|
ПЕТРІВ ПІСТ
Щороку через тиждень після Трійці починається Петрівський піст, який закінчиться на свято апостолів Петра і Павла 12 липня.
Подвиг Петровського посту менш суворий, ніж Чотиридесятниці: під час Петрівки (так у народі називають цей піст) утримуються від риби, й олії лише у середу і п’ятницю.
У суботу та неділю цього посту, а також у дні пам’яті великого святого або дні храмового свята також дозволяється риба.
Важливо пам'ятати, що піст – час духовного очищення. Багато священиків вважають, що особливе харчування служить доповненням до внутрішнього вдосконалення. Так що постарайтеся на цей час утриматися від сварок, гніву і лихослів'я. Під час посту радять обмежити кількість розваг (у тому числі слід максимально обмежити перегляд телевізора ), а вільний час приділяти молитві.
***
Картопля, тушкована з грибами
Взяти: 6-8 картоплин, 6 великих печериць (або інших грибів), 1-2 ріпчасті цибулини, зелень петрушки і кропу, зелену цибулю, олію, сіль і мелений перець за смаком.
Картоплю вимити, очистити і нарізати соломкою. Гриби вимити, обсушити і нарізати пластинками. Моркву натерти на крупній тертці, цибулю дрібно нарізати.
У каструлю покласти цибулю і моркву, влити 3-5 ст. ложок олії. Додати картоплю і гриби, посолити, поперчити за смаком і перемішати. Потім влити воду так, щоб вона доходила до верхнього рівня картоплі. Тушкувати в духовці під кришкою приблизно 30-35 хвилин при температурі 180 градусів до повної готовності.
Готову картоплю посипати зеленою цибулею, кропом, петрушкою.
11 червня 2021
08 червня народився Яворський Едуард Никифорович (08.06.1928-02.03.2012) – музикознавець і лібретист. Заслужений діяч мистецтв України (1993). Закінч. Київ. консерваторію (1953, кл. віолончелі).
***
У ЛИСИЧІЙ БАЛЦІ НАРОДИВСЯ ЗАСЛУЖЕНИЙ ДІЯЧ МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ ЕДУАРД НИКИФОРОВИЧ ЯВОРСЬКИЙ
... Колись, у ранньому дитинстві, його дуже зацікавив кишеньковий годинник батька, голови сільради з Лисичої Балки. Тож і вирішив з'ясувати, як влаштований цей чарівний предмет, після чого, зрозуміло, годинник довелось здати в ремонт. ''І хто ж то примудрився так його поламати?'' - вразився майстер. ''Мій малий син'', - ніяковіючи, відповів батько. ''Ваш син - талановита дитина, резюмував мудрий годинникар. - Полагодити абсолютно неможливо!''. Трохи згодом сільський хлопчик до безтями і на все життя полюбив коней з їх обпікаюче таємничою красою - як дід, і так само, як він, навчився розуміти мову цих гордих тварин. Ще поважав музику (хоч то було трохи не по чоловічому), бо її любили і співали мати і бабуся.
На початку 30-х років українська доля зірвала сім'ю з місця і закинула до Новосибірська й далі - у Татарію. Незадовго до початку війни приїхали до Києва. Тут нарешті він зустрів велику Музику, яка зненацька, мов перша любов, увірвалася в життя, і, як уміє лише любов, освітила весь подальший шлях. Сталося так, що його повели на концерт симфонічного оркестру у ''мушлі'' Першотравневого саду. Виконувалася сюїта з музики до драми Ж. Бізе ''Арлезіанка'' (запам'ятав на все життя). Яке ж диво-дивне оркестр! Диво-дивне усі його групи, їх поєднання, вся ця могуть і сила, чарівна краса мелодії! Едуард аплодував так, що горіли й боліли долоні, так сильно, що рідна тітка аж занепокоїлась.
Відтак здібний, як виявилося, хлопчик був прийнятий до київської музичної школи №1, почав навчатися гри на віолончелі (все-таки він був ''переростком'', мав уже одинадцять років).
У воєнний період з ним трапилося кілька подій, результати яких за всієї жахливої фантасмагоричності лихоліття до розряду ординарних не зарахуєш. Лишається тільки припустити, що йому була призначена певна місія. Наприкінці 1941 року Едуард із матір'ю, з'ївши останню ложку гарбузової каші з рештками чорного хліба, подалися пішки не більше, не менше - за 300 кілометрів. Ішли до рідних в Лисичу Балку. І врешті-решт дісталися бабусиної хати. Бог беріг - не загинули ні від голоду, ні від кулі. Це й же шлях йому довелося в час війни пройти ще раз - і в тому ж самому напрямку. І знов щасливо! А між тим, буквально смертельними ''демаршами'' знову був Київ: мама дуже хотіла, щоб ''дитина'' продовжувала навчання.
