклін тобі, великий наш Тарасе! // Плуг:  часопис. - К.-Звенигородка, 2004. - Ч.3. - С. 88-89. 

Роздуми на  Чернечій горі / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 2002. - 29 травня. - С. 2.                                                         

Те саме // Місто робітниче : Ватутінська міська громадсько-політична газета. - 2001. - 6 жовтня. -  с. 4.                                       

Тарас Шевченко / Валерій Бурій // Місто робітниче. - 2001. - 12 березня. - С. 2.                                                                                       

До Тараса на  сповідь / Валерій Бурій // Місто робіниче. - 1999. - 17 липня. - С. 4.                                                                                           Те саме // Катеринопільський вісник. - 1999. - 3 липня. - С. 4.             

Стежинами Тарасового дитинства / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 1999. - 13 лютого.                                     

Тарасовими шляхами / Валерій Бурій // Шевченків край : Звенигородка. - 1989. - 27 червня.

ВАТУТІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ 

Музей відкритий 23 травня 1997 року з нагоди 50-ї річниці міста. Ініціаторами створення музею були: Ватутінська міська рада (голова ради Руденко В.Г., його заступник Ткаченко В.І.), рада ветеранів війни і праці (голова ради Корона В.П.), і міський відділ культури (завідувач відділу Авдієнко О.І.).

Під музей було виділено приміщення колишнього кафе «Хвилинка». Далася взнаки економічна скрута, музей створювався важко, буквально по крихті, по краплинці. Але посильну допомогу у його створенні надали місцеві підприємства: комбінат будівельних конструкцій (директор Авраменко Л.Г.), комбінат вогнетривів (директор Балаба В.П.), м’ясокомбінат (директор Бейлер Н.Г.), деревообробний завод (директор Шургай О.А.),філіал Дніпропетровського заводу шахтної автоматики (директор Пишний О.М.), водоканал (начальник  Мусійко О.О.), БМУ-4 (начальник Романчук О.П.), завод будівельних матеріалів (директор Остапенко В.П.), БМУ-5 (начальник Кулеша В.А.), електромеханічний завод (директор Поліщук В.В.), а також СПТУ-2 (директор Короваєнко М.Я.),  підприємець Мирошніченко В.А., мале підприємство «Промсервіс» (директор Шумаков Ю.Л.).

Спочатку проводилась велика підготовча робота по реконструкції та художньому оформленню інтер’єрів. Цю клопітку справу з великим ентузіазмом і творчим натхненням успішно виконали місцеві майстри-художники Мартиненко А.П., Білоус А.Ю. та його син Максим, Панченко С.В., Арутюнян А.Г.

Неоціненний вклад у створення музею, його оформлення, збір матеріалів та компонування експозицій вніс перший директор музею Сидоренко Олександр Арсентійович, вчитель за професією.

Паралельно проводилась робота із збирання та класифікації експонатів для експозицій, до чого приклали багато зусиль краєзнавці Блажко П.Ф., Олефіренко І.М., Корона В.П., Ткаченко В.І. Належну увагу збору та встановленню експонатів і моделей шахтарського обладнання приділив Білозьоров В.І. Відчутну допомогу у зборі  матеріалів для музею надали також колективи загальноосвітніх шкіл, дошкільних та позашкільних закладів (завідуючий міським відділом освіти Богославськмй В.І.)

Музей має дві експозиційні та одну виставочну зали загальною площею 180 кв.м. В музеї налічується понад 2 тисячі експонатів, з унікальних - кістки мамонта, зуби акули. Тут проводяться виставки робіт місцевих майстринь декоративно- ужиткового мистецтва, художників, фотолюбителів і творів учнів міської школи мистецтв.

Колектив музею працює в тісній співпраці з радою ветеранів праці, відділами освіти, культури та громадськістю міста. Проводяться зустрічі  ветеранів  війни та праці, колишніх воїнів-інтернаціоналістів, учасників АТО, ветеранів спорту з учнівською та студентською молоддю, тематичні екскурсії.  Практикуються виїзні виставки окремих матеріалів музею на центральну площу міста з нагоди урочистостей. І разом з цим постійно ведеться пошукова робота серед жителів міста і навколишніх сіл з метою поповнення музейного фонду .

Радо запрошуємо жителів і гостей відвідати скарбницю історії та поділитися спогадами і матеріалами про визначні події років будівництва і розвитку міста, повсякденне життя та працю місцевих жителів.