Вчився у консерваторії (точніше, в музичному училищі, яке тоді існувало при вузі - як повноправна частина). Підліток-студент в окупованому Києві 42-го року... Одного разу дивом не потрапив у облогу - мабуть, знову клопотався янгол-хранитель. Самотній, голодний, руки мало придатні навіть до віолончелі, адже то стали руки справжнього сільчанина: у Лисичій Балці був мужчиною, годувальником. Тепер же почалися голодні обмороки. Аби вижити, вдруге подався до села, а там змушений був півтора місяці ''прожити'' з братом у льосі: зовсім поряд кипів страшний котел останніх боїв з німцями.
І довелося швидко дорослішати. Зрештою, по війні закінчив консерваторію і повернувся до рідної ДМШ №1 педагогом. Потім була й інша робота - редакторська на телебаченні, творчо-адміністративна - в столичному оперному театрі. І нарешті, з 1969 року, - посада головного редактора журналу ''Музика''...
Окремі видання - ''Віталій Губаренко'', ''Зоя Христич'', ''Оскар Сандлер'' (разом з М. Михайловим), ''У світлі рампи'', ''Зоряний шлях Національної філармонії України'' - та численні статті Едуарда Яворського в газетах і журналах розповідають про творчість композиторів-класиків та сучасних митців, про концерти, оперні та балетні спектаклі. Е. Яворський - член багатьої спілок: музичної, журналістів, театральних діячів, композиторів України. Його ім'я внесене в довідник ''Життя славетних'' Американського Біографічного інституту.
Високо поцінований він і як відомий лібретист оперних, балетних та опереткових творів.
Кілька років поспіль я листувався з нашим славним земляком, написав кілька текстів про його життєвий та творчий шлях, маю матеріали, яких не знайти у наших музеях та бібліотеках навіть обласного рівня.
ПРО Е.Н. ЯВОРСЬКОГО:
Бурій В. М. Лисича Балка : відома та невідома : іст. — краєзн. нарис / Валерій Бурій. — Черкаси : Вертикаль, 2009. — С.34 — 35.
Бурій В. Едуард Яворський : редактор, музикознавець, лібретист / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2003. — 25 лип. — С. 4.
Бурій В. У Лисичій Балці виріс заслужений діяч мистецтв Едуард Яворський / Валерій Бурій // Містечко над Тікичем (Катеринопіль). - 2013. - 22 черв. - С. 5.
Бурій В. Едуарду Яворському — 70 / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 1998. — 3 черв. — С. 3.
Бурій В. Наш земляк Е. Н. Яворський / Валерій Бурій // Авангард (Катеринопіль). — 1982. — 9 жовт.
Бурій В. Твори нашого земляка / Валерій Бурій // Авангард. — 1983. — 2 квіт.
© Валерій БУРІЙ, 2018, 2021
7 червня 2021
Ватутінська міська бібліотека для дорослих поповнилася цікавим краєзнавчим виданням, в якому опубліковано мій текст:
Бурій В. Василь Дергач та Петро Блажко – дослідники історії міста Ватутіне / Валерій Бурій // Краєзнавство Черкащини : [зб.]. № 14/2020 / Черкас. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України ; [упоряд. В. М. Мельниченко та ін. ; голов. ред. В. М. Мельниченко]. – Черкаси : Вертикаль, 2020. – С. 234-238.
Черговий збірник Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України буде цікавим краєзнавцям, а також читачам, які прагнуть повніше пізнати історію рідного краю.
Черкащина – благословенний куточок рідної України – батьківщина Великого Кобзаря, багатьох відомих краян. Її кришталеві джерела живлять нові творчі сили. Серед прекрасної плеяди черкаських митців, науковців, краєзнавців почесне місце займає творчість Василя Дергача – справжнього лицаря духу, який дає нам уявлення про свободу і вчить бути вільними. Він талановитий прозаїк, поет, драматург, краєзнавець, роки життя якого збіглися з добою буремних історичних потрясінь для українського народу.
Василь Олексійович ДЕРГАЧ (Дергачов) народився 31 жовтня 1927 року на Донеччині в селі Олександрівка–2 Старобешевського району. На його долю випало пережити голодомор, втрату батька, якого у 1938 році було репресовано і розстріляно як «ворога народу», жахіття війни. Відразу після семирічки пішов працювати на різних роботах, пізніше – шоферувати у Макіївці та Донецьку. У вечірній школі здобув середню освіту. Велику роль відіграли наполегливість і цілеспрямованість юнака. Він успішно закінчив Політехнічний інститут в Харкові, здобувши професію інженера. Як відміннику, Дергачову було надано право вибору майбутнього місця роботи. І тут здійснилася його найзаповітніша мрія – жити і працювати там, де народився геній українського народу Т.Г. Шевченко.
Влітку 1952 року Василь Олексійович прибув у маленьке робітниче містечко Ватутіне. Почав свою трудову біографію інженером електролабораторії на Юрківській теплоелектроцентралі. Згодом закінчив факультет підвищення кваліфікації інженерів Московського енергоінституту. В 1973 році став директором ЮТЕЦ. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора і Дружби народів.
Та головне у житті Василя Дергача було захоплення поезією. За вагомий внесок у відродження духовності та особисті досягнення в літературній творчості Національною Спілкою письменників України нагороджений медаллю «Почесна відзнака».
Василь Дергач – член Національної спілки письменників України, дипломант Всеукраїнського конкурсу імені В. Підмогильного, лауреат премії ім. М. Чабанівського. За двотомник «Святе і грішне» (2005 р.) відзначений званням Лауреата Українського Вільного Університету в США. У 2007 р. став удруге Лауреатом УВУ в Нью-Йорку за роман-сагу «Тепло і холод», нагороджений медаллю «Почесна відзнака». Двадцять чотири роки керував літературним об‘єднанням «Звенигора», очолював Ватутінську літературну студію «Витоки», був редактором альманаху «Надвисся».
Творчість В. Дергача невіддільна від часу, на який вона припадає. У ній відбиваються суспільні ідеї, історичні події, громадські пристрасті. Він автор багатьох поетичних і прозових збірок: «Мелодії рідних доріг», «Житнє поле», «Материк вічності», «Шлях до храму», «На розп’ятті», «Лелеки над Голгофою», «У буреломах», «Шрами від зашморгів», «Таїна квіту», «Разочок рідного сузір’я», «З перебитим крилом», «Важке воскресіння», «Святе і грішне», «Україною серце лікую», «Ватутіне» - краєзнавча книжка, «Акорд життя» - збірка пісень, «Тепло і холод» - п’ятитомний роман-сага, «Душею в слові озовусь», «Кара історії» - трилогія та «Вирок історії» - кіносценарій, присвячений пам’яті батька Дергачова Олексія Васильовича та мільйонів жертв сталінських репресій [1, 257-260].
У 70-сторінковій книжечці Василя Дергача «Ватутіне. Історико-краєзнавчий нарис» (1977) автор подає власну періодизацію історії міста:
1. «Доісторична доба» - часи до прийняття в 1945 році владою СРСР «історичного рішення» про створення комплексу буровугільних підприємств на базі Юрківського родовища. Сюди входить і похмурий дореволюційний час», і довоєнні, й воєнні роки. Викладається дуже коротко, з кількома деталями, що мають ілюструвати базові радянські історичні ідеологеми.
2. «Героїчна доба» створення міста та його підприємств (кінець 1940-х та 1950-і роки). Власне, точніше буде казати у зворотному порядку: передусім ідеться про створення промислових підприємств, а між іншим – і про будівництво міста. Наголос робиться на героїчному подоланні початкових труднощів та успішному виконанні поставлених партією завдань. Наводяться прізвища передових робітників та бригадирів-ударників.
3. Прикінцевий опис щасливого сьогодення ватутінців. Тут наводяться численні цифри – обсяги виробництва, кількість шкіл, магазинів, лікарняних ліжок, висаджених дерев, а також автомобілів і мотоциклів. Це має засвідчувати, що плани партії та мрії трудящих міста успішно здійснилися [2, 3-70].
У 2007 році, до 60-річчя міста, силами ватутінських краєзнавців було видано збірник «Ватутіне вчора і сьогодні. Історія міста в нарисах і спогадах». Понад чверть тексту цього збірника зайняв нарис В. Дергача «Місто добротворців». Навіть побіжний перегляд цього нариса засвідчує подібність до брошури «Ватутіне» 1977 року того самого автора. Він трохи поредагував його в пострадянському дусі [3, 9-37].
БЛАЖКО Петро Федорович (01.01.1933, с. Обмачеве Бахмацького району Чернігівської області – 06.07.2017, м. Ватутіне Черкаької обл.). Народився в селянській сім’ї. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (1968).