***

Засн. 1997. Підпорядк. Мін-ву культури і туризму України. Від 1999 – народний. Художнє оформлення інтер’єрів виконали місц. майстри А. Білоус, А. Мартиненко, А. Аратюнян, С. Панченко. Збиранням та класифікацією матеріалів займались краєзнавець П. Блажко, В. Корона та ін. У музеї (заг. пл. 180 м2) – виставковий та два експозиц. зали, де представлені матеріали про поклади корис. копалин у краї, розвиток буровугіл. пром-сті, період 2-ї світ. війни, героїч. шлях генерала армії М. Ватутіна, історію та діяльність підпр-в міста (серед експонатів – діючий макет ВАТ «Ватутін. комбінат вогнетривів», макети приміщень і споруд ВАТ «Ватутін. м’ясокомбінат», Ватутін. брикет. ф-ки), освіт., культур., мед. установ. Музейні відділи: етнографії та археології (макети, знаряддя праці, інструменти, продукція підпр-в, особисті речі відомих людей міста), краєзнавчий. У фондах  – кістки мамонта, зуби акули, знайдені в шахтах; ... 15 МОЇХ КНИГ і брошур, в т.ч. - два календарі...

Директор – Богославський Віталій Іванович. Зберігач фондів – Насікан Юрій Миколайович. Адреса: 20250, Україна, Черкаська обл., м.Ватутіне, пр.Ватутіна, 19/1.

ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ

На 17 травня (4 травня за ст. ст.) припадає Вознесіння Христове. Цей дванадесятий празник має збігатися з четвергом шостого тижня (40-м днем) після Великодня. 

Дуже важливе перехідне свято з ряду дванадесятих — Вознесіння Господнє. 

Про Вознесіння Ісуса Христа на небо були пророцтва ще у Старому Заповіті. Сам Спаситель по Воскресінні Своєму говорив Марії Магдалині: «Здіймуся до Отця Мого і Отця вашого і до Бога Мого і Бога вашого». В Євангеліях від Марка та Луки знаходимо лише короткі згадки про цю величну подію, якою завершилося земне життя Ісуса Христа, проте в Апостольських Діяннях сказано, що, зібравши учнів Своїх, Господь звелів їм не залишати Єрусалим, але чекати обіцяного Отцем, тобто зішестя Святого Духа. «Бо Іоанн, — продовжував Ісус Христос, — водою хрестив, а ви за кілька днів будете хрещені Духом Святим. Приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий, і будете Мені свідками в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, і навіть до краю землі». Сказавши так, Він пішов з учнями до Віфанії і зупинився на горі Єлеонській. Тут, здійнявши руки Свої, благословив апостолів, і відступив од них, і піднявся перед очима їхніми, і хмара оповила Його. І коли дивилися вони услід Господові, явилися їм два янголи в білих одежах і мовили: «Мужі Галілейські! Чого стоїте і дивитесь у небо? Сей Ісус, що вознісся від вас, прийде таким же чином, як ви бачили Його, коли сходив на небо». Тоді учні повернулися до Єрусалима, де перебували в молитві Мати Божа і жони-мироносиці.

Сенс і мета цього великого свята в тому, щоб усі християни, йдучи подумки за вознесенним Христом, і самі возносилися духом, навчалися не земної, але небесної мудрості. Свято Вознесіння — це свято неба, відкритого людині, неба як нового й вічного дому. Вознесіння Ісуса Христа разом із тим відкриває для всіх, хто вірує в Нього, шлях до неба і життя вічного — подібно, як Його смерть і Воскресіння є перемога над гріхом і смертю для всього людства.

Так навчає наша Церква. А святковий тропар співає: «Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, радість подавши учням Своїм обіцянням Святого Духа, коли вони через благословіння Твоє достоту переконалися: Ти є Син Божий, визволитель світу».

Запровадження свята Вознесіння Господнього належить до глибокої давнини, про що свідчать писемні пам’ятки. Так, уже Апостольські постанови приписують відзначати його в сороковий день після Пасхи. Особливо вагомі свідчення святого Іоанна Золотоустого та блаженного Августина. Іоанн Золотоустий називає це свято найважливішим та величним і відносить до ряду празників, установлених апостолами. Блаженний Августин, згадуючи про повсюдне вшанування свята, також підтверджує його апостольське встановлення. Канони на Вознесіння Господнє написані святим Іоанном Дамаскіном і преподобним Йосифом Піснеспівцем. Кондак та ікос належать Роману Солодкоспівцеві.

У народі вважають празник Вознесіння початком Зелених свят, адже за десять днів уже відзначатимемо велике й веселе свято — Трійцю Неподільну, а за нею — Духів день.