Понад сорок років працював на інженерно-технічних посадах гірничої галузі (м. Ватутіне), редактором Ватутінської міської газети «Місто робітниче». Був членом Національної спілки журналістів України. Нагороджений медалями, почесними грамотами [4, 18-19].
Автор краєзнавчого нарису «Ватутіне» (2001) [5, 7-158; 6, 100-150].
Книжка П. Блажка – не наукова праця з історії і навіть не науково-популярний історичний твір. Це – збірка нарисів з недалекої минувшини міста, створених, як можна здогадатися, на базі краєзнавчих публікацій автора в місцевих газетах протягом 1960-х -1990-х років, а також, що особливо важливо, на матеріалі спогадів – старих ватутінців – першобудівників міста, ветеранів війни і праці.
На жаль, нарисові П. Блажка заважає стати популярним історіографічним текстом його незграбний, переповнений шаблонними фразами стиль, а також безсистемність викладу. Розділи книжки не складаються, ані у хронологічний виклад подій, ані в тематичний.
З іншого боку, у П. Блажка наведено безліч фактів з минулого міста, цифр, адрес і дат, а особливо імен. За інформаційною насиченістю, звільненістю від пропагандистських завдань нарис П. Блажка виглядає кроком уперед у порівнянні з офіціозними норативами радянської доби [7, 290-291].
7 червня 2021
Бурій В. Василь Дергач та Петро Блажко – дослідники історії міста Ватутіне / Валерій Бурій // Краєзнавство Черкащини : [зб.]. № 14/2020 / Черкас. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України ; [упоряд. В. М. Мельниченко та ін. ; голов. ред. В. М. Мельниченко]. – Черкаси : Вертикаль, 2020. – 234-238.
Черговий збірник Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України буде цікавим краєзнавцям, а також читачам, які прагнуть повніше пізнати історію рідного краю.
Літературна енциклопедія Черкащини
Літературознавець Володимир Поліщук видав перший том літературної енциклопедії Черкащини.
На підготовку першого тому на 670 сторінок автор присвятив чотири-п’ять років. Паралельно робота тривала й над другим томом (від «Л» до «Р»), який уже здано в друк. Він трохи менший за обсягом. Усього заплановано три томи.
Енциклопедію видано за кошти обласного бюджету, за що автор дуже вдячний усім, хто допоміг. На перший том накладом 460 примірників було витрачено 110 тисяч гривень. Весь наклад має залишитися на Черкащині, його розподілили між бібліотеками, освітніми установами.
Другий том енциклопедії побачить світ цього року, а над третім ще потрібно попрацювати приблизно два роки.
Несподіванкою для мене було читати на с. 6 текст від автора-укладача наступне: «Це видання я розглядаю і вдячним знаком пам’яті тим краєзнавцям Черкащини, які в попередні десятиліття плідно працювали над вивченням і зберіганням багатої літературної історії Черкащини: Миколі Комарницькому, Михайлові Пономаренку, Миколі Пшеничному, Іванові Сорокопуду, Володимирові Хоменку, Валерієві Бурію й іншим подвижникам, залюбленим у рідний край», а на с. 117 є розгорнута біографічна довідка про мене та понад 20 посилань на мої публікації у різних виданнях, в т.ч. і газеті «Місто робітниче» за різні роки. В енциклопедії є статті-гасла про наших земляків-краян: Якова Амеліна (с. 18), Тіграна Арутюняна (с. 32), Петра Блажка (с. 85), Василя Бофонова (с. 106), Миколу Гірника (с. 216-217), Дмитра Горбенка (с. 242-243), Івана Григоровича (с. 262-263), Семена Гризла (с. 264-265), Олександра Гриценка (с. 266), Володимира Гуцаленка (с. 287), Василя Дергача (Дергачова) (с. 313-314), Володимира Кисельова (с. 541), Віру Красильник (Заставну) (с. 632) та ін. Є також інформація про наше місто (с. 134), стаття «Ватутіне літературне» (с. 134), про літературну студію «Витоки» (с. 158).
Енциклопедія є в наявності у Ватутінській міській бібліотеці для дорослих.
Валерій БУРІЙ
5 червня 2021
4 червня 2021
Бурій, В.М. Календар: природа м. Ватутіне та його околиць / Валерій Бурій та ін. – Львів, 2019. – 13 с.: фото.
Бурій В.М. Рослини-екзоти міста Ватутіне та його околиць [Текст] / В. М. Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2017. - 32 с.
Бурій, Валерій Михайлович. Дикорослі отруйні рослини міста Ватутіне та його околиць [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль : Кандич С. Г. [вид.], 2017. - 30 с. : іл. - Бібліогр.: с. 17-28.
Бурій, Валерій Михайлович. Інвазійні види у флорі міста Ватутіне та його околиць [Текст] / Валерій Бурій. - Черкаси : Чабаненко Ю. А. [вид.], 2020. - 63, [1] с. - Бібліогр.: с. 56-60 .
Бурій В. Мій край: система роботи з хімії краєзнавчо-екологічного змісту / Валерій Бурій // Хімія. — К.: Шкільний світ. — 2006. — № 5. — С. 21 — 24.
Бурій В. М. Еколого-краєзнавчі знання на уроках хімії та в позаурочний час / Валерій Михайлович Бурій // Хімія: науково-методичний журнал. — Х.: ВГ Основа, 2005. — № 5 (89). — С.13 — 15.
4 червня 2021
4 червня 2021
3 червня 2021
ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ
Цей дванадесятий празник має збігатися з четвергом шостого тижня (40-м днем) після Великодня.
Дуже важливе перехідне свято з ряду дванадесятих.
Про Вознесіння Ісуса Христа на небо були пророцтва ще у Старому Заповіті. Сам Спаситель по Воскресінні Своєму говорив Марії Магдалині: «Здіймуся до Отця Мого і Отця вашого і до Бога Мого і Бога вашого». В Євангеліях від Марка та Луки знаходимо лише короткі згадки про цю величну подію, якою завершилося земне життя Ісуса Христа, проте в Апостольських Діяннях сказано, що, зібравши учнів Своїх, Господь звелів їм не залишати Єрусалим, але чекати обіцяного Отцем, тобто зішестя Святого Духа. «Бо Іоанн, — продовжував Ісус Христос, — водою хрестив, а ви за кілька днів будете хрещені Духом Святим. Приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий, і будете Мені свідками в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, і навіть до краю землі». Сказавши так, Він пішов з учнями до Віфанії і зупинився на горі Єлеонській. Тут, здійнявши руки Свої, благословив апостолів, і відступив од них, і піднявся перед очима їхніми, і хмара оповила Його. І коли дивилися вони услід Господові, явилися їм два янголи в білих одежах і мовили: «Мужі Галілейські! Чого стоїте і дивитесь у небо? Сей Ісус, що вознісся від вас, прийде таким же чином, як ви бачили Його, коли сходив на небо». Тоді учні повернулися до Єрусалима, де перебували в молитві Мати Божа і жони-мироносиці.
Сенс і мета цього великого свята в тому, щоб усі християни, йдучи подумки за вознесенним Христом, і самі возносилися духом, навчалися не земної, але небесної мудрості. Свято Вознесіння — це свято неба, відкритого людині, неба як нового й вічного дому. Вознесіння Ісуса Христа разом із тим відкриває для всіх, хто вірує в Нього, шлях до неба і життя вічного — подібно, як Його смерть і Воскресіння є перемога над гріхом і смертю для всього людства.
Так навчає наша Церква. А святковий тропар співає: «Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, радість подавши учням Своїм обіцянням Святого Духа, коли вони через благословіння Твоє достоту переконалися: Ти є Син Божий, визволитель світу».
Запровадження свята Вознесіння Господнього належить до глибокої давнини, про що свідчать писемні пам’ятки. Так, уже Апостольські постанови приписують відзначати його в сороковий день після Пасхи. Особливо вагомі свідчення святого Іоанна Золотоустого та блаженного Августина. Іоанн Золотоустий називає це свято найважливішим та величним і відносить до ряду празників, установлених апостолами. Блаженний Августин, згадуючи про повсюдне вшанування свята, також підтверджує його апостольське встановлення. Канони на Вознесіння Господнє написані святим Іоанном Дамаскіном і преподобним Йосифом Піснеспівцем. Кондак та ікос належать Роману Солодкоспівцеві.
У народі вважають празник Вознесіння початком Зелених свят, адже за десять днів уже відзначатимемо велике й веселе свято — Трійцю Неподільну, а за нею — Духів день.
***
Мої публікації :
Бурій В. Вознесіння Господнє // Бурій В.М. Народно-православний календар / В.М. Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2009. - С. 35 - 36.
Бурій В. Вознесіння. Трійця // Огнеупорщик (Ватутіне). – 1999. – 21 мая. – С.3.
Бурій В. Вознесіння Господнє // Місто робітниче (Ватутіне). – 1998. – 6 черв. – С.4.
Бурій В. Вознесіння Господнє// Шевченків край (Звенигородка). – 1990. – 24 трав.
28 травня 2021
26 травня 2021
|
26 травня 2021 |
|
26 травня 2021 |
|
| Закрити |