Більшість із репресованих земляків після арешту перебували в Уманській в’язниці. Левко Хмельковський написав книжку «1937.Жертви революції». В одному з розділів він пише:

«В Уманському окрвідділі НКВС обладнали кімнату тортур – «лабораторію». Господарював у ній колишній начальник Маньківської міліції, кремезний і тупий, переведений сюди з огляду на незвичайну жорстокість. Він вишиковував групу арештованих вздовж стіни й виходив перед ними з ніжкою від стільця в руках – «термометром». Спершу він пропонував «ворогам народу» зізнатися добровільно, але оскільки перелякані люди не знали, у чому мають зізнатися, починалося дике биття. Доки одного били, інші «качали гас» - робили безкінечні присідання попід стінами. Або повзали по «лабораторії», стогнучи від ударів. Не всі доживали до розстрілу і судмедексперт мав наказ вигадувати хвороби, від яких вмирали арештанти». Цю катівню пройшли мої діди та інші ув’язнені земляки…

Зі спогадів

мешканки с. Лисича Балка Катеринопільського району

Любові Цісельської

 

Історія мого батька, знищеного сталінськими опричниками і водночас моторошна картина вилюднення мого рідного села Лисича Балка на Катеринопільщині внаслідок тих же безупинних репресій трагічна. Як у тій страшній казці про ненаситного дванадцятиголового змія, якому щодня мусили приносити людську жертву. Тануло, сиротіло це українське село, а скільки ж їх по всій нашій багатостраждальній землі!

Хай ці спогади будуть скромним пучечком польових незабудок на невідому братську могилу Василя Цісельського та його односельців. Пухом їм рідна українська земля, вічна їм пам'ять!

У 1936 році померла моя мама. Ми жили удвох з татом.

...У лютневу ніч 1938 року нас з батьком розбудили двоє нежданих гостей. Перший, який стояв біля дверей, був місцевий голова сільради, інший - співробітник апарату НКВС, який прибув з ордером на арешт мого батька Цісельського Василя Андрійовича, котрий уже наперед знав, що є в списках на арешт (його раніше повідомив один наш знайомий).

Тоді в Лисичій Балці було заарештовано органами НКВС близько 30 чоловік, котрі у час ворожої навали стали б зі зброєю в руках проти нападників. А скільки узято в районі, в області, в Україні?

З роками душу точила думка дізнатися, чи живий батько, де він, що з ним? Десь, певно, року п'ятдесят восьмого, за порадою знаючих людей, я написала листа до КДБ, в якому просила повідомити про долю мого батька. І ось довгождана відповідь: 'Сообщаем, что ответ о рассмотрении Вашего заявления о розыске отца Цисельского В.А. нами направлен в Катеринопольский райотдел

милиции, откуда Вы получите ответ. Начальник отдела УКГБ при СМ УССР по Черкасской области. Довгошея. 26 августа 1959 г.' І повідомили, що батько помер, відбуваючи покарання, від гіпертонії. І що він реабілітований посмертно.         

Невдовзі мене викликали до сільради, де виплатили грошову компенсацію - 90 карбованців. Така була плата за життя батька й мої страждання. Сумно було від усього того.

Газета 'Авангард' (30 червня 1990 р.) опублікувала список реабілітованих осіб, які були незаконно репресовані в сталінський період. Є в цих списках мій батько і батько мого покійного чоловіка. Можна припустити, що когось і не згадали, та це число - двадцять один чоловік (із одного невеликого села) свідчить про геноцид тоталітарної системи проти українського народу.

На мій запит до Черкаської обласної прокуратури від 16.5.96 р. з черкаського обласного суду надіслано документ. Наводжу його повністю: '26.5.1996 р. № 1-137. Бурій Л. В. Довідка. Справа по обвинуваченню Цісельського Василя Андрійовича, 1880 року народження, переглянута президією Черкаського обласного суду 29 квітня 1959 року. Постанова Трійки У НКВС Київської області від 19 березня 1938 року відносно Цісельського В.А. скасована, а справа за недоведеністю злочину закрита. Цісельський Василь Андрійович - реабілітований. Голова Черкаського обласного суду В.Д. Іваненко'.

Влітку 1996 року в Черкаському обласному державному архіві моєму сину, Бурію Валерію Михайловичу, надали можливість ознайомитися з архівними матеріалами слідчої справи, за якою проходив мій батько. З дозволу він записав список осіб, які проходили у цій справі. Це - Бурій Олександр Макарович (батько мого чоловіка), Вороневич Олександр Іванович, Камінський Костянтин Ілларіонович та Ялковський Антін Андрійович.

У протоколі допиту виставлені серйозні обвинувачення, які не мали під собою грунту: зокрема йдеться про те, що мій батько син кулака, у 1930 році вступив до колгоспу, у 1937 році працював на посаді сторожа колгоспу ім. Петровського, виробив 124 трудодні. 1 тут же: агітував проти колгоспів, проти голосування за кандидатів до Верховної Ради і таке інше. У графі підпис написано - 'неграмотний'.

В архівній довідці сказано, що Цісельський В. А., 1 січня 1880 року народження, уродженець і житель с Лисича Балка заарештований 11 лютого 1938 року, після арешту перебував в Уманській тюрмі. Обвинувачення за ст. ст. 54-10, 54-11 КК УРСР. Склад сім'ї на день арешту: дочка Люба (14 років). Постановою Трійки У НКВС по Київській області від 19 березня 1938 року був приречений до розстрілу з конфіскацією особисто належного йому майна. Вирок приведений до виконання 28 березня 1938 року. Відомостей про місце поховання в архіві немає. Немає і прізвищ членів Трійки та 'їхніх підписів. Отже... Помовчім...

І ще: про що ж гласять статті КК УРСР 1938 року, якого сьогодні не те, що в бібліотеках не знайдеш, а навіть в архівах. Стаття 54. Контрреволюционная деятельность. Стаття 54-10. 'Пропаганда или агитация, содержащая призыв к свержению, подрыву или ослаблению Советской власти или к совершению отдельных контрреволюционных преступлений'. Стаття 54-11 'Всякого рода организационная деятельность, направленная к подготовке или совершению предусмотренных в настоящей главе преступлений, а равного участия в организации, образованной для подготовки или совершения одного из преступлений, предусмотренных настоящей главой'. Ні більше, ні менше...

Переді мною свідоцтво про смерть батька, в якому вказано її причину - 'розстріл'. І ще один, останній документ Черкаської обласної комісії з поновлення прав реабілітованих від 21.08.96 р. за № 1275: 'Шановна Любов Василівна! На жаль, пільги Вам як дочці репресованого батька Законом 'Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні' не передбачені. З повагою Голова облкомісії Ю. Кононенко'.

...Так через шістдесят років дізналися ми про ті масові репресії, які випали на долю наших батьків, про які не можемо мовчати і про які повинні знати громадяни нашої незалежної України.

Любов Цісельська (Бурій).

(Реабілітовані історією: Черкаська область  [Текст] . – Сміла: Тясмин, 2006. – Кн. 1)

Війна і міф. Невідома Друга світова / за заг. ред. О. Зінченка, В. В’ятровича, М. Майорова. - Харків : КК "КСД", 2019. - 271 с. : іл.

МІЙ БАТЬКО, БУРІЙ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1920-1963), УЧАСНИК БОЙОВИХ ДІЙ ПРОТИ НАЦИСТІВ У РОКИ РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОЇ ВІЙНИ 1941-1945 РР.

***

Гвардії рядовий БУРІЙ Михайло Олександрович (16.04.1920-27.06.1963), уродженець с. Лисича Балка, нині Звенигородського району Черкаської області. Народився в селянській родині. Його батька, Олександра Макаровича (1896-1938), мого діда, розстріляли сталінські опричники. У родині було четверо дітей. Закінчив Кіровоградське ФЗУ. Столяр. Водій. 

 У війську з 1941 року. Учасник бойових дій (1943-1945) в роки Другої світової війни. На одному із сайтів в Інтернеті я прочитав опис нагородження і суть подвигу мого батька. Цитую мовою оригіналу: «Приказ 26 отдельному гвардейскому Полоцкому Краснознаменному ордена Красной Звезды полка 17 октября 1944 г. №024/Н. Действующая армия. От имени Президиума Верховного Совета Союза СССР награждаю: медаллю «ЗА ОТВАГУ»: 1. Орудийного номера 1-го дивизиона гвардии красноармейца БУРИЯ Михаила Александровича за то, что 19.09.44 г. в районе гор. Иецава ОП дивизиона подвергся нападению немецких автоматчиков. Тов. БУРИЙ смело бросился навстречу наступающим автоматчикам, увлекая за собой остальных гвардейцев. Гранатами, ружейным и пулеметно-автоматным огнем атака была отбита, противник был отброшен.  21.09.44 г. от бомбежки авиацией противника загорелся лес в районе ОП. Пожар угрожал боеприпасам. Тов. БУРИЙ, оценив обстановку, первым бросился на ликвидацию пожара, чему последовали и его товарищи. Пожар был ликвидирован, боеприпасы спасены. 1920 года рождения, украинца, члена ВЛКСМ. Командир 26 ОГМПКОКЗЛ гвардии майор НАЛБАНДОВ. Начальник штаба полка гвардии подполковник САМОЙЛЕНКО» (ЦАМО: ф. 33, оп. 717037, ед. хран. 145, № записи:150962184).

 М.О. Бурій нагороджений також указом президії Верховної Ради СРСР від 9 травня 1945 року медаллю "За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.". Після війни працював водієм у місцевому лисичобалківському колгоспі.

Літ.: Бурій В. Бурій Михайло Олександрович: біографія // Бурій В. М. Вибрані тексти : статті, розвідки та замітки. Вип. 3 / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2018. — С. 77-78. : іл. - Бібліогр.: с. 245 - 246.